Організаційно-правові форми підприємств

У сфері контрактації діє вимога реального виконання зобов'язань:

кількість продукції, не зданої господарством у встановлені договором періоди /строки/, підлягає здачі в інші строки, погоджені сторонами, і зарахуванню в період її фактичної здачі, за винятком тих видів продукції, виробництво яких має сезонний характер і поповнення незданої кількості Їх неможливе. Проте штраф за не здачу господарством продукції вираховується виходячи лише з вартості продукції, не зданої в попередньому періоді. Господарство відповідає також за неповернення тари, наданої йому заготівельником, відшкодовує заготівельникові збитки, яких він зазнав у зв'язку з тим, що господарство не підготувало продукцію до здачі на місці і не попередило про це заготівельника тощо.

З господарства, яке уклало договір контрактації, не може бути стягнуто штраф за неналежну якість продукції, якщо інше не передбчено інструкціями, правилами про порядок проведення закупок або в договорі за згодою обох сторін встановлено санкції за таке порушення. Заготівельникові не надано право стягувати з господарства вартість недоброякісної продукції у безспірному порядку. Як сторона в договорі поставки, заготівельник відповідає за неналежну якість продукції перед споживачем /одержувачем/. Проте він не має права перекласти на господарство під виглядом збитків суми штрафів, сплачених одержувачем за поставку сільгосппродукції неналежної якості, крім випадків, коли господарство, не пред'явивши продукцію заготівельникові для приймання, відвантажило її одержувачеві.

За невиконання договірних зобов'язань по прийманню продукції заготівельник сплачує товаровиробникові неустойку, як правило в такому ж розмірі, в якому товаровиробник відповідає перед контрактом за несвоєчасну здачу продукції. Контрактант, крім того, відшкодовує виробникові продукції фактичні витрати, пов'язані з доставкою її в обидва кінці /якщо ця продукція завозилася до місця приймання транспортними засобами господарства/. В договорі може бути передбачена відповідальність контрактанта за невиконання в обумовлені строки договірних зобов'язань по зустрічному продажу цукру, олії, меляси тощо. Відповідальність сторін за порушення договору контрактації будується на принципі вини /умислу або необережності/, яка презумується /ст. 209 ЦК України/. Господарство звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором, якщо вони не виконані внаслідок стихійних лих чи інших несприятливих умов або з вини заготівельника. Питання про те, чи є певна обставина стихійним лихом, вирішується згідно з правилами, які застосовуються при страхуванні майна колгоспів, держгоспів та інших господарств, До Інших несприятливих умов відносять природні та інші об'єктивні фактори, які свідчать про відсутність вини господарства /наприклад, заборона здавати худобу у зв'язку з її масовим захворюванням/. Доказами і підтвердження цих обставин можуть бути висновки державної інспекції по заготівлях та якості продукції, довідки ветеринарного нагляду, довідки метеослужби, акти, складені за участю представника страхової організації тощо. Вина заготівельника вбачається в ненаданні допомоги в організації виробництва і транспортуванні продукції на приймальний пункт, непогодженні графіка здачі, незабезпеченні тарою і пакувальними матеріалами тощо. Арбітражні суди оцінюють подані господарством документи, з'ясовують, на яких площах загинули посіви, чи була можливість здати хоча б частину продукції за рахунок знятого врожаю з інших площ, чи вживало господарство заходів, щоб запобігти негативним наслідкам стихійного лиха або іншим несприятливим умовам. З урахуванням усіх цих обставин і вирішується питання про звільнення господарства від відповідальності за невиконання зобов'язання за договором контрактації.

Однією з необхідних умов функціонування всіх господарюючих суб'єктів при переході до ринкових відносин є законність і дисципліна в їх діяльності.

У процесі діяльності господарюючих суб'єктів між ними, між ними і державою в особі відповідних органів виникають, функціонують та припиняються численні відносини. Ринковий механізм, як і будь-яке інше складне явище, не може розвиватися без зіткнень, конфліктів, що призводять до суперечностей між суб'єктами господарської діяльності. Такі суперечності між підприємствами, організаціями, державними та іншими установами називаються господарськими спорами.

Чинне законодавство вимагає від господарюючих суб'єктів, щоб вони до подання позову вжили заходів щодо врегулювання господарських спорів з іншою стороною.

Доарбітражне врегулювання господарських спорів - це сукупність заходів, здійснених підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до арбітражного суду. Значення доарбітражного врегулювання господарських спорів розкривається через функції, які виконує ця стадія господарського процесу:

Доарбітражне врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств і організацій; воно сприяє виявленню і усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень; доарбітражне врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів.

