Механізм реструктуризації підприємства

Реструктуризація чи ліквідація підприємства здійснюється відповідно до нормативно-правової бази.

Особливу увагу при розробці плану реструктуризації слід приділяти плануванню маркетингової діяльності, бо основною стратегічною метою є задоволення підприємством оптимальної частки на ринку продукції.

Реструктуризація державних підприємств проводиться за планом, розробленим Агентством спільно з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади на 2002-2005 рр., що дозволяє забезпечити єдиний комплексний підхід для його виконання без залучення бюджетних коштів.

Згідно з планом кількість підприємств, визначена міністерствами та іншими органами влади для реструктуризації, становить 9,3% загального їх числа, що явно недостатньо ; щодо державних підприємств, то це лише кожне четверте підприємство України загальнодержавної форми власності.

Оцінка плану реструктуризації державних підприємств та організацій дозволяє нам виділити низку позитивних аспектів. До них відносяться:

· підвищенні темпи реструктуризації в перші роки виконання плану (в перші два роки передбачено реструктуризувати488 із 545 підприємств, що становить 88,1% загальної кількості).

· Соціальна спрямованість(із 15 міністерств та відомств 10 передбачають працевлаштування робітників і службовців у новостворених структурах).

а) реструктуризація підприємств шляхом об'єднання (злиття)

Заходи Агентства щодо реструктуризації	Підприємство № 1	Об'єднання або нове підприємство з новою юридичною особою
	Підприємство № 2

б) виділення окремих структурних підрозділів шляхом приватизації або розподілу.



Заходи Агентства щодо реструктуризації	Підприємство	Нове самостійне підприємство (юридична особа)
	Структурний підрозділ
	Структурний підрозділ		Структурний підрозділ
				Нове самостійне приватизоване підприємство (юридична особа)
	Структурний підрозділ

Схема 2. Основні схеми реструктуризації.

· Вибір об'єктів, що включені до плану реструктуризації, з урахуванням наслідків уже здійснених заходів щодо виходу з кризового стану на рівні підприємства та галузі.

· Включення в план переважно тих об'єктів, які з різних причин не мали позитивних результатів від санації, проведеної на перших двох рівнях (або до яких доцільно застосовувати прискорену процедуру банкрутства).

· Забезпечення реальності плану за рахунок вибору в 50% випадків заходів реструктуризації, що ґрунтуються на сучасних методах господарювання та приватизації.

Недоліком плану реструктуризації є незначна частка фінансово-кредитних заходів (4% загальної кількості), що виявлялося у наступному:

- низькому рівні залучення іноземних інвесторів (у п'яти міністерствах щодо 14 об'єктів);

- незначному використанні кредитів (лише на підприємствах, переданих Мінпромполітики);

- відстроченні та списанні боргів (за 25 об'єктами).



Структура виробничого об'днання	1-й етап. Визначення основного виробництва	2-й етап. Роз'єднання (виділення)	3-й етап. Роз'єднання (приватизація)
	Основне виробництво	Основне виробництво після розробки нової стратегії підприємства	Підприємство з новим профілем
	Периферійна частина (допоміжне виробництво)	Підрозділи, які вийшли з основного виробництва	Реструктуризація, приватизація, ліквідація
	Периферійна частина (підрозділи, які не відносяться до основного виробництва)	Периферійна частина (допоміжне виробництво)	Реструктуризація, приватизація, ліквідація
		Периферійна частина (підрозділи, які не відносяться до основного виробництва)	Реструктуризація, приватизація, ліквідація
	Об'єкти соцкультпобуту	Передача до комунальної власності	Передача до комунальної власності

Схема 3. Послідовність проведення реструктуризації підприємства.

Крім того, на мій погляд, за спрощеною схемою оцінювалася доцільність проведення реструктуризації і не враховувались наведені вище принципи, якими необхідно керуватися у проведенні реструктуризації в умовах переходу до ринкової економіки. Оцінювалася доцільність проведення реструктуризації за критеріями, представленими в таблиці 4.3.



Високий рівень специфічних виробничих знань і технологій
Категорія 4 Важко піддається реорганізації		Категорія 2 Потенційно піддається реорганізації
Важке освоєння нових ринків		Швидке освоєння нових ринків
0%		100%
Категорія 3 Підлягає ліквідації		Категорія 1 Легко реорганізується
Низький рівень специфічних виробничих знань і технологій

Схема 4. Визначення категорій підприємств (підрозділів), які входять до складу об'єднання або підприємства під час реструктуризації.

За наведеними в таблиці 4.3 даними, доцільність реструктуризації підприємств обґрунтовано розрахунками лише за трьома критеріями: очікуваного надходження коштів від заходів реструктуризації; визначення розміру коштів, необхідних для проведення реструктуризації, та очікуваного результату від реструктуризації.[3]

Проведений нами аналіз заходів щодо реструктуризації підприємств свідчить про значну їх різноманітність: 41,2% загальної кількості становлять заходи, пов'язані з приватизацією чи зміною форми власності (передбачається приватизувати 448 діючих та новоутворених на базі структурних підрозділів малих підприємств, 95- ліквідувати, 14 - передати до комунальної власності місцевим держадміністраціям); кожний десятий захід включає структурні зміни підприємства:

- відокремлення непрофільних виробництв, виділення казенних та спецвиробництв (усього 120);

- зміна власників здійснювалася передачею 59 об'єктів в оренду та продажем 40 об'єктів. На 53 об'єктах реструктуризації передбачається передача об'єктів соціально-культурного та побутового обслуговування місцевим органам влади чи продаж на аукціонах із спрямуванням виручки на погашення заборгованості;

- значну кількість становлять заходи щодо реструктуризації підприємств, які передбачають впровадження нових форм і методів випуску продукції. Із них: 68 - введення нових чи відновлення раніше діючих технологій; 56 - диверсифікація виробництва; 16 - зменшення витрат; 13 - підвищення ефективності маркетингу; 18 - поліпшення якості товару.

