12

Вступ

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібне. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Для того, приміром, щоб земля приносила кращі результати з одного гектара, необхідно щоб відбувалися докорінні зміни в технічному (технологічному) базисі. Тільки тоді є сенс здійснювати нові капіталовкладення. У межах існуючої технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку закладеш в самому технологічному базисі виробництва. Але це не єдина причина економічних коливань.

Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій навіть розвинутій країні та іншими факторами. А починаючи з 1825 p., циклічні коливання в економіці стали відбуватися постійно, через певний інтервал. Лише в XX ст. у розвинутих країнах заходу мали місце 12 циклічних криз.[8,с.7-9].

З часу першої такої кризи в економічній теорії виникло близько 200 концепцій причин її появи по суті. Але ця проблема залишається нерозв'язаною і сьогодні, хоч стає все більш актуальною, оскільки економічна криза вперше за декілька останніх десятиріч вразила і народне господарство України.



Розділ 1. Загальна характеристика циклу

Економічне зростання - це не плавний, рівномірно відбуваюшийся підйом. У русі суспільного виробництва є роки, коли зростання загального обсягу виробництва відбувається дуже швидко, в інші роки - повільніше, періодично відбувається спад. Регулярно повторювані за певний проміжок часу коливання в стані суспільного виробництва дозволяють виявити «циклічний» характер його розвитку. Діапазон одиничного циклу охоплює рух економіки від однієї кризи до іншої, або від однієї точки зльоту ( «буму») до іншої.

Циклічність - вираз нерівномірності функціонування процесу відтворення. За визначенням вчених циклічність виступає загальною формою руху природи і суспільства. На відміну від природних циклів, де зміна відбувається з незмінною тривалістю (день і ніч), циклічність у соціально-економічному розвитку суспільства носить менш вираженний і більше суперечливий характер.

Економічний цикл (хвиля) є спільною рисою майже в усіх областях господарського життя і для всіх країн з ринковою економікою.

Економічні цикли (хвилі) - це періодичні коливання ділової активності в суспільстві. Цикл являє собою інтервал часу у розвитку ринкової економіки, протягом якого відбувається збільшення обсягу виробництва товарів і послуг, а потім скорочення, спад, депресія, пожвавлення і, нарешті, знову його зростання.

У самому циклі виділяються чотири фази: криза, депресія, пожвавлення і підйом. Характер і зміст типових рис кризи зазнають певних змін в міру розвитку ринкової економіки. До середини 20 століття основними (класичними) ознаками настання кризи були наступні:

1) надвиробництво товарів. Їх вироблено значно більше в порівняні з платоспроможним попитом.

2) різке падіння цін. Воно є наслідком перевищення пропозиції товарів над їх попитом.

3) різке скорочення розмірів виробництва. Занепад виробництва є найважливішою рисою фази кризи. Головним мотивом виробництва є отримання прибутку. Але під час кризи, коли ціни на товар падають, відбувається значне зниження норми прибутку.

4) масове банкрутство підприємств. Під час кризи товари не реалізуються або реалізуються за низькими цінами. Тому підприємці виявляються не в змозі платити за своїми борговими зобов'язаннями та зазнають краху.

5) різке зростання безробіття і падіння заробітної плати. Скорочення виробництва веде до того, що маса працівників виштовхується з виробництва. При цьому заробітна плата зайнятих працівників падає.

6) паніка на фондовій біржі, масове падіння курсу акцій.

7) криза кредитної системи. Промислова криза породжує грошово - кредитну кризу. Масове вилучення вкладів, крах банків.

Знецінення товарів, безробіття, пряме знищення частини основного капіталу - усе це означає величезне руйнування продуктивних сил суспільства. Існують відмінності в ступені негативного впливу економічних криз на окремі галузі. Оскільки навіть у періоди кризи кожній людині необхідно їсти, пити і одягатися, то в галузях, що постачають предмети повсякденного вжитку, виробництво скорочується в менших масштабах. У той же час за несприятливої економічної ситуації і прогнозах спаду споживачі можуть повністю припинити закупівлю обладнання або товарів тривалого користування в очікуванні кращих часів. Відповідно падіння виробництва в металургії, важкому машинобудуванні, галузях, що виробляють холодильники, автомобілі тощо.

