Ринок праці в економічній системі

РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ



1. Сутність ринка праці

Ринок праці історично виник тоді, коли відбулося відділення працівника (кріпака, ремісника) від засобів виробництва, насамперед від землі, з наданням йому юридичної волі. Однак, ставши юридично вільним, але позбавленим засобів виробництва, він виявився без коштів до існування. Щоб не вмерти з голоду, він змушений продавати свою здатність до праці, або робочу силу. Так з'явився новий товар, що дав назву новому ринку.

Однак із приводу назви нового товару й назви нового ринку (а за ними ховається їхня сутність) серед дослідників цих явищ виникли розбіжності.

Видатні англійські економісти, класики політичної економії А.Сміт і Д. Рикардо вважали, що товаром на розглянутому ринку є праця, що «праця має свою природну й свою ринкову ціну». Такої ж думки дотримуються в цей час представники неокласичного напрямку економічної думки.

У ХIХ в. видатний німецький економіст, філософ і соціолог К.Маркс досить переконливо показав у роботі «Капітал», що дійсним товаром є не праця, а робоча чинність - здатність до праці. Звідси й ринок одні економісти стали називати ринком праці, а інших - послідовники навчання К. Маркса - ринком робочої сили. У радянській економічній літературі останній термін був, можна сказати, загальновизнаним.

Закономірно, що невіддільним елементом ринкової економіки є ринок праці, який складається з ринку робочої сили та ринку робочих місць. Ринок праці є одним з типів ринків за економічним призначенням. Зокрема, крім нього виділяються: ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, фінансовий ринок, ринок послуг, ринок технологій, ринок інформації, ринок духовних благ.

Ринок праці - суспільна наука, яка вивчає кількісну сторону масових явищ та процесів, які виникають на ринку праці, з метою виявлення якісних особливостей, взаємозв'язків і закономірностей щодо купівлі-продажу робочої сили (робочих місць) між економічно самостійними продавцями та покупцями.

Основними суб'єктами ринку праці були і залишаються, як свідчить сучасна практика, роботодавець-покупець і найманий працівник.

Роботодавець - наймач, який може бути представлений різними «величинами». Так, в залежності від узаконеної структури відносин власності, це може бути: державне підприємство, акціонерне товариство, громадські організації, приватні підприємства, кооперативи, спільні підприємства тощо.

Наймані працівники - це вільні громадяни, для яких робота за наймом - головне джерело доходу, а для роботодавців вони можуть мати різну цінність в залежності від статі, віку, кваліфікації, соціального захисту.

Система відносин на ринку праці складається з трьох основних компонентів (рис 1):

- відносини між найманим працівником і роботодавцем;

- відносини між суб'єктами ринку праці і представниками (профспілки, асоціація роботодавців, служби зайнятості);

- відносини між суб'єктами ринку праці і державою.

Рис. 1. Система відносин на ринку праці

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не занятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

- особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу після певної переваги в роботі);

- особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

- особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці - це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їх звільнення.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки з економічного погляду власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупець товару «робоча сила» на ринку є підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї участі в процесі праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця - інтересам працівника.

Ринок робочих місць, як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої діючої системи бірж праці;широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

2. Особливості функціонування ринку праці

Ринок праці як частина товарного ринку функціонує по тим ж законам, що й ринок кінцевих товарів. Однак стосовно останнього він має деякі особливості.

Перша група особливостей пов'язана із взаємодією ринку праці й ринку товарів. Воно укладається в тім, що попит на робочу чинність є похідним, залежним від попиту на кінцеву продукцію. Звідси, чим вище попит на продукцію підприємства, тим більше попит на робочу чинність із боку даного підприємства й, навпаки, чим менше попит на продукцію підприємства, тим менше з його боку попит на робочу чинність.

