Роль держави в регулюванні ринкової економіки

Зміст

1. Необхідність планування в умовах ринку

2. Роль держави в регулюванні ринкової економіки

3. Органи державного регулювання економіки в Україні

1. Необхідність планування в умовах ринку

Кожна людина, сім'я, колектив, господарство не уявляють свого повсякденного життя без використання усного або письмового плану дій у роботі, навчанні, відпочинку, фінансових та інших справах на наступний день, місяць, рік, а більш завбачливі обмірковують свої дії на кілька років і навіть десятиліть. З'ясовується, що більше від усіх захищені економічно і соціально та досягають успіхів саме ті, хто належним чином планує свої дії.

В умовах ринкової економіки таке планування стає у багато разів важливішим, оскільки без глибоких розрахунків, без обґрунтування і передбачення різного роду змін у майбутньому, вижити в конкурентній боротьбі дуже важко. Тому методам передбачення і планування, як найважливішим складовим управління, необхідно вчитися.

Суспільство в цілому, окремі галузі, підприємство і людина постійно потребують певних товарів і послуг. Тому необхідно забезпечувати їх виробництво і постачання кожному споживачу в необхідній кількості та асортименті, у відповідне місце, у відповідний час, з необхідною якістю, за відповідними цінами. При цьому треба врахувати тенденції соціально-економічного розвитку у власній державі і в світі, напрямки і темпи науково-технічного прогресу, можливі зміни у міжнародних відносинах.

Це стає можливим завдяки плануванню як основному процесу в системі господарського управління. Планування відбувається на різних рівнях - внутрішньофірмовому, державному, а в останні роки - й наднаціональному.

Планування є важливою частиною господарської практики. Багаторічний досвід закордонних та українських підприємств довів, що недооцінка планування в умовах ринку, зведення його до мінімуму частіше за все приводить до значних економічних втрат. Досвідчені керівники розуміють, що всі великі бої спочатку виграють на папері - на плані, а тільки після цього у реальному житті.

Ринок не пригнічує, не заперечує планування взагалі, а тільки зміщує цей процес у первинну виробничу ланку, як важливий елемент господарського механізму управління.

Успішно працюючі підприємства здійснюють не тільки довгострокове планування, але і детальну розробку оперативних поточних планів по кожному підрозділу, кожному робочому місці. Календарні плани (декадні, місячні, квартальні, піврічні) конкретизують цілі і завдання підприємства, включають відомості про замовлення, про забезпеченість їх матеріальними ресурсами, про ступінь завантаження виробничих потужностей та їх використання з врахуванням терміну виконання кожного завдання. В них передбачаються витрати на реконструкцію потужностей, заміну обладнання, оновлення продукції, навчання працівників тощо.

Планування допомагає відповісти на чотири важливих питання:

1. Де організація знаходиться в даний час, які підсумки й умови її діяльності?

2. Якою хоче бачити себе організація в майбутньому?

3. Куди і як вона збирається рухатися?

4. Як і за допомогою яких ресурсів можуть бути досягнуті цілі організації?

Відповідь на перше питання дає аналіз стану підприємства і його конкурентного становища.

Відповідь на друге питання -це, по суті, розробка місії підприємства, а на третє - його майбутньої стратегії.

Щоб відповісти в цілому на три питання, необхідно розробити стратегічний план підприємства (стратегічне планування є об'єктом вивчення спеціального курсу).

Відповідь на четверте питання і складає зміст техніко-економічного (тактичного) планування, основне завдання якого - забезпечити виконання цілей і завдань стратегічного плану на майбутній рік.

Відсутність планування ставить фірми в таке положення, коли вони:

- не розуміють майбутніх завдань;

- не вміють розглядати господарювання як безупинний процес, де поточні дії органічно пов'язані з майбутніми;

- втрачають орієнтацію в господарському світі, тому що керуються тільки короткостроковими інтересами і не розуміють загального змісту подій, які відбуваються;

- не в змозі визначити основні потреби ринку;

- виявляються в більш слабкій позиції порівняно з іншими учасниками ринкової діяльності.

