Система національних рахунків

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ ТА ВВП

1.1 Характеристики СНР та ВВП

1.2 Принципи розрахунку ВВП

1.3 Методи розрахунку ВВП

1.4 Інші показники СНР. Взаємозв'язок між ними

РОЗДІЛ ІІ. РЕАЛЬНІ ТА НОМІНАЛЬНІ ВЕЛИЧИНИ. ЦІНОВІ ІНДЕКСИ

2.1 Валовий внутрішній продукт

2.2 Валовий національний продукт

РОЗДІЛ ІІІ. ВВП ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ДОБРОБУТ

РОЗДІЛ ІV. СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ВИЯВІВ ЗРОСТАННЯ ВВП

4.1 Ефективність виробництва

4.2 Динаміка ВВП за категоріями використання та доходу

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Метою даної роботи є характеристика і аналіз комплексу понять, а саме основних макроекономічних показників, які використовуються в системі національних рахунків(СНР). Вони були створені з метою виміру сукупного виробництва в ринковій економіці.

Протягом майже сімдесяти років у колишньому Радянському Союзі розвивалась і використовувалася система макроекономічних показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери:

· матеріальне виробництво;

· невиробнича сфера.

Відповідно до цієї концепції, сукупний суспільний продукт (ССП) та національний доход (НД), як основні макроекономічні показники БНГ, створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта тощо) в розрахунок не брався. Вилучення послуг із сфери економічного виробництва в радянській статистиці відображало низький рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва.

Баланс народного господарства за 1923-1924 pp., розроблений в ЦСУ СРСР під керівництвом П.І.Попова і опублікований 1926 року, було визнано одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показників. Пройшло ще майже чверть сторіччя, перш ніж аналогічні макроекономічні розробки з'явилися в таких капіталістичних країнах, як США, Англія, Голландія та ін. Проте ці розрахунки було проведено вже у формі Системи національних рахунків (СНР), яка виникла на основі методології розробки БНГ.

РОЗДІЛ І. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ ТА ВВП

1.1 Характеристики СНР та ВВП

Відомо три історичні етапи розвитку систем макроекономічних показників (табл. 1).

Таблиця 1

Три етапи розвитку систем макроекономічних показників

1 етап	30-і - початок 50-х рр.	В колишньому СРСР склалась і закріпилась система статистичного обліку у формі БНГ
2 етап	50 - 60-і рр.	У міжнародній статистиці фактично і офіційно функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних показників: · СНР - в капіталістичних країнах; · БНГ - в соціалістичних країнах.
3 етап	70-і рр. - до ц.ч.	Практично всі країни світу використовують СНР

З травня 1992 року за Указом Президента в Україні також впроваджується СНР, тобто наші статистика і облік переходять на так звані міжнародні стандарти. Це стало актуальним у зв'язку з проведенням ринкових реформ, внаслідок яких централізовано-планова економіка має бути трансформована у ринкову. Зрозуміло, що для описування та аналізу ринкової економіки потрібно мати систему статистичних показників, яка адекватно моделює економічні процеси. Такою системою показників є СНР.

Отже, Система національних рахунків (СНР) - це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Однією з важливих особливостей СНР є ЇЇ всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

· всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;

· всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

· всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

Головним показником при розробці СНР, основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному період на економічній території країни.

Декілька слів потрібно сказати про терміни "внутрішній", "економічна територія", "резидент". Вони взаємопов'язані, а тому розглянемо їх разом.

Термін "внутрішній" протистоїть термінові "національний". Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.

Під "економічною територією" країни розуміють територію, яка адміністративно керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.

В цілому фізична особа або організація (юридична особа) вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів:

· у випадку підприємств (фірм) -- центр інтересів міститься на території тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприємства, організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території певної країни, у відповідності із СНР, вважаються її резидентами, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні компанії) не є резидентами економіки тієї країни, де розташована головна компанія;

· щодо фізичних осіб -- резидентами при розробці національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності. До резидентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати (незалежно від терміну їхнього перебування). Проте іноземці, які проживають на території даної країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів даної країни;

· органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих випадках, коли розглядається діяльність, яку вони виконують за кордоном (наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що працюють в них, є резидентами своєї економіки).

Частина виробленого країною ВВП має бути передана нерезидентам як компенсація за надані ними ресурси або трудову участь у процесі виробництва (наприклад, у вигляді процентів за наданий капітал або у вигляді плати праці сезонних іноземних робітників та осіб, які працюють за короткостроковим контрактом). З іншого боку, резиденти даної країни, можливо, гримують аналогічні доходи із-за кордону. Отже, щоб мати уявлення про доходи, які отримують резиденти даної країни у зв'язку з їхньою участю у виробництві ВВП даної країни та частково ВВП інших країн, потрібно ВВП даної країни зменшити на величину доходів, які виплачуються нерезидентам, І додати аналогічні доходи, які отримали резиденти цієї країни із-за кордону.

Коли ми внесемо ці поправки, то отримаємо показник валового національного продукту (ВНП). У переглянутому варіанті СНР 1993 року ВНП називається валовим національним доходом (ВНД). Нова термінологія, проте не змінює суті.