Але на цю загальну пряму залежність впливають ряд факторів: науково-технічний прогрес, співвідношення конкуренції й монополії на товарному ринку й ринку праці й еластичність попиту за ціною. Ці фактори змінюють пряму залежність, згадану вище, роблять її суперечливої. Пропозиція праці окремої людини залежить від величини заробітної плати (ціни праці). При рівноважній і близькій до неї ціні праці діє пряма, а при дуже високій оплаті - зворотна залежність між заробітною платою й пропозицією праці, що пов'язане з ефектом доходу й ефектом заміщення.

Друга група особливостей функціонування ринку праці пов'язана з особливостями самого товару - робоча чинність. Серед них можна відзначити наступні:

- невіддільність власності на товар - робочу чинність від її власника. На ринку праці покупець здобуває тільки право використання й часткового розпорядження робочою чинністю протягом певного часу. Але покупець не повинен (хоча на практиці це трапляється, і нерідко) порушувати права працівника. За їхнє порушення роботодавець (покупець) може нести юридичну відповідальність. Крім того, він може зазнати економічної шкоди від втрати лояльності працівника до фірми. Адже працівник може працювати за правилами, трудитися з різною віддачею;

- необхідність регламентації взаємин роботодавців і найманих робітників, що пов'язане з наявністю великої кількості інституціональних структур типу профспілок, об'єднань роботодавців, розгалуженої системи законодавства, соціально-економічних програм;

- високий ступінь індивідуалізації угод, обумовлена переходом від колективних договорів до контрактної системи наймання, різним професійно-кваліфікаційним рівнем робочої чинності, розмаїтістю технологій, організації праці й т.д.;

- важлива роль не грошових аспектів угоди (змісту й умов праці, гарантій збереження робочого місця, перспектив професійного росту й т.п.)

Третя група особливостей ринку праці пов'язана з обміном товару робоча чинність, що відрізняється від обміну речових товарів. Процес обміну робочої чинності включає три моменти й відбувається в трьох сферах. Він починається в сфері обігу товару - робоча чинність (ринок праці), триває в сфері виробництва й завершується на ринку речового товару. У сфері обігу товару - робоча чинність укладається договір про передачу права користування здатністю до праці роботодавцеві, у якому фіксується величина можливої заробітної плати, окладу - це потенційний обмін, що представляє собою юридичну угоду. У сфері виробництва відбувається реальний обмін функціонуючої робочої чинності на номінальну заробітну плату. У сфері товарного ринку відбувається обмін номінальної заробітної плати на необхідні працівникові товари - життєві кошти. Тільки після цього акту можлива наступна фаза - відтворення (формування) робочої чинності.

3. Мобільність робочої сили та сегментація ринку праці

Важливою ознакою становлення ринку праці є мобільність робочої сили. Ця властивість характеризується можливістю переміщення між спеціальностями та групами спеціальностей, місць роботи, які потребують різних рівнів освіти, між галузями, регіонами. Цей об'єктивний процес ринкової економіки сприяє вирівнюванню співвідношення між пропозицією і потребою в робочій силі на різних рівнях та часових інтервалах.

Сучасний ринок праці поділяється на окремі частини - цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці - це розподіл робітників і робочих місць на стійкий і замкнутий сектор, зони, окреслюючи мобільність робочої сили своїми межами.

Ознаками сегментації можуть бути:

- територіальне положення - регіон, місто, район;

- демографічні характеристики - статевовіковий, сімейний склад населення;

- соціально-економічні характеристики - рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад;

- економічні критерії - розподіл покупців за формами власності, за їх фінансовим станом; психологічні показники - особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства;

- поведінкові характеристики - мотивація зайнятості.

Сегментами ринку праці є первинний і вторинний ринок праці (табл.1.1)

Первинний ринок праці - це ринок для якого характерні стабільний рівень зайнятості і високий рівень заробітної плати, а також можливість професійного просування, прогресивна технологія виробництва, система управління.

Вторинний ринок праці - це ринок для якого характерні значна текучість кадрів і нестабільна зайнятість, низький рівень заробітної плати, відсутність профспілок, обмеженість в рості кваліфікації, наявність відсталої техніки і технології.

Сегментація ринку праці передбачає також його поділ на внутрішній і зовнішній ринок.