Навпаки, застосування планування діяльності фірм створює такі важливі переваги:

- уможливлює підготовку до використання майбутніх сприятливих умов;

- з'ясовує проблеми, які виникли;

- підготовляє фірму до раптових змін у зовнішньому середовищі;

- стимулює керівників до реалізації своїх рішень у подальшій роботі;

- поліпшує координацію дій в організації;

- створює передумови для підвищення освітньої підготовки менеджерів;

- збільшує можливості в забезпеченні фірми необхідною інформацією;

- сприяє більш раціональному розподілу ресурсів;

- чітко формалізує обов'язки й відповідальність працівників фірми;

- поліпшує контроль в організації.

2. Роль держави в регулюванні ринкової економіки

Сьогодні країн без державного регулювання економіки не існує. Інша справа, якими методами і в якому обсязі це здійснюється. Суспільство увібрало найкращі риси крайніх полюсів - це урегульованість ринкових відносин.

Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона на законодавчому рівні запроваджувала «загальні правила гри», тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність суб'єктів ринку. У державних судових органах розглядають не тільки кримінальні справи, але й майнові, господарчі конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких утримувала збройні сили, чиновників, фінансувала закупівлю зброї і спорядження для приватних компаній. У деяких країнах державі належали залізниці і так звані казенні заводи.

Згідно з теорією класичного капіталізму, головна спонукальна сила розвитку у ринковій системі - це особистий інтерес, пов'язаний з отриманням прибутку. Одна з центральних ідей полягає в тому, що економіка функціонує ефективно, якщо держава не втручається. Оскільки головним регулятором економічного розвитку є ринок, то йому треба надати повну свободу.

На відміну від цієї традиційної класичної теорії англійській економіст Джон Мейнард Кейнс і його послідовники обґрунтували об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки і методи державного втручання, якими можна досягти постійного економічного розвитку.

За теорією Кейнса, коливання сукупних витрат впливають передусім на виробництво і зайнятість, а не на ціни. Особливістю теорії є те, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава повинна відігравати активну роль у стабілізації економіки і пом'якшенні економічних спадів і піднесень. Для цього потрібно формувати відповідну державну економічну політику, ефективно використовувати економічні, правові та адміністративні важелі.

Держава повинна не тільки стимулювати зниження відсоткової ставки комерційних банків, а й запроваджувати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, вона повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним, людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою не допустити соціального вибуху.

На зламі XXI ст. міжнародна економічна конкуренція стає важливішим фактором розвитку всіх країн. За таких умов економічно ефективною є держава, яка відстоює свої національні інтереси і гарантує свою національну економічну безпеку в умовах міжнародної конкуренції. Кількісно це виявляється в оптимальному співвідношенні між відкритістю національної економіки і підтримкою своїх виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках.

З цих причин інакше трактують економічну роль держави в цілому. У сучасних умовах розвитку світового господарства економічна роль держави залежить не від ступеня втручання в ринковий механізм, а від участі у забезпеченні внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки.

Шлях до створення ефективної економічної системи досить складний. Найкраще держава повинна зосередити наявні ресурси на тих завданнях, які може і повинна виконати.

У сучасних умовах, виходячи з критерію доцільності впровадження економічних рішень щодо зваженої лібералізації господарства, рекомендації монетаризму і кейнсіанства об'єднуються в некласичному синтезі. Тобто функції держави поступово змінювались - від прямого інвестора (вилученням бюджетної сфери) до ролі регулятора доходів, стимулятора інвестицій «архітектора нового економічного середовища».

Слід відзначити, що у розвинених країнах світу сучасний етап удосконалення «неліберального економічного устрою» реалізується в таких трьох основних напрямках:

- перетворення основ конкурентоспроможності центрів світового господарства -- надання пріоритетів інформаційного розвитку, сфері послуг та ін.;

- формування нових національних економічних регуляторів з урахуванням їх взаємодії з регуляторами світового господарства - створення спільних економічного і правового просторів та ін.;

- постійне посилення впливу на економіку країн, що розвиваються - слабким партнерам нав'язуються жорсткі та найбільш радикальні варіанти ліберальних концепцій, які зовсім не вважаються обов'язковими для розвинених країн.

Ринкова економіка не захищена від таких негативних явищ, як: неповна зайнятість населення, циклічність економічного розвитку, монополізм, нестабільність рівня цін, несправедливий розподіл доходів тощо. Є сфери діяльності, які не завжди вигідні для приватного бізнесу: наука і освіта, охорона здоров'я, оборона, охорона довкілля.

