Вільні економічні зони

20

Вільні економічні зони

Вперше офіційне конкретне визначення вільної економічної зони було дано в Кіотській конвенції від 18 травня 1973 року. У ній говорилося, що під вільною економічною зоною варто розуміти частину території держави, на якій завезені товари звичайно розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території стосовно права імпорту і відповідним податкам і не піддаються звичайному митному контролю. З цього визначення видно, що воля відособленої частини державного простору є не абсолютною, а відносною. Вільною ця територія є лише в тім значенні, що завезені на неї товари звільняються від мита, податків на імпорт і інші види контролю за імпортом, що відповідно до митного законодавства країни застосовується у відношенні імпортованих товарів на інші території цієї країни. Це означає, що товари, ввезені у вільну економічну зону через границю, не декларуються як увіз на територію приймаючої країни. Але в теж час закони не звільняють товаровласників і інвесторів від існуючого економічного правопорядку, а лише полегшують його. У зв'язку з цим вільні економічні зони варто було б іменувати не вільними, а спеціальними економічними зонами.

Історія створення ВЕЗ знає два концептуальних підходи - територіальний і функціональний. Незважаючи на те, що в їхній основі лежить єдиний принцип надання преференційного режиму господарювання, проте, між ними є істотні розходження, що визначають вибір одного з них. Відповідно до першого підходу пільговим режимом користаються підприємства й організації, розташовані на відособленій території. При другому підході преференції застосовуються до визначених видів підприємницької діяльності поза залежністю від місця з розміщення.

Прикладом реалізації першого підходу є вільні економічні зони Китаю, зона «Манаус» (Бразилія), багато експортно-виробничих зон у країнах, що розвиваються. Результатом другого підходу є «крапкові» зони, представлені окремими підприємствами (офшорні фірми, магазини «дьюті фрі»).

Світова практика організації і функціонування спеціальних економічних зон свідчить, що вони створюються для досягнення різноманітних цілей.

По-перше, головною метою створення вільних економічних зон є більш глибоке включення країн у процес розвитку міжнародного поділу праці. Мова йде про збільшення випуску конкурентноздатної продукції на експорт і забезпеченні таким шляхом росту їхніх валютних надходжень. І ця логіка цілком зрозуміла.

По-друге, ВЕЗ потрібні також для насичення внутрішнього ринку зацікавленої країни високоякісною продукцією, у першу чергу імортозамінюючими товарами. Для досягнення цієї мети на анклавній території за допомогою іноземного капіталу організується імпортозамінююче виробництво.

По-третє, організація спеціальних економічних зон передбачає більш глибоке включення в МРТ не тільки по виробничій лінії, але й в області туризму, культури і санаторно-курортної сфери, що, утім, також веде до збільшення валютних надходжень.

По-четверте, ВЕЗ покликані забезпечити прискорене впровадження у виробництво вітчизняних і іноземних науково-технічних розробок з подальшим використанням їхніх результатів у всій національній економіці країни.

По-п'яте, однією з цілей створення спеціальних економічних зон для країн, що розвиваються, є навчання і підготовка кваліфікованих робітників, інженерів, господарських і управлінських кадрів.

По-шосте, важлива мета організації ВЕЗ - стимулювання економічного розвитку якоїсь чи території конкретної галузі виробництва. Наприклад, у США і Великобританії спеціальні економічні зони створювалися на початку 80-х рр. для пожвавлення дрібного і середнього бізнесу в депресивних районах. На цих територіях підприємцям надавалося більша, ніж в інших місцях країни, воля господарської діяльності і помітні фінансові пільги. Ці програми стимулювання не мали спеціальної орієнтації на залучення іноземного капіталу.

