Класична та кейнсіанська теорії зайнятості

Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика основних теорій зайнятості та їх значення

1.1 Класична економічна теорія

1.2 Кейнсіанська теорія

1.3 Порівняльна характеристика кейнсіанської та класичної теорії зайнятості

Розділ 2. Аналіз політики зайнятості в сучасних умовах

2.1 Сучасні теорії зайнятості

2.2 Особливості державної політики зайнятості в Україні

Висновок

Список літератури

ВСТУП

В умовах трансформації економіки України -- переходу від командно-адміністративної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення та формування національного ринку праці. Створення ринкової економіки супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції, стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення й підтримки малозабезпечених прошарків населення.В Україні існють величезні можливості для підвищення рівня зайнятості - розвиток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, всієї ринкової інфраструктури.

Головною умовою формування та ефективного функціонування національного ринку праці є пришвидшення економічних реформ в Україні. Ефективна структурна перебудова національної економіки через реструктуризацію збиткових підприємств, відмову від практики м'яких бюджетних обмежень, реальне застосування інституту банкрутства дала б змогу підвищувати мобільність робочої сили, продуктивність праці та заробітну плату. Ці заходи в поєднанні з розвитком перспективних галузей економіки, малого та середнього бізнесу сприяли б зменшенню прихованого безробіття, працевлаштуванню вивільненої надлишкової робочої сили на новостворених робочих місцях зі стабільною виплатою заробітної плати. Такі заходи не допускали б надмірного зростання безробіття і не індукували б застійного безробіття.

Метою роботи є вивчення теоретичних і методологічних аспектів зайнятості та безробіття, висвітлення державного регулювання зайнятості в Україні.

Актуальність даної теми полягає в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної пенсійної системи.

Для виконання мети були поставлені наступні завдання:

- Дослідити суть зайнятості і безробіття в Україні та розвиток ринку зайнятості;

- Визначити суть економічної діяльності держави в сфері зайнятості. З'ясувати який є соціальний захист безробітних в Україні.

- Дослідити роль та значення служби зайнятості, її функціонування в Україні.

Об'єктом роботи є соціальна політика держави, її структура, цілі, об'єкти, суб'єкти та інструменти реалізації.

Розділ 1. Характеристика основних теорій зайнятості та їх значення

1.1 Класична економічна теорія

Класична теорія зайнятості розглядається у працях таких відомих економістів минулого, як А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сей та ін. Класики вважали, що ринкова система здатна забезпечити повне використання ресурсів, у тому числі й ресурсів робочої сили. Вони стверджували, що повна зайнятість є нормою ринкової економіки, а найкращою економічною політикою -- політика невтручання держави.

В своїй головній праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) А. Сміт неодноразово звертав увагу на спільні для класиків положення про те, що, дбаючи про свій власний інтерес, вигоду, кожний товаровиробник тим самим найкраще задовольнятиме і суспільні інтереси. Ідея збігання особистих і суспільних економічних інтересів - одна з центральних і найважливіших у класичній економічній теорії.

Класики всебічно обгрунтували принцип лесефер (laisser faire- не заважай), тобто державного невтручання в економічне життя.

А. Сміт чітко визначив і грунтовно проаналізував три великі галузі, в яких неможливо обійтись без втручання держави (національна оборона, захист правопорядку і кожного члена суспільства, забезпечення громадян необхідними суспільними благами, які не може або не бажає виробляти приватний бізнес).

Сей стверджував, що сам процес виробництва товарів створює дохід, рівний вартості вироблених товарів, тобто необхідний і достатній для закупівлі всієї продукції на ринку. За законом Сея, збільшення пропозиції товарів на певну суму автоматично призводить до збільшення попиту на таку ж суму, оскільки попит і пропозиція товарів не можуть не співпадати, бо "пропозиція сама породжує попит". На перший погляд, це ніби й так. Але виникає недостатність споживання. У результаті -- непродані товари, скорочення виробництва, безробіття. Проте дану проблему, стверджують класики, можна подолати шляхом зміни відсоткової ставки.

Величина досить високого прагнення до заощадження є тим більшою, чим є вищою відсоткова ставка. Це яскраво проявилося в нашій дійсності. Але заощадженням протистоять інвестиції, що зростатимуть, якщо відсоткова ставка знижуватиметься.

На думку класиків, економіка є подібною до гігантської ванни, в якій об'єм води відповідає випуску продукції і зайнятості, а вливання інвестицій врівноважується зливом заощаджень.