Є також сфери, де ринкові механізми або спрацьовують із запізненням, або не спрацьовують зовсім (зокрема це стосується ринку робочої сили). Багато економічних проблем мають соціальний і економічний характер, і втручання держави для їх вирішення є обов'язковим.

Визначними завданнями держав з розвиненою ринковою економікою є такі:

- забезпечення високого рівня зайнятості населення;

- сприяння стабільним темпам зростання національного виробництва та високій його ефективності;

- підтримка стабільного рівня цін;

- перерозподіл доходів на користь найменш захищених груп населення;

- сприяння розвитку раціональних зовнішньоекономічних зв'язків.

Економічна політика держави - це більш конкретний напрям економічної діяльності, організації і упорядкування економічних процесів відповідно до раніше визначених цілей.

Економічні функції держави - це конкретні напрями здійснення економічної діяльності (політики) держави. Ці функції потрібно розглядати за двома напрямами: по-перше, держава є суб'єктом власності й підприємства та регулює державний сектор національної економіки; по-друге, держава регулює державний сектор економіки (є щодо нього зовнішнім суб'єктом регулювання) і національну економіку в цілому.

Державний сектор - важливий об'єктивно необхідний елемент структури сучасного суспільства.

Сьогодні державний сектор є суттєвою частиною економіки ринкових країн, і приватне виробництво там далеко не всеосяжне. При цьому приватизація і націоналізація розглядаються як рівнозначні частини підвищення ефективності використання власності й чергуються залежно від конкретних умов. У США, Великобританії, інших розвинених країнах уряди ніколи не втрачали контроль за державною власністю, джерелами її збільшення.

Державний сектор впливає на економіку за двома напрямками:

1. Збільшення державних вкладень, які сприяють розширенню масштабів виробництва і ємності ринку.

2. Розвиток господарчої, у т.ч. підприємницької діяльності підприємств, що знаходяться під державним контролем.

У Франції успішно функціонують державні групи в автомобілебудуванні («Рено»), металургії («Юзинор-Сасилор»), електронній («Томсон»), хімічній («Рон-Пуленк»), аерокосмічній (СНЕКМА) та інших галузях промисловості.

В Італії державний холдінг ІРІ контролює чорну металургію, електротехнічну і суднобудівну промисловість, шосейні шляхи, телефонні мережі, повітряний транспорт, державну телерадіокомпанію.

3. Органи державного регулювання економіки в Україні

Державне регулювання економіки в Україні здійснюють відповідні органи законодавчої і виконавчої влади.

До них відносяться: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України.

Президент України:

- формує стратегію соціально-економічного розвитку країни, яка викладається у посланні до народу і Верховної Ради України;

- здійснює правове регулювання економічних відносин, видає укази і розпорядження, використовує право вето;

- здійснює кадрову політику: призначає керівників центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій;

- здійснює координацію діяльності центральних органів влади.

Орган законодавчої влади - Верховна Рада України:

- приймає закони, що регулюють національну економіку;

- формує стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни;

- дає згоду на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України, розглядає при необхідності питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та недовіру уряду, призначає на посаду і звільняє з неї голову Національного банку України, призначає і звільняє половину складу Ради національної безпеки та обороноздатності України, дає згоду на призначення і звільнення з посад Президентом України голів Антимонопольного комітету України і Фонду державного майна України, голови і членів Рахункової палати України.

Головні функції державного регулювання економіки в Україні виконують органи виконавчої влади. Вищим органом у системі виконавчої влади України є Кабінет Міністрів України, який:

- забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

- вживає заходи із забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

- забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а також політики у сфері праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

- розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;

- забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності;

- розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує його виконання, звітує про хід виконання Державного бюджету України перед Верховною Радою України;

- здійснює заходи з забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

- організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної і митної діяльності.

До органів центральної виконавчої влади відносяться міністерства, державні комітети (державні служби) і центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політику у певній сфері діяльності. Очолює міністерство - міністр.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр - міністр України або один з віце-прем'єр-міністрів чи міністрів.

Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції з формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України і забезпечує її реалізацію у певній сфері діяльності, здійснює керівництво у даній сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, що віднесені до його ведення. Державний комітет (державну службу) очолює голова.

