Товарний ринок та економічна рівновага

2

Товарний ринок та економічна рівновага

І. Економічний кругообіг в ринкових умовах

2.1 Сукупний попит

2.2 Сукупна пропозиція

ІІІ. Сукупний попит -- сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги

3.1.Механізм відновлення рівноваги, яка порушується падінням сукупного попиту

3.2 Механізм відновлення рівноваги, яка порушується зменшенням сукупної пропозиції

IV. СТАБІЛІЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Формування економічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного поділу праці. Саме суспільний поділ праці, його рівень і характер, що притаманні тій чи іншій економічній системі, зумовлюють суттєві ознаки механізму ринкової рівноваги, принципи його формування і функціонування, визначають специфіку його дії в конкретних історичних умовах. Ступінь розвитку та економічні межі суспільного поділу праці, в свою чергу, залежать від можливостей досягнення структурної збалансованості економічних зв'язків, їхнього рівноважного стану. Взаємозв'язок між економічною рівновагою і суспільним поділом праці характеризується тим, що досягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспільного виробництва.

І. Економічний кругообіг в ринкових умовах

У змішаній економіці головну координуючу роль виконує ринок. Пов'язуючи між собою продавців і покупців, ринок встановлює ціни і розподіляє обмежені ресурси згідно з платоспроможними потребами економічних суб'єктів. Але ринок -- це не монолітна, а структуризована система, яка складається з окремих видів ринку. Центральне місце в ринковій системі займають два види ринку: ринок продуктів і ринок ресурсів. Ринок продуктів -- це ринок, на якому домашні господарства купують вироблені підприємствами товари та послуги. Ринок ресурсів -- це ринок, на якому підприємства купують у домашніх господарств ресурси, необхідні їм для виробництва: робочу силу, капітал і природні ресурси [3].

Через ринок ресурсів і продуктів домашні господарства і підприємства взаємодіють між собою. В процесі їхньої взаємодії відбувається економічний кругообіг, внаслідок якого в економіці визначається обсяг і структура виробництва, а між окремими ринками досягається рівновага. Щоб показати роль ринків у процесі взаємодії домогосподарств і підприємств, звернемося спочатку до моделі економічного кругообігу в умовах чистого ринку, тобто без участі держави (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку

У верхній частині рисунка 1 показано ринок ресурсів. За допомогою цього ринку домогосподарства постачають свої ресурси підприємствам за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів домогосподарства одержують грошові доходи (заробітну плату, ренту тощо), а підприємства несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати з боку підприємств перетворюються у доходи з боку домогосподарств. В умовах рівноваги витрати дорівнюють доходам.

У нижній частині рисунка показано ринок продуктів. Підприємства постачають на цей ринок товари та послуги, а домогосподарства купують їх за ринковими цінами. В зворотному напрямку рухаються грошові доходи підприємств (виручка від реалізації) та споживчі витрати домогосподарств.

Легко помітити, що в процесі ринкових відносин підприємства і домогосподарства виступають почергово як продавці або покупці. На ринку ресурсів підприємства є покупцями, а домогосподарства продавцями. На ринку продуктів домогосподарства є покупцями, а підприємства продавцями. В кінцевому підсумку через механізм цих ринків ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей обмін.

Економічний кругообіг, представлений на рисунку 1, випливає із передумови, що домашні господарства витрачають весь свій доход на придбання споживчих товарів та послуг, а виробничі витрати підприємств еквівалентні їхнім доходам від реалізації продуктів. У дійсності це не так. Для того щоб відтворити реальну картину економічного кругообігу, потрібно врахувати ще фінансовий ринок, який перетворює заощадження в інвестиції.

Статистика свідчить, що величина щорічних витрат домогосподарств, як правило, менша від величини їхніх доходів [1-2]. Та частина доходу домашніх господарств, яка не спрямовується на купівлю товарів та послуг, а також на сплату податків, формує їхні заощадження. Найбільш розповсюдженими формами заощаджень є використання певної частки доходу домогосподарств для їхнього зберігання на депозитних рахунках банківської системи та з метою придбання акцій і облігацій.

На відміну від домогосподарств підприємства щорічно витрачають, як правило, більше, ніж отримують від реалізації своїх продуктів. Це пояснюється тим, що крім поточних витрат на купівлю ресурсів, необхідних для підтримання виробництва на незмінному рівні, підприємства повинні здійснювати інвестиції, тобто капітальні втрати. Під інвестиціями слід розуміти всі витрати, які безпосередньо сприяють зростанню загальної величини капіталу в економіці [3].

Необхідно зазначити, що інвестиції складаються із двох елементів. Перший -- це інвестиції в основний капітал, тобто придбання капітальних ресурсів (машини, устаткування, будівлі виробничого призначення тощо). Другий елемент -- інвестиції в товарно-матеріальні запаси, які являють собою нагромадження запасів сировини, необхідної для виробництва продукту, та нереалізованих готових товарів. Товарно-матеріальні запаси є необхідними для виробничої діяльності такою ж мірою, як і капітал у формі машин, устаткування та будівель виробничого призначення. Збільшення або зменшення інвестицій в товарно-матеріальні запаси є природною реакцією на коливання ділової активності.

Більша частина заощаджень домогосподарств перетворюються в інвестиції на фінансовому ринку за допомогою спеціальних фінансових посередників. До них належать комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії та різні фонди. Акумулюючи вільні від витрат грошові ресурси домогосподарств, фінансові посередники передають їх у формі позичок у розпорядження підприємств за відповідну ціну, відсоткову ставку. Інша частина заощаджень домогосподарств перетворюється в інвестиції безпосередньо через придбання ними акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Досі ми розглядали модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку, суб'єктами якого є лише домогосподарства і підприємства. Але в світовій практиці не існує чистого ринку, а є змішана економіка, в якій поряд із суб'єктами приватного сектора економіки велику координуючу роль виконує держава [5-6]. Тому є потреба доповнити модель економічного кругообігу державою в особі уряду (рис. 1.2) [6].