Таблиця 4.2.

План проведення реструктуризації державних підприємств та організацій.

Орган підпорядкування суб'єкта	Кількість суб'єктів господарювання
	Всього	У тому числі
		2002	2003	2004	2005
Мінвуглепром	2	1	1	-	-
Міненерго	1	-	1	-	-
Мінзв'язок	66	-	52	-	14
Мінмашпром	21	-	9	7	5
Мінпром	13	1	10	1	1
Мінрибгосп	28	1	27	-	-
Мінсільгосппрод	113	70	37	2	4
Мінтранс	263	218	19	6	20
Держкомгеологія	9	2	7	-	-
Держнафтогазпром	5	4	1	-	-
Держсадвинпром	16	5	7	-	4
Держхарчопром	1	-	1	-	-
Украгропромбуд	1	-	-	-	1
Укрбуд	1	-	1	-	-
Укрбудматеріали	5	-	5	-	-
Разом	545	302	178	16	49
Питома вага	100	55,4	32,7	2,9	9,0

У результаті реалізації плану реструктуризації підприємств має бути досягнутий економічний ефект на суму 355,3 млн. грн.

Аналіз реалізації плану реструктуризації неплатоспроможних підприємств дає змогу зробити висновок, що в умовах фінансової кризи за відповідного співвідношення елементів реструктуризації можливе проведення її без залучення коштів державного бюджету.

Реструктуризація, здійснювана Агентством на рівні держави, охоплює 17 підприємств, включених Кабінетом Міністрів України до реєстру неплатоспроможних.

За відсутності коштів для фінансової підтримки неплатоспроможних підприємств Агентство змушене впроваджувати процедуру банкрутства. Останнє обумовлено також недоцільністю використання для санації залучених коштів банків, враховуючи те, що сума кредиторської заборгованості підпорядкованих Агентству підприємств досягла надзвичайних розмірів, і кредитні ресурси були б спрямовані на погашення боргів, а не на розвиток виробництва. В результаті державне майно через несвоєчасне погашення заборгованості перед банками перейшло б у власність комерційних структур.

У порушенні справ про банкрутство підприємств, підпорядкованих Агентству, головним напрямком визначена реструктуризація, яка проводилася з використанням елементів банкрутства без повної зупинки основного виробництва.

Стратегія виходу з кризи через реструктуризацію розроблялася для кожного конкретного підприємства за певною схемою. За однією схемою, на першому етапі визначилися окремі структурні підрозділи, на утримання яких підприємство не має коштів і які не впливають на основне виробництво (об'єкти соціально-культурного та побутового призначення), а також надлишкове устаткування та об'єкти незавершеного будівництва. Останні підлягали реалізації, а окремі основні фонди - консервації та передачі в оренду при невикористанні їх в основному виробництві, об'єкти невиробничого призначення - передавалися на баланс місцевих органів виконавчої влади.[6]

Важливим аспектом є визначення рівня стратегічної значимості об'єкта та врахування цього при реструктуризації. Допустимі параметри коригування виробничих потужностей мають бути узгоджені з Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна України та галузевими міністерствами, а щодо мобілізаційних потужностей, то, крім вказаних органів, необхідно також узгодження з Держкомрезервом.

Таблиця 4.3.

Оцінка доцільності реструктуризації підприємств.

Міністерство (відомство)	Кількісні підприємств	Очікуване одержання коштів від заходів реструктуризації, тис. грн.	Кошти, необхідні для проведення реструктуризації, тис. грн.	Очікуваний результат від реструктуризації, тис. грн.
Міністерство вугільної промисловості	2
Міністерство енергетики	1	11910	41330	19330
Міністерство зв'язку	66
Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії	21	305031	160710	60339
Міністерство промисловості	13	54651,3	74648,3	74875,5
Міністерство рибного господарства	28
Міністерство сільського господарства і продовольства	113	25187,9	29569,4	24248,1
Міністерство транспорту	263
Державний комітет геології і використання надр	9	50429,5	12218	13182,2
Держнафтогазпром	5	145210	135	145075
Держсадвинпром	16	17378	3577	20108
Держхарчопром	1	38,7	500	104
Украгропромбуд	1	5500	5000	500
Укрбуд	1	84,1	243	-23,8
Укрбудматеріали	5	7385	10040	-2455
Разом	545	623066	337970,9	355283

Із складу базового підприємства виділялися структурні підрозділи (спецвиробництва), спроможні функціонувати і випускати продукцію, яка визначає профіль підприємства. На базовому підприємстві залишався такий розмір основних фондів, реалізація яких забезпечила б погашення кредиторської заборгованості. Після проведення розрахунків з кредиторами з ними узгоджуються заходи щодо реструктуризації та визначається базове підприємство для банкрутства. Погашення кредиторської заборгованості провадиться в порядку, передбаченому ст. 21 Закону України „Про банкрутство” від 14.05.92.

