Підприємництво і підприємницький капітал

Міністерство освіти і науки

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра економіки і менеджменту

Курсова робота

з дисципліни: «Політекономія»

на тему:

«Підприємництво і підприємницький капітал»

Виконала студентка I курсу

Паршина М.Т.

спеціальність економічна кібернетика

групи ЕК-11

Науковий керівник:

доц. Галуха В.Л.

Рівне - 2009

Зміст

Вступ

1. Сутність підприємництва

1.1 Еволюція поняття «підприємництво»

1.2 Умови розвитку, основні принципи та функції підприємництва

1.3 Види підприємницької діяльності

2.Місце і роль капіталу у підприємницькій діяльності

2.1 Поняття «капітал підприємництва»

2.2 Структура підприємницького капіталу

2.3 Кругообіг капіталу та його функціональні форми

3. Роль підприємництва в ринковій економіці

Висновки

Список літератури

Вступ

Актуальність теми. Одним з найважливіших і актуальних питань політичної економії на сучасному етапі є питання пов'язане з підприємницькою діяльністю.

Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереження її національного духу і національної гордості.

Сучасні дослідження показують, що процвітання розвинутих країн світу забезпечує успішна реалізація підприємницького потенціалу як четвертого фактору виробництва (нарівні з землею, працею і капіталом).

Підприємництво як форма господарювання є невід'ємною складовою ринкової економіки, її самостійним сектором. Воно базується на самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг, занятті торгівлею і має на меті одержання прибутку.

Беручи до уваги вищезазначені факти, можна стверджувати, що в даний час обрана тема курсової роботи «Підприємництво і підприємницький капітал» є досить актуальною і цікавою для дослідження.

Метою даної курсової роботи є дослідження сутності підприємництва та ролі капіталу в підприємницькій діяльності.

Об'єктами дослідження виступають підприємництво і підприємницький капітал.

Завдання курсової роботи:

- підібрати і опрацювати літературу;

- визначити сутність та умови розвитку підприємництва;

- охарактеризувати функції та принципи підприємницької діяльності;

- розглянути типологію підприємництва;

- визначити місце і роль капіталу в підприємницькій діяльності;

- розкрити сутність підприємницького капіталу;

- охарактеризувати структуру та кругообіг підприємницького капіталу;

- розкрити роль підприємницької діяльності в ринковій економіці;

- на основі роботи зробити висновки.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У першому розділі розглянуто сутність підприємництва, його принципи, функції та види.

Другий розділ розкриває місце і роль капіталу в підприємницькій діяльності, а також його сутність, структуру; характеризує процес кругообігу капіталу.

У третьому розділі визначається роль підприємництва в ринковій економіці.

1.Сутність підприємництва

1.1 Еволюція поняття «підприємництво»

Сучасна економічна наука визначає поняття «підприємництво» з точки зору двох аспектів.

З одного боку, підприємництво виступає як форма економічної активності. Це припускає орієнтацію на досягнення комерційного успіху, перспективність, інноваційний характер діяльності, незалежність і самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень.

З іншого боку, підприємництво слід розглядати як певний стиль і тип господарської поведінки, для якої характерні такі риси: мобільність, динамічність, творчий підхід до справи, ініціативність і заповзятливість, готовність до ризику і готовність ним управляти, орієнтація на потреби споживачів.

Разом з тим поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та надбудовних інституцій, психології людей.

Авторський колектив підручника «Основи підприємницької діяльності» С.В. Мочерний, О.А.Устенко, С.І. Чеботар зазначає, що вперше поняття «підприємництво» використав англійський економіст початку XVIII ст. Ричард Кантільйон. Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик [3. 7-8 ст.].

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII-XIX ст. зробили М. Вебер, В. Зомбарт, а також Ф. Кене, А. Тюрго, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, А. Маршалл.

Відомий англійський економіст Адам Сміт знаходився під сильним впливом Кантільйона і фізіократів. Він розглядав підприємця як власника, пов'язував підприємницьку діяльність насамперед з власною зацікавленістю підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. З цією метою підприємець сам планує та організовує виробництво, розподіляє отримані доходи [1.ст8].