На цьому рисунку всі потоки, які відображають взаємовідносини між підприємствами і домогосподарствами, залишаються незмінними. Але тепер на ринку ресурсів і продуктів з'явився ще один суб'єкт -- уряд. Це означає, що домогосподарства і підприємства взаємодіють уже не тільки між собою а й з урядом, від заходів якого теж залежить рівновага в економіці.

У моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції.

Рис. 1.2. Модель економічного кругообігу в умовах змішаної економіки

По-перше, він здійснює на відповідних ринках державні закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки. На рисунку 1.2 [4] це відображають потоки по вертикалі.

По-друге, уряд надає домогосподарствам і підприємствам колективні (суспільні) блага, пов'язані із утриманням бюджетної сфери (освіти, науки, культури, медицини, національної армії, міліції тощо). Це відображають верхні горизонтальні потоки, які поєднують уряд із суб'єктами приватного сектора економіки.

По-третє, для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків: прибутковий податок з громадян, податки на прибуток підприємств, продуктові (непрямі) податки тощо. Це все є валові податки. Але поряд з цим уряд мас справу з податками зворотніми. До них відносяться трансфертні платежі (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та страхуванню, дотації, субсидії). Валові податки за мінусом трансфертних платежів є чистими податками.

В моделі економічного кругообігу доходи уряду показані за допомогою потоків чистих податків, оскільки лише вони характеризують дійсну величину доходів, які уряд може використати для закупівлі ресурсів та продуктів на відповідних ринках. Стосовно трансфертних, платежів, то вони не впливають на купівельну спроможність уряду (урядовий попит), а є інструментом перерозподілу доходів (ресурсів і продуктів) між окремими суб'єктами приватного сектора економіки.

Уряд взаємодіє не лише на ринку ресурсів та продуктів. Він є також активним учасником фінансового ринку. Це пояснюється тим, що він не завжди може збалансувати спій бюджет, тобто доходну і витратну частини державного бюджету [4]. Внаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який повинен покриватися за рахунок позичок на фінансовому ринку. Зазвичай ці позички здійснюються через продаж державних облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо домогосподарствам. Інколи чисті податкові надходження до бюджету можуть перевищувати урядові витрати. За цих умов уряд повертає отримані позички більшою вартістю, ніж отримує нові, що забезпечує чистий приплив грошових ресурсів па фінансовий ринок. Отже, державні закупки товарів та послуг залежать не лише від доходів уряду, а й від нот позичок у суб'єктів приватного сектора економіки.

Наведена модель економічного кругообігу показує, як уряд може впливати на параметри економічної рівноваги.

По-перше, змінюючи обсяг державних закупок товарів та послуг, уряд мас можливість адекватно впливати на сукупний попит економіки і, як результат, на обсяги виробництва.

По-друге, уряд може впливати на попит приватного сектора економіки через величину чистих податків. Змінюючи рівень оподаткування або величину трансфертних платежів, уряд може зменшувати або збільшувати доходи суб'єктів цього сектора, від яких залежить їхній попит.

Обидві моделі економічного кругообігу -- це моделі закритої економіки, тобто такої, яка не має зв'язків із світовим господарством. У дійсності економіка будь-якої країни, як правило, є відкритою. Світове господарство доповнює внутрішні ринки та роздвоює потоки ресурсів, продуктів, доходів і витрат двома напрямками -- по лінії внутрішніх і зовнішніх ринків. Якщо суб'єкти економічного кругообігу експортують на світовий ринок ресурси та продукти, то у зворотному напрямку вони одержують грошові доходи. І навпаки, якщо вони імпортують із світового ринку ресурси та продукти, то у зворотному напрямку вони несуть відповідні витрати [6].

Зовнішній світ бере участь в економічному кругообігу і через міжнародні фінансові ринки. Якщо національні заощадження є недостатніми для фінансування економіки, її суб'єкти, в тому числі уряд, можуть отримати фінансові ін'єкції з боку міжнародних фінансових організацій, іноземних урядів та приватних підприємств. І навпаки, якщо національні заощадження перевищують внутрішні потреби, економічні суб'єкти можуть фінансувати економіку інших країн.

ІІ. Визначення сукупного попиту та пропозиції

2.1. Сукупний попит

Модель економічного кругообігу, яка була розглянута раніше, дає загальне уявлення про економічну рівновагу. Тому вона не може відповісти на питання, яким чином ринковий механізм забезпечує цю рівновагу. Щоб відповісти на це питання потрібно уявити все виробництво товарів та послуг як один сукупний товар, тобто як реальний ВВП (національний продукт) і розглянути такі категорії, як сукупний попит і сукупна пропозиція [6].

Сукупний попит (СПо) -- це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з мстою задоволення своїх платоспроможних потреб. У грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупок і чистого експорту. Співвідношення між сукупним попитом і сукупними витратами можна виразити формулою:

Рис. 2.1. Крива сукупного попиту

де Ц -- середня ціна на товари та послуги.

Сукупний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни. У зв'язку з цим на графіку крива сукупного попиту набуває вигляду негативно похилої лінії (див. рис. 2.1).

За своєю формою крива сукупного попиту аналогічна кривій однотоварною попиту, тобто попиту на окремі види товарів (хліб, цукор, вугілля тощо). Але за своїм змістом вони суттєво відрізняються.