Доходи резидентів, отримані з-за кордону у зв'язку з тим, що вони брали участь у виробництві, звуться первинними доходами. Тому можна сказати, що ВВП відрізняється від ВНП (ВНД) на сальдо первинних доходів, які виплачені резидентам інших країн. Зрозуміло, що це сальдо може бути як додатним, так і від'ємним. В країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП (ВНД), оскільки цим країнам доводиться сплачувати розвиненим країнам великі проценти за зовнішні позики. І навпаки, для розвинутих країн характерним є протилежне співвідношення: ВНД, як правило, більший від величини ВВП.

Взаємозв'язок між ВВП та ВНП (ВНД) має такий вигляд (схема 1).

сальдо первинних доходів

Первинні доходи не містять доходів, отриманих із-за кордону в порядку перерозподілу (наприклад, подарунки, гуманітарна допомога тощо). Як ці доходи (трансферти) додати до валового національного доходу (ВНД) і відняти аналогічні доходи, сплачені за кордон, ми отримаємо інший важливий макроекономічний показник - валовий національний використовуваний доход (ВНВД) (схему 2.)

1.2 Принципи розрахунку ВВП

Розглянемо особливості та принципи розрахунку макропоказників у СНР.

1) Перша особливість полягає в тому, що в СНР існує відмінність між національною та вітчизняною "основами" реєстрації показників. Тому й розрізняють показники валового внутрішнього продукту та валового національного доходу.

2) Друга особливість, друге правило, яке закладене в основу розрахунків макроекономічних показників, -- це рівність доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції. Виходячи з такого правила, будь-яка дія, що впливає на витрати, мусить обов'язково відбитися на доходах, і навпаки -- все, що впливає на доходи, надалі відбивається на витратах.

3) Наступний принцип - це чітке розмежування категорій запасу і потоку.

4) Четверта особливість полягає в тому, що при вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку -- ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР вирізняють такі поняття:

· проміжна продукція -- це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

· кінцева продукція -- товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання, не для подальшої переробки чи перепродажу;

· додана вартість фірми -- вартість виробленої фірмою продукції без вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виробництва.

При розрахунку ВВП враховується вартість кінцевої продукції і віднімається вартість проміжних товарів і послуг. Чому? Бо у вартості кінцевих продуктів уже враховано всі наявні проміжні операції. Але, оскільки на макрорівні надто складно визначити кінцеві товари (галузей-виробників дуже багато, і не завжди можна чітко визначити, як буде використано вироблений продукт - на кінцеве чи проміжне споживання), то ВВП розраховують як суму доданих вартостей усіх виробників.

5) П'яте питання, яке заслуговує на увагу: в СНР для розрахунку загальної вартості виробництва використовують ринкову ціну товарів і послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно нараховану, або імпутовану вартість.

Одна із сфер, де застосовують імпутування, -- домашні господарства. Наприклад, людина, що орендує житло, платить орендну плату, яка входить в рахунки ВВП як доходи власника будинку і як витрати тієї людини, котра це житло орендує. Проте значна кількість людей проживає у власних будинках; зрозуміло, що вони не сплачують орендної плати, хоча й користуються такими само послугами, що й люди, які житло орендують. Тому, аби врахувати цей обсяг послуг, у ВВП внесено "орендну плату", яку власник будинку ніби сплачує сам собі.

Ринковою ціною такої послуги є сума орендної плати, яку власникові будинку довелося б сплатити за умови, якби він орендував аналогічний будинок, або якби його будинок дійсно здавався в оренду. Це є імпутована рента, і вона входить у рахунки ВВП і як витрати, і як доходи власника будинку.

Інша сфера, де застосовується імпутування, -- послуги, надані державним сектором економіки (оборона, охорона громадського порядку, освіта й охорона здоров'я, які фінансуються з державного бюджету, та ін.). Ці послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому в складі ВВП вони враховуються у відповідності з поточними затратами, пов'язаними з їх наданням.

Мета застосування імпутованих оцінок - отримати повніші та вірогідніші значення ВВП.

6) Ще один принцип, який важливо знати: при розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:

· перепродаж товарів;

· чисто фінансові операції.

У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:

· державні трансфертні виплати. Під трансфертами в цілому розуміють односторонній потік благ, доходів, які мають перерозподільчий і безоплатний характер. Коли мова йде про державні трансферти, то це є виплати із державного бюджету (пенсії, стипендії, допомога по безробіттю, подарунки ветеранам, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям і т. ін.);

· приватні трансфертні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком виробництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;

· операції з цінними паперами (купівля--продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перерозподіл власності).

1.3 Методи розрахунку ВВП

Підрахувати ринкову вартість об'єму виробництва можна трьома шляхами або методами. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидій. За другим методом ми можемо порахувати скільки споживач, як кінцевий користувач продукції, заплатив за цю продукцію. Тобто ВВП можна розглядати як суму видатків, потрібних для купівлі всього обсягу виробництва. За третім методом, ми можемо додати всю заробітну платню, рентні платежі, процент і прибуток, тобто ВВП можна порахувати додаванням усіх доходів отриманих в процесі виробництва. Всі ці підходи є різними поглядами на один і той самий процес.