Внутрішній ринок праці - це система соціально-трудових відносин, обмежених рамками одного підприємства, всередині якого визначення ціни робочої сили і розміщення обґрунтовується адміністративними правилами і процедурами.

Зовнішній ринок праці - це система соціально-трудових відносин між роботодавцями і найманими працівниками в масштабах країни, регіону, галузі. Він визначає первинний розподіл робітників за сферами праці та їх рух між підприємствами.

Сегментація ринку праці дозволяє проаналізувати причини і фактори, які впливають на мобільність робочої сили на ринку праці та визначають його перспективи.

Практика функціонування ринків праці свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.

Відкритий ринок представляє все працездатне населення. Це, насамперед, організована, офіційна частина населення, яке перебуває на обліку в державній службі зайнятості. Друга, неофіційна частина це громадяни, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і організаціях, проте мають велику імовірність опинитись без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва.

Таблиця 1. Основні особливості первинного й вторинного ринків праці

Особливості ринків праці	Первинний ринок праці	Вторинний ринок праці
1. Рівень оплати праці	Високий	Низький
2. Найважливіші зарплато утворюючі фактори	Посада, стаж, кваліфікація, міра відповідальності	Вироблення, дисциплінованість
3. Специфіка форм заробітної плати	Висока частка одноразових виплат, індивідуальний характер оплати праці	Провідна роль основної заробітної плати, колективна форма оплати праці
4. Зміст праці	Творчий, висококваліфікований	Виконавчий, рутинний
5. Умови праці	Гарні	Погані
6. Ступінь відповідальності за кінцеві результати виробництва	Висока	Низька
7. Підтримка з боку профспілок	Більша	Мила
8. Характер зайнятості	Стабільний	Перериваний
9. Особливості робочого часу	Нормована або ненормована тривалість робочого дня, тижня, року	Неповні робочий день, тиждень, сезонний і тимчасова робота
10. Тривалість трудових контрактів	Довгострокова	Короткострокова
11. Розвиненість нормування праці	Низька	Висока
12. Доступ і робота з поза	Складні	Прості
13. Частка жінок, молоді, людей перед пенсійного віку, інших осіб, що бідують в особливому соціальному захисті	Низька	Висока
14. Ступінь соціальної захищеності	Висока	Низька
15. Обсяг вкладень в утворення й професійну підготовку	Великий	Малий
16. Можливість просування по службі	Більша	Мала
17. Ступінь участі в керуванні виробництвом	Більша	Мала

4. Елементи, функції та класифікація ринка праці

Елементи ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

За наявність та відповідного взаємозв'язку всіх елементів і сегментів ринку праці, які необхідні для його функціонування, останній забезпечує виконання ряду функцій:

- організовує зустрічі роботодавців та найманих працівників;

- забезпечує конкуренцію на ринку праці як між роботодавцями, так і між найманими працівниками;

- збалансовує ставки заробітної плати;

- вирішує питання щодо зайнятості населення;

- здійснює соціальну підтримку безробітних тощо.

Одна з найважливіших проблем щодо ринку праці є системне дослідження взаємозв'язків і закономірностей з купівлі-продажу робочої сили (робочих місць) між економічно самостійним продавцями і покупцями залежно від конкретних умов, з урахуванням місця, часу та етапу суспільного розвитку.

Ринок праці підтверджує об'єктивність факту процесу переходу кількісних змін в якісні у відповідній сфері, вимірює ці зміни, визначає чинники та сукупні причини цих змін. Закономірно, що усі зміни в галузі ринку праці розглядаються в процесі взаємозв'язку протилежностей, боротьби між старим і новим.

Ринок праці, застосовуючи нові методи та важелі дослідження, вишукує резерви щодо ефективнішого використання трудових ресурсів і вносить таким чином свій внесок у розв'язання проблемних завдань зайнятості населення. Так, широке застосування в ринку праці знаходять статистико-математичні методи аналізу: метод аналітичного групування, кореляційно-регресивний аналіз, множинна кореляція. Водночас, основною формою спостереження за процесами на цьому ринку є звітність підприємств, установ та організацій виробничих і невиробничих галузей, яку вони формують на основі власних даних обліку і регулярно подають органам державної статистики, Міністерства праці та соціальної політики України, центрам зайнятості тощо.

