МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економіки та менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Економіка праці ”

на тему :

„Значення та роль продуктивності в ринковій економіці ”

Виконала

студентка гр.МП-06

Д.Ю. Хрипкова

2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ

1.1 Продуктивність та продуктивність праці

1.2 Значення продуктивності

РОЗДІЛ 2. ВИМІРЮВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

2.1 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

2.2 Фактори продуктивності праці

2.3 Резерви підвищення продуктивності праці

РОЗДІЛ 3. РИНКОВА ЕКОНОМІКА І ПРОДУКТИВНІСТЬ

3.1 Продуктивність праці в сучасних ринкових умовах

3.2 Умови підвищення продуктивності праці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Перехід України від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем. Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які покликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і збірниках усе частіше з'являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджу ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Метою даної курсової роботи є визначення значення продуктивності в ринковій економіці.

Для досягнення мети даної роботи були поставленні такі проміжні задачі:

1. Вивчити літературу по даній темі.

2. Визначити сутність продуктивності і продуктивності праці.

3. Оглянути показники і методи вимірювання продуктивності праці.

4. Навести фактори продуктивності праці.

5. Розглянути резерви підвищення продуктивності праці.

6. Визначити умови підвищення продуктивності праці.

За своїм змістом робота розділена на такі частини: у першому розділі дане поняття продуктивності та продуктивності праці; другий розділ присвячено показникам вимірювання продуктивності праці; в останньому - третьому розділі визначається значення продуктивності праці для загальної продуктивності та шляхи її підвищення.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИІВНОСТІ

1.1 Продуктивність та продуктивність праці

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці розрізняють поняття “продуктивність” і “продуктивність праці”.

Продуктивність -- це ефективність використання ресурсів -- праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих по-дуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

На зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Праця -- це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна праця -- це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості.

Абстрактна праця -- це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.

Подвійність поняття “праця” зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці е кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці.

Отже, конкретна праця виражає й техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо).

Розглядають ще поняття “змістовність” праці, що характеризує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності працівника в трудовому процесі.

Система виробничих відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні й часткові ознаки праці.

Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці. Вони виявляються також у суспільній природі праці, у ступені примушування до праці. З урахуванням цих ознак праця може бути відчуженою і невідчуженою від процесу виробництва і його результатів, безпосередньо і опосередковано суспільною, вільною і вимушеною.

Часткові ознаки характеризують специфічні особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють види праці залежно від:

* способу здійснення -- розумова й фізична;

* кінцевого результату праці -- продуктивна й непродуктивна;

* рівня складності праці -- складна й проста;

* рівня творчості -- творча й нетворча.

З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої редукції, складається з:

* живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

* минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової проекції (сировина, матеріали, енергія -- повністю, машини, споруди тощо -- частково).

Продуктивність праці -- це ефективність затрат конкретної Брані, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості Продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії[2].

1.2 Значення продуктивності

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

Національний дохід або валовий національний продукт у разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості України досить низький. Згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10 % від рівня продуктивності праці в США.

Схематично залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель «пастки» низької продуктивності.

Рис. 1. Модель «пастки» низької продуктивності

Модель показує причинний зв'язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність.

Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

1) стратегічну -- підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90 % життєвого рівня;

2) найближчу -- підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості[2].

РОЗДІЛ 2. ВИМІРЮВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

2.1 Показники та методи вимірювання продуктивності праці

Продуктивність праці виявляє собою відношення між якістю продукції й кількістю затрат. Щоб виміряти продуктивність необхідно надати кількісне вираження продукції до затрат й співвіднести їх.

Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

1) одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

2) повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

3) забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

4) показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Продуктивність праці вимірюється двома показниками:

1) виробіток - відношення кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво

,

де виробіток, затрати часу, обсяг виробленої продукції.

2) Трудомісткість - це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивності праці розраховуються в натуральних одиницях. Цей метод має широке застосування всередині підприємства[3].

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормогодинах.

Вартісний метод є найпоширенішим, він ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно чиста і умовно-чиста продукція, валовий дохід)[1,3].

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції:

1) технологічна трудомісткість включає всі затрати праці основних робітників - як відрядників, так і почасовиків:

де затрати праці основних робітників-відрядників; затрати праці основних робітників-почасовиків.

2) Трудомісткість обслуговування виробництва включає всі затрати праці допоміжних робітників.

3) Виробнича трудомісткість включає всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

4) Повна трудомісткість - це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу.

5) Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

6) Планова трудомісткість - це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених планом підвищення ефективності виробництва.

2.2 Фактори продуктивності праці

Всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

1. Матеріально-технічні.

2. Організаційно-економічні.

3. Соціально-психологічні.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес.

НТП здійснюється за такими напрямами:

а) впровадження комплексної механізації та автоматизації;

б) удосконалення технології виробництва;

в) хімізація виробництва;

г) зростання рівня озброєності.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор як зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці велике значення має максимальне використання діючих потужностей[1,3].

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

1) екстенсивним - збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, підвищення коефіцієнта змінності, скорочення строків ремонту;

2) інтенсивним - поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через впровадження прогресивних технологічних процесів.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна охарактеризувати певними показниками:

­ електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі, за певний період, до середньооблікової чисельності робітників;

­ енергоозброєність праці - споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період;

­ фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:

де продуктивність праці, фондоозброєність, фондовіддача.

До організаційно-технічних факторів підвищення продуктивності праці відносяться:

1) удосконалення організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації допоміжних служб (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної);

2) удосконалення організації праці шляхом поділу кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування; застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення умов праці; удосконалення мат. стимулювання;

3) удосконалення організації управління виробництвом.

Соціально-психологічні фактори підвищення продуктивності:

1) підвищення кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників;

2) поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових відносинах;

3) підвищення дисциплінованості; трудової активності і ініціативи працівників;

4) удосконалення методів мотивації і психологічного впливу.

2.3 Резерви підвищення продуктивності праці

Резерви підвищення продуктивності праці - це не використані можливості економії затрат праці, які виникають унаслідок тих чи інших факторів.

Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

За часом використання розрізняють поточні і перспективні резерви. Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства. Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною зайнятістю населення.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви - це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок. Галузеві резерви - це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Вони зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття[1,3].

Внутрішньовиробничі резерви можна поділити на

­ резерви зниження трудомісткості продукції;

­ резерви поліпшення використання робочого часу.

Підвищення продуктивності за рахунок різних факторів можна обчислити за такими формулами:

1) за рахунок зниження трудомісткості

де величина підвищення продуктивності праці, минула та повна трудомісткість на операцію або виріб;

де економія чисельності робітників, кількість виробів або операцій, реальний фонд робочого часу, коефіцієнт виконання норм.

2) За рахунок поліпшення використання робочого часу

де втрати робочого часу в базовому періоді, %; втрати робочого часу в поточному періоді,%.

3) За рахунок змін у структурі кадрів:

де індекс загальної продуктивності праці, індекс продуктивності праці основних робітників, індекс зміни частки основних робітників в загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим:

де частка основних робітників в поточному періоді, частка основних робітників в базовому періоді.

РОЗДІЛ 3. РИНКОВА СИСТЕМА І ПРОДУКТИВНІСТЬ

3.1 Продуктивність праці в сучасних ринкових умовах

У радянські часи всім аспектам підвищення продуктивності праці приділялася значна увага. Економічна політика базувалася на засадах марксистської політичної економії, що вважала підвищення продуктивності праці основним, якщо не єдиним джерелом економічного розвитку.

Занепад до проблематики продуктивності праці значною мірою обумовлений тим, що сучасна західна економічна наука, на відміну від марксистської радянських часів, не вважає продуктивність праці єдиним джерелом економічного зростання. Також слід зазначити, що вже у перші роки незалежності Україна перейшла на міжнародну макроекономічну Систему національних рахунків. Вона, на відміну від так званої «системи балансу народного господарства» радянських часів, не відокремлює в економіці сферу матеріального виробництва, у якій за тодішніми уявленнями надавалася виключна роль виробництву національного доходу.

З'явилась необхідність поновлення розроблення та впровадження у практику макроекономічного аналізу та прогнозування показників суспільної продуктивності праці. Щодо поновлення розрахунку показника є зауваження щодо методологічних обмежень та інших чинників[5].

Є також підстави вважати, що не існує суттєвих методологічних і практичних перешкод для поновлення розрахунків цього показника та впровадження його у практику макроекономічного аналізу та прогнозування.

Певні методологічні аспекти дійсно існують. На макроекономічному та галузевих рівнях цей показник може обчислюватись вже сьогодні. Відкладення поновлення його розрахунків не сприятиме аналізу основних макроекономічних пропорцій і розумінню відповідності отриманих даних економічним реаліям.

Щодо методології розрахунків продуктивності праці в сучасних умовах слід виділити: принципи оцінки чисельника (обсягів продукції) та знаменника (витрат праці) цього показника.