Виробничий метод

Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом пов'язана з обчисленням валового випуску і проміжного споживання товарів та послуг.

Податки на продукти - це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприємствами - резидентами. До них відносяться такі податки як ПДВ, акцизи, податки на окремі види послуг(послуги транспорту, зв'язку, рекламу), мито тощо.

Субсидії на продукти - це субсидії, що надаються підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт та імпорт та інші.

Метод кінцевого використання

Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (І) зменшити на величину амортизаційних витрат (А), то ми отримаємо показник чистих приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу. Співвідношення між І та А є добрим індикатором того, в якому стані перебуває економіка країни. Так, наприклад, для зростаючої економіки справджується нерівність І > А; коли економіка перебуває у стані спаду (рецесії), то І < А;

G -- державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі державні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу;

NX - чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом:

NX=X-M.

Розподільчий метод

При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й непрямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

амортизаційні витрати;

чисті непрямі податки на бізнес -- непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;

винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

рентні платежі - це прибуток, який отримують власники нерухомості, включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках;

чисті проценти -- це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;

доход від власності -- це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;

прибуток корпорацій -- цей компонент, у свою чергу, містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій.

У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.

1.4 Інші показники СНР. Взаємозв'язок між ними

Окрім названих основних (ВВП - ВНП (ВНД)), існує цілий ряд інших взаємопов'язаних показників національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування

Національний доход (НД) -- сукупний доход в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) - можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину чистих непрямих податків на бізнес:

НД = ЧВП - Чисті непрямі податки на бізнес

Особистого доходу (ОД) можна отримати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток корпорацій, податки на прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Необхідно також відняти чистий процент і додати особисті доходи, отримані у вигляді процента.

Використовуваний доход (ВД) розраховується шляхом зменшення показника особистого доходу на суму прибуткового податку з громадян та деяких неподаткових платежів державі:

ВД = ОД - Прибутковий податок - Неподаткові платежі державі

Це доход, який залишається у розпорядженні домогосподарств. Він використовується на споживання і заощадження.

РОЗДІЛ ІІ. РЕАЛЬНІ ТА НОМІНАЛЬНІ ВЕЛИЧИНИ. ЦІНОВІ ІНДЕКСИ

2.1 Валовий внутрішній продукт

Номінальний ВВП -- це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва:

Номінальний ВВП = ? piqi,

де qi - обсяг виробництва i-го товару в поточному році; pi - ціна i-го товару в поточному році.

Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси:

1) динаміка обсягу виробництва;

2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП - це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих змінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

Реальний ВВП = ? p0qi,

Де p0 - ціна і-го товару в базисному році.

Враховуючи описане, реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (Ір)

Реальний ВВП = Номінальний ВВП/Ір

Звідси випливає, що

Зміна реального ВВП,%=Зміна номінального ВВП,% - Зміна індексу цін,%

Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Ір < 1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (Ір > 1), то відбувається дефлювання - коригування номінального ВВП у бік зменшення.

Для здійснення названих коригувань використовують цінові індекси Ласпейреса, Пааше і Фішера (цінові дефлятори).

Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною. Вагами в цьому випадку є товарна структура виробництва базисного періоду, а тому зміни у виробництві та споживанні, пов'язані з науково-технічним прогресом, не враховуються.

Індекс має вигляд:

Iлр =? p1q0/? p0q0

де p1, pо -- ціни відповідно в поточному і базисному періодах; qо - обсяг виробництва в базисному періоді.

Цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фактом, що із зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.

Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого "кошика" споживчих товарів і послуг (qk), називають індексом споживчих цін:

Ісцр=? p1qk/? p0qk

Фіксований споживчий кошик складається приблизно із 300 найменувань товарів і послуг, які купуються типовим міським мешканцем. Індекс побудовано так, що ціна кошика у базисному періоді береться за 100%, а тому значення індексу вказує на те, на скільки відсотків змінилася ціна товарів-- компонентів споживчого кошика у поточному періоді в порівнянні з попереднім.

Індекс споживчих цін розраховується щомісячно, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інфляції.

Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса, оскільки вагами в даному випадку є товарна структура виробництва поточного року. Індекс має вигляд:

Iпр =? p1q1/? p0q1

де q1 - обсяг виробництва в поточному періоді.

Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП/Реальний ВВП =? p1q1/? p0q1

Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.

Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності:

· дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін -- тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

· дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;

· третя, найсуттєвіша відмінність полягає в тому, що дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса).

Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни цін. В залежності від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, усуває їхню обмеженість:

Іфр = ((? p1q0/? p0q0)*( ? p1q1/? p0q1))?

