Економічні закони і їх використання

Зміст

Вступ

1. Категорія «економічний закон» та критерії її класифікації

1.1 Категорія “економічний закон”

1.2 Критерії класифікації економічних законів

2. Механізм дії та механізм використання економічних законів

3. Основні рушійні сили та економічні закони товарного виробництва

3.1 Суперечності -- джерело і рушійна сила розвитку товарного виробництва

3.2 Економічні закони і категорії товарного виробництва

Висновок

Список використаної літератури

Словник економічних термінів

Вступ

Закон -- внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.

Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю. У свою чергу, суперечність є суттєвим відношенням між протилежними сторонами, закономірним відношенням.

У працях західних, російських і українських економістів переважно не дається визначення закону через протиріччя, що неминуче спричиняє поверхневе його розуміння.

Так, А. Маршалл характеризував закон як вираження суспільних тенденцій, "узагальнення, яке гласить, що від членів будь-якої соціальної групи за певних умов можна очікувати певного способу дій".

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони істотно різняться від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей -- у виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них тимчасові, минущі.

Водночас у дії економічних законів і законів природи певною мірою спостерігається така спільна риса, як спадковість. Найбільше це стосується законів розвитку продуктивних сил, зокрема головної продуктивної сили -- людини, яка успадковує здоров'я, психофізичні якості тощо.

1. Категорія «економічний закон» та критерії її класифікації

1.1 Категорія “економічний закон”

Пригадаймо, як зміст категорії "економічний закон" тлумачився в економічній літературі до 90-х років.

Так, у підручнику за редакцією М. Цаголова економічний закон визначається як "необхідний, суттєвий, постійно повторюваний зв'язок, взаємозалежність явищ і процесів економічного життя".

В енциклопедії "Політична економія" економічний закон характеризується як "необхідні, стійкі, повторювані причинно зумовлені зв'язки і взаємозалежності економічних явищ у процесі виробництва, розподілу матеріальних благ і послуг на різних ступенях розвитку людського суспільства. Економічні закони відображають найбільш суттєві, типові ознаки виробничих відносин".

Подібні визначення здебільшого повторювались в іншій навчальній та науковій економічній літературі.

Попередньо зазначимо, що до основних форм зв'язку в таких визначеннях віднесені необхідні, суттєві, постійно повторювані, стійкі, причинно зумовлені зв'язки. Об'єкти, між якими налагоджуються такі зв'язки, називали явищами і процесами економічного життя, явищами в процесі трьох сфер суспільного відтворення (крім споживання), а сферою дії -- виробничі відносини.

А тепер з'ясуємо, чи не змінилося тлумачення сутності економічних законів у навчальній літературі 90-х років?

Так, у підручнику "Економіка" економічний закон характеризується "як вираження найбільш загальних зв'язків між економічними процесами і явищами, тобто дія якогось певного фактора з об'єктивною необхідністю веде до певних наслідків". Колектив санкт-петербурзьких учених визначає економічний закон як "найбільш суттєві, стійкі, постійно повторювані причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності в економічних явищах і процесах". Є. Борисов стверджує, що "економічні закони виражають необхідні, істотні, масові та стійко повторювані причинно-наслідкові залежності між господарськими процесами".

Складнішу дефініцію сутності економічного закону наводить Г. Журавльова. "Щоб дати визначення економічного закону, -- пише вона, -- необхідно згадати філософське визначення закону як стійкого, міцного, багатократно повторюваного явища і як вираження внутрішньої, суттєвої, необхідної, причинно-наслідкової, постійної, загальної, якісної і кількісної взаємозалежності (відношення), властивої явищу або процесу".

Автори підручника "Політекономія" стверджують, що "економічні закони виражають суттєві, стійкі, постійно повторювані необхідні зв'язки і взаємозалежності економічних явищ, вони виражають розвиток виробничих відносин".

Перш ніж вдаватися до конструктивної критики наведених точок зору, зазначу, що більшість із них значною мірою відтворюють визначення економічного закону, традиційне для радянської економічної літератури.

А тепер з'ясуємо погляди окремих українських авторів на цю проблему. Так, в одному з підручників економічний закон розглядається як "стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя".

Автори видання за редакцією Г. Климка та В. Нестеренка вважають, що "економічні закони виявляють об'єктивні, стійкі, причинно-наслідкові зв'язки як усередині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними, розкривають сутність зв'язків (наприклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу"). Ю.І. Палкін зазначає, що "економічна теорія спирається на узагальнення досвіду суспільної практики, які відображають об'єктивні суттєві економічні зв'язки економічного життя, тобто економічні закони". Аналогічне визначення наводять ці автори у навчальному посібнику "Основи економічних знань".

Водночас, конкретизуючи це визначення, вони зазначають, що "в економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку являє собою особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об'єктивна економічна суперечність". "У кожній такій суперечності, -- продовжують автори, -- є дві сторони (або протилежності).

Однією з них є процес-причина, другою -- економічний процес, який виступає як чинник, що протидіє процесу-причині. Він виникає як наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва".

Як же тлумачать сутність економічного закону економічні словники та енциклопедії 90-х років? У "Великому енциклопедичному словнику" ця категорія визначається як "внутрішні, суттєві, стійкі, постійно повторювані причинно-наслідкові зв'язки в системі виробничих відносин".

В "Економічній енциклопедії", створеній санкт-петербурзькими науковцями, стверджується, що економічні закони -- це об'єктивні, стійкі, повторювані причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності економічних явищ у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг на різних ступенях розвитку людського суспільства".

В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л.І. Абалкіна визначення сутності економічного закону відсутнє. Оскільки це одна з фундаментальних категорій, то її відсутність засвідчує низьку теоретико-методологічну і методичну базу формування категоріального апарату енциклопедії.

