Бюджет. Фінансова та фіскальна політика держави

До податків, які залежать від доходу, відносяться прибутковий податок з громадян, податок на прибутки підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, відрахування в різні фонди тощо. Якщо ВВП змінюється, то за таких податків податкові вилучення змінюються автоматично. Чутливість податків до ВВП залежить від системи оподаткування. При прогресивній системі рівень податкових ставок зростає за певною шкалою в залежності під зростання доходу. Тому при зростанні ВВП податки збільшуються швидше, ніж доход. За пропорційною системою рівень податкових ставок є стабільним для всіх рівнів доходу. Тому податки змінюються прямо пропорційно зміні доходу. Певні трансферти теж залежать від динаміки ВВП. Так, виплати по безробіттю скорочуються під час зростання виробництва і збільшуються під час його падіння. Чисті податки, які автоматично, тобто без державних рішень, змінюються в залежності від зміни ВВП, називаються автоматичними чистими податками [9,10].

Автоматична залежність чистих податків від ВВП є важливим фактором стабілізації економіки. Стабілізаційна функція чистих податків пояснюється тим, що вони уявляють собою вилучення з економіки, тобто втрату її купівельної спроможності. Якщо вони збільшуються, то ВВП зменшується і навпаки. Це означає, що з точки зору економічної стабільності бажано збільшувати величину таких вилучень в періоди, коли економіка прямує до інфляції, і навпаки, зменшувати їх величину в періоди, коли намітилася тенденція до скорочення виробництва. Оскільки динаміка автоматичних податків відповідає цим вимогам, вони отримали назву вмонтованих стабілізаторів.

Незважаючи на те, що автоматичні чисті податки виконують стабілізаційну функцію без спеціальних державних рішень, їх ефективність в кінцевому підсумку теж залежить від держави. Але роль держави полягає в тому, що вона вмонтовує, тобто впроваджує в економіку певну систему податків і трансфертних платежів. При внесенні змін у цю систему стабілізаційна ефективність чистих податків буде змінюватися. Отже, автоматична фіскальна політика -- це така політика, яка встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично.

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого -- фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль державного бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами (видатками).

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов'язані функції: стабілізаційну і бюджетну.

Ми розглядали фіскальну політику лише в межах її стабілізаційної функції, тобто як вона впливає на основні параметри економічного розвитку, і насамперед на ВВП. З цього боку її ефективність залежить від того, якою мірою вона сприяє наближенню економіки до параметрів повної зайнятості. Тепер настала черга розглянути фіскальну політику з іншого боку -- як вона використовує державний бюджет, тобто з якими наслідками для державного бюджету вона виконує стабілізаційну функцію.

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоністську) політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу (рестриктивну) політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

Але слід зазначити, що стан державного бюджету залежить не лише від дискреційних заходів фіскальної політики. Іншим фактором, який на неї впливає, є циклічні коливання в економіці. Так, під час спаду виробництва стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. Це викликається зменшенням чистих податків внаслідок автоматичного скорочення податкових надходжень до бюджету і збільшенням трансфертних витрат. Під час піднесення економіки виникають протилежні наслідки [9].

З метою розмежування впливу на стан державного бюджету дискреційних фіскальних заходів і циклічних коливань слід розрізняти фактичне і потенційне бюджетне сальдо. В загальному контексті формулу бюджетного сальдо можна записати таким чином:

Відмінність між фактичним і потенційним бюджетним сальдо полягає в тому, що вони обумовлюються різною величиною ВВП як доходу, від якого залежить величина чистих податків.

Фактичне бюджетне сальдо (БС_ф) -- це величина, яка забезпечується в умовах фактичного рівня зайнятості, тобто фактичного ВВП:

де СКП -- середній коефіцієнт чистих податків, який відбиває їхнє відношення до ВВП; (ВВП_ф х СКП) -- чисті податки.

Потенційне бюджетне сальдо (БС_п) -- це величина, яка забезпечується в умовах повної зайнятості. Вона показує, яка могла бути різниця між доходами і витратами державного бюджету за умов, коли б економіка виробляла потенційний ВВП: БС_п = (ВВП_п х СКП) - ДЗ.

Порівнюючи між собою фактичне і потенційне бюджетне сальдо, можна зробити два висновки.