Нарешті, по-сьоме, в окремих країнах ВЕЗ розглядаються як регіональний метод модернізації економіки в умовах її переходу від адміністративних принципів функціонування до ринкового. Приміром, у Китаї спеціальні економічні зони носять експериментальний соціальний характер. У цій країні перехід за принципом «усі разом» від адміністративної системи до ринкового визнаний неприйнятним, чреватої потрясіннями для народу й економіки в цілому. Тому тут ефективність ринкової економіки перевіряється на прикладі ВЕЗ. Досвід їхнього функціонування показує, що ринкові принципи витісняють відносини, засновані на державній власності, вони більш ефективні, динамічні.

Слід зазначити, що при створенні вільних економічних утворень число цілей повинне бути чітко позначено. Виконання цієї вимоги визначає вибір системи пільг, наданих суб'єктам господарської діяльності. Множинність цілей веде до невиправданого розподілу пільг на всі сфери економіки від сільського господарства до банківських операцій і на діяльність різних суб'єктів ВЕЗ - від вхідних у СП приватних осіб до філій транснаціональних корпорацій.

Загальною характерною рисою різних видів вільних економічних зон є наявність сприятливого інвестиційного клімату, що включає в себе митні, фінансові, податкові пільги і переваги в порівнянні з загальним режимом для підприємців, що існують у тій чи іншій країні. Конкретні пільги і стимули мають деякі кількісні відмінності по зонах різних країн; власне кажучи вони, як правило, подібні.

Наявний досвід створення спеціальних економічних зон показує, що кожному їхньому типу відповідає свій специфічний набір пільг і стимулів. В економічній літературі звичайно виділяють 4 основні групи пільг:

- Зовнішньоторговельні пільги, що передбачають введення спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій і зниження скасування експортно-імпортного мита;

- Фінансові пільги у виді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування землею і виробничими приміщеннями, а також надання різних форм субсидій за рахунок бюджетних засобів і преференційних державних кредитів;

- Фіскальні пільги, що пов'язані з податковим стимулюванням визначених видів підприємницької діяльності; ці пільги можуть торкати податки на прибуток, доход, майно, рівень податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподатковування;

- Адміністративні пільги, що надаються адміністрацією даної ВЕЗ для спрощення режиму в'їзду і виїзду іноземних громадян, процедур реєстрації підприємств, а також надання різних послуг.

По своїй загальній меті спеціальні економічні зони, як правило, подібні, але їхні функції досить різноманітні.

Однак російськими фахівцями була розроблена зразкова класифікація по ознаці господарської спеціалізації - по профілі діяльності більшості фірм, що хазяюють у зоні.

Торгові вільні економічні зони

Однієї з форм спеціальних економічних зон є вільні торгові зони (ВТЗ) чи зони вільної торгівлі (ЗВТ). Це обмежені ділянки території морського порту, чи аеропорту розташовані в безпосередній близькості від них, що виведені за межі національного митного простору.

Відповідно до існуючого законодавством США вільні торгові зони, що діють на території країни, підрозділяються на зони загального призначення і спеціалізовані (субзони). Зони загального призначення займають невеликий простір (трохи кв. км) і національної митної території, що знаходяться за межами. У них здійснюються операції по складуванню і переробці завезених товарів (упакування, сортування, маркірування, доробка і т.п.)

Субзони створюються для окремих великих компаній, діяльність яких виходить за рамки зон загального призначення. У субзонах виробляється експортна чи імпортозаміщуюча продукція. Субзони є результатом використання комбінації режимів зон вільної торгівлі і імпортозаміщуючих виробничих зон. До середини 90-х років у США нараховувалося близько 500 зон вільної торгівлі.

До числа найпростіших зон вільної торгівлі можна віднести спеціальні магазини «дьюті фрі» у великих міжнародних аеропортах, портах. З погляду режиму, вони розглядаються як знаходяться за межами державних кордонів. До зон вільної торгівлі відносяться також і традиційні вільні гавані (порти) з пільговим торговим режимом.

Другою формою торгових спеціальних економічних зон є вільні митні зони.

Ці зони, як і вільні торгові зони, відносяться до зон першого покоління. Вони існують з XVII - XVIII ст.