Економісти-класики додатково обґрунтовували свій висновок про те, що повна зайнятість є нормою для ринкового господарства, ще одним аргументом -- еластичністю співвідношення цін і заробітної плати.

Обсяг продукції, що можна реалізувати, залежить не лише від рівня загальних витрат, а й від рівня цін. Наприклад, якщо витрати на виробництво продукції склали 1000 доларів, то можна реалізувати 100 виробів за ціною 10 доларів за виріб, якщо ж витрати скоротилися до 800 доларів, то ці ж 100 виробів можна реалізувати лише за 8 доларів.

Тому заощадження, зменшуючи суму витрат на купівлю, не стільки зменшують обсяг виробництва і зайнятість, скільки призводять до зниження цін. Останнє потребує зниження витрат виробництва, в тому числі й щодо заробітної плати, оскільки збереження ставок зарплати призведе до надлишків робочої сили та зростання безробіття.

Отже, підприємці будуть знижувати ставки оплати праці. З цим будуть вимушені погодитися безробітні, враховуючи конкуренцію на ринку праці. У свою чергу, це спричинить зниження цін й на інші товари.

Так, економісти-класики дійшли висновку, що змушене безробіття є неможливим. Такі важелі ринкового регулювання, як ставка відсотка та еластичність співвідношення цін і зарплати були здатні, на їх думку, підтримати повну зайнятість. Вони уявляли ринкову економіку як саморегульовану, при цьому допомога держави вважалася не просто зайвою, а й шкідливою.

Маркс, як відомо, не ставив завдання поліпшення, вдосконалення капіталізму. Але його глибокі дослідження є важливими для розуміння сутності та причин безробіття, його впливу на становище робітничого класу.

Теорія зайнятості посідає значне місце в економічному вченні Маркса та базується на трьох найважливіших положеннях:

* теорії додаткової вартості;

* теорії зростання органічної будови капіталу;

* законі народонаселення.

Головною рушійною силою і прагненням власників капіталу є привласнення додаткової вартості, отримання максимального прибутку. Гонитва за нею в умовах конкурентної боротьби змушує підприємців залучати нову техніку і технологію, предмети праці та матеріали для підвищення продуктивності праці та якості продукції. У зв'язку з цим все більші витрати йдуть на постійний капітал ("С") і все менші, відносно, а іноді й абсолютно, -- на змінний капітал ("V"), тобто на робочу силу. Відбувається зростання органічної будови капіталу.

Таке зростання обумовлене, перш за все, дією закону додаткової вартості. Прагнучи отримати надмірну додаткову вартість, підприємці зацікавлені в тому, щоб зменшувати індивідуальну вартість товарів на своїх підприємствах нижче суспільної. А для цього необхідні технічні вдосконалення та збільшення витрат на постійний капітал.

У результаті частка змінного капіталу зменшується, попит на робочу силу відносно знижується, чисельність зайнятих збільшується повільніше порівняно із зростанням всього капіталу і всього суспільного виробництва.

Звідси Маркс формулює властивий капіталістичному способу виробництва закон народонаселення. Він полягає в тому, що "робітниче населення", накопичуючи капітал, у зростаючих розмірах виробляє засоби, що роблять його відносно надлишковим населенням" .

Маркс показав циклічний характер розвитку капіталістичного виробництва і залежність безробіття від фаз циклу, а також роль безробіття в посиленні експлуатації працюючих. Він стверджував, що надлишкове населення є невід'ємною складовою капіталістичного господарства, без якого воно не могло б ані існувати, ані розвиватися. Заслуговує на увагу аналіз Марксом прихованого безробіття в сільському господарстві та застійного безробіття.

Виникнення і розвиток класичної економічної теорії відбулися в кількох варіантах, насамперед французькому і англійському, французький дістав назву фізіократії, а англійський - промислової, або англійської, школи, в якій класична школа досягла вищого рівня і вигляду.

Термін "фізіократія" (від грец. fisios- природа і cratos - сила, влада, панування; дослівно - "влада природи") вдало відбиває сутність однієї із впливових шкіл класичної економічної теорії.

Основоположник фізіократії Ф. Кене. Вони вважали продуктивною галуззю лише землеробство, єдино продуктивною - землеробську працю, продуктивним капіталом - лише капітал, вкладений у сільське господарство. На думку фізіократів, тільки в землеробстві виникає чистий продукт (доход), як надлишок над витратами виробництва. Фізіократи вважали, що "гроші - не багатство, якого люди потребують для задоволення своїх потреб. Лише блага, необхідні для життя і для щорічного відтворення цих же благ, є такими, до володіння якими необхідно прагнути ". Розглядаючи гроші тільки як засіб обігу, фізіократи вважали їх посередницьким багатством, яке зайняло місце первісних цінностей. Воно відразу ж зникло б при відсутності відтворення.