Більш спрощено сутність економічного закону тлумачать західні економісти. Так, А. Маршалл запевняв, що економічні закони є вираженням суспільних тенденцій, "узагальнень, в яких стверджується, що від членів будь-якої соціальної групи за певних умов можна очікувати певного способу дій". Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенді Л. Брю, ототожнюючії поняття "теорія", "моделі", "принципи", "закони", стверджують, що всі вони означають "узагальнення або констатацію закономірностей у поведінці індивідів та інститутів".

Що стосується терміна "економічний закон", то він, на їх думку, дещо вводить в оману, оскільки передбачає високий ступінь точності, загальності його застосування і навіть моральної справедливості".

Насправді, високий ступінь точності мають, значною мірою, лише закони фізики, хімії тощо. Що стосується моральної справедливості, то вона має бути присутньою лише в оціночних судженнях нормативної економічної теорії.

Критичний аналіз наведених точок зору найдоцільніше вести шляхом характеристики, по-перше, основних форм зв'язків, властивих економічному закону; по-друге, тих об'єктів, між якими ці зв'язки здійснюються; по-третє, сфери дії.

Серед таких форм зв'язків різні автори називають найбільш загальні, суттєві, стійкі, постійно або багатократно повторювані, причинно-наслідкові, міцні, необхідні, постійні, загальні, якісні і кількісні, об'єктивні, внутрішні, -- всього 13 форм зв'язків.

Із попереднього осмислення філософської категорії "закон" логічно випливає висновок, що до основних форм зв'язку як категорії діалектики, а водночас і економічного закону, слід віднести лише внутрішні, необхідні, сталі й суттєві.

Найважливішими зв'язками названі вище автори вважають зв'язки між економічними явищами і процесами, в економічних явищах і процесах економічного життя, всередині економічних явищ і процесів і між ними, зв'язки економічного життя, між економічними процесами.

Поняття "процес" також визначається неоднозначно:

1) як хід будь-якого явища, послідовна зміна станів, стадій розвитку тощо;

2) як сукупність послідовних дій для досягнення будь-якого результату.

У "Філософському словнику" цей термін визначається як "закономірна, послідовна зміна явища, його перехід в інше явище". Отже, поняття "процес" конкретизує поняття "явище", відображає його зміну у часі, наявність певних етапів або стадій під час таких змін.

Явище у філософській літературі розглядають здебільшого як об'єктивну реальність, конкретні події, сукупність зовнішніх сторін, властивостей, форму вияву сутності, яка не збігається з останньою, певною мірою спотворює її.

Водночас у процесі переходу від сутності першого порядку до сутності другого порядку менш глибока сутність може виступати виявом більш глибокої. Закон може також бути відношенням сутностей або між сутностями. Але тут доцільно зазначити, що в "Науці логіки" Гегеля закон розглядається і як єдність в явищах, як закон явища, як стійке, що залишається в явищі; і стверджується, що явище є складнішим (цілісністю) за закон тощо.

Це дає підстави вважати що найповніше об'єкти, між якими встановлюються зв'язки (отже, закони), характеризують ті автори, які говорять про такі зв'язки між економічними явищами і процесами і всередині них. Водночас це найбільш абстрактна характеристика таких об'єктів. Для її конкретизації слід усвідомити, що різні речі, об'єкти взаємодіють через свої властивості.

Тому економічний закон виступає як зв'язок не лише між економічними явищами і процесами, а й між окремими властивостями цих явищ і процесів.

Якщо в межах конкретної об'єктивної реальності, що виступає явищем, у процесі розвитку останнього виникають окремі стадії, етапи, ступені, то закон може виражати основні форми зв'язків між цими стадіями.

Залежно від типу та виду економічний закон може виражати внутрішні, необхідні, сталі і суттєві зв'язки між окремими системами. Таку роль виконує, зокрема, закон прискореного розвитку економічних систем.

Щодо сфери дії законів, то їх не можна обмежувати розвитком лише виробничих відносин, оскільки це призведе до однобічного тлумачення предмета політичної економії (без взаємодії з розвитком продуктивних сил), або всередині таких відносин.

Якщо йдеться про різноманітні сфери дії економічних законів, то до них, якщо йти від загального до особливого і часткового, належать різні економічні системи, окрема цілісна економічна система, окремі метасистеми (економічні відносини, економічний спосіб виробництва, технологічний та суспільний спосіб виробництва), підсистеми (продуктивні сили, техніко-економічні відносини, виробничі відносини і господарський механізм), окремі сфери суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), окремі елементи продуктивних сил (наприклад, для розвитку людини властивий закон зростання потреб), два або більше елементів останніх (наприклад, закон переходу функцій від особистісних до речових факторів виробництва), окремі елементи виробничих відносин, або відносин економічної власності (наприклад, закон середньої норми прибутку), техніко-економічних відносин (наприклад, закон концентрації виробництва), організаційно-економічних відносин (наприклад, закон зростання рекламних витрат), господарського механізму (наприклад, закон посилення ролі державного регулювання на вищій стадії капіталізму або закон одержавлення господарського механізму). Інші сфери дії економічних законів були висвітлені при характеристиці різних аспектів політичної економії.

Важливою передумовою пізнання змісту закону як економічної категорії є з'ясування взаємозв'язку між законами і сутністю, які, як зазначалося, є однопорядковими.

Своєю чергою, глибинна сутність може бути розкрита передусім через категорію суперечності. "Співвідношення двох взаємно суперечливих сторін, їх боротьба і їх злиття в нову категорію -- зазначав К. Маркс, -- становлять суть діалектичного руху". Тому, визначаючи економічний закон як основні форми зв'язку всередині окремого явища або процесу, необхідно досліджувати внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між протилежними сторонами цих явищ і процесів.

