Соціалізація державного регулювання доходів членів суспільства: зміст, моделі, проблеми

Міністерство освіти і науки України

Криворізький технічний університет

Кафедра економічної теорії і підприємництва

Індивідуальна робота

з дисципліни «Соціальна економіка»

на тему: «Соціалізація державного регулювання доходів членів суспільства: зміст, моделі, проблеми»

Студентки II курсу

економічного факультету

групи ОА-08-1

Пєтухової Н.А.

Науковий керівник: Кравченко Н.В.

к. е. н., доцент.

Кривий Ріг

2009

ВСТУП

Метою радикальної суспільної трансформації в Україні визначено необхідність утвердження не просто ринкової, а соціально орієнтованої ринкової економіки. Ця мета може бути досягнута лише шляхом соціалізації економіки. Концептуально соціалізація передбачає радикальне поліпшення якості та істотне підвищення рівня життя населення, що охоплює надзвичайно широкий спектр соціально-економічиих явищ: характер зайнятості та умови праці; рівень освіти та професійно-кваліфікаційної підготовки; розмір і структуру доходів та витрат; споживання продовольчих і непродовольчих товарів, їхні якість і обсяг; структуру та якість платних і безплатних послуг; забезпеченість житлом і його благоустрій; обсяги нагромадженого майна та особистих заощаджень; масштаби залучення до культурного життя; системи соціального забезпечення та соціального страхування; економічні умови життєдіяльності; стан генофонду нації.

Важливо розуміти, що соціалізація економіки має справу переважно з механізмом розподілу, перерозподілу і споживання благ (у першу чергу -- національного доходу) через бюджетну систему країни, яка спирається на податкову політику та політику доходів населення, за допомогою яких здійснюються інвестиції в розвиток соціальної інфраструктури.

Головна мета держави -- дати поштовх зростанню темпів економічного розвитку на основі підвищення суспільного виробництва для подальшої соціалізації економіки, забезпечення гідного рівня та якості життя людини. Разом з тим, було б глибокою помилкою перетворювати державу на своєрідний центр забезпечення «всіх і всього» -- така патерналістська практика вкрай неефективна і здатна породжувати лише утриманські настрої.

Важливим видом соціальної діяльності держави є складання соціального бюджету з обґрунтуванням необхідних джерел прибутків і соціальних видатків, що визначає обсяги коштів які держава витрачає на пенсії, охорону здоров'я, а також систему соціального захисту населення. Розробка такого бюджету --- невід'ємна частина фінансового регулювання суспільних взаємин перехідної економіки. Новим у соціальній діяльності держави слід вважати державне соціальне замовлення, що постає як доручення виконавчої влади, котра фінансується з державного бюджету, на виконання цільової програми або окремого проекту, спрямованих на розв'язання соціальних проблем.

Отже, регулювання доходів державою спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили, нагромадженню людського капіталу, посиленню мотивації найманих працівників до трудової діяльності, надання допомоги тим, хто не може забезпечити собі певного рівня доходу.

Державне регулювання доходів і вартість життя

Державне регулювання доходів є складовою соціальної політики держави. Воно являє собою систему заходів і норм законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру і спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили та її розвитку, послабленню соціальної напруженості.

Державне регулювання доходів полягає у перерозподілі їх через Державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів незаможних, створює умови для усунення диспропорцій, пов'язаних з неоднаковими виробничими факторами регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо. Політика доходів ґрунтується на певних принципах, закріплених у Конституції та в інших законодавчих актах.

Такими принципами є:

соціальна справедливість;

соціальне партнерство та солідарність усіх верств населення;

індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище;

право на працю та гідна винагорода;

індексації доходів;

диференціація заробітної плати;

право на професійні об'єднання;

економічна доцільність.

Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на методах, поданих на схемі (рис. 1). Дані методи взаємозалежні та доповнюють один одного.

Рис. 1. Методи державного регулювання доходів

Розподіл доходів серед населення має прямий вплив на використання ресурсів праці. По-перше, у разі великої розбіжності у диференціації та загальної суми їх у найбідніших прошарків населення менше прожиткового мінімуму зростає вторинна, нерегламентована й нелегальна зайнятість через необхідність мати хоча б мінімальні засоби для існування. При цьому, що більший такий прошарок громадян, то більші за обсягом і питомою вагою перелічені негативні явища на ринку праці. По-друге, ринок праці з великою диференціацією доходів громадян є вразливішим стосовно дискримінації з боку підприємців, порушення прав працівників, невиконання колективних угод через страх втрати праці в разі незгоди та скарг. По-третє, збільшується чисельність пенсіонерів і підлітків, які працюють. Водночас така диференціація певною мірою може пожвавити мобільність робочої сили -- надто серед молоді.