Перший -- циклічне падіння виробництва викликає певну втрату доходів для державного бюджету. Такі втрати відображаються через циклічне бюджетне сальдо (БС_п). Воно обчислюється як різниця між фактичним і потенційним бюджетним сальдо:

Другий -- оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного падіння на державний бюджет, то завдяки цьому воно дістає здатність відбивати ефективність бюджетної діяльності держави. Так, в умовах неповної зайнятості .фіскальна політика має бути стимулюючою, а потенційне бюджетне сальдо ---повинне збільшуватися від'ємно. Це свідчить про ефективну бюджетну діяльність держави. Якщо воно збільшується позитивно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційну функцію: державні закупки занижені або чисті податки завищені. В умовах повної зайнятості фіскальна політика має бути стримуючою, а потенційне бюджетне сальдо повинне позитивно збільшуватися. Це ознака ефективної бюджетної діяльності. Якщо воно збільшується від'ємно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційної функції: державні закупки завищені або чисті податки занижені.

Отже, динаміка фактичного бюджетного сальдо не завжди може дати правильну відповідь про бюджетну ефективність фіскальної політики. На це питання може відповісти лише динаміка потенційного бюджетного сальдо.

Дискреційна фіскальна політика, яка претендує на ефективне використання державного бюджету, завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Особливо гострою стає ця альтернатива за умов падіння виробництва, викликаного дефицитом сукупного попиту. З одного боку, щоб зупинити падіння виробництва, потрібно застосовувати стимулюючу фіскальну політику. З іншого -- це викликає від'ємне збільшення бюджетною сальдо, тобто спрямовує бюджет до дефіциту.

Виникає питання -- чи може дискреційна фіскальна політика виконувати стабілізаційну функцію і водночас забезпечувати збалансованість державного бюджету? Щоб відповісти на це питання, слід розглянути три концепції регулювання державного бюджету.

Перша -- збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року.

Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

Припустимо, що економіка увійшла в фазу падіння. ВВП скорочується, тому автоматично зменшуються чисті податки, що спрямовує державний бюджет до дефіциту. Тепер припустимо, що нам потрібно збалансувати державний бюджет на щорічній основі. Для цього потрібно дискреційне підвищити чисті податки або зменшити державні закупки. Але ці заходи є стримуючими для економіки. Вони викличуть ще більше падіння виробництва, тоді як його потрібно збільшувати.

Друга -- збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційне зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційне підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку.

Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва і тому в межах економічного циклу бюджет повинен балансуватися. Але досвід показує, що зростання та падіння нееквівалентні між собою за глибиною й тривалістю. Тому в межах економічного циклу гармонія між надлишками і дефіцитами це досягається, що не забезпечує збалансованості державного бюджету [3].

Отже, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованого бюджету є для фіскальної політики несумісним. Тому вона змушена вибирати, тобто вирішувати, що є більш пріоритетним -- стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Як показує світовий досвід, при вирішенні цієї альтернативи перевага надається стабілізаційній функції. Це означає, що в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів.

Згідно з концепцією функціональних фінансів бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет -- це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого -- вона передбачає певні джерела його фінансування.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.

3. Грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.

Приріст державних витрат, здійснений за рахунок бюджетного дефіциту, за умов їх ефективного використання, через певний час може викликати збільшення виробництва. Завдяки цьому автоматично зростуть податкові надходження до бюджету і його дефіцит самоліквідується. Але це не означає, що дефіцитне фінансування є чарівною палицею. Його застосування породжує проблему міжчасового вибору. Так, перші два джерела фінансування бюджетного дефіциту є неінфляційними, але створюють державний борг (внутрішній і зовнішній), повернення якого викликає у майбутньому необхідність підвищення податків або скорочення державних витрат. Грошово-кредитна емісія не створює державного боргу, але є інфляційною і тому породжує інфляційний податок у поточному періоді.

Вибір раціонального співвідношення між окремими джерелами дефіцитного фінансування -- гостра проблема фіскальної політики. Загальновизнаним є те, що найбільшою загрозою для економіки є грошово-кредитна емісія. Її застосування як джерела фінансування бюджетних дефіцитів породжує неконтрольовану інфляцію, підриває стимули до довгострокових інвестицій, розкручує спіраль ціни -- заробітна плата, знецінює заощадження домогосподарств, відтворює бюджетний дефіцит. З метою обмеження грошово-кредитної емісії в багатьох країнах конституційне закріплюється незалежність національних емісійних банків від уряду. Крім того, величина грошово-кредитної емісії регламентується парламентом.

