29

Ціноутворення в ринковій економіці

Зміст

Вступ

Розділ І. Ціна і прибуток

1.1 Сутність, структура і функції цін

1.2 Коливання цін, ціна рівноваги

Розділ ІІ. Фактори і методи ринкового ціноутворення

Розділ ІІІ. Ціни на продукцію (послуги): сутнісна характеристика, види, методи встановлення та регулювання

3.1 Загальна характеристика ціни, види цін

3.2 Загальні та специфічні чинники ціноутворення

3.3 Методи ціноутворення на продукцію (послуги)

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В умовах до грошового обігу обмін, як правило, ґрунтувався на одночасному використанні кількох еквівалентів, які становили фіксовану систему. З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів. Наприклад, у стародавніх норвежців співвідносились три елементи: раби, корови, зброя. Раби як загальний еквівалент у різні часи використовувались у античних народів, на Близькому Сході, в Центральній Африці.

Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і відповідно -- від загальної форми вартості до грошової, основним виразом якої являється ціна.

Відмінність між загальною і грошовою формами вартості полягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості.

За ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільного виробництва та рівень життя населення, є ціна. Ціна -- це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільне необхідних витрат праці.

У роботі буде розглянуто сутність цін, фактори ринкового ціноутворення, а також встановлення та регулювання цін на продукцію підприємств, де значну роль приділено діяльності уряду України, який зокрема і здійснює таке регулювання, також воно здійснюється за допомогою ринкового регулювання.

Розділ І. Ціна і прибуток

1.1 Сутність, структура і функції цін

Найпростішим та історично першим є таке визначення ціни: ціна -- це грошовий вираз вартості. Воно відображало той період розвитку товарного виробництва, коли існувало просте товарне виробництво (тобто до виникнення капіталістичного способу виробництва) і ціни коливалися навколо вартості товарів.

За капіталістичного способу виробництва відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей на єдину суспільну або ринкову вартість (внаслідок внутрігалузевої конкуренції), а її -- на ціну виробництва (внаслідок міжгалузевої конкуренції).

За простого товарного виробництва в основі товарних цін лежали лише суспільне необхідні витрати виробництва. Це можна виразити такою формулою:

де W -- вартість товару, с -- постійний капітал (або витрати підприємця, ремісника на придбання засобів виробництва); v -- змін ний капітал (або витрати ремісника на відтворення власної робочої сили); т -- додатковий продукт (за капіталізму він існуватиме у формі додаткової вартості).

За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише суспільне необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією:

де Ц_в -- ціна виробництва, с -- постійний капітал; v -- змінний капітал; р -- прибуток.

Прибуток утворюється внаслідок міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в галузі, виробництво товарів у яких не задовольняє потреби споживачів, з відповідним коливанням цін (їх зростанні при незадоволенні платоспроможного попиту і зниженні при переважанні пропозицією попиту). За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.

Якщо за простого товарного виробництва ціни визначалися лише законом вартості, то за капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, визначаються ще й дією закону попиту і пропозиції. Тому найпростіше визначення ціни в нових історичних умовах таке: ціна -- це грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та закону попиту і пропозиції.

У "Капіталі" Маркса дається визначення ціни як грошового виразу вартості. І хоч у цій праці розглядається процес перетворення вартості на ціну виробництва, саме визначення ціни залишилося незмінним. Це суперечить діалектичному методу дослідження. В економічній літературі колишнього СРСР наводилося лише це доісторичне (тобто таке, що відображало реалії докапіталістичних формацій) визначення, що означало догматичне, антинаукове сприйняття дійсності.

Водночас визначення ціни як грошового виразу ціни виробництва відображає переважно реалії нижчої стадії розвитку капіталізму XVI-- XIX ст. З виникненням монополій, групових монополій (олігополій) процес ціноутворення значно ускладнюється, зокрема виникають монопольно високі та монопольно низькі ціни. Внаслідок цього ціна виробництва перетворюється на монопольну ціну виробництва, яка виражається формулою:

де М_цв -- монопольна ціна виробництва; с -- постійний капітал; v -- змінний капітал; р -- середній прибуток; р₁ -- монопольно високий прибуток. Останній привласнюють наймогутніші компанії, оскільки вони посідають монопольне становище у сфері виробництва та у сфері обігу. З урахуванням цього формулюють таке визначення ціни.