2.2 Валовий національний продукт

ВНП визначається для певного географічного регіону: звичайно країни, але можливо для міста, географічного району чи групи країн, наприклад, Європейського Союзу. Він обчислюється на певний період часу, зазвичай рік або квартал. Елемент часу потрібний, бо ВНП є потоковою змінною, тобто такою зміною, що вимірюється за певний проміжок часу (між двома часовими точками). Потокові змінні містять вимір часу і, отже відрізняються від запасових змінних, які завжди визначаються на момент часу. ВНП країни є вимірником її виробничої діяльності. Він визначається як сума доходів, зароблених резидентами країни. Проведені географічні кордони між країнами є однозначними. Економічні кордони дещо тонша матерія. Зокрема, чи слід визначати обсяг продукції країни в межах її географічних кордонів, чи за діяльністю її резидентів, незалежно від того де така діяльність може мати місце, в межах країни чи за її кордонами. Для виробництва товарів і послуг фірми використовують фактори виробництва: час, зусилля і вміння працівників, устаткування, землю, будівлі тощо.

Цими факторами виробництва зрештою, якщо не безпосередньо, володіють домашні господарства. Що саме домогосподарства отримують у відповідь за їхній вклад, показує перше визначення ВНП.

ВНП = ? доходів резидентів від факторів виробництва

Ці доходи походять з економічної діяльності, яка здійснюється резидентами в межах певної країни, а саме з продажу товарів і послуг. Це забезпечує основу для другого визначення.

ВНП = ? чистого кінцевого продажу резидентів

Два визначення рівноцінні, бо видатки на товари і послуги однієї особи є доходом іншої. Слово «чистий» з'являється у другому визначенні, щоб виключити продаж продукції, виготовленої за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям тобто виключити імпорт. Правда, воно включатиме наш продаж послуг праці і капіталу іноземцям.

Друге визначення також стосується і кінцевого продажу. Кінцевий продаж відповідає продажу товарів і послуг споживачам або фірмам, які купують їх для кінцевого використання, а не для подальшої переробки, обробки чи перепродажу. Наприклад купівля сім'єю продуктів харчування чи пральної машини або ж купівля фірмою автомобіля чи верстата є кінцевим продажем. Навпаки, комп'ютери або периферія продана ділеру, який продає даний товар протягом вимірюваного періоду, є проміжним продажем. Проміжний продаж стосується товарів і послуг, що купуються і використовуються для виробництва інших товарів та послуг. Такий продаж включав би, наприклад, продаж пшениці пекарні, хліба ресторану або шин виробнику автомобілів.

Доходи, що отримують наймані працівники, власники акцій, як і доходи на всі інші фактори виробництва, відповідають вкладові факторів у створення доданої вартості. Це забезпечує і третє визначення ВНП.

ВНП = ? доданої вартості

Фірма чи домогосподарство створює додану вартість, перетворюючи сировину в проміжні товари, які вона може продавати на ринку. Додана вартість - це різниця між сумою продажу (оборотом) і витратами на сировину, проміжні товари та імпорт з-за кордону. Вона є тією різницею, а саме доходом, що отримує фірма чи домогосподарство від застосованих ними факторів виробництва. Звідси випливає сумісність Визначення 1 та Визначення 3. Якщо фірма виробляє проміжні товари, то її доходи від продажу входимуть як витрати для її клієнтів, і додана вартість, що створюється, не враховуватиметься двічі. Коли кінцевий споживач купує товар чи послугу , то їх ціна включає всю додану вартість, що створена на кожній стадії виробничого процесу. Звідси випливає сумісність Визначення 2 та Визначення 3.

Тепер, коли ми розуміємо, як обчислюють величину ВНП, можна з'ясувати, як статистики вирішують одну із перших проблем, а саме, як дати оцінку відносної вартості різних продуктів. Розв'язок полягає в тому, що, використовуючи ціни, перетворюємо обсяги (кількість товарів) у вартості (сума продажу товарів). Припустімо, що економіка виробляє лише два товари і не потребує імпорту. Перемноживши кількості проданих товарів Q і Q, на їхні ціни, відповідно Р і Р і додавши отримані добутки, маємо номінальний ВНП, або ВНП у поточних цінах.

ВНП номінальний = Q*Р+Q*Р (1)

Якщо ціна товарів зросте за період від одного року до наступного, то номінальний ВНП збільшиться, навіть якщо обсяг кінцевих товарів і послуг залишиться без змін. Зростання номінального ВНП може відбуватись за рахунок зростання цін, або збільшенню обсягів виробництва. Щоб відокремити впливи змін у цінах та обсягах продукції, слід розрізняти номінальний та реальний ВНП. Тоді як номінальний ВНП обчислюється за формулою (1) у фактичних цінах продажу, реальний ВНП розраховують у цінах базового року.

Зростання реального ВНП означає збільшення фізичного обсягу продукції. Тобто, якщо ціни продуктів були Р Р у базовому році, то реальний ВНП в році, коли обсяги продажу товарів становлять Q Q є:

ВНП реальний = P*Q+P*Q (2)

Ця відмінність є дуже істотною і стосується всіх макроекономічних змінних: номінальні змінні виражають вартість у поточних цінах, а реальні змінні репрезентують обсяги в сталих цінах.