Вільна митна зона - це обмежена ділянка митної території країни, де встановлюється особливий режим підприємницької діяльності. Відповідно до митних кодексів різних країн іноземні товари розміщаються і використовуються у вільній митній зоні без стягування мита, податків, а національні товари розміщаються і використовуються на умовах, застосовуваних до вивозу відповідно до митного режиму експорту.

Промислово-виробничі зони

Ідея безмитного режиму зовнішньоторговельної діяльності, характерного для вільних торгових зон, наприкінці 50-х рр. була застосована для заохочення промислового виробництва в окремих країнах. З цього часу починається створення зон виробничої спрямованості, за яких незабаром закріпилася назва експортно-виробничих зон (ЕВЗ).

Експортно-виробничі зони сформувалися внаслідок заохочення експортного виробництва на анклавній території деяких країн. Однак, незважаючи на обмежений ареал їхньої дії, вони вплинули на всю національну економіку, що здійснюється декількома шляхами.

Таким чином, розвиток експортного виробництва на анклавній території якої-небудь країни забезпечує ріст обсягу її експорту, підвищення рівня зайнятості, проведення промислової модернізації і прискорене освоєння нових технологій. Ці досягнення й обумовили той інтерес, що виявили багато країн до організації на своїй території ЕВЗ.

Серед безлічі спеціальних економічних зон з'явилися і такі, у яких розвивається який-небудь один вид діяльності - банківська, аграрна в агрополісах, екологічна в екопарках, туристична й ін. Приміром, зона одного виду діяльності розташована в Ізраїлі біля Тель-Авіва. Тут йде торгівля алмазами і функціонує алмазна біржа країни.

Такі зони одержали назва сервісних економічних зон. Але найбільш розповсюдженим видом сервісних ВЕЗ є офшорні зони.

Виникнення офшорних операцій викликано реалізацією зменшення податків на доходи від підприємницької діяльності в законодавчому порядку.

Підприємець - резидент зобов'язаний сплатити податки з обороту і з прибутку, отриманих від своєї діяльності усередині країни і за рубежем.

Підприємець, що бере участь у зовнішньоекономічній діяльності, платить податки двічі.

Подвійне оподатковування - це оподаткування прибутку іноземного учасника в спільному підприємстві при її перекладі за кордон і обкладання цього ж прибутку в країні іноземного учасника.

Офшорні операції (англ. off - chore - знаходиться на відстані від берега, поза територією країни) являє собою законодавчу основу міжнародних фінансових і торгових операцій, здійснюваних підприємствами, зареєстрованими на території, що має статус податкової гавані, різновидом якої є центр «офф - шор».

Офшорні операції по своєму змісті являють собою фінансовий інструмент, що, не порушуючи чинне законодавство, використовується для планування і мінімізації оподатковування і для захисту комерційної таємниці.

Офшорні операції включають:

Консультаційні послуги по мінімізації оподатковування, вибору офшорної зони й ін.;

Послуги по створенню і реєстрації офшорних підприємств (компаній), по відкриттю банківських рахунків, із продажу цих підприємств і ін.;

Послуги по ефективному використанню офшорних компаній у міжнародному комерційному обороті;

Послуги по керуванню офшорної компанією через довірчий керуючого;

Спекулятивні операції по керуванню капіталом (валютний дилинг, інвестиції, володіння і розпорядження закордонним майном, операції з нерухомістю, трансферні, трастові операції і т.п.);

Консалтингові послуги по податковому плануванню.

Податкове планування означає використання різноманітних факторів (географічних, правових, економічних) з метою зниження податкових утрат.

В основі офшорних операцій лежить конфіденційність офшорного підприємництва. У багатьох офшорних юрисдикціях прийняті спеціальні закони, що передбачають кримінальну відповідальність за розголошення конфіденційної інформації для осіб, що мають до неї службової доступ.