Між ними існує дві розбіжності. Перша - в тому, що оскільки Система національних рахунків не розподіляє економіку на дві частини - сферу матеріального виробництва та невиробничу сферу, показник ВВП буде охоплювати більше коло видів економічної діяльності, ніж показник виробленого національного доходу. Друга випливає з того, що ВВП включає відрахування на поживання основного капіталу, що є не частиною знов створеної вартості, а частиною матеріальних витрат у радянському розумінні, або відносяться до проміжного споживання у Системі національних рахунків. У багатьох країнах досить складно визначити обсяги цих відрахувань, вони включаються до ВВП. Якщо їх виключити, то матимемо ЧВП (чистий внутрішній продукт). Частка цих відрахувань в Україні в останні роки складає у середньому 15% ВВП. Таким чином, у сучасних умовах аналогом виробленого національного доходу радянських часів буде ВВП. Паралельно у чисельнику може використовуватись і показник випуску продукції та послуг. У Системі національних рахунків він складається з двох частин - ВВП та проміжного споживання.

Щодо знаменника, то він охоплюватиме всіх зайнятих в економіці, а не лише працюючих у галузях матеріального виробництва. Доцільно обчислювати чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості[5].

Складнішим і новим для сучасних умов є визначення чисельності самостійно працюючих, оцінка її галузевого розподілу та перерахунок в еквіваленті повної зайнятості. Частка цієї категорії зайнятих у загальній чисельності працюючих постійно збільшується.

Базуючись на даних Департаментів макроекономічної статистики та статистики праці Держкомстату нескладно розрахувати динаміку показників продуктивності суспільної праці в Україні з часів її становлення як незалежної держави. Більш конкретно назвати їх показниками продуктивності, праці, а не суспільної продуктивності праці. За умов ширшого визначення галузей економіки, в яких створюється ВВП, цей показник буде ще «більш суспільним», ніж у радянському визначенні. Зазначені показники наводяться у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Динаміка продуктивності праці та її компонентів (%)

	ВВП	Випуск продукції	Чисельність працюючих	Динаміка продуктивності праці
			тис.	%	за обсягом ВВП	за обсягом випуску продукції
1990	100,0	100,0	25 419,1	100,0	100,0	100,0
1995	47,8	55,8	23 725,5	93,3	51,2	59,8
2000	43,2	52,9	20 175,0	79,4	54,4	71,5
2001	47,7	58,5	19 971,5	78,6	60,1	74,5
2002	49,7	65,2	20 091,2	79,0	62,9	82,5
2003	54,5	72,5	20 163,3	79,3	68,7	91,4
2004	61,1	83,1	20 295,7	79,8	76,5	104,1
2005	62,7	86,8	20 680,0	81,4	77,1	106,7
2006	67,3	93,6	20 730,4	81,6	82,5	114,7
2007	68,1	93,8	20 780,0	81,8	82,7	115,9
2008	68,4	94,1	20 810,3	82,1	84,5	116,7
2008 до 2000	155,8	176,9	_	102,8	152,6	172,2

Загалом по економіці у 1995 р. за обсягом ВВП продуктивність праці скоротилась порівняно з 1990 р. майже вдвічі, а у 2008 р. вона досягла рівня докризового 1990 р.

Показник продуктивності праці, розрахований за обсягами випуску продукції (товарів і послуг) уже перевищив рівень 1990 р. Різниця між двома варіантами майже в 1,4 разу. Більш реальним для аналізу слід вважати розрахунки на базі ВВП. Розрахунки на базі випуску продукції містять значний «повторний рахунок» проміжного споживання і тому є менш достовірним[5].

Показники продуктивності праці не можна обчислити за весь період існування незалежної України, оскільки суттєво змінились економічні класифікації. З 2001 р. всі показники обчислюються за новою економічною класифікацією (КВЕД), що базується на міжнародних стандартах ООН та Євросоюзу. Показники продуктивності праці можна розрахувати за основними галузями економіки з 2001 р. За Системою національних рахунків у галузевих показниках замість ВВП використовується валової доданої вартості. Він є галузевим аналогом ВВП та відрізняється від нього на сальдо податків і субсидій на продукти. Зазначені розрахунки наводяться у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Індекси продуктивності праці, розраховані за обсягами ВВП та випуску продукції економічної діяльності (2005 р. у % до 2001 р.)