Повнішу характеристику підприємництва наводить у своїх працях американський економіст Йозеф Шумпетер. Він розкривав зміст підприємництва через його функції:

1) реформування й докорінна перебудова виробництва внаслідок впровадження нових видів техніки і технологій, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

2) використання наукових розробок, маркетингу та ін.

Основні функції підприємця, за Й. Шумпетером, - це виготовлення нового блага або старого нової якості; освоєння нового ринку збуту, джерел сировини або напівфабрикатів; впровадження нового методу виробництва; відповідна реорганізація виробництва. Підприємцем ,на його думку, може бути не лише капіталіст, власник, а й управляючий [3.ст.8].

На сьогодні вивченню підприємництва присвячена значна кількість робіт, як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В сучасній економічній літературі зустрічається велика кількість формулювань, які відрізняються за змістом, що, безсумнівно, пов'язано з багатогранністю цього явища.

Так, в «Економіці підприємництва» за редакцією А.В. Шегди підприємництво трактується як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку [2.ст.74].

В підручнику «Політична економія» С.В. Мочерного і Я.С. Мочерної підприємництво - це самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків, самореалізації та досягнення власної мети. Проте авторський склад наголошує, що наведене визначення не відповідає критеріям політекономічного, тому дає ще одне визначення за яким підприємництво - це організаційно-господарське новаторство, спрямоване на максимальне зростання ефективності праці (передовсім праці найманого персоналу та власної праці підприємця) і виробництво додаткової вартості та її привласнення у формі прибутку [6.с.307]. На нашу думку, це визначення є найбільш доцільним, оскільки акцентує увагу на ролі підприємця у зростанні ефективності праці найманої робочої сили (її продуктивності, інтенсивності та ін.) і привласненні створеної при цьому додаткової вартості.

1.2 Умови розвитку, основні принципи та функції підприємництва

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безпосереднього відтворення необхідні певні умови. Ці умови зазначаються в підручнику «Основи підприємництва» Донець Л.І. [1.ст.14].

Економічні умови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків, вибір господарських контрагентів.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення сприятливого політичного клімату для підприємництва. Це можливо завдяки розробці та здійсненню стабільної політики. І вона має гарантувати усім господарюючим суб'єктам гарантії щодо збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, у тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат, проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві і нормативних актах. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права і повну свободу, не допускати втручання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони, а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом.

Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізованих зв'язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами: довіра, слово честі тощо.

Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має психологічний чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприємництва стримуватиметься.

Отже, ефективне здійснення підприємницької діяльності можливе тільки за відповідної суспільної ситуації -- підприємницького середовища, під яким розуміють передусім ринок, ринкову систему відносин, а також особисту свободу підприємця, тобто його особисту незалежність, що дає змогу приймати таке підприємницьке рішення, яке, з його погляду, буде найефективнішим, дійовим і забезпечить максимальний прибуток.

Важливо усвідомити, що підприємництво завжди має здійснюватися за принципами:

1) вільний вибір видів підприємницької діяльності;

2) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників, ресурсів і споживачів продукції;

3) встановлення цін на товари і послуги відповідно до закону;

4) вільне наймання працівників;

5) комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

6) вільне розпорядження прибутками, що залишаються після сплати всіх платежів;

7) самостійне здійснення підприємцями зовнішньоекономічної діяльності;

8) самостійне використання належної частки валютного виторгу [5.ст.178].

Найбільш глибоко сутність підприємництва розкривається через його основні функції. А.М. Виноградська у підручнику «Основи підприємництва» визначає такі основні функції підприємництва: ресурсна, творча, стимулююча, організаційна, управлінська і захисна.

1. Ресурсна - мобілізація внутрішніх та зовнішніх ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних, природних та ін.) для ефективного функціонування виробництва.