За наявності санатора реструктуризація підприємства здійснюється за іншою схемою. На основі техніко-економічних розрахунків визначається стан та придатність території, будівель і споруд для перепрофілювання виробничої діяльності підприємства; складаються акти оцінки вартості інвестиційних об'єктів та акти їх приймання-передачі. Останні передаються санатору для здійснення спільної діяльності з виведення підприємства з кризи. Санатор має погасити кредиторську заборгованість і надати підприємству обумовлену в договорі інвестиційну підтримку.

Вказані напрями реструктуризації неплатоспроможних підприємств використовувались Агентством з урахуванням їхніх потенційних можливостей. Так. У реструктуризації державного виробничо-дослідницького підприємства „Дніпро” з випуску гідроакустичних приладів відповідно до Закону України „Про банкрутство” ліквідаційною комісією разом із Агентством проведено продаж одній із фірм Прибалтики відокремленого промислового майданчика у с. Глеваха, а кошти спрямовані на погашення заборгованості підприємства та на модернізацію виробництва за затвердженим Агентством бізнес-планом. На 01.08.98 державним підприємством „Дніпро” погашено заборгованість перед бюджетом на суму 216 тис. грн., або скорочено в 6,7 раза. В результаті здійснення процедури банкрутства на державному підприємстві „Дніпро» після погашення кредиторської заборгованості та перепрофілювання були створені умови для виробництва конкурентоспроможної продукції. Соціальна значимість цього заходу - створення додатково 190 робочих місць.

Дослідження механізму виведення з кризового стану заводу „Електроприлад” (м. Кам'янець-Подільський) свідчить, що його основою стали пропозиції кредиторів. За узгодженою з кредиторами угодою Агентством надано дозвіл на виділення зі складу майже збанкрутілого підприємства нової юридичної особи та проведення процедури його банкрутства. Виділення нової юридичної особи „електрон” (без боргів) було створено для отримання кредитів для відновлення виробництва і відкриття нових робочих місць.

Важливим напрямком реструктуризації в Україні стало створення дочірніх підприємств. Так. Після поетапного зменшення кредиторської заборгованості заводом „Зеніт” (м. Тячів) на базі його виробничого підрозділу в с. Новоселиця за планом реструктуризації створено дочірнє підприємство „Бескид”, діяльність якого базується на використанні місцевої сировини.[2]

Заводом „Іскра” (м. Луцьк) завершується створення комплексу допоміжних цехів (автосалону для продажу автомобілів і цеху гарантійного та сервісного обслуговування автомобілів) із приватизацією підприємства на останньому етапі реструктуризації.

Залежно від конкретних умов оздоровлення неплатоспроможних підприємств використовується широкий спектр за ходів за їх бізнес-планом. Для відновлення виробництва Новомосковського механічного заводу передбачено:

· відокремлення структурного підрозділу з правом юридичної особи (цеху з виготовлення вузлів до зернозбирального комбайну „Лан” та іншої сільськогосподарської техніки з випуском продукції на суму 1078 тис. грн., що становить 46,7% загального обсягу виробництва);

· передача в оренду окремих структурних підрозділів та складських приміщення;

· консервація 36% незадіяного у виробництві обладнання;

· продаж неліквідних матеріалів, авіаційної продукції на суму 3767 тис. грн.;

· маркетинговий пошук конкурентоспроможної продукції та ринків її збуту;

· передача об'єктів соціально-культурного призначення до комунальної власності.

Важливим напрямком „оздоровлення” неплатоспроможних підприємств стала спільна діяльність їх з іншими, фінансово стійкими підприємствами. Декілька років тому Агентство спільно із територіальним відділенням Агентства в м. Харкові на Валківській швейній фабриці, переданій Агентству із підпорядкуванням Мінпромполітики, відпрацювало схему реструктуризації - перепрофілювання випуску її продукції на основі договору про спільну діяльність із залученням АТ „Галс”. Доцільність проведення цієї реструктуризації - у збереженні фабрикою робочих місць. За проведеними розрахунками щодо оптимального виходу підприємства з кризового стану через процедури банкрутства, за якого АТ „Галс” виступало санатором фабрики з наданням їй кредиту під заставу, повернення кредиту гарантувалося переважними правами кредитора на одержання майна підприємства в разі визнання фабрики банкрутом. Аналіз техніко-економічного обґрунтування підтвердив ефективність реконструкції Валківської швейної фабрики через внутрішнього інвестора.

За участю Агентства проводиться і проводилася реструктуризація не тільки державних, але й недержавних підприємств - ВАТ „Кіровський ливарний завод” та ВАТ „Макіївський металургійний комбінат”.

Реструктуризація Макіївського металургійного комбінату проводилась таким чином:

· виділення неперспективних об'єктів незавершеного будівництва для їх окремої приватизації;

· створення на базі об'єктів соціально-побутового призначення дочірніх підприємств;

· виділення об'єктів громадського харчування, торгівлі і сфери послуг, які знаходяться поза територією комбінату, для передачі їх до комунальної власності;

· продажу об'єктів промислового та непромислового призначення, які пов'язані з основною виробничою діяльністю підприємства.