Захист комерційної таємниці звичайно зводиться до нерозголошення імені фактичного власника офшорної компанії. Такий захист забезпечується шляхом випуску акцій на пред'явника або на основі використання довірчого керуючого (тобто номінального власника) офшорної компанії.

Довірчий керуючий (номінальний власник, номінальний партнер) - це фактично підставне обличчя, що вводиться до складу власників фірми і людина, що займає посаду директора, але за умовами установчого договору і статуту позбавлене практично всіх прав.

Конфіденційність також зв'язана з наявністю банківських рахунків офшорної компанії, інформацію про які банк може видати тільки у випадку судового розгляду (наприклад, при кримінальних справах по торгівлі наркотиками і т.п.).

Вільні економічні зони в Україні (загальні дані, законодавчо-правова база, перелік та пільги)

Одним із важливих факторів розвитку економіки є створення та функціонування вільних економічних зон. На Україні існують вільні (ВЕЗ) чи спеціальні (СЕЗ) економічні зони та території пріоритетного розвитку (ТПР) і являють собою частину території України, на якій встановлюються i діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування i дії законодавства України. Основною відмінністю ВЕЗ від ТПР є те, що ВЕЗ створюється з конкретною, чіткою ціллю і на відносно невеликій території, а ТПР створюється на територіях в адміністративних межах районів, міст (ТПР в м. Харкові) або областей (ТПР в Закарпатській області).

За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції на Україні, (станом на 1.11. 2001 року) зареєстровано: 11 СЕЗ і 9 ТПР. Загальна територія, на яку поширюється режим СЕЗ та ТПР - 6360 тис.га, або 10,5 % території України. Кількість областей України, на які поширюються режим СЕЗ та ТПР - 12. Кількість районів України, на які поширюються режими СЕЗ та ТПР - 41. Кількість міст України, на які поширюються режими СЕЗ та ТПР - 58.

За даними Державної податкової адміністрації України (ДПА), станом на 01.01.2001 р. на території України фактично діють сім СЕЗ i сім ТПР. Затверджено 412 інвестиційних проектів, кошторисною вартістю 1, 659 мільярдів доларів США; залучено інвестицій на суму 543,5 млн.дол.США та створено і збережено 62,4 тисячі робочих місць.

Законодавчо-правова база

Вільні економічні зони підприємництва, або спеціальні економічні зони (скорочено ВЕЗ або СЕЗ), які створюються та діють на Україні, регулюються Законом України "Про загальні засади створення i функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (від 13.10.92 р. № 2673-ХІІ).

Крім того, по кожні ВЕЗ чи ТПР Верховною Радою України приймається окремий закон, в якому визначається статус, територія, пільги тощо. В цілому, законодавчо-нормативна база по СЕЗ та ТПП відповідає цілям кожної зони та міжнародним вимогам і стандартам.

З початку реалізації проектів залучено $1 394,4 млн. інвестицій, що становить 52,2% передбачених обсягів надходження, з них $171,0 млн. - у СЕЗ, $1 223,4 млн. - у ТПР.

Резидентами України вкладено $935,1 млн. інвестицій (67,1% загального обсягу), іноземними інвесторами - $459,3 млн. (32,9%), із них у 2003 р. - відповідно $378,5 млн. та $118,6 млн.

Джерелами українських інвестицій в основному виступають власні кошти підприємств (72,4% їх загального обсягу) та кредити комерційних банків (13,5%).