Наступна фаза економічного циклу - депресія. Вона характеризується наступними рисами:

1) зменшення товарного надлишку. У фазі депресії реалізація товарів поступово відновлюється;

2) припиненням різкого падіння цін. Під час депресії ціни товарів спочатку продовжують падати, але вже не так різко, як під час кризи. Надалі падіння цін припиняється;

3) припинення спаду виробництва. У період депресії розміри виробництва дещо збільшуються в порівнянні з кризовим рівнем. Але вони ще не досягають передкризового максимуму;

4) падіння позичкового відсотка. Грошові капітали починають стікатися в банки. Попит на них залишається незначним. У результаті норма відсотка знижується до мінімального рівня;

Фаза депресії характеризується застоєм у промисловому виробництві, млявістю торгівлі, наявністю великої маси вільного грошового капіталу. У цей період створюються передумови для подальшого пожвавлення і підйому виробництва.

У фазі депресії підприємці починають пристосовуватися до низьких цін за допомогою шляхів зниження витрат виробництва. У зв'язку з цим виникає потреба в нових економічних і організаційних рішеннях, в нової, більш продуктивної технології. Таким чином, вже в цій фазі готуються умови для настання відтворювального процесу, а потім і підйому.

Відтворювання і підйом як фази промислового циклу характеризуються наступними рисами:

1) швидким зростанням виробництва;

2) значним підвищенням товарних цін;

3) скороченням розмірів безробіття;

4) підвищення заробітної плати;

5) кредитною експансією.

У фазі відтворювання підприємства, оговтавшись від кризових потрясінь, доводять об'єм виробництва до колишнього рівня. У фазі підйому виробництво перевищує найвищу точку, досягнуту в попередньому циклі напередодні кризи.

Це веде до розширення торгівлі за межі платоспроможного попиту населення. Створюються передумови для чергової економічної кризи перевиробництва.

Криза є найважливішою фазою промислового циклу. Вона має велике значення у всьому циклі. Кожна криза є вихідним пунктом для наступних за ним фаз циклу і створює умови для них. У свою чергу, кожен підйом, як правило, обривається новою кризою.

Циклічний характер капіталістичного відтворення - це стрибкоподібна зміна підйомів кризами, розширеного відтворення - різким падінням виробництва. Кожна фаза промислового циклу створює всередині себе самої умови і передумови для переходу до наступної фази.

При переході від фази відтворення до фази підйому відбувається оновлення основного капіталу. Падіння цін і загострення конкуренції під час кризи змушують підприємців відшукувати способи для зниження витрат виробництва. Але для того щоб знизити витрати, підприємці повинні замінити старі машини й устаткування новими, більш продуктивними. Ось чому після криз починається оновлення основного капіталу. Коли це оновлення набуває масових масштабів, відбувається перехід від відтворення до промислового підйому.

Однак оновлення основного капіталу не продовжується нескінченно. Через кілька років промислового підйому переобладнання старих підприємств і будівництво нових закінчується, в результаті чого зменшується додатковий попит на засоби виробництва, який був викликаний оновленням основного капіталу. Вступають в дію нові підприємства, які викидають на ринок значні маси товарів. Але різкому росту товарної продукції не відповідає зростання платоспроможного попиту. І за підйомом знову настає криза.



Розділ 2. Еволюція економічних циклів. Сучасні уявлення про типи циклів і циклічності в економіці

З того моменту, коли найбільш розвинені промислові країни вперше зіткнулися з явищем економічної циклічності відбулися значні зміни як в характері самих економічних циклів, так і в уявленнях економістів про суть і форми явища циклічності.

Що стосується зміни характеру самих економічних циклів, то найбільш помітними ці зміни стали в перші десятиліття після закінчення Другої світової війни. Перш за все, починаючи з цього часу, став менш чітким і менш визначеним сам циклічний характер суспільного відтворення, тобто стала втрачати свою чіткість загальна класична схема промислового циклу.

У післявоєнний період істотно посилилося явище нестійкості грошового звернення, розвиток інфляційних процесів. В результаті стало спостерігатися певне переплетіння класичного промислового циклу з процесами, що відбуваються у сфері грошового звернення. Взаємодія даних процесів виявилася настільки глибокою що ці два процеси нерідко неможливо стало відокремити один від одного.