Реалізація цих заходів відбулася за умови збереження у державній власності Фонду державного майна (ФДМ) 60-85% акцій до закінчення реструктуризації.

Пошуком нових форм та методів оздоровлення підприємств, створених в процесі корпоратизації, є ВАТ „Кіровоградський ливарний завод”, санація якого проводилася шляхом створення дочірніх підприємств у формі ЗАТ, спроможних працювати як самостійні юридичні особи при спрямуванні частини прибутку на погашення боргів ВАТ.

З метою систематизації та організаційного забезпечення реалізації проектів реструктуризації підприємств за рішенням уряду створений Український центр реструктуризації підприємств і розвитку приватного сектора, завданням якого є розробка та здійснення проектів фінансового оздоровлення і реструктуризації підприємств, а також залучення іноземних і вітчизняних партнерів до виконання цих програм.

Поряд із реструктуризацією підприємств за планом Агентством проводиться „пілотна” реструктуризація: ВАТ „Томак”(м. Київ - 25% власності держави); ВАТ „Електрокераміка” (м. Біла Церква - 100% власності держави); оптико-механічного заводу (м. Ізюм, Харківської обл. - 100% державна власність). Основним завданням „пілотної” реструктуризації підприємств є розробка законодавства з управління акціонерними товариствами, фінансовий стан яких є кризовим.

На кінець 2002 р. Із запланованих до реструктуризації 449 підприємств реструктуризовано 366 підприємств, що становить 81%. У цілому із передбачених 786 організаційно-економічних заходів із реструктуризації підприємств впроваджено 569.

Повністю закінчена реструктуризація підприємств, що передбачена планами Держнафтогазпрому, Украгропромбуду та Укрбуду, в процесі якої державні підприємства трансформовані у державні відкриті акціонерні товариства; підприємствами Мінагропрому та Мінпромполітики виконано плани реструктуризації відповідно на 80 і 60%; отримані кошти від проведення організаційно-економічних заходів реструктуризації в результаті реалізації виробничого обладнання та площ, передачі в оренлу приміщень становили 94130,4 тис. грн. При плані 69045 тис. грн., або 136,3%, і були спрямовані на погашення заборгованості перед бюджетом, із заробітної плати та заборгованості перед позабюджетними фондами.[2]

Оцінка ефективності галузевих програм реструктуризації підприємств свідчить про низький рівень виробництва й наявність організаційних і фінансово-економічних проблем, які не дозволяють відновити виробництво на підприємствах-боржниках. Найголовніші з таких проблем - відсутність необхідних механізмів:

· наділення оборотними коштами підприємств, що реструктуризовані;

· спрощеного порядку консервації виробничих потужностей підприємств, які проводять реструктуризацію;

· примусової передачі об'єктів соціальної сфери підприємств до органів місцевого самоврядування, зокрема тих підприємств, які реструктуруються у стані банкрутства;

· законодавчого регулювання створення нових робочих місць на реструктуризованих підприємствах та захисту прав вивільних на них працівників;

· залучення в процесі реструктуризації місцевих державних адміністрацій;

· спрощеного порядку реалізації малоцінних та швидко зношуваних інвентарних об'єктів підприємств;

· мінімізація недержавних посередницьких структур проведені операції купівлі-продажу продукції виробничого призначення;

· фінансування заходів із працевлаштування в регіонах з масовим вивільненням працівників;

· організованого найму громадян України за кордоном та організації розрахунків з ними через банківську систему держави;

· впровадження комплексу фінансових заходів, що проводиться Агентством в процесі санації неплатоспроможних підприємств. Переважають організаційні заходи, і в основному - ліквідація надлишкових та неефективних ланок виробництва й управління, частка фінансово-кредитних заходів із реструктуризації становить лише 4% від загальної кількості, надзвичайно обмежене залучення для реструктуризації кредитів;

· використання різних варіантів фінансової реструктуризації, що сприяло б розв'язанню блоку неплатежів, а останнє, у свою чергу, - виходу підприємств із кризи.[3]

5. Фінансова реструктуризація промислових підприємств

Фінансова реструктуризація може включати залучення інвестицій у нове устаткування, реформування корпоративного управління. Поліпшення фінансового стану підприємства можливе на основі залучень зовнішніх інвесторів. При цьому слід ураховувати можливості проведення суттєвих удосконалень, які потребують низьких витрат. Основними ознаками оздоровлення стану підприємства в процесі фінансової реструктуризації можуть бути: зростання обсягів збуту продукції, зменшення товарних запасів, бартерних операцій і дебіторської заборгованості, збільшення грошових потоків. Основною умовою успішної реструктуризації підприємств є ліквідність і прозорість вітчизняних ринків капіталу, використання власних ресурсів і знань персоналу.