Перелік спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР)

Таблиця 1

Спеціальні (вільні) економічні зони	Території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності
"Азов" (м. Маріуполь)	В Автономній Республіці Крим
"Донецьк"	У Волинській області
"Закарпаття"	В Донецькій області
"Інтерпорт Ковель" (Волинська область)	В Закарпатській області
"Курортополіс Трускавець" (Львівська область)	В Житомирській області
"Миколаїв" (Миколаївська область)	В Луганській області
"Порто-франко" (м. Одеса)	В Чернігівській області
"Порт Крим" (Автономна Республіка Крим)	В м. Харків
"Рені" (Одеська область)	В м. Шостка Сумської області
"Сиваш" (Автономна Республіка Крим)
"Славутич" (Київська область)
"Яворів" Львівська область

Україна має вагомі передумови створення ВЕЗ. Якщо взяти хоча б той же Крим, то не на півночі, де створена СЕЗ “Сиваш”, а саме на його півдні, тобто на Чорноморському узбережжі Криму, існують ідеальні умови для створення ВЕЗ рекреаційного, а інколи і комплексного характеру. Вже з початку 1993 р., тобто п'ять років проводиться робота по створенню ВЕЗ “Севастополь”. Ще 25 лютого 1993 р. своїм розпорядженням президент України доручив Кабінету Міністрів до 1 квітня того ж року підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Закону України “Про статус спеціальної економічної зони міста Севастополя”. На початку 1994 р. експертами фірми “Мейтленд” (Англія та Люксембург) було проведено додаткову оцінку можливості створення ВЕЗ “Севастополь” на основі вивчення ТЕО її проекту, розробленого робочою групою міськради та місцевої адміністрації, і безпосереднього огляду об'єктів, що включено в проект. Було дано позитивне укладення про доцільність реалізації проекту. А у відповідному протоколі рекомендувалося проведення поглибленої міжнародної експертизи для створення міжнародного консорціуму з підключенням експертів інших “країн ЄС та авторитетних міжнародних органів рівня ООН, ЄБРР та інших”. У березні 1995 р. Президія Верховної Ради України дала позитивну відповідь на питання про створення ВЕЗ “Севастополь” і прийняла постанову про внесення відповідних пропозицій на розгляд Президента. Влітку того ж року вийшло розпорядження вже нового Президента України, у якому разом з підготовкою проекту Комплексної програми стабілізації соціально-економічного стану міста Севастополя розглядались питання проведення економічного експерименту по створенню зони вільного підприємництва на його території. Але внаслідок різних обставин, перш за все політичного та воєнно-політичного характеру, це питання і досі не вирішено. Подальший пошук компромісного варіанту призвів навіть до відмови від назви “міста руських моряків” і заміні його на назву мису, на території якого передбачалось створення локальної ВЕЗ “Манганарі”, ТЕО якої теж розглядалося кілька років. Для міжнародної оцінки доцільності створення локальної ВЕЗ у Севастополі були підключені експерти ЄБРР - голландська консалтингова фірма “GEM”, котрі також дали позитивне укладення. Влітку 1996 р. було підготовлено тритомний проект локальної ВЕЗ, у якому було представлено усю необхідну документацію, включаючи ТЕО. В проект у якості суб'єктів зони входив комплекс підприємств, розташованих в морському рибному порту та на прилеглих до нього територіях бухти Камишова загальною площею 350 га землі та водної акваторії моря. Проект описував, по суті, ВЕЗ виробничо-експортного характер. У перспективі, з вирішенням багатьох питань загальнополітичного і воєнного характеру, перш за все у відносинах України з Російської Федерацією, вона може розширитися до зони комплексного характеру, перетворивши місто Севастополь в український Гонконг. Не дивлячись на те, що на протязі багатьох років роботою по створенню різноманітних проектів ВЕЗ “Севастополь” керував перший заступник міської адміністрації, який в останні роки життя став її головою, їх матеріальне втілення так і не відбулося на протязі шістьох років. І на сьогодні питання залишається відкритим: продовжується пошук альтернативного шляху виживання майже півмільйонного міста.

Велику перспективу для розвитку ВЕЗ, насамперед рекреаційного характеру, мають інші курортні міста Криму - Ялта, Євпаторія, Феодосія, Алушта та інші. Створення тут ВЕЗ передбачено проектом, що має назву “Кримський” і який зараз розглядається у Кабінеті Міністрів України. Є перспективні території для створення ВЕЗ і в інших районах Чорноморського узбережжя - таких великих містах, як Одеса та Миколаїв, а на Азовському узбережжі - у Маріуполі та Бердянську.