Переплетіння промислового циклу з інфляційними процесами привело, в частковості, до такого явища, як збереження тенденції до зростання цін навіть на фазі кризи.

Нарешті, як витікає з цілого ряду різних досліджень циклічний характер сучасного суспільного відтворення далеко не обмежується чинником існування промислових (економічних, ділових) циклів. Разом з цими класичними циклами в даний час признається також наявність цілого ряду інших різного роду циклів, які тим або іншим чином поєднуються з класичними і можуть підсилювати або ослабляти їх вплив.

Всі цикли в реальній дійсності не схожі один на одного, кожен має свої специфічні особливості, переплетіння. При цьому кожна криза виникає як би несподівано і викликається якими-небудь абсолютно винятковими обставинами.

Таблиця 2.1.

Основні типи циклів

Тип циклу	Дожини циклу	Головні особливості
Китчина	2-4 роки	величина запасів>коливання ВНП, інфляції, зайнятості, товарні цикли
Жуглара	7-12 років	Инвестиційний цикл>коливання ВНП, інфляції, зайнятості
Коваля	16-25 років	Дохід > іміграція > житлове будівництво>сукупний спрос>дохід
Кондратєва	40-60 років	Технічний прогрес, структурні зміни
Форрестера	200 років	Енергія і матеріали
Тоффлера	1000-2000 років	Розвиток цивілізацій

Економічна наука на основі аналізу господарської практики за всю історію її розвитку виділяє декілька типів економічних циклів, які називаються хвилями. Їм зазвичай дають імена учених, що присвятили цій проблемі спеціальні дослідження.

Цикли Жуглара. Раніше всього економічна наука виділила цикл 7-12 років, який згодом отримав ім'я Жуглара. В тім, цей цикл має інші назви: «бізнес-цикл», «промисловий цикл», «середній цикл», «великий цикл». Перший промисловий цикл вибухнув в Англії в 1825 р., коли машинне виробництво зайняло пануюче положення в металургії, машинобудуванні і інших провідних галузях.

Цикл 7-12 років був названий ім'ям Жуглара (1819-1905гг.) за його великий внесок у вивчення природи промислових коливань у Франції, Великобританії і США. На основі фундаментального аналізу коливань ставок відсотка і цін. Як виявилось, ці коливання співпали з циклами інвестицій, які в свою чергу ініціювали зміни ВНП, інфляції і зайнятості.

Цикли Китчина (цикли запасів). Китчин (1926 р.) зосередив свою увагу на дослідженні коротких хвиль завдовжки від 2 до 4 років на основі вивчення фінансових рахунків і продажних цін при русі товарних запасів.

Цикли Коваля. У 1930-і роки в США з'явилися дослідження так званого «будівельного циклу». Дж. Ріггольмен, В. Ньюмен і деякі інші аналітики побудували перші статистичні індекси сукупного річного об'єму житлового будівництва і виявили в них наступні друг за другом тривалі інтервали швидкого зростання і глибоких спадів або застою.

Цикли Кондрать'єва. Перші спроби в області створення теорії «довгих хвиль» були зроблені на зорі 20 століття. Н.Д. Кондрать'єв опублікував декілька основоположних робіт в даній області. Він виклав результати своїх досліджень, що стосуються динаміки індексів товарних цін, процентних ставок ренти, заробітної плати, виробництва найважливіших видів продукції і т.д.

У початковий період додаткові імпульси економічному зростанню можуть дати локальні війни. У міру розвитку циклічного підйому війни стають більш руйнівними. Багато крупних соціальних потрясінь доводяться на кінець «великого» підйому, а також на нижню точку циклу.

Свідоцтвом того, що економіка наближається до верхньої крапки великого циклу, є зрушення в структурі розподілу доходів, зростання витрат виробництва, уповільнення зростання прибутків і т.д.

Існують різні пояснення причин вичерпання енергії підйому. Одні бачать їх в помітному збільшенні норми споживання, інші - в зміні купівельній спроможності грошей, треті пов'язують досягнення «піку» з життєвим циклом продуктів і галузей, створення яких з'явилося слідством крупних нововведень минулих років.