Велика увага має приділятися аналізу собівартості продукції, пошуку шляхів скорочення витрат. Визначення і контроль витрат є основними елементами ефективного фінансового контролю. Розподіл усіх витрат на постійні й змінні дає змогу оцінювати прибутковість продукції, показники роботи підприємства на основі порівняння їхніх значень із наміченими цілями. Управління витратами відбувається у спрямованому регулюванні процесу виробництва та реалізації продукції з метою максимального збільшення прибутку. Саме спрямованість управління витратами на збільшення прибутку -- принципова відзнака цього інструменту економічної діяльності підприємств у сучасних умовах. Зниження собівартості як важливий фактор підвищення прибутковості продукції є одним із центральних в управлінні витратами. Крім того, зменшення витрат виконує таке важливе завдання в ринкових умовах функціонування, як економічне обгрунтування зниження ціни, підвищення конкурентоспроможності продукції, що сприяє поширенню її збуту, завоюванню додаткових ринків, а також збільшення прибутків.

У результаті аналізу потреби в поточних активах необхідно визначити можливість отримання коштів за рахунок: оптимізації виробничих потужностей, їх концентрації; продажу активів, які не потрібні виробництву; ліквідації пошкоджених, незалучених активів і таких, які недостатньо завантажені, замороження або продажу непотрібного незавершеного будівництва припинення його непотрібних програм. Здійснення аналізу співвідношення прибутку і чистого потоку коштів дає можливість керівництву підприємства приймати рішення про відмову від певних активів або видів діяльності. З цією метою слід окремо розглядати прибуткову продукцію й продукцію, що генерує позитивні грошові потоки. Аналіз руху коштів проводиться на основі розрахунку чистих грошових потоків як різниці між надходженням і відпливом коштів.[7]

Аналіз неприбуткової продукції, що генерує негативні грошові потоки, передбачає обгрунтування доцільності подальшого її виробництва та інвестування в неї, тому що на її виробництво витрачається більше коштів, ніж одержується. Із методологічної точки зору доцільно використати бостонську матрицю "зростання -- частка ринку". При проведенні такого аналізу необхідно зробити певні висновки щодо збиткової продукції і продукції, що викликає негативні грошові потоки (табл. 5.1.).

У тому разі, коли підприємство приймає рішення про продаж певних активів/потрібен розрахунок усіх реалізаційних витрат (виручки від реалізації та економії коштів, які було б витрачено на утримання і експлуатацію проданих активів), витрат на оформлення угоди про продаж, транспортування, на демонтаж і заміну тощо.

Метою аналізу потоку коштів є виявлення причин дефіциту або надлишку грошових засобів і розробка заходів щодо збільшення їх потоку. Такий аналіз дає змогу виявляти джерела надходжень коштів і шляхи їх використання, визначати обсяг їх надходжень, необхідний для задоволення потреб підприємства, та різницю між отриманим прибутком і наявними коштами.

Прибуток являє собою грошові й негрошові доходи з відрахуванням витрат за певний період часу, а грошовий потік відображає рух усіх грошових ресурсів за цей же час. Інформація про рух коштів може бути використана для своєчасного виявлення негативних тенденцій у діяльності підприємства, тобто у випадку, коли підприємство потрапляє у скрутне становище, що може позначитися на грошових потоках.

Таблиця 5.1.

Вимоги до аналізу визначення збиткової продукції на підприємстві

Вимоги до аналізу продукції
Збиткові	Що викликає негативні грошові потоки
Визначення переваг і недоліків, пов'язаних із виробництвом такої продукції (особливої уваги потребує аналіз розподілу витрат, бо неправильний розподіл може призвести до прийняття неправильного рішення). Обгрунтування ефективного критерію оцінки прибутковості продукції. Урахування стратегічних цілей розвитку підприємства, їх чітке окреслення, кількісне визначення (наприклад, просування продукції на нові ринки є важливішим, ніж збитки від її виробництва). Аналіз усіх можливостей збільшення прибутковості продукції без використання додаткових ресурсів.	Об'єктивна оцінка всіх надходжень і відпливав коштів на основі достовірної інформації. Правильне визначення грошових потоків, пов'язаних із виробництвом такої продукції. Аналіз динаміки грошових потоків у часі з урахуванням можливих сезонних коливань, тимчасового скорочення надходжень тощо. Обгрунтування всіх можливостей одержання коштів від такої продукції.

Такий аналіз є основою для виявлення того, які активи (пасиви) звіту про фінансову діяльність підприємства приносять (потребують) найбільше грошових ресурсів. Звіт про рух коштів базується на результатах аналізу балансових звітів за поточний і попередній періоди й поточного звіту про прибутки. Це дає змогу відслідковувати динаміку змін в активах і визначати поточний стан із грошовими активами.

Важливим є виявлення причин і наслідків дефіциту грошових ресурсів (табл. 5.2.).

Головним джерелом прибутку підприємства є оперативна діяльність, і тому вона має бути основним джерелом коштів. Потік грошових ресурсів, пов'язаних з оперативною діяльністю, включає надходження й витрати коштів, які необхідні для здійснення виробничого процесу (табл. 5.3.).

Таблиця 5.2.

Причини й наслідки дефіциту грошових ресурсів

Причина дефіциту коштів	Наслідок дефіциту коштів
внутрішня	зовнішня
1. Неефективні інвестиції. 2. Неефективна робота служб маркетингу і збуту. 3. Слабкий фінансовий контроль, у тому числі контроль за витратами. 4. Брак кваліфікованого персоналу.	1. Посилення конкуренції. 2. Інфляція. 3. Бартерні угоди. 4. Дебіторська заборгованість.	1. Затримка у виплаті заробітної плати робітникам підприємства. 2. Затримка у сплаті податків. 3. Зростання кредиторської заборгованості. 4. Затримка у поставках сировини, матеріалів, енергоносіїв тощо. 5. Сплата штрафів за несвоєчасно повернуті банківські позики.