Що може зробити держава для того, щоб диференціація доходів не була занадто високою?

По-перше, це запроваджедення прогресивної шкали оподаткування. Більш високодохідні групи сплачують значну частину свого доходу до бюджету держави, а бідні прошарки населення сплачують податки за низькими пільговими ставками. Цей захід веде до скорочення розриву в доходах. По-друге, за рахунок надходжень до бюджету з доходів високодохідної групи населення держава зможе сплачувати збільшені трансферти незаможним прошаркам, які скоротять диференціацію ще більше . По-третє, це посилення боротьби з тіньовими доходами. Перехід їх у легальні, знову таки, збільшить надходження до бюджету з усіма позитивними результатами для прошарку громадян з низькими доходами.

Ефективно організований ринок праці та продуктивна зайнятість населення головним чином забезпечує нормальну та справедливу диференціацію працюючих і всього населення за доходами.

Ефективність функціонування ринку праці визначається:

розвитком конкуренції між найманими працівниками за кращі робочі місця та між роботодавцями за більш кваліфіковану робочу силу;

відповідністю ціни робочої сили її відтворювальній функції (мінімальна заробітна плата не може бути меншою за прожитковий мінімум);

постійним намаганням зменшити розрив між пропозицією робочої сили та попитом на неї;

постійним балансом між товарною та грошовою масами.

Диференціація доходів населення в Україні і світі

Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин та залежить від економічних, демографічних, соціальних факторів.

Загальна кризова ситуація в нашій країні різко позначилася на розшаруванні населення на багатих і бідних. Цей поділ населення можна показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10% найбільш та 10% найменш забезпечених груп населення (децільний коефіцієнт). Як свідчать офіційні дані, поділ на бідних і багатих у 2008 році в різних країнах становив: у Японії -- 4:1, Європі - 5-7:1, США - 9:1, Україні -- 13,5:1 [4].

За даними українських вчених [1] реальне співвідношення відповідних прошарків населення становить 40:1. У Росії коефіцієнт розшарування населення у 2008 році за даними Держкомстату України становив 14,3:1,3 за оцінками російських експертів ступінь нерівності у 2-2,5 раза вищий за офіційно в установлений. Вважається, що соціальна стабільність наражається загрозі, коли цей розрив перевищує десятикратну величину.

В Україні у 2008 році згідно з даними ДПА України за підсумками декларування доходів громадян чисельність платників податків - мільйонерів зросла більш як удвічі - понад 1 млн. грн. доходів задекларували у минулому році 336 громадян, а у звітному - таких осіб було зареєстровано вже 850. Деякі з них задекларували доходи у розмірі 20 і навіть 100 млн. грн. Це офіційна звітність, а хто може підрахувати "підпільних" мільйонерів, що знаходяться у тіні нашої економіки?

В Україні бідність часто спіткає осіб не просто достатньо освічених і кваліфікованих але й працюючих, до того ж ще у режимі повної зайнятості, що є взагалі нонсенсом. Так, близько 65% бідних сімей - це ті з них, в яких хоча б одна особа працює. Дана ситуація віддзеркалює типову для бідного суспільства низьку ціну робочої сили. Масштаби бідності за самооцінками, як правило, значно перевищують масштаби об'єктивної бідності. За даними 44 обстежень, проведених протягом 1998-2008 років українським Інститутом соціальних досліджень і центром „Соціальний моніторинг", нижчим ніж рівень середньої української родини вважають 60% населення України. [6]

Для бідності характерним чинником є нестача грошей, коли одержаний мінімальний грошовий дохід не досягає прожиткового мінімуму. Для середнього класу характерною ознакою є перевищення одержаного мінімального грошового доходу над величиною прожиткового мінімуму, що дає змогу накопичувати гроші.

У сучасній Україні поки що рано говорити про формування такого прошарку населення як середній клас у цивілізованому розумінні цього поняття.

В Україні спостерігається ще одна наболіла проблема -- значне розходження доходів сільського та міського населення. Так, у першій групі населення вони помітно нижчі за доходи міських жителів. Це пояснюється різницею в оплаті праці сільської й міської груп населення, де розрив в оплаті праці на галузевому рівні становить в 1,5 раза й більше. Тобто відбувається диспропорція доходів і витрат за територіальною та галузевою ознаками. Рівень життя сільського населення наближений майже до злиденного. Селяни менше витрачають свою заробітну плату на продукти харчування, однак різноманітність їх їжі невисока й незбалансована за поживністю. Паралельно у селян збільшуються інші витрати, які майже відсутні у міських жителів: на будівництво житла та утримання особистого господарства, без якого життя за даних умов було б просто неможливе.

