Сукупний попит. Платіжний баланс

1

Зміст

Вступ

1. Відповідь на теоретичні питання

2. Відповідь на тестове питання

3. Відповідь чи правильне наведене твердження

4. Розв'язання задачі

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Макроекономіка -- це одна з наук, що вивчає економіку. Остання е складною системою. Крім макроекономіки, її вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, галузеві та функціональні економіки тощо. Макроекономіка як наука спирається передусім на положення та висновки економічної теорії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізм їх застосування у практиці господарювання.

Модель економічного кругообігу дає загальне уявлення про економічну рівновагу. Тому вона не може відповісти на питання, яким чином ринковий механізм забезпечує цю рівновагу. Щоб відповісти на це запитання потрібно уявити все виробництво товарів та послуг як один сукупний товар, тобто як реальний ВВП (національний продукт) і розглянути такі категорії, як сукупний попит і сукупна пропозиція.

Золотий стандарт. Система золотого стандарту передбачає наявність фіксованого валютного курсу. Ретроспективний аналіз її функціонування і послідуючого краху важливі для розуміння функцій і деяких переваг й недостатків валютних систем з фіксованим курсом. Необхідно підкреслити, що і в нинішній час ряд економістів виступають на підтримку фіксованих валютних курсів, а деякі навіть закликають до повернення до міжнародного золотого стандарту.

1. Дати відповідь на теоретичні питання

1). Сукупний попит і його визначальні фактори

Національний обсяг виробництва і рівень цін визначаються взаємодією сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS).

Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно-грошових відносин.

Сукупний попит (AD)- це величина обсягу продукції, яку готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти.

AD- це заплановані витрати всіх макроекономічних суб'єктів.

Сукупний попит можна визначити за формулою, що виведена з моделі кругообігу для відкритої економіки (розрахунок ВНП методом витрат):

AD = C + I + G + NE.

За даною формулою можна визначити структуру сукупного попиту. Він складається з:

C - споживчий попит: платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари;

I - інвестиційний попит: попит підприємців на засоби виробництва для:

- відновлення зношеного капіталу (амортизація);

- збільшення реального капіталу.

G - попит держави на товари та послуги для:

- виробництва спільних благ;

- державних інвестицій.

Xn - попит закордону.

Графічно сукупний попит зображається кривою AD, яка має від'ємний нахил.

Основною причиною від'ємного нахилу кривої AD є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші "дорогими" і відповідно низькими сукупні витрати.

Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, коли інші умови не змінюються.

Фактори, що впливають на сукупний попит поділяються на цінові та нецінові.

До цінових факторів відносяться:

1) зміна процентної ставки;

2) ефект багатства, або касових залишків;

3) ефект імпортних закупівель.

Ефект процентної ставки полягає у тому, що із зростанням загального рівня цін зростає і процентна ставка, що веде до скорочення споживчих витрат та інвестицій. У свою чергу, це спричиняє зменшення сукупного попиту. Ефект багатства, або ефект матеріальних цінностей (касових залишків) проявляється у зменшенні фінансових активів домашніх господарств (банківських строкових рахунків та облігацій) при зростанні загального рівня цін. Ефект імпортних закупівель полягає у зменшенні сукупного попиту на вітчизняні товари, якщо ціни на них будуть вищі, ніж на зарубіжні.

Під дією цінових факторів сукупний попит змінюється по кривій AD.

Розглянуті фактори показують зміну сукупного попиту під впливом зміни цін. Але сукупний попит може змінюватись і під тиском інших, нецінових факторів. До них відносять:

1) зміну в споживчих витратах:

- добробут населення,

- очікування споживача,

- заборгованість споживача,

- податки;

2) зміну в інвестиційних витратах:

- процентні ставки, зміна яких викликана, наприклад, змінами грошової маси в країні, а не зміною цін,

- очікувані прибутки від інвестицій,

- податки з підприємств,

- технологія,

- надлишкові потужності;

3) зміну в державних витратах;

4) зміну у витратах на чистий експорт:

національний доход у закордонних країнах,

валютні курси.

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту AD переміщується:

- вправо вгору, коли попит зростає (AD ® AD1);

- вліво вниз, коли попит зменшується (AD ® AD2).

Графік. Вплив нецінових факторів на криву сукупного попиту AD

2). Офіційні валютні резерви центрального банку. Вплив макроекономічної політики на стан платіжного балансу. Дефіцит і криза платіжного балансу.