Так, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил розкриває названі форми зв'язку між протилежними сторонами суспільного способу виробництва.

Якщо врахувати, що процес пізнання здійснюється від вивчення явища до сутності, від сутності першого порядку до сутності другого порядку і т.д., отже, від менш глибокої сутності до більш глибокої, то дійдемо висновку, що й економічні закони мають різну глибину.

Викладене дає змогу обґрунтувати коротке та розгорнуте визначення економічного закону як категорії.

У першому випадку з'ясовуються лише найважливіші об'єкти, між якими встановлюються внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки й водночас пізнається закон на рівні глибинної сутності, тобто до уваги береться взаємодія між суперечливими сторонами одних і тих самих об'єктів; у другому -- закони різної глибини.

Найкоротше економічний закон можна визначити як внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між основними протилежними сторонами, властивостями всередині економічних явищ і процесів.

Розгорнуте визначення закону розкриває внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між основними протилежними сторонами, властивостями всередині економічних явищ і процесів і між ними, а також між окремими стадіями й ступенями розвитку економічної системи, її підсистемами, елементами та між різними системами.

На відміну від законів природи закони суспільства, в тому числі економічні, є законами різноманітних форм діяльності людей (виробничої, соціальної, політичної, ідеологічної та ін.) і виявляються через інтереси і потреби людей. В основі суспільства лежать економічні, або матеріальні, за словами К. Маркса, закони, які не залежать від волі, політики тощо.

Однак було б неправильно ототожнювати закони суспільства з діяльністю людей. Перші визначають характер суспільної діяльності людей, їх мету і вчинки. Між дією законів і поведінкою людей виникають різноманітні проміжні ланки, без вивчення яких неможливо пізнати механізм дії суспільних законів.

Першою з таких проміжних ланок є потреби людей. Необхідність їх задоволення у процесі суспільної праці зумовлює необхідність встановлення об'єктивних матеріальних відносин (зв'язків) між людьми.

Другою проміжною ланкою між об'єктивними законами суспільства і конкретною доцільною діяльністю людей виступають інтереси.

Наступною (третьою) ланкою у механізмі такого взаємозв'язку є мета. В історії суспільства, як відомо, діють люди, наділені свідомістю, і в ньому нічого не робиться без свідомого наміру, без бажаної мети.

Виокремлення таких проміжних ланок між об'єктивною природою суспільного закону і діями людей має важливе методологічне і теоретичне значення. Наприклад, недооцінка свідомих намірів людей обмежує можливості дослідження механізму дії законів суспільства.

Аналогічно ігнорування потреб як однієї з проміжних ланок формули, що розглядається, формування яких має свої особливості, відмінні від становлення і розвитку інтересів, свідомих намірів, утруднило б пізнання механізму дії і механізму використання суспільних законів.

Тому певним спрощенням є спроба Л.І. Абалкіна обмежити взаємозв'язок між законами і діями людей лише однією проміжною ланкою -- інтересами. Виділення самих лише інтересів правомірне лише в тому випадку, коли існує потреба знайти визначальну проміжну ланку.

Такий висновок випливає з положення про те, що "економічні відносини кожного даного суспільства виявляються насамперед як інтереси". Крім того, виділення як проміжної ланки самих інтересів не дозволяє підвести три ланки усієї системи (закони, інтереси, поведінка людей) під категорії "загальне", "особливе" і "одиничне".

Одиничне, як уже зазначалося, як форма зв'язку загального й особливого, не означає поведінки поодиноких людей, окремих індивідуумів. Коли йдеться про рушійні сили суспільного розвитку та їх аналіз на рівні свідомих намірів, то до уваги беруться ті наміри, які приводять у рух великі маси людей, цілі народи, а в кожному конкретному народі, своєю чергою, цілі класи.

Виділяти інтереси як єдину проміжну ланку доцільно і в тому разі, коли розглядається тільки одна зі сторін способу виробництва -- виробничі відносини або відносини власності та їх закони.

Однак політична економія не обмежується вивченням лише суспільної форми. Предметом її дослідження є виробничі відносини у взаємозв'язку та взаємодії з розвитком продуктивних сил, яким властиві свої іманентні закони розвитку та специфічні суперечності.

Тільки з урахуванням такого взаємозв'язку К. Маркс міг сформулювати закон відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку продуктивних сил.

Економічні зв'язки і відносини між людьми завжди пов'язані з речами, з привласненням матеріальних та нематеріальних благ. Лише з урахуванням зв'язку виробничих відносин, або відносин економічної власності, з розвитком продуктивних сил перші (виробничі відносини) набувають характеру матеріальних об'єктивних відносин.

Зрозуміло, і в тому випадку, коли як об'єкт дослідження розглядаються тільки виробничі відносини, потреби зовсім не ігноруються.

Це зумовлено тим, що в даному випадку досліджується суспільна форма розвитку продуктивних сил і останні присутні в такій формі в діалектичне знятому вигляді. Тому потреби в суспільній формі представлені опосередковано.

Названі раніше проміжні ланки між діями об'єктивних законів і поведінкою людей розмежовані переважно лише з точки зору суспільного способу виробництва.

В ширшому розумінні, з точки зору суспільно-економічної формації до проміжних ланок між двома цими крайностями, особливо якщо йдеться про дії класів, належать право, політика, ідеологія та інші надбудовчі інститути.

Так, вимоги робітників і службовців державного сектора економіки підвищувати заробітну плату в промислово розвинених країнах капіталу значною мірою блокуються відсутністю права на страйк, на укладання колективних договорів та ін.

В цьому випадку панівний клас в особі державно-монополістичної олігархії за допомогою юридичних актів і норм перешкоджає визнанню і правовому забезпеченню об'єктивних економічних потреб робітників і службовців державного сектора економіки. Самі економічні умови можуть одержати суспільне визнання у формі юридичних законів, правил, норм.