Головна теоретична заслуга фізіократів полягала в тому, що вони здійснили науковий аналіз суспільного відтворення. В своїй знаменитій "Економічній таблиці" (1758) Ф. Кене проаналізував склад сукупного суспільного продукту, рух його елементів як необхідну умову нового процесу виробництва і відтворення класів у соціально-економічній структурі суспільства.

Ф. Кене поділив суспільство на три класи:

1) продуктивний клас ;

2) клас власників

; 3) "безплідний", або непродуктивний, клас

Прибічники Ф. Кене зустріли його "Економічну таблицю" з величезним ентузіазмом і вважали її вінцем фізіократичної школи. В. Мірабо навіть стверджував, що таблиця була одним з трьох великих відкриттів в історії людства. Заслуга К. Маркса полягає в тому, що він фактично заново відкрив таблицю, проаналізував її й одним з перших вказав на її наукове значення.

Для першого класичного стану в Україні, що входила до складу Російської імперії, характерним було специфічне спрямування зусиль вчених 40-70-х років XIX ст. в галузь історії економічної думки. Вони виступили авторами оригінальних досліджень класичної економічної теорії. Насамперед це праці професорів Київського університету Г. Д. Сидоренка "Тюрго. Политико-экономическое учение его в теории и в практическом применении" (К., 1858), Г. М. Цехановецького "Значение Адама Смита в истории политико-зконо-мических систем" (К., 1859), А. Я. Антоновича "Теория ценности. Критико-зкономическое исследование" (Варшава, 1877), Новоросійського (нині Одеського) університету І. І. Патлаєвського "Теория денежного обращения Рикардо й его последователей" (О., 1871).

1.2 Кейнсіанська теорія

Д. Кейнс є видатним теоретиком і засновником економічної теорії регульованого капіталізму і зайнятості. Його основна праця "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", що вийшла в 1936р., здійснила, можна сказати, революцію в аналізі економіки і зробила Кейнса одним з найвідоміших економістів усіх часів. У праці, висуваючи на перший план проблеми зайнятості, він писав: "Кінцева мета нашого аналізу -- встановити, чим визначається рівень зайнятості".

У своїй книзі Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші, віддавши перевагу власним теоретичним побудовам, в яких головну роль відіграє поняття норми процента. Він розглядав гроші як один з типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку економічні агенти бажають зберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють вищезгадану властивість ліквідності. Тому й кейнсіанську теорію попиту на гроші називають теорією «переваги ліквідності». Ліквідність у Кейнса-- це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Економічні агенти, купуючи активи, віддають перевагу більш ліквідним, тому що побоюються значних фінансових втрат за зниження ділової активності.

Кейнсіанська економічна теорія - це теорія досягнення та збереження макроекономічної рівноваги. При цьому значення зайнятості визначається тим, що в кейнсіанському трактуванні вона є основною причиною макроекономічної нестабільності.

За теорією Кейнса і його послідовників, при капіталізмі не існує жодного механізму, який би гарантував повну зайнятість, що причини безробіття та інфляції криються не в зовнішніх причинах, а у самій цій економічній системі, що не є і не може бути саморегульованою.

Кейнсіанська теорія стверджує, що в ринковій економіці просто не існує механізму, який підтримує повну зайнятість. Навіть за значного рівня безробіття і суттєвій інфляції ринкова економіка може бути збалансованою; повна зайнятість - скоріше випадковість, ніж закономірність. Ринкова екноміка без вільної конкуренції - не є саморегульованою системою, здатною до постійного процвітання; сьогодні не можна покладатись на те, що вона буде “розвиватись сама по собі” - такий висновок зробив Дж.Кейнс. Причини безробіття і циклічності криються в закономірностях руху витрат, заощаджень і інвестицій. Збалансованість економіки за класичними рецептами - через ціни і заробітну плату - уявляється проблематичною внаслідок їх негнучкості у бік зниження.

Кейнсіанська модель опирається на несподівану тезу: не пропозиція створює попит, а попит створює пропозицію. Саме підтримування ефективного сукупного попиту на високому рівні дозволить забезпечити зростання доходів, розширення виробництва і повну зайнятість населення. Він виходив від того, що ключовою проблемою капіталістичного виробництва є місткість ринку, можливість його розширення. Недолік ефективного попиту за Кейнсом лежить в основі кризових явищ, безробіття, недозавантаження виробничих потужностей, низьких темпів зростання виробництва.