Валютні резерви -- це запаси резервних активів, які перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов'язань, а також, уразі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти.

Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів:

- стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон'юнктури на світових ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та падіння цін на імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спостерігається збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни. За протилежної ситуації, коли знижуються ціни на експорт, відповідно дорожчає імпорт та з'являється негативне сальдо торговельного балансу, що призводить до скорочення валютних резервів через необхідність витрачати значні кошти в іноземній валюті для фінансування імпорту;

- урівноваженості платіжного балансу. Погіршення платіжного балансу призводить до падіння курсу національної грошової одиниці, збільшення потреб країни у валютних резервах, які використовуються для регулювання курсу;

- режиму валютних обмежень. В окремих країнах обмін національної грошової одиниці на іноземну валюту без обмежень може призводити до зменшення обсягів валютних резервів;

- інвестиційного клімату. За сприятливого інвестиційного клімату спостерігається приплив у країну іноземного капіталу та зростання масштабів купівлі національної валюти за іноземну, що сприяє збільшенню валютних резервів;

- характеру політики інтервенцій. З метою стримування падіння або зростання курсу національної грошової одиниці центральний банк може здійснювати значні валютні інтервенції, що призводить до скорочення обсягів валютних резервів;

- режиму валютних курсів (плаваючий, фіксований). Плаваючий валютний курс зменшує потребу країни у валютних резервах, тому що вільні коливання курсу автоматично ліквідують дисбаланси платежів та перешкоджають рухові спекулятивних потоків капіталів. Фіксований курс може стати причиною підвищення потреби країни у валютних резервах, оскільки його підтримування на певному рівні потребує значних коштів в іноземній валюті на проведення валютних інтервенцій.

Управління валютними резервами включає формування їхньої оптимальної структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном, зокрема через визначення строкової структури валютних резервів та валютного кошика, з чим пов'язаний вибір інструментарію. Будь-який центральний банк, оцінюючи інструментарій управління валютними резервами, керується такими основними критеріями: ліквідність, наявність державних гарантій, рентабельність.

Під час розміщення валютних резервів центральні банки, як правило, використовують такі форми:

- розміщення валютних коштів у депозити в закордонних банках;

- здійснення валютообмінних (форексних) операцій;

- розміщення вільних валютних коштів у цінні папери.

Вибір стратегічних напрямів управління валютними резервами залежить від конкретної економічної ситуації та цілого ряду факторів: напрямів грошово-кредитної політики, рівня інфляції, стану державної заборгованості тощо.

Валютні обмеження являють собою сукупність заходів та нормативних правил, установлених у законодавчому або адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці та досягнення інших цілей. Валютні обмеження застосовуються, зокрема, за умов хронічних і досить великих дефіцитів торговельних балансів, що характерне на даний час для України. За таких умов країна змушена вводити певні валютні обмеження з метою досягнення збалансованості зовнішніх платежів та надходжень.

Необхідність такого взаєморегулювання зникає, якщо центральні банки прагнуть запобігти вільні коливання валютного курсу і впливають на нього, купуючи і продаючи іноземну валюту з офіційних валютних резервів. Офіційні валютні резерви, як правило, включають золото, іноземну валюту, кредитну частку країни в МВФ плюс спеціальні права запозичення (SDR) і так далі. Дефіцит платіжного балансу може бути профінансований за рахунок скорочення офіційних резервів Національного банку. Оскільки в даному випадку пропозиція іноземної валюти на внутрішньому ринку збільшується, то дана операція є експортоподібною і враховується в кредиті зі знаком плюс (хоча запаси іноземної валюти в Національному банку країни знижуються). При цьому пропозиція національної валюти на внутрішньому ринку відносно зменшується, а її обмінний курс відносно підвищується, що робить на національну економіку стримувальний вплив.

Навпаки, активне сальдо платіжного балансу супроводжується ростом офіційних валютних резервів у Національному банку. Це відбивається в дебеті зі знаком мінус, тому що дана операція зменшує пропозицію іноземної валюти на внутрішньому ринку і є імпортоподібною. При цьому пропозиція національної валюти на внутрішньому ринку відносно збільшується, а її обмінний курс - відносно знижується, що робить на економіку стимулювальний вплив.