Ціна -- грошовий вираз монопольної ціни виробництва, в якій відображається дія законів вартості, попиту та пропозиції, панування групових монополій (олігополій).

Монопольні ціни -- це насамперед монопольні ціни виробництва. Зосереджуючи у себе найсучаснішу техніку, найкваліфікованішу робочу силу, впроваджуючи найпрогресивніші форми та методи організації виробництва і праці тощо, підприємства та філіали гігантських компаній формують найнижчі витрати виробництва (а отже, й собівартість), які є основним фактором привласнення монопольно високих прибутків. Оскільки на таких підприємствах виробляють основну масу продукції (наприклад, в автомобільній промисловості США на частку трьох наймогутніших корпорацій припадає 93,8% загальної кількості легкових автомобілів), то однією з основ цін на цей товар є відповідні витрати виробництва. Але якби ціни на автомобілі встановлювалися на основі лише витрат і середнього прибутку, вони не були б монопольно високими, такими їх робить диктат монополій на ринку. Тому монопольні ціни є й цінами обігу. Останні відображають панування олігополістів на ринку. Наслідком цього є перерозподіл частини додаткової вартості, створеної на дрібних та середніх підприємствах, на користь гігантських компаній та частини доходів населення при купівлі відповідних товарів. На відміну від цього, на нижчий стадії капіталізму основою цін були середні витрати, як виняток -- індивідуальні витрати виробництва й обігу. [7]

Більш повно практику ціноутворення на сучасному етапі в розвинутих країнах світу допоможе з'ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.

Найвагоміший внесок у теорію ціноутворення впродовж існування світової економічної думки зробили Д. Рікардо, К. Маркс, М. Туган-Барановський та А. Маршалл.

Д. Рікардо вперше у світовій літературі виокремив три основні фактори субстанцій (тобто основи) вартості: працю, корисність (споживчу вартість) і рідкісність. Перші два фактори відіграють вартісно-утворюючу роль для більшості відтворюваних товарів (тобто товарів, які постійно виготовляють), третій -- для незначної групи невідтворюваних товарів (шедеври мистецтва, рідкісні книги тощо).

І справді, чим іншим можна пояснити продаж картин відомих художників минулих століть на всесвітньо відомому аукціоні Сотбі в Англії за кілька мільйонів доларів кожна, як не їх рідкісністю, невідтворюваністю. З історії життя багатьох видатних митців минулого відомо, що вони змушені були продавати свої картини за безцінь, а тому жили у злиднях. Картини художників-імпресіоністів (Клода Моне, Огюста Ренуара, Поля Дюрана-Рюеля та інших) взагалі не знаходили збуту, а нині їх продають за неймовірні ціни. Не випадково щодо них сформульований закон запізнілого визнання.

Д.Рікардо критикував положення французького економіста Ж.-Б. Сея про корисність товарів як регулятор вартості. Пізніше ця теза була розгорнута в теорію граничної корисності. Ступінь корисності, на думку Рікардо, не може бути мірою вартості тому, що товар, який виробляють з більшими зусиллями, завжди дорожчий, ніж той, який виробляють з меншими зусиллями. Крім того, навіть двоє людей, які користуються однією й тією ж річчю, отримують від неї різне задоволення.

Однак дещо однобічним було твердження Д. Рікардо про те, що визначення вартості невідтворюваних товарів залежить лише від їх рідкісності. Але ж вартість певною мірою залежить і від праці художників, скульпторів. Адже праця талановитих митців надзвичайно складна, а інколи й дуже тривала. І. Рєпін, наприклад, працював над картиною "Запорожці пишуть листа турецькому султану" 14 років.

Заслуга Маркса в розвитку теорії ціни полягає в тому, що він чітко розмежував вартість і ціну. Вартість, на його думку, визначається суспільне необхідними витратами. Така вартість лежить в основі ціни, а співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ціни від вартості. Вартість товарів визначається не тим робочим часом, який початкове витрачається на їх виробництво, а тим робочим часом, якого варте їх відтворення. Про таку ситуацію йшлося при розгляді морального зношування основних виробничих фондів. Крім того, Маркс ставив вартість у залежність не лише від суспільне необхідної праці, а й від відповідності товарної маси величині суспільних потреб, суспільній споживчій вартості.