В даний час функціонують різноманітні ринки праці, диференційовані залежно від складу, якостей робочої сили та її споживачів.

Для кожного з них характерне поєднання факторів, що визначають особливості та параметри довготермінових тенденцій, середньо термінових коливань та короткотермінових змін. Виходячи з цього та для врахування цих особливостей ринок праці класифікується за характерними ознаками.

1. За ознакою структури господарства розрізняють такі ринки праці: окремих галузей народного господарства (а в середині їх - окремих підгалузей); окремих видів діяльності; груп господарства з різними формами власності.

2. За ознакою економічного рівня розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня валового національного продукту, рівня оплати праці, доходів населення тощо.

3. За територіальною ознакою виокремлюють поняття «регіональний ринок праці». Первісним його елементом є внутрішній ринок, під яким мають на увазі сферу відтворення та використання робочої сили (або підготовки та використання фахівців), яка обмежена кордонами регіону.

4. За професійно-кваліфікаційною ознакою розрізняють ринки праці окремих професій, спеціальностей та груп спеціальностей, рівнів освіти.

5. За ознакою джерел робочої сили розглядають ринки праці, потреби яких задовольняються певними навчальними закладами або їх групами, службами зайнятості.

Аналізуючи ринок праці необхідно виділити також передумови забезпечення таких властивостей робочої сили як стабільність і мобільність. До цього відносяться й чинники вивільнення робочої сили у зв'язку із зміною попиту на неї, повторне використання робочої сили, підготовка трудящих через окремих груп населення, особливо жінок із дітьми, осіб похилого віку. Важливим аспектом для населення при виборі сфери і місця діяльності є й територіальний фактор. З цією метою аналізують вплив зайнятості міграційних потоків робочої сили, формування міждержавного ринку праці, перерозподіл між регіонами з надлишком і дефіцитом робочої сили.

Досліджуючи вплив на зайнятість і потребу в робочій силі беруть до уваги такі важливі чинники:

- особливості територіальної (регіональної) організації економіки та соціальних структур (у т.ч. підготовка фахівців);

- сукупність кадрів з певним рівнем кваліфікації та підготовки на даний момент часу;

- потреба, дефіцит або навпаки - надмірна кількість трудових ресурсів за певної ситуації на ринку;

- внутрішні критерії (рівень життя, праці).

Таким чином, головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція, яка охоплює всю найману праці і сукупний попит, як загальна потреба економіки в найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці.

На функціонування механізму ринку праці в Україні, поряд із загальними факторами, впливають і специфічні:

- структурна перебудова, демонополізація господарського комплексу;

- рівень збалансованості економіки;

- конверсія;

- рівень кооперації з іншими країнами;

- рівень продуктивності і оплати праці;

- зміна форми власності;

- розвиток приватизації та рівень соціального захисту безробітних;

- рівень державного регулювання та управління ринком праці.

5. Розвиток теоретичних підходів щодо аналізу ринку праці

Ретроспективно, при аналізі ринку праці, можливо виділити основні теоретичні підходи, які були в кінцевому вигляді сформовані в ХIX-XX-му століттях.

Класична модель

Класична теорія зайнятості практично одне з перших вдалих пояснень сутності виникнення безробіття в системі ринку праці. Водночас, творці цієї теорії, а її витоки йдуть до класиків політичної економії А.Сміта та Д.Рікардо, не надавали значної ролі теорії зайнятості та вважали, що безробіття не є серйозною економічною проблемою. Подальші розробки в цьому напрямку обумовили формування класичної теорії «цінової рівноваги» (А.Маршалл, А.Пігу), яка виходить з того, що основним регулятором праці є заробітна плата (ціна праці). За умов існуючої конкуренції в ринковому середовищі вона гнучко змінюється і прагне до свого рівноважного рівня, коли обсяг ринкового попиту на працю дорівнює обсягу її пропозиції.