Такі покупки і продажі Національним банком іноземної валюти називаються операціями з офіційними резервами, що не тотожні його операціям на відкритому ринку. Операції з валютними резервами, як правило, використовуються центральними банками для підтримки режиму фіксованого валютного курсу чи курсу “керованого плавання”. У підсумку операцій з офіційними резервами сума сальдо поточного рахунку, фінансового рахунку і зміни величини резервів повинна скласти нуль.

Оцінки активу чи дефіциту платіжного балансу не можуть бути однозначними. Їхня бажаність чи небажаність залежать від причин, що їх викликали, і стійкості. Дефіцит (чи позитивне сальдо) платіжного балансу можуть бути реакцією на зростання (чи скорочення) іноземного попиту на валюту даної країни для використання її як резервних активів. Загальним правилом є: в умовах нормально зростаючої економіки і розширення зовнішньоекономічних відносин країна, чия валюта використовується як засіб міжнародних розрахунків, повинна мати дефіцит балансу поточних операцій. Оскільки велика частина світових грошей має форму банківських депозитів чи казначейських векселів у ключовій валюті, зростаючий попит на світові гроші з боку всіх інших країн породжує дефіцит міжнародних розрахунків ключової валюти. У цьому випадку дефіцит платіжного балансу може бути цілком нормальним явищем, а не ознакою слабкості національної валюти, як у всіх інших випадках. Країна ключової валюти діє, власне кажучи, як звичайний банк, що завжди має більше грошових зобов'язань, ніж резервних активів. Такий дефіцит платіжного балансу нерідко називають “дефіцит без сліз”, тому що країна ключової валюти може дозволити собі протягом відомого часу не проводити макроекономічного коректування.

Якщо ж країна не є світовим фінансовим центром, то оскільки офіційні резерви будь-якої країни обмежені, остільки стійкі і тривалі дефіцити платіжних балансів згодом приводять до їхнього виснаження. У цьому випадку проводиться коректування платіжного балансу, пов'язане зі складною макроекономічною перебудовою: країна може скоротити свої витрати за кордоном чи збільшити доходи від свого експорту шляхом використання різних зовнішньоторговельних обмежень чи коректування обмінного курсу валюти.

У ході таких коректувань можливе зниження рівня життя населення в результаті підвищення загального рівня цін, знецінювання національної валюти (і заощаджень у цій валюті), скорочення зайнятості в окремих галузях економіки і т.д. Тому коригувальні заходи макроекономічної політики є мало популярними і нерідко відкладаються.

Криза платіжного балансу (довгостроково існуючий накопичений дефіцит платіжного балансу) нерідко виникає в результаті того, що країна тривалий час відкладала врегулювання дефіциту по поточним операціях і виснажила свої офіційні валютні резерви. Можливості кредитування за рубежем вичерпані, тому що порушений графік обслуговування зовнішнього боргу і країна не в змозі його погасити. Макроекономічне коректування є єдиним способом подолання кризи платіжного балансу і кризи зовнішньої заборгованості.

Фактором збільшення кризи платіжного балансу є недовіра економічних агентів до політики уряду і Центрального банку. Чекання знецінювання національної валюти стимулюють спекулятивний попит на іноземну валюту. Ця ситуація характерна для багатьох перехідних економік, у тому числі і для України. Будь-яка інформація про погіршення стану державного бюджету, про зниження цін на нафту чи на інші експортні ресурси знижує довіру до політики уряду і підвищує попит на іноземну валюту (в обмін на національну). Це значно утрудняє дії Центрального банку по захисту національної валюти від знецінювання, тому що його офіційних валютних резервів може виявитися недостатньо для одночасного фінансування дефіциту платіжного балансу і задоволення зростаючого спекулятивного попиту на іноземну валюту. Тому уряду нерідко прибігають до обмежень таких спекулятивних операцій. У цьому випадку виникає “чорний ринок” валюти, а проблема недовіри до політики держави не знімається.

Коректування обмінного курсу валюти є, власне кажучи, єдиним способом виходу з цієї ситуації. Однак установлення більш реалістичного валютного курсу на практиці досить важко здійснити, тому що це залежить від чекань економічних агентів і їхніх оцінок політики уряду. Оскільки обернений вплив макроекономічної політики на економічні чекання є важко прогнозованим, остільки критерій “реалістичності” валютного курсу виявляється дуже розпливчастим.