Аналіз руху грошових ресурсів слід розглядати як серйозний інструмент щодо контролю за фінансовим станом підприємства. Такий аналіз, що має проводитися регулярно, дасть можливість підприємствам прогнозувати потребу в коштах у майбутньому. Крім того, він дає змогу: здійснювати контроль за реальними надходженнями і відпливом коштів; порівнювати їх із запланованими значеннями; оперативно реагувати на короткостроковий дефіцит грошових ресурсів і встановлювати можливі наслідки непередбачених обставин.

Підтримка керівництвом неосновних форм діяльності підприємства пояснюється необхідністю автономії ресурсів, збереження робочих місць і висококваліфікованих працівників, а також їхнього соціального захисту. За умови погіршення економіко-фінансового стану підприємства порушується питання про припинення або ліквідацію неосновної діяльності. Таке рішення не може вплинути на негайне отримання грошових надходжень, але сприяє зменшенню відпливу грошових ресурсів. Сучасні українські підприємства відчувають нестачу готівки. Розв'язання цієї проблеми передбачає постійний нагляд і контроль за використанням коштів, удосконалювання контролю за джерелами фошових ресурсів та їх використанням, обгрунтування поточних і майбутніх потреб у коштах.[7]

Таблиця 5.3.

Грошовий потік від оперативної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства

Надходження грошових ресурсів	Витрати грошових ресурсів
Оперативна діяльність
1. Виручка від реалізації продукції за певний період. 2. Отримання дебіторської заборгованості. 3.Надходження від бартерних угод. 4. Авансові платежі споживачів продукції.	1. Виплата заробітної плати робітникам підприємства. 2. Сплата податків і виплат до фондів. 3. Витрати відсотків за кредитами. 4. Витрати на утримання об'єктів соціальної сфери. 5. Виплати за рахунками постачальників сировини, матеріалів, енергоносіїв тощо.
Інвестиційна діяльність
1. Продаж основних фондів і нематеріальних активів. 2. Дивіденди, відсотки від довгострокових капітальних вкладень. 3. Прибуток від фінансових інвестицій.	1. Придбання основних фондів і нематеріальних активів. 2. Капітальні вкладення. 3. Довгострокові фінансові інвестиції.
Фінансова діяльність
Короткострокові кредити і позики. Довгострокові кредити і позики. Надходження від емісії цінних паперів. 4. Субсидії.	1. Виплати за короткостроковими кредитами і позиками. 2. Виплати за довгостроковими кредитами і позиками. 3. Виплати дивідендів. .4. Викуп і погашення цінних паперів.

Таким чином, фінансовий контроль дає змогу: створювати ефективну систему управлінського обліку на основі достовірної звітності; визначати прибутковість (збитковість) окремих видів продукції і структурних підрозділів; скорочувати й контролювати витрати; позбуватися надлишкових запасів, активів і дебіторської заборгованості; збільшувати й контролювати грошові потоки.

Система управлінської звітності включає інформацію про загальний рівень прибутковості, а також прибутковості окремих видів продукції, розмір операційних витрат структурних підрозділів підприємства. Така система дає можливість керівництву підприємства приймати обгрунтовані управлінські рішення. Користувачами управлінської звітності є генеральний директор підприємства, керівники його структурних підрозділів. Інформація, що надається керівництву, повинна бути вчасною, доречною (відповідати потребам керівників і цілям, заради яких вона надається), економічно виправданою й об'єктивною.

Досвід роботи підприємств переконує в тому, що керівництво не завжди має інформацію, яка необхідна для прийняття обгрунтованих рішень. Це призводить до того, що керівники підприємств часто приймають невиважені рішення, тобто прийняті на підставі недостатньої або неконкретної інформації; неправильні, що грунтуються на ненадійній інформації; неефективні, тобто такі, які не розв'язують поставленої проблеми. Формування управлінської звітності потребує наявності відповідних ресурсів? до яких належать вхідні дані, накопичення, впорядкування інформації й комп'ютеризована система її обробки. Але щодо останнього слід мати на увазі, що комп'ютери ефективні тільки за умови, коли підприємство в змозі складати ефективну звітність на папері. Підприємства використовують внутрішню (управлінську) й зовнішню (фінансову) звітність, які мають власні особливості (табл. 5.4.).

Таблиця 5.4.

Відмінності управлінської та фінансової звітності

Управлінська звітність	Фінансова звітність
1. Призначена для прийняття внутрішніх управлінських рішень. 2. Розрахована на встановлення тенденцій розвитку в минулому, на теперішній час і в майбутньому. 3. Має конкретний і цілеспрямований характер аналізованих даних. Має конфіденційний характер. 5. Не підлягає законодавчому регулюванню з боку держави. 6. Встановлюється кожним підприємством з урахуванням потреб власного виробництва. 7. Доступна в режимі реального часу.	1. Надається будь-яким зовнішнім користувачам (кредиторам, податковим органам, акціонерам та ін.), 2. Грунтується на загальних даних без конкретної деталізації. 3. Підлягає регулюванню з боку держави (відповідними законами й стандартами). 4. Надається у вигляді, що передбачається статистичними органами.