Він доходить висновку, що капіталізм втратив механізм автоматичного відновлення рівноваги, або, точніше, взагалі його не мав і не має. Звідси випливає найважливіший висновок про необхідність державного регулювання економіки, і перш за все -- забезпечення необхідного обсягу ефективного попиту.

Його основна рекомендація урядам, яка вразила всіх на той час, полягала в тому, що вони повинні збільшити витрати (навіть шляхом інфляції) для стимулювання виробництва і повернення безробітних до робочих місць. Для ліквідації безробіття необхідно збільшити державні витрати і довести загальний обсяг ефективного попиту до рівня, що забезпечує повну зайнятість. Інструментами вирішення даних завдань може бути податкова політика і видатки бюджету.

У період спаду виробництва і зростання безробіття є необхідним:

* збільшення державних витрат або

* зниження податків або

* співвідношення того та іншого.

Найефективнішим прибічники кейнсіанської теорії вважали перше.

У період підйому економіки на їхню думку є можливим:

* зменшення державних витрат або

* збільшення податків або

* співвідношення того та іншого.

Кейнсіанська модель грунтується на теорії мультиплікатора зайнятості, яка твердить: початкове зростання інвестицій створює первинну зайнятість у галузях, в які було здійснено інвестування; витрати додаткових працівників забезпечують розширення виробництва засобів споживання і вторинну зайнятість; у свою чергу, зростання сукупного поиту за рахунок нових працівників викличе ще певне зростання зайнятості і т.д. Так створюється ефект мультиплікатора зайнятості. Саме з мультиплікатора зайнятості розпочав Кейнс свої дослідження. Математично мультиплікатор зайнятості має такий вигляд:

Приріст зайнятості = мультиплікатор х приріст інвестицій. Виходячи із цього, можна зробити важливий висновок: приріс зайнятості визначає приріст доходу і обсягу суспільного виробництва. Тобто, мультиплікатор зайнятості визначає простий мультиплікатор, який розглядався вище, а теорія зайнятості є визначальною у кейнсіанській концепції. Слід врахувати, що кейнсіанська модель зайнятості основним регулятором безробіття вважає інфляцію, яка стимулює пропозицію грошей і, таким чином, збільшує ефективний попит. Дана модель виходить з того, що в економіці може виникнути або безробіття, або інфляція. Регулюючи рівень інфляції, можна регулювати рівень зайнятості, чим вищі в країні будуть темпи інфляції,тим меншим має бути безробіття.

Сам Кейнс під час самої економічної кризи 30-х років думав подолати безробіття за допомогою інфляції. Популярність даної тези зросла в 40-50-х роках, коли низька форма інфляції розглядалась як майже безболісна ціна за майже повну зайнятість. Незначне надлишкове безробіття того періоду інтерпретувалось як результат економічної політики, що грунтувалась на Кейнсіанських уявленнях.

Дана залежність відображається так званою кривою Філіпса. Пояснення зв'язку між рівнем інфляції полягає у тому, що високе безробіття змушує найманих праціників згоджуватись на нижчу заробітну плату, що уповільнює зростання цін. Але коли рівень безробіття низький, то їм легше мимагати таке зростання заробітної плати, яке випереджує підвищення продуктивності праці. Наслідком цього є зростання цін.

Отже, низький рівень безробіття породжує тенденцію до більш високого рівня інфляції, і навпаки високе безробіття супроводжується низькою інфляцією. Проте з позиції сучасної науки цей зв”язок виявився не таким безсумнівним, що й виявило кризу кейнсіанського регулювання в кінці70-х років.

Обсяг зайнятості в кейнсіанській системі фігурує як величина, залежна від трьох факторів - сукупного попиту, інфляції і норми прибутку. Про значення зайнятості в моделі Кейнса говорить то, що остання є її центральною ланкою. Зайнятість розглядається ним як функція зміни ефективного попиту :

N=F(Dw),

де N- обсяг зайнятості, Dw - ефективний попит.

Найвищий ефективний попит можливий лише за умови повної зайнятості трудових ресурсів. Принцип повної зайнятості - центральна теза економічної теорії Кейнса. За умов повної зайнятості буде найбільший сукупний попит, ЧНП, найвищі значення граничнї схильност до споживання і мультиплікатора.

1.3 Порівняльна характеристика кейнсіанської та класичної теорії зайнятості

Класичний і кейнсіанський підходи до макроекономічної політики різні. Розбіжності стосуються причин нестабільності сукупного попиту; чинників, що визначають сукупну пропозицію; взаємозв'язку інфляції і безробіття; інструментів фіскальної і монетарної політики.