2. Творча - пов'язана з розробкою та реалізацією нових бізнес-ідей, ноу-хау, винаходів; творчим ставленням до справи.

3. Стимулююча - дозволяє створити механізм підвищення ефективної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на онові виявлення споживчих потреб.

4. Організаційна - пов'язана з матеріально-технічним забезпеченням виробництва, налагодженням технологічного прогресу, організацією комерційної діяльності, сервісу.

5. Управлінська - пов'язана з механізмом управління персоналом та фірмою.

6. Захисна - передбачає систему захисту прав та інтересів підприємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об'єднань з державними органами влади і управління, міжнародними організаціями, фондами, проектами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому [10.с.20].

Із зазначеного вище ми можемо зробити важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватись науково-технічною, організаційною і комерційною, економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якої є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого -- персональна відповідальність.

1.3 Види підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність - різноманітна, як різноманітні людські потреби. Автор підручника «Основи підприємництва» З.С. Варналій у залежності від змісту підприємництва як форми ініціативної діяльності, спрямованої на витяг прибутку (підприємницького доходу) і її зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу ділить всі прояви підприємницької діяльності на три основні її види: виробниче підприємництво; комерційне підприємництво; фінансово-кредитне підприємництво.

Виробниче підприємництво - провідний вид підприємницької діяльності, спрямований на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам [4.ст.74]. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні та інші роботи, надають послуги, створюють духовні блага тощо.

Виробниче підприємництво належить до найбільш складних, серйозних, суспільно необхідних видів бізнесу. Однак саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки перетерпіла найбільші негативні зміни: розпалися господарські зв'язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко упав збут продукції, погіршилося фінансове положення підприємств. З цим частково пов'язаний і той факт, що до виробничого підприємництва спостерігається значно менше тяжіння, ніж до інших видів підприємницької діяльності, які значно швидше й простіше приносять прибутки.

У центрі виробничого підприємництва - виготовлення споживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать заводи, фабрики, школи, ліцеї, агрофірми тощо. Ці підприємства можуть і самі реалізовувати свою продукцію, але головна їх функція - виробництво.

Здійснення виробничого підприємництва пов'язане з необхідністю здобуття підприємцем цілої низки факторів виробництва. Так, щоб виготовити продукцію, підприємцю необхідні оборотні засоби виробництва у вигляді матеріалів. Крім того, у виробництві знадобляться напівфабрикати, тобто готові складові, які будуть використані при виготовленні товару. Далі для виробництва необхідні основні засоби у вигляді робочих приміщень, трудових ресурсів, машин, обладнання тощо.

Комерційне підприємництво - це діяльність, пов'язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг [4.ст.76].

Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні слова - це торгівля, а комерсант - це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують предмети споживання і засоби виробництва.

Комерційне підприємництво включає пошук, закупівлю товару, забезпечує його збереження, транспортування, доставку в торговельне підприємство, продаж товару, а інколи і післяпродажне обслуговування покупця-споживача. Торгівля включає також і документальне оформлення торговельної угоди.

Суб'єктами комерційного підприємництва є магазини, речові та продовольчі ринки, біржі, виставки-продажі, аукціони, торговельні доми, ярмарки, торговельні бази та інші заклади торгівлі.

В умовах численних господарських зв'язків комерційні організації не в змозі розв'язати всі питання обігу власними зусиллями. Тому надійними партнерами тут виступають посередники. Представниками посередницьких структур є установи та окремі особи, які знаходяться між підприємцем та споживачем. Посередницькі фірми здійснюють не лише брокерські операції, а й можуть також здійснювати торгівлю на власний розсуд. Посередницький бізнес як різновид комерційного підприємництва дедалі більше поширюється в ринковій економіці.

Фінансово-кредитне підприємництво - це діяльність, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар - гроші, іноземна валюта, цінні папери [4.ст.78].

Фінансово-кредитне підприємництво належить до найскладніших видів підприємницької діяльності. Воно здатне приносити не менші доходи, аніж комерційне, але вимагає більш високих вимог до знань і досвіду підприємців.

Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадяни-підприємці.

В «Політичній економії» за редакцією В.Г. Федоренка крім виробничого, комерційного і фінансово-кредитного видів підприємництва зазначені також посередницьке і страхове.

Посередницьке підприємництво - це така діяльність, коли підприємець не виробляє і не продає товари, а виступає в ролі посередника у процесі здійснення товарно-грошових операцій [5.ст.177].

Підприємницька активність у сфері посередництва дозволяє сполучити в самі стислі строки економічні інтереси виробника і споживача. Посередництво, з погляду виробника, підвищує ступінь ефективності роботи останнього, оскільки дає можливість зосередити свою активність тільки на самім виробництві, передаючи посереднику функції по просуванню товару до споживача. Крім того, включення посередника у відносини між виробником і споживачем істотно скорочує термін оборотності капіталу, а виходить, підвищує прибутковість виробництва.

Страхове підприємництво - це діяльність, коли підприємець гарантує страховику майна, життя, цінностей за певну плату, компенсацію можливих втрат у результаті непередбачуваних втрат [5.ст.177]. Страхування майна, здоров'я, життя особлива форма фінансово-кредитного підприємництва, яка полягає в тому що підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах. Тому що імовірність виникнення таких обставин невелика, та частина внесків, що залишилася, утворить підприємницький доход.

Також тут подається типологія підприємницької діяльності за формами власності та організації і за економічним сектором здійснення підприємницької діяльності.

В залежності від того, в якому економічному секторі буде здійснюватися підприємницька діяльність розрізняють державне і приватне підприємництво.

Державне підприємництво це форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: державними органами керування, що уповноважені (відповідно до чинного законодавства) керувати державним майном (державне підприємство), або органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство) [4.ст.71]. Власність такого роду підприємств це форма відокремлення частини державного чи муніципального майна, частини бюджетних засобів, інших джерел. Важливою характеристикою таких підприємств виступає та обставина, що вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном, що знаходиться в їхній власності (ні держава не відповідає по їх зобов'язаннях, ні вони самі не відповідають по зобов'язаннях держави).

Приватне підприємництво - це форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється без наймання робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності) [4.ст.72].

За формами власності та організації виділяють такі основні види підприємництва:

- одноосібне володіння (приватне, сімейне) - підприємництво, що діє на основі приватної власності громадян - членів однієї сім'ї та їх праці, з можливим застосуванням найманої робочої сили;

- товариство (партнерство) - підприємництво, що засноване на власності юридичної особи з обмеженою відповідальністю, використанням найманої робочої сили (малі підприємства, кооперативи, товариства);

- акціонерне товариство (корпорація) - це провідна форма підприємництва, що заснована на власності учасників товариства - акціонерів (фізичні та юридичні особи) [5.ст.178].

Ми можемо зробити важливий висновок, що, незалежно від поділу (за змістом, за економічним сектором діяльності чи за формами власності та організації), всі види підприємництва супроводжуються ініціативністю, відповідальністю, інноваційним підходом, ризиком, прагненням до максимізації прибутку.

2. Місце і роль капіталу у підприємницькій діяльності

2.1 Поняття «капітал підприємництва»

Для здійснення будь-якої підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал. І чим значнішим і ефективнішим є капітал підприємця, тим потужнішими і масштабнішими будуть результати його діяльності.

