Сучасні методи армотизації та їх вплив на відтворення основних засобів виробництва

2

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І : ПОНЯТТЯ АМОРТИЗАЦІЇ, СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ

1.1 Економічна сутність амортизації та зносу

1.2 Функції амортизації

РОЗДІЛ ІІ: СУЧАСНІ МЕТОДИ НАРАХУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЇ

2.1 Прямолінійний метод

2.2 Метод зменшення залишкової вартості

2.3 Метод прискореного зменшення залишкової вартості

2.4 Кумулятивний метод

2.5 Виробничий метод

2.6 Податковий метод нарахування амортизації

РОЗДІЛ ІІІ. ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВА

3.1.Поняття основних засобів,їх класифікація та структура

3.2.Відтворення основних засобів

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Однієї з найбільше важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності.

Усі основні засоби, крім землі піддані фізичному та моральному зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних та економічних факторів вони поступово втрачають свої якості та приходять до непотребу. Поступове перенесення вартості діючих основних фондів на готовий продукт та накопичення грошового фонду для заміни зношених об'єктів називається амортизацією. На світі декілька різноманітних концепцій амортизації. На Україні діє “натуралістична” концепція.

Нарахування амортизації (зносу) регламентується П (С)БО №7, за яким амортизація - це систематичне розподілення вартості основних засобів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Нарахування амортизації основних засобів робиться такими методами:

-прямолінійний;

-виробничий;

-зменшення залишкової вартості;

-прискореного зменшення залишкової вартості;

-кумулятивний;

Серед альтернативних методів нарахування амортизації, що передбачені стандартами GAAP, можна визначити такі, як метод списання та заміни, метод групового та змістовного обліку зносу, метод оцінки товарно-матеріальних запасів.

Нарахування амортизації у податковому обліку регламентується Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, за яким амортизація - це поступове віднесення витрат, що пов'язані з придбанням, виготовленням та покращенням основних фондів, на зменшення скоректованого прибутку у межах поставлених норм амортизаційних відрахувань. У податковому обліку існує метод зменшення залишкової вартості та прискорений метод.

Треба зазначити, що П (С)БО №7 дозволяє нарахування амортизації податковими методами, що приводить до різноманітних протиріч.

Основним питанням амортизаційної політики - який метод амортизаційних відрахувань обрати. Щоб відповісти на це питання треба детально розгляну усі існуючи методи та визначити фактори, що пов'язані з експлуатацією об'єктів основних засобів, бо чітких рекомендацій по цьому у світі не існує. Обраний метод нарахування амортизації закріпляється наказом та відображається у обліковій політиці підприємства.

Отже, амортизаційні відрахування - один з головних джерел здійснення реальних інвестицій. За допомогою амортизації регулюється швидкість звороту основних засобів, інтенсифікується процес її відтворення, регулюється технічна та виробнича політика на підприємстві. В Україні не вироблено амортизаційної політики, яка б дала змогу стимулювати використання одного з найбільших інвестиційних ресурсів. Необхідно створити таку систему амортизації, яка б у рамках загальнодержавного регламенту дала змогу кожному підприємству обирати найсприятливіші режими відновлення основних фондів.

Курсова робота складається з 4 розділів, в першому та другому є підпитання. В першому розділі визначається сутність амортизації, її функції. В другому - методи нарахування амортизації. А в третьому відтворення основних засобів, в четвертому ми робимо розрахунки.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ АРМОТИЗАЦІЇ, СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ

1.1 Економічна сутність амортизації та зносу

Зміст амортизаційної політики підприємства та держави складає взаємодія економічних категорій та важелів, які виявляють свою дію через сутність і функції амортизації. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу національного доходу як на мікроекономічному, так і на макроекономічному рівні, тобто на рівні підприємств та на загальнодержавному рівні.

На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

На мікроекономічному рівні під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є у розпорядженні підприємств.

Необхідно зосередити свою увагу на тому, що управління амортизаційною політикою являється найважливішою сферою діяльності будь-якого суб'єкта ринкового господарства. Передусім це зумовлено швидкими змінами у технології виробництва, у якій основу складають сучасні обладнання. Для розв'язання існуючої проблеми в амортизаційній політиці, на нашу думку, необхідно опиратися на сам термін "амортизація", а потім вже починати з відповідних рахунків проведених за період визначеного моменту часу. І це не випадково, тому що багато хто із фахівців цього напрямку і досі не мають навіть єдиної точки зору щодо визначення поняття "амортизація" яке представляє собою основу амортизаційної теорії економічного розвитку. Більшість розвинутих індустріальних країн світу вже перейшли до застосування нового тип амортизаційного розвитку економіки. Останнім часом амортизаційна теорія економічного зростання почала знаходити все більше прихильників і в нашій країні.

В дискусії про економічну сутність амортизації виділяють три основні позиції, а саме:

-одна група вчених вважає, що амортизація - це просто грошовий вираз зносу основних засобів;

-прихильники другої позиції вважають амортизацією не що інше, як процес перенесення вартості зносу основних засобів на собівартість продукції;

-третя група вчених стверджує, що амортизація - це прийом або метод бухгалтерського обліку.

Причому така різноманітність поглядів є характерною не лише для початкового періоду розвитку теорії амортизації, а й для сучасного періоду. Однак, не дивлячись на неоднозначне трактування поняття амортизації, єдиної точки зору до цього часу не існує, хоча принципові вирішення цього питання є досить важливим. Найбільш поширеним у вітчизняній літературі зустрічається наступне трактування цього поняття, а саме що амортизація - це поступове зниження вартості основних фондів внаслідок їх зносу, а також поступове перенесення їх вартості на виготовлену продукцію з метою нагромадження засобів для їх відтворення.