Як випливає з табл. 5.4., основними відмінностями управлінської звітності є її внутрішнє використання, відповідність потреб керівництва у певній інформації зі встановленою періодичністю, відсутність законодавчого регулювання. Основною метою створення управлінської звітності на підприємстві є забезпечення планування діяльності, контроль і прийняття рішень. Тому вона охоплює три рівні: стратегічний, тактичний і оперативний (табл. 5.5).

Таблиця 5.5.

Характеристика рівнів управлінської звітності

Рівень звітності	Інформаційний ресурс	Вид заходу	Документ
1. Стратегічний	Висновки	Планування у найбільшому ступені. Контроль у найменшому ступені	Загальний звіт
2.Тактичний	Інформація	Планування й контроль в однаковому ступені	Потік коштів. Звіт про результати діяльності
3. Оперативний	Первинні дані	Планування у найменшому ступені. Контроль у найбільшому ступені.	Виробничі операції та угоди

Характеризуючи всі рівні управління підприємством, збір даних здійснюється на оперативному рівні й у значній кількості, що трансформується в інформацію на тактичному рівні у значно меншому розмірі та подається на стратегічному рівні у вигляді висновків. Це потребує підготовки інформації таким чином, щоб були враховані потреби всіх рівнів управління підприємством. Основними функціями, для забезпечення яких формується система управлінської звітності, є планування діяльності, управління нею та оцінки її результатів. Вона також використовується для формування стратегії розвитку підприємства й визначення його цілей. При цьому слід витримувати певну черговість дій, а саме: логічні й стратегічні висновки мають грунтуватися на ефективному плануванні, яке залежить від збору даних, їх аналізу, формування стратегії, чіткого визначення ринкових цілей і цінової політики (табл. 5.6).

Таблиця 5.6.

Перелік цілей управлінської звітності

Цілі управлінської звітності, що ставляться керівництвом підприємства щодо:
прийняття рішень із планування діяльності	здійснення контролю за процесом виробництва	оцінки результатів діяльності
1. Стратегія інноваційного розвитку. 2. Ринок. 3. Продукція. 4. Ціна. 5. Планування завантаження потужностей.	1. Розподіл обсягів роботи між структурними підрозділами й робітниками. 2. Рівень запасів. 3. Розподіл матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. 4. Контроль грошових засобів.	1. Аналіз витрат. 2. Ефективність праці. 3. Аналіз результатів діяльності.

Оперативна діяльність підприємства охоплює операції від закупівлі сировини до збуту ютової продукції. Це зумовлює необхідність трансформації даних у відповідні звіти з метою ефективного управління кожною з цих операцій.

Висновки

Дослідження процесів реструктуризації неплатоспроможних підприємств в Україні дає змогу зробити такі висновки:

· реструктуризація суб'єктів господарювання, яка проводиться з урахуванням досвіду країн з ринковою економікою та конкретних умов функціонування підприємств в Україні, попиту і пропозиції. Висновків маркетингових досліджень сегментів і перспектив подальшого їх розвитку як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринковому середовищі, завжди визначає лише підприємство ринку, закріплює його положення в цьому середовищі, а в ідеальному варіанті - місце в міжнародному розподілі праці;

· в оптимальному її варіанті реструктуризація сприяє зміцненню державності та закріплює економічну незалежність держави;

· відкриває можливість для відновлення виробництва за традиційними зв'язками з урахуванням нових взаємовідносин у міжнародній інтеграції;

· за своєчасного проведення реструктуризації (включаючи ліквідацію збиткових та непотрібних виробництв) можна домогтися економії на витратах, пов'язаних із утриманням підприємств;

· реструктуризація дає змогу реалізувати різні її форми з урахуванням конкретних умов:

а) із залученням коштів державного бюджету (реструктуризація вугільної промисловості, металургійного комплексу та державна підтримка вугільних підприємств);

б) без залучення коштів держави шляхом проведення організаційних та техніко-економічних заходів;

· основним аспектом проведення реструктуризації підприємств з використанням елементів банкрутства є максимально можливе збереження виробничих потужностей. особливо стратегічно важливих для економіки і безпеки держави, а також створення нових робочих місць.

З метою підвищення реструктуризації підприємств вважається за доцільне:

- провести аналіз фінансового стану державних підприємств для визначення межі банкрутства;

- при формуванні переліку підприємств. Які підлягають реструктуризації в 2002-2005 рр., включити до нього стратегічно важливі, збиткові та неплатоспроможні підприємства;

- підприємства, які не підлягають приватизації, перетворити в державні акціонерні компанії;

- окремі новостворені підприємства звільнити від податків до державного та місцевих бюджетів протягом одного року (податкові канікули) та надати державні гарантії у їх кредитуванні;

- розробити особливий механізм кредитування підприємств, що реструктуризуються, через департамент реконструкції і розвитку Укрексімбанка з мінімальним відсотком за використання кредитів;

- запровадити спрощений порядок проведення консервації надлишкових потужностей для підприємств, які реструктуризуються;

- на базі дослідження необхідності недержавних посередницьких структур у проведенні операції купівлі-продажу продукції виробничого призначення максимально зменшити їх кількість;

- організувати підготовку фахівців для реструктуризації промислових підприємств;

- надати право за регресними позовами покривати виплати првцівників реструктуризованих державних підприємств за рахунок страхових чи інших фондів;

- розробити механізм створення нових робочих місц у регіонах з масовим вивільненням працівників;

- залучати до проведення реструктуризації підприємств за регіонами місцеві органи виконавчої влади;

- розробити спрощений механізм передачі (продажу) приватному сектору економіки об'єктів соціальної сфери підприємств, які реструктуризуються;

- провести фінансову реструктуризацію активів і пасивів балансу державних підприємств, використовуючи різні її варіанти.

