Державний борг: сутність на напрямки удосконалення управління

v одержання безпроцентних кредитів в іноземній валюті від НБУ.

Швидке зростання міжнародних валютних резервів створює фінансову основу для погашення частини зовнішніх зобов'язань Уряду за рахунок ресурсів НБУ. На кінець 2001 р. валютні резерви НБУ досягли 3 млрд. дол., збільшившись з початку року на 1,4 млрд. дол.

Якщо у 2002 р. виконання зовнішніх державних зобов'язань вимагало тільки налагодження належної координації між Міністерством фінансів України і НБУ з питань направлення валютних ресурсів держави на обслуговування зовнішніх боргів бюджету, то з 2003 р. постає проблема платоспроможності держави в цілому. Виплати в рахунок погашення і обслуговування зовнішнього державного боргу мають збільшитися з 1,2 млрд. дол. у 2002 р. і до 1,5млрд. дол. у 2003 р.

Для того, щоб труднощі з обслуговуванням зовнішнього державного боргу не підірвали основ майбутнього розвитку, надзвичайно важливо здійснити вибір адекватної стратегії управління державним боргом і досконало оволодіти технікою його реструктуризації.

Фінансове становище України, яке характеризується безперервними реструктуризаціями, обтяжливими переговорами з кредиторами та відсутністю перспектив щодо повного і своєчасного обслуговування державних боргів у майбутньому свідчить про те, що наша держава фактично опинилася у пастці боргової кризи. Основними причинами такої ситуації є непродуктивне використання запозичених коштів і некваліфіковане управління процесом реструктуризації боргів. Реструктуризації зовнішнього державного боргу виключно у формі пролонгування позик, які проводилися дотепер, лише загострюють існуючі проблеми, оскільки посилюють тягар процентних виплат і переносять піки боргових платежів на майбутнє.

Пріоритет національних інтересів, а також знання міжнародного досвіду та закономірностей розвитку міжнародних валютно-кредитних відносин мають перебувати у центрі уваги суб'єктів політичних рішень. Необхідно перейти до застосування інструментів активного управління зовнішнім державним боргом - викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку або їх сек'юритизації з дисконтом, проведення свопових операцій у рамках програм конверсії боргу в майнові активи або у програми розвитку.

Однак, як справедливо зазначає С. Кораблін, досі у світових економічній і політичній системах Україна задовольнялася становищем безумовного аутсайдера. Тому, незважаючи на належність до групи держав з найнижчими доходами і високий тягар нетто-погашення боргу, вона не має ніяких пільг при врегулюванні своїх зовнішніх боргів.

Показовими у цьому відношенні є реструктуризації зовнішнього боргу України, проведені у 2000-2001 pp.

Так, у липні 2001 р. Уряд завершив переговори з Паризьким клубом кредиторів щодо реструктуризації боргу в сумі 580 млн. дол. на умовах перенесення боргових виплат з 2000-2002 pp. на строк до 12 років (включаючи 3-річний пільговий період). Після цього тривали переговори з двосторонніми кредиторами клубу і Туркменистаном.

До початку переговорів було очевидно, що:

1. Реструктуризація боргу призведе до нерівномірного розподілу боргового навантаження: виплати у рахунок погашення і обслуговування зовнішнього державного боргу мають збільшитися з 1 млрд. дол. у 2001 р. до 1,5 млрд. дол. у 2003 р.

2. Після 2002 р. джерела боргових виплат (серед яких основними на сьогодні є доходи від приватизації та надходження від експорту), імовірно, звузяться, що підвищить небезпеку неплатоспроможності держави. У цьому контексті 2000-2001 рр. були найсприятливішим періодом для виконання Україною своїх зовнішніх боргових зобов'язань.

Реструктуризація мала сенс лише за умови зменшення поточної дисконтованої вартості боргових виплат на користь кредиторів Паризького клубу. Однак, згідно з досягнутими домовленостями, двосторонній офіційний борг України повинен реструктуруватися за так званими "стандартними" умовами, що не передбачають для позичальника ніяких пільг, крім розтягування у часі погашення основної суми боргу, з сплатою ринкових процентних ставок за надання відстрочки.

Щодо світових тенденцій у сфері врегулювання боргів країн, які розвиваються, кредиторам Паризького клубу, то у 2000 р. він уклав угоди про реструктуризацію боргу з 9 країнами (на загальну суму 31 млрд. дол.). Усі домовленості стосувалися країн з низьким рівнем доходів (крім Еквадору). При цьому всі угоди Паризького клубу передбачали можливість проведення свопових операцій, які дозволяли кредиторам добровільно обміняти або продати частину їх вимог у рамках програм конверсії боргу в майнові активи або у програми розвитку.