	Валова додана вартість	Випуск продукції в основних цінах	Чисельність працюючих	Продуктивність праці
				валова додана вартість	випуск продукції в основних цінах
Всього	146,1	153,9	103,5	141,2	148,7
Сільське, лісове господарство	117,6	117,6	96,8	121,5	121,5
Промисловість	136,1	150,4	92,8	146,7	162,1
добувна	127,7	121,8	89,2	143,2	136,5
обробна	149,0	161,7	92,2	161,6	175,4
електроенергія, газ, вода	101,5	107,8	100,2	101,3	107,6
Будівництво	156,1	174,1	108,8	143,5	160,0
Торгівля, послуги з ремонту	136,5	149,1	122,0	111,9	122,2
Транспорт і зв'язок	170,7	188,6	105,6	161,6	178,6
Фінансова діяльність	183, 4	259,8	144,2	196,5	180,2
Нерухомість, здавання майна, послуги юридичних осіб	214,2	228,2	115,9	184,8	196,9
Державне управління	135,9	128,7	88,5	153,6	145,4
Освіта	129,2	127,2	102,9	125,6	123,6
Охорона здоров'я, соціальна допомога	151,2	136,6	99,6	151,8	131,7

В останні роки продуктивність праці збільшується досить високими темпами. Як і у попередні роки продуктивність праці, оцінена за обсягом випуску продукції, зростає швидше, ніж оцінена за валовою доданою вартістю[5].

В нормальних економічних умовах, за виключенням короткочасних періодів, темпи зростання заробітної плати та реальних доходів населення, як і у всій економіці, так і в її основних галузях не можуть перевищувати реальні темпи зростання продуктивності праці. Однак, з таблиці 3.3 видно, що в Україні в останні роки темпи зростання реальної заробітної плати виявляються значно вищими темпів приросту продуктивності праці. За 2000-2008 рр. середньорічні темпи приросту реальної заробітної плати становили 19,2%, а темпи приросту продуктивності праці, визначені по ВВП, - тільки 7,2%, тобто у 2,7 разу нижче.

Таблиця 3.3

Темпи зростання продуктивності праці та реальної заробітної плати у

2000-2008рр.

Роки	Продуктивність праці	Реальна заробітна плата
2000	100,0	100,0
2001	110,3	119,3
2002	115,4	141,0
2003	126,0	162,4
2004	140,3	201,1
2005	141,4	241,9
2006	151,1	286,2
2007	152,4	330,5
2008	162,7	373,7
Середньорічні темпи	7,2%	19,2%

Порівняння рівнів і динаміки продуктивності праці між країнами є дуже складним і авторитетних співставлень, які здійснювалися б міжнародними організаціями не існує. Досить надійним орієнтиром можуть бути показники виробництва ВВП на душу населення за паритетами купівельної спроможності національних валют[5].

Сучасна економічна теорія приділяє більше уваги продуктивності, розглядаючи продуктивність праці, як один із її компонентів. На відміну від марксистської політичної економії, яка вважала працю єдиним джерелом економічного зростання, вона включає й інші фактори і, в першу чергу, капітал. Статистика США на макрорівні по всій економіці визначає продуктивність двох факторів - праці та капіталу. Для її розрахунків ваги кожної з цих двох складових визначаються по їх частці у складі ВВП.

Однак, в Україні розрахунки динаміки основного капіталу в порівняних цінах вимагають суттєвого вдосконалення.

3.2 Умови підвищення продуктивності праці

Для забезпечення ефективного розвитку України, стабільні темпи зростання ВВП одночасно з переходом до інвестиційної політики, вагомого значення слід надавати розвитку складової людського чинника. Кваліфіковані та мобільні трудові ресурси, активізація підприємницької діяльності - нагальна потреба сучасності.

Основним фактором конкурентоспроможності, економічного зростання й ефективності виробництва є наявність людських ресурсів, які здатні професійно вирішувати поставлені перед ним виробничі завдання.

Перешкодами на шляху до розвитку навчання та підвищення кваліфікації працівників на виробництві у необхідних обсягах стають відсутність коштів, сучасної навчальної бази, стимулювання заохочення працівників до навчання.

Роль освіти в сучасній моделі розвитку та формування економіки полягає в тому, що кінцевим носієм, виробником і споживачем усіх складових систем знань є людина, здатна проектувати, виробляти, застосовувати і споживати товари та послуги.

Важливе значення у продуктивності праці відіграють матеріальні винагороди. Об'єктивні потреби розвитку продуктивних сил, особливо в сучасних умовах, коли людина є важливим елементом, потребують таких форм використання матеріальних винагород, які би стимулювали працівника до найбільш повного розкриття своїх можливостей.