Відмінність між реальними і номінальним ВНП можна використати як міру зростання реального рівня цін, або інфляції. ВНП-дефлятор, який є одним із способів вимірювання рівня цін, визначається як відношення номінального до реального ВНП:

ВНП дефлятор = ВНП номінальний /ВНП реальний (3)

Темп зростання ВНП-дефлятора можна наближено виразити такою формулою:

ВНП-дефлятор = темп зростання номінального ВНП - темп зростання реального ВНП. (4)

Якщо у наведеному році номінальний і реальний ВНП збігались, то ВНП-дефлятор = 1,0. Його можна витлумачити як середнє значення цін на всі кінцеві товари в грошовому вираженні, де при цьому кожна ціна визначається часткою відповідного товару у ВНП. Коли ці частки змінюються з перебігом часу, то змінюють і вагові визначники.

РОЗДІЛ ІІІ. ВВП ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ДОБРОБУТ

Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як найобгрунтованіша характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні недоліки.

По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря і води, шум, перенаселення тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на ЇЇ очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується.

По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП.

По-третє, у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращення (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту.

Далі, незважаючи на те, що в переглянутому варіанті СНР 1993 року економічне виробництво охоплює також і тіньову економіку, з практичної точки зору поки що дуже важко ввести в розрахунки ВВП обсяг продукції, створений тіньовим сектором. Це призводить до заниження офіційного рівня ВВП.

Наша мета -- максимально "покращити" показник ВВП, з тим щоб він міг бути дійсно адекватною характеристикою економічного добробуту. Тому із офіційного обсягу ВВП потрібно:

· відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів;

· додати вартісну оцінку неринкових операцій;

· додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки;

· додати вартісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів.

Ці перетворення дають показник чистого економічного добробуту (ЧЕД). Його вивели в 1972 році професори Вільям Нордгауз і Джеймс Тобін з Єльського університету.

ЧЕД не підраховується на підставі тієї методики і тієї інформації, що наявна в нашому розпорядженні. Він головним чином нагадує про те, що показник ВВП не є досконалим мірилом економічного добробуту. Проте, як би там не було, але це найкращий макроекономічний показник, який ми маємо на сьогодні і яким користується весь світ.

РОЗДІЛ ІV. СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ВИЯВІВ ЗРОСТАННЯ ВВП

Більш ніж дворічний період економічного зростання в Україні потребує аналізу чинників цього зростання, а також сформованого потенціалу для впровадження подальшого розвитку. Незаперечною виглядає теза про те, що вказане зростання в Україні загалом мало зовнішньоекономічний чинник - сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура, нарощування експорту (насамперед, металів), економічне пожвавлення в Росії - проте носило короткотерміновий характер і до середини 2002 року практично вичерпало свій потенціал. Тому доцільним буде проаналізувати макроекономічну структуру ВВП та зміни, що сталися, і виявити, наскільки вказаний дворічний цикл сприяв структурним змінам та закладанню базису для подальшого довгострокового зростання.

4.1 Ефективність виробництва

Економічне зростання, початок котрого в окремих галузях було офіційно зафіксовано у кінці 1999 року, нарешті привнесло довгоочікувані позитивні тренди покращання добробуту. Відомо, що за перші вісім років розбудовчих процесів рівень виробництва в Україні скоротився на 60% (графік 1). І хоча за дворічний цикл зростання реальний ВВП зріс на 15%, проте зрозуміло, що надолуження втраченого вимагатиме період, котрий значно перевищуватиме період падіння, навіть за умови збереження відносно високих темпів зростання. Разом з тим. слід зауважити, що стабільний валютний курс значно покращив показники доходу у доларовому перерахунку (графік 1).

Втім, вказане покращання не повинно вводити в оману стосовно ефективності виробництва в економічному просторі, в котрому близько 50% підприємств залишаються у збитковості. Більше того, стосовно ефективності навіть спостерігається певне погіршення. Так, частка проміжного споживання у випуску залишається практично незмінною на рівні 57 - 58% з 1996 року і до сьогодні. При цьому, хоча частка доданої вартості у випуску по економіці загалом зберігається на рівні 38 - 40% (у 1995 р. - 38,9%, у 2000 р. - 38,6%), проте частка доданої вартості у випуску у сфері матеріального виробництва (котре залишається визначальним для економіки України) продовжує стрімко спадати (у 1995 р. - 33,4%, у 1997 р. - 31,7%, у 2000 р. - 30,9%), тобто сфера матеріального виробництва поглиблює свою витратомісткість (згадаємо, насамперед, про високу залежність українського виробництва від сировинного й енергетичного імпорту), що є безумовним свідченням погіршення ефективності виробництва. Підкреслимо, що оскільки таке падіння відбувається на тлі реєстрованого загального економічного зростання, то зниження ефективності означає подальше розмивання базису, спрямованого на довгостроковий розвиток (зниження ефективності також зумовлене старінням капіталів, не покращанням менеджменту, подальшою орієнтацією на низько технологічні виробництва).