Наприклад, Кантор Е.Л. відмічає, що “процесс переноса возмещения износа называется амортизацией” і вважає основним завданням амортизації - "возмещение износа основных фондов" [6, с. 49]. А Борисенко З.Н. в свою чергу висловлює зовсім протилежну думку "неверно отождествлять амортизацию с возмещением износа основных производственных фондов. Возмещение износа происходит не в процессе формирования амортнзационного фонда, а при последующем его использовании для замены устаревшего оборудования и в ходе капитального ремонта и модернизации" [7, с. 7].

Пелих А.С. дає наступне визначення амортизації "механизм переноса части стоимости основных фондов на вновь созданный продукт носит название амортизации и позволяет ко времени полного износа накопить денежные средства для воспроизводства" [8, с.214]. При цьому він вважає, що "амортизация в денежной форме выражает износ основних фондов и отчисляется на издержки производства на основе нормы [8, с. 215]. Ці два визначення суперечать одне одному. Спочатку автор представляє амортизацію як певниш механізм. Любий механізм складається з конкретних елементів, які мають свої специфічні особливості, призначення та виконують в його складі свої функції. До таких складових елементів, слід віднести знос, зношення, амортизаційні відрахування, амортизаційний фонд. В другому ж визначенні ототожнюється поняття амортизації з поняттям амортизаційних відрахувань, а вони є зовсім різними, хоча і тісно пов'язані між собою. Амортизаційні відрахування -- це та частина вартості засобів праці, яка переноситься на вироблену продукцію, це складова амортизаційного механізму, яка показує ступінь зношення засобів праці. Не є економічно обгрунтованим і ототожнення амортизації з амортизаційним фондом [9, с. 24]. Амортизаційний фонд - це фінансовий результат накопичення послідовно здійснюваних амортизаційних відрахувань. Він утворюється лише після реалізації готової продукції, а амортизація представляє собою процесі перенесення частинами вартості основних засобів на виготовлену продукцію, тобто вона є передумовою утворення амортизаційного фонду. Отже утворення амортизаційного фонду та амортизація -- це різні поняття.

Неточним також являється трактування амортизації як процесу перетворення вартості із товарної в грошову. Це знову ж таки мотивується тим, що амортизація охоплює не весь процес перетворення вартості засобів праці з виробничої форми в грошову, а являється лише складовою частиною цього процесу, оскільки весь він охоплює такі стадії як: виробниче використання, перенесення вартості засобів праці на виготовлену продукцію, створення амортизаційного фонду, відтворення зношених основних засобів в нові засоби праці.

Дослідивши визначення і підходи, що були запропоновані різними вченим, науковцями та економічними течіями різного часу існування, виявили, що фактично жоден з авторів не дає повного, більш поширеного та всеохоплюючого визначення цьому терміну.

В статті „Теоретичний аспект аналізу амортизації як основи формування амортизаційної політики” [5, с. 139 -с. 141] В.Й.Бакай дає визначення амортизації як: „Амортизація - це складний економічний механізм, що кількісно відображає втрату знаряддями праці вартості основних засобів, які амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і поступове перенесення й на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних засобів.” Головна відмінність запропонованого визначення від інших є те, що амортизація, насамперед, це економічний механізм. А більшістю авторів вона розглядається як процес, який має під собою значно вузьке твердження, ніж механізм.

Досить не зрозумілим вважається і те, що більшість фахівців зводять амортизацію до відшкодуванню зносу основних фондів, причому значно змішуючи ці поняття. Але це зовсім не так, тому що ці обидва поняття різні між собою за змістом та характеристикою. Тому слід виділяти ототожнення таких процесів, як знос та амортизація. І це можна довести до відома всіх за допомогою однією дуже простою схемою, яка дасть змогу найбільш з'ясовано показати різницю між цими двома термінами (дивись додаток 1). Якщо розглянути цю схему можна зрозуміти яким чином та у якій послідовності на підприємствах здійснюється механізм руху вартості основних фондів, що є головною проблемою побудови грамотної амортизаційної політики будь-якого промислового підприємства.

Амортизацію також можна трактувати як процес послідовного перенесення вартості засобів праці, авансованої в їх придбання та в міру їх зношення на вироблену продукцію з метою формування грошового фонду для подальшого відтворення зношених основних засобів в натуральній формі. При цьому мова не йде про технічну прив'язку процесів відтворення використаних в процесі виробництва засобів праці до їх попередньої натуральної форми.

Сучасний підхід розкриття сутності амортизації не перешкоджає переливу амортизаційних відрахувань в будь-які нові натуральні форми основного капіталу при умові збереження, принципу цільового використання амортизаційних відрахувань на відтворення засобів праці, а не для використання їх, як показує вітчизняна практика, на покриття дефіциту підприємств в оборотних активах. Науково-технічний прогрес вимагає відтворення основних засобів на новій технічній основі.

Основою амортизації являється зношення основних засобів. Поняття зношення і зносу не є ідентичними. Знос - це втрата засобами праці своїх властивостей чи характеристик внаслідок певних обставин (експлуатації, впливу науково-технічного прогресу і тому подібне), тобто це об'єктивно існуюче явище. Зносу підлягають всі засоби праці як діючі, так і не діючі, незалежно від їх участі в процесі виробництва (виробничі і невиробничі). Зношення - це економічний процес, відображення зносу в економічній дійсності. Зношення представляє собою процес втрати засобами праці своєї вартості. Причиною зношення може бути як фізичний так і моральний знос.

Необхідно відмітити, що при розгляді питання амортизації в основному економісти приділяють увагу тільки фізичному та моральному зносу. Зустрічаються роботи в яких по різному трактують назву того чи іншого виду зносу, але сутність їх однакова. Наприклад, Покропивний С.Ф. розглядає „техніко-економічне старіння основних фондів" і дає наступне визначення „це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, то виробляється з допомогою цих засобів виробництва [10, с. 107]. Зазначене визначення на сто відсотків ідентичне змісту морального зносу.