Щоб заробітна плата завжди була стимулом до найбільш ефективної праці, необхідно постійно вдосконалювати форми матеріальних винагород.

Оскільки сутність продуктивності праці включає і форму результативності, і умови, за яких досягається певний рівень цієї результативності, то результативність праці залежить від її кількості та якості. Основними показниками, які характеризують соціально-економічні системи взагалі й у період перетворень зокрема, є продуктивність праці та реальні доходи населення.

Рівень продуктивності праці є визнаною мірою її оплати. Зростання оплати праці, що перевищує її продуктивність, можливе за умови збільшення використання прибутку на цю мету. Однак це призводить до зменшення інвестиційної активності підприємств, можливостей розвитку та перспектив подальшого підвищення добробуту працівників.

Співвідношення продуктивності праці та оплати за працю має різнобічне економічне значення.

На динаміку продуктивності праці та на динаміку оплати праці впливає безліч факторів. Першочерговим є зростання цін на виробництво товарів народного споживання та зростання цін виробників продукції. Зростання перших призвело до зниження купівельного попиту, що спричинило падіння фізичних обсягів виробленої продукції та продуктивності праці, а підвищення цін виробника провокувало нову хвилю інфляції і, відповідно, зниження реальної заробітної плати. Низька реальна заробітна плата також зумовлюється існуванням заборгованості з оплати праці, прихованим безробіттям (відпустка без оплати), конкуренцією на ринку праці та високим рівнем сплати податків, існуванням тіньової економіки.

Зменшення або ліквідація впливу цих негативних факторів дасть змогу підвищити рівень оплати праці і дозволить покращити рівень продуктивності праці[6].

В Україні щодо підвищення продуктивності праці та в цілому й економіки є ряд невикористаних резервів та можливостей:

- суттєве розширення як чисельності, так і активності сфери підприємництва;

- збільшення питомої ваги кінцевого продукту;

- проведення активного технічного переозброєння та реконструкції підприємств;

- застосування прогресивних технологій;

- використання сучасного обладнання;

- підвищення наукоємності продукції;

- зниження ресурсо- та енергоємності продукції;

- підвищення кваліфікації підготовки виробничого персоналу;

- дотримання технологічної дисципліни;

- підвищення уваги до якості продукції у кожній ланці - від виробника до споживача;

- зниження рівня травматизму[3].

Лише ефективний розвиток економіки, розв'язання всього комплексу пов'язаних із цим проблем дозволить досягти оптимально рівня дії економічних законів, забезпечить підвищення рівня продуктивності праці.

ВИСНОВКИ

Значення продуктивності праці визнається всіма країнами з розвинутою ринковою економікою. На рівні підприємства зростання продуктивності праці сприяє можливості збільшення випуску продукції, зростанню заробітної плати, прибутку і рентабельності.

Продуктивність праці - це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю часу, або кількості часу, витраченого на виробництво одиниці продукції.

Фактори росту продуктивності праці - це ті рушійні сили, або причини, під впливом яких змінюється її рівень.

В якості такої сили виступає технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, управління працею тощо. Різноманіття конкретних шляхів і засобів досягнення більш високої продуктивності праці викликає необхідність розробки класифікації факторів росту продуктивності праці.

Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних, екологічних і матеріальних умов, у яких вони проявляються і реалізуються.

Вимір продуктивності праці стосується:

- економічного змісту продуктивності праці;

- визначення показників, що могли б служити кількісною мірою виміру рівня продуктивності праці;

- принципів зіставлення показників продуктивності праці в часі і просторі.

Практиці відомі різні показники виміру продукції і витрат праці, застосовуються різні методи і показники виміру продуктивності праці, що зв'язано з особливостями виробництва, застосовуваної техніки, сировини тощо та цілями економічного дослідження. Використовувані методи виміру продуктивності праці мають свій особливий зміст, проте вони не виключають, а доповнюють один одного.

Підвищення продуктивності праці завжди мало вирішальне значення для розвитку економіки країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. Економіка праці й соціально-економічні відносини: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 440 с.

2. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.

3. Мерзляк А.В., Михайлов Є.П., Корецький М.Х.,Михайлова Г.О. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Під ред. проф. Є.П. Михайлова. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 240 с.

4. Колот А.М. «Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу.» -- К.: КНЕУ, 1998.

5. Науковий журнал «Україна: аспекти праці», 2008, №2.

6. Науковий журнал «Україна: аспекти праці», 2008, №5.

7. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. -- К., 1997.