Під капіталом прийнято розуміти матеріальні та грошові кошти, а також інтелектуальні напрацювання і організаторські навички, котрі використовуються у процесі виробництва і його обслуговування та є джерелом і засобом отримання прибутку. Підприємницький капітал охоплює певні капіталоутворюючі елементи, а саме:

усі технічні засоби виробництва (будівлі, споруди, устаткування, рухомий склад транспорту, інструменти тощо), використовувані підприємцем на законній підставі (не лише як об'єкти власності, а й на правах оренди, лізингу, тимчасового користування тощо);

матеріальні оборотні елементи виробництва (сировина і матеріали, пристосування й інструменти одноразового або короткочасного використання);

оборотні кошти у грошовій формі (фонд оплати праці, кошти для придбання елементів оборотних фондів, фонди обігу, у тому числі грошові кошти на розрахунковому рахунку у банку);

інтелектуальна власність (якщо вона як така буде сприйнята виробництвом або ринком), тобто власне підприємницька ідея, спосіб виготовлення сировини або готової продукції, спосіб надання товару нових властивостей і якісних характеристик - все те, що прийнято називати “ноу-хау”.

Багато дослідників вважають, що капітал це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. Класики політичної економії ототожнювали капітал з нагромадженою працею. А. Сміт, як зазначають автори «Політичної економії» Мочерний С.В. і Мочерна Я.С., до капіталу відносив частину запасів, призначену для подальшого виробництва і отримання доходу [6.ст.283]. Такі підходи до визначення капіталу дещо односторонні і пов'язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва без соціальної форми.

Цей недолік був усунений К. Марксом. Капітал - це, за його словами, суспільне, належне певній суспільно-історичній формації виробниче відношення, яке втілене в речі й надає їй специфічного суспільного характеру [6.ст.284].

В сучасній економічній літературі більшість науковців при визначенні сутності капіталу переважно дотримуються поглядів А. Сміта. Відмінність полягає в тому, що сучасні економісти суттєво розширюють перелік елементів нагромадженої праці при розгляді змісту капіталу.

Так, в «Економічній енциклопедії», за редакцією Б.Д. Гавриша, можна знайти таке тлумачення капіталу: капітал - це сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об'єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів тощо є знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці [7.ст.719].

В «Політичній економії», за редакцією В.Г. Федоренка капітал підприємництва визначається як засоби виробництва, інші матеріальні цінності та фінансові ресурси, які створюються і використовуються у відтворювальному процесі для забезпечення його життєдіяльності [5.ст.101].

В «Тлумачному словнику економічних термінів» капітал - це основний вид інвестиційних ресурсів у вигляді матеріальних і грошових коштів, різних видів фінансових інструментів [8.ст.61].

Мочерний В.С. в підручнику «Політекономія» трактує капітал як відособлений елемент, первинну ланку системи відносин капіталістичної власності, в межах якої певні об'єкти є знаряддям привласнення частини неоплаченої праці певної кількості найманих робітників і службовців [9.ст.172].

Усі розглянуті підходи загалом можна охарактеризувати як народногосподарські (макроекономічні). З погляду підприємця капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби.

З урахуванням існуючих підходів до тлумачення поняття «капітал», найбільш точним, на нашу думку, є визначення подане в «Економічній енциклопедії», за редакцією Б.Д. Гавриша, оскільки воно найбільш повно розкриває сутність підприємницького капіталу.

Таким чином, підходи, що існують в економічній літературі, щодо розуміння підприємницького капіталу залежать від тих позицій учених, з яких вони розглядають цю об'єктивну економічну категорію. Визначення поняття «підприємницький капітал» відрізняються одне від одного, що є цілком закономірно через достатню складність цієї категорії і неоднозначні підходи до її розуміння.

2.2 Структура підприємницького капіталу

Капітал як матеріальна основа підприємницької діяльності є абстрактною сумою грошових коштів, що надані їх власником або кредитором суб'єкту господарювання. Тому за джерелами виникнення Федоренко В.Г. та інші автори підручника «Політична економія» розділяють капітал на два типи:

власний капітал;

позиковий капітал.

Власний капітал - це грошовий капітал, який надається на невизначений термін підприємству в обмін на право співвласника його майна і доходу, що виникає внаслідок підприємницької діяльності [5.ст.204]. Його економічна сутність і зміст полягають у забезпеченні будь-якого підприємства засобами праці та предметами праці, необхідними для початку і продовження підприємницької діяльності. Основу власного капіталу складає статутний і пайовий капітал, у нього також входять додатково вкладений капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток і цільове фінансування.