Загальним методологічним підходом кейнсіанців є концепція активної макроекономічної політики, що необхідна для стабілізації внутрішньо нестабільної економіки. Внутрішня нестабільність багато в чому пов'язана з недостатньою гнучкістю ринку праці, “жорсткістю” заробітної плати і нееластичності цін у бік зниження.

У класичній моделі макроекономічна політика завжди пасивна, тому що економіка внутрішньо стабільна й автоматично приходить у стан довгострокової рівноваги. Інструментами "саморегулювання" є гнучкі заробітна плата, ціни і ставка відсотка. Державне втручання, навпаки, посилює економічну нестабільність і тому повинно бути зведене до мінімуму.

У кейнсіанській моделі основним рівнянням є рівняння сукупних витрат:

Y = С + I + G + NX,

яке визначає розмір номінального ВНП. У класичній моделі основним рівнянням є рівняння обміну: М*V = Р*Y, де розмір М*V являє собою сукупні витрати покупців, а Р*Y - загальні доходи (виторг) продавців, що також визначають номінальний ВНП. Очевидно, що обидва рівняння описують кругообіг доходів і витрат в економіці і тому взаємозалежні.

У кейнсіанській моделі фіскальна політика розглядається як найбільш ефективний засіб макроекономічної стабілізації, тому що державні витрати безпосередньо впливають на розмір сукупного попиту і чинять сильний мультиплікативний вплив на споживчі витрати. Одночасно податки достатньо ефективно впливають на споживання й інвестиції.

У класичній моделі фіскальної політики приділяється другорядна роль у порівнянні з монетарною, тому що фіскальні заходи викликають ефект витиснення і сприяють підвищенню рівня інфляції, що значно знижує їхній стимулювальний ефект.

У кейнсіанській моделі монетарна політика розглядається як вторинна відносно фіскальної, тому що в кредитно-грошовій політиці дуже складний передавальний механізм: зміна грошової маси приводить до зміни ВВП через механізм зміни інвестиційних витрат, що реагують на динаміку процентної ставки.

У класичній моделі передбачається, що зміна грошової пропозиції безпосередньо впливає на сукупний попит і, отже, на номінальний ВНП.

Розділ 2. Аналіз політики зайнятості в сучасних умовах

2.1 Сучасні теорії зайнятості

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. супроводжувались значними змінами в соціально-економічному і політичному житті країн Західної Європи і США. На початку ХХ ст. монополія становить основу економіки і політики більшості розвинутих держав. Ця стадія неоднозначно трактувалась представниками різних напрямів і шкіл економічної теорії.

У цей період виникла неокласична економічна теорія. Її засновники - відомі економісти, представники так званої австрійської школи Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ейген Бем-Баверк, англійський вчений Вільям Стенлі Джевонс, швейцарський економіст Леон Вальрас та інші. Основною категорією аналізу прихильників неокласичної економічної теорії вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості. Вартість товару вони визначають корисністю останнього, найменш необхідного предмету споживання, тобто граничною корисністю. Теорія "граничної корисності" справила великий вплив на еволюцію політекономії і поклала початок специфічному її напряму - маржиналізму.

На думку його прихильників, корисність і цінність будь-якого блага визначається людиною суб'єктивно, відповідно до того, як певна особа ставиться до даного блага. Будь-яке благо корисне, але не будь-яке цінне. Цінність визначається рідкісністю. Загальне твердження маржиналізму можна сформулювати так: кожна наступна одиниця даного блага в даний момент часу приносить споживачеві менше задоволення, ніж попередня, і ціна встановлюється за останньою одиницею, яку споживач захоче оплатити; якщо такої останньої одиниці немає, то і весь ряд не має ціни. У найнеобхідніших благ - повітря і води - ціни немає саме тому, що їх у природі більше, ніж потрібно людям. Водночас найменш корисні речі можуть коштувати дорого через їх рідкісність.

На маржиналістських позиціях стояла кембріджська економічна школа. Її засновником став Альфред Маршалл (1842-1924), професор Кембріджського університету (Англія). Його книга "Принципи економікс" (1890 р.) протягом десятиліть була основним підручником з економічної теорії в університетах Англії і США.