За кожним «великим» підйомом слідує досить короткий період, коли економіка як би готується до майбутнього спаду, але в той же час зберігається видимість процвітання: люди як і раніше повні надій, легко беруть у борг. Оскільки реальна ситуація вже не та, відбувається нагромадження заборгованості, яке у будь-який момент загрожує крахом.



2.1 Особливості сучасних економічних циклів

Особливості сучасних економічних циклів можна поділити на:

1. Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.

2. Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.

3. Державне антицикл ічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз.

Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

Політика стримування -- це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.

Політика експансії -- це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання. До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:

-- заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);

-- заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);

-- заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності . (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної

амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.).

Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.

4. Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням „ безробіття, а й підвищенням цін та інфляцією, що породжує нове явище в економіці -- стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням та надмірними державними витратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію. Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуються туди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. Подібні процеси продовжуються до того часу, поки не встановиться нове співвідношення між галузями, адекватне новому стану економічної рівноваги. За цих умов кризи мають затяжний характер і спричиняють стагнацію, оскільки порушуються природні економічні причинно-наслідкові зв'язки між рівнем пін, рівнем процентної ставки й інтенсивністю інвестиційного процесу.

2.2 Економічні кризи

Кожна криза дозріває у фазах ожвавлення та підйому. Це фази сталого розширеного виробництва. У цей період збільшуються доходи населення і росте сукупний споживчий попит. Зростання споживчого попиту спонукає підприємців розширювати виробничі потужності і збільшувати капіталовкладення. Отже, зростає попит на засоби виробництва. Збільшення загального сукупного попиту починає випереджати темпи зростання суспільного виробництва. Кругообіг індивідуальних капіталів протікають безперешкодно, знижується гострота конкурентної боротьби. Тому зменшуються стимули нових впроваджень, оновлення виробництва. Відтворення протікає на переважно екстенсивній основі. Такий розвиток продовжується до тих пір, поки темпи зростання виробництва не починають випереджати темпи зростання платоспроможного попиту. Коли це відбувається, то настає перевиробництво товарів, а разом з ним і економічна криза. Економічна криза виявляє перенакопичення капіталу, яке виступає в трьох формах: Перевиробництво товарного капіталу (зростання нереалізованої продукції), перенакопичення продуктивного капіталу (збільшення недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття), пере накопичення грошового капіталу. Загальним результатом перенакопичення капіталу стає зростання витрат виробництва, падіння цін і, як наслідок прибутку.

Але економічна криза виявляє не тільки межа, а й імпульс у розвитку економіки, виконуючи стимулюючу ( «очисну») функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва і збільшення прибутку, посилюється конкуренція. Економічна криза призводить до морального зносу засобів виробництва, не здатних забезпечити прибуткове функціонування капіталу. Він же створює стимули для оновлення капіталу на новій технічній основі. Тому криза дає початок пасивного розвитку економіки. З ним закінчується попередній період розвитку і починається наступний. Криза - найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової економіки. Таким чином, циклічність як форма руху ринкової економіки має своїм епіцентром кризу, в якій виявляється межа, і імпульс зростання економіки. Викликаючи масовий моральний знос основного капіталу, криза розчищає шлях для масових інвестицій, причому на новому технічному рівні.

Все різноманіття економічних криз можна класифікувати за трьома різними підставами.

Перша підстава - за масштабами порушення рівноваги в господарських системах. Загальні кризи охоплюють все національне господарство. Частково поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.

Так, фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Вона проявляється у постійних бюджетних дефіцитах (коли витрати держави значно перевищують його доходи). Крайнім проявом фінансового краху є неплатоспроможність держави у закордонних позиках.

Грошово-кредитна криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного та банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, гонитва населення і підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, а також норми банківського відсотка.

Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку і знеціненні валюти окремих країн.

Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.

Друга підстава класифікації криз - по регулярності порушення рівноваги в економіці. Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу.

Проміжні не дають початку повного ділового циклу і перериваються на якомусь етапі; є менш глибокими і менш тривалими. Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.

Галузеве потрясіння охоплює одну з галузей народного господарства і викликається зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв'язків та ін.

Аграрна криза - це різке погіршення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін на сільськогосподарську продукцію).

Структурна криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень між галузями виробництва (однобоким і потворним розвитком однієї галузі на шкоду іншим, погіршенням положення в окремих видах виробництва).