Проте, не враховуючи закономірностей розвитку міжнародних валютно-кредитних відносин і всупереч національним інтересам, делегація України не виступила з пропозиціями про часткову реструктуризацію заборгованості Паризькому клубові через проведення свопових операцій, що призвело до значних фінансових втрат держави.

Щодо механізмів реструктуризації, то, на жаль, Український Уряд не докладав жодних зусиль для застосування арсеналу методів та інструментів, напрацьованих світовою практикою. Не розглядалися можливості щодо викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку, які на той час котирувалися з дисконтом 50%. Уряд не попросив у кредиторів жодних знижок і не запропонував їм обміняти частину боргів на інші активи або на цільові програми. На цей прецедент звертають увагу навіть експерти МБРР у звіті „Фінансування світового розвитку в 2001 р.”.

Очевидно, члени української делегації не були знайомі з практикою реструктуризації комерційного боргу країн із схожими умовами соціально-економічного розвитку протягом останнього десятиріччя. Адже з 1989 р. основними методами реструктуризації заборгованості країн з низьким і середнім рівням доходів комерційним кредиторам стали - викуп зобов'язань боржника на ринку та їх своп з істотними знижками. Такі операції фактично передбачали списання частини зовнішньої заборгованості позичальників, оскільки боргові цінні папери викуповувалися або обмінювалися за поточним ринковим курсом, який завжди був нижчим від номіналу.

У 2000 р. серед країн з середнім рівнем доходів, які пішли на реструктуризацію своєї заборгованості комерційним кредиторам - Аргентина, Бразилія, Еквадор, Йорданія, Мексика і Польща. Єдиною країною з низьким рівнем доходів, яка реструктурувала свій комерційний борг у 2000 p., була Україна. При цьому всі держави з середнім рівнем доходів, які мали більший (порівняно з Україною) економічний потенціал для обслуговування зовнішнього державного боргу, реструктурували 20,6 млрд. дол. заборгованості комерційним кредиторам шляхом дострокового викупу з дисконтом і обміну на нові зобов'язання нижчого номіналу.

Отже, як наслідок реструктуризацій зовнішніх комерційного та офіційного боргів, на бюджет і платіжний баланс України було покладено додатковий тягар обслуговування заборгованості та втрачено шанс досягти зниження тиску боргових виплат на економіку країни.

У майбутньому, для запобігання ускладненням з обслуговуванням зовнішніх державних боргів, Уряд має перейти до застосування інструментів активного управління державним боргом - викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку з дисконтом, сек'юритизації боргу з дисконтом, прямого обміну боргових цінних паперів на корпоративні, конверсії боргу в майнові активи або в програми розвитку.

ІІІ. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРОГОМ

За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов'язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв'язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров'я, а також розширить масштаби зубожіння населення.

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов'язаннями держави. У квітні 2000 р. було завершено переговори з комерційними кредиторами щодо конверсії зовнішніх облігаційних позик України у нові боргові цінні папери з строком погашення до 2007 р,. а також щоквартальною сплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Однак реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов'язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється -- за рахунок процентних виплат, нараховуваних на відстрочену суму.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу України з боргової кризи є:

v припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

v застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань (на рівні 1,7% ВВП);

v досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;

v скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного регулювання;

v посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів припинення втечі капіталів за кордон;

v укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових зобов'язань у корпоративні цінні папери І товарні поставки.

Ліквідація ринку ОВДП, припинення обслуговування державних облігацій, придбаних НБУ, та застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань значно допоможуть зняти гостроту боргової проблеми в наступні роки. Очевидно, що продаж ОВДП комерційним кредиторам не забезпечить надходження ресурсів, необхідних для обслуговування боргу, а навпаки -- внаслідок формування зобов'язань щодо виплати процентів стане дефіцитоутворюючим фактором. Купівлі ж ОВДП Національним банком є еквівалентними прямій грошовій емісії -- за винятком того факту, що обслуговування ОВДП передбачає значні процентні виплати. 3 огляду на наведені міркування, варто перейти від практики розміщення ОВДП до здійснення грошової емісії для підтримки бюджету.