Центральне місце в економічній теорії А.Маршалла посідає проблема цін. Ціна для Маршалла - не грошовий вираз вартості, а тільки мінова пропорція, в якій товари і гроші взаємообмінюються. Цим самим знімалася проблема про працю як джерело вартості, а на перший план висувалися два основних фактори - "гранична корисність" і витрати виробництва. Далі А.Маршалл робить спробу пов'язати ці фактори за допомогою третього - попиту і пропозиції. Ціна для покупця, за Маршаллом, визначається корисністю товару (це максимальна межа ціни), а для продавця - витратами виробництва (це мінімальна її межа). Ринкові ціни - це результат зіткнення оцінок товару продавцем і покупцем, вона знаходиться між максимальною і мінімальною межами залежно від попиту і пропозиції.

Кейнсіанство - один з напрямів сучасної економічної теорії, який отримав назву від імені всесвітньо відомого англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). У своїй книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) він усвідомлював, що без значного розширення функцій держави суспільство не в змозі "запобігти повній розрусі існуючих економічних форм". Розширення функцій держави, на думку Кейнса, необхідне для раціонального використання трудових ресурсів, боротьби із зростанням безробіття, кризами. Кейнс відмовляється від ідеалізації саморегулюючого ринку. Ринок, з його точки зору, не може забезпечити "ефективний попит", тому його має стимулювати держава за допомогою кредитно-грошової та бюджетної політики. Ця політика повинна заохочувати приватні інвестиції і зростання споживчих витрат таким чином, щоб сприяти найшвидшому збільшенню національного доходу. Прихильники Кейнса виступали за активізацію процесів перерозподілу національного доходу, збільшення соціальних виплат, за антикризове і антициклічне регулювання. Всі ці заходи прискорили розвиток економіки, послабили глибину і гостроту економічних криз, соціальну напругу у суспільстві.

Досить плідною у другій половині ХХ ст. була так звана неоліберальна економічна школа. Вона захищала ідеї соціального ринкового господарства та необхідності спиратися на загальнолюдські цінності. Одним з найвідоміших представників цього напрямку був Л.Ерхард, який у книзі "Добробут для всіх" (1956 р.) узагальнив наслідки економічної реформи у повоєнній ФРН. Він вбачав роль держави у "соціальному ринковому господарстві" з роллю футбольного арбітра, який спостерігає, щоб гра велась за встановленими правилами, але сам участі у грі не бере. Вважають, що ці розробки були враховані у ході всіх плідних економічних реформ другої половини ХХ ст.

Монетаризм (від англ. "money" - гроші) - сучасна економічна теорія, в якій гроші та грошова маса розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика - найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. Вперше це поняття згадується у збірнику "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей" (1956 р.) за редакцією професора економіки Чикагського університету Мілтона Фрідмена. Основні монетаристські положення він виклав у фундаментальній праці "Монетарна історія США. 1867-1960", яку написав у співавторстві з іншим представником чікагської школи Анною Шварц. Головні ідеї теорії: 1) економіка саморегульована, державне втручання шкідливе; 2) причина криз - нестача грошової маси; 3) приріст грошової маси на 1-2% має випереджувати зростання обсягів виробництва, контроль за грошовою масою - основна і чи не єдина державна економічна функція; 4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.

Інституціалізм (від лат. "institutio" - спосіб дії, звичай, настанова, вказівка) течія економічної думки, виник наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст. у США як реакція на панування монополій в ринковій економіці.

Основоположником інституціалізму став американський економіст Торстейн Веблен (1877-1920), найпомітнішими послідовниками якого стали Вільям Гамільтон (автор терміну "інституціалізм"), Джон Р.Коммонс (1862-1945), Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948), Дж.К.Гелбрейт, Уолт Ростоу із США, англійці Джон А.Гобсон (1858-1940) і Джон Вайолет Робінсон, француз Франсуа Перру (1903-1987), австрієць Йозеф Шумпетер(1883-1950), голландець Ян Тінберген та інші.

Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів у ринковому суспільстві. Рушійними силами економічного розвитку вважаються соціальні явища, як політичного, правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і економічного характеру - такі, як держава і профспілки, конкуренція і монополія, технічний прогрес і наука, сім'я і традиції, право і етичні норми, звичаї і мораль тощо. Усе це було об'єднано спільним терміном - інститути, або інституції, що й дало назву цьому економічному напряму. В.Гамільтон свого часу писав, що інституції - це словесний символ для кращого опису суспільних звичаїв. Вони означають домінуючий і постійний спосіб мислення або дії, що став звичкою для якої-небудь соціальної групи чи традицією для нації. Отже, господарська діяльність людей регулюється звичаями, традиціями, етичними нормами поведінки, національною психологією тощо.