На сучасному етапі суспільного і технічного розвитку особливої актуальності набуває соціальний знос засобів праці, який визначається ступенем розбіжності соціальних характеристик засобів праці з їх суспільно нормальним рівнем. Такі розбіжності можуть виникати внаслідок двох причин: якщо внаслідок кричного зносу об'єкта основних засобів змінились його соціальні характеристики (знизилась безпечність, збільшились шкідливі викиди і тому подібне) або якщо змінився сам рівень суспільно нормальних соціальних характеристик (підвищились вимоги дотримання умов техніки безпеки, зменшились норми максимально допустимих концентрацій шкідливих речовин). В першому випадку соціальний знос являється елементом фізичного зносу, а в другому - морального. Соціальна форма як фізичного, так і морального зносу разом складає єдине поняття соціального зносу. Таким чином, поняття "соціальний знос засобів праці" має відносну самостійність і відіграє суттєву роль при аналізі соціально-економічних процесів, які відбуваються при оновленні виробничого потенціалу.

В залежності від характеру впливу нової техніки і технології на людину (безпосередньо на робочому місці чи опосередковано, через навколишнє середовище) можна виділити два різновиди соціального зносу: соціальний і екологічний. Соціальна форма морального зносу зумовлена появою нової техніки, яка покращує умови праці, а також змінами в рівні суспільно нормальних норм (перш за все по умовам праці). Екологічна форма морального зносу зумовлена появою нової техніки, яка в меншій мірі ніж попередня справляє негативний вплив на навколишнє середовище, а також введенням більш жорстких норм та обмежень на ступінь (характер) впливу виробництва на навколишнє середовище.

Отже, як видно із вище наведеного матеріалу, причиною зношення основних засобів може бути не тільки фізичний і моральний знос, але й соціальний у всіх його формах.

Розглядаючи економічну природу амортизації доцільно виділити три концепції амортизації: класичну, економічну та фіскальну.

Класична концепція базується на принципах теорії вартості та об'єктивних закономірних процесах обігу засобів праці. В її основі лежить ідея постійної заміни основних засобів, їх відтворення в любій новій натуральній формі, яка б відображала досягнення науково-технічного прогресу, а не забезпечення повернення авансованої вартості на створення засобів праці. Характерною рисою є відсутність технічної прив'язки зановостворених основних засобів з їх попередньою натуральною формою. Згідно цієї концепції амортизація повинна забезпечити відтворення основних засобів по вартості, яка б відображала сучасні суспільно-необхідні затрати праці на їх створення. Амортизаційний фонд формується в залежності від потреб відтворення засобів праці. Тому нарахування амортизаційних відрахувань, в даному випадку, здійснюється з відтворювальної вартості основних засобів, базою для визначення якої являється балансова вартість. Остання приводиться у відповідність грошовим потребам відтворення засобів праці у новій натуральній формі шляхом періодичних переоцінок. Це може бути як дооцінка так і уцінка.

На перший погляд, негативним моментом класичної концепції амортизації можна вважати те, що у випадку зменшення початкової вартості основних засобів, внаслідок морального зносу (проведення уцінки) буде мати місце недонарахування амортизації. Таке явище не дає змоги акумулювати в амортизаційному фонді такий обсяг фінансових ресурсів, який би за своєю величиною відповідав розміру раніше авансованих грошових коштів. Це в свою чергу змушує виробника до прискорення обороту основних засобів та інтенсифікації процесу їх відтворення, що характеризується вже позитивно. Отже, класична концепція амортизації передбачає необхідність відтворення зношених засобів праці за однаковою відновлювальною вартістю.

Економічна (бухгалтерська) концепція амортизації грунтується не на потребах відтворення, а на необхідності перенесення частини вартості основних засобів на вартість продукції, виробленої за їх допомогою у такій величині, яка б точно відображала втрату вартості засобів праці в процесі виробництва та внаслідок морального зносу. Економічна концепція менш вимоглива стосовно критеріїв ефективності використання амортизаційного фонду. Її завданням є покриття затрат понесених на виготовлення продукції.

Фіскальна (податкова) концепція амортизації передбачає звільнення від оподаткування частини прибутку на суму нарахованої амортизації. Норми амортизаційних відрахувань та методика їх нарахування встановлюється податковим законодавством. Як правило, в такому випадку норми амортизаційних відрахувань перевищують економічно обгрунтовані норми. Даній концепції більш притаманний регулюючий характер.

Шляхом збільшення норм амортизаційних відрахувань можна посилити внутрішній інвестиційний потенціал та покращити фінансове становище підприємств. А внаслідок їх зменшення будуть збільшенні надходження до державного бюджету. Таким чином, нарахування амортизації в податкових цілях регулює відносини підприємств з бюджетом у відповідності з державною політикою економічного розвитку.

Таким чином, враховуючи наявність різних точок зору, розкритих в економічній літературі, та узагальнюючи велику кількість поглядів на окремі сторони амортизації, можна відмітити наступні її риси:

1. Амортизація являється найбільш важливішим моментом кругообігу основних засобів.

2. Одні автори ототожнюють поняття "амортизації" з поняттям "амортизаційні відрахування”. Але ж амортизація представляє собою процес перенесення вартості засобів праці на заново створений продукт, а амортизаційні відрахування являються вартісним вираженням втраченої вартості основних засобів в процесі виробництва продукції та внаслідок їх морального зносу.