Виходячи із змісту чинного законодавства, слід зробити такий висновок:

загальний порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів (ст. 5-11 Арбітражно-процесуального кодексу України);

спеціальний порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів (визначається, наприклад, ст. 169-179 Статуту залізниць СРСР та нормами інших нормативних, актів), який застосовується щодо пред'явлення і розгляду претензій до органів зв'язку, транспорту та ін.

Питання організації претензійної роботи на підприємстві необхідно передбачити у спеціальному локальному нормативному акті (наказі, положенні, стандарті), в якому визначаються обов'язки посадових осіб, відповідних структурних підрозділів організації щодо введення цієї роботи, порядок і строки підготовки матеріалів для пред'явлення претензій та розгляду претензій, які надійшли.

Найменування структурних підрозділів і служб, посадових осіб, відповідальних за ведення претензійної роботи.

У тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Що стосується строків спеціального порядку доарбітражного врегулювання господарських спорів, то слід керуватись нормами статутів, кодексів відповідного транспорту.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для розгляду, їх повинен подати заявник у зазначений строк, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розглядання претензії зупиняється до одержання документів чи закінчення строку їх подання. Якщо документи у встановлений строк. не надійшли, претензія розглядається за наявними документами

При розгляді претензії підприємства та організації, в разі не обачності, повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчиниш інші дії для забезпечення доарбітражного врегулювання спору

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються:

повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку додається відповідь; якщо претензію задовольнили повністю або частково, то нарахована сума, номер і дата платіжної о доручення на перерахування і неї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці; коли претензію відхилено повністю або частково, то мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії; перелік доданих до відповіді документів та інших доказів; у додатках 23-25 наведені окремі зразки відповідей на претензії.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, також надіслано документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується керівником чи заступником керівника підприємства, організації та надсилається рекомендованим аби цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо у відповіді про задоволення претензії не повідомляється про перерахування суми, заявник претензії по закінченні 20 днів після одержання відповіді мас право пред'явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то до розпорядження додається також копія претензії В разі, коли визнана сума не перевищує однієї тисячі гривень, стягувачеві достатньо послатися в розпорядженні на дату і номер відповіді боржник

Установи банку зобов'язані приймати розпорядження про безспірне списання коштів і в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить з різних причин не стягувати з нього визнану суму.

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

В разі порушення строків розгляду претензії, встановлених статтею 7 АПК, чи залишення її без відповіді, арбітражний суд при вирішенні господарського спору має право стягти в доход державного бюджету з підприємства, організації, що припустилися такого порушення, штраф у розмірі 2 процентів від суми претензії, але не менше як 5 розмірів мінімальних заробітних плат /без індексації/ і не більш як 100 розмірів мінімальних заробітних плат /без індексації/.

В разі порушення законних прав та інтересів однією з сторін господарського договору, сторона, права якої порушені, може у встановленому порядку пред'явити іншій стороні претензію. В разі незадоволення претензії або ЇЇ часткового задоволення, або залишення претензії без відповіді сторона, законні права та інтереси якої порушені, може звернутись у межах строків позовної давності до арбітражного суду за захистом.

У ст. 1 Арбітражно-процесуально кодексу України вказано "Підприємства, установи, організації, в тому числі колгоспи, індивідуальні, спільні підприємства, а також інші юридичні особи, незалежно від форм власності майна та організаційних форм, мають право звертатися до арбітражного суду згідно із встановленою для нього підвідомчістю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законом".

Згідно із ст. 12 АПК арбітражні суди вирішують спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів га з інших підстав.

У статті 3 Закону України "Про арбітражний суд" сказано, що основним завданням арбітражного суду є: захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин; сприяння укріпленню законності у сфері господарських відносин; внесення пропозицій, які направлені на удосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України за № 3 від 14. 01. 1992 року в системі Мінсільгоспу створені постійно діючі третейські суди для розгляду господарських спорів Відповідно до цього наказу затверджено Положення про постійно діючі третейські суди з вирішення господарських спорів системи Мінсільгосппроду України.

Основними завданнями третейських судів є захист прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин.

Такий обов'язок покладається також на позивача у разі залучення арбітражним судом до участі у справі іншого відповідача, заміни арбітражним судом неналежного відповідача. До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

вжиття заходів доарбітражного врегулювання господарської о спору з кожним із відповідачів у спорах, що виникають при укладанні, зміні чи розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору., Лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, протокол розбіжностей і документ, що підтверджують дату його одержання, відомості пропозицій однієї сторони і розгляд їх у встановленому (порядку, відповідь іншої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано/,

відправлення відповідачеві копії позовної заяви, документів, які до неї додаються;

сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

В одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Бухгалтерія

Методологічне керівництво бухгалтерським обліком і звітністю здійснює Мінфін, який відповідно до Положення “про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні” та з урахуванням загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку та статистики, розробляє і затверджує План рахунків бухгалтерського обліку та інші нормативні документи щодо ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, які є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами на території України.