Реальні доходи населення та їх регулювання

Одним з найважливіших показників добробуту населення є його реальні доходи, на підставі яких прогнозується загальний обсяг, структура і динаміка споживання населенням матеріальних благ та послуг, склад і джерела доходів населення, розмір і рівень диференціації доходів окремих соціальних груп.

Планування та регулювання доходів має враховувати принцип нерівності формування й розподілу доходів у суспільстві. Досвід інших країн свідчить, що цей принцип є відносно стабільним -- економічне піднесення в будь-якій країні збільшує її доходи в цілому, але не веде до суттєвих змін тієї частки сукупного доходу, яку одержують конкретні групи населення чи категорії сімей. Причинами нерівності утворення й розподілу доходів є: різниця у фізичних та розумових здібностях людей, в їхній освіті та професійній підготовці, у складі сімей, у наявності власності (житло, земля, виробниче устаткування, акції тощо).

Коли диференціація доходів у суспільстві є завеликою, то виникає бідність, яка створює загрозу для нормального процесу відтворення суспільства. Бідність визначається показником прожиткового мінімуму, який постійно змінюється внаслідок зміни цін на ринку товарів та послуг.

Нерівність у доходах членів суспільства та їхніх сімей мусить коригувати держава через податкову політику: високі доходи оподатковуються за високими ставками, а доходи, що не перевищують прожиткового мінімуму, можуть бути взагалі звільнені від оподаткування.

Податкові надходження потім перерозподіляються в порядку компенсації людям, що несуть особливі фінансові витрати (скажімо, на утримання дітей, інших непрацездатних членів сім'ї). Такі заходи встановлюються в законодавчому порядку і систематично переглядаються відповідно до економічної та соціальної ситуації в країні. Крім того, держава має забезпечити надання цільової допомоги громадянам, що мають низькі доходи, не тільки з тим, щоб ці люди мали змогу утриматись на певному життєвому рівні, а й із тим, щоб вони могли робити хоч якісь невеличкі заощадження. Для цього державними структурами розробляються спеціальні програми зі збільшення заощаджень у населення, стимулювання укладання договорів страхування життя, забезпечення участі громадян у формуванні та розподілі доходів підприємств, заохочення участі в будівництві житла та присадибних споруд.

На думку західних учених і фахівців саме нерівність доходів членів суспільства стимулює виробництво, створює передумови для піднесення економіки, збільшення доходів кожної сім'ї, тобто є шляхом до індивідуальної свободи, до гартування підприємницького духу. В ім'я збільшення доходів суспільство розвиває продуктивні сили, оновлює технологію виробництва, штовхає вперед науку, винаходить нові товари і послуги. Ясна річ, що це справедливо тільки до певної межі. Занадто велика різниця в доходах, як уже було сказано, є причиною соціального напруження і можливого соціального збурення в суспільстві.

В основі реальних доходів переважної більшості населення є реальна заробітна плата робітників і службовців, реальні доходи селян від власного та колективного господарства. Належний рівень заробітної плати стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, є індикатором узгодження інтересів підприємців і найманих працівників.

У багатьох країнах світу організація заробітної плати -- це внутрішньофірмова справа, яка розв'язується угодою між власниками виробництва та профспілками, що захищають інтереси найманих працівників. В Україні економічні, правові й організаційні засади оплати праці визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. «Про оплату праці». Декрет розмежовує сфери державного й договірного регулювання оплати праці, уводить систему соціального партнерства, розширює та закріплює права трудівників на належну оплату праці.

В Україні законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата та мінімальні ставки компенсаційних доплат (за роботу в несприятливих, шкідливих та небезпечних умовах) залежно від стану економічного розвитку країни, досягнутого рівня продуктивності праці, середньої заробітної плати, вартості мінімального споживчого бюджету.

Державою встановлюються норми оплати праці за роботу в понадурочний час, нічні часи, у святкові та вихідні дні, за час простою, який має місце не з вини робітника, за виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника, за роботу особам, молодшим від 18 років; держава гарантує щорічну оплачену відпустку, оплату за час, витрачений на виконання державних обов'язків, на підвищення кваліфікації, на медичне обстеження, на виробниче навчання, тощо. Гарантується також оплата жінкам за час декретної відпустки та відпустки для догляду за дітьми до 3-х років.

У державному секторі економіки фонд заробітної плати підприємств визначається як частина їхніх доходів. Умови цього визначення встановлює Кабінет Міністрів України згідно із конкретною соціально-економічною ситуацією.

Урядом країни встановлено єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців щодо традиційних професій та посад. Державні підприємства можуть змінювати межу коефіцієнтів співвідношень тарифних ставок (окладів) робітників і мінімального розміру заробітної плати, мають право підвищувати посадові оклади керівників, спеціалістів, службовців з урахуванням збільшення тарифних ставок робітників і співвідношень в оплаті праці, що склалася між категоріями працівників у 1990 р., можуть переглядати тарифні ставки й посадові оклади, виходячи зі своїх фінансових можливостей, але без підвищення діючих цін і тарифів на продукцію та послуги.

Державні органи затверджують коефіцієнти співвідношень мінімальної заробітної плати, мінімальних тарифних ставок, диференціюючи їх за видами виробництв, робіт і діяльності залежно від складової праці в різних галузях народного господарства, затверджують коефіцієнти співвідношення до мінімальної заробітної плати тарифних ставок для окремих професій робітників, щодо яких не застосовуються звичайні тарифні сітки.

Розміри посадових окладів керівників державних підприємств і організацій визначаються залежно від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) у натуральному або грошовому вираженні, від складності продукції, її конкурентоспроможності, показників використання виробничих фондів, кількості працівників, результатів фінансово-господарської діяльності. Кошти на преміювання керівників визначаються в процентному відношенні до чистого прибутку від реалізації продукції.

До працівників установ і організацій охорони здоров'я, освіти, науки, культури та інших галузей, що фінансуються з бюджету, застосовуються тарифні ставки, визначені тарифними умовами.

Договірне регулювання заробітної плати виходить із системи тарифних угод на міжгалузевому, галузевому та виробничому рівнях.

На державному рівні таку угоду укладають Кабінет Міністрів України і профспілкові об'єднання з метою забезпечення ефективного господарювання в державному секторі економіки, захисту соціально-економічних і трудових інтересів працівників, запобіганню можливим негативним соціальним наслідкам економічних реформ.

У випадках, передбачених законодавством, щодо працівників, які працюють або працевлаштовуються за трудовими договорами на певний визначений строк чи на час виконання певної роботи, застосовується контрактна форма оплати праці. Порядок укладання контрактів визначено положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів. Умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються за угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, тарифними угодами й колективним договором, і залежать від виконання умов контракту. У контракті можуть також визначатись умови підвищення (зниження) договірного розміру оплати праці, установлення доплат і надбавок, премій, винагород за підсумками роботи за рік чи інший період, участі в прибутках підприємства, установи, організації чи громадянина-підприємця.

Соціалізація державного регулювання доходів населення

Соціалізація державного регулювання доходів населення є частиною курсу зростання соціальної орієнтації держави . Це потребує підтримки певної рівноваги між демократичними інститутами і сильною державною владою, державним, регіональним, підприємницьким регулюванням економіки і ринковим механізмом саморегулювання, приватною та державною власністю, економічною ефективністю і соціальною справедливістю -- будь-які перекоси призводять до серйозних порушень функціонування соціально-економічної системи. Економічна якість розвитку (ефективність, дохідність) мають поєднуватися із соціальною якістю (високий рівень освіти, рівень добробуту, тривалість життя, задоволеність характером та умовами праці тощо). Розуміння природи і ролі соціальних параметрів має бути вільним від традиційних міфів і уявлень, наприклад, таких, як безоплатність соціальних послуг, державний патерналізм їх забезпечення, неефективна природа вкладень у соціальну сферу тощо.

Головними завданнями соціальної діяльності держави на сучасному етапі мають бути: 1) ліквідація бідності й забезпечення динамічного зростання рівня життя населення -- у першу чергу за рахунок збільшення заробітної плати, пенсій та стипендій, компенсаційних виплат тощо; 2) соціалізація структурних складових економіки, що реалізується в державі (блоків структурної, інвестиційної, цінової, бюджетної, грошово-кредитної, податкової діяльності тощо); 3) забезпечення умов максимально повної реалізації принципів соціальної справедливості, дотримання соціальних прав, гарантій людини, визначених Конституцією; 4) забезпечення соціальної стабільності та соціальної безпеки.

Найважливіші елементи соціальної політики держави -- сприяння високому рівню зайнятості населення через формування відповідних механізмів підтримки його зайнятості, забезпечення соціального захисту, надання допомоги найбіднішим, забезпечення допомоги в разі безробіття, соціальне страхування тощо. Держава у своїй діяльності повинна забезпечувати реалізацію двох підходів щодо політики прибутків:1) гарантії забезпечення для кожного індивіда існування не нижче межі бідності (європейський підхід, заснований на провідній ролі держави та принципах соціальної справедливості); 2) створення умов для економічної активності населення (американський підхід, заснований на економічній раціональності). [7] Також важливою функцією держави у формуванні доходів населення є забезпечення права на освіту, охорону здоров'я, оплату праці згідно з кваліфікаційним рівнем.

Я вважаю, що пріоритетними напрямками соціалізації державного регулювання доходів населення в Україні повинні бути:

1. Встановлення мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму, який міг би задовольнити базові потреби пересічного громадянина, а також створення гнучкого механізму його регулювання з урахуванням інфляції.

2. Диференціювання ставки податку на прибуток(чим більший прибуток, тим більший процент)

3. Гарантування своєчасної виплати заробітної плати і пенсій

4. Гарантування права на отримання заробітної платні згідно з рівнем освіти, кваліфікації, стажем роботи.

5. Законодавчий захист прав найманого працівника на безпеку праці, охорону здоров'я.

6. Дотації і субсидії зайнятим у АПК,оскільки в Україні диференціація доходів жителів міст значно більша за доходи селян.

Висновок:

У механізмі перерозподілу доходів держава відіграє важливу роль. На макроекономічному рівні відбувається соціалізація результатів виробництва шляхом перерозподілу доходів відповідно до суспільних потреб з метою зменшення соціально-майнової нерівності і пом'якшення наслідків трансформаційних процесів. Вона полягає у тому, що кожен член суспільства, завдяки своїм здібностям і вмінням може реалізувати своє право на працю і на гідну оплату праці. В той же час, члени суспільства, які фізично не мають можливості працювати, отримують забезпечення з боку держави, яке б задовольнило їх потреби. Держава повинна регулювати доходи населення, оскільки велика диференціація доходів суспільства призводить до соціального напруження в суспільстві, соціальних конфліктів. Водночас в умовах ринкової економіки вона повинна захищати приватну власність, і як наслідок, доходи від неї. Також потрібно враховувати, що саме нерівність доходів членів суспільства стимулює виробництво, створює передумови для піднесення економіки, збільшення доходів кожної сім'ї, тобто є шляхом до індивідуальної свободи, до гартування підприємницького духу. Ясна річ, що це справедливо тільки до певної межі. Занадто велика різниця в доходах, як уже було сказано, є причиною соціального напруження і можливого соціального збурення в суспільстві. В Україні спостерігається ще одна наболіла проблема -- значне розходження доходів сільського та міського населення. Так, у першій групі населення вони помітно нижчі за доходи міських жителів. Це пояснюється різницею в оплаті праці сільської й міської груп населення, де розрив в оплаті праці на галузевому рівні становить в 1,5 раза й більше. Тобто відбувається диспропорція доходів і витрат за територіальною та галузевою ознаками. Рівень життя сільського населення наближений майже до злиденного. Селяни менше витрачають свою заробітну плату на продукти харчування, однак різноманітність їх їжі невисока й незбалансована за поживністю. Паралельно у селян збільшуються інші витрати, які майже відсутні у міських жителів: на будівництво житла та утримання особистого господарства, без якого життя за даних умов було б просто неможливе.

Отже, в соціально-орієнтованій економіці держава відіграє велику роль в економічному житті суспільства.

Використана література:

Державний комітет статистики ukrstat.gov.ua

Джерела інтернету:

Завіновська Г.Т. Економіка праці / Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2006.

Кваснікова Г.С. Доходи населення та економічний стан держави. // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - Ст.4. - С. 53 - 60.

Кваснікова Г.С. Стан рівня заробітної плати та посилення стимулюючої функції у мотивації праці. - К., 2008.

Крупка М.І. Фінансові методи активної соціальної політики // Фінанси України. -- 2008. -- № 7. -- С 3-13.

Лагутін В.Д. Людина і економіка: соціоекономіка: Навч. посіб. -- К., 2006.

Соціальна економіка Навч. посіб. / Кол. авт. О. О. Беляев, М. І. Диба, В. I. Кириленко та ін. -- К.: КНЕУ, 2005