Проблема безробіття і дефіциту трудових ресурсів у цій моделі вирішується за допомогою механізмів ринкового саморегулювання, а саме:

1. В умовах, коли пропозиція праці перевищує попит, тобто спостерігається безробіття, то загострюється конкуренція з боку безробітних за вільні робочі місця. В роботодавців є вибір працівників, і вони можуть найняти їх за значно нижчими ставками заробітної плати. Зниження ціни праці відбуватиметься доти, доки витрати роботодавців на заробітну плату не стануть такими низькими, що вигідно буде найняти всіх працівників, які запропонували свої трудові послуги. Ринок праці в такому разі повертається до стану рівноваги.

2. У разі, коли запит на працю перевищує його пропозицію, посилюється конкуренція між роботодавцями. Право вибору переходить до найманого. Вони пропонують свої трудові послуги лише в обмін на вищі ставки заробітної плати. Ефект конкуренції проявляється доти, доки витрати роботодавця на заробітну плату не можуть досягти свого максимального рівня і не почнуть завдавати збитків. На ринку не залишається жодного роботодавця, який би був би згодний сплачувати працівникам заробітну плату вищу за ринкову. Знову встановлюється рівновага, яка була раніше порушена.

У класичній моделі ринку праці як випливає з вищенаведеного, неможливі ні вимушене безробіття, ні тривалий дефіцит праці, що не зовсім відповідає наявним реаліям.

Неокласична концепція

Неокласична модель - її дотримувалися неокласики (А.Маршал, А.Пігу, Дж.Пері, Р.Холл, Д.Гілдер, А.Лафер) згідно з цією концепцією ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), що регулює запит та пропозицію робочої сили. Якщо запит перевищує пропозицію то працівники пропонують свої послуги за вищі ставки заробітної плати і роботодавці вимушені плати вищу заробітну плату від ринкової. І навпаки, коли пропозиція перевищує запит виникає безробіття і тут роботодавці наймають працівників за нижчими ставками.

Кейнсіанська концепція

Концепція зайнятості Дж.Кейнса, активно використовує принцип мультиплікатора. Мультиплікатор - коефіцієнт, який характеризує співвідношення між агрегатною величиною та її структурною частиною, ступінь позитивного зворотного зв'язку - впливу однієї величини (вхідної) на іншу (вихідну) у керованій системі. Виходячи з цього підходу, було показано, що початкове збільшення державних інвестицій створює «первинну» зайнятість певної кількості працівників даного виробництва. Витрати цих працівників на споживчі товари (їх споживчий попит) стимулюють розвиток виробництва і вторинну зайнятість, тобто збільшення робочих місць в галузях, де виробляються споживчі товари. Співвідношення між загальними і первинним збільшення зайнятості має назву «мультиплікатора зайнятості».

Дж. Кейнс довів нереальність абсолютної гнучкості заробітної плати, оскільки наявні спроби роботодавців до її зниження спричиняють адекватний опір найманих працівників. Виходячи з означеного, він вважав за доцільне ґрунтуватись на факті незмінності заробітної плати.

Прихильники цього підходу пропонують різні практичні заходи для зростання зайнятості, серед яких: державна підтримка бізнесу, кредитування і фінансування підприємств за рахунок держбюджету, зменшення норми проценту, проведення політики контролю за інфляцією. Остання в умовах стабільних цін набирає форми короткотермінової політики «грошових імпульсів» і має підтримувати попит на трудові ресурси (рис. 2).

Рис 2. Взаємозв'язок зростання грошової пропозиції та зайнятості

Отже, фундаментальним регулятором ринку праці в кейнсіанський моделі є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги. Кейнсіанці виходять з того принципу, що ціна робочої сили жорстко фіксується і практично не змінюється протягом тривалого часу. Ціна не є регулятором ринку, тому вона має бути внесена зовні державою. Через важелі зниження або збільшення сукупного попиту, тобто виробництва, держава ліквідує нерівновагу на ринку праці, а значить забезпечує повну зайнятість.