3. Амортизація одночасно поєднує риси статей витрат, які зменшують балансовий прибуток та риси статей доходу і при цьому не впливає на рух грошових засобів. В першому випадку амортизація виступає

елементом витрат на виробництво не пов'язаних з відтоком грошових засобів у вигляді амортизаційних відрахувань, які включаються у собівартість виробленої продукції. В другому випадку амортизація представляє собою частину виручки від реалізації продукції, яка не приносить додаткового притоку грошових засобів.

4. Завдячуючи амортизації як економічному процесу, втрачена вартість основних засобів в процесі виробництва продукції, не втрачається, а зберігається, акумулюючись в амортизаційному фонді.

5. Теорія амортизації не повинна протиставляти одну концепцію амортизації іншій. Кожна з них є важливою з точки зору забезпечення ефективної заміни засобів праці.

1.2 Функції амортизації

У сучасній економічній літературі немає єдиного трактування сутності функцій амортизації. Так, Т. Д. Косова [1, с.159--с.160] розглядає чотири функції амортизації: відтворювальну, розподільчу, стимулюючу та фіскальну. Вона дуже стисло характеризує кожну з цих функцій. Відтворювальну та розподільчу функції амортизації вона розглядає стосовно до амортизаційного фонду. Поняття «амортизаційного фонду» залишилось у тому періоді часу, коли діяла тільки державна форма власності. Стимулююча функція амортизації проявляється, на її погляд, як «створення умов для прискорення темпів науково-технічного прогресу», а фіскальна функція визначена як «елемент податкової політики держави» [1, с.159]. Але лишається незрозумілим: хто, для кого і які умови повинен створити?

Автори В.К. Орлова, С. В. Сенчішак [2, с.360- с.362] говорять про дві функції амортизації. Вони, нажаль, не дають назву цим двом функціям амортизації [2,с.362], а лише визначають їх зміст:

першої функції -- як «виведення з оподаткування витрат, понесених на придбання необоротних активів" у податковому обліку;

другої функції -- як перетворення необоротних активів в оборотні внаслідок нарахування амортизації у фінансовому обліку.

Такі розбіжності в класифікації функцій амортизації як за формою, так і за змістом, суттєво ускладнюють застосування фінансового механізму управління амортизацією. Тому виникає потреба у такій класифікації, яка б узгоджувалась з чинною законодавчо-нормативною базою.

Амортизація виконує дві узагальнюючі функції: податкову (фіскальну) та економічну.

Податкова (фіскальна) функція виявляється через податкову амортизацію, яка є елементом податкової політики держави. Ця функція амортизації реалізується завдяки нормам статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Основні фонди й амортизація виділяються у контексті самого закону про прибуток. Їм присвячена окрема стаття -- стаття 8 «Амортизація». Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 цієї статті під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань. Причому сума податкової амортизації, нарахованої відповідно до норм цієї статті, не включається в загальну суму валових витрат, а є самостійним показником, що бере участь (нарівні з валовими витратами) в розрахунку оподатковуваного прибутку. Тобто поступово зменшується скоригований валовий дохід у межах сум нарахованої амортизації. Нараховується податкова амортизація згідно з цим законом щокварталу.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.12.2002 р. №349-IV внесено зміни до закону про прибуток, у тому числі й до ст. 8. Відтепер, починаючи з 01.01.2004 р. значно підвищено норми амортизації, що залежать від амортизаційної політики держави і, відповідно, зменшиться розмір прибутку до оподаткування.

Економічна функція амортизації виявляється через механізм економічної амортизації і полягає в тому, що завдяки амортизації кошти з необоротних активів перетворюються в оборотні. Ця функція амортизації безпосередньо витікає з бухгалтерського (фінансового) обліку. У цьому обліку з початку липня 2000 р. відповідно до П (С)БО 7 «Основні засоби» під терміном «амортизація» слід розуміти систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). У змінах, внесених у П (С)БО 7 наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2002 р. №989, є також визначення зносу основних засобів. Знос -- це сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання. При зростанні суми амортизації (зносу) у поточному періоді чистий дохід підприємства зменшується, а надходження (грошовий потік) збільшуються. Амортизація згідно П (С)БО 16 «Витрати» та п. ЗО П (С)БО 7 «Основні засоби» відноситься до складу витрат.

Підприємства самостійно, завдяки амортизаційній політиці, встановлюють розміри економічної амортизації, від якої залежить розмір прибутку підприємства. Це визначено пунктом 28 П (С)БО 7, однак жодних рекомендацій про використання тільки одного методу нарахування амортизації або прямих заборон на використання різних методів щодо одного з об'єктів основних засобів у стандарті немає. Крім того зазначено, що метод амортизації об'єкта переглядається у разі зміни очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання.

Згідно пункту 29 П (С)БО 7 амортизація нараховується щомісяця.

Також потрібно відмітити думку деяких економістів, які відзначають, що на сучасному етапі економічного розвитку амортизація повинна виконувати не "двуединую функцию - отразить реальные затраты средств труда на производство продукции и возместить авансированные вложения в основные фонды" [3, с. 10], а як пише Шудра "амортизация должна рассматриваться не как функция простого возмещения стоимости изношенных основних фондов, в как основа их интенсивного расширенного воспроизводства, т.е. замены на качественно новой технической основе" [4, с. 27], тобто сприяти оновленню засобів праці. Сучасна теорія амортизації повинна розглядати набагато більшу кількість функцій. До них можна віднести інвестиційну, відтворювальну, стимулюючу, інноваційну, науково-технічну, калькуляційну, податкову.

Інвестиційна функція амортизації передбачає акумулювання в амортизаційному фонді амортизаційних відрахувань як фінансового ресурсу відтворення основних засобів, тобто забезпечення процесу кругообігу засобів праці грошовими засобами, необхідними для їх відтворення. Інвестування може бути як на просте відтворення так і на розширене.