Нормативні документи з питань бухгалтерського обліку і звітності, що використовуються в державній статистиці, погоджуються з Мінстатом.

Міністерства і відомства, до сфери управління яких входять підприємства та установи загальнодержавної власності, а також органи, у віданні яких перебувають підприємства, установи республіканської /Автономної Республіки Крим/ та комунальної власності: здійснюють необхідне забезпечення бухгалтерського обліку і звітності на підвідомчих підприємствах і в установах; розробляють відповідно до галузевих особливостей методичні рекомендації щодо бухгалтерського обліку затрат на виробництво, окремих видів майна та джерел його формування, виходячи з єдиних методологічних засад; здійснюють контроль за додержанням підприємствами, установами правил ведення бухгалтерського обліку; організують підвищення кваліфікації керівників і працівників бухгалтерських служб.

Підприємство, установа веде бухгалтерський облік майна та результатів своєї роботи у натуральних вимірах та в узагальненому грошовому виразі шляхом безперервного, документального і взаємопов'язаного їх відображення.

Головними завданнями бухгалтерського обліку є :

забезпечення контролю за виконанням зобов'язань, наявністю і рухом майна, використанням матеріальних і фінансових ресурсів відповідно до затверджених нормативів і кошторисів;

своєчасне запобігання негативним явищам у фінансово-господарській діяльності, виявлення і мобілізація внутрігосподарських резервів;

формування повної, достовірної інформації про господарські процеси і результати діяльності підприємства, установи, необхідної для оперативного керівництва та управління, а також для її використання інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, фінансовими, податковими, статистичними і банківськими установами та іншими заінтересованими органами і організаціями.

Підприємство, установа, здійснюючи організацію бухгалтерського обліку:

самостійно встановлює організаційну форму бухгалтерської роботи, виходячи з виду підприємства і конкретних умов господарювання; визначає форму і методи бухгалтерського обліку, ґрунтуючись на діючих загальних або галузевих формах і методах, з дотриманням єдиних методологічних засад, встановлених цим Положенням, а також технологію обробки облікової інформації; розробляє систему внутрівиробничого обліку, звітності й контролю господарських операцій,визначає права працівників на підпис документів.

Підприємство, установа може виділяти на окремий баланс свої філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи /житлово-комунальне, транспортне і підсобне сільське господарство тощо/, що входять до складу підприємства.

Підприємство, установа веде бухгалтерський облік майна та результатів своєї роботи методом подвійного запису господарських операцій згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку.

При веденні бухгалтерського обліку підприємство, установа повинні забезпечити:

незмінність протягом поточного року прийнятої методології відображення окремих господарських операцій та оцінку майна відповідно до правил, передбачених цим Положенням. Зміна методології обліку на наступний рік повинна бути зазначена у річній бухгалтерській звітності; повноту відображення в обліку за звітний період /місяць, квартал, рік/ усіх господарських операцій, проведених у зазначений час, та результатів інвентаризацій майна і зобов'язань; правильність віднесення доходів і витрат до відповідних звітних періодів. Доходи і витрати визнаються у звітному періоді, до якого вони віднесені, незалежно від часу надходження доходів та оплати витрат; розмежування в обліку поточних витрат на виробництво /витрат обігу/ та капітальних вкладень; тотожність даних аналітичного обліку оборотам і залишкам за рахунками синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Органи і службові особи, які мають доступ до документів і даних бухгалтерського обліку та звітності підприємства, установи, несуть відповідальність за розголошення даних, що становлять комерційну таємницю, відповідно до чинного законодавства України.

Запис у регістрах бухгалтерського обліку провадиться на підставі первинних облікових документів, які фіксують факти здійснення господарської операції і розпорядження /дозволу/ на їх проведення.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах і необхідна для відображення у бухгалтерському обліку, нагромаджується та систематизується в облікових регістрах, які рекомендуються Мінфіном або розробляються міністерствами і відомствами при дотриманні загальних методологічних засад. Підприємства і установи, що складають облікові регістри на машино зчитувальних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для читання вигляді.

Відповідальність за правильність реєстрації інформації в облікових регістрах несуть особи, які склали і підписали їх.

Інформація про господарські операції, здійснені підприємством, установою за певний період, з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерської звітності.

У первинних документах і облікових регістрах виправлення помилки повинно бути підтверджено підписами посадових осіб, які підписали ці документи, із зазначенням дати виправлення. У касових і банківських документах виправлення не допускаються.

Первинні документи, облікові регістри, бухгалтерська звітність зберігаються відповідно до встановленого порядку. Відповідальність за їх збереження і своєчасну передачу до архіву несе головний бухгалтер.