Однотоварний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни товару безпосередньо. Чим вища ціна --тим нижчий однотоварний попит і навпаки. Це пояснюється ефектом доходу та ефектом заміщення. Коли ціна падає, незмінний номінальний доход дає змогу покупцям придбати більше окремих товарів та послуг, оскільки він збільшується в реальному вимірі (ефект доходу). Крім того, зниження ціни на певний товар означає, що він став дешевший порівняно з іншими товарами аналогічного призначення. Це означає, що зниження ціни певного товару буде стимулювати покупців до заміщення цим товаром інших аналогічних товарів, ціна яких не змінилася. Отже, зниження ціни певного товару збільшує відносну привабливість цього товару і примушує споживачів збільшувати па нього попит (ефект заміщення) [7-9].

Але така реакція покупців на ціну не має відношення до сукупного попиту, оскільки він характеризує попит на сукупний товар, тобто реальний ВВП. Особливість сукупного попиту полягає в тому, що він не залежить від ціни ВВП безпосередньо. Це пояснюється тим, що сукупна економіка як суб'єкт попиту є одночасно і продавцем, і покупцем ВВП.

Модель економічного кругообігу показує, що як продавець сукупна економіка отримує доходи від продажу ресурсів та продуктів, а як покупець -- вона несе витрати на їх закупівлю. Тому при зростанні цін в економіці втрати на реальних витратах (купівельної спроможності) повертаються збільшенням номінальних доходів (купівельної спроможності). Внаслідок цього купівельна спроможність сукупної економіки, а значить і сукупний попит залишаються незмінними. Між сукупним попитом і ціною національного продукту існує опосередкована залежність, яка проявляється через три фактори: ефект відсоткової ставки, ефект багатства, ефект чистого експорту.

Ефект відсоткової ставки полягає в тому, що при зростанні цін покупцям товарів та послуг потрібно більше грошей для оплати угод. Отже, зростає попит на гроші, що при незмінній грошовій масі викликає підвищення їх ціни, тобто відсоткової ставки. Внаслідок цього сукупний попит зменшується за рахунок попиту на ті товари, для купівлі яких потрібно брати гроші в кредит [6,7,9]. Це стосується в першу чергу інвестиційних товарів, а також високовартісних товарів споживчого призначення, до яких відносяться переважно товари довгострокового використання (легкові автомобілі, квартири, телевізори тощо).

Ефект багатства виражається в тому, що при зростанні цін реальна вартість, тобто купівельна спроможність, накопичених фінансових активів із фіксованим доходом (облігації, строкові депозити тощо), що знаходяться у населення, зменшуються. В такому випадку власники фінансових активів стають реально біднішими, що скорочує їхній попит. І навпаки, за умов зниження цін реальна вартість фінансових активів збільшується, що підвищує попит з боку їхніх власників.

Ефект чистого експорту відбиває вплив зовнішнього сектора економіки на сукупний попит і ВВП. Він проявляється тоді, коли ціпи на вітчизняні товари зростають або зменшуються порівняно з цінами на іноземні товари. Якщо внутрішні ціни піднімаються стосовно цін за кордоном, то покупці почнуть віддавати перевагу імпортним товарам, що викличе збільшенім імпорту. Натомість іноземці почнуть купувати менше вітчизняних товарів, що викличе зменшення експорту. Отже, за інших незмінних умов зростання цін всередині країни викликає збільшення імпорту і зменшення експорту. Внаслідок цього скорочується чистий експорт у складі сукупного попиту.

Розглянуті вище фактори є ціновими факторами сукупного попиту, які опосередковано реалізують обернену залежність сукупного попиту від ціни. Їхній вплив на сукупний попит відтворюється на графіку за допомогою руху економіки вздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

Для макроекономічного аналізу велике значення має кут нахилу кривої сукупного попиту. Це залежить від того, наскільки суттєво цінові фактори впливають на сукупні витрати. Так, закупки товарів та послуг за рахунок кредиту та доходу від фінансових активів займають незначну частку в сукупних витратах. Зміни в чистому експорті під впливом цін також не можуть справляти суттєвого впливу на динаміку сукупних витрат. У зв'язку з цим реально припустити, що еластичність сукупного попиту стосовно ціни є невисокою, а крива сукупного попиту більше тяжіє до вертикальної лінії.

Крім ціни на сукупний попит впливає безліч інших факторів економічної кон'юнктури, які не пов'язані зі зміною товарних цін. Усі ці фактори є недійовими. Наслідком їхнього впливу на сукупний попит є зміщення його кривої вправо або вліво (див. рис. 2.2).

До числа основних нецінових факторів сукупного попиту можна віднести очікування, зміни в економічній політиці держави, зміни в світовій економіці.

Рис. 2.2. Вплив нецінових факторів на сукупний попит

Очікування. Цей фактор породжується звичайною психологією в поведінці економічних суб'єктів, згідно з якою їхні поточні рішення обов'язково мають враховувати ті зміни в економічній кон'юнктурі, які очікуються у майбутньому. Очікування можуть впливати на поточну поведінку як домогосподарств, так і підприємств [6].

Зміни в споживчих витратах залежать від прогнозів, які роблять домогосподарства. Якщо домогосподарства вважають, що в майбутньому їхній реальний доход збільшиться, вони будуть готові витрачати більшу частку свого поточного доходу. Внаслідок цього витрати на споживання зростають, крива сукупного попиту зміщується вправо. Аналогічний вплив на поточний сукупний попит справляє масове очікування нової хвилі інфляції, оскільки в цьому випадку домогосподарства збільшать поточні закупки споживчих товарів, випереджаючи зростання цін.