Державні позички є менш загрозливим для економіки джерелом фінансування бюджетних дефіцитів. Але й вони спричинюють певний негативний вплив на економіку. По-перше, в гострих кризових ситуаціях уряд застосовує примусове розміщення державних цінних паперів і таким чином порушує ринкову мотивацію до інвестиційної діяльності з боку суб'єктів приватного сектора економіки. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами державних цінних паперів, то це збільшує попит на ринку кредитних ресурсів, підвищує відсоткову ставку і викликає певний ефект витіснення приватних інвестицій.

Державні позички, які з часом накопичуються, створюють державний борг, величина якого визначається як сума отриманих позичок за мінусом повернених позичок. Державний борг потрібно повертати з відсотками. Якщо він досягає великих розмірів, то може виникнути «вибухове» збільшення відсоткових виплат. У такому випадку величина коштів, які необхідні для обслуговування державного боргу, може стати настільки значною, що перетвориться в головну статтю витрат державного бюджету. Це може поставити уряд перед необхідністю звернутися до нових позичок або до підвищення податків. Якщо контроль над державним боргом втрачається, то в кінцевому підсумку держава змушена вдатися до грошово-кредитної емісії з відповідними наслідками [9].

Отже, безболісних джерел фінансування бюджетних дефіцитів не існує. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати з урахуванням змін в отриманні доходів, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення.

Висновок

Бюджетна політика держави є однією з основних складових його діяльності. Це могутній інструмент, за допомогою якого держава може активно втручатися в економіку і особливо сильно впливати на стан в тих галузях, які існують за рахунок бюджетних коштів.

Бюджет будь-якої держави складається з прибуткової і витратної частини. Прибуткову частину переважно формують прибутки держави у вигляді податків і прибутків від зовнішньоекономічної діяльності. Витратна частина має на увазі фінансування різних галузей господарства і бюджетних установ, таких як зміст органів державної влади, напрям коштів на соціальні потреби, виплата зарплат і пенсій, зміст армії, охорони здоров'я, освіти.

Існують також і проблеми державного боргу і бюджетного дефіциту, на які в деяких ситуаціях можна закривати очі, але по мірі можливостей необхідно боротися і старатися не посилювати ситуацію у даному напрямі.

Безумовно, ситуація з бюджетом на Україні надзвичайно важка: він постійно не виконується. То іде недоотримання прибутків через несплату податків, то трапляється перевищення витратної частини внаслідок різних непередбачених обставин (то ураган промайне, то шахтарі страйк влаштують). Але що робити - такі наші сьогоднішні реалії і їх необхідно враховувати і намагатися зробити все якнайкраще. Життя не стоїть на місці і, чесно кажучи, все-таки хочеться сподіватися, що все налагодиться, що наша країна подолає всі труднощі, які підготувала доля і вирішить більшість своїх економічних проблем. І хоч шлях до процвітання має бути неблизький, треба прагнути до нього і працювати над цим, а інакше навіщо, власне кажучи, жити?!

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного бюджету повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державний бюджет не повинен використовуватися для вирішення поточних проблем. Слід змінити хибний погляд на фінансовий ринок як на такий, де ситуативно „викачуються” максимально можливі суми.

У складі бюджетів має передбачатись певний обсяг нерозподілених видатків у вигляді резервного фонду для здійснення протягом року непередбачених видатків (стаття 24), який є складовою частиною загального фонду бюджету. Порядок використання коштів такого фонду визначається Кабінетом Міністрів України. У складі Державного бюджету України резервний фонд має передбачатися обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада. При цьому резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Список використаної літератури

1. Буковінський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України. // Фінанси України, №9, 2002.

2. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар. - К.: Парламентське видавництво, 2002.

3. Василик О. Проблеми вдосконалення бюджетної та банківської систем Україні. // Банківська справа. №3, 1998.

4. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основи економіки. - Київ: “Знання-Прес”, 1997.

5. Макконнел Р., Брю С. Л.. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.: Республіка, 1992.

6. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К.: Основи, 1998.

7. Мітюков І. О. Державній бюджет Україні і бюджетна політика в 2003 році. // Фінанси України, №3, 2004.

8. Мочерный С. Основи економічної теорії. - Тернополь, 1993.

9. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: “Знання-Прес”, 2002.

10. Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету. // Фінанси України, №3, 1998.

11. Родіонова І. Макроекономіка і економічна політика. - Київ, 1996.

12. Родіонова І. Макроекономічні чинники дефіциту бюджету в Україні. // Економіка України, №9, 2001.

13. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дьяконова И.И. Бюджет і фінансова політика України. - Київ, 1997.

14. Януль І.Є. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи. // Фінанси України, №2, 2001.