ВЕЗ можуть стати реальними епіцентрами технологічного прориву України на якісно новий, сучасний рівень виробництва конкурентоспроможної продукції, сприяти її участі у міжнародному поділі праці як виробника високотехнологічної продукції, так як Україна має широкі можливості створення ВЕЗ науково-технологічного характеру.

Відмінна риса цього типу ВЕЗ полягає у тому, що метою їх створення є мобілізація усіх доступних матеріальних та трудових ресурсів для прискорення передачі нових високих технологій у промисловість, забезпечення нових робочих місць, диверсифікація економіки у регіоні і у країні в цілому. У сучасній літературі їх називають технологічними парками, технополісами, науковими парками, технологічними центрами, діловими центрами. Обов'язковою умовою створення науково-технологічних ВЕЗ є наявність у регіоні значного науково-технічного потенціалу. Таким потенціалом (на жаль сьогодні повністю не задіяним) володіють не лише регіони індустріального сходу України (насамперед, Харків, Київ, Дніпропетровськ), але й Львівська область та Автономна республіка Крим.

Вже на сьогодні існує кілька ініціатив прикордонних з РФ регіонів щодо створення на їх території ВЕЗ, перш за все, торговельно-економічних з послабленим митним та податковим режимом. Так, ВЕЗ “Азов”, яка створена відповідно до ухваленого нещодавно Верховною Радою і підписаного Президентом України Законом “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” включає до себе три точкові локальні зони у місті Маріуполі ( частина території судноремонтного заводу, риболовецький порт та аеродром), де здійснюватимуться операції з обробки транзитних вантажів та виробництво продукції на експорт, може стати основою для створення комплексної спеціальної зони у перспективному трикутнику Донецьк-Маріуполь-Ростов-на-Дону.

Вигідне, з точки зору транспортних перевезень, геополітичне розташування України зараз не використовується в повній мірі. Тому, у подальшому, рішення про створення зовнішньоторговельних зон доцільно розглядати у взаємозв'язку з питаннями щодо створення та розвитку міжнародних транспортних коридорів, як основних об'єднуючих елементів у складі цих коридорів.

Транспортний коридор Балтика-Чорне море та Євро-Азійський транспортний коридор, як єдине ціле, залучать в Україну потужні транзитні потоки, включаючи зв'язки Південної Азії та Африки з Європою, зв'язки Близького Сходу з Європою, зв'язки Середньої Азії з Європою та створять одну з найбільш перспективних для України транспортних артерій міжконтинентального значення.

У складі цих коридорів потенційно можуть бути розташовані декілька вільних зон. Зокрема, це стосується проектів створення ВЕЗ “Інтерпорт-Ковель” у Волинській області, міждержавної ВЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешти”, ВЕЗ “Порто-Франко” в Одесі, ВЕЗ “Аджалик” та ВЕЗ “Антарктика” в Іллічевську.

У складі цих коридорів потенційно можуть бути розташовані кілька вільних зон. Частково, це стосується проектів створення СЕЗ “Інтерпорт-Ковель"”у Волинській області, міждержавної СЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешти”, ВЕЗ “Порто-Франко” в Одесі, ВЕЗ “Аджалік” та ВЕЗ “Антарктика” у Ільчивську.

Так, спеціальну економічну зону “Інтерпорт-Ковель” називають новим центром для нової Європи. Через транспортно-складський центр цього “порту” на суші підуть потоки вантажів з усієї Європи. У центрі буде проводитися комплексна обробка, перевалка з одних видів транспорту на інші, включаючи й перехід з вузьких європейських залізничних шляхів на широкі вітчизняні. Окрім того, буде організовано зберігання вантажів та виконання багато інших послуг. Достатньо сказати, що подібний “Інтерпорт” не має аналогів у країнах СНД.