Зміни в економічній політиці держави. Розглядаючи модель економічного кругообігу, ми зазначали, що уряд теж має змогу впливати на величину сукупних витрат. Так, збільшуючи державні закупки, які є одним із компонентів сукупних витрат, уряд збільшує сукупний попит і зміщує його криву вправо. Підвищуючи прибутковий податок з громадян, уряд зменшує безподатковий доход домогосподарств, викликає зменшення споживчих витрат і сукупного попиту, що зміщує його криву вліво. Піднімаючи податки на прибуток підприємств, уряд викличе зниження очікуваної норми чистого прибутку від інвестицій. Це зменшить інвестиційний компонент сукупного попиту, що змістить його криву вліво.

Важливим елементом економічної політики держави є монетарна політика Нацбанку, зміни в якій теж впливають на сукупний попит. Так, заходи Нацбанку зі збільшення грошової маси в економіці підвищують сукупний попит і змішують його криву вправо. Заходи Нацбанку зі скорочення грошової маси зменшують сукупний попит і змішують його криву вліво. Зміни в світовій економіці. Оскільки на сукупний попит впливає чистий експорт, то це означає, що зміни, які відбуваються в кон'юнктурі міжнародної торгівлі, теж впливають на сукупний попит. Вказані зміни можуть відбуватися в кількох напрямках. Перший -- зростання економічної активності у наших торгових партнерів. У цьому випадку у торгових партнерів зростає ВВП, що викликає зростання їхнього попиту на наші товари і збільшення нашого експорту. Це збільшує сукупний попит і зміщує його криву вправо.

Другий -- зміна рівня цін у наших торгових партнерів. Якщо їхні внутрішні ціни зростають, то наші товари стають відносно дешевшими і більш привабливими для них, що збільшує наш експорт і сукупний попит, а його крива зміщується вправо. Аналогічно впливає на сукупний попит зміна курсу валюти наших торгових партнерів, яка може викликатися змінами в кон'юнктурі на валютних біржах. Третій -- зміни в торговій політиці наших партнерів. Якщо у відносинах з нашою країною акценти у торговій політиці вони зміщують в бік посилення ролі протекціоністських механізмів, то пащ експорт падає. Якщо ж перевага надасться механізмам вільної торгівлі, то наш експорт збільшується. Це впливає на чистий експорт як компонент сукупного попиту, що зміщує його криву у відповідний бік.

2.2. Сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція (СПр) -- це такий реальний обсяг национального продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару:

Наведена функція свідчить про те, що на сукупну пропозицію впливають два види факторів: ціна і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати [4].

Спочатку розглянемо залежність сукупної пропозиції лише від ціни за інших незмінних умов, тобто за умов, що нецінові фактори не діють. Пізніше повернемося до нецінових факторів.

У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв'язку між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати.

Історично першою є класична модель. Фундаментальним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. У верхній точці економічного циклу економіка, згідно з класичною моделлю, може дещо перевищувати межу виробничих можливостей; в періоди падіння вона, навпаки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її виробничих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом, який виконує цю роль, є механізм гнучких цін і зарплати.

Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту.

Як видно із рисунка 2.3, особливістю графіка класичної моделі є те, що в ній крива СПр має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці О_П. За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на виробництво, а викликає лише зміну цін. У нашому прикладі падіння сукупного попиту викликає зниження цін.

Рис. 2.3. Класична модель сукупної пропозиції

Згідно з логікою класичної моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку, на товарному ринку знижуються ціпи. При незмінній зарплаті це повинно було б зменшити прибутковість виробництва і стимулювати підприємців до скорочення сукупної пропозиції [3-4]. Але цього не відбудеться, оскільки, з іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне скорочення попиту на ринку праці (П_О) і зменшення номінальної зарплати (ЗП_Н). За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не зміниться. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції, яка залишиться на рівні потенційного ВВП.

Наведену вище логіку класичної моделі виразимо у формі схематичного алгоритму, в якому знак Д означає відхилення певних економічних параметрів від рівня, який відповідає умовам повної зайнятості:

Отже, в класичній моделі абсолютно гнучкі ціни і зарплата миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Тому ними нехтують і враховують лише кінцевий результат -- незмінність сукупної пропозиції. У нашому прикладі це досягається за рахунок ефекту пропорційного зниження цін і зарплати. Цей висновок знаходить своє підтвердження на графіку класичної моделі сукупної пропозиції (див. рис. 2.3), на якому сукупна пропозиція залежить від цін, а її крива приймає вигляд вертикальної лінії.

Класична модель вступає у суперечливість із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто і на тривалий період може відхилятися від потенційного ВВП. Отже, в дійсності ринковий механізм нездатний миттєво відновлювати сукупну пропозицію па рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час, тривалість якого може бути різною. Але незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, у довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП. Отже, класична модель сукупної пропозиції -- модель для довгострокового періоду. Це означає, що довгострокова крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере початок у точці потенційного ВВП.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на ґрунті конструктивної критики класичної моделі. Але кейнсіанська модель має декілька різновидностей. Один із її варіантів, який називається крайнім випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки стримують в короткостроковому періоді ціни і зарплату від миттєвого реагування на сукупний попит. Це означає, що в такій моделі як ціпи, так і зарплата є негнучкими. За цих умов сукупна пропозиція змінюється пропорційно зміні сукупного попиту. Оскільки ціни стабільні, то внаслідок цього крива сукупної пропозиції приймає вигляд горизонтальної лінії [7].

Але реальна економіка свідчить, що негнучкість цін є не правилом, а крайнім випадком, який може виникати лише в екстремальних умовах, коли держава тимчасово блокує ціни. Отже, крайній випадок кейнсіанської моделі -- це модель сукупної пропозиції для екстремальних умов.