Ці положення, однак, не набули вигляду цілісної логічної теорії. Тому в працях Маркса не враховано (точніше, недостатньо враховано) вплив якості продукції, її корисного ефекту на вартість товарів, ігнорується фактор рідкісності, в теорії ціноутворення не зроблена спроба поєднати вплив на ціни витрат і результатів, тобто суспільне необхідних витрат виробництва і суспільної корисності товарів, їх суб'єктивної, психологічної оцінки споживачами,

Уперше спробу синтезу цих двох найважливіших факторів ціноутворення зробив всесвітньо відомий український економіст М.Туган-Барановський. Він запровадив у науковий обіг поняття "вартість" (як витрати засобів виробництва і праці) і "трудова вартість" (витрати живої праці). Крім того, вчений розмежував категорії "вартість" і "цінність". Цінність має суб'єктивну сторону (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) і об'єктивну (оцінка такої корисності суспільством), В останньому випадку цінність є ціною. Тому при правильному розумінні теорії граничної корисності вона, на думку вченого, не заперечує теорію трудової вартості.

Найбільш вдало з цього приводу (поєднання теорії трудової вартості та теорії граничної корисності), як уже зазначалося, висловився англійський економіст А.Маршалл: "Сперечатися про те, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, все одно, що з'ясовувати, розрізає аркуш паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць".

Оскільки А.Маршалл основою ринкової рівноваги вважав збігання суспільної граничної корисності з суспільне необхідними витратами, його погляд на цю проблему збігається з поглядами Маркса.

Сам він зробив першу в західній літературі спробу синтезу двох теорій. Учений вважав себе учнем Д.Рікардо і розглядав ринкову ціну як наслідок взаємодії витрат виробництва (персоніфікатором яких є продавці) та граничної корисності (уособленням якої є споживачі), зіткнення попиту і пропозиції. Такий підхід у поєднанні з теорією попиту та пропозиції втілений у підручнику "Економіко" П. Самуельсона.

Ціна виконує такі основні функції: 1) облікову; 2) розподільчу; 3) стимулюючу. Облікова функція полягає в тому, що ціна є засобом обліку суспільне необхідної, а отже, й корисної праці. Праця, яка перевищує цю величину при виробництві відновлюваних товарів, не визнається споживачами, а тому зайва. Такий облік дає змогу здійснювати еквівалентній обмін товарів, визначати економічну ефективність виробництва, встановлювати оптимальне співвідношення між нагромадженням і споживанням та інші пропорції.

Розподільча функція ціни реалізується у процесі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. У першому випадку такий перерозподіл вартості, й насамперед додаткової вартості, здійснюється на користь тих підприємств, у яких витрати виробництва нижчі за суспільне необхідні, а якість товарів вища. У другому випадку перерозподіл додаткової вартості відбувається через механізм переливання капіталів на користь галузей, в яких відбувається виробництво товарів і послуг відповідно до індивідуальних, колективних та суспільних потреб. [5]

Стимулююча функція ціни полягає в тому, що ринкові ціни спонукають підприємців через механізм конкуренції впроваджувати нову техніку, досконаліші форми й методи організації виробництва тощо.

Існують різні критерії поділу цін. Так, відповідно до критерію власності розрізняють державні, кооперативні, індивідуальні та інші види цін. Державні ціни переважали у колишньому СРСР, оскільки 92% власності належало державі. Їх встановлювали спеціальні державні органи -- Державний комітет цін та його філіали в республіках і на місцях. Механізм встановлення таких цін був дуже громіздкий. У періодичній пресі часів "перебудови" наводилися приклади, коли для встановлення ціни на товари широкого вжитку (скажімо, новий тип совка для сміття та ін.) слід було зібрати понад 100 підписів у різних інстанціях. У СРСР 98% цін були державними і лише 2% -- цінами колгоспного ринку. Ціни на продукцію кооперативних підприємств також були одержавлені.

Залежно від форм конкуренції розрізняють ринкові ціни в умовах чистої конкуренції; олігополістичні -- в умовах панування групових монополій (олігополій); монопольні -- в умовах абсолютної монополізації єдиним виробником або продавцем відповідно сфери .виробництва (а отже, й збуту) або лише збуту (так звана монопсонія).