У короткостроковій перспективі сальдо поточного рахунку, фінансового рахунку і платіжного балансу в цілому може змінитися під впливом факторів, що визначають обсяги заощаджень і інвестицій таких, як бюджетно-податкова політика і зміна світової ставки відсотка.

Величина національних заощаджень визначається мірами бюджетно-податкової політики. Стимулювальна фіскальна політика в країні супроводжується зниженням обсягу національних заощаджень. Це приводить до позитивного сальдо фінансового рахунка і дефіциту рахунка поточних операцій. Стримувальна фіскальна політика в країні збільшує обсяг національних заощаджень, що супроводжується дефіцитом фінансового рахунка й активним сальдо рахунка поточних операцій.

Підвищення світових процентних ставок приводить до дефіциту фінансового рахунка і позитивного сальдо рахунка поточних операцій у невеликій відкритій економіці. Зниження світових ставок відсотка приводить до протилежних результатів.

У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин велику роль відіграє така організація, як Міжнародний валютний фонд (МВФ). Статутом МВФ передбачено, що він співробітничає з країнами-членами цього фонду з питань, пов'язаних з загальною фінансовою нестабільністю країни. В основі діяльності МВФ лежить надання кредитів країнам-членам цього фонду для підтримки курсу націо¬нальної валюти, на фінансування дефіциту платіжного балансу та обслуговування зовнішнього боргу.

Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн-членів. Квоти для кожної з них визначаються відповідно до їх економічного потенціалу, тобто в залежності від величини їхнього ВВП. Ця квота визначає також і обсяги можливої допомоги кожній країні з боку фонду у разі виникнення у неї фінансових проблем.

МВФ фінансує не комерційні проекти, а проведення економічної політики. У своїй діяльності МВФ керується принципом обумовленості, згідно з яким країни-члени фонду можуть отримати кредит лише за умов, якщо вони беруть на себе певні зобов'язання щодо внутрішньої економічної політики. Ці зобов'язання оговорюються в спеціальному меморандумі між фондом і урядом.

У відносинах з країнами колишнього Радянського Союзу МВФ застосовує три типи програм, які реалізуються почергово. Перша - програма трансформації економіки на ринкові відносини. Друга - програма “стенд-бай”, яка є програмою короткострокового фінансування, тобто терміном на 12-13 місяців, і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації. Третя - програма розширеного фінансування, яка розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою “стенд-бай”, і, в першу чергу, на структурну перебудову економіки.

Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ). Його членами можуть бути лише країни-члени МВФ. Кошти Світового банку складаються із таких елементів: 1) статутного капіталу, утвореного шляхом придбання його акцій країнами-членами банку; 2) позичкових коштів, які Світовий банк одержує на світовому фінансовому ринку шляхом емісії своїх облігацій; 3) доходів, отриманих від власної діяльності.

Основна функція Світового банку - надання довгострокових позик під досить високі відсотки. Вони надаються як державним, так і приватним підприємствам за наявності гарантій з боку відповідних урядів. До групи Світового банку входять його філіали: 1) Міжнародна фінансова корпорація; 2) Інститут Економічного розвитку; 3) Багатостороння Агенція Гарантії Інвестицій.

В межах Європи важливу роль у Міжнародних фінансових відносинах відіграє Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк). Мета діяльності цього банку полягає у фінансовому сприянні переходу країн Центральної і Східної Європи, включаючи і країни колишнього Радянського Союзу, до ринково орієнтованої економіки. Основний капітал Євробанку складає 10 млрд. ЄВРО. До його акціонерів входять країни як Європи, так і Америки. Найбільшим акціонером Євробанку є США, частка яких складає 1 млрд. ЄВРО. Внесок України як акціонера становить 80 млн. ЄВРО.

Основні функції Євробанку - сприяння переходу до ринкової економіки через фінансування життєздатних проектів у державному та приватному секторах економіки, а також сприяння в здійсненні програм структурної перебудови та приватизації. За статутом цього банку не менше 60 % обсягу його фінансування мають бути спрямовані на реалізацію проектів у приватному секторі. При цьому кошти, які виділяються на проекти приватного сектора, можуть складати не більше 35 % від загальної вартості проекту, а решта фінансування цих проектів має забезпечуватися за рахунок інших джерел. Рівень фінансування проектів у державному секторі не обмежується 35 % їхньої вартості.

Кредити Євробанку надаються під досить високі відсотки. Так, за проектами приватного сектора вони складають 13-17 % річних і надаються терміном від трьох до семи років. Щодо умов фінансування проектів державного сектора, то вони є більш м'якими.