У нормальних умовах ціни вільно формуються ринком і тому с гнучкими, тобто еластичними стосовно сукупного попиту. Цю обставину враховує основний варіант кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, згідно з яким неї кучкою є лише зарплата. Тому під кейнсіанською моделлю сукупної пропозиції доцільно розуміти її основний варіант.

Згідно з кейнсіанською моделлю зарплата змінюється не так легко і швидко, як це уявляють прихильники класичної моделі. Негнучкість зарплати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів. У першу чергу до них відносяться колективні угоди між профспілками і підприємцями, якими передбачається незмінність зарплати протягом терміну дії цих угод.

Цьому сприяє також закон про мінімальну зарплату та дестимулюючий вплив зниження зарплати па продуктивність праці робітників, що в певних межах стримує підприємців від її зниження.

Але незважаючи на негнучкість зарплати підприємці все ж будуть змушені змінювати ціпи згідно зі зміною сукупного попиту. Це пояснюється ефектом конкуренції [13].

Так, в умовах падіння сукупного попиту конкуренція, що зростає між виробниками товарів, примусить їх знижувати ціни з метою уникнення затоварювання. В умовах зростання сукупного попиту конкуренція між покупцями викличе зростання товарних цін. В умовах різного рівня зайнятості суттєвість цінових змін буде різною, що впливає на форму кривої сукупної пропозиції [7].

Графічно кейнсіанську модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту.

Рис. 2.4. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції

Як видно з рисунка 2.4, у кейнсіанській моделі крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Якщо сукупний попит недостатній, фактичний обсяг виробництва (О_Ф) зменшується стосовно потенційного рівня (О_П) і може знаходитися в цьому стані певний час, оскільки зарплата є негнучкою.

Згідно з логікою кейнсіанської моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП тимчасово не впливає па номінальну зарплату, тобто ДЗП_Н = 0. Але товарні ціни знижуються, що зменшує прибутковість виробництва і стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Наведену логіку можна виразити за допомогою схематичного алгоритму:

Наведений алгоритм свідчить, що між ціною і сукупною пропозицією спостерігається пряма. залежність:

зниження цін зменшує сукупну пропозицію. Тому крива СП_Р приймає вигляд позитивно похилої лінії (див. рис. 2.4).

Негнучкість зарплати, яка лежить в основі кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, породжує певні висновки. Перший -- в умовах падіння сукупного попиту сукупна пропозиція і реальний ВВП опустяться нижче потенційного рівня з одночасним зниженням цін. Другий -- до тих пір, поки номінальна зарплата не зменшиться адекватно падінню сукупного попиту і зниженню товарних ціп, сукупна пропозиція не збільшиться і тому реальний ВВП не повернеться до потенційного рівня, а економіка буде депресувати в цьому стані тривалий час. Третій -- вивести економіку із стану депресії може лише держава. Застосовуючи фіскальні та монетарні заходи, вона може стимулювати сукупний попит і завдяки цьому прискорити відновлення виробництва на потенційному рівні [6-7].

Головна особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що її форма володіє здатністю відтворювати неоднакові співвідношення між динамікою виробництва і цін, які спостерігаються в короткостроковому періоді, тобто протягом періоду, коли заробітна плата майже не реагує на товарні ціни. При цьому слід зазначити, що форма кривої сукупної пропозиції визначається динамікою цін у формі інфляції попиту. Стосовно динаміки цін у формі інфляції витрат, то вона визначає не форму цієї кривої, а її горизонтальні переміщення, що буде розглянуто пізніше.

Виникає питання -- від чого залежить співвідношення між динамікою виробництва і цін у формі інфляції попиту і як воно впливає на форму кривої сукупної пропозиції? Відповідь така -- це залежить від рівня зайнятості в економіці. Так, в умовах низького рівня зайнятості в переважній більшості галузей забезпечується низький рівень використання виробничих потужностей. За даних умов при збільшенні сукупного попиту підприємства змушені утримуватися від підвищення цін, оскільки при значному дефіциті" сукупного попиту це може загальмувати процес пожвавлення виробництва. Отже, в умовах низького рівня зайнятості відсутні передумови для суттєвого зростання цін. На кривій сукупної пропозиції зазначену ситуацію характеризує горизонтальна ділянка, тобто, яка тяжіє до горизонтальної лінії і згідно з якою збільшення виробництва відбувається без суттєвого зростання цін. В умовах помірного відхилення сукупного виробництва від виробничого потенціалу економіки в багатьох її галузях виробничі потужності можуть бути повністю завантажені [14]. Тому при збільшенні сукупного попиту в таких галузях попит починає випереджати пропозицію, що провокує інфляцію попиту. На кривій сукупної пропозиції таку ситуацію відбиває висхідна ділянка, тобто, яка здіймається вгору і згідно з якою збільшення виробництва за рахунок галузей з незавантаженими потужностями супроводжується суттєвим зростанням цін на продукцію галузей із повним використанням своїх потужностей.

В умовах повної зайнятості або близьких до неї (в тому числі і при перевищенні рівня повної зайнятості) економіка функціонує на межі своїх виробничих можливостей. Тому в короткостроковому періоді виробництво збільшитися не зможе або збільшиться несуттєво. Основним наслідком збільшення сукупного попиту може бути лише зростання цін. На кривій сукупної пропозиції цю ситуацію відображає вертикальна ділянка, тобто, яка тяжіє до вертикальної лінії.

Негнучкість зарплати -- це явище короткострокового періоду. З часом термін дії суспільних факторів, які стримують зарплату від реакції на товарні ціни, закінчується. Зарплата пристосовується до нових цін, і тоді події в економіці розгортаються згідно з класичною моделлю сукупної пропозиції. Отже, кейнсіанська модель адекватно відображає реальну економіку в короткостроковому періоді. Це означає, що короткострокова крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії (див. рис. 2.4).