Очевидно, що держава повинна скористатися своїм законним правом на емісійний доход. З огляду на це, нагальних змін потребує механізм направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного бюджету. Крім того, варто зазначити, що емісія для підтримки бюджету має переваги над іншими видами емісії, оскільки в даному випадку кошти надходять до реального сектора економіки і малозабезпечених верств населення, а не потрапляють на спекулятивні ринки.

Доцільність пропозиції щодо застосування грошової емісії для розв'язання нагальних проблем суспільства підтверджується міжнародним досвідом. Практику залучення державою емісійного доходу поширено в багатьох країнах, які розвиваються: в Аргентині реальний сеньйораж (% ВВП) у середньому на рік сягає 4%, у Болівії -- 6,2%, у Мексиці - 1,5% і в Перу -- 1,9%.

Згідно з розрахунками, при залученні державою емісійного доходу в розмірі 1,7% ВВП приріст споживчих цін становитиме, щонайбільше, 20%. Такі темпи інфляції не стануть перешкодою для інвестування та економічного зростання при фактичній адаптації економічних суб'єктів до умов інфляційної економіки.

Для уникнення інфляційних наслідків при здійсненні грошової емісії необхідно створити чіткий механізм її аналізування. Через систему інвестиційних рахунків емітовані кошти мають направлятися виключно на фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, передбачених у бюджеті. Якщо ці кошти не потраплять на валютний або споживчий ринки, то такі заходи сприятимуть повнішому завантаженню підприємств -- виробників інвестиційних товарів, а зростання цін не відбудеться. І навіть якщо емісія пройде інфляційно найнебезпечнішим каналом -- виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ і соціальної допомоги, то все одно виробники товарів повсякденного попиту, виробничі фактори яких зайнято не повністю, відреагують, у першу чергу, розширенням виробництва, а не підняттям цін. Справедливість такої думки підтверджується подіями вересня -- жовтня 1999 р. за вересень заборгованість по заробітній платі у бюджетній сфері та по виплатах Пенсійного фонду скоротилася на 329 млн. грн. а за жовтень -- на 508 млн. грн., тоді як споживчі ціни у вересні зросли на 1,4%, у жовтні -- на 1,1% і у листопаді -- на 2,9%.

Розв'язанню боргової проблеми сприятиме також припинення обслуговування ОВДП, придбаних Національним банком. У квітні 1999 р. заборгованість перед НБУ за ОВДП було реструктуризовано на умовах перенесення строків сплати основної суми боргу на 3-6 років, з виплатою щомісячного і квартального доходів за ставкою, що дорівнює поточній доходності 6-місячних ОВДП плюс 1%. Для порівняння: в Росії заборгованість за державними цінними паперами, що належали Центральному банкові, було реструктуризовано на 15--20 років, з сплатою купонного доходу в розмірі 5% річних. А нині дедалі гучніше лунають голоси на користь списання цієї заборгованості навіть з боку прихильників ринково-ліберальної моделі розвитку.

Необхідно враховувати, що джерелом вкладень НБУ у державні цінні папери слугувала грошова емісія, тобто інфляційний податок на підприємства і громадян України. За таких умов економічно абсурдний вигляд має схема вилучення державою доходів підприємств і громадян для забезпечення виплати боргів Уряду Національному банкові України.

Зменшення державного боргу та вирішення проблеми його обслуговування вимагають також досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП у 2000 році, з можливістю його поступового зниження до 2,6% ВВП у 2005 р.

Первинний профіцит бюджету на рівні 3,6% ВВП, досягнення якого пропонується для послаблення гостроти боргових проблем, є на 0,4% ВВП нижчим від показника первинного профіциту, закладеного в бюджеті на 2000 р., тобто передбачає проведення м'якшої бюджетної політики. Проте, якщо в бюджеті передбачається використати перевищення доходів над безпроцентними видатками на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державних боргів, то за пропонованим варіантом ці кошти повинні направлятися на обслуговування зовнішнього боргу, обслуговування внутрішнього боргу виключно комерційним кредиторам, а також погашення зовнішнього боргу. У даному випадку бюджет матиме профіцит на рівні 0,4% ВВП. При цьому видатки бюджету, не пов'язані з сплатою процентів, фінансуватимуться у розмірі 21,4% ВВП, що перевищує відповідний показник сценарію І на 0,5% ВВП. У наступні роки з'явиться можливість знизити первинний профіцит до 2,6% ВВП у 2005 р.