2. Вибрати й обґрунтувати правильну відповідь

1.1. Крива Філіпса фіксує зв'язок між рівнем інфляції та:

а) пропозицією грошей;

б) рівнем безробіття;

в) рівнем відсотка;

г) політичним економічним циклом;

д) реальною ставкою відсотка.

Відповідь - (б).

Крива Філіпса фіксує вибір між інфляцією та безробіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст номінальної заробітної плати, і навпаки. Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантів вибору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з максимальним економічним зростанням, проте за умов швидкого підвищення цін, чи достатньо стабільні ціни, проте за умов значного безробіття.

1.2. Тенденція до падіння обсягу валових інвестицій з'являється в період, коли:

а) підвищуються темпи росту продажів;

б) рівень росту продажів залишається постійним;

в) темпи росту продажів падають;

г) усі попередні відповіді правильні;

д) усі попередні відповіді неправильні.

Відповідь - (в).

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг інвестиційних коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.

Якщо обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відрахувань, то це свідчить про зниження виробничого потенціалу і як наслідок зменшення обсягу продукції.

3. Чи правильне таке твердження:

Якщо фактичний обсяг ВНП дорівнює потенційному, то це означає, що економіка розвивається в умовах повної зайнятості. (Так)

4. Розв'язати задачу

Маємо такі умови: t = 0,2, с' = 0,8. Уряд зменшив чисті податки на 40 грн. за стабільних цін. Чому дорівнює приріст реального ВВП, якщо І^а = -сТ ?

Рішення:

За умов стабільних цін приріст реального ВВП буде дорівнювати:

Y = І^а * m_e ,

де І^а - автономні інвестиції;

m_e - мультиплікатор видатків, який визначається за формулою:

m_e = 1 / (1-с * (1 - t)).

Визначимо спочатку мультиплікатор видатків:

m_e = 1 / (1 - 0,8 * (1 - 0,2)) = 2,78

Зміна автономних інвестицій дорівнює:

І^а = -сТ = -0,8 * (-40) = 32,

де Т - зміна чистих податків.

Тоді, приріст реального ВВП буде дорівнює:

Y = 32 * 2,78 = 88,96 грн.

Висновок

Світовий досвід показує, що більш ефективним варіантом подолання стагфляції і відновлення подвійної рівноваги може були лише політика. спрямована на зменшення середніх витрат на величину, адекватну їхньому зростанню з метою збільшення сукупної пропозиції. Основними елементами такої політики можуть бути введення тимчасового державного контролю за цінами і зарплатою; зниження податків з підприємств і скорочення бюджетних витрат; стимулювання внутрішніх заощаджень та інвестицій; залучення іноземних інвестицій в національну економіку тощо.

Перед Україною сьогодні постало завдання -- здійснити перехід від командно-адміністративної до змішаної ринкової економіки. Це пов'язано з багатьма кардинальними зрушеннями у суспільстві -- зміною форми власності, переходом до багатоукладної економіки, створенням конкурентного середовища, відповідної структури та інфраструктури ринку, появою неповної зайнятості тощо.

Шлях Україні до ринкової системи господарювання лежить через економіку перехідного типу, яка має риси планової (статичної) системи, яка поступово відмирає, і риси змішаної економіки, що будуть проявлятись все більш рельєфно. Але пройде достатньо великий, проміжок часу (декілька років), перш ніж економічна система перехідного типу, яка потребує значної перебудови і має, у зв'язку з цим, незбалансований характер, реформується у систему регульованого ринку. На мою думку, досконале вивчення саме макроекономіки, є одним з пріоритетів. Саме від нас, молодого покоління, залежить майбутнє України.

Список використаних джерел

1. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”. К.: “Основи”. 1998.

2. Грабовецький Б.Є. Экономический анализ в системе управления производством - М.: Финансы, 1978, 200с.

3. Дворніков М.Є. - Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини - Вінниця: ВДТУ. 2002 - 150с.

4. Комісарук М.П. “Макроекономіка: курс лекцій”. Коломия - 1999.

5. Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. - М.: Республика, 1992.

6. Небава М.І. - Теорія макроекономіки. Навчальний посібник - Київ: Видавничий Дім „Слово”. 2003 536с.

7. Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”. 1999.

8. Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”. 1999 с. 153-170.