Тільки наприкінці 1998 р. вийшов указ Президенту України про створення ВЕЗ у Ренійському торговому порту, котра повинна стати першим етапом формування міжнародної спеціальної економічної зони “Рені-Галац-Джурджулешти”. Регіон Ренійського морського торговельного порту представляє особливий інтерес для України за своїм геополітичним розміщенням, як південний прикордонний транспортний вузол країни, що відрізняється перспективністю транспортних зв'язків. Ренійський морський торговельний порт знаходиться на перетині чотирьох транспортних коридорів: № 7 і № 9 за Крітськими угодами ЄС, а також глобальних коридорів - Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) та Євро-Азіатського транспортно-комунікаційного коридору. Вже сьогодні він має прямий зв'язок з 14 європейськими країнами, список яких може швидко поширитись за межі Європи завдяки прямому виходу до Чорного моря, а також до інших водних акваторій.

Саме цими особливостями обумовлюється активний інтерес до регіону у трикутнику Рені (Україна) - Галац (Румунія) - Джурджулешти (Республіка Молдова) з боку трьох сусідніх держав. При цьому кожна з них володіє своєрідними "ключами" до регіону. Україна контролює порт, Румунія - канал Дунай - Чорне Море, Молдова - залізничні під'їзди. Враховуючи особливий міжнародний транспортно-комунікаційний статус цього регіону уряди Румунії і Молдови вже давно розпочали самостійно впроваджувати активні заходи. Про це зокрема свідчить і намагання Молдови побудувати свій нафтовий термінал, з тим, щоб не бути пов'язаною безпосередньо з Ренійським портом. Але подібні намагання водночас засвідчили і неможливість одноособово ефективно вирішити весь комплекс проблем. Головна ідея співробітництва трьох країн, зокрема через створення міжнародної спеціальної економічної зони “Рені - Галац - Джурджулешти” полягає у тому, що активізувати вантажопотоки через український морський порт, румунський морський канал та молдавську залізницю, хоча це не виключає збільшення ступеню використання інших видів транспорту.

Тести

1.Підприємницькі заощаджений - це:

а)прибуток, який витрачається на особисте споживання підприємця;

б)частина прибутку, яка залишається на підприємстві;

в)частина прибутку, яку підприємець заощаджує на особисті потреби;

г)прибуток, який підвищується внаслідок зростання цін.

Відповідь - (б).

Підприємницькі заощадження - це економічний процес, пов'язаний з інвестуванням; частина доходу, що залишається невикористаною при витратах на поточні виробничі та споживчі потреби, накопичується. Заощадження здійснюється як фірмами, так і домашніми господарствами. Фірми заощаджують для інвестування - на розширення виробництва і збільшення прибутку.

2.Інвестиції-це довгострокові вкладання коштів:

а)у промисловість та сільське господарство;

б)у будівництво;

в)у промисловість, сільське господарство та будівництво;

г)у різні сфери економіки.

Відповідь - (г).

Інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал. Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах.

3.Яке з положень найповніше розкриває зміст національного багатства?

а)національне багатство - це всі основні фонди країни, що використовуються у виробничій і невиробничій сферах;

б)національне багатство - це нагромаджені, створені працею минулих і сучасних поколінь багатства, а також природні ресурси, виробничий досвід, творче обдарування людей та інші нематеріальні блага, які є в країні;

в)національне багатство - це валовий національний продукт і природні ресурси країни.

Відповідь - (б).

Національне багатство - це сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, а також природні ресурси.

У складі національного багатства виділяють:

- суспільне - створене працею багатство;

- природне(природні ресурси).

4. Який важіль державного управління економікою безпосередньо зумовлює зростання рівня усуспільнення виробництва і праці?

а)кредитно-грошова політика;

б)податкова політика;

в)державні контракти.

Відповідь - (в).