Третьою підставою класифікації криз - за характером порушення пропорцій відтворення. Тут виділяються два їх види.

Криза перевиробництва товарів - випуск зайвої кількості корисних речей, що не знаходять збуту.

Криза недовироблення товарів - гостра нестача їх для задоволення платоспроможного попиту населення.

На тривалість і глибину економічної кризи істотно впливає коливання інвестицій. Криза утворює вихідний момент для нових масових капіталовкладень. Це пов'язано з тим, що, по-перше, криза знецінює основний капітал і тим самим створює умови для оновлення виробничого апарату. По-друге, криза примушує до оновлення основного капіталу на новій технічній базі, що викликає зниження витрат виробництва і відновлення докризового рівня прибутку. Масовий моральний знос основного капіталу, викликаний кризою, змушує всіх підприємців застосовувати нову техніку. Отже, криза розчищає шлях для масових інвестицій, допомагаючи економіці перейти в іншу фазу. Тому оновлення основного капіталу є матеріальною основою періодичності криз і тривалості циклу.

Необхідність розділення кризового процесу на різні стадії пов'язана в першу чергу з тим, щоб визначити точку та час застосування заходів з надання впливу на кризу, недопущення та подолання кризи.



Розділ 3. Циклічні коливання в умовах перехідної економіки

Ситуація, в якій опинилась Україна після отримання нею незалежності в 1991 році, інакше як системною кризою не охарактеризуєш. Економічну кризу в Україні протягом 90-х років XX - початку XXI ст. не можна трактувати як кризу перевиробництва. За своєю сутністю вона є системною трансформаційною кризою, тобто кризою, породженою трансформацією адміністративно-командної економіки в ринкову економіку. Ця затяжна криза супроводжувалася хронічним дефіцитом предметів виробничого призначення, значним порушенням, загальної ринкової рівноваги, величезною інфляцією.

Основні ознаки економічної кризи в Україні наприкінці XX -- початку XXI cт.:

1. Різке зниження національного доходу, виробництва промислової продукції та продовольства. Так, за 1991-1993 pp. національний доход в Україні знизився на 42%, виробництво промислової продукції - на 42%, виробництво продовольства - на 47%. За 1997 р. ВВП скоротився на 3,2%; промислове виробництво - на 18%;

2. Стрімкі темпи інфляції. Індекс інфляції у 1993 р. перевищив 10000%, у 1998 р. досяг 120%; у 2000 р. становив 28%.

3. Різке зниження життєвого рівня населення. За різними оцінками, цей показник знизився приблизно у 6 разів.

4. Швидке зростання армії безробітних. Тільки офіційно зареєстрованих безробітних наприкінці 90-х років XX ст. було 0,5 млн., а приховане безробіття становило 40% від кількості працюючих.

5. Дефіцит державного бюджету. У відсотках ВВП він становить: 1992 р. - 3,8%; 1993 р. - 5,1; 1994 р. - 8,9; 1995 р. - 6,6; 1996 р. - 4,4; 1997 р. - 7,0; 1998 р. - 1,9%; за 1999 р. дефіцит державного бюджету досяг 1,4% ВВП.

6. Різка поляризація суспільства: швидке формування класу мафіозно-номенклатурної еліти, катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.

Про глибину структурних деформацій в Україні свідчать тривалість та глибина економічної кризи. За 10 років загалом спад виробництва досяг майже 60% від рівня 1990 p., a коефіцієнт використання виробничих потужностей не перевищував 30-40%. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так у США в 1929-1933 pp. спад виробництва не перевищував 25%, в СРСР під час Другої світової війни спад промислового виробництва становив 30%.

Причини соціально-економічної кризи умовно можна поділити на три групи:

1. Причини, успадковані від колишнього СРСР:

- диспропорції між виробництвом та споживанням, нагромадженням та споживанням;

- загальний дефіцит матеріальних засобів виробництва та невиробничого призначення;

- дисбаланс між грошовими заощадженнями населення та їх товарним покриттям;

- розвал споживчого ринку та грошового обігу.

2. Причини, породжені непродуманими реформаторськими діями з часу проголошення незалежності України:

- значний розрив господарських зв"язків з пострадянськими країнами, що призвів до втрати багатьох традиційних ринків збуту продукції і значною мірою комплектуючих виробів;

- зниження інтересу до української продукції через високу собівартість.