Досі ми розглядали залежність сукупної пропозиції лише від цін (товарних) за інших незмінних умов, до яких відносяться нецінові фактори. Як видно з рисунків (2.3 і 2.4), зміна сукупної пропозиції під впливом цін відображається на графіку за допомогою переміщення точки реального виробництва вздовж нерухомої кривої сукупної пропозиції. Якщо ж змінюються нецінові фактори, то за даних цін зміни в сукупній пропозиції відображаються на графіку зміщенням її кривої у відповідний бік (див. рис. 2.5).

Рис. 2.5. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію

До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться: 1) зміни цін на ресурси (ресурсових цін); 2) зміни в продуктивності ресурсів; 3) зміни податків з підприємств та субсидій. Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змінюються, то внаслідок цього змінюються середні витрати. Між середніми витратами і сукупною пропозицією діє обернена залежність. Коли нецінові фактори зменшують середні витрати, сукупна пропозиція збільшується, а її крива зміщується вправо. І навпаки, якщо вони збільшують середні витрати, сукупна пропозиція зменшується, а її крива зміщується вліво.

Серед нецінових факторів найбільший вплив на сукупну пропозицію справляють ціни на ресурси. Це особливо стосується цін на робочу силу (заробітна плата) та матеріальні ресурси (сировина, матеріали, паливо тощо). Збільшення продуктивності ресурсів означає, що за наявного обсягу ресурсів можна виробити більший реальний обсяг національного продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію і зміщує її криву вправо. Зростання продуктивності ресурсів є основним фактором збільшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді [1]. Підвищення податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну пропозицію. Збільшення субсидій підприємствам зменшує середні виграти і збільшує сукупну пропозицію.

ІІІ. Сукупний попит -- сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги

Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді економічна рівновага є рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто СПо = СПр. Рівновага між ними породжує рівноважний ВВП і рівноважні ціни (див. рис. 3.1).

Рис. 3.1. Економічна рівновага на основі моделі СПО--СПР

На цьому графіку крива СІІо₁ -- це початкова крива сукупного попиту; крива СПр₁ -- початкова короткострокова крива сукупної пропозиції; СПр^д -- довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП (О₁). Точка Ті є точкою короткострокової рівноваги як результат перетину кривих Спо₁ і СПр₁ і одночасно точкою довгострокової рівноваги як результат перетину кривих Спо₁, СПр₁ і СПр^д. Отже, в точці Ті має місце подвійна рівновага (короткострокова і довгострокова). Вона може забезпечуватися лише в умовах повної зайнятості [7,12].

Якщо припустити, що при незмінній сукупній пропозиції (СПр₁) сукупний попит зменшиться порівняно з потенційною величиною (Спо₁), а його крива переміститься вліво в положення Спо₂, то короткострокова рівновага буде забезпечуватися в точці Т₂, що порушує довгострокову рівновагу. Якщо, навпаки, при незмінному сукупному попиті (СПо₁) короткострокова сукупна пропозиція зменшиться відносно потенційної величини (СПр₁), а її крива переміститься в положення СПр₂, то короткострокова рівновага буде забезпечена в точці Т₃, що теж порушить довгострокову рівновагу.

Короткострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці бажають придбати, дорівнює тій кількості, яку підприємці мають намір виробити. Якщо падіння сукупного попиту знизить ціну, то ціна примусить підприємців зменшити обсяг виробництва до рівня сукупного попиту (О₂). Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну, то ціна викличе зменшення обсягів бажаних закупок до нового рівня сукупної пропозиції (О₃).

Довгострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці бажають придбати, дорівнює потенційним можливостям економіки. За цих умов будь-яке подальше збільшення сукупного попиту викликає лише зростання цін, а випуск реального ВВП залишається незмінним. Виключення може мати місце лише за умов економічного буму, коли підприємці вдаються до надмірного використання робочої сили, а безробіття сягає нижче природної норми.

Рівновага в економіці постійно порушується, її порушення може викликатися змінами в сукупному попиті внаслідок зміни запланованих сукупних витрат або в сукупній пропозиції внаслідок зміни середніх витрат. Але вона постійно відновлюється ринком за іншого рівня ВВП і за інших цін. Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги на основі моделі СПо -- СПр внаслідок її порушення почергово сукупним попитом і сукупною пропозицією.

3.1 Механізм відновлення економічної рівноваги, яка порушується падінням сукупного попиту

З метою аналізу механізму відновлення економічної рівноваги побудуємо графік короткострокової і довгострокової рівноваги (рис. 3.2).

Точка Т₁ в якій перетинаються всі криві, є одночасно точкою короткострокової та довгострокової рівноваги, тобто в умовах повної зайнятості, коли О, дорівнює потенційному ВВП [12]. Ціна Ц₁ -- це початкова рівноважна ціна. Цим умовам відповідає і певний рівень зарплати, яка урівноважує ринок праці.

Рис. 3.2. Короткострокова і довгострокова рівновага в умовах падіння сукупного попиту

Далі припустимо, що сукупний попит суттєво зменшився. Незалежно від причин, які викликали падіння сукупного попиту, неминучим результатом цього буде незаплановане збільшення товарних запасів. Переконавшись у тому, що товари розпродуються повільніше, ніж виробляються, підприємства переглянуть свої плани. Їхня короткострокова реакція на скорочення сукупного попиту буде обумовлюватися тим, що зарплата (та інші ресурсові ціни) тимчасово не знизяться. За цих умов підприємства відреагують на падіння сукупного попиту частково зменшенням реального ВВП до О₂, частково зниженням товарних цін до Ц₂. Графічно перелічені зміни в поведінці підприємств знайдуть своє відображення через зміщення кривої сукупного попиту вліво, в положення СПо₂.