Залежно від типів ринкової системи виділяють регульовані та нерегульовані ціни. Значну частину цін у розвинутих країнах світу регулює держава. Так, у Швейцарії державний контроль за цінами поширюється майже на 50% обсягу товарної продукції, у Франції держава регулює ціни на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспорт деякі інші товари і послуги. В період економічної кризи державний контроль за цінами посилюється. Так, у Швейцарії під час кризи 1990--1991 pp. держава контролювала всі ціни.

Регульованими є й ціни на олігополістичному, суто монополістичному ринку. Таке регулювання з боку гігантських монополю здійснюється через механізм формування й регулювання попиту, обсягів виробництва продукції, практику "лідерства в цінах" та ін.

В Україні класифікація цін здійснюється їх поділом на оптові ціни підприємства, оптові ціни промисловості та роздрібні ціни. Оптові ціни підприємства складаються із собівартості й прибутку.

Купивши у підприємств товари, оптові торговельні організації продають їх підприємствам роздрібної торгівлі за оптовими цінами промисловості. Ті, у свою чергу, збільшують оптові ціни підприємств на величину торговельної надбавки, яка складається з витрат обігу та прибутку оптової торговельної організації. До витрат обігу належать витрати на транспортування, зберігання, фасування, виплату заробітної плати торговельним працівникам та ін. Такі ціни є роздрібними.

У 90-ті роки державний контроль за цінами в Україні поступово послаблюється, здійснюється політика лібералізації цін, що за умов контролю за заробітною платою, іншими доходами спричиняє зростання зубожіння основної частини населення.

1.2 Коливання цін, ціна рівноваги

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту на товар. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу. Проте такий збіг в одному випадку (дефіцит товару) лімітуватиметься низькою щодо попиту пропозицією товару, а в другому (надлишок товару) -- обмеженим платоспроможним попитом. Відповідними реальними величинами ринкової кон'юнктури будуть значення обсягу купівлі-продажу, що знаходяться лівіше від значення точки рівноваги (відносно вертикальної осі, проведеної через неї). В нашому прикладі це можуть бути точки А--Б--ВВ₁--Д₁.

Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Так, для всіх значень співвідношення попиту і пропозиції, що лежать нижче точки рівноваги (в нашому прикладі ділянка дефіциту Д₁--Г₁--В₁В--Г--Д), напрям руху ціни визначається перевищенням платоспроможного попиту над пропозицією. У цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і незадоволена дійсна потреба в ньому створюють конкуренцію. Найдієвішим аргументом у конкуренції покупців є більш висока ціна, пропонована за товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючи розширення пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсолютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна.

Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон'юнктури, що визначається надлишковою пропозицією товарів (у нашому прикладі це ділянка А--Б--ВВ₁--Б₁--А₁). Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Це спонукає продавця до поліпшення свого товару. Цінова конкуренція продавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього платоспроможного попиту. Швидкість зниження цін відповідає обсягу надлишкової продукції на ринку і змінюється разом з ним.

В обох випадках ринкової кон'юнктури вектор коливання цін направлений до точки рівноваги, де встановлюється тимчасова збалансованість попиту і пропозиції, а ціна набуває значення рівноважної ціни. При цьому дефіцитному ринкові відповідає вектор, направлений догори, а ринкові надлишкової пропозиції -- вектор, направлений донизу. Точка збігу двох векторів не є "кінцевою зупинкою" їхнього руху. Як і маятник годинника, вони минають точку рівноваги, щоб зупинити свій рух на позначці протилежного екстремального значення ціни. Таке постійне коливання ціни товару навколо ціни рівноваги зумовлене інерційністю в тенденціях зміни ринкового співвідношення попиту і пропозиції. Воно є необхідною передумовою дії ринкового механізму підтримання економічних пропорцій, встановлення динамічної збалансованості виробництва і споживання.

Точка рівноваги характеризує рівень цін, що за своєю величиною найбільше відповідає суспільне необхідним нормальним умовам відтворення певного товару, з одного боку, і робочої сили (більш широко -- особистості) споживача цього товару -- з іншого. У зв'язку з цим на ціні рівноваги як показнику збалансованості попиту і пропозиції ґрунтується економічна рівновага в широкому розумінні слова.