Позиковий капітал - фінансові ресурси, які надаються підприємству у користування на точно фіксований час і під установлену в договорі позики плату [5.ст.204]. Він складається з довгострокових, короткострокових банківських та інших кредитів, позики, інвестицій, лізингу та ін.

Підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість, але обмежує темпи свого розвитку та не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал. Тоді як підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але в більшій мірі генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства.

Найглибше структура капіталу підприємства може бути пізнана, як стверджує Мочерний В.С. автор підручника « Політекономія», у випадку виділення в його межах змінного та постійного капіталу. Цей поділ всебічно обґрунтував К. Маркс з метою розкриття їхньої неоднакової ролі у створенні вартості продукції. Витрати на придбання засобів виробництва, які є незмінними і переносяться конкретною працею на новостворений продукт, К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою «с» (від початкової букви латинського слова constant - постійний) [9.ст.173].

Постійний капітал бере участь у процесі праці, охоплює все те, що “проходить” через підприємство і призначений для виробничого й особистого (колективом працюючих) споживання або продажу на ринку. Це передовсім сировина і матеріали; готова продукція (ще нереалізована, а також реалізована, але ще не оплачена покупцями); готівка у касі підприємства і на банківських рахунках, включаючи кошти на оплату праці персоналу. Також постійний капітал є фактором виробництва, створення споживчих цінностей, але не бере участі в процесі збільшення цінностей, а отже, не створює додаткової вартості.

Інша частина витрат підприємця, яку він авансує на придбання робочої сили - це змінний капітал, «v» ( varios - змінний). Кругообіг і повернення (відшкодування) змінного капіталу здійснюється швидше порівняно з такими самими процесами щодо постійного капіталу. Якщо постійний капітал відшкодовується частинами у вигляді амортизаційних відрахувань в міру його зношування (фізичного спрацювання), то змінний - відразу після виробництва і реалізації товару, його оплати споживачами. Він збільшує початкову вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, який отримує працівник у формі заробітної плати, а й створює надлишок вартості - додаткову вартість. З його допомогою можна стимулювати або стримувати розвиток будь-якого суб'єкта господарювання. Ефективність діяльності змінного капіталу значною мірою залежить від рівня розвитку та вдосконалення системи управління капіталом [9.ст.173].

Капітал завжди виступає необхідним атрибутом діяльності - від моменту створення підприємства до його ліквідації або реорганізації. Важливою характеристикою будь-якого підприємства є ефективність його управлінської системи.

Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову, зокрема, створює робоча сила, а засоби виробництва лише переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Безпосередньо не створюючи її, він є найважливішим фактором, що впливає на розміри додаткової вартості. Процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості та додаткової вартості без них не можливе. І навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати.

2.3 Кругообіг капіталу та його функціональні форми

За підручником «Політекономія» С.В. Мочерного кругообіг капіталу - це рух капіталу у сфері виробництва і обігу, у процесі якого він послідовно набуває грошової, продуктивної і товарної форм і повертається до свого вихідного пункту [9.ст.174]. У даному випадку капітал є рухом.

У політекономічному аспекті кругообіг капіталу означає зростання обсягів капіталу та його перехід з однієї форми в іншу внаслідок експлуатації найманої праці та синергічного ефекту від взаємодії змінного з постійним капіталом, передусім, засобами праці.

Кожний вид капіталу (індивідуальний, акціонерний, державний та ін.) починає свій рух у сфері обігу в формі певної суми грошей або грошового капіталу й авансування, насамперед, на купівлю засобів виробництв та робочої сили.

Внаслідок цієї операції грошовий капітал перетворюється на елемент продуктивного капіталу, на речові й особисті фактори виробництва, на постійний і змінний капітал.

На другій стадії кругообігу капіталу відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Крім того, при цьому виникає синергічний ефект (нова продуктивна сила, втілена у більшій масі додаткової вартості). Тому друга стадія є найважливішою. Капітал на цій стадії набуває форми продуктивного капіталу, при цьому припиняється сфера обігу та починається виробниче споживання.