Коли економіка досягне точки Т₂, в якій перетинаються криві СПо₂ і СПр₁ заплановані витрати і реальний ВВП знову будуть врівноважені на базі зниження цін до Ц₂, а незаплановане накопичення товарних запасів припиниться. Точка Т₂ -- це новий стан короткострокової рівноваги в економіці, який буде зберігатися доти, поки крива сукупного попиту і короткострокова крива сукупної пропозиції не змінять свого розташування. Але в цій точці довгострокова рівновага буде порушена.

Перетин кривих СПо₂ і СПр₁ у точці Т₂ відповідає умовам, коли зарплата ще не відреагувала на зниження товарних цін від Ц₁ до Ц₂. Звичайно, така ситуація не може продовжуватися надто довго. Поступово зарплата під впливом конкуренції на ринку праці почне зменшуватися до рівня, адекватного цінам Ц₂.

Припустимо, що після певного короткострокового відрізка часу зарплата зменшиться пропорційно зниженню товарних цін. Це викличе зменшення середніх витрат на виробництво товарів і адекватне збільшення сукупної пропозиції. Внаслідок цього на графіку короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вправо, тобто в положення СПр₂. При незмінному сукупному попиті підприємства відреагують на зниження зарплати і середніх втрат новим зниженням товарних цін до Ц₃ і збільшенням виробництва до О₃, а економічна рівновага переміститься в точку Т₃, яка знаходиться на перетині кривих СПо₂ і СПр₂ .

Точка Т₃ -- це точка нової короткострокової рівноваги, але довгострокової рівноваги ще не забезпечено. Оскільки в процесі переміщення економіки в точку Т₃ знову відбулося зниження товарних цін, то в черговий раз виникне диспропорція між ними і зарплатою. Тому, як і в попередній ситуації, коли зарплата відстає від товарних цін, в економіці буде виникати тенденція до зростання зарплати. В міру розгортання цього процесу короткострокова крива сукупної пропозиції буде зміщуватися вниз.

Щоб не розтягувати надовго цей процес, перейдемо відразу до кінцевої ситуації, коли короткострокова крива сукупної пропозиції займе положення СПр₃. У цьому положенні короткострокова крива сукупної пропозиції перетнеться з кривою сукупного попиту в точці Т₄. Але в цій же точці крива сукупного попиту СПо₂ перетинається із довгостроковою кривою сукупної пропозиції. Таким чином, всі три криві знову перетинаються в одній точці, тобто в точці T₄. Це означає, що економіка знову повернулася до стану подвійної рівноваги -- короткострокової та довгострокової.

Процес пристосування зарплати до товарних цін, протягом якого ресурсові ціни (і в першу чергу зарплата) весь час наздоганяли товарні ціни, нарешті закінчився. Товарні ціни і ресурсові ціни зменшилися в однаковій пропорції, внаслідок чого реальна зарплата повернулася до початкового рівня. Якщо знову не виникне чергової зміни сукупного попиту, економіка буде знаходитися в рівноважній точці Т₄ невизначено тривалий час.

Незважаючи на те, що на нашому двомірному графіку відображена лише залежність між цінами і випуском реального ВВП, за його допомогою є можливість простежити також зміну рівня безробіття. Як уже відомо, зменшення реального ВВП порівняно з потенційною величиною завжди викликає падіння фактичного безробіття стосовно природної норми. Отже, при переміщенні економіки із точки Т₁ в точку Т₂ рівень безробіття збільшується порівняно з природною нормою. Потім, внаслідок руху економіки з точки Т₂ до точки Т₄, безробіття знову зменшується до свого природного рівня.

Враховуючи поведінку всіх трьох головних макроекономічних параметрів (реальний ВВП, ціни і безробіття), можна підвести підсумки процесу пристосування економіки до падіння сукупного попиту:

1. У короткостроковому періоді початкова реакція економіки на зменшення сукупного попиту, яке порушило подвійну рівновагу, відображається в зменшенні випуску реального ВВП, зниженні товарних цін і збільшенні безробіття.

2. У міру того, як ресурсові ціни, і в першу чергу зарплата, будуть поступово пристосовуватися до зниження товарних цін, в економіці буде відбуватися подальше зниження товарних цін, збільшення реального ВВП і зменшення безробіття.

3. Єдиним довгостроковим наслідком падіння сукупного попиту в новому стані подвійної рівноваги буде досягнення нового, більш низького, ніж на початку, рівня товарних і ресурсових цін. У цьому стані реальний обсяг ВВП повернеться до потенційного рівня, а безробіття до природної норми.

4. Довгостроковий період, протягом якого ринковий механізм здатний самостійно відновлювати потенційний рівень виробництва, не підлягає часовому визначенню і може тривати надто довго. Це означає, що ринковий механізм не є достатньо ефективним фактором подолання спаду виробництва [7]. Тому виникає необхідність державного втручання в економіку, яке може фіскальними та монетарними заходами попередити падіння сукупного попиту або стимулювати його збільшення і на цій основі прискорити вихід економіки Із стану неповної зайнятості.

3.2 Механізм відновлення економічної рівноваги, яка порушується зменшенням сукупної пропозиції

Скорочення сукупної пропозиції досить часто набуває форми шоків сукупної пропозиції. Під шоками сукупної пропозиції розуміється неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати, і як наслідок, на товарні ціни. Ці шоки називають ще ціновими, оскільки вони дестабілізують як товарні, так і ресурсові ціни.

Існують несприятливі та сприятливі шоки сукупної пропозиції. Перші проявляються через різке падіння виробництва і зростання цін, інші -- через різке збільшення виробництва і зниження цін.