Відтворювальна функція регулює відповідність нарахованої амортизації рівню зношення основних засобів. Вона виникає внаслідок втрачання засобами праці в процесі виробництва своєї вартості і має за ціль забезпечення подальшого процесу виробництва. Відтворювальна функція амортизації повинна враховувати розвиток науково-технічного прогресу, оскільки останній збільшує розрив між фактично перенесеною вартістю на заново створену продукцію та моральним зносом.

Стимулююча функція амортизації проявляється в створенні умов для прискореного оновлення основних засобів. Ця функція базується на тому, що амортизаційний фонд являється власним джерелом грошових засобів підприємства, яке має своє цільове призначення -- відтворення основних засобів. Крім цього, на величину нарахованої амортизації зменшується розмір отриманого прибутку, що підлягає оподаткуванню. Стимулююча функція знаходить свій прояв у застосуванні прискорених методів амортизації та наданні державою різного роду податкових пільг. Це дає змогу підприємствам акумулювати в своєму розпорядженні більше грошових ресурсів, що покращує їх фінансове становище та посилити виробничо-технічний потенціал.

Інноваційна функція амортизації забезпечує відтворення засобів праці на новому технічному рівні у відповідності із розвитком науково-технічного прогресу. На сьогоднішній день, реалізація цієї функції вимагає, прискореного кругообігу основних засобів, оскільки за останні роки суттєво зросли темпи розвитку науково-технічного прогресу.

Науково-технічна функція полягає в сприянні розвитку та прискорення темпів науково-технічного прогресу. Ефективний амортизаційний механізм та раціональна амортизаційна політика забезпечують відтворення основних засобів на новій, більш досконалій основі, що в свою чергу сприяє подальшому розвитку виробничо-технічного потенціалу як окремих підприємств, так і держави в цілому.

Калькуляційна функція полягає у визначенні витрат на виробництво та реалізацію продукції. У собівартість виробленої продукції включається частина вартості засобів праці, яка була втрачена в процесу виробництва цієї продукції.

Податкова функція амортизації реалізовує взаємовідносини підприємств та державної влади з питань розподілу прибутку.

Правильне розуміння економічної природи, концепцій і функцій амортизації та усвідомлення її значення дозволить обґрунтовано вирішувати проблеми, які пов'язані з оцінкою засобів праці, встановленням оптимальних строків використання основних засобів, визначенням методів нарахування амортизації, розробленням норм амортизаційних відрахувань, формуванням та використанням амортизаційного фонду, тобто дозволить проводити ефективну амортизаційну політику.

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ МЕТОДИ НАРАХУВАННЯ АРМОТИЗАЦІЇ

2.1 Прямолінійний метод

Прямолінійний метод амортизації за ПБО-7 полягає у тому, що «річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно.”

Порядок нарахування амортизації при застосування прямолінійного методу можна подати у вигляді двох простих формул:

Річна сума амортизації визначається так

(2.1)

де А - річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

С_а- амортизуюча вартість об'єкту, грн.;

Т - очікуваний період корисного використання об'єкту.

Місячна сума амортизації

; (2.2)

де В- місячна сума амортизації, грн.;

А- річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

Приклад 1.

Підприємством придбано об'єкт основних засобів. Вартість такого об'єкту - 30000 грн. Період корисного використання - 4 роки. Очікується, що цей об'єкт буде мати ліквідаційну вартість, що дорівнює 2000 грн.

В даному випадку вартість об'єкту, що амортизується, основних засобів є вартість, що дорівнює 28000 грн. (30000 грн.-2000 грн.)

Річна норма амортизації - 28000 грн. : 4 роки = 7000 грн.;

щомісячна сума амортизації - 7000 грн. : 12 місяців = 583.33 грн.

Таблиця 2.1. Амортизаційні відрахування за 4 роки

Рік	Сума амортизаційних відрахувань	Сума накопиченої амортизації	Балансова (остаточна) вартість об'єкту основних засобів
1	7000	7000	23000
2	7000	14000	16000
3	7000	21000	9000
4	7000	28000	2000

Таким чином, при застосуванні прямолінійного методу вартість об'єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом терміну його корисного використання. Метод заснований на припущенні, що сума нарахованої амортизації залежить від терміну (тривалості) експлуатації об'єкта основних засобів.

При застосуванні цього методу:

-річна сума амортизації однакова протягом усіх років експлуатації об'єкта;

-сума зносу накопичується рівномірно;

-залишкова вартість об'єкта основних засобів рівномірно зменшується до рівня ліквідаційної вартості.

Недоліком такого методу є те що при його використанні не враховується моральний знос, а також він не дає реальної оцінки виробничої потужності основних засобів в різні роки експлуатації.

Практика показує, що знос машин збільшується в перші роки експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а останні роки експлуатації знос машин знову збільшується. Що стосується морального зносу машин, то також не рівномірний.

Застосування цього методу не завжди відображає повне перенесення вартості основних засобів не створену продукцію, в результаті чого створюється недоамортизована частина вартості основних засобів, що є прямим збитком підприємства.

2.2 Метод зменшення залишкової вартості

Суть даного методу полягає в визначенні річної суми амортизації об'єкту основних засобів виходячи з залишкової вартості такого об'єкту на початок звітного року чи з початкової вартості по введених на протязі року об'єктам. Річна сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об'єкта основних засобів на річну норму амортизації:

За ПБО-7 це метод, „за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно.”

(2.3)

де А -річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

-залишкова вартість об'єкта основних засобів, грн.;

-річна норма амортизації, частин.

Річну норму амортизації підприємство визначає самостійно за наступною формулою

 (2.4)

де Н_а-річна норма амортизації (в частинах);

n-термін корисного використання об'єкта основних засобів, років;

C_л-ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, що визначається підприємством самостійно, грн.;

С_n- початкова (залишкова) вартість об'єкта основних засобів, грн..

Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації передбачає наявність ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів. В протилежному випадку об'єкт основних засобів буде повністю „замортизований” на протязі року.

Відзначимо, що у відповідності до П (З)БО 7 базою для нарахування амортизації при використанні даного методу є залишкова вартість на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації.

Тому, починаючи з дати введення в експлуатацію об'єкта основних засобів до кінця звітного року, у якому був введений цей об'єкт, базою для нарахування амортизації буде первісна вартість такого об'єкта. Іншими словами, якщо об'єкт основних засобів були введений в експлуатацію в липні, то з серпня по грудень (включно) сума амортизаційних відрахувань буде визначатися шляхом множення первісної вартості об'єкта на норму амортизації. З січня наступного звітного року сума амортизації такого об'єкта основних засобів буде визначатися шляхом множення залишкової вартості такого об'єкта на норму амортизації.

Даний метод нарахування амортизації базується на припущенні, що амортизація починає нараховуватися з початку звітного року, хоча практично це буває далеко не завжди. Тому у всіх випадках, коли амортизація нараховується не з початку звітного року, залишкова вартість наприкінці запланованого строку експлуатації не досягає ліквідаційної вартості. У зв'язку з цим підприємство може прийняти рішення про зміну строку амортизації й доамортизувати частину вартості, що залишилася, або ж вважати залишкову вартість об'єкта ліквідаційною вартістю.

Приклад 5

Підприємством придбаний об'єкт основних засобів й введений в експлуатацію 01.12.2000 р. Первісна вартість такого об'єкта 30000 грн. Строк корисного використання - 4 роки. Ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів - 3000 грн.

Норма амортизації складе:

1 - (3000 : 30000)1/4 = 1 - 0,5623 = 0,4377.

Застосувавши цю норму, одержимо розрахунок амортизаційних

відрахувань у розрізі років:

Таблиця 2.2. Амортизаційні вірахування за 4 роки

Рік	Розрахунок	Сума амортизаційних відрахувань	Накопичена амортизація	Залишкова (первісна) вартість
0	--	--	--	30000 грн.
1	30000 грн.* 0,4377	13131 грн.	13131 грн.	16869 грн.
2	16869 грн. * 0,4377	7383 грн.	20514 грн.	9486 грн.
3	9486 грн. * 0,4377	4152 грн.	24666 грн.	5334 грн.
4	5334 грн. * 0,4377	2334 грн.	27000 грн.	3000 грн.

Наведений приклад на практиці зустрічається досить рідко: наприкінці строку експлуатації, а саме наприкінці четвертого року, величина залишкової вартості дорівнює ліквідаційній вартості, що була визначена підприємством.

Приклад 6

Підприємством придбаний об'єкт основних засобів, що введений в експлуатацію у квітні. Первісна вартість об'єкта - 20000 грн. Строк корисного використання - 5 років. Передбачається, що ліквідаційна вартість об'єкта 500 грн. Норма амортизації складе:

1- (500/20000)^1/5=0,52

Об'єкт основних засобів введений в експлуатацію у квітні, нарахування амортизації починається з наступного місяця, після введення в експлуатацію - з травня.

Сума амортизаційних відрахувань за 8 місяців першого року експлуатації складе:

20000*0,52/12*8=6933,33 (грн.)

Розрахунок амортизаційних відрахувань наведений у таблиці 2.3

Таблиця 2.3. Амортизаційні відрахування

Рік	Залишкова (первісна) вартість	Норма амортизації	Сума амортизаційних відрахувань	Сума накопиченої амортизації
1	2	3	4	5
1	20000	0,52	6933,33	6933,33
2	13066,67	0,52	6794,67	13728,00
3	6272,00	0,52	3261,44	16989,44
4	3010,56	0,52	1565,49	18554,93
5	1445,07	0,52	751,44	19306,37
6	693,63	0,52	120,23 (0,52:12*4)	19426,60

Залишкова вартість об'єкта основних засобів наприкінці п'ятого року експлуатації дорівнює

20000-19426,60=573,40 (грн.), (693,63 - 120,23) = 573,40 (грн.).

При застосуванні даного методу місячна сума амортизації визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12. В даному прикладі місячна сума амортизації за перший рік складе:

6933,33:8 = 866,67 (грн.);

за другий рік:

6794,67:12 = = 566,22 (грн.) і т.д.,

за останній

120,23:4 = 30,06 (грн.).

2.3 Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Цей метод є різновидом методу зменшення залишкової вартості.

Норма амортизації в цьому випадку розраховується аналогічно нормі амортизації при використанні прямолінійного методу нарахування амортизації, тобто використовується подвійна ставка амортизаційних відрахувань, розрахована методом прямолінійного списання. При цьому норму амортизації при використанні прямолінійного методу можна представити як:

Н_А=А/С_а (2.5)

де А - річна сума амортизационних відрахувань за рік, грн.;

Са - вартість об'єкта, що амортизується, грн.

Перетворивши дану формулу, одержимо норму амортизації для методу, що розглядається:

Н_А=2* (А/С_а)=2* (С_а/Т)/Са=2/Т (2.6)

Даний метод нарахування амортизації не припускає обов'язкової „наявності” ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів. При цьому дотримується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об'єкта в кінці експлуатаційного періоду була не менша його ліквідаційної вартості.