Особливою течією економічної думки є так званий неокласичний синтез, який намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною теорією. Одним з фундаторів "неокласичного синтезу" став відомий американський економіст, Нобелівський лауреат 1970 р. Пол Самуельсон (нар. 1915 р.). Він на початку 50-х років виступив із обґрунтуванням необхідності об'єднання неокейнсіанства і неокласичної школи у якусь єдину течію. Самуельсон у той період вважав, що такий синтез ліквідує прогалину між агрегатною макроекономікою і мікроекономікою і зведе їх до взаємодоповнюючої єдності. Отже, мається на увазі поєднання макроекономічного і мікроекономічного підходів: перший розвивався кейнсіанством, другий - неокласичною теорією. Основою синтезу стало поєднання кейнсіанської теорії "ефективного попиту" і неокласичної теорії виробництва і розподілу. Прихильники неокласичного синтезу розглядають теорію загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної системи. Проте, на відміну від неокласиків, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез передбачає використання різноманітних методів державного регулювання з метою наближення до такої моделі.

2.2 Особливості державної політики зайнятості в Україні

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньота зовнішньовиробничими відносинами.

В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передбачено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі:

· інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці , що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

· забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;

· проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

· регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залу-чення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування;

· сприяння при потребі створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств.

Трудова зайнятість населення України забезпечує виробництво валового внутрішнього продукту, який є основою економічного життя суспільства. З іншої сторони зайнятість має і соціальний характер, тому що відображає потреби людей не лише у заробітку, але і у самореалізації людини через суспільну корисну працю.

У Законі „Про зайнятість населення” (прийнятий у березні 1991 р., а в листопаді 1992 р. внесені зміни і доповнення) передбачено, що добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. Примушувати до праці в будь-якій формі не допускається.

Основні форми зайнятості в Україні:

· Повна і неповна;

· Часткова;

· Первинне і вторинне.

Основні види зайнятості:

· Праця в колективних та державних сільськогосподарських підприємствах, кооперативах, асоціаціях, корпораціях, агрофірмах, установах, організаціях і об'єднаннях;

· Праця в селянських (фермерських) господарствах;

· Індивідуально-трудова діяльність;

· Творча діяльність громадян;

· Служба в Збройних Силах України, Національній Гвардії, Службі безпеки, Прикордонних військах та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.

· Навчання, перепідготовка і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва в денних загальноосвітніх школах, коледжах, ліцеях, гімназіях, СПТУ, технікумах, вищих навчальних закладах;

· Діяльність в органах державної влади, управліннях та громадських об'єднаннях на оплачуваних посадах.

З метою реалізації державної політики зайнятості населення України створено спеціальний орган - „Державна служба зайнятості” всі послуги питань зайнятості населення надаються нею безоплатно.Закон про зайнятість населення” визначив обов'язки і права цієї служби. Основними з них є:

· Аналіз забезпеченості всіх галузей народного господарства робочою силою, на підставі якого державна служба зайнятості розробляє прогноз трудових ресурсів на перспективу;

· Надання інформації державним органам управління та населенню про сучасний і перспективний стан ринку праці;

· Облік вільних робочих місць і незайнятих громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

· Допомога громадянам з численних питань їх працевлаштування;

· Підвищення професійної кваліфікації, перепідготовка кадрів, допомога громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії ( спеціальності і т.д.);

· Виплата допомоги по безробіттю.

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства. Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі передбачають формування протягом певного відповідного часу загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, розгалуженої дійової служби зайнятості. Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів.

Рис. 2.1.

Попит та пропозиція робочої сили у 2009 році

(на кінець звітного періоду)

	Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, тис. осіб	Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад, тис. осіб	Навантаження на 10 вільних робочих місць (вакантних посадах), осіб
Січень	930,0	86,5	108

Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспілок.Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікації. Коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття. Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма наслідками його. Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються передусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх надійністю (рис. 2.2.)

Рис.2.2.

Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за статтю у 2009 році

		Працевлаштовано, тис. осіб	Рівень працевлаштування, %1
Січень	Всього	39,3	3,8
	жінки	20,1	3,6
	чоловіки	19,2	4,0

Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгострішим соціальним лихом сучасної економіки є високий рівень безробіття і високі темпи інфляції.

На сьогодні, за даними 00Н, близько 800 млн чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі, та наступною економічною політикою.

Рис. 2.3.

Ключовою проблемою регулювання зайнятості є досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій в умовах безробіття.