Розділ ІІ. Фактори і методи ринкового ціноутворення

З процесу виробництва товар виходить як носій вартості та споживної вартості. Вартість товару -- це кількісна визначеність втіленої в ньому уречевленої та живої праці. Важливою її складовою є витрати виробництва, що визначаються після закінчення виробничого процесу. Виходячи з товаром на ринок, виробник достеменно знає, скільки він коштував йому як виробникові. [4]

Для споживача на ринку товар представлений його споживною вартістю. Корисні якості товару є рушійною силою зацікавленості покупця у придбанні товару. Орієнтуючись на попередньо пропоновану продавцем ціну товару, покупець визначає, чи вартий він тих споживчих якостей, що в ньому втілені, і чи зможуть вони задовольнити запити покупця.

На етапі виходу товару зі сфери виробництва діє закон вартості, що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в обігу стає закон попиту і пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару. Ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначених законів, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни -- ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх витрат виробництва, а верхня -- граничною кількістю грошей у споживача, тобто рівнем його платоспроможності.

Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним: ринкова ціна фокусує складні економічні зв'язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання. Як індикатор нормального зворотного зв'язку між виробництвом і споживанням, у процесі відтворення продукту ціна має встановлювати відповідність кількості та якості споживних вартостей із платоспроможним попитом, активно впливати на рівень і масштаби виробництва товару в межах середніх умов ефективності.

Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вартість товару; 2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною вартістю товару. Таку подвійну залежність коливань ринкової ціни подано на рис. 1.

Рух кривої ціни товару Ц відбувається навколо значень суспільної вартості товару -- прямої В. Значення відхилень кривої Ц від прямої В (+Д чи -Д ), тобто відхилень ціни від вартості товару, зумовлюється відхиленням кількісного обсягу споживних вартостей на ринку (крива С) відносно прямої П, що визначає платоспроможний попит на цей товар. Величина відхилень від ціни товару встановлюється в обернено пропорційній залежності від відповідних значень пропозиції товару відносно попиту.

Значенням кількісного надлишку споживних вартостей на ринку (+Д на кривій С) відповідають значення ціни товару, нижчі від його вартості (-Д на кривій Ц), і навпаки. Точка збігу ціни товару з його суспільною вартістю 0 відповідає ринковій рівновазі попиту і пропозиції. Саме за цих умов сума цін товарів дорівнює сумі їхніх вартостей у суспільстві в цілому.

Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим є також фактор розвитку інфляції. Вона спричиняє зростання цін на всі товари. [9]

Сучасна теорія і практика ціноутворення -- це продукт тривалої еволюції соціально-економічних відносин суспільства. Безперечним досягненням у ході цієї еволюції свого часу була марксистська трудова теорія вартості, що систематизувала і розвинула відповідні погляди А. Сміта та ін. Прагматизм ринкових відносин в їхній підприємницькій формі XIX ст. вимагав розширення аналізу факторів ціноформування як у сфері виробництва, так і поза ним. Виникла теорія "граничної продуктивності факторів виробництва", в якій розглядалася участь у формуванні вартості товару всіх факторів виробничого процесу -- капіталу, праці та землі (природних факторів). За твердженням Дж. Б. Кларка, участь кожного фактора виробництва у формуванні вартості визначається "граничним продуктом". Останній показує, яку саме частину вироблюваного продукту (його вартості) можна створити за допомогою фіксованої додаткової кількості окремого фактора при незмінному значенні інших. Відповідно до "граничного продукту" має відбутися розподіл доходів за факторами.

Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що лежать поза виробництвом, має теорія "граничної корисності", що виникла в останній третині XIX ст. Не заперечуючи залежності ринкової ціни товару від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів, суб'єктивної оцінки корисності товару на ціноутворення. Корисною була її провідна ідея -- залежність кінцевої ринкової ціни товару від споживача і тих економічних умов, за яких відбувається купівля-продаж. Цінність благ, що обертаються на ринку, перебуває в безпосередній залежності від обсягу наявних ресурсів у виробника і доходів у споживача. Лімітованість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фактора руху ціни товару. При обмеженні ресурсів "гранична корисність" дефіцитного товару підвищується за умов конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, і ціна. "Низька межа" доходів зменшує "граничну корисність", встановлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживної вартості товарів у відповідність зі платоспроможним попитом. На відміну від трудової теорії вартості теорія "граничної корисності" робить наголос на споживній вартості товару як факторі ціноутворення. [3]

На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення реалізується самим господарюючим суб'єктом -- виробником (фірмою, акціонерною компанією, монополістичним об'єднанням, державним підприємством тощо) або посередницькими структурами (торговими, маркетинговими), що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву "собівартість і прибуток".