За умови реалізації пропонованого нами сценарію істотно зменшиться залучення державних позик, що, у свою чергу, значно послабить залежність бюджету від настрою офіційних кредиторів і дозволить розпочати кардинальне скорочення державного боргу.

Застосування пропонованих методів забезпечить мобілізацію до бюджету країни ресурсів, необхідних для обслуговування державного боргу. Поряд з тим, реалізація розробленого сценарію вимагає зменшення відпливу валютних коштів з національної економіки (на 2,9% ВВП у 2002--2005 рр. -- порівняно з обсягами, закладеними в попередньому сценарії). Для збільшення пропозиції іноземної валюти на валютному ринку України (яка частково має бути викуплена Урядом для обслуговування своїх зовнішніх боргів) доцільно зосередити зусилля на скороченні імпорту та припиненні відпливу капіталів за кордон.

Поряд з створенням загальноекономічного середовища, сприятливого для інвестування, з метою припинення втечі капіталів за кордон необхідно виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни такими каналами:

v переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних імпортних контрактів;

v неповернення до країни експортної валютної виручки; заниження контрактних цін при експорті та їх завищення при імпорті; фальсифікації цін при товарообмінних операціях;

v зловживання при одержанні зовнішніх фінансових ресурсів. Сьогодні адміністративні заходи щодо недопущення втечі капіталів за кордон практикуються в Індії, Бразилії та Китаї. Вони діяли також у післявоєнній Франції та в Японії. В ряді країн Азії та Латинської Америки обмеження на вивезення капіталів усуваються поступово, в міру досягнення загальноекономічної стабільності та нагромадження офіційних валютних резервів. Тим часом, за експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим зовнішньоекономічної діяльності та повна конвертованість гривні за поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку вивозити за кордон 3-5 млрд. дол.

Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб -- перевести капітали за кордон, а комерційних банків -- заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти.

Про дієвість адміністративних заходів щодо валютного регулювання говорить досвід Росії: запровадження системи валютного контролю в II півріччі 1998 -- І півріччі 1999 р. дозволило втричі скоротити масштаби втечі капіталів за кордон і стабілізувати обмінний курс. Тим часом, за розрахунками російських економістів, скасування валютних обмежень спровокувало девальвацію рубля на 25--49% і спричинило відновлення відпливу капіталів у обсягу, не меншому від 1 млрд. дол. на місяць.

Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат ї обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.

Заборгованість перед офіційними кредиторами може бути реструктуризована через укладання угод з «Паризьким клубом», а перед іноземними комерційними банками -- відповідно, з консорціумом комерційних банків. Позики міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку) реструктуризації не підлягають. За надзвичайних обставин допомога цих організацій полягає у наданні додатних нетто-кредитів. Порушуючи перед кредиторами питання про реструктуризацію, країна-позичальниця повинна подати програму коригування платіжного балансу на середньостроковий період.

«Паризький клуб» є організацією офіційних кредиторів, у віданні якої перебувають кредити, надані урядами, державними установами або банками під гарантії національних урядів (або застраховані державними страховими компаніями). З 1990 р, у рамках «Паризького клубу» для країн з доходами, нижчими від середніх (до 2465 дол. на рік у розрахунку на душу населення), було започатковано «Хьюстонські умови» реструктуризації боргу, які передбачають продовження строку сплати його основної суми до 20 років (включаючи 10-річний пільговий період). При цьому процентні ставки не зазнають змін у бік зменшення, У цілому протягом 1976--1997 рр. «Паризький клуб» уклав з країнами-позичальницями 267 угод (на загальну суму 333,5 млрд. дол.) про реструктуризацію, списання та перегляд умов обслуговування боргу, і в тому числі 21 (відповідно, на 143,9 млрд. дол.) -- з країнами з перехідною економікою.

Переговори щодо боргів приватним комерційним банкам проводяться, як правило, в рамках «Лондонського клубу», Протягом останніх років він здійснив реструктуризацію зовнішніх боргів Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини, Бразилії та інших країн. Негативним наслідком реструктуризації заборгованості приватним кредиторам є призупинення надходження нових позик. Здебільшого, при досягненні угод з комерційними банками і строк сплати основної суми боргу переноситься на 7 років (включаючи 3-річний пільговий період).