Говорячи про сферу матеріального виробництва, нагадаємо, що у попередні роки визначальною (з точки зору формування динаміки ВВП) була промисловість - як падіння ВВП у 1993 - 1995 pp. на 15 - 23% в багатьох аспектах було спричинене стрімким падінням у промисловості (графік 2), так само і економічне зростання останніх років вагомим чинником має випереджаюче зростання промисловості (насамперед, як зазначалось, експортоорієнтованої металургійної). Зниження темпів зростання у промисловості у 2002 p., якщо не буде компенсоване стабілізацією в сільському господарстві та транспорті, може призвести до погіршення загальних виробничих показників.

Слід зазначити, що світовою тенденцією є розширення сфери послуг порівняно з виробничою сферою і виведення останньої за межі високо індустріальних країн. Тому Україні, обираючи шлях свого подальшого розвитку, потрібно зробити виважені оцінки стосовно дійсно пріоритетних галузей. На жаль, у переважній більшості випадків ми говоримо про підтримку "традиційних" виробництв, до котрих найчастіше відносять металургію, хімію. Однак в сучасних умовах значно вищий рівень доданої вартості досягається саме у сфері послуг (в Україні ця сфера також поступово захоплює все більшу частку створення доданої вартості), а отже й динаміка ВВП може бути покращена саме завдяки тим галузям сфери послуг, які є гарними створювачами доданої вартості. Тому структурні зміни, котрі почалися у сфері послуг в останні два-три роки і котрі сприяли більшій відкритості і прозорості, безумовно, мають підтримуватись. Можливо видасться парадоксальним, проте таким структурним змінам також може сприяти прихід в економіку транснаціональних корпорацій, навколо котрих у національних економіках традиційно утворюється значна кількість малих економічних агентів, переважна частина котрих зосереджена у сфері обслуговування причетних чи пов'язаних з транснаціональними корпораціями виробництв. Отже, залучення транснаціональних корпорацій виглядає необхідною умовою підтримки та забезпечення структурних змін на сучасних засадах. Поки ж цього не сталося, тому негативна тенденція зростання проміжного споживання вірогідно залишатиметься високою, тобто структура формування доданої вартості не задовольняє вимогам довгострокового економічного розвитку.

4.2 Динаміка ВВП за категоріями використання та доходу

Динаміка ВВП за категоріями використання чи категоріями доходу також демонструє суперечливі вияви. Найперше вкажемо, що загалом перехід від падіння до зростання вкрай мало відобразився на структурі ВВП за категоріями використання. Частково це пояснюється тим, що у відірваності від міжнародних товарних та фінансових ринків кризові хвилі 1997 - 1998 pp. (Південно-Східна Азія та Росія) і 1999 - 2000 pp. (Південна Америка) лише незначним чином зачепили українську фінансову систему, а низький взаємозв'язок підприємництва і банківської системи став додатковим захистом від кризового тиску на реальний сектор. Так, уникнувши різкого падіння гривні, що могло статись услід за обвалом російського рубля, вдалося також втримати внутрішні ціни - інфляція протягом останніх років не носила шокового характеру, що, в свою чергу, надало додаткового позитивного імпульсу стабілізаційним процесам. Реструктуризація боргів на початку 2000 року і сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура 2000 - 2001 pp. дозволили країні, поступово нарощуючи експорт, стабілізувати гривню і суттєвим чином наростити міжнародні резерви. Таким чином, незважаючи на міжнародну економічну нестабільність, зміна тренду падіння на тренд зростання носила еволюційний характер.

Така ситуація значним чином відрізняється від російської, де саме дефолт 1998 p. виявився чинником стрімких реформувань у наступні роки. Видається доречним нагадати, що серед чинників макроекономічної стабілізації в Росії та виходу з кризи 1998-1999 pp. виділяють:

· різку девальвацію рубля, котра надала поштовху розвитку експортного та імпортозаміщуючого виробництва (графік 2);

· високе зростання цін на сировину, найперше, нафту та газ, що значно підвищило доходи російських експортерів разом з покращанням стану бюджету (водночас наростивши валютні резерви країни).

Очевидним чином, вказані чинники знайшли своє відображення у структурі ВВП Росії за категоріями використання - стрімким зростанням частки чистого експорту (з 7% ВВП у 1998 році до 20% ВВП у 2000 році) і зниженням кінцевого споживання до 63 - 65% (табл. 2). Така зміна структури призвела також до змін у розподілі доходу - зростання частки прибутків за рахунок заробітної плати (табл. 3; аналогічна зміна спостерігається і в Україні, що цілком узгоджується з тим, що в Україні нарощування реальної заробітної плати загалом відставало від темпів нарощування виробництва). Високий рівень експорту хоча й має позитив у нарощуванні міжнародних резервів країни, проте частка ВВП як доходу у розпорядженні постійно і стрімко знижувалась. Стосовно ж України, перерозподіл експорту у структурі ВВП (приблизно 5 відсоткових пунктів: у 1998 р. торгівельний дефіцит складав 2,3% ВВП, а у 2001 р. вже 2,7% ВВП мав торгівельний надлишок) відбувся приблизно рівномірно - частка приватних та державних споживчих витрат, а також інвестицій зменшилась на 1 - 1,5 відсоткових пунктів. Інакша ситуація в Росії, де приватні споживчі витрати впали більш ніж на 5 відсоткових пунктів, а державні - на 4 (табл. 2).