Основні потоки на ринку робочої сили, які формуються з тих, хто не належить до складу робочої сили; належить до складу робочої сили 2; відмо-вився від пошуків роботи 3; зазнав невдачі в пошуках роботи 4;

втратив роботу 5; шукав і знайшов її б; закінчив працювати (пен-сіонери, інваліди) 7; отримав роботу 8; ( рис. 2.3.).

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні приступити до неї.

Безробіття характеризується основними показниками: рівнем і тривалістю.

Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних від кількості самостійного працездатного населення

Зареєстроване безробіття у 2009 році

(на кінець звітного періоду)

	Кількість зареєстрованих безробітних	Середній розмір допомоги за місяць, гривень
	тис. осіб	у % до населення працездатного віку
	Всього	з них отримують допомогу по безробіттю
Січень	900,6	670,9	3,2	604,42

Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:

розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;

державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості; залучення приватного капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття; регулювання можливості працевлаштування за кордоном.

В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку - 18 міс.

Кількість зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання у 2008 -2009 році

	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень	Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень	Січень
Всього	2.4%	2.4%	2.3%	2.2%	2%	1.9%	1.8%	1.8%	1.8%	1.9	2.3%	3%	3.2%

За даними ООН, сьогодні кожному десятому жителю нашої планети за 60 років. А в Україні кожен п'ятий переступив 60 річний рубіж. Україна, як і інші європейські держави, переживає процеси старіння суспільства, коли пенсіонери переважають над працездатним населенням. Як прогнозують експерти Світового банку, у найближчі 15-20 років чисельність людей працездатного віку в Україні скоротиться на 16%.

В Україні нараховується нині 14 мільйонів пенсіонерів, а це майже третина населення.

Висновок

Класична економічна теорія -- напрям в економічній теорії, заснований А.Смітом, розвинений Т.Мальтусом, Д.Рикардо, Д.С. Міллем та А. Пігу. У класичній економічній теорії економіка володіє здібністю до саморегулювання і повного використання своїх ресурсів, а будь-яке виробництво організовується для того, щоб збільшити споживання.

Кейнсіанська екомічна теорія - макроекономічна теорія, згідно з якою капіталістична економіка сама по собі не може забезпечити використання своїх ресурсів, і для досягнення певної їх зайнятості можна застосувати фіскальну і кредитно-грошову політику. За визначенням учених США, ця те-орія підтримується більшістю західних економістів. Основоположником її є англійський економіст Дж. М. Кейнс. У своїй праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" він виходить з того, що розв'язання проблем національного доходу і зайнятості потрібно шукати не у пропозиції ресурсів, а в ефективному попиті і його компонентах - споживчому, інвестиційному попиті, а також факторах, що визначають їх динаміку. Вихідним пунктом аналізу Дж. М. Кейнс обрав проблему зайнятості.

Сучасна парадигма зайнятості населення відрізняється від відомих світовій практиці: класичної, марксистської та кейнсіанської (хоч і включає їхні вагомі здобутки). Вона ґрунтується на вирішенні складної суперечності “порядку” та “хаосу” і здатна реалізувати гуманістичний контекст у суспільних змінах, дозволяючи знаходити оптимальні для людини “сценарії” соціальних трансформацій, шляхи розгортання подій як на рівні окремих культурних, економічних та політичних середовищ, так і на рівні глобальних світових змін.

Список літератури

1. Панчишин С. Макроекономіка. - К., 2001. 51- 620.

2. Нестеренко О П. Історія економічних вчень. К., 1998. С. 32.

Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія світової економічної думки. Тернопіль, 1996. С.

3. Дзюбик С.Д., Ривок О.П. Основи економічної теорії. -- К.: Основи, 1994. -- 297 с.

4. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В.Д. Бази-левича. -- К.: Знання-Прес, 2001. -- 581 с.

5. Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л.Я. Корнейчук, З. О. Татаренко. -- К.: Вид-во КНЕУ, 1999. -- 564 с.

6. Основи економічної теорії / За заг. ред. А.А. Чухна. -- К.: Віпол, 1994. --704с.-- Ч. I, П.

7. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. Г. З. Климка, В.Р. Нестеренка. -- К.: Вища шк.; Знання, 1997. -- 743 с.

8. Абрамов В.М., Данюк В.М., Гриценко А.М., Колот А.М., Чернов В.I. Нормування праці. -- К.. ВІПОЛ, 1995.

9. Економіка праці. Посібник. --Львів, 1999.

10. Заяць Т.А Регіональне відтворення робочої сили (методологія І практика регулювання). Автореф. дис. к. е. н. -- К., 1997.

11. Internet.