Технічно складнішим є метод "контрольної точки", що ґрунтується на виробничій функції Кобба--Дугласа (Cobb-Douglas Production Function). Вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності виробництва за затратами залишаються незмінними. При цьому еластичність заміщення ресурсів у будь-якій точці дорівнює 1. Алгебраїчний вираз функції, що описує загальноекономічний рівень, такий:

де N -- національний дохід; А -- коефіцієнт розмірності; L, К -- відповідні об'єми застосованої праці та капіталу; б, в -- незмінні коефіцієнти еластичності виробництва, відповідно по праці та капіталу.

Функція, що розглядається, дає можливість визначати рівень доходу відповідно до характеру змінних. Якщо Хб + в = 1, існує лінійна залежність; в усіх інших випадках ефект масштабу позитивний, коли Sб + в > 1, і негативний, коли Хб + в < 1. Аналогічно можна визначити вартісні значення виробництва на локальних рівнях.

Хоча за другим методом враховується широке коло факторів ціноформування, він, як і перший, має істотний недолік: використання лінійних залежностей між значеннями факторів динаміки ринкової ціни. Усунути його можна за допомогою методу, заснованого на визначенні показника цінової еластичності, коли отримують кількісне вираження можливого діапазону коливання ринкових цін залежно від динаміки обсягу попиту на товар:



де Е -- цінова еластичність; П₁, П₂ -- значення зміни попиту; Ц₁, Ц₂ -- значення зміни ціни.

Іноді застосовують метод "споживної вартості", коли за допомогою експертних оцінок споживних властивостей товару визначають цінову політику на ринку певного товару. [8]

Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є: 1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку; 2) вибір методу розрахунку ціни; 3) характер цінової адаптації нових товарів на ринку; 4) зв'язок ціни з життєвим циклом товару; 5) моделювання відношення покупця до ціни товару; 6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну.

Загальні принципи і методи ціноутворення можуть використовуватись залежно від конкретної сфери ринкових відносин, характеру і місця застосування цін, а також способу їх використання (табл. 1).

Таблиця 1.

Видова специфіка цін, що використовуються в ринковій практиці

№	Ціна	Призначення або зміст
1	Базова	Для визначення Гатунку чи якості основного товару (моделі)
2	Номінальна	Орієнтована п прейскурантних довідниках та біржових котируваннях
3	Довідкова	За фактично укладеними угодами на певний період (місяць, тиждень)
4	Фактурна	Ціна купівлі-продажу при визначених умовах постачання
5	Виробництва	Сума витрат виробництва та середнього прибутку на авансований капітал
6	Пропозиції	Зазначається в оферті -- офіційній пропозиції продавця без будь-яких знижок
7	Попиту	Складається на ринку покупця
8	Оптова	Для продажу товару великими партіями, як правило, з деякою знижкою
9	Роздрібна	Для продажу товару окремим покупцям поштучно, складається як сума витрат виробництва, обігу, прибутку виробничих і збутових організацій та податку з обороту
10	Ринкова	Для здійснення актів купівлі-продажу в певний час на конкретному ринку певного товару
11	Монопольна	Встановлюється монополіями вище чи нижче ціни виробництва
12	Світова	Експорт-імпорт товарів на світовому ринку

Розділ ІІІ. Ціни на продукцію (послуги): сутнісна характеристика, види, методи встановлення та регулювання

3.1 Загальна характеристика ціни, види цін

Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу. 06ліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг. Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб'єктів господарювання та населення. Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та споживчого призначення.

Ціна одиниці продукції (окремої послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб'єктами господарювання. Типові складові ціни показано на рис. 2.

У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак). Основні види цін і тарифів, виокремлюваних за певними класифікаційними ознаками, показано на рис. 3.

За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни. Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.

Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується конкретної партії товару. Вільні ціни -- це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб'єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

Світові ціни -- це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів -- рівнем цін країни-експортера; для інших -- цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів -- цінами провідних фірм світу.

Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон'юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції). [10]

Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до свого статуту. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності.

Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

Окрему групу цін становлять різноманітні тарифи. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту -- це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв'язку, юридичних, консультаційних та інших різновидів послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.

У сучасній практиці господарювання застосовуються також ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки. Основні з них (з короткою сутнісною характеристикою) показано на рис. 4.

Сучасне ціноутворення передбачає систему франкування цін. Франко (італ. franco, букв. -- вільний) -- вид зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу, коли в ціну товару включають витрати на його страхування і доставку в місце, зазначене в договорі.

Заведено розрізняти ціни «франко-станція відправлення» та «франко-станція призначення». За умови встановлення оптової ціни «франко-станція відправлення» витрати на доставку продукції від станції відправлення до місця споживання несе покупець товару, а відтак транспортні витрати продавець не включає в ціну.

Оптова ціна «франко-станція призначення» включає транспортні витрати, які відшкодовує оптово-збутова організація чи виробник продукції.

3.2 Загальні та специфічні чинники ціноутворення

Уся сукупність чинників, що так чи так впливають на процес ціноутворення на різногалузеву ціноутворення продукцію (послуги), поділяється на дві групи: загальні та специфічні.

Загальними чинниками, що визначають ціни на товари (продукцію, послуги), переважно є:

* гнучкість попиту: зростання цін зумовлює зменшення попиту, і навпаки;

* високі технічні параметри та низька вартість експлуатації: вони важливі для потенційного покупця не менше, ніж ціна;

* орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхню ефективність: чинники, що впливають на вибір товару покупцем, за ступенем їхньої важливості розміщуються в такій послідовності: якість, технічне обслуговування, ціна;

* можливість надати готовому виробу більшої привабливості для покупців: зрозуміло, що доступні ціни, узгоджені з показниками якості товару, є привабливішими для потенційних покупців.

Об'єктивно діють і специфічні чинники ціноутворення на основні види продукції виробничо-технічного призначення (сировину, основні й допоміжні матеріали, вузли та агрегати, основне й допоміжне устаткування). Їх варто розглянути детальніше.

* Сировина підлягає лише тій обробці, яка полегшує її використання чи транспортування або приводить її у відповідність із чинними стандартами. За реалізації сировинних товарів на ринку ціни на них встановлюються з урахуванням вимог стандартів, обсягу попиту та продажу.

* Основні матеріали, як правило, купують відповідно до специфікації, опрацьованої на базі чинних стандартів. Саме наявність затверджених у встановленому порядку стандартів є головним чинником ціноутворення на основні матеріали.

* Допоміжні матеріали виконують на різногалузевих підприємствах майже однакові функції і у зв'язку з цим мають стійкий попит. Тому на встановлення ціни на такі матеріали впливають існуючий попит, їхні якісні показники та обсяги виробництва.

* У зв'язку з природним прагненням покупців максимально обмежити кількість постачальників вузлів та агрегатів, останні звичайно купують безпосередньо у виробників, які встановлюють ціну на них з урахуванням іміджу своєї продукції на ринку. Іноді деякі вузли та агрегати є досить помітними в готовому виробі, що дає змогу покупцям використовувати відомі на ринку марки (типорозміри) таких виробів для стимулювання збуту власної продукції за вигідною для них ціною.

* У цінах на основне устаткування враховується його універсальність або навпаки -- спеціалізація. Що вища спеціалізація устаткування, то суворіші вимоги як до експлуатаційних параметрів, так і до ціни. За ринкових умов господарювання виробники основного устаткування можуть кредитувати своїх покупців, включаючи продаж на виплат та лізинг.

* Ціна одиниці допоміжного устаткування завжди є помітно нижчою за ціну на основне устаткування. За умови зростання обсягів виробництва і збуту такого устаткування з'являється можливість дальшого зниження ціни.

3.3 Методи ціноутворення на продукцію (послуги)

За ринкових умов господарювання можуть застосовуватися різноманітні методи ціноутворення. Головні з них показано на рис. 5. Варто звернути увагу на їхню змістову характеристику.

1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс прибуток» є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою

де СВ -- середні витрати (собівартість); П -- величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат (собівартості). Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.