Для економіки України актуальними є несприятливі шоки. рони можуть породжуватися факторами довгострокової дії, наприклад, зростанням цін на імпортні енергоресурси. Але вони можуть бути і наслідком дії короткострокових факторів, наприклад, неврожай або стихійне лихо.

На рисунку 3.3 відображено порушення економічної рівноваги під впливом несприятливого шоку.

Рис. 3.3. Короткострокова та довгострокова рівновага в умовах скорочення сукупної пропозиції

Згідно з рисунком 3.3, початкова рівновага в економіці досягається в точці Т₁, якій відповідає рівноважний ВВП (О₁) на потенційному рівні, і рівноважні ціни (Ц₁), а також певний рівень зарплати в умовах природного рівня безробіття.

Тепер припустимо, що ціни на енергоресурси, які імпортує Україна, суттєво зросли. Це викличе збільшення середніх витрат, внаслідок чого короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вліво в положення СПр₂. Така зміна її розташування на графіку є наслідком підвищення ресурсових цін і причиною зростання товарних цін. Точка Т₂ є точкою нової короткострокової рівноваги, в якій реальний ВВП впаде до О₂, а товарні ціни зростуть до Ц₂. Така ситуація є свідченням виникнення стагфляції.

Перелічені зміни в рівноважних параметрах економіки є наслідками короткострокового періоду. Для аналізу довгострокових наслідків потрібно врахувати поведінку зарплати, реальна величина якої впала внаслідок зростання товарних цін. У такій ситуації реально передбачити, що номінальна зарплата повинна підвищитися пропорційно зростанню товарних цін. Якщо це відбудеться, то більш висока зарплата викличе подальше збільшення середніх витрат, що змістить короткострокову криву сукупної пропозиції вліво від кривої СПр₂ і ще більше підніме товарні ціни. Якщо продовжити процес пристосування зарплати до товарних цін і періодично піднімати номінальну зарплату у відповідь на кожний рух товарних цін вгору, то виникне спіраль «ціни -- зарплата». Короткострокова крива сукупної пропозиції буде переміщуватися дедалі вліво, виробництво ВВП невпинно скорочуватиметься, а товарні ціни -- зростатимуть. Стагфляція стає хронічною і буде постійно загострюватися [6-7]. Це тупикова ситуація, яка може призвести країну до економічного краху.

Як альтернативу можна припустити протилежний сценарій розгортання подій в економіці, якщо відмовитися від адаптаційного підходу до формування зарплати. Припустимо, що суспільно-політичні сили країни, і зокрема профспілки, зрозуміють неперспективність цінової індексації зарплати і погодяться на її регулювання під впливом попиту і пропозиції на ринку праці. За таких умов спостерігатиметься закриття і банкрутство підприємств та збільшення безробіття. Скорочення попиту на ринку праці буде достатнім фактором, який викличе падіння номінальної зарплати і зниження середніх витрат, що ліквідує початкове зменшення сукупної пропозиції, викликане зростанням ресурсних цін. У кінцевому підсумку це поверне короткострокову криву сукупної пропозиції вправо в положення СПр₁. Отже, товарні ціни повернуться до рівня Ц₁, а реальний ВВП буде відновлено на потенційному рівні, що забезпечить в економіці подвійну рівновагу.

Проте такий сценарій не є раціональним. Часова невизначеність періоду, необхідного для зниження зарплати, та великі економічні і соціальні втрати, які при цьому понесе суспільство, свідчать про неефективність ринкового саморегулювання при вирішенні проблеми стагфляції. Щоб прискорити цей процес і мінімізувати його негативні наслідки, у вирішення цієї проблеми повинна втрутитися держава.

IV. СТАБІЛІЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

Поняття "політика стабілізації" характеризує складову економічної політики, яка націлена на сукупну економічну рівновагу і стабілізацію її. До показників, що визначають таку рівновагу, належать: обсяг національного виробництва, зайнятість, стабільність цін і зовнішньоекономічне сальдо.

Відповідно до фази ділового або економічного циклу ВВП має тенденцію до зростання або зниження. У повоєнний період ці тенденції послабли, оскільки країни з ринковою економікою почали активно провадити макроекономічну політику щодо запобігання значним коливанням ВНП. Короткострокові коливання ВНП, які є типовими для сучасних ділових циклів, не шкодять його довгостроковому зростанню [10-11]. Цілеспрямовані дії держави на забезпечення такого зростання, становлять політику економічного зростання, яка є складовою політики стабілізації, оскільки має на меті стабільний розвиток національного виробництва.

Метою і одночасно показником політики стабілізації є також висока зайнятість працездатного населення країни або низький рівень безробіття. Як і економічне зростання, рівень безробіття в країні залежить від ділового циклу. У фазі спаду його рівень найвищий, а з пожвавленням знижується, оскільки виробництво потребує все більше працівників. Коливання на ринку праці можуть бути фактором, що дестабілізує соціально-економічні відносини в суспільстві та підриває засади ринкового устрою країни. Держава втручається в ситуацію на ринку праці з тим, щоб не допустити значних розривів у рівнях безробіття на різних фазах циклу і забезпечити його відповідність темпам розвитку виробництва. Вимога підтримання стабільних цін ґрунтується на тому, що в ринковій економіці головним регулятором суспільного виробництва має бути ринково-конкурентний механізм, серцевиною якого є ринкове ціноутворення. При руйнуванні цінового механізму вразливою стає вся система ринкового регулювання і навіть економічна система в цілому. Показником і вимірником загального рівня цін є індекс споживчих цін. Він показує вартість фіксованого "споживчого кошика". Зміни рівня його цін називають темпами інфляції. Проводячи політику стабілізації, держава встановлює орієнтовні показники темпів інфляції, які не руйнують цінового механізму регулювання економіки [11].