Монетаристський підхід

Монетаристи (зокрема, американський економіст М.Фрідмен) та їх прихильники, спираються на класичну економічну теорію, обстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності і довготермінової рівноваги лише за умови повністю вільних конкурентних ринків - гнучкими цінами і заробітної платою без втручання держави, монополій або профспілок. Центральною категорією монетаристської моделі ринку праці є «природний рівень безробіття».

Фахівці з питань праці вважають, що внаслідок недостатньої гнучкості ринку праці на ньому, як правило, є як дефіцит праці, так і його надлишок, вакантні місця виникають у наслідок змін попиту на працю.

Нова техніка, скажімо, потребує нових знань, нових професій, вищої кваліфікації, і доки роботодавець шукає необхідних працівників зберігається дефіцит праці.

Не меншій критиці монетаристів підлягає і соціальна політика держави, яка спрямована на регулювання ринку праці. Реалізуючи різні програми на підтримку безробітних, держава, на їх погляд часто лише посилює незайнятість населення.

Можливість ринкового механізму на думку монетаристів спотворюються діями профспілок. Підтримка ними вимог робітників про підвищення рівня заробітної плати змушує підприємців скорочувати промислові інвестиції, а отже - і кількість нових робочих місць, рівень безробіття починає перевищувати «природний показник», а безробіття стає вимушеним.

Школа інституціоналістів

Школа інституціоналістів основну увагу приділяє аналізу професійних і галузевих розбіжностей в структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Інституціоналісти відходять від макроекономічного аналізу і намагаються пояснити характер ринку праці, особливостями динаміки галузей та професійно-демографічних груп.

Марксистька теорія

Марксистська теорія розглядає ринок праці як ринок, особливого виду, а його особливість підкреслюється різницею товару «робоча сила» та фізичного капіталу. Так, якщо в процесі праці робоча сила створює вартість, то решта видів ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. А тому ринок праці, загалом підкоряючись загальним ринковим закономірностям, має свої характерні особливості, оскільки робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може водночас активно впливати на співвідношення попиту та пропозицію і на свою ринкову ціну.

Наведений аналіз найбільш відомих підходів, шкіл та концепцій, які знайшли поширення в світовому економічному середовищі, дає підставу стверджувати, що вони лише характеризують окремі елементи ринку праці, але не дають повної та адекватної картини механізм його функціонування. Слід підкреслити, що більшість з цих концепцій базується на припущеннях про те, що:

- ринок праці можливо порівняти з іншими ринками, а параметри робочої сили як товару раз і назавжди задані та незмінні;

- продуктивність праці людини заздалегідь і залежить тільки від її особистих зусиль в конкретних умовах;

- лише заробітна плата служить для працівника адекватною оцінкою його праці й відображенням ступеня його задоволенням своїм становищем в безпосередньому виробництві на ринку праці.

«Класичної» поведінки слід очікувати і від тих працівників, послуги, яких в умовах ринкової економіки, навпаки, користується підвищеним попитом і відповідно оплачуються (банківські працівники, юристи, менеджери).

Але умов для створення «класичного» ринку праці в Україні занадто мало. Так, в кінці ХХ-го століття посилились тенденції щодо прихованого безробіття. Практично не був задіяний механізм банкрутства підприємств. Останні підживлюються за рахунок кредитної емісії держави, штучно зберігаючи робочі місця. Заблокованими були й спроби стимулювати галузеву та регіональну мобільність ринку праці, масове вивільнення надлишкової робочої сили з відповідною професійною переорієнтацією та інші заходи, передбаченні Законом України «Про зайнятість населення» (інститут прописки, нестача житла, стрімке зростання цін на послуги, пов'язані з переїздом на нове місце проживання) значно обмежують трудову рухомість населення. Зберігається фіксованість й заробітної плати. Зміцнення позицій окремих профспілок, з одного боку і об'єднання підприємців, з другого, посилюють монополістичні тенденції щодо купівлі-продажу послуг праці.