3. Причини, зумовлені необхідністю трансформації існуючої економічної системи. Досвід інших країн свідчить, що таку трансформацію супроводжують кризові потрясіння.

Окрім звичайних процесів, які характерні для економічної кризи (зростання безробіття, спад виробництва, хвиля банкрутств), економіка країни опинилась під впливом специфічних кризових факторів, які ускладнювали проведення антикризової політики. Саме ці специфічні кризові фактори здебільшого обумовлюють перебіг економічної системної кризи в економіці України. З усіх специфічних факторів ми б виділили наступні:

1. Невідповідність співвідношення виробництва інвестиційних та споживчих благ. Під впливом економічної політики колишнього радянського уряду в економіці сформувалися деформована структура виробництва, процентне співвідношення питомої ваги груп "А" і "Б" було 70 і ЗО відповідно, хоча для більшості країн з розвинутою ринковою економікою характерний обернений зв'язок.

2. Відсутність закінченого циклу виробництва більшості підприємств. Тільки 20% підприємств мали закінчений цикл виробництва, а інші були пов'язані з підприємствами колишнього Радянського Союзу, більшість цих зв'язків зберегти не вдалося. Розрив економічних зв'язків був обумовлений тим, що досі вони базувалися не на торговельно-економічній основі зацікавлених партнерів, а на суто технологічній основі.

3. Різке зростання тіньового сектору економіки. Якщо за розрахунками використання електроенергії в 1991 році обсяг тіньової економіки складав 33% до офіційного валового внутрішнього продукту, то через чотири роки цей показник піднявся до 106%, тобто показники офіційного ВВП і кількості продукції, яка виготовлена в тіньовій економіці, зрівнялася. Після цього ситуація не змінилася і зараз оцінюють частку тіньової економіки приблизно на тому ж самому рівні.

4. Використання здебільшого застарілих технологій та значне зношення основних фондів. При будівництві підприємств не завжди враховувалася економічна доцільність, використовувалися здебільшого енергомісткі технології.

5. Відсутність ринкового економічного мислення більшості людей та майже тотальна недовіра уряду. Реформи, які проходили на законодавчому рівні, не завжди знаходили підтримку у населення країни, що в свою чергу уповільнювало їх проходження і не давало очікуваного результату.

На жаль визначити всі специфічні фактори та причини виникнення кризи не вдалося визначити ще на самому її початку. Моделі переходу від командно-адміністративної системи господарювання до соціально-орієнтованої, які були вдалими для інших країн, виявилися непридатними для України. Тиск з боку міжнародних організацій і нав'язування стратегії реформ очікуваних результатів не дало. Формування вітчизняної наукової бази трансформації та визначення пріоритетів та напрямків проведення реформ крокувало разом, а іноді і не встигало за реформами. Хоча очевидно, що оптимальним є варіант здобуття максимально повної інформації - аналіз ситуації та прогнозування - проведення реформ.

Хоча криза і розпочалася 11 років тому, аналіз причин і наслідків є актуальним і необхідним сьогодні. Процес подальшого проведення реформ вимагає деталізації факторів, причин та умов виникнення кризи. Тобто необхідно визначити, що в фундаменті побудови ринкової економіки є міцним і надійним, а що є тільки тимчасовим явищем і потребує або укріплений і ремонту або взагалі повної заміни. Недосконалість знання того, звідки ми йдемо, може орієнтувати проведення економічної політики на усунення наслідків, а не викорінення причин.



Розділ 4. Деякі причини економічної кризи в Україні і можливі шляхи її подолання

Україна з моменту проголошення незалежності стає об'єктом пильної уваги з боку глобального капіталізму в реалізації цієї концепції. Нашій країні, як і всім периферійним державам, уготована роль аграрно-сировинного придатку розвинутих країн світу. Механізм доволі простий: визнання України країною з саморегулюючою ринковою економікою, перетворення економіки країни на відкриту ланку світового ринку внаслідок невигідних умов вступу до СОТ, вільний доступ в країну іноземного капіталу для скуповування крупних і стратегічних економічних об'єктів, великомасштабні кредити і позики грошей у Міжнародних світових банках з обов'язковим виконанням їх вимог, що ведуть до підриву національної економіки і підсилюють економічну (і не тільки) залежність країни від світового капіталізму тощо.