Проте іноді, з огляду на політичні міркування, до деяких країн застосовується пільговий підхід. Так, у 1991 р. у рамках «Паризького клубу» Польщі було списано 50% вартості боргу ^:та витрат на його обслуговування. Частину, що залишилася, пролонговано на 19-23 роки. В 1991--1992 рр. Болгарія уклала з «Паризьким клубом» угоду про реструктуризацію боргів, згідно з якою виплату 700млн. дол. було перенесено на 10 років. У 1994р. Болгарії вдалося врегулювати свою заборгованість перед Іноземними комерційними банками: боргу розмірі 8,1 млрд. дол. було зменшено майже на половину.

Крім того, з 1989 р. кредиторами «Лондонського клубу» прийнято новий підхід до врегулювання зовнішньої заборгованості країн, які розвиваються. З того часу почали проводитися операції щодо добровільного зменшення розміру боргу з урахуванням котирувань вторинного ринку. Для скорочення боргових виплат або цінні папери держави підлягали обміну на нові боргові зобов'язання з дисконтом (чи з нижчими процентними ставками), або ж державні зобов'язання мали викуповуватися позичальником за гроші. Фактично за рахунок зазначених операцій було списано частину зовнішньої заборгованості Аргентини, Мексики, Венесуели, Коста-Ріки, Філіппін, Уругваю, Йорданії, Бразилії та Домініканської Республіки.

За формальними критеріями (обсяг зовнішнього боргу -- до 40% ВВП, а норма обслуговування боргу -- до 20% експорту), за якими країна здобуває право на пільговий підхід, сьогодні Україна має законні підстави добиватися залучення схем реструктуризації. в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних виплат. Досягнення поступок з боку кредиторів вимагає вироблення чіткої переговорної позиції. Необхідно акцентувати увагу на тому, що Україна не зможе виконувати свої платіжні зобов'язання, якщо її економіка продовжуватиме занепадати під тиском значних боргових виплат. Не варто також виключати і можливість дефолту, оголошення якого суперечить інтересам кредиторів, отже -- вони самі намагатимуться не допустити його.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

У першому та другому розділах було зроблено спробу дати визначення та з'ясувати наслідки державного боргу. Державний борг - сума, яку держава заборгувала зовнішнім і внутрішнім кредиторам. За наявності боргу державний апарат не може ефективно регулювати економіку країни, тому що значна кількість доходної части потім йде на покриття боргу, для цього скорочуються інші статті витрат і знижується рівень економіки, рівень сукупної виробленої продукції, при цьому знижується рівень життя людей та добробуту держави в цілому.

Також з першого розділу ми дізнались, що у короткостроковому періоді зростання державного запозичення зменшує оподаткування; доход і приватне споживання зростають. У довгостроковому -- державні позики заміщають приватні інвестиції, отже, зменшують запас капітальних благ. Таким чином, у короткостроковому періоді інтенсифікація державного запозичення поліпшує стан економіки, але у довгостроковому -- більшою мірою погіршує макроекономічні характеристики.

Третій розділ присвячений врегулюванню боргових проблем країн, переобтяжених зовнішнім боргом. Світовою практикою напрацьовано багато схем, які передбачають зменшення боргового тягаря; до вартості боргових зобов'язань застосовуються спеціальні знижки, що враховують котирування цінних паперів на вторинному ринку. Такий підхід дає переваги для обох сторін: держава-боржниця викуповує свій борг із знижкою, а кредитор одержує матеріальні або фінансові активи, вартість яких перевищує ринкову вартість боргових зобов'язань.

Основним методом зниження боргового навантаження є викуп боргових зобов'язань держави на вторинному ринку, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій. Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного бюджету повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державний бюджет не повинен використовуватися для вирішення поточних проблем. Слід змінити хибний погляд на фінансовий ринок як на такий, де ситуативно „викачуються” максимально можливі суми.

Також з останнього розділу ми бачимо, що для того щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат ї обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості. Подальший розвиток державного бюджету в Україні повинен характеризуватися новими рисами. На нашу думку, доцільно модифікувати економічні та публічно-правові рамки його функціонування, одночасно акцентувавши увагу на ряді важливих моментів цього бюджету.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бізнес// №23, №37.

2. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Макроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и др.. - СПб., 1994.

3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. З англ.. В. Мусієнко та В. Овсієнко. - К., 1996.

4. Економіка України// №3 (1998 р.), №5, №8 (2000 р.), №6 (2002 р.).

5. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

6. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс. - В 2-х т.: Пер. с англ. - М., 1992. - Т.2.

7. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

8. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. - К., 1999.

9. Пінзеник В. "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та проблеми першого року" // Економіка України №3, 2001.

10. Самюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка: / Пер. з англ. - К., 1995.