Не значно більше підстав для провадження «кейнсіанської» моделі зайнятості. Так, процеси, що відбуваються на ринку праці, зокрема, вивільнення певної частини населення, лише на перший погляд поєднанні з падінням національного виробництва, а сучасне безробіття не є циклічним кейнсіанським безробіттям. Річ у тому, що кризові явища в українській економіці не відповідають поняттю економічного циклу як такого. Вони є, насамперед, результатом розриву господарських зв'язків, у тому числі міждержавних, зростання цін на сировину і енергоносії, невиправданої конверсії, непродуманої і суперечливої в багатьох випадках політики урядових інституцій та інших факторів.

Неможливо очікувати «кейнсіанського» ходу подій і від кредитної політики держави. Кредитна емісія сьогодні супроводжується підвищенням процентних ставок. Вона стала постійним і суттєвим фактором інфляції і зменшення реальних доходів населення в кінці ХХ-го століття.

Не «спрацьовує» і основна «монетаристська» категорія природний рівень безробіття. Якщо структурні зміни в економіці призводить до масових переміщень працівників, стимулюючи фрикційне безробіття, підвищують його природний рівень, то зменшення реальних доходів активізує населення до пошуків основної і додаткової праці, навпаки знижує природну норму безробіття.

Схематично вплив базових факторів на ринок праці в Україні в сучасний період зображено на рис. 3.

Рис. 3. Визначальні фактори впливу на зайнятість

Отже, проблеми зайнятості і безробіття не можуть вирішуватись ізольовано від загальних проблем національного виробництва. Їх треба розробляти в комплексі з політикою доходів, грошово-кредитною і інфляційною політикою. Найреальніше для України початку ХІХ-го століття, очевидно формування власної не рівноважної моделі ринку праці, яка не виключає можливості відхилення фактичної заробітної плати від рівноважної в умовах регулювання попиту і пропозиції за активної участі державних інституцій.



6. Моделі ринку праці

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов'язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

Відповідно до комбінації цих складових розрізняють японську модель ринку праці, модель США, шведську модель та ін.

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі «довічного найму», за якої гарантується зайнятість працівника на підприємстві аж до досягнення ним віку 55-60 років. Розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років. При цьому протягом усієї трудової діяльності працівники періодично підвищують кваліфікацію у відповідних внутрішньо фірмових службах, і переміщення їх відбувається строго за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого ставлення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи. У разі необхідності скорочення виробництва підприємці здебільшого вирішують ці проблеми не звільненням персоналу, а переведенням частини працівників за їхньої згоди на інші підприємства або скороченням тривалості робочого часу на даному підприємстві.

Для ринку праці США характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, тобто вона розробляється й ухвалюється кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Про звільнення працівників повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними договорами охоплена лише чверть усіх працівників. Внутрішньо фірмової підготовки персоналу майже немає, за винятком підготовки специфічних спеціальностей. Пересування працівників відбувається здебільшого через переведення працівника на іншу роботу. Така політика фірм веде до високої географічної і професійної мобільності працівників, а також до вищого рівня безробіття, ніж в Японії та Швеції.

Шведську модель характеризує активна політика держави щодо зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в цій країні мінімальний. Політика на ринку праці полягає в попередженні безробіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу. Повна зайнятість досягається за рахунок таких заходів:

- проведення відповідної фіскальної політики, спрямованої на підтримання менш прибуткових підприємств і обмеження прибутку високодохідних фірм з метою зниження інфляційної конкуренції між фірмами через підвищення заробітної плати;

- проведення «політики солідарності» в заробітній платі для досягнення однакової плати за однакову працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові - обмежувати рівень оплати нижче своїх можливостей;

- підтримування зайнятості у тих сферах економіки, які мали низькі результати діяльності, проте забезпечували розв'язання соціальних завдань.

Кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами.

В Україні тривалий час існувала монополія державної власності, жорстока регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народного споживання, залежності економіки від кооперованих зв'язків з державами СНД, насамперед від поставок енергоносіїв з Росії.

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки:

- перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

- низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості;

- зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;

- низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;

- регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;

- низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;

- відсутність або недостатня спрацьованість правових норм та організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;

- еміграція висококваліфікованої робочої сили.