Безперервний і послідовний розвиток виробничих сил супроводжується адекватним процесом усуспільнення виробництва і суспільного розподілу праці. Одночасно суспільний розподіл праці приводить до посилення інтеграційних зв'язків. У цьому випадку буде досягатися такий рівень усуспільнення виробництва і розподілу праці, коли у забезпеченні різних потреб зможуть брати участь не тільки галузі народного господарства, але й багаточисельні виробництва та їх групи. Оскільки вони знаходяться на певній території, то у сукупності складають взаємозв'язані територіальні формування.

5. Нижче наведено джерело надходжень до Державного (централізованого) бюджету. Зазначте ще три, які відіграють вирішальну роль у таких доходах:

а) митні збори держави;

б) податки від фізичних і юридичних осіб;

в) інші обов'язкові платежі;

г) надходження з інших джерел, що встановлені законодавством України.

Доходи бюджетів створюються за рахунок податків від фізичних і юридичних осіб, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, що встановлені законодавством України.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про бюджетну систему України" доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

- частини податку на добавлену вартість, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

- частини акцизного збору, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

- податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування;

- плати за землю;

- надходжень від зовнішньоекономічної діяльності та інших платежів.

Задача 1

У 1996 р. в Україні було вироблено національного доходу (НД) на суму 79 млрд.грн. На його виробництво було витрачено 90 млрд.грн. засобів і предметів праці. Товаровиробники одержали прибуток у розмірі 20 млрд.грн.

Визначте:

- валовий суспільний продукт;

- необхідний продукт.

Рішення:

Величину валового суспільного продукту розраховують його як суму виробленої за рік (чи інший проміжок часу) валової продукції всіх галузей матеріального виробництва: промисловості, будівництва, вантажного транспорту, зв'язку і торгівлі, матеріально-технічного постачання, заготовок сільськогосподарських продуктів, а також інших виробничих видів діяльності. Валового суспільний продукт дорівнює 79 млрд.грн.

Необхідний продукт - частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили в сфері виробництва (матеріального і нематеріального).

У зв'язку з тим, що необхідний продукт є частиною чистого продукту, який є реальним доходом, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва, то необхідний продукт буде дорівнювати сумі величини витрат на виробництво та прибутку товаровиробників - (90 + 20) = 110 млрд.грн.

Задача 2

Яка кількість грошей необхідна для обігу, якщо річний обсяг продаж становить 3 млн.грн., а гривня обслуговує 10 товарних продаж на рік?

Рішення:

Сукупний попит має грошову форму. Тому зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту встановлюється основним рівнянням кількісної теорії грошей:

,

де М - кількість грошей в обігу, V - швидкість обігу грошей; P - рівень цін; Y- реальний обсяг національного виробництва

Звідси, кількість грошей дорівнює:

Для обігу потрібно 0,3 млн.грн.

Список використаної літератури:

А. Р. Горбанів «Оффшорний бізнес і створення компаній за рубежем», Москва, Видавниче об'єднання «Анкил», 1995

А.С.Філіпченко. Світова економіка, К.:Либідь-2000

Е. Ф. Авдокушин «Міжнародні економічні відносини», Москва, Навчальний посібник, Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 1997

Вільні економічні зони в Україні (загальні дані, законодавчо-правова база, перелік та пільги) - 2002 р.

Деловой контакт с зарубежным партнером / Сост. й общ. ред. А.Плотникова. - К.:1997

Управління зовнішньоекономічною діяльностю./Під ред. А.І. Кредісова, К.:ВІРА-Р “Альтерпрес”-2000 р.

Про зону вільного підприємництва "Виробничий парк "Отачь-бизнес" Закон Республіки Молдова N 1565-XIII від 26 лютого 1998 року (Monitorul Oficial N 36-37 від 23 квітня 1998 року)

Про зону вільного підприємництва "Твардица" Закон Республіки Молдова N 626-XIII від 3 листопада 1995 року (Monitorul Oficial N 73 від 28 грудня 1995 року)