Таблиця 2

Структура ВВП за категоріями використання України та Росії

	Кінцеві споживчі витрати	Приватні споживчі витрати	Споживчі витрати держави	Нагромадження капіталу	Чистий експорт
	Україна	Росія	Україна	Росія	Україна	Росія	Україна	Росія	Україна	Росія
1998	81,5	76,6	56,8	54,6	21,6	18,7	19,6	17,7	-2,3	7.2
1999	77,0	68,2	54,7	57,6	19,8	14,4	19,3	15,8	5,5	16,8
2000	75,8	62.5	54,3	46,1	19,2	14,4	19,7	17.8	4,5	20,4
2001	78.6	65,8	56,3	49	20,2	14,6	18,5	16	2,4	16,3

Таблиця 3

Структура ВВП за категоріями доходу України та Росії

	Оплата праці найманих працівників	Податки, за винятком субсидій, на виробництво та імпорт	Валовий прибуток, змішаний доход
	Україна	Росія	Україна	Росія	Україна	Росія
1998	48,1	47,2	19.3	15,1	32,7	37,3
1999	44,3	40,9	17.6	16	38,0	43.1
2000	42,3	40	16,8	17,1	40,9	42,9
2001	43,0	43,1	12,9	17,3	44,1	39,6

Іншою позитивною тенденцією у структурі доходу в Україні є те, що відбулося зниження частки чистих податків у структурі ВВП (табл. 3), яка стрімко зростала до 1998 р. (вкажемо, що у Росії за визначений період відбулося підвищення цієї частки). Втім, слід також зазначити, що зниження податкової частки, на жаль, не є свідченням зниження податкового тиску на українських економічних агентів, а швидше є підтвердженням погіршення податкової "моралі" та значних пільг та виключень, притаманних українському середовищу. Загалом, говорячи про заходи політики, вкажемо, що поки в Україні рівень пільг, виключень та привілеїв буде перевищувати рівень надходжень по найвагоміших податках (наприклад, ПДВ), ні про яке фінансове оздоровлення і сприятливий економічний (та інвестиційний) клімат не зможе йти мова. Враховуючи низьку податкову частку у структурі ВВП, констатуємо, що ефективна ставка оподаткування в Україні є дійсно невисокою (наприклад, по ПДВ ефективна ставка - менше 10%, хоча номінальна - 20%,). Тому відмова від значної кількості пільг окремим галузям та виробникам (розширення бази оподаткування) одночасно зі зниженням ставки оподаткування (по найвагоміших податках) незаперечне, по-перше, сприяли б формуванню сприятливого економічного середовища, детінізації економіки, розширенню залучення капіталів і, по-друге, наповненню бюджетів та полегшенню вирішення соціальних проблем.

Крім того, одним з показників, через котрий може характеризуватись ефективність економіки, є наявність заборгованостей між підприємствами. Так, якщо у 1998 - 1999 pp. відношення кредиторської заборгованості до обсягу промислового виробництва у Росії на кінець відповідного року становило 30 - 40%), то у 2001 році це відношення впало нижче 20% (у 2000 р. - близько 25%). В Україні, хоча таке відношення також зменшилось - з майже 200% у 1999 р. до 166% у 2000 - 2001 pp. - проте продовжує залишатись на неприпустимо високому рівні (кредиторська заборгованість на 20% перевищує ВВП!), що має загальний негативний чинник формування клімату ділової активності, котрий негативно впливає на поведінку міжнародних інвесторів. Тобто, аналізуючи макроекономічну структуру ВВП, на жаль, ми знаходимо чисельні підтвердження, що попри певні позитивні зрушення все ще не закладено базис успішних структурних реформувань, а тому і чинники довгострокового зростання залишаються незадіяними.

Отже, серед позитивів, котрі випливають із структури ВВП за категоріями використання, фактично лише зовнішньоекономічна складова виглядає раціонально. Втім, ще раз підкреслимо, що зростання експорту частка внутрішнього поглинання (споживання плюс інвестиції) у ВВП знижується (табл.2), у тому числі за рахунок інвестицій. Проте, існуючий рівень інвестицій, в свою чергу, і так вкрай низький і може служити, у кращому випадку, лише відновленню вибулого капіталу, але недостатній для стимулювання зростання. Звичайно, ряд країн досягали зростання і при низьких інвестиційних частках, але завдяки ефективному використанню наявних ресурсів. Для України більш характерним є наявність високих інвестиційних і фінансових ризиків, що робить будь-яку інвестиційну діяльність непривабливою. Додаткові можливості інвестування у найближчі роки могли б проявитися (при визначенні ніші української економіки у світовому розподілі праці) через збільшення технологічного імпорту, що сприяло б економічному розвиткові.

У цьому контексті зазначимо, що якщо в Росії девальваційний шок сприяв торговельному балансу (через різке реальне знецінення), то українські виробники "виховувались" у більш конкурентному середовищі (графік 2). Поряд з цим, враховуючи рівень курсу та цін у 2001 - 2002 pp., можемо стверджувати, що реальний курс знаходиться на відносно стабільному і все ще сприятливому рівні і для національного виробника, що означає недоцільність будь-якої адміністративної чи штучної девальвації гривні. Більш того, якщо говорити про промислову політику і необхідність її підтримки, то насамперед потрібно мати на увазі диверсифікацію експорту та розширення технологічного імпорту, а не впровадження нових пільг чи штучної девальвації.