За умови прямолінійної динаміки залежних величин ціна встановлюється з використанням формули

де С_зм -- змінні витрати на одиницю продукції (послуги);

С_пост -- постійні витрати на дану продукцію (послугу) за певний період (квартал, рік);

П_заг -- загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу продукції (надання послуги) за той самий період;

N -- обсяг продажу продукції (наданої послуги) в натуральному вимірі.

3. Установлення ціни на засаді суб'єктивної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого) пориту.

4. Метод ціноутворення «за рівнем поточних цін» («за рівнем конкуренції») полягає в тім, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в конкурентів. Залежно від особливостей продукції й типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).

5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і застосовується з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).

6. Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон'юнктура ринку, супутні послуги. За використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.

7. Метод установлення ціни за місцем походження товару полягає в тім, що товар передається транспортній організації за умови «франко-вагон»; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).

8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (організації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).

9. Застосування методу встановлення зональних цін полягає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.

10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) вибирає конкретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, що дорівнює вартості поставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.

11. Метод встановлення цін із прийняттям на себе витрат на поставку означає,, що підприємство (організація) частково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару з метою стимулювання надходження замовлень від покупців (клієнтів).

12. За встановлення цін зі знижками підприємство-продавець змінює свою вихідну ціну та встановлює певну знижку з неї, ураховуючи дострокову оплату рахунків, закупівлю великого обсягу продукції або позасезонну її закупівлю тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати більш стабільний рівень виробництва протягом року. [2]

Вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до нього певного рівня ціни є початковим етапом розробки цінової стратегії і тактики підприємства (організації).

Надалі ціни постійно коригуються (регулюються) підприємством (організацією) і державою, згідно з мінливою кон'юнктурою ринку та необхідними уточненнями заздалегідь розробленої стратегії ціноутворення стосовно різних видів продукції.

Висновок

Закінчуючи роботу, можна зауважити, що ціноутворення в сучасних умовах являється важливим фактором грошової системи. Також, як було підмічено вище існує багато методів ціноутворення і факторів формування ринкової ціни.

Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що лежать поза виробництвом, має теорія "граничної корисності", що виникла в останній третині XIX ст. Не заперечуючи залежності ринкової ціни товару від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів, суб'єктивної оцінки корисності товару на ціноутворення. Корисною була її провідна ідея -- залежність кінцевої ринкової ціни товару від споживача і тих економічних умов, за яких відбувається купівля-продаж.

Цінність благ, що обертаються на ринку, перебуває в безпосередній залежності від обсягу наявних ресурсів у виробника і доходів у споживача. Лімітованість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фактора руху ціни товару. При обмеженні ресурсів "гранична корисність" дефіцитного товару підвищується за умов конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, і ціна. "Низька межа" доходів зменшує "граничну корисність", встановлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживної вартості товарів у відповідність зі платоспроможним попитом. На відміну від трудової теорії вартості теорія "граничної корисності" робить наголос на споживній вартості товару як факторі ціноутворення.

В роботі було розглянуто основні види цін, методи ринкового ціноутворення, а також чинники ціноутворення.

На практиці в сучасній Українській економіці використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення реалізується самим господарюючим суб'єктом -- виробником (фірмою, акціонерною компанією, монополістичним об'єднанням, державним підприємством тощо) або посередницькими структурами (торговими, маркетинговими), що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву "собівартість і прибуток".

Список використаної літератури

1. Бойчук І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. - Львів, 1999.

2. Економіка підприємства: Підручник / Під заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-е, перероб. та доп. - К., 2001.

3. Зубовський В. Економіка підприємства. - К., 1999.

4. Кейлер В. Экономика предприятия: Курс лекций. - М., 1999.

5. Кириленко В., Кириленко Л.Теорія ціни та сучасне ціноутворення в Україні

6. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономика: Принципы, проблемы и политика: В 2 т. - М., 1992.

7. Примак Т. Економіка підприємства. - К., 1999.

8. Экономика предприятия: Учеб. для вузов / Под ред. В.Я. Горкинфеля, В.А. Швандера. - 3-е изд., перераб. и доп. - М., 2001.

9. Экономика предприятия/Под ред. Н. Беа. - М., 1999.

10. Экономика предприятия/Под ред. О.И. Волкова. - 2-е изд.. перераб. и доп. - М., 2001.