У наведеному прикладі діям робітничого класу даного сектора може перешкоджати буржуазна ідеологія: зокрема, раніше в США була розповсюджена думка про те, що непідкорення державних робітників уряду є непідкоренням волі народу, а страйки державних робітників прирівнювалися до державної зради.

Різноманітні проміжні ланки з області надбудовчих відносин зворотно впливають на економічний стан та історичну боротьбу, в багатьох випадках визначаючи переважно її форму.

До специфіки категорії "економічний закон" належить насамперед те, що його зміст розкривається через виявлення внутрішньо необхідних стійких, суттєвих економічних зв'язків між явищами і процесами, окремими стадіями і ступенями розвитку суспільного способу виробництва, окремими ознаками, особливостями і властивостями тієї чи іншої стадії, етапу, ступеня.

Акцент на економічних зв'язках передбачає чітке їх відмежування від соціальних, політичних, юридичних зв'язків і відносин.

У зв'язку з цим слід відзначити, що економічні закони проявляються не лише в економічних, а й у соціальних, політичних та інших формах.

Підкреслюючи визначальну роль базису в історичному розвитку, Ф.Енгельс водночас відзначав, що "існує взаємодія всіх цих моментів, в якій економічний рух як необхідне в кінцевому рахунку прокладає собі дорогу крізь нескінчену безліч випадковостей".

Важливу роль у з'ясуванні сутності економічних законів відіграє їх чітка класифікація.

У сучасній економічній літературі виділяють здебільшого закони лише одного типу, що не відповідає вимогам системного підходу. Щоб усунути цей недолік, необхідно виділити критерії.

1.2 Критерії класифікації економічних законів

Критерії класифікації економічних законів -- найважливіші ознаки, на основі яких здійснюється оцінка різних типів економічних законів та їх класифікація згідно з принципом субординації.

Якщо виділяти критерії за їх значущістю, то, залежно від терміну дії економічних законів, до першої групи слід віднести закони, які діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють закони чотирьох типів.

До першого типу належать всезагальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільно-економічним формаціям. До них належать закон економії часу, закон зростання продуктивності праці, закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін. Вони відображають передусім закони розвитку продуктивних сил.

До другого типу економічних законів належать загальні економічні закони, тобто закони, які діють у декількох формаціях і відображають еволюцію товарно-грошових відносин та однотипних відносин економічної власності у взаємодії з розвитком окремих сторін технологічного способу виробництва: закон вартості, закон грошового обігу, закон попиту і пропозиції та ін.

До третього типу належать закони, які діють у межах лише однієї суспільно-економічної формації, тобто специфічні економічні закони. До них належать закони розвитку різних типів та форм власності у взаємодії з прогресом технологічного способу виробництва та окремими елементами організаційно-економічних відносин. Це передусім основний економічний закон, закон концентрації окремих форм власності та капіталу ( наприклад, в умовах капіталізму -- закони концентрації промислового, торговельного, індивідуального, позичкового капіталу та ін.).

До четвертого типу належать економічні закони, які діють на одній з вищих стадій чи одному зі ступенів розвиненої суспільно-економічної формації, тобто стадійні і ступеневі закони.

Так, на вищій стадії капіталізму діють закони монополізації капіталістичного виробництва, закон зрощування промислового капіталу з банківським та ін.; на вищому ступені цієї стадії діє закон одержавлення капіталістичної економіки, закон планомірності розвитку тощо. Стадійно-ступеневі закони відображають відносини економічної власності та економічної влади у взаємодії з розвитком технологічного способу виробництва й організаційно-економічними відносинами.

До другої групи економічних законів належать закони різних сфер суспільного відтворення, тобто закони безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і споживання.

До першого визначального виду цих законів належать закони безпосереднього виробництва, серед яких закон зростання технічної будови виробництва, закон визначення вартості (цінності) товарів суспільне необхідним робочим часом, закон спадної віддачі та ін.

Другий вид цієї групи економічних законів становлять закони, які діють у сфері обміну, серед них закон вартості (основною ознакою якого є обмін еквівалентів), закон попиту тощо.

До третього виду належать закони, які діють у сфері розподілу: закон привласнення середнього прибутку на рівновеликий капітал, закон привласнення монопольно високого прибутку великими компаніями, закон обернено пропорційної залежності між прибутком і заробітною платою та ін.

До четвертого виду цієї групи законів належать закони сфери споживання: закон зростання потреб, закон Енгеля, закони Госсена тощо. Водночас окремі економічні закони відображають взаємозв'язок двох і більше сфер суспільного відтворення (наприклад, закон попиту і пропозиції).

До третьої групи економічних законів доцільно віднести закони розвитку та функціонування окремих економічних підсистем. Визначальними з-поміж них є закони розвитку продуктивних сил. До них у сучасних умовах належать закон поступового переходу функцій працівника до засобів праці, закон зростання ролі особистісного фактора виробництва, закон зростання екологічних витрат та ін.

Найтісніше з продуктивними силами пов'язані техніко-економічні відносини. До законів розвитку цієї підсистеми належить закон усуспільнення виробництва і праці, закон суспільного поділу праці, закон концентрації виробництва тощо.

В єдності і взаємодії з законами продуктивних сил закони розвитку техніко-економічних відносин формують закони еволюції та функціонування технологічного способу виробництва.

До законів, які відображають розвиток організаційно-економічних відносин в умовах капіталізму, належить закон зростання витрат на маркетингові дослідження, закон удосконалення організації виробництва.

Законами розвитку та функціонування відносин економічної власності керують основний економічний закон, а також закон концентрації власності, закон централізації власності, закони розвитку окремих форм капіталу тощо.