Для відображення у бухгалтерському обліку та звітності майно і господарські операції оцінюються в національній грошовій одиниці України способом підсумовування проведених витрат.

Записи у бухгалтерському обліку за валютними рахунками підприємства, установи, а також за їх операціями в іноземній валюті здійснюються у національній грошовій одиниці України в сумах, які визначаються шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом Національного банку, що діє на дату здійснення операцій . Одночасно вказані записи здійснюються у валюті розрахунків і платежів /за кожною іноземною валютою окремо/.

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності підприємство, установа проводить інвентаризацію майна, коштів і фінансових зобов'язань. Відповідальність за її організацію несе керівник підприємства установи.

Кількість інвентаризацій у звітному році, дати їх проведення, перелік майна і зобов'язань, що підлягають інвентаризації під час кожної з них, визначаються підприємством, установою, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим.

Проведення інвентаризації є обов'язковим:

при передачі майна державного підприємства, установи в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законодавством;

перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, інвентаризація якого проводилася не раніше 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів основних засобів може проводитись один раз у три роки, а бібліотечних фондів - один раз у п'ять років;

при зміні матеріально відповідальних осіб /на день прийому передачі справ/;

при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей, а також за приписом судово-слідчих органів;

у разі пожежі або стихійного лиха.

Розходження фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів з даними бухгалтерського обліку, що встановлені при інвентаризації та інших перевірках, регулюються підприємством, установою у такому порядку:

основні засоби, матеріальні цінності, цінні папери, кошти та інше майно, що виявились у надлишку, підлягають оприбуткуванню та зарахуванню відповідно на результати фінансово-господарської діяльності або збільшення фінансування з наступним встановленням причин виникнення надлишку і винних у цьому осіб;

Стосовно господарських товариств тут і надалі функції керівника здійснюють органи /посадові особи/ згідно з їх установчими документами.

убуток цінностей у межах затверджених норм списується за рішенням керівника підприємства, установи відповідно на витрати виробництва, обігу або на зменшення фінансування. Норми природного убутку можуть застосовуватися лише в разі виявлення фактичних нестач. При відсутності норм убуток розглядається як понаднормова нестача;

понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування цінностей відносяться на винних осіб за цінами, за якими обчислюється розмір шкоди від розкрадання, нестач, знищення та псування матеріальних цінностей;

понаднормові втрати і нестачі матеріальних цінностей, включаючи готову продукцію, в тих випадках, коли винуватців не встановлено або у стягненні з винних осіб відмовлено судом, зараховуються на збитки або зменшення фінансування.

У документах, якими оформлюється списання втрат і понаднормові нестачі цінностей, повинні бути зазначені вжиті заходи щодо запобігання таких нестач і втрат.

Матеріали інвентаризації та рішення щодо регулювання розбіжностей затверджуються керівником підприємства, установи з включенням результатів у звіт за той період, в якому закінчена інвентаризація, а також і в річний звіт.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе керівник підприємства, установи.

Керівник зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами та службами, працівниками підприємства, установи, причетними до обліку, правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку документів і відомостей.

Бухгалтерський облік на підприємстві, в установі може здійснюватися:

бухгалтерською службою /відділом/, що є самостійним структурним підрозділом підприємства, установи, яка очолюється головним бухгалтером, або централізованою бухгалтерією;

спеціалізованою організацією або відповідним спеціалістом на договірних засадах, якщо підприємство, установа не має бухгалтерської служби.

На невеликих підприємствах їх власники або керівники /виконавчі директори/ можуть самі вести бухгалтерський облік.

призначається або звільняється з посади керівником і безпосередньо йому підпорядковується; керується цим Положенням, іншими нормативними актами, затвердженими в установленому порядку, несе відповідальність за дотримання встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку; забезпечує контроль і відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, надання оперативної інформації, складання і подання у встановлені терміни бухгалтерської звітності, з метою виявлення і мобілізації внутрігосподарських резервів здійснює /разом з іншими підрозділами/ економічний аналіз діяльності підприємства, установи; підписує разом з керівником підприємства, установи документи,що є підставою для приймання і видачі товарно-матеріальних цінностей та коштів, а також розрахункові, кредитні та фінансові зобов'язання, візує господарські договори. Вказані документи без підпису головного бухгалтера вважаються недійсними і до виконання не приймаються. Право підпису може бути надано керівником підприємства, установи уповноваженим на це особам письмовим розпорядженням. При відсутності у штаті головного бухгалтера керівник призначає контролера, якому надає право другого підпису на документах;

бере участь у роботі юридичних служб по оформленню матеріалів щодо відшкодування втрат від нестач і крадіжок власності підприємства, установи;

забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у структурних підрозділах, філіях, представництвах та інших відособлених підрозділах.