Приклад 7

Підприємством придбаний об'єкт основних засобів. Первісна вартість такого об'єкта - 30000 грн. Строк корисного використання - 6 років. Очікується, що цей об'єкт буде мати ліквідаційну вартість 1200 грн.Норма амортизації складе 0,33 (2:6 років), або 33 % річних. Розрахунок амортизації представлений у таблиці 2.4

Таблиця 2.4. Амортизаційні відрахування

Рік	Залишкова (первісна) вартість	Норма амортизації	Сума амортизаційних відрахувань	Сума накопиченої амортизації
1	30000,00	0,33333	10000	10000
2	20000,00	0,33333	6666,60	16666,6
3	13333,40	0,33333	4444,42	21111,02
4	8888,98	0,33333	2962,96	24073,98
5	5926,02	0,33333	1975,32	26049,3
6	3950,70	0,33333	1316,89	27366,19

При застосуванні цього методу місячна сума амортизації визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12.

2.4 Кумулятивний метод

Річна сума амортизації в цьому методі визначається як добуток амортизуючої вартості й кумулятивного коефіцієнта:

А= (С_n-C_л)*К_к (2.7)

де К_к -- кумулятивний коефіцієнт;

С_n -- первісна вартість;

C_л -- ліквідаційна вартість.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилась до кінця строку корисного використання об'єкта, на суму чисел років корисного використання цього об'єкта.

Кумулятивний коефіцієнт можна розрахувати по формулі:

К_к=К_л*С_л

де К_л - кількість років, що залишилися до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів;

С_л -- сума чисел років корисного використання об'єкта основних засобів.

Сума чисел років -- це результат сумувування порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об'єкт.

Приклад 8

Підприємство придбало об'єкт основних засобів первісною вартістю 25000 грн. Строк корисного використання 6 років, ліквідаційна вартість об'єкта - 1500 грн.

Розрахуємо річну суму амортизації кумулятивним методом.

Так як очікуваний строк корисного використання об'єкта основних засобів 6 років, то сума чисел дорівнює:

1 + 2 + 3 + 4 + 5 + 6 = 21.

Кумулятивний коефіцієнт дорівнює:

у перший рік експлуатації - 6/21;

у другий рік експлуатації - 5/21;

у третій рік експлуатації - 4/21;

у четвертий рік експлуатації - 3/21;

у п'ятий рік експлуатації - 2/21;

у шостий рік експлуатації - 1/21.

Виходячи з того, що амортизуюча вартість дорівнює

25000-500=23500 (грн.),

розрахуємо суму амортизації, таблиця 2.5

Таблиця 2.5. Амортизаційні відрахування

Рік	Амортизуюча вартість	Кумулятивний коефіцієнт	Сума амортизаційних відрахувань	Сума накопиченої амортизації
1	23500,00	6/21	6714,29	6714,29
2	23500,00	5/21	5595,24	12309,53
3	23500,00	4/21	4476,19	16785,72
4	23500,00	3/21	3357,14	20142,86
5	23500,00	2/21	2238,09	22380,95
6	23500,00	1/21	1119,05	23500,00

Місячна сума амортизації визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12.

Якщо об'єкт введений в експлуатацію в грудні минулого року, а нарахування амортизації почалося в січні поточного року, то відповідно до умов даного прикладу місячна сума амортизації буде розраховуватися в таким чином:

за перший рік:

6714,29:12 = 559,52 (грн.),

за другий:

5595,24:12 = 466,27 (грн.) і т.д.

Припустимо в нашому прикладі об'єкт основних засобів був введений в експлуатацію у квітні 2003 року, а нарахування амортизації почалося в травні (виходить, цього року об'єкт експлуатувався 8 місяців).

Таким чином, сума амортизації, що приходиться на 2003 рік, складе:

6714,29 * 8:12 = 4476,19 (грн.)

або 559,52 (грн.) на місяць. В 2004 році необхідно доамортизувати залишок суми за перший повний рік експлуатації, тобто 2238,1 грн. (6714,29 - 4476,19), у січні - квітні 2004 року по 559,52 грн. на місяць, а в травні - грудні 2004 року суму рівну

5595,24*8:12 = 3730,16 (грн.)

або 466,27 (3730,16 : 8) (грн.) на місяць, і т.д.

Якщо строк експлуатації об'єкта досить довгий, суму чисел років визначають по формулі кумулятивного числа:

((N+1)*N)/2 (2.8)

де N -- строк корисного використання об'єкта основних засобів, роки.

Визначення суми амортизації методом зменшення залишкової вартості та кумулятивним методом є найбільш прогресивними з точка зору методології бухгалтерського обліку наведена нижче:

- у перші роки, коли інтенсивність використання об'єкту максимальна, амортизується більша частина його вартості ;

- у перші роки накопичуються кошти для заміни об'єкта, що амортизується;

- забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт об'єктів, що амортизуються, що приходиться на останні роки експлуатації без відповідного збільшення витрат виробництва (собівартості продукції) за рахунок того, що сума нарахування амортизації в ці роки зменшується.

2.5 Виробничий метод

Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарної кількості виробленої продукції об'єктом за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виробленої продукції, відпрацьованих годинах, кілометрах пробігу та ін.).

Місячна сума амортизації визначається виходячи з фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється співвідношенням амортизуючої вартості об'єкта основних засобів і плануючого обсягу продукції (робіт, послуг) за весь строк корисного використання такого об'єкта основних засобів. Як ми вже відзначали, вартістю об'єкта основних засобів, що амортизується, є первісна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

Таким чином, норму амортизації за цей методі можна розрахувати за формулою:

Н_А= (С_n-С_л)/О_n (2.9)

де Н_А -- норма амортизації, частка;

С_n -- первісна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

С_л -- ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

О_n -- розрахунковий обсяг діяльності (виробництва), одиниці.

Розглянемо застосування виробничого методу нарахування амортизації на прикладах.

Приклад 9

Припустимо, об'єкт основних засобів був придбаний для виготовлення 90000 одиниць продукції. Первісна вартість об'єкта становить 30000 грн. Ліквідаційна вартість - 3000 грн. Тоді виробнича ставка амортизації складе:

(30000 грн.-3000 грн.) : 90000 одиниць = 0,3 грн./од.