Центральні органи виконавчої влади (державні органи) створюються з метою реалізації певних напрямів соціально-економічної політики країни. Функції єдиного економічного центру країни виконує Міністерство економіки України. Основу його діяльності становить методичне та організаційне забезпечення реалізації соціально-економічної політики України.

Міністерство економіки України безпосередньо розробляє проекти державних прогнозів і програм економічного і соціального розвитку країни, окремих галузей і регіонів; спільно з міністерством фінансів України складає проект Державного бюджету України; готує проекти найважливіших державних цільових комплексних програм; здійснює методичне та організаційне керівництво розробленням відповідних нормативів, балансів, а також застосуванням інструментів державного регулювання економіки.

До складу Міністерства економіки України входить Науково-дослідний економічний інститут, який проводить дослідження проблем економічного, соціального, науково-технічного та регіонального розвитку в Україні.

Реалізація державної політики у сфері матеріального виробництва покладається на галузеві центральні органи виконавчої влади - Міністерство аграрної політики України, Міністерство палива та енергетики України, Міністерство транспорту і зв'язку України, Міністерство промислової політики України, Державний комітет з питань архітектури і будівництва України, Державний комітет з лісового господарства України та інші органи державної влади.

Спеціальний статус мають такі центральні органи виконавчої влади, як Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України, Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва України, Національна комісія України з регулювання електроенергетики, Державна комісія України з цінних паперів і фондового ринку, Фонд державного майна України та інші органи.

Основними функціями міністерств та інших органів державної виконавчої влади в Україні є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у цілому і за окремими напрямами;

- прогнозування розвитку економіки країни у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній та в інших сферах;

- участь у розробленні проектів Держаного бюджету України та Державної програми економічного і соціального розвитку України;

- формування та реалізація політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для задоволення державних потреб;

- розроблення цільових перспективних програм розвитку відповідних галузей, відпрацювання комплексу заходів, направлених на здійснення економічної реформи;

- внесення пропозицій про зміни умов оподаткування, одержання, пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації і демонополізації підприємств, про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки та її структурної перебудови, забезпечення збалансованості, соціального захисту населення та екологічної безпеки;

- формування та реалізація інвестиційної політики;

- розроблення фінансово-економічних та інших норм і нормативів і механізмів їхнього впровадження, затвердження галузевих стандартів;

- вжиття заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішньому ринку і розвиток внутрішнього ринку;

- видавання спеціальних дозволів (ліцензій) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

- участь у підготовленні міжнародних договорів України, укладення міжнародних договорів міжвідомчого характеру;

- здійснення у межах повноважень, визначених законодавством, функцій управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерств;

- складання макроекономічних та міжгалузевих балансів і багато іншого.

Розпочата в Україні адміністративна реформа спрямована на подальше вдосконалення центральних органів виконавчої влади. Функції багатьох міністерств і відомств потребують більш чіткого визначення і більш повного пристосування до умов ринку, об'єднання і переходу до функціонального управління.

Діяльність міністерств повинна сконцентруватися на формах впливу, адекватних ринку: укладанні контрактів і постачанні продукції для державних потреб, делегуванні повноважень з управління та розпорядження державною власністю, управлінні державними пакетами акцій, координації діяльності підприємств, аналітико-прогностичній роботі тощо.

Література

1. Михасюк І.Р., Мельник А.Ф., Крупка М.І., Залога З.М. Державне регулювання економіки / За ред. І.Р. Михасюка. - Л.:Українські технології, 2008. - 640с.

2. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства: Підручник. - К.: «Скарби». 2002. - 336с.

3. Тарасюк Г.М. Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. - К.: «Каравела», 2009. -423с.

4. Сілаєв В.І. Планування у виробничій сфері: Конспект лекцій. - Д.: ДонДАУ, 2009. - 125с.

5. Гринькова В.М., Новикова М.М. Державне регулювання економіки: навч. Посібник. - Х.: Вид. Дім „ІНЖЕК”, 2009. - 756с.

6. Виробничій менеджмент: Навч. посібник / За заг. ред. д.е.н., проф. С.Ф. Поважного. - Д.: ДонДУУ, 2009. - 493с.

7. Басечаева З.Н. Управление экономическим ростом. - М.: Экономика, 2009.

8. Прангишвили И.В. Энтропийные и другие системные закономерности, вопросы управления сложными системами. - М.: Наука, 2009.