Головному бухгалтеру забороняється приймати до виконання документи на операції, що суперечать вимогам законодавчих та інших нормативних актів, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним особам і громадянам. Про такі документи головний бухгалтер письмово повідомляє керівника /власника/ підприємства, установи і приймає їх до виконання і обліку тільки за письмовим його розпорядженням. Керівник /власник/ повністю несе відповідальність за проведення цих операцій.

З головним бухгалтером погоджується прийняття /призначення/, переведення та звільнення матеріально-відповідальних працівників.

На підприємствах, в установах, у штаті яких відсутня посада касира, його обов'язки за письмовим розпорядженням керівника підприємства, установи, виконує інший працівник.

При звільненні головного бухгалтера проводиться передача справ призначеному головному бухгалтеру /а при відсутності такого

- працівникові, призначеному наказом керівника підприємства, установи/, під час якої перевіряється стан бухгалтерського обліку та достовірність звітних даних, складається відповідний акт, що затверджується керівником підприємства, установи.

Бухгалтерська звітність повинна відображати наростаючим підсумком майнове та фінансове становище підприємства, установи, результати господарської діяльності за звітний період /місяць, квартал, рік/ і ґрунтуватися на даних синтетичного і аналітичного обліку.

Типові форми бухгалтерської звітності та інструкції про порядок їх заповнення розробляються і затверджуються Мінфіном за погодженням з Мінстатом.

Міністерства і відомства за погодженням з Мінфіном і Мінстатом можуть встановлювати додаткові спеціалізовані форми бухгалтерської звітності.

Вимога подання бухгалтерської звітності за формами, не затвердженими в установленому порядку, а також за невстановленими адресами, забороняється.

Підприємство, установа складає місячну, квартальну і річну бухгалтерську звітність, у якій відображається склад майна та джерела його формування, включаючи майно виробництв, філій, представництв та інших відособлених підрозділів, виділених на окремий баланс.

Об'єднання, до яких входять підприємства, складають самостійний баланс.

Централізована бухгалтерія, що обслуговує підприємства, установи, складає бухгалтерську звітність, у якій відображаються результати господарської діяльності, склад майна цих підприємств, установ та джерела його формування.

Міністерства і відомства,до сфери управління яких входять підприємства, установи загальнодержавної власності, а також органи, у віданні яких перебувають підприємства, установи республіканської /Автономної Республіки Крим/ та комунальної власності, складають зведену квартальну і річну бухгалтерську звітність.

Звітним роком для всіх підприємств, установ вважається період з 1 січня по 31 грудня включно.

Першим звітним роком для підприємств, установ, що створюються, вважається період з дати набуття прав юридичної особи по 31 грудня включно, а для тих, що набули цього права після 1 жовтня,

- по 31 грудня наступного року включно.

Дані вступного балансу повинні відповідати даним затвердженого заключного балансу за період, що передує звітному, розбіжності повинні бути пояснені.

Зміни даних бухгалтерської звітності внаслідок їх перекручення, що належать як до поточного, так і до минулого року /після затвердження цієї звітності/ провадяться у тому звітному періоді, в якому були виявлені перекручення.

Виправлення помилок у бухгалтерській звітності підтверджуються підписом посадових осіб, які її раніше підписали, із зазначенням дати виправлення.

Капітальні та фінансові вкладення

До складу капітальних вкладень належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструменту, інвентаря, інші капітальні роботи і витрати на проектно-розвідувальні, геологорозвідувальні та бурові роботи, на відведення земельних ділянок та переселення у зв'язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються, та інші. Капітальні вкладення відображаються у балансі за фактичними витратами для забудовника /замовника/.

Об'єкти капітального будівництва,що перебувають у тимчасовій експлуатації, до введення їх у постійну експлуатацію не включаються до складу основних засобів. У бухгалтерському обліку та звітності витрати на ці об'єкти відображаються як незавершені капітальні вкладення.

Фінансові вкладення /придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів інших підприємств тощо/ підприємства, установи на території України та за її межами оцінюються у балансі за фактичними витратами. При цьому різниця між витратами на придбання облігацій і подібних їм цінних паперів та їх номінальною вартістю протягом періоду їх обігу рівномірно списується на результати фінансово-господарської діяльності.

Витрати на припинене будівництво та витрати на проектно-розвідувальні роботи нездійсненого будівництва, а також витрати на геологорозвідувальні, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи списуються:

за рішенням керівника підприємства, якщо фінансування вказаних витрат здійснювалося за рахунок коштів підприємства;

за рішенням міністерства і відомства, до сфери управління яких входять підприємства, установи загальнодержавної власності, або органу, у віданні якого перебувають підприємства, установи республіканської /Автономної Республіки Крим/ та комунальної власності, якщо вказані витрати фінансувалися за рахунок бюджетних або позабюджетних коштів та їх сума не перевищує 2 млн. українських карбованців;

за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, якщо вказані витрати на підприємствах,в установах державної власності здійснювалися за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів та їх сума перевищує 2 млн. українських карбованців;

за рішенням засновників господарського товариства, спільного підприємства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Основні засоби та нематеріальні активи

Основні засоби підприємства, установи - це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері.