На третій стадії рух капіталу знову здійснюється у сфері обігу при реалізації виготовлених товарів. У процесі реалізації, втіленої у товарах додаткової вартості, товарна форма капіталу перетворюється на грошову (тобто початкову форму).

Отже, капітал здійснює круговий рух, поступово набуваючи форм грошового, продуктивного і товарного капіталу.

Безперервність процесу кругообігу капіталу забезпечується як послідовною зміною однієї форми капіталу іншою, так і одночасним перебуванням капіталу в усіх трьох формах. Одна частина капіталу перебуває у вигляді грошового (для купівлі устаткування, машин, сировини, виплати заробітної плати та ін.), друга - продуктивного (функціонуючі засоби виробництва та робоча сила), третя - товарного (готових до реалізації товарів та товарів, що реалізуються). Між ними існують певні пропорції. Внаслідок цього здійснюється відносно відокремлений кругообіг кожної з цих форм капіталу.

З наведеного вище опису кругообігу капіталу ми можемо зробити певні висновки: до кожної зі стадій, а отже, кожної функціональної форми капіталу, належать неоднаковий матеріально-речовий зміст (на першій стадії - гроші; на другій - основні та оборотні фонди; на третій - створені товари, послуги та отримані за них фінансові ресурси), різна кількість найманих працівників, неоднакові форми підкорення праці капіталом та ін.

3. Роль підприємництва в ринковій економіці

Підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки, одним з найважливіших діючих факторів економічного розвитку суспільства, що спирається на ринкові методи господарювання.

Підприємництво - це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок - підприємець-власник, визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту.

Воно базується на самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.

Підприємство-необхідна умова досягнення комерційного успіху на ринку товарів і послуг. Широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку. У суспільстві підприємництво:

виступає діловою силою, що прискорює шлях до ринкових перетворень;

стимулює подальше удосконалення законодавчо-нормативної бази;

забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює

сприятливе середовище для розвитку конкуренції;

стимулює ділову активність, сприяє оновленню технологічної бази і номенклатури продукції;

створює нові робочі місця;

проводить благодійну та спонсорську діяльність.

Отже, широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну ефективність суспільного виробництва.

Підприємництво є універсальним інструментом участі мільйонів громадян як в економічному житті власних країн, так і в системі міжнародного розподілу праці, виступає для економічно свідомих громадян як своєрідний засіб існування і стимул до самовдосконалення.

Розуміння сутності підприємництва зв'язано з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни наводить авторський колектив підручника «Підприємництво: стратегія, організація, ефективність» Покропивний С.Ф., Колот В.М. [11.ст.13].

По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив - можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.

По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидкому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію та існуючий ринок.

По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.

По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно пов'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального використання ресурсів, найму робочої сили.

По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків, особистості котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше зацікавлені в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому [11.ст.14].

Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок.

Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечно підтверджує, що підприємництво - необхідна умова досягнення економічного успіху.

Висновки

Після виконання роботи можна сказати, що її основна мета була досягнутою і з роботи можна зробити наступні висновки.

1. Поняття «підприємництво» в різних літературних джерелах з економіки трактується по різному. Ми дійшли висновку, що найправильнішим визначенням буде таке: підприємництво - це організаційно-господарське новаторство, спрямоване на максимальне зростання ефективності праці (передовсім праці найманого персоналу та власної праці підприємця) і виробництво додаткової вартості та її привласнення у формі прибутку, оскільки воно акцентує увагу на ролі підприємця у зростанні ефективності праці найманої робочої сили (її продуктивності, інтенсивності та ін.) і привласненні створеної при цьому додаткової вартості..