Завершуючи розгляд макроекономічної структури ВВП, звернемо окрему увагу на прямі іноземні інвестиції України та Росії. Починаючи з 2000 року у Росії обсяги зареєстрованих прямих інвестицій, котрі надходять у країну, стали меншими, ніж обсяги, котрі російський бізнес інвестує за кордон Так, згідно з платіжним балансом Росії у 2000 році в країну було інвестовано трохи більше 2,7 млрд. доларів США, а вивезено у вигляді інвестицій вже 3,2 млрд. доларів Подібна тенденція зберігалась і в 2001 році. Нагадаємо, що Україна була і є фактично лише отримувачем інвестиційних капіталів. Так, у 2000 році в Україну було інвестовано 595 млн. доларів, а вивезено лише 1 млн. доларів. Ситуація аналогічна і у 2001 році - надійшло у вигляді інвестицій 792 млн. доларів, вивезено лише 23 млн. доларів. Причому, згідно з платіжним балансом України, якщо у 1999 році російські чисті вкладення в українську економіку сягали близько 100 млн. дол. і на кінець 1999 року становили 288 млн. дол., то у 2000 році відбувся відтік російських капіталів, і на кінець 2000 року загальний обсяг інвестицій Росії в Україну складав уже 287 млн. дол. У 2001 році ситуація практично не покращилася - на кінець року сукупні інвестиції Росії досягли лише 295 млн. доларів. Така ситуація не може не викликати певних осторог. Оскільки, навіть якщо російський капітал (для котрого загальний інвестиційний клімат та інвестиційні правила не є чимось незвичайним) вкрай обережно ставиться до українського інвестиційного середовища, то неодмінним наслідком можуть бути подальші інвестиційні скорочення (тобто для російської експансії знаходяться більш прибуткові чи більш надійні напрямки інвестиційної діяльності). Проте, очевидним чином, без розширення іноземного інвестування не може йти мова і про соціально-економічний розвиток.

Завершуючи, зазначу, що економічному зростанню останніх років сприяли, перш за все, короткострокові чинники, зумовлені сприятливою зовнішньою кон'юнктурою. Звичайно, ці чинники могли б надати прискорюючого імпульсу для формування базису структурних та інституційних змін в українському середовищі насамперед стосовно формування інституту власника, платіжної дисципліни та стратегічного інвестора. Проте, поки ми не маємо можливості стверджувати, що такі зміни започатковуються та набувають сталого характеру.

ВИСНОВОК

Розглянувши основні макроекономічні показники ВНП та ВВП, можна зробити висновок про те, що вони відіграють важливу роль у визначенні економічного здоров'я суспільства. Вони створюють базу дослідження та аналізу макроекономіки.

Безперечно, у показників ВНП та ВВП є певні недоліки. Наприклад, ВНП, як і ВВП, не відображають повністю реальне економічний добробут суспільства. Слід тільки додати, що домашня робота, яка збільшує добробут, але має неринковий характер, а також особливості даної країни, які впливають на вартість життя, тобто багатство, наприклад, кліматичні умови або ж традиції та звичаї, з урахуванням вільного часу також істотно впливають на ці показники.

Створені сьогодні макроекономічні показники, які включають усі ці складові або категорії, що впливають на економічний добробут, не тільки ЧЕД, але й показник випуску продукції на душу населення (ВНП та ВВП на душу населення), є досить приблизними. Це виникає внаслідок того, що оцінка добробуту залежить від кількості населення і обсягу ВНП, що саме по собі є не точним і змінним.

Однак, не зважаючи на всі вказані недоліки, ВНП та ВВП є найбільш повними показниками, які посідають центральне місце в структурі системи національних рахунків. Так, звичайно, одні показники ВНП та ВВП не дадуть повної картини стану національної економіки та добробуту суспільства, але у взаємозв'язку та взаємодоповнені з іншими макроекономічними показниками вони розкривають методи роботи та взаємоузгодженого функціонування між елементами економіки, найбільш раціонально та ефективно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Послания Президента України до Верховної Ради „Європейський вибір” - Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки. К., 2002.

2. В. Хорошковський, В. Юрчишин. Деякі порівняльні аспекти економічного зростання / Економіка України. 2000 р., № 12, с. 4-12.

3. В. Хорошковський, В. Юрчишин. Інвестиційні потреби лібералізації та розвитку / Статистика України. 2002 р., № 1, с. 42-45.

4. В. Юрчишин. Макроструктура ВВП - суперечливість виявів зростання / Статистика України. 2003 р., № 1, с. 42-45.

5. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Макроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и др.. - СПб., 1994.

6. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. - К., 1996.

7. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

8. Мэнкью Г. Макроэкономика / Пер. с англ. - М., 1994.

9. Семюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка: / Пер. з англ. - К., 1995.