До основних засобів належать також капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель /меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи/ і в орендовані будівлі, споруди, обладнання та інші об'єкти, що належать до основних засобів.

Капітальні вкладення в багаторічні насадження, поліпшення земель включаються до складу основних засобів щорічно в сумі затрат, що належать до прийнятих в експлуатацію площ, незалежно від закінчення всього комплексу робіт.

Завершені капітальні затрати в орендовані будівлі, споруди, обладнання та інші об'єкти, що належать до основних засобів, зараховуються орендатором до власних основних засобів у сумі фактичних витрат, якщо інше не передбачено договором оренди.

Основні засоби підприємства, установи відображаються у бухгалтерському обліку і звітності за фактичними затратами на їх придбання, спорудження і виготовлення,що становлять їх первісну вартість. Зміни первісної вартості основних засобів допускаються лише у разі добудови, дообладнання, реконструкції та часткової ліквідації відповідних об'єктів.

Погашення вартості основних засобів підприємства здійснюється шляхом віднесення зносу /амортизаційних відрахувань/ за затвердженими нормами на витрати виробництва, обігу протягом терміну, за який первісна вартість повністю переноситься на витрати виробництва та обігу.

Знос основних засобів відображається в обліку і звітності окремо і списується при реалізації та іншому вибутті основних засобів.

Установи нараховують за встановленими нормами знос основних засобів до розміру, який не перевищує їх первісної вартості, й показують його у звітності без зменшення фінансування.

При списанні основних засобів до повного перенесення їх первісної вартості на витрати виробництва та обігу знос /амортизація/ недонараховується.

У разі реалізації та іншого вибуття основних засобів фінансовий результат визначається, виходячи з їх продажної вартості, зменшеної на залишкову вартість і суму податку на добавлену вартість, з урахуванням витрат, пов'язаних з вибуттям основних засобів, і вартості матеріальних цінностей, одержаних від вибуття майна.

Не належать до основних засобів та обліковуються на підприємствах, в установах як засоби в обороті:

1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 25 тис. українських карбованців за одиницю по ціні придбання незалежно від терміну служби, за винятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізованого інструменту, робочої та продуктивної худоби, які є основними засобами, незалежно від їх вартості. Гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Мінфіном;

3) знаряддя лову /трали, неводи, сіті та інші/ незалежно від їх вартості й терміну служби;

4) бензомоторні пилки, сучкорізи, сплавний трос, сезонні дороги, тимчасові відгалуження лісовозних доріг, тимчасові будівлі в лісі терміном експлуатації до двох років /пересувні будиночки, котлопункти, пилкозаточувальні майстерні, бензозаправки та інші/;

5) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування /для серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення/ незалежно від вартості;

6) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їх вартості і терміну служби;

7) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, а також одяг і взуття в закладах охорони здоров'я, освіти, соціального захисту, що утримуються за рахунок бюджету, незалежно від вартості й терміну служби;

8) тимчасові /нетитульні/ споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких включаються до собівартості будівельномонтажних робіт;

9) тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах або для здійснення технологічних процесів вартістю в межах ліміту, встановленого у підпункті 2 цього пункту, за вартістю придбання або виготовлення;

10) предмети, призначені для видачі напрокат незалежно від вартості;

11) молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини;

12) багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадочний матеріал.

Предмети вартістю до 500 українських карбованців за одиницю списуються на видаток у міру відпуску їх у виробництво або експлуатацію. Для збереження цих предметів при експлуатації на підприємстві, в установі повинен бути організований належний контроль за їх рухом.

Вартість спеціальних інструментів та спеціального приладдя погашається відповідно до встановленої норми або кошторисної ставки, розрахованої виходячи з кошторису витрат на їх виготовлення /придбання/ та запланованого випуску продукції.

Вартість спеціальних інструментів та спеціального приладдя, призначених для індивідуальних замовлень або використовуваних у масовому виробництві, дозволяється повністю погашати у міру відпуску у виробництво або експлуатацію відповідних інструментів і приладдя.

Засоби праці та предмети, зазначені у пункті 47, враховуються за їх первісною вартістю, що складається з витрат на придбання, спорудження або виготовлення. Сума зносу цих засобів та предметів на підприємстві відображається в обліку і звітності окремо.