2. Ефективне здійснення підприємницької діяльності можливе тільки за відповідної суспільної ситуації - підприємницького середовища, під яким розуміють передусім ринок, ринкову систему відносин, а також особисту свободу підприємця, тобто його особисту незалежність, що дає змогу приймати таке підприємницьке рішення, яке, з його погляду, буде найефективнішим, дійовим і забезпечить максимальний прибуток.

3. Підприємництво завжди супроводжується науково-технічною, організаційною і комерційною, економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якої є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого - персональна відповідальність.

4. Капітал підприємства є наріжним каменем розвитку системи підприємництва. З його допомогою можна стимулювати або стримувати розвиток будь-якого суб'єкта господарювання. Ефективність діяльності останнього значною мірою залежить від рівня розвитку та вдосконалення системи управління капіталом. Капітал завжди виступає необхідним атрибутом діяльності - від моменту створення підприємства до його ліквідації або реорганізації.

5. Розглянувши наявні підходи до визначення підприємницького капіталу в економічній літературі, найбільш правильним є визначення подане в «Економічній енциклопедії», за редакцією Б.Д. Гавриша за яким: капітал - це сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об'єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів тощо є знаряддям експлуатації і привласнення частини чужої неоплаченої праці з метою відтворення та отримання доходу.

6. Капітал підприємства характеризується багатоманітністю образів, в яких він виступає. При цьому найважливішим вважається його поділ на власний і позиковий - у процесі формування та постійний і змінний - у процесі використання.

7. Як власні, так і позикові джерела капіталу мають переваги і недоліки. Підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має високу фінансову стійкість, але обмежує свій розвиток, не використовуючи можливості приросту прибутку на позиковий капітал. При частковому ж використанні позикового капіталу виникає ризик погіршення фінансового стану підприємства, але виникає можливість приросту розширення обсягів господарської діяльності підприємства, підвищення його ринкової вартості.

8. Змінний капітал, в процесі кругообігу, збільшує початкову вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, який отримує працівник у формі заробітної плати, а й створює надлишок вартості - додаткову вартість. Тоді як постійний капітал, безпосередньо не створюючи її, є найважливішим фактором, що визначає розміри додаткової вартості.

9. Капітал здійснює круговий рух, поступово набуваючи форм грошового, продуктивного і товарного капіталу. Безперервність процесу кругообігу капіталу забезпечується як послідовною зміною однієї форми капіталу іншою, так і одночасним перебуванням капіталу в усіх трьох формах.

10. До кожної зі стадій кругообігу капіталу, а отже, кожної функціональної форми капіталу, належать неоднаковий матеріально-речовий зміст (на першій стадії - гроші; на другій - основні та оборотні фонди; на третій - створені товари, послуги та отримані за них фінансові ресурси), різна кількість найманих працівників, неоднакові форми підкорення праці капіталом та ін.

11. Підприємництво виконує важливу роль в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.

Список літератури

1. Донець Л.І. Основи підприємництва,2006. - 256с.

2. Економіка підприємництва: Підручник/ За ред. Шегди А.В. - К.: Знання, 2005. - 287с.

3. С.В. Мочерний, О.А.Устенко, С.І. Чеботар «Основи підприємницької діяльності». Київ, «Академія». - 2005

4. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. Посіб. - 3-тє видання - К: Знання-Прес, 2006. - 350с.

5. Федоренко В.Г., Віденко О.М., Руженський М.М., Іткін О.Ф. Політична економія: Підручник /За науковою ред. Федоренка В.Г. - К.: Алерта, 2008. - 487с.

6. Мочерний С.В., Мочерна Я.С Політична економія - К: Знання, 2007. - 456с.

7. Економічна енциклопедія/За ред. Гавриша Б.Д. - К.: Академія, 2000.

8. Тлумачний словник економічних термінів: Навч. посібник. - К.: Інжек, 2003. - 184с.

9. Мочерний С.В. «Політекономія»: Підручник - К: Вікар, 2003. - 386с.

10. Виноградська А.М. «Основи підприємництва»: - К.: Кондор, 2008 - 432с.

11. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. - К.: КНЕУ, 2003. - 352с.