Додатки

Форма 1

Персонал та використання робочого часу
Показники					2002 р.
Середньорічна чисельність працівників, особи				325
Затрати праці, тис.люд.-год./рік					774,8
Відпрацьовано одним середньорічним працівником, люд.-дні/рік		298
Річній фонд робочого часу, люд.-дні					280
Коефіціент використання робочого часу					0,94

Форма 2

Продуктивність праці
Показники					2002 р.
Одержано на середньорічного працівника, грн.:
валової продукції (в поточних цінах)					15276,9
валової продукції (в порівняльних цінах 1996р.)				15064,6
Одержано на 1 люд.-год, грн.:
валової продукції (в поточних цінах)					6,41
валової продукції (в порівняльних цінах 1996р.)				6,32

Форма 3

Рівень оплати праці персоналу підприємства, грн
Показники					2002 р.
Оплата 1 люд.-год.					3,83
Середньомісячна оплата праці					760,5

Форма 4

Рух основних фондів, тис.грн
Показники					2002 р.
Вартість ОФ на початок року					10455
Придбано ОФ упродовж року					259
Вибуло ОФ упродовж року					1496
Витрати на реконструкцію та модернізацію ОФ				99
Витрати на капітальний та поточний ремонт ОФ				754
Нарахована амортизація					1200
Вартість ОФ на кінець року					8871
Середньорічна вартість ОФ					9663

Форма 5

Забезпеченість та економічна ефективність використання ОФ
Показники					2002 р.
Одержано на 100 грн. ОФ, грн:
валової продукції (в порівняних цінах 1996р.)				50,67
валової продукції (в поточних цінах)					51,38
прибутку					-17,9
Фондоміскість					1,95
Фондоозброєність					29,73

Форма 6

Показники	2002 р.
	тис. грн	Структура, %
		оборотні фонди	фонди обігу	основні засоби
Оборотні фонди - всього	1520	100	-	67,29
У т.ч.: виробничі запаси	725	48	-	32
незавершене виробництво	777	51	-	34
витрати майбутніх періодів	18	1	-	1
Фонди обігів - всього	739	-	100	32,71
У т.ч.: дебіторська заборгованість	69	-	9,34	3
поточні фінансові інвестиці	134	-	18,1	6
готова продукція	268	-	36	12
грошові кошти та їх еквівіленти	268	-	36	12
Всього оборотних засобів	2259	-	-	100

Форма 7

Економічна ефективність використання оборотних засобів
Показники					2002 р.
Одержано на 100 грн оборотних засобів, грн:
валової продукції (в порівняних цінах 1996р.)				216,73
валової продукції (в поточних цінах)					219,79
прибутку					-77,58
Коефіцієнт оборотності					2,41
Коефіцієнт завантаженості					0,41
Тривалість обороту, днів					125

Форма 8

Склад та структура витрат на виробництво та реалізацію підручника

Елементи витрат	Витрати, грн	Структура, %
		виробнича собівартість	повна собівартість
Матеріальні затрати	1,2	35	28
Заробітна плата	0,67	18	15,5
Відрахування на соціальні потреби	0,35	10	8
Амортизаційні відрахування	1,12	32	26
Інщі витрати	0,16	4,5	3,7
Виробнича собівартість	3,5	100	81
Комерційні витрати	0,83	-	19
Повна собівартість	4,33	-	100

Форма 9

Показники ефективності діяльності підприємства
Показники					2002 р.
Прибуток, тис. грн					-1730
Рівень рентабельності, %					-26,25
Окупність витрат, %					73,74
Норма прибутку, %					-14,51

Форма 10

Економічна ефективність виробництва підручників
Показники					2002 р.
Повна собівартість, грн./од					4,33
Ціна реалізації, грн./од					8,23
Прибуток, грн/од					3,9
Рівень рентабельності,%					90,09
Окупність витрат,%					190,07

Список використаної літератури

Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. - К.: Знання, 1999. - 312с.

Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. Для вищих навч. закладів/І.М. Бойчик. - М.: Атіка, 2002. - 480с.

Гаврилюк Л.І. Економіка підприємства: Навч.-метод. Посіб. Для самостійного вивчення дисципліни. - Житомир: ЖІТІ, 2000.-152с.

Економіка підприємства: Підруч./ За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К., 2001.

Зубовський В. Економіка підприємства. - К., 1999.

Примак Т. Економіка підприємства. - К., 1999.

Фінанси України. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України. - К.: Літопис - 20, 2002.

Экономика организаций (предприятий): Учебник для вузов/ Под ред. проф. В.А. Швандара - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003.

Экономика предприятия: Учеб./ Под ред. Сафронова. - М., 2001.

Экономика предприятия / Под ред. В.Я. Горфинкеля. - М.,1996.