У складі нематеріальних активів відображаються придбані підприємством, установою права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Нематеріальні активи відображаються у балансі в сумі витрат на придбання і доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої мети.

Вартість нематеріальних активів погашається віднесенням на витрати виробництва та обігу відрахувань за нормами, визначеними виходячи з встановленого терміну їх використання. Якщо неможливо визначити термін корисного використання нематеріальних активів, норми зносу встановлюються з розрахунку на десять років /але не більше терміну діяльності підприємства/. Знос нематеріальних активів враховується і відображається у звітності окремо.

Сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, запасні частини, тара, що використовується для пакування і транспортування продукції /товарів/, інші матеріальні ресурси відображаються в обліку і звітності за їх фактичною собівартістю. Давальницька сировина відображається за балансом за цінами, вказаними у договорі.

Фактична собівартість матеріальних ресурсів визначається виходячи з витрат на їх придбання, включаючи сплату процентів за придбання в кредит, наданий постачальником цих ресурсів, націнки /надбавки/, комісійні винагороди, сплачені постачальницьким і зовнішньоекономічним організаціям, вартість послуг товарних бірж, митні збори, витрати на транспортування, зберігання і доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.

Готова продукція відображається у звітності за фактичною виробничою собівартістю, що складається з витрат, пов'язаних з використанням основних засобів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів, та інших витрат на виробництво продукції.

Підприємство /за винятком спільних підприємств з іноземними інвестиціями /подає квартальну і річну бухгалтерську звітність:

органам, у сфері управління яких перебуває підприємство; учасникам, засновникам - відповідно до установчих документів;

державній податковій інспекції;

Мінфін може визначати інші державні органи, яким подається бухгалтерська звітність.

Припинення діяльності підприємств

Припинення діяльності підприємства являє собою одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. В зміст поняття «припинення» входять юридичні підстави («умови»), акти та процесуально-правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства. Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені Законом «Про підприємництво» (ст. 11).

Діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Загальний процесуальний (процедурний) порядок і форми припинення регулює Закон «Про підприємства в Україні» (ст. 34-36). У разі банкрутства підприємства правовідносини припинення регулюються Законом України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» (Відомості Верховної Ради України.--1992.--№31.--Ст. 440), який теж поширюється на підприємства всіх видів.

Особливі підстави і форми припинення підприємств окремих видів встановлені також законами про ці підприємства та іншими нормативними актами (зокрема, про корпоратизацію, приватизацію та ін.).

Юридичні підстави. Діяльність підприємств припиняє його власник (вищий орган підприємства, уповноважений орган). Припинення за юридичними підставами, як зазначалось вище, може бути двох видів: добровільним і примусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

До передбачених законом чи установчим договором обставин відносяться: а) закінчення строку, на який створювалося підприємство; б) досягнення мети, поставленої засновниками під час створення підприємства (ст. 19 Закону «Про господарські товариства»). Установчі документи підприємств можуть включати й інші підстави даного виду. Рішення про припинення підприємства з цих підстав приймає його вищий орган. Підприємці зобов'язані припиняти свою діяльність також у разі закінчення строку ліцензій (ст. 11 Закону «Про підприємництво»).

Види юридичних підстав примусового припинення підприємства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку (ст. 34 Закону «Про підприємства в Україні», ст. 19 Закону «Про господарські товариства»).

Примусово підприємства припиняються, по-перше, на підставі рішень суду (арбітражного суду) про визнання недійсними установчих документів підприємства (невідповідність їх чинному законодавству) та акту (рішення засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємство припиняється на підставі рішення суду (арбітражного суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. По-третє, підприємство припиняється на підставі рішення суду (арбітражного суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в семиденний термін повідомити про це реєструючий орган). По-четверте, підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення арбітражного суду про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон «Про банкрутство».

Закон передбачає дві правові форми припинення підприємства: ліквідацію і реорганізацію (ст. 34 Закону «Про підприємства в Україні»). У випадку ліквідації підприємство припиняється як суб'єкт права без правонаступництва. Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого підприємства одного або більше нових підприємств як суб'єктів права. У разі реорганізації підприємства усі його права та обов'язки переходять до правонаступника (правонаступників). Законодавство визначає п'ять правових способів реорганізації підприємства: злиття, приєднання, поділ, виділ та перетворення. З юридичної точки зори ці способи розрізняються залежно від того, до якого суб'єкта права переходять всі майнові права та обов'язки підприємства, що реєструються.

Злиття двох і більше підприємств в одне означає перехід прав і обов'язків кожного з них до підприємства, що виникло внаслідок правового акту злиття. У цьому випадку виникає нове підприємство.

Приєднання одного підприємства до іншого означає, що до нього переходять права і обов'язки приєднаного підприємства. Нове підприємство внаслідок такої реорганізації не виникає.