Отже, основною причиною економічної кризи в Україні, є активне, причому необґрунтоване, входження країни в глобалізаційні економічні процеси. Всі інші причини є похідними від неї. Серед них можна відзначити, наприклад, наступні:

- Кредитна залежність. Створення в країні великої кількості комерційних банків, які у конкурентній боротьбі за клієнтів надають на пільгових (чи справді на пільгових?) умовах кредити (у тому числі і в іноземній валюті, курс якої постійно коливається і зростає) і залучають все більше громадян країни в кредитну кабалу, є однією з внутрішніх причин фінансової кризи. Надання кредитів державі міжнародними банкірами за умов внутрішнього розкрадання, внаслідок чого країна на довгі роки входить в боргову залежність, є однією з зовнішніх причин фінансової кризи.

- Інвестиційна непривабливість економіки країни. Різне розуміння поняття «інвестиції» призводить до того, що звичайну зміну власника вітчизняного на іноземного внаслідок купівлі останнім підприємства на території України, дехто вважає вкладанням інвестицій у дане підприємство. Насправді, інвестиції повинні використовуватися на розширення і розгортання виробництва. Однак, і подібна зміна власника не є привабливою з-за нестабільної політичної ситуації в країні, необґрунтованих і неузгоджених політичних і економічних рішень щодо тривалого стабільного розвитку економіки.

- Скорочення робочих місць і загострення соціальних проблем. В умовах державної байдужості по відношенню до розвитку національної економіки і відсутність цілеспрямованої державної підтримки провідних галузей промисловості і сільського господарства економіка країни розвивається стихійно, багато підприємств (в першу чергу, промислових підприємств малого і середнього бізнесу) банкрутує, призупиняє свою діяльність, а робітники поповнюють ряди безробітних. За межею бідності опиняються все більше і більше людей. Не сприяють покращанню ситуації і підвищені ціни на комунальні послуги, продукти харчування тощо.

Перелічені причини кризи не є вичерпаними. Але і ті, які відзначені, при глибокому їх аналізі дають підстави для обґрунтування деяких шляхів виходу з системної економічної кризи України.

Останнім часом всі розуміють, що кардинальних змін у суспільному виробництві України не відбудеться швидко з певних об'єктивних і суб'єктивних причин. Але все частіше економісти бачать вихід вітчизняної економіки з кризи у переході до моделі державного капіталізму. Навіть, комуністи сьогодні вважають, що державний капіталізм є інструментом антикризової політики для України. І це не суперечить комуністичній ідеї, оскільки на початку 1920-х років саме цю модель використала радянська влада для того, щоб швидше подолати розруху і розпочати розбудову соціалістичної економіки.

В умовах сучасної економічної кризи, в політиці державного капіталізму слід передбачити, перш за все, збільшення частки державної власності у промислових підприємствах (створення крупних державних корпорацій), аграрному секторі; взяти під жорсткий державний контроль фінансово - кредитну сферу, оздоровлення і укріплення національної валюти, не залежної від іноземних валют; повернутися до системного прогнозування і планування економіки країни ( можливо, навіть, планувати основні показники економіки у всіх сферах суспільного відтворення на тривалий час зі звітами за певні періоди). Держава повинна взяти під контроль не тільки внутрішній ринок товарів і послуг, але й зовнішню торгівлю (на світовому ринку повинна виступати держава, а не окремі підприємства).

Вихід з кризи можливий тільки за умов повного державного контролю за економікою країни. Першим кроком для цього буде момент, коли відбудеться політична і владна стабілізація в Україні.

Заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні:- Консолідація політичної еліти на принципах моральності і національних інтересів, професійна підготовка цієї еліти.

- Підвищення якості державного управління шляхом залучення професійно-підготовлених і досвідчених фахівців з постійною їх перепідготовкою.

- Розробка чіткої моделі держави з єдиними цілями і цінностями і на цій основі створення і реалізація стратегії соціально-економічного розвитку України, заснованої на науково-технічному і інноваційному розвитку з урахуванням глобалізації світової економіки.

- Підвищена увага до збереження і розвитку науково-технічного потенціалу з визначенням йому чітких пріоритетів, що забезпечують економічне зростання країни на основі нового технологічного устрою.