Закони розвитку економічної власності у взаємодії з законами продуктивних сил формують закони суспільного способу виробництва. Закони, властиві техніко-економічним, організаційно-економічним і виробничим відносинам (відносинам економічної власності), взаємодіючи, формують закони розвитку економічних відносин, а останні у взаємодії з законами продуктивних сил -- закони економічного способу виробництва.

До законів, які відображають розвиток господарського механізму, належать закони конкуренції, закон пропорційного розвитку, закон посилення державного регулювання, закон монополістичної планомірності та ін.

До четвертої групи економічних законів належать закони, які діють на різних рівнях економічної системи: мікро-, макро-, метарівні та в масштабах світового господарства.

Законами мікрорівня є закон одиничного поділу праці, закон зростання трансакційних витрат та ін.

Законами макрорівня виступають закон циклічного розвитку економіки, закон пропорційного розвитку економіки, закон грошового обігу та ін.

До законів метарівня належать закони інтернаціоналізації виробництва, обміну тощо, які найінтенсивніше діють у межах ЄС. До законів, які діють у межах світового господарства, належать закони нерівномірності економічного розвитку, закон інтернаціоналізації обігу (який на цьому рівні діє з меншою інтенсивністю), інтернаціональні форми закону вартості та ін.

П'яту групу економічних законів формують закони становлення, розвитку, функціонування та занепаду економічної системи, про які йшлося при з'ясуванні принципу історизму.

До шостої групи економічних законів належать закони, що відрізняються ступенем об'єктивності, впливу на них суб'єктивних чинників. Найбільш об'єктивними (тобто незалежними від волі і свідомості людей) є закони розвитку продуктивних сил, відтак -- техніко-економічних відносин, відносин економічної власності, організаційно-економічних відносин та господарського механізму.

Сьому групу економічних законів та закономірностей становлять закони розвитку перехідних економічних систем. Такими закономірностями виступають поступове послаблення інтенсивності та звуження сфери дії законів попередньої економічної системи, становлення якісно або сутнісно нового типу економічних законів та суперечностей (залежно від сутності попередньої і наступної систем), внаслідок чого відбувається боротьба нового зі старим і у разі послаблення (занепаду) капіталістичного способу виробництва, як це відбувається у багатьох розвинених країнах світу, посилюється дія законів соціалізації; і навпаки -- посилюється дія законів капіталізації у процесі трансформації адміністративно-командної системи в капіталізм зразка XIX ст., як, наприклад, у країнах СНД. Ці закономірності конкретизуються щодо кожної з економічних підсистем (продуктивних сил, техніко-економічних відносин тощо).

Таке розмежування економічних законів має певною мірою умовний характер.

Свідченням цього є віднесення окремих законів до кількох різних груп. У процесі взаємопереплетення, взаємозумовленості, взаємопроникнення цих законів формується їх система. Хоча в наведеній класифікації не всі економічні закони обґрунтовані, вона слугуватиме методологічною основою як для глибшого пізнання сутності уже відомих економічній науці законів, так і для комплексного дослідження нових.

Системний характер економічних законів полягає:

1) у підпорядкованості всіх типів та видів таких законів основному економічному закону, а за умов капіталістичного способу виробництва -- виробництву додаткової вартості, що на поверхні виступає у формі привласнення максимального прибутку. І справді, усі закони -- закони зростання продуктивності праці, концентрації виробництва тощо -- діють заради основної мети, виступають засобами її реалізації. Якщо окремі явища і процеси в сучасних розвинених країнах світу не підтверджують такої підпорядкованості, то це свідчить про поступову зміну типу самої системи, наприклад, зростання її соціалізації;

2) у наявності законів, розвиток і функціонування яких пронизує й охоплює всю економічну систему (окремі її підсистеми, всі сфери суспільного відтворення). До таких законів, крім основного, належать закони конкуренції, планомірного та пропорційного розвитку, циклічного розвитку та ін.;

3) у тому, що кожний економічний закон пронизаний суперечностями, які в сукупності виступають рушійною силою розвитку економічної системи;

4) у взаємодоповнюваності, взаємопереплетенні, взаємопроникненні багатьох економічних законів. Наприклад, дія закону планомірного розвитку посилюється завдяки дії закону пропорційного розвитку, важливою умовою обміну еквівалентів (що є основною ознакою закону вартості) є наявність основних пропорцій у розвитку народного господарства тощо;

5) у тому, що деякі економічні закони входять водночас до різних типів законів.

Розвиток економічних законів відбувається передусім внаслідок поступових кількісних змін, які на певному етапі переростають в якісні зрушення.

2. Механізм дії та механізм використання економічних законів

Механізм дії економічних законів залежить передусім від взаємодії суперечностей, які пронизують ці закони. Тому такий механізм дії можна визначити як послідовність розгортання внутрішніх суперечностей різних типів законів, отже, боротьби суперечливих сторін, факторів, що їх визначають, а також взаємодії цих законів у процесі єдності та протиборства окремих видів законів, внаслідок чого формується система економічних законів, що детермінує порядок еволюції суспільно-економічних формацій, управляє діяльністю людей, соціальних верств і класів у всіх сферах суспільного відтворення в межах різноманітних соціально-економічних систем.

У вузькому розумінні механізм дії економічних законів означає боротьбу протилежних сторін, властивостей окремих економічних явищ і процесів, цілісної економічної системи, за якими стоять потреби, інтереси, діяльність протилежних класів, соціальних верств і прошарків, а також конкурентність інтересів всередині класів. Це означає, що розвиток економічних законів відбувається внаслідок господарської діяльності людей, функціонування і зростання їхніх потреб та інтересів.

Оскільки закон і сутність є однопорядковими, а глибинна сутність економічних явищ і процесів розкривається передусім через категорію суперечності, єдність і боротьбу суперечливих сторін, то кожен закон пронизаний суперечностями (однією або декількома -- залежно від його змісту), які своєю чергою, є суттєвими відношеннями між протилежними сторонами, отже, закономірними відношеннями. Внаслідок цього закон у своєму розвитку проходить такі основні фази, як тотожність, відмінність, власне суперечність, конфлікт і розв'язання суперечності, що водночас супроводжуються переходом причини у наслідок, взаємопереходом суперечливих сторін закону тощо. Крім того, у фазах тотожності і відмінності економічні закони є здебільшого законами становлення певних явищ, процесів; у фазі суперечності -- законами їх розвитку і функціонування; у фазі конфлікту -- законами переходу у нове, більш розвинене явище, досконалішу форму своєї еволюції тощо.

Механізм дії економічних законів залежить передусім від типу економічних законів та окремих видів в межах цих типів. Так, серед першого типу всезагальних законів розрізняють закони, які у своєму розвитку набувають як антагоністичних форм розвитку в фазах конфлікту і розв'язання суперечностей, так і неантагоністичних форм розвитку. Наприклад, закон адекватності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню і характеру розвитку продуктивних сил розвивається в антагоністичних формах, закон зростання продуктивності праці -- в неантагоністичних. Це зумовлено тим, що перший закон діє в межах як окремого суспільного способу виробництва (де продуктивні сили і відносини економічної власності представлені, як правило, різними протилежними за своїми інтересами класами), так і різних суспільних способів виробництва, переходів одного в інший, наявності в межах певної економічної системи одного домінуючого суспільного способу виробництва, що співіснує і взаємодіє з іншими суспільними способами виробництва (в узагальненому вигляді це знаходить свій вияв в існуванні багатоукладної економіки). В такому разі різні складові продуктивних сил і відносин економічної власності можуть бути представлені як протилежними класами (наймані працівники і капіталісти), так і різними прошарками, верствами одного класу (наприклад, дрібна, середня і монополістична буржуазія).

Якщо відносини економічної власності певного суспільного способу виробництва, наприклад феодального, перетворились у гальмо розвитку продуктивних сил, то клас буржуазії, що формується в межах цього способу виробництва, веде боротьбу проти таких відносин, за становлення капіталістичної власності, залучаючи до неї селянство, ремісників, загострення цієї боротьби призводить до соціальної революції. В межах одного експлуататорського суспільного способу виробництва боротьба точиться здебільшого між протилежними класами, а між різними верствами і прошарками одного класу ведеться конкуренція.

Так, на нижчій стадії розвитку капіталізму перетворення індивідуальної капіталістичної власності у гальмо розвитку продуктивних сил означало, що система економічних зв'язків між найманими працівниками і капіталістами, за якої власники капіталістичних підприємств самовільно подовжували тривалість робочого дня до 14-16 годин, скорочували заробітну плату до фізичного мінімуму виживання і намагалися в умовах вільної конкуренції та ціноутворення виготовляти максимальну кількість продукції на невідомий ринок та ін., ставала все тіснішою для розвитку продуктивних сил і передусім для людини-працівника, загрожувала існуванню самого класу капіталістів. Цю небезпеку усвідомила навіть держава (як колективний капіталіст), яка з метою послаблення антагоністичної форми даної суперечності обмежувала тривалість робочого дня для осіб найманої праці, регулювала ціни на найважливіші продукти тощо. До таких дій державу підштовхували стихійні виступи окремих категорій найманих працівників, економічні кризи (які засвідчували переростання двох сторін суспільного способу виробництва у конфлікт) та інші фактори. Зокрема, дію закону адекватності відносин економічної власності рівню і характеру розвитку продуктивних сил прискорюють закони усуспільнення виробництва і праці, концентрації виробництва та ін.

Внаслідок кумулятивної дії цих факторів відбувається поступовий злам попередньої відносно стійкої сукупності економічних зв'язків між різними суб'єктами, отже, економічної структури, своєрідний взаємоперехід суперечностей, трансформація певної кількості в нову якість, причини в наслідок тощо. Зокрема, зростає загальноосвітній і професійний рівень найманих працівників, упроваджується досконаліша техніка, що сприяє якісному вдосконаленню системи продуктивних сил, зростанню продуктивності праці, появі досконалішої форми капіталістичної власності (акціонерної).

Надалі механізм дії цього економічного закону ще більше ускладнюється, оскільки, з одного боку, відбувається відокремлення інтересів різних груп капіталістів, зростає конкуренція у різних формах між різними групами класу капіталістів, активізується регулююча діяльність держави, вплив на неї монополістичного прошарку класу капіталістів, а з іншого -- значно зростає організованість найманих працівників, їх солідарність.

Ускладнення механізму дії цього закону без урахування суб'єктивного фактора зумовлене передусім появою в межах продуктивних сил нових елементів (форм і методів організації виробництва, науки та ін.), кількісно-якісними змінами традиційних елементів системи, отже, наявністю значно складнішої структури продуктивних сил, нових законів та суперечностей в межах цієї системи; значною мірою аналогічними змінами у відносинах економічної власності тощо.

Дещо іншим є механізм дії такого всезагального економічного закону, як зростання продуктивності праці. Його роз' виток і функціонування здебільшого в неантагоністичних формах зумовлений тим, що сфера його дії переважно обмежується технологічним способом виробництва, суперечності якого мають неантагоністичний характер. Водночас на дію цього закону істотно впливають і відносини економічної власності, але цей вплив має опосередкований характер. Так, на зростання продуктивності праці в межах технологічного способу виробництва (єдності продуктивних сил і техніко-економічних відносин) впливає понад 80 факторів. Наслідками опосередкованого впливу на цей закон відносин економічної власності можуть бути конфліктні та антагоністичні форми: відставання у зростанні продуктивності праці окремих товаровиробників в умовах конкуренції призводить до їх банкрутства.

Особливістю механізму дії економічних законів є те, що в дії загальних економічних законів (вартості, грошового обігу, попиту і пропозиції та ін.) поступово зростає (порівняно із всезагальними законами) роль фази суперечності і конфлікту, особливо це стосується специфічних та стадійних економічних законів. Ця тенденція спостерігається при переході від законів розвитку продуктивних сил до законів еволюції техніко-економічних відносин; від них -- до законів організаційно-економічних відносин, а від останніх - до відносин економічної власності та господарського механізму.

Зворотна тенденція властива економічним законам, які розмежовуються за сферами суспільного відтворення: найменшою мірою конфліктність в антагоністичних формах притаманна дії законів сфери споживання, найбільшою мірою -- законам сфери безпосереднього виробництва. Це зумовлено домінантною роллю сфери безпосереднього виробництва, наявністю у сфері обміну, розподілу та споживання певних факторів, які послаблюють гостроту суперечностей безпосереднього виробництва, допомагають досягти певного консенсусу між інтересами протилежних класів, верств, прошарків.

Наприклад, механізм дії основного економічного закону капіталізму у сфері безпосереднього виробництва означає поділ робочого часу на необхідний і додатковий, відповідний поділ створеного найманим працівником продукту, процес інтенсивної праці, а отже, виснаження робочої сили. У сфері розподілу організовані у профспілки наймані працівники можуть добитись вищої зарплати і тим самим певною мірою змінити співвідношення між необхідним і додатковим продуктами. Відтак це співвідношення може змінитись у процесі перерозподілу національного доходу через державний бюджет.

Механізм дії економічних законів модифікується залежно від типу суспільно-економічної формації, ступеня її зрілості, етапів еволюції окремої формації. Так, в умовах нижчої стадії капіталізму, коли переважала індивідуальна (приватна) капіталістична власність і ринковий механізм саморегулювання економіки, економічні закони діяли здебільшого стихійно. Тому розрізняють два основні способи дії економічних законів:

1) через ринковий стихійний механізм;

2) через свідоме і планомірне створення найсприятливіших умов для використання прогресивних тенденцій в дії об'єктивних економічних законів.

У разі стихійного механізму дії цих законів, який в умовах капіталістичного способу виробництва абсолютно переважав від початку XVI ст. до кінця XIX ст., відбувається постійне стихійне коливання цін на товари, товаровиробники на свій страх і ризик, не знаючи реальних потреб ринку (в той час була відсутня маркетингова діяльність на підприємствах і механізм свідомого регулювання державою попиту і пропозиції), виготовляли якомога більшу кількість товарів, щоб продати їх і привласнити максимальний прибуток.

За цих умов обмін еквівалентів (тобто однакових суспільне необхідних витрат, наприклад, на виготовлення чобіт і мішка зерна відповідно до чотирьох годин праці) міг відбутись лише випадково або на тривалішому проміжку часу шляхом нейтралізації постійних коливань як у бік завищення таких витрат, так і в бік їх заниження. Такий стихійний механізм призводив до масового розорення одних товаровиробників і збагачення інших, що означало водночас негативну тенденцію в дії закону вартості.

На вищій стадії капіталізму, запанування колективної капіталістичної власності, зростання обсягів окремих підприємств, зміцнення регулюючої ролі держави тощо розширюються масштаби планомірності та організованості як на рівні окремих монополістичних (в тому числі олігополістичних) компаній, так і між ними. Цьому сприяє дія законів усуспільнення виробництва і праці, суспільного поділу праці, концентрації виробництва та інших. Найбільшою мірою цьому сприяє дія законів одержавлення економіки та планомірного розвитку, які виникають на вищому ступені вищої стадії капіталізму. Крім того, зростає ступінь пізнання економічних законів, механізму їх дії. Внаслідок цього стихійна дія економічних законів (їх незалежність від волі і свідомості людей) все більше доповнюється елементами їх свідомого використання через механізм державного та наддержавного регулювання.

Так, після того, як економічна наука довела, що для стихійного розвитку народного господарства (одна з умов) необхідний обмін товарами і послугами між промисловістю і сільським господарством відповідно до витрат суспільне необхідної праці (тобто обмін еквівалентів), держава законодавче встановлює паритет цін. У США, наприклад, Законом про регулювання сільського господарства (1933) було встановлено, що рівень цін на сільськогосподарську продукцію у наступний період повинен забезпечити фермерам можливість придбання такої ж кількості засобів виробництва, послуг і предметів споживання, як і у 1910 - 1914 pp. Якщо це співвідношення порушується, держава виплачує фермерам відповідну суму субсидій. Таким чином діяльність стихійного ринкового механізму істотно послаблюється (існують державні програми гарантованої закупівлі частини сільськогосподарської продукції, вилучення з обороту частини земель за відповідну компенсацію фермерам у разі прогнозів на надто високий урожай, отже, на перевиробництво продукції тощо).

На відміну від цього, в Україні в 90-х роках XX ст. ціни на промислову продукцію зросли приблизно у шість разів більше, ніж на сільськогосподарську, що призвело до масового банкрутства колгоспів і радгоспів, а сільське господарство було відкинуте на рівень 50-х років. Внаслідок цього із сільського господарства було вилучено понад 97 млрд. грн. Усе це свідчить про відсутність науково обґрунтованої аграрної, цінової політики держави.

Незважаючи на це економічні закони продовжують діяти здебільшого як закони-тенденції, тобто їх дія відбувається не автоматично, а наштовхується на протидійні фактори, які різною мірою послаблюють інтенсивність дії тих чи інших законів і навіть можуть на певний час нейтралізувати їх. Найбільше це стосується законів, притаманних відносинам економічної власності і господарського механізму.

Так, протидійними факторами стосовно закону-тенденції середньої норми прибутку до зниження є:

1) здешевлення засобів виробництва у розрахунку на одиницю виготовленої продукції шляхом зменшення фондомісткості виробництва, а також у результаті зниження їх вартості завдяки зростанню продуктивності праці у машинобудівних галузях, упровадження нової техніки тощо;

2) зниження матеріаломісткості та енергомісткості виробництва;

3) економія у витратах на приміщення, освітлення, повніше використання знарядь праці внаслідок концентрації виробництва (так званий ефект масштабу) та ін.;

4) зменшення витрат на сировину внаслідок утилізації промислових відходів, поліпшення якості предметів праці та відповідного зменшення відходів від браку, а також підвищення ступеня диверсифікації виробництва;

5) зниження цін на сировину, що закуповується багатьма компаніями розвинених країн світу у слаборозвинених країнах;

6) використання дешевої робочої сили у відділеннях транснаціональних корпорацій, розташованих у слаборозвинених країнах;

7) підвищення інтенсивності праці найманих працівників та подовження тривалості робочого дня, використання неповної й подвійної зайнятості у розвинених країнах світу;

8) певний комплекс чинників, пов'язаних з маркетинговою діяльністю, удосконаленням менеджменту, впровадженням досконаліших організаційних форм управління підприємством, діяльністю держави, спрямованою на підтримку національних підприємтсв тощо.

Загалом економічні закони діють в умовах капіталістичного способу виробництва здебільшого як тенденція-домінанта, що пробиває собі дорогу серед різнобічних коливань, багатьох чинників протилежної спрямованості на тривалому проміжку часу, різних типів циклічних коливань тощо.

З погляду внутрішньої структури закону, тобто передусім боротьби суперечливих сторін притаманних йому суперечностей (однієї або декількох залежно від складності самого закону), для закону-тенденції властиве домінування то однієї сторони суперечності над іншою, то навпаки. У разі урівноваження сили протилежних сторін суперечності відбувається їх нейтралізація і тенденція припиняє свою діяльність. Така особливість властива, зокрема, закону попиту і пропозиції. Дію законів трансформації однієї економічної системи у досконалішу в умовах перехідного періоду гальмують консервативні класи і прошарки. Водночас дія економічного закону як закону-тенденції не усуває такої ознаки: закону (його родового поняття), як необхідні зв'язки. Причинно-наслідкові зв'язки, які виступають конкретною формою необхідних зв'язків, у процесі дії економічних законів виявляються у тому, що вплив причин на наслідок залежить від комплексу умов (за яких відбувається перенесення деякої частини наявної в речовині інформації, енергії тощо від причини до наслідку, внаслідок чого вони набувають якісно нових форм, що відтак втілюються у наслідок), залежних і незалежних змінних, взаємодія яких викликає зміни (причини) у взаємопов'язаних економічних явищах і процесах.

Крім того, діяльність різних класів і соціальних груп, прошарків, які відстоюють свої специфічні інтереси і домагаються задоволення відповідних потреб, призводить до того, що певна середньодійна сила таких інтересів та дій відхиляється від вимог тих чи інших типів економічних законів і водночас має тенденцію до постійного наближення до цих вимог. Тому механізм дії економічних законів має значною мірою ймовірнісний характер, отже, розкриває специфіку взаємодії інтересів цих груп та окремих індивідів, яка відмінна від середньодійної сили. Наявність таких відхилень свідчить про необхідність корегуючих дій держави, інших впливових інститутів з метою їх усунення для стабільного розвитку економічної системи.

На відміну від механізму дії економічних законів, механізм їх використання означає комплекс заходів, спрямованих на подолання конфліктно-антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обґрунтованої системи управлінської діяльності різних суб'єктів (держави, наднаціональних органів тощо) на рівні об'єктів, окремих явищ і процесів передусім шляхом реалізації тих чи інших форм економічної політики, а також шляхом використання правових та адміністративних важелів регулювання народного господарства. Щоб ефективно використати економічні закони, економічна теорія, передусім політична економія, повинна всебічно розкрити механізм дії цих законів.

Якщо політична економія на основі вивчення механізму дії економічних законів прогнозує необхідність формування нових прогресивних моделей розвитку економіки, наприклад, доцільність упровадження нових форм власності, держава повинна провести спочатку експеримент в окремій галузі, на окремих підприємствах і лише у разі позитивних результатів поширювати його на інші галузі, сфери тощо.

Опираючись на теоретико-методологічні засади політичної економії і розвиваючи їх стосовно предмета свого дослідження, комплекс окремих економічних дисциплін далі конкретизує механізм використання економічних законів в окремих сферах, галузях господарства.

У комплексі економічних наук виділяють галузеві (економіка промисловості, сільського господарства та ін.), міжгалузеві (економічна географія, статистика та ін.), історико-економічні (історія народного господарства, історія економічної думки) тощо.

Механізм використання економічних законів реалізується шляхом удосконалення господарського механізму, державного регулювання економіки. Використання економічних законів відбувається також на мікрорівні -- в межах окремих об'єднань, фірм, компаній тощо.

3. Основні рушійні сили та економічні закони товарного виробництва

3.1 Суперечності -- джерело і рушійна сила розвитку товарного виробництва

Сучасне ринкове господарство є практичною реалізацією рушійних сил та економічних законів товарного виробництва. Що це за сили? В чому їх сутність? Які закони управляють товарним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Відповіді на ці запитання сприятимуть ґрунтовному розгляду проблем сучасного ринкового господарства, якому нині немає альтернативи при всіх його економічних і особливо соціальних суперечностях.