Поділ підприємства є створенням на базі одного існуючого підприємства двох і більше підприємств як суб'єктів права. Це поділ усього майна підприємства. Даний спосіб реорганізації передбачає затвердження власником (уповноваженим ним органом) роздільного акту (балансу). Згідно з цим актом частина майна та відповідні права та обов'язки реорганізованого підприємства переходять до підприємств, створених внаслідок поділу.

Виділ передбачає, що з діючого підприємства виділяються один або більше структурних підрозділів, які створюються як самостійні підприємства. Поділу всього майна підприємства цей спосіб реорганізації не передбачає. Згідно з роздільним актом (балансом) до них переходять частини майна та відповідні права і обов'язки реорганізованого підприємства.

Перетворення підприємства як спосіб реорганізації означає перетворення однієї форми власності в іншу (наприклад, державної в колективну) і, відповідно, зміну організаційно-правової форми підприємства. Даний спосіб реорганізації масово застосовується в процесах корпоратизації і приватизації майна державних підприємств. При перетворенні до підприємства, яке щойно виникло, переходять права і обов'язки колишнього підприємства.

Ліквідація і реорганізація підприємства тягне за собою виключення його з державного реєстру підприємства України. З дати виключення підприємство вважається реорганізованим чи ліквідованим.

Статусу суб'єкта права і юридичної особи підприємство позбавляється після здійснення щодо нього заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим законом. Зокрема, це такі заходи:

1. Ліквідація підприємства ліквідаційною комісією, що призначається органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію. Цей орган (особа) може покласти обов'язок щодо ліквідації підприємства на його органи управління.

2. Встановлення порядку і строків ліквідації. Їх встановлює орган, що прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган, суд, арбітражний суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів. Він не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов'язків: повідомлення про ліквідацію підприємства в пресі (за місцем знаходження), про порядок і строки ліквідації; вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості підприємства, виявлення його кредиторів та претензій останніх. Кредитори та інші юридичні та фізичні особи, що мають угоди з підприємством, повідомляються про ліквідацію письмово.

4. Здійснення ліквідаційною комісією згідно з встановленим законом порядком: інвентаризації і оцінки майна організації, реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його органу, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику.

Майнові претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з його майна. При цьому законодавець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не вистачити (презумпція недостатності майна). Тому в законодавстві про ліквідацію підприємств діє загальне правило щодо черговості задоволення боргів ліквідовуваним підприємством-боржником.

Залежно від підстав ліквідації підприємства встановлено два види черговості. Якщо підприємство ліквідується у звичайному порядку, діє черговість, встановлена статтею 36 Закону «Про підприємства в Україні». Вона має бути конкретизована статутом.

Якщо підприємство оголошене банкрутом, діє черговість, визначена статтею 21 Закону «Про банкрутство». Звичайна черговість -- це першочергові та інші борги підприємства-боржника. Першочерговими є борги:

-- перед бюджетом;

-- витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди ліквідованим підприємством;

-- розрахунки з оплати згідно з трудовими договорами (контрактами) ліквідованого підприємства;

-- вимоги кредиторів, забезпечені заставою. Черговість задоволення інших боргів має бути встановлена у статуті (установчому договорі). Вона повинна визначатися згідно з ч. ч. 2, 4, 5 ст. 36 Закону «Про підприємства в Україні», а саме:

-- друга черга -- за вимогами органів державного соціального страхування і соціального забезпечення. В межах цієї черги здійснюється капіталізація платежів, належних з підприємства у зв'язку з заподіянням каліцтва, іншого ушкодження здоров'я громадянина або в зв'язку з його смертю;

-- третя черга -- своєчасно виявлені і заявлені вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

-- четверта черга -- повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства і виплати по акціях трудового колективу;

-- п'ята черга -- претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заявлення, а також будь-які інші вимоги.

Суть черговості полягає в тому, що вимоги кожної наступної черги виконуються після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно розподіляється між кредиторами пропорційно заявленим ними і визначеним ліквідаційною комісією сумам.

При ліквідації підприємства застосовується категорія так званих «погашених» претензій (ч. З ст. 36 Закону «Про підприємства в Україні»). Погашеними згідно з законом визнаються претензії: а) не задоволені за браком майна; б) не визнані ліквідаційною комісією. Останні можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду кредиторами. Позови про задоволення їх вимог мають бути подані кредиторами протягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій. Майно, що залишається після погашення боргів підприємства, використовується згідно з рішенням власника майна.

Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражу. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.

Підприємство ліквідується також у випадках:

визнання його банкрутом;

якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

якщо рішенням суду будуть визнанні недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

При реорганізації і ліквідації підприємства звільнюваним працівникам гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України.

Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття.