Зміст

Вступ

1. Розвиток промисловості в умовах ринкової економіки

1.1 Сутність та структура промисловості

1.2 Загальна характеристика основних галузей промисловості

2. Державне регулювання проблем розвитку промисловості

2.1 Сучасні проблеми розвитку промислового виробництва

2.2 Державне регулювання розвитку комплексів виробництва

3. Основні завдання та їх вирішення щодо розвитку промисловості

3.1 Комплекс заходів завдань розвитку основних секторів помисловості

3.2 Концепція державної промислової політики

Висновок

Список літератури

Вступ

Мета курсової роботи - визначити основні проблеми розвитку промисловості України, заходи, що приймаються для покращення розвитку та програми для розвитку промисловості в майбутньому.

Завдання - розглянути характеристику основних галузей промисловості, державне регулювання розвитку промисловості та комплекс заходів для подальшого розвитку.

Тема моєї курсової роботи дуже актуальна, так як промисловість як провідна ланка господарства України визначає рівень її економічного розвитку, спеціалізацію економіки, маштаби участі в територіальному поділі праці й інтенсивності територіально-економічних зв'язків.

Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому.

Для економіки України дуже важливим є розвиток основних секторів промисловості, створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу, який відповідатиме аналогічним утворенням у розвинутих державах світу. Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості - важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація.

За останні роки в усіх галузях промисловості відбулося значне скорочення виробництва продукції, найбільше - у машинобудуванні хімічній, легкій промисловості. За умови здійснення ринкових перетворень Україна зможе поступово збільшити випуск конкурентоспроможної продукції; для цього вона має як значні природні ресурси так І висококваліфіковані кадри. Вже зараз багато промислових виробів (метал, літаки ракетоносії, тканини, швейні вироби, продовольчі товари користуються великим попитом на світовому ринку.

1. Розвиток промисловості в умовах ринкової економіки

1.1 Сутність та структура промисловості

Промисловість - найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості - важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація. За роки радянської влади випереджаючий розвиток галузей важкої промисловості визначив рівень економічного і військового потенціалу країни. Важка індустрія була зорієнтована на розвиток військово-промислового комплексу, а не на підйом економіки галузей, що виробляють предмети споживання. І тому виробництво засобів виробництва (група А) розвивалось найбільше, а його частка у загальному обсязі виробництва становила 71,2% (1989 р.). Частка виробництва групи Б (виробництво предметів споживання) становила 28,8%.

Промисловість - це поліструктурне утворення, до якого входить близько 20 великих галузей, майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють промислову продукцію. Вона визначається галузевою, територіальною, функціональною та організаційною структурою.

Галузева структура відображає склад та співвідношення галузей промисловості. Галузь промисловості - це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною.

Існують різні варіанти галузевої структури. Промисловість, ка займається, як уже зазначалось вище, виробництвом засобів виробництва (машини, обладнання, верстати та ін.), відноситься до групи “А”, а предметів споживання (легкові автомобілі, пральні машини, холодильники, товари широкого споживання та ін.) - до групи “Б”. У важку промисловість (група “А”) повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку (група “Б”) - лише обробна. Рівень розвитку промисловості, що зайнята виробництвом товарів народного споживання, абсолютно недостатній.

В останні роки відбуваються негативні зміни в галузевій структурі промисловості країни. Зростає питома вага паливної та металургійної промисловості.

Промисловість поділяється на такі великі галузі: енергетика; паливна; металургія; машинобудування та металообробка; хімічна і нафтохімічна; лісова, деревообробна і целюлозно-паперова; промисловість будівельних матеріалів; легка; харчова; комбікормова; мікробіологічна; поліграфічна та інші.

Основу функціональної структури (яка відображає поділ на галузі спеціалізації, обслуговуючі, допоміжні та супутні) промисловості становлять міжгалузеві комплекси.

Промисловість розміщена на території держави досить нерівномірно. Найбільша концентрація її склалася в Донецькому районі (Донецька і Луганська області) та Придніпров'ї (Дніпропетровська і Запорізька області).

Первинними елементами територіальної організації продуктивних сил є окремі села, джерела тих чи інших природних ресурсів, промислові пункти, що характеризують їх точкове розміщення. У промисловому пункті розміщується одне підприємство (найчастіше філія великого підприємства).

Промисловий центр - населений пункт з групою промислових підприємств, які часто взаємопов'язані спільними інфраструктурними виробництвами, а іноді - технологічними зв'язками.

Промисловий вузол - це локальне виробничо-територіальне зосередження кількох центрів і пунктів, в якому підприємства поєднуються певними виробничо-технологічними зв'язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів (наприклад, м. Донецьк - тут діє кілька взаємопов'язаних підприємств металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисловості).

Під промисловими агломераціями розуміють досить великі форми територіального зосередження багатьох промислових центрів навколо великого вузла, які відрізняються високим рівнем територіальної концентрації підприємств різних галузей промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових, освітянських, культурних закладів, а також високою густотою населення (наприклад, Київська, Донецько-Макіївська).

Даній формі розміщення притаманні такі переваги:

- високий рівень концентрації та диверсифікації виробництва;

- максимально ефективне використання систем виробничої та соціальної інфраструктури.

У той же час, саме тут формується несприятлива природно- і соціально-екологічна ситуація, складні транспортні проблеми тощо.

Промисловий район - велика територія з відносно однорідними природними умовами, з характерним спрямуванням розвитку продуктивних сил, відповідною спеціалізацією підприємств, виробничою та соціальною інфраструктурою (наприклад, Донецько-Придніпровський, Прикарпатський райони).

Удосконалення територіальної структури промисловості на основі подальшого розвитку процесів територіальної організації виробництва, територіальної концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, раціонального розміщення підприємств і формування промислових комплексів є одним з найважливіших завдань територіальної організації виробництва.

Територіальна концентрація є процесом зосередження виробництва в центрах, вузлах, агломераціях, районах.

Територіальна спеціалізація - це участь промислових центрів, вузлів, районів тощо в територіальному поділі праці певними видами продукції і послуг.

Територіальне комбінування - це зосередження в одному центрі (вузлі) кількох підприємств, пов'язаних спільною чи комплексною переробкою певної сировини, її послідовною переробкою (гірничо-збагачувальний, металургійний комбінати).

За рівнем промислового розвитку Україна займає 2 місце серед країн СНД. Більше 8 тис. промислових об'єднань, комбінатів і підприємств працює на її території. Основними рисами промисловості держави є:

- розгалужена структура з функціонуванням усіх великих галузей;

– консервативна структура з високою часткою галузей важкої промисловості (зокрема видобувної) і військово-промислового комплексу;

– недосконалість технологій (висока відходність виробництва, ресурсо- та енергоємність (енергозатрати на одиницю промислової продукції в 6-8 разів перевищують аналогічний показник у розвинених країнах);

– значна зношеність основних фондів;

– надмірне забруднення природного середовища;

Починаючи з 1990 року, в господарсько-промисловому комплексі триває спад виробництва, обумовлений загальною економічною кризою: неефективним реформуванням економіки, важким фінансовим становищем, високим рівнем інфляції, розпадом господарських зв'язків з країнами близького зарубіжжя та колишніми країнами-членами РЕВ. Питома вага промисловості у валовому внутрішньому продукті зменшилась приблизно з 51% у 1990 до 47% у 1995 р. Найбільш швидкими темпами відбувся спад виробництва в таких галузях промисловості, як паливна (у 1995 р. обсяг її виробництва складав 44%до 1990 р.), металургійна (41%), хімічна та нафтохімічна (41%), машинобудування (50%), промисловість будівельних матеріалів (38%).

Дуже важливими для економічної стабілізації і подальшого зростання є структурні зрушення в промисловості, реформування її структури на засадах випереджаючого розвитку наукоємних галузей, виробництва товарів народного споживання та галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес в усіх ланках народного господарства, експортних та імпортно-замінюючих виробництвах.

1.2 Загальна характеристика основних галузей промисловості

Вугільна промисловість

Це найбільш розвинута галузь паливної промисловості нашої держави. Особливостями її розвитку і розміщення є переважна концентрація в Донбасі видобування вугілля здебільшого підземним способом, а також те, що кам'яного вугілля добувається більше, ніж бурого.

У структурі видобутку палива за його видами у перерахунку на умовне паливо на вугілля в Україні припадає близько 65,7 %. У 2001 р. видобуток вугілля становив 83,9 млн. т, у т. ч. кам'яне -- 82,9 млн. т і буре -- 1,0 млн. т (1985 р. - 189,0 млн. т, 1975 р. - 215,7).

Вугільна промисловість нашої країни видобуває не лише енергетичне вугілля, яке використовується для опалювання, а й коксівне, котре необхідне для виробництва технологічного палива і в чорній металургії.

Підприємства вугільної промисловості стали базою для будівництва і дальшого розвитку багатьох промислових вузлів і центрів, десятків шахтарських селищ. Крім того, саме завдяки вугільній промисловості сформувалися окремі промислові райони. Багато нинішніх промислових вузлів і навіть міста-мільйонери завдячують своєму розвитку вугільній промисловості.

Харчова промисловість

Харчова промисловість -- одна з провідних структуроформуючих галузей не лише агропромислового й промислового комплексів, а й усього народного господарства України.

Питома вага цієї галузі в структурі виробництва предметів споживання сягає 52,8 %, у загальному обсязі промислової продукції-- 16,3%, а продукції агропромислового комплексу -- 33,5 %. Продовольчі товари становлять 68,1 % загального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах, 63% загального обсягу роздрібного товарообороту та 61,5 % у структурі особистого споживання матеріальних благ населенням країни.

У харчовій промисловості України діють 2000 підприємств (30 галузей), її частка в колишньому Союзі становила 23%. За останні роки обсяги виробництва скоротилися на 40-50%. Існуючі технології і застаріле обладнання не забезпечують конкурентоспроможності продукції. Фондозабезпеченість одного робітника менша, ніж у Франції, у 180, Австрії - у 136 разів. У західних країнах частка харчової промисловості у структурі АПК 60-70%, в Україні - лише 25-30%.

Легка промисловість

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів -- 7,4%, взуття -- 4,5%, трикотажних виробів -- 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушенням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК)

Складається з групи галузей і підгалузей промислового виробництва, що спеціалізується на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого мінерального, рідкого і газового палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії й тепла. Структура ПЕК України формується з урахуванням паливно-енергетичного балансу, що склався, і відображає територіальну специфіку видобутку (виробництва) і споживання паливних та енергетичних ресурсів. Електроенергетика є складовою частиною ПЕК. Вона впливає не тільки на розвиток народного господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил.

Металургійна промисловість є основою розвитку машинобудування, металообробки і будівництва. Сучасна чорна металургія посідає одне з чільних місць у народному господарстві країни і є матеріальною базою всього комплексу важкої індустрії України.

Чорна металургія впливає на розвиток усіх галузей народного господарства України як найголовніший споживач палива й електроенергії, води. До складу чорної металупгії належить видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вторинна переробка чорних металів і коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів.

Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну переробку кольорових руд, дорогцінних і рідкісних металів, у тому числі виробництво сплавів, прокат кольорових металів, переробку вторинної сировини і видобуток кольорового каміння.

Машинобудівний комплекс охоплює два десятки спеціалізованих галузей. До нього належать практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази.

В узагальненому виді структура машиннобудівного комплексу складається із галузей:

Важкого машинобудування (металургійне, гірничорудне, енергетичне), середнього машинобудування (транспортне, сільськогосподарське і тракторне, верстатобудування, устаткування для легкої і харчової промисловості), точного машинобудування(приладо- та електротехнічне машинобудування).

Найважливішою складовою частиною важкого машинобудування є виробництво металургійного і гірничорудного устаткування.

Хіміко - лісовий комплекс охоплює галузі промисловості, що продукують сировину і конструкційні матеріали. До них передусім належать хімічна і лісова промисловості, які забезпечують народне господарство мінеральними добривами, содою, фарбами, паливно-мастильними продуктами, пластмасами, синтетичними волокнами, пиломатеріалами, папером, целюлозою та багатьма іншими видами сировини й матеріалів.

Хімічна промисловість

Хімічна промисловість належить до складних галузей. У структурі хімічної та нафтохімічної галузей виявляють такі підгалузі:

гірно-хімічну,

основну хімію,

хімію органічного синтезу,

галузі з виробництва полімерних матаріалів,

хімію тонкого органічного синтезу (лаків, фарб, фотохімічних товарів),

побутову хімію.

Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімічної промисловості.

Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, Придніпров'ї і Прикарпатті.

Промисловість будівельних матеріалів

Промисловість будівельних матеріалів - комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі, та конструкції для всіх видів будівництва.

До неї належать галузі: цементна, азбестоцементних цементних виробів, збірних залізнобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, народних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін. Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів - Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

2. Державне регулювання проблем розвитку промисловості

2.1 Сучасні проблеми розвитку промисловості

Основні проблеми розвитку сучасної промисловості нашої країни зумовлені її кризовим станом, який став наслідком непроведення радикальних економічних реформ. Продовжує діяти, все більше руйнуючись, віджила соціалістична система організації виробництва. Внаслідок цього зростають простої, безробіття, дають про себе знати порушені виробничо-територіальні зв'язки тощо. Дуже високий рівень морального і фізичного спрацювання промислового обладнання. Якість продукції, що випускається, неконкурентоспроможна не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому ринках.

Значні проблеми і в розміщенні та територіальній організації промислового виробництва. Вони зумовлені нерівномірністю розвитку промисловості, нераціональним розміщенням багатьох підприємств, їх територіальною несумісністю, неефективною системою виробничо-територіальних зв'язків.

Вирішення цих проблем можливе, як показує світовий досвід, лише шляхом радикальних економічних реформ і впровадження ринкової системи господарювання, що базується на об'єктивних (незалежних від волі людини) економічних законах, які є стимулами постійного підвищення ефективності будь-якого виду людської діяльності. Економічні реформи будуть стимулювати розвиток трудомістких галузей промисловості, впровадження нових передових технологій і технічне переоснащення промислового виробництва країни.

Велике значення має структурна перебудова промислового виробництва. Значно більше уваги необхідно приділяти розвитку тих його галузей, які переробляють сільськогосподарську продукцію, забезпечують агропромисловий комплекс всім необхідним.

Не є раціональним і практично повне викорінення легкої промисловості, яка нещодавно була однією з провідних у структурі промислового виробництва країни.

В територіальному відношенні -- значні перспективи у розвитку всього комплексу галузей промисловості, що обслуговують АПК в раніше промислово відсталих областях, особливо в центральній і західній частині країни.

У промисловому комплексі існують проблеми, що зумовлені такими чинниками: недосконалістю складу промисловості, низьким рівнем переробки та високою ресурсозатратністю виробництва, консервативним технологічним укладом і як наслідком -- обмеженою платоспроможністю суб'єктів внутрішнього ринку, недостатньою потужністю фінансово-кредитної системи, великим загальним податковим навантаженням та недосконалим нормативно-правовим забезпеченням.

Частка експорту промислової продукції у валовому внутрішньому продукті становить близько 40 відсотків, проте його структура незадовільна через переважання сировинної складової, яка перевищує 60 відсотків. Продукція високотехнологічних та наукоємних галузей в загальному обсязі експорту становить лише 15 відсотків.

Обсяг залучених іноземних інвестицій на початок 2002 року становив лише 2,1 млрд. доларів США. На одного мешканця в Україні він не перевищує 100 доларів, що в 15 -- 25 разів менше ніж у розвинутих країнах.

Технічна регуляторна політика здійснюється на основі національних стандартів, які недостатньо гармонізовані із світовими.

Участь промисловості в процесах глобалізації є поки що мінімальною: практично немає вітчизняних транснаціональних компаній, які б працювали на глобальних ринках, мала частина в Україні дочірніх підприємств світових виробників, низький рівень міжнародних коопераційних зв'язків.

Проте науково-технічний, виробничий та ресурсний потенціал промисловості дає змогу реалізувати спектр переваг міжнародного економічного співробітництва, зокрема участь вітчизняних підприємств у здійсненні великомасштабних міжнародних проектів, розвиток трансферу високих технологій та продажу ліцензій, створення спільних підприємств з виробництва продукції, що належить до п'ятого і шостого технологічних укладів, та транснаціональних корпорацій, а також участь наших фахівців у роботі міжнародних організацій з питань розвитку промисловості.

2.2 Державне регулювання розвитку комплексів виробництва

Галузевий поділ промислового виробництва покладений в основу галузевого державного регулювання і реалізується через систему міністерств і державних комітетів.

Об'єктами державного регулювання на макроекономічному рівні виступають міжгалузеві комплекси. Міжгалузевий народногосподарський комплекс -- це єдина господарська система, яка включає в себе групу взаємозв'язаних галузей і покликана забезпечити потребу народного господарства у певному виді кінцевої продукції (послуг). Кожен комплекс містить ряд спеціалізованих галузей, технологічно, економічно і організаційно пов'язаних між собою.

До складу міжгалузевих комплексів промислового виробництва належать комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий. У паливно-енергетичний комплекс входять галузі, які спеціалізуються на видобутку і збагаченні палива, геології, електроенергетиці та галузі електрофікації. Металургійний комплекс об'єднує чорну та кольорову металургію. У машинобудівний комплекс включена основна частина підприємств галузей верстатобудування, важкого і середнього машинобудування, приладобудування. До хіміко-лісового комплексу входять підкомплекси хімічний і лісовий, які забезпечують випуск прогресивних матеріалів. Частина галузей промисловості є складовими агропромислового комплексу (мікробіологічна, борошномельно-круп'яна, комбікормова та інші галузі), інвестиційного (інвестиційне машинобудування, промисловість будівельних матеріалів), комплексу соціального розвитку (виробництво товарів народного споживання, легка, місцева промисловість).

Державне регулювання промислового виробництва здійснюють у складі Міністерства економіки України: департамент розвитку базових галузей промисловості та виробничої інфраструктури, у складі якого функціонують відділ економіки вугільної, нафтової та газової промисловості, відділ економіки чорної та кольорової металургії, відділ економіки хімічного та нафтохімічного комплексів, відділ економіки розвитку енергетики, відділ економіки лісопромислового та лісогосподарського комплексів, відділ економіки машинобудівного та оборонного комплексу; департамент реалізації соціальної політики, у складі якого працює відділ економіки виробництва непродовольчих товарів та послуг; департамент розвитку агропромислового комплексу складовою якого є відділ виробництва продовольчих товарів.

Суб'єктами державного регулювання промислового виробництва виступають Міністерство промисловості, Міністерство машинобудування, воєнно-промислового комплексу і конверсії, Міністерство енергетики і електрифікації, а також державні комітети з легкої та текстильної промисловості, з нафти та газу, вугільної промисловості, з використання ядерної енергії та деякі інші.

Залежно від типу галузей і форм власності державне регулювання промислового виробництва здійснюється у вигляді прямого державного управління об'єктами (підприємствами-товаровиробниками) і регулювання підприємницької діяльності у сфері виробництва промислової продукції.

Пряме управління промисловим виробництвом передбачає управління з боку міністерств об'єктами, що залишились у сфері державної власності, організацію монопольного виробництва деяких видів промислової продукції, індикативне планування, контроль і розподіл державою частини промислової продукції, що виробляється.

Вплив держави на розвиток товарного ринку реалізується через грошово-кредитну політику Національного банку України. Але за умов кризи, монополізму виробників та інших особливостей перехідного періоду до ринкових відносин найефективнішими засобами державного впливу на процеси виробництва промислової продукції є методиіндикативного планування, які реалізують державні органи, підпорядковані Кабінету Міністрів України.

У процесі формування індикативного плану вони визначають напрями економічного розвитку машинобудівного, паливно-енергетичного, хіміко-лісового, оборонного комплексів, легкої та інших галузей промисловості, здійснюють прогноз необхідних обсягів промислової продукції, визначають орієнтовні обсяги виробництва продукції, виходячи з мінімальних потреб народного господарства і забезпечення населення продовольчими та промисловими товарами, розраховують потребу держави у промисловій продукції, формують державне замовлення і державний контракт. Орієнтовні обсяги виробництва, промислової продукції, в тому числі державні замовлення (державні контракти), правлять за орієнтири для підприємств усіх форм власності для подальшого врахування останніми у ході складання виробничих планів підприємства.

У складі індикативного державного плану економічного і соціального розвитку розробляються: обсяги виробництва промислової продукції, виробництво товарів народного споживання, виробництво найважливіших видів продукції, що контролюються державою.

Важливими складовими плану є виробництво і поставка продукції до державних потреб, які забезпечуються через державний контракт і державне замовлення. Система державного контракту і державного замовлення в промисловості має задовольнити потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також державну підтримку найважливіших галузей народного господарства та виконання міждержавних угод.

До методів регулювання підприємницької діяльності в промисловості відносять:

- залучення промислових підприємств до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; антимонопольні заходи;

- застосування системи податків (податку на добавлену вартість, акцизного збору, податку на прибуток або доходи) і податкових пільг;

- грошово-кредитне регулювання, регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до встановлення державних цін та ін.

3. Основні завдання та їх вирішення щодо розвитку промисловості

3.1 Комплекс заходів і завдань розвитку основних секторів промисловості

Розвиток основних секторів промисловості повинен відбуватися одночасно з поточною діяльністю, забезпеченням належного фінансово-економічного стану підприємств, оптимізацією виробничих потужностей, оновленням обладнання, покращенням кадрового складу та запровадженням ефективного менеджменту.

Програма передбачає підтримку галузевих пріоритетів за етапами реалізації відповідно до засад Концепції державної промислової політики.

Машинобудування

Пріоритетними напрямами розвитку сектору є:

- створення системи машин і обладнання нового покоління для агропромислового комплексу, енергетики, транспорту та житлово-комунального господарства;

- створення конкурентоспроможної елементної бази та комплектуючих виробів для приладобудування, засобів зв'язку і телекомунікацій, різке збільшення обсягів виробництва складної побутової техніки;

- збільшення обсягів випуску інноваційного обладнання для енергетичної, легкої, харчопереробної та медико-біологічної галузей;

- збільшення обсягів виробництва експортної та імпортозамінної продукції;

- виробництво для державного замовлення та експорту зброї та військової техніки.

Необхідно забезпечити зростання обсягу виробництва порівняно з 2002 роком у 2003 році -- на 12 %, у 2006 -- в 1,8 рази, у 2011 році -- в 3,2 раза.

У секторі машинобудування зараз виконується 22 програми. Найважливішими з них є: “Програма виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для агропромислового комплексу”, “Державна програма розвитку авіаційної промисловості на період до 2010 року”, “Програма розвитку найбільш конкурентоспроможних напрямів мікроелектроніки в Україні”, “Програма розвитку автомобілебудування”.

Чорна та кольорова металургія

Пріоритетними напрямами розвитку сектору є освоєння виробництва нових конструкційних і функціональних матеріалів, реконструкція підприємств та впровадження ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій.

У металургійному комплексі необхідно забезпечити зростання обсягу виробництва порівняно з 2002 роком: у 2003 році -- на 4 відсотка, 2006 -- на 12,8 відсотка, у 2011 році -- в 1,3 раза.

У секторі чорної та кольорової металургії зараз виконуються три програми, в тому числі Комплексна програма розвитку кольорової металургії України на період до 2010 року.

Передбачено доопрацювання Національної програми розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу України з метою виконання таких основних завдань:

- розвиток мінерально-сировинної бази та забезпечення якості сировини;

- технічне переоснащення 1, 2 та 3 металургійних переділів на базі ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій, зокрема для збагачувальних агломераційних виробництв нових видів підготовленої сировини (локальні спеки, металізовані котуни та інші);

- удосконалення установок позапічної обробки сталі, типу “піч-ківш” та машини безперервного розливу сталі; використання нових видів енергоносіїв у доменному виробництві;

- створення умов для впровадження малотоннажних гнучких металургійних виробництв кінцевої продукції;

- пріоритетна підтримка виробництва нових видів конструкційних та функціональних матеріалів, у тому числі з високими характеристиками міцності та точності.

Хімічна і нафтохімічна промисловість

Пріоритетними напрямами розвитку сектору є освоєння виробництва нових конструкційних та функціональних матеріалів, відновлення та розвиток виробництва малотоннажної і тонкої хімії, реконструкція підприємств та впровадження ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій.

Необхідно забезпечити зростання обсягу виробництва порівняно з 2002 роком: у 2003 році -- на 10,9 відсотка, 2006 -- в 1,4 раза, у 2011 році -- в 2 рази.

Зараз виконуються дві програми, в тому числі “Нові хімічні речовини і матеріали малотоннажного виробництва для заміни імпортованих”.

Передбачено розроблення програми розвитку сектору в цілому, а також програм його галузевих складових з метою виконання таких основних завдань:

- технічне переоснащення хімічного виробництва на базі ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій, в першу чергу виробництв основної хімії і мінеральних добрив, пластмас та виробів з них;

- створення умов для диверсифікації виробництва та оптимізації його структури, в тому числі збільшення обсягу випуску товарів побутової хімії, матеріалів для легкої промисловості, виробництва товарів широкого вжитку, електротехнічної промисловості;

- забезпечення збільшення глибини і комплексності переробки сировини;

- розвиток малотонажного гнучкого виробництва, в тому числі тонкої хімії;

Легка промисловість

Пріоритетами у секторі є домінування на внутрішньому ринку в умовах його відкритості, впорядкування сировинного забезпечення, відхід від давальницьких схем виробництва, розвиток зовнішнього ринку.

У легкій промисловості необхідно забезпечити зростання обсягу виробництва порівняно з 2002 роком: у 2003 році -- на 5 відсотків, 2006 -- в 1,4 раза, у 2011 році -- в 2,4 раза.

Розвиток сектору здійснюється на основі Державної програми розвитку легкої промисловості, яку передбачено доопрацювати з урахуванням засад Концепції державної промислової політики і з метою виконання таких основних завдань:

- розвиток сировинної бази, поліпшення якості сировини та збільшення глибини її переробки;

- проведення реконструкції і технічного переоснащення підприємств, у першу чергу заготівельних, швейних та взуттєвих;

- оптимізація структури великих і малих підприємств з метою посилення конкурентоспроможності та гнучкості виробництва;

- розвиток мережі просування товарів на ринки;

- розроблення та запровадження системи захисту внутрішнього ринку (в тому числі від контрабандного ввезення товарів) та стимулювання вітчизняного виробника;

- запровадження механізмів здорової конкуренції, витіснення тіньового сектору виробництва та відхід від давальницьких схем виробництва.

Паливно-енергетичний комплекс

Пріоритетами комплексу є, модернізація основного енергетичного обладнання підприємств галузі з одночасним нарощуванням генеруючих потужностей, збільшення видобутку енергоносіїв, розвиток та розширення використання відновлюваних джерел енергії, створення умов для розвитку конкуренції між постачальниками природного газу, електричної енергії та інших енергоносіїв.

У паливно-енергетичному комплексі необхідно забезпечити зростання обсягів виробництва порівняно з 2002 роком: у 2003 році -- на 4,2 відсотка, 2006 -- в 1,2 раза, у 2011 році -- в 1,4 раза.

Зараз у паливно-енергетичному комплексі виконуються вісім програм, найважливіші з них Національна програма “Нафта і газ України до 2010”, Програма забезпечення розвитку ядерної енергетики, Програма реконструкції теплових електростанцій України до 2010 року.

Передбачена оптимізація програм з продовженням строку їх виконання та розв'язанням таких основних завдань:

- збільшення обсягу власного видобутку енергоносіїв;

- реконструкція і технічне переоснащення підприємств;

- впровадження сучасних енергоефективних технологій і обладнання;

- створення умов для розвитку децентралізованого енергозабезпечення.

Харчова промисловість

Пріоритетами у секторі є, підтримка конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та зовнішньому ринку, подальша диверсифікація виробництва, впровадження сертифікованих за європейськими стандартами виробництв та ресурсозберігаючих технологій.

У харчовій промисловості необхідно забезпечити зростання обсягів виробництва порівняно з 2002 роком: у 2003 році -- на 6 відсотків, 2006 -- на 26 відсотків, у 2011 році -- в 1,7 раза. З цією метою передбачено розробити і виконати програму розвитку сектору з розв'язанням таких основних завдань:

- створення умов для впровадження виробництв, сертифікованих відповідно до європейських стандартів;

- розроблення та впровадження системи контролю за якістю і безпекою сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів;

- розширення експорту продовольчих товарів глибокої переробки;

- розробка та впровадження системи захисту внутрішнього ринку та стимулювання вітчизняного виробника кінцевої продукції поглибленої переробки;

- забезпечення виробництва харчових продуктів в обсязі та асортименті, достатніх для харчування населення за науково обґрунтованими нормами;

- запровадження механізмів здорової конкуренції та поступової ліквідації тіньового сектору.

3.2 Концепція державної промислової політики

Державна промислова політика є важливою складовою агальнодержавної політики. Вона спрямована на досягнення промисловістю якісно нового рівня розвитку, посилення промислового потенціалу держави, задоволення потреб населення, зростання обсягів виробництва і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції.

Концепція державної промислової політики (далі - Концепція) розроблена з урахуванням змін соціально-економічних відносин, що відбулися в державі за останнє десятиріччя, та сучасного стану розвитку промислового виробництва, переходу його від стабілізації до зростання. Концепція передбачає реалізацію стратегії випереджаючого розвитку та євроінтеграції, визначеної у Посланні Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки".

Метою державної промислової політики є створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу, який відповідатиме аналогічним утворенням у розвинутих державах світу за такими основними критеріями:

- високий темп переходу до створення нових моделей та поколінь продукції;

- ефективне застосування принципово нових машин, матеріалів, комплектуючих, технологічних систем;

- випуск конкурентоспроможної продукції, здатної задовольнити потреби секторів економіки, від яких залежить безпека держави, та споживчого ринку;

- здатність виробництва до широкого впровадження науково-технічних досягнень, високий рівень транснаціональної інтеграції науки, технологій та промислового виробництва, домінування у промисловості наукоємних галузей;

- зрощування промислового, торговельного та фінансового капіталів;

- значний рівень розвитку інформаційної, впроваджувальної, транспортної, постачально-збутової інфраструктури;

- раціональне використання корисних копалин та впровадження ресурсозберігаючих та відновлюваних технологій;

- високий рівень екологічної безпеки;

- досягнення оптимального співвідношення та ефективного функціонування державного і приватного секторів промисловості.

Основними принципами державної промислової політики є:

- забезпечення національних інтересів;

- соціальна, екологічна спрямованість реформування промисловості;

- реалізація інноваційного типу розвитку промисловості;

- поєднання державного регулювання з ринковими механізмами саморегуляції;

- програмно-цільовий підхід до вирішення завдань промислової політики;

- поглиблення процесів інтеграції у світову економіку, насамперед євроінтеграції.

Розвиток промисловості потребує вдосконалення нормативно-правового забезпечення її функціонування, гармонізації відповідних нормативно-правових актів з міжнародними стандартами, розроблення ряду програм, спрямованих на реалізацію цієї Концепції, та проектів законів з питань функціонування і розвитку промисловості.

Зокрема, мають бути внесені в установленому порядку зміни до нормативно-правових актів з питань:

- інституційних перетворень у промисловості;

- оподаткування;

- стимулювання, підтримки та захисту виробника;

- здійснення торговельних операцій, у тому числі експортно-імпортних;

- функціонування підприємств, удосконалення корпоративного управління в промисловості;

- інноваційно-інвестиційної діяльності;

- захисту прав інтелектуальної власності;

- соціального захисту працівників промисловості.

Концепція реалізується поетапно.

Перший етап - підготовчий (I півріччя 2003 року). На цьому етапі вдосконалюється діяльність Кабінету Міністрів України щодо спрямування і координації роботи органів виконавчої влади з формування та реалізації державної промислової політики. Одночасно вживаються заходи щодо введення в дію передбачених цією Концепцією механізмів трансформації промислового комплексу та поліпшення умов його функціонування та розвитку. Формується система програм розвитку промисловості.

Другий етап - 2003 - 2006 роки. На цьому етапі забезпечується дальша реалізація основних трансформаційних процесів, спрямованих на перетворення промислового комплексу у високоефективну систему, здатну до самовідтворення та стабільного прискореного розвитку. Формується оптимальна структура виробництва та інфраструктура промислового комплексу, що відповідає повному інноваційно-інвестиційному циклу.

Забезпечується формування збалансованого нормативно-правового поля, яке забезпечить ефективний розвиток промисловості.

Основною рушійною силою розвитку промисловості на цьому етапі є додаткові інвестиційні ресурси та всебічна державна підтримка.

Третій етап - 2007 - 2011 роки. У цей період відбувається прискорений розвиток промисловості за рахунок розширеного інвестування, подальшого збільшення ринків збуту, насамперед зовнішніх.

Джерелами фінансування заходів щодо реалізації державної промислової політики є власні кошти підприємств та організацій, державні інвестиційні ресурси (зокрема частка надходжень від приватизації держмайна), ресурси фінансово-кредитної сфери (банківське кредитування,кошти інвестиційних, пенсійних фондів, страхових інвестиційних компаній), іноземний капітал, кошти населення, інші джерела, не заборонені законодавством.

Висновок

Отже, розглянувши питання курсової роботи можна зробити висновок, що промисловість - це поліструктурне утворення, до якого входять великі галузі, підгалузі та виробництва, які виробляють промислову продукцію.

В Україні промислове виробництво представлене такими великими галузями промисловості як енергетика, паливна, металургія, машинобудування та металообробка, хімічна і нафтохімічна, лісова, деревообробна і целюлозно-паперова, промисловість будівельних матеріалів, легка, харчова, комбікормова, мікробіологічна, поліграфічна та інші.

Основні проблеми розвитку сучасної промисловості нашої країни зумовлені її кризовим станом, який став наслідком непроведення радикальних економічних реформ. Дуже високий рівень морального і фізичного спрацювання промислового обладнання. Якість продукції, що випускається, неконкурентоспроможна не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому ринках. Значні проблеми і в розміщенні та територіальній організації промислового виробництва.

Державне регулювання здійснюється через систему міністерств і державних комітетів окремої галузі. Суб'єктами державного регулювання промислового виробництва виступають Міністерство промисловості, Міністерство машинобудування, воєнно-промислового комплексу і конверсії, Міністерство енергетики і електрифікації, а також державні комітети з легкої та текстильної промисловості, з нафти та газу, вугільної промисловості, з використання ядерної енергії та деякі інші.

Важливим внеском до розвитку промисловості є концепція державної промислової політики, розроблена з урахуванням змін соціально-економічних відносин, що відбулися в державі за останнє десятиріччя, та сучасного стану розвитку промислового виробництва. Концепція передбачає реалізацію стратегії випереджаючого розвитку та євроінтеграції, визначеної у Посланні Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки".

Список літератури

1. Розміщення продуктивних сил/Під ред.Є.П.Качана. - К.,1997.

2. Заставний Ф.Д. Географія України. - Львів, 1994.

3. Мішогло Г.О. Економічна географія України з основами виробництва. - К.,1997.

4. Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є.П.Качана. - К., 2000.

5. Розміщення продуктивних сил / За ред. проф. Ковалевського. - К., 2002.

6. Сиротенко А.И. Экономическая и социальная география Украины 9. - К.: Освiта, 2001