У перший місяць експлуатації виготовлено 2500 одиниць продукції. При цьому сума амортизаційних відрахувань за цей місяць складе:

0,3 грн./од. * 2500 одиниць = 750 грн.

Приклад 10

Припустимо, придбано автомобіль вантажопідйомністю більше 2 тонн з очікуваним пробігом до 400000 км. Первісна вартість автомобіля становить 15000 грн., ліквідаційна - 1500 грн. У звітному періоді пробіг становить 5000 км.

Виходячи з наведених даних, сума амортизаційних відрахувань у звітному періоді складе:

5000 км. * (15000 грн. - 1500 грн.) : 400000 км. = 168,75 (грн.).

Зверніть увагу, що на відміну від вищенаведених методів амортизації, при яких визначалася річна сума амортизації, виробничий метод припускає визначення місячної суми амортизації.

Відзначимо, також що при використанні даного методу сума амортизації, що визнається витратами звітного періоду, і балансова вартість об'єкта при використанні даного методу змінюються в порівнянні з попереднім періодом прямопропорційно обсягу виготовленої продукції (робіт, послуг).

Характеристика методу. В основі цього методу лежить припущення, що фактично отриманий дохід від експлуатації відповідного матеріального активу в кожному звітному періоді пов'язаний з випуском одиниць продукції, виробленої з його участю в цих звітних періодах. Існує думка, що на такий вид устаткування, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цілях пропорційно одиницям виробленої на ньому продукції в кожному звітному періоді (на основі первинно визначеного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часу з початку експлуатації (як передбачає прямолінійний метод). При цьому стверджується, що більшість виробничих активів беруть участь у створенні доходу (і відповідно зношуються) тільки тоді, коли вони використовуються у виробництві, а не просто з часом.

Метод нарахування зношування пропорційно випуску продукції теж дуже простий, раціональний і систематичний. Його найкраще використовувати в тому випадку, коли можна визначити фактичний обсяг виробленої продукції активом, на який нараховується зношування. Використання також доцільне, коли економічна вигода того чи іншого необоротното активу зменшується у зв'язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв'язку з впливом часу на нього. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, що визнається витратами поточного періоду, отриманим доходам, у випадку якщо використання відповідного необоротного активу неоднаково в різні періоди. Однак, незважаючи на всі плюси, цей метод у за кордонній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки неможливо або дуже складно визначити фактичний обсяг продукції, виробленої з використанням того або іншого необоротного активу.

2.6 Методи, передбачені податковим законодавством

Порядок нарахування амортизації в податковому обліку регламентований статтею 8 й 9 Закону про податок на прибуток й полягають в наступному:

-принципи й механізм нарахування амортизації єдині для всіх платників податку на прибуток незалежно від форми власності й органзаційно-правової форми господарювання;

-передбачено спрощену класифікацію основних фондів по групах;

-при визначенні балансової вартості основних фондів враховуються витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію й інші види поліпшення основних фондів, а також фактично нарахована сума амортизації;

-стосовно груп 2, 3 й 4 основних фондів використовається груповий метод визначення балансової вартості відповідної групи й розрахунку амортизаційних відрахувань;

-установлено єдині для кожної групи основних фондів (і для всіх платників) норми амортизаційних відрахувань.

Для податкового обліку амортизація є окремою статтею, що зменшує оподатковуваний дохід. Відповідно до Закону про податок на прибуток під терміном - "амортизація основних фондів" мається на увазі поступове віднесення витрат на їхнє придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоректованого доходу платника податків у межах норм амортизаційних відрахувань.

Об'єктом для нарахування амортизації відповідно до пункту 8.1. 2 статті 8 Закону про податок на прибуток є витрати, пов'язані з:

а) придбанням основних фондів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання худоби й придбання, закладку й вирощування багатолітніх насаджень до початку плодоносіння;

б) самостійним виготовленням основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті виготовленням таких основних фондів;

в) проведенням всіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації й інших видів поліпшення основних фондів;

г) капітальним поліпшенням землі, не пов'язаним з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Стаття 8 Закону про податок на прибуток, що визначає порядок збільшення та зменшення балансової вартості відповідних груп обліку основних фондів і нарахування амортизації, не містить інформації, з якого моменту необхідно амортизувати понесені підприємством витрати на придбання основних фондів.

Згідно пункта. 8.3. 1 стаття 8 даного Закону сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 статті 8 Закону про податок на прибуток, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Таким чином, для основних фондів групи 1 нарахування амортизації здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, а для основних фондів груп 2, 3 й 4 - з кварталу, що є наступним за кварталом оприбуткування матеріальних цінностей, які входять до складу цих груп незалежно від фактичного здійснення розрахунків за такі основні фонди.

Не підлягають амортизації витрати на:

-придбання й відгодівля продуктивної худоби;

-вирощування багаторічних плодових насаджень;

-придбання основних фондів з метою подальшого продажу іншим особам або їхнє використання в якості комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для продажу іншим особам;

-зміст основних фондів, що перебувають на консервації.

Зазначені види витрат підлягають включенню до складу валових витрат підприємства того звітного періоду, у якому були понесені.

Також не підлягають амортизації:

-- витрати бюджетів на будівництво й утримання будівель благоустрою й житлових будинків, придбання й зберігання бібліотечних й архівних фондів;

-- витрати бюджетів на будівництво й утримання автомобільних доріг загального користування;

-- витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або поліпшення невиробничих фондів.

Під терміном «невиробничі фонди» для цілей оподатковування варто розуміти капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку (капітальні активи, що підлягають під визначення груп 1).