Висновок

Економічні цикли і кризи не існують поза зв'язком з об'єктивними умовами. Кожен цикл і криза відтворює ту економічну обстановку, в якій він розвивається. Але охарактеризувати той або інший цикл або кризу можна лише з тимчасової відстані.

Міняються і форми прояву сучасних циклів і криз. Це виражається: у синхронізації циклічного руху в різних країнах, що обмежує можливості пом'якшення кризисних процесів за рахунок розширення експорту; у почастішанні циклічних криз і скороченні тривалості циклу; у відносному зменшенні глибини криз; у нестійкості фаз пожвавлення і підйому; у зміні показників масштабів і глибини криз.

Структурні кризи породжуються глибокими диспропорціями між розвитком окремих сфер і галузей виробництва. Тому вони носять тривалий характер і не укладаються в рамки одного економічного циклу. Функція структурних криз -- тимчасове вирішення протиріч міжнародного розподілу праці. Їх виникнення пов'язане з конфліктом між розвиненими державами і країнами, що розвиваються, після краху колоніальної системи. Це виразилося в глибокій диспропорційній світового розвитку, коли низькі ціни на нафту і сировину, нав'язані молодим країнам, що розвиваються, привели до відносного браку цих товарів. Встановлення суверенітету, розпорядження своїми природними ресурсами дозволили країнам, що розвиваються, добитися більш справедливих цін на сировину і збільшити доходи від експорту. Але розвинені країни зуміли в 80-і роки за рахунок вживання дешевих замінників і переходу на ресурсозберігаючі технології добитися зниження цін на нафту і сировинні товари.

Особливості сучасних циклічних криз зв'язані і з кризою державного регулювання, що виразилася в неспроможності антициклічної політики держави, в банкротстві теорій і практики державної дії на циклічне відтворення. У наявності невідповідність офіційно проголошених цілей державної політики фактичним результатам регулювання економіки: замість високих і стійких темпів зростання економіки -- їх падіння; повна зайнятість обернулася масовим безробіттям; «стабільність» цін -- хронічною інфляцією; рівновага платіжного балансу -- зростанням державного боргу. В результаті економічна діяльність держави стала додатковим чинником нестійкості економіки.

Криза державного регулювання змусила розвинені країни шукати вихід з ситуації, що склалася, але не шляхом відмови від державного регулювання циклічного виробництва, а за допомогою будівництва його форм і методів. Спрямованість державної політики змінилася від антициклічної до антиінфляційної.

В той же час в сучасних кризах менш рухливі такі економічні параметри, як ціни, зарплата, зайнятість, за допомогою яких раніше долалися відтворювальні диспропорції. У відновленні пропорційності в сучасних умовах беруть участь ті, що залишилися рухливими валютні курси, процентні ставки, розміри грошової маси і державного боргу. Рухливість цих економічних параметрів додає маневреність механізму самоналагодження ринкової економіки.



Список використаних джерел

1. Введення в макроекономіку. (Навчальний посібник) Матвєєва Т.Ю., 2007, 5-е вид., 511с.

2. Державне регулювання ринкової економіки. (Підручник) Під ред. Кушлина В.І., 2005, 2-е вид., 834с.

3. Ивашковский С.Н. Макроэкономика: Учебник. 2-е изд., испр., доп. - М.: Дело, 2002. - 472с.

4. Ермишин П.Г. Основы экономической теории (курс лекций).-AUP.ru, 2002

5. КБ"СТРАТЕГІЧНА ПАНОРАМА" № 3, 2004

6. Газета «Дзеркало тижня» № 38 (717) 11 -- 17 жовтня 2008

7. Газета «Дзеркало тижня» № 47 (726) 13 -- 19 грудня 2008

8. Газета «Дзеркало тижня» № 1 (729) 17 -- 23 січня 2009

9. Доповідь Директора Національного дослідницького центру індустріальних проблем розвитку НАН України, доктора економічних наук Миколи Кизима під час технічного семінару МОП в Києві 22 січня 2009 року «Щодо причин та наслідків економічної кризи в Україні».

10. Владислав Лук'янов (ПР) та Андрій Павловський (БЮТ) «Про шляхи подолання світової фінансової кризи». В контексті 06.11.08, Радіо Ера-FM