МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ І БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

РЕФЕРАТ

На тему: Поняття кризи і кризових явищ

Зміст

1. Поняття кризи і кризових явищ в соціально-економічних системах

2. Види криз

3. Циклічність кризових явищ

4. Процес розвитку кризи

1. Поняття кризи і кризових явищ в соціально-економічних системах

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, це рівновага і стабільність.

Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи.

Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи.

Історично склалося так, що розвиток людства був пов'язаний з постійною боротьбою з негодами -- епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що вільно чи мимоволі асоціюються з кризою.

У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної системи. Існувала точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні при соціалістичному ладі . У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки "труднощі росту".

Криза при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін.

Криза -- це переломний етап функціонування будь-якої системи, коли вона піддається впливу ззовні або зсередини, що потребує від неї якісно нового реагування. Основна особливість кризи полягає в тому, що вона загрожує руйнацією системи (частково або повністю). Найбільше кризових явищ і ситуацій спостерігається на мікрорівні. За статистичними даними щорічно 10-20 % малих підприємств потрапляють у кризові ситуації, близько 10 % цих підприємств припиняють діяльність.

Криза, змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикальним чином її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності і боротьби протилежностей. Без боротьби -- немає розвитку [2].

Деякі думають, що криза відноситься лише до процесів макроекономічного розвитку, а в масштабах фірми чи підприємства, наприклад, існують тільки більш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом управління. Ці проблеми нібито не свідчать про кризу розвитку, вони не викликані об'єктивними тенденціями, хоча й зумовлені деякими зовнішніми причинами.

Такі уявлення однобічні і можуть мати негативні наслідки в управлінні організацією.

Можна на проблему кризи глянути й в іншому ракурсі.

Соціально-економічна система в будь-якому своєму вигляді і будь-якій формі, будь то суспільна формація, фірма чи підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток.

Функціонування -- це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають її цілісність, якісну визначеність, сутнісні характеристики.

Розвиток -- це придбання нової якості, що зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється.

Функціонування і розвиток найтіснішим чином пов'язані між собою. Вони відбивають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Цей зв'язок можна бачити в її характеристиках і показниках (рис. 1.1).



Рис. 1.1. Виникнення небезпеки кризи в соціально-економічній системі (організації)

Наприклад, функціонування соціально-економічної системи характеризує обов'язкова наявність предмету праці, засобів праці і людини, що здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічної системи можливе лише при визначеній відповідності наступних ознак [1]:

засоби праці можуть змінювати його предмет,

людина повинна володіти засобами праці,

результат повинен відповідати інтересам і потребам людини.

Усе це необхідні умови функціонування підприємства в сучасному економічному просторі.

Розвиток характеризує зміни в предметі, засобах праці й у людині. Критерієм цих змін є поява нової якості, що зміцнює стабільність і гармонійність функціонування соціально-економічної системи чи нові умови, що створює принципово для цього. Фактом розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна його характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності. При цьому, звичайно, міняються й умови функціонування соціально-економічної системи.

Зв'язок функціонування і розвитку має діалектичний характер, що і відбиває можливість і закономірність настання і розв'язання криз. Функціонування стримує розвиток і в той же час є його живильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого здійснення.

Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що відбиває періодичне настання криз. Кризи не обов'язково є руйнівними, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти, але їхнє настання викликається не тільки суб'єктивними, але й об'єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи.

Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами її використання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.).

Криза -- це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в навколишнім середовищі.

Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні (рис. 1.2), що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інші катаклізми природної властивості. А можуть носити і техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини.



Рис. 1.2. Причини криз

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі -- з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати і прогнозувати.

У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, але й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи може бути навіть ще більш глибокої і тривалої. Взагалі наслідки кризи найтіснішим чином пов'язані з двома факторами: його причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.

Наслідки кризи можуть привести до різких змін чи м'якого тривалого і послідовного виходу. І після кризові зміни в розвитку організації бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої організації, так і для навколишніх (соціум, екологію і т.д.). Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може чи пом'якшувати кризу, чи загострювати її. Можливості управління в цьому відношенні залежать від мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння причин і наслідків, відповідальності (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Можливі наслідки криз (наведена схема з деякими змінами запозичена з джерела [1])

2. Види криз

У науковій літературі види криз визначаються з різних позицій, враховуються різні критерії. Будь-яка криза, що може відбутися на підприємстві або у країні, має певні особливості. Але всі кризи мають спільні ознаки, які можна класифікувати для вибору засобів боротьби з ними.

Якщо є типологія і розуміння характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісності протікання.

Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему, у разі виникнення кризових явищ у результаті загострення окремих суперечностей системи мають місце , локальні кризи, серед яких у діяльності підприємства можливо виділити [129, с. 16]:

криза збуту;

криза діяльності;

фінансова криза;

криза менеджменту;

криза організації;

криза платоспроможності

Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою зазвичай виділяють тільки два рівні економіки - мікро і макро, забуваючи про її два інших рівнях, мезо і світовому рівні.

Мікрорівень економіки - це рівень окремого підприємства (або організації) як в сфері матеріального виробництва, так і сфері інтелектуально-інформаційної діяльності (останню часто називають невиробничою сферою).

Мезорівень економіки - це рівень міжгалузевих господарських зв'язків підприємств і організацій різних сфер і видів діяльності. Ці зв'язки нерідко називають горизонтальними зв'язками, оскільки вони здійснюються між підприємствами і організаціями, що знаходяться на одному і тому ж рівні щодо один одного. Зв'язки між структурами різних рівнів звані вертикальними зв'язками, зв'язують між собою різні рівні економіки.

Макрорівень економіки - це рівень народного господарства в цілому, виступаючого не у вигляді механічної суми підприємств і організацій, а як єдиний структурований цілий.

Світовий рівень економіки - це рівень світового господарства в цілому, що включає світовий ринок і національні господарства країн світу, більшою чи меншою мірою інтегрованих в світовий ринок. В даний час економіки окремих країн світу істотно залежать від дії світового господарства в цілому. Відповідно розібратися в окремій економічній ситуації країни, у тому числі і України, неможливо при ігноруванні дії на неї світового господарства.

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікро- кризою, як ланцюгова реакція, може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважуються окремо. Але це виникає тоді, коли немає управління кризовими ситуаціями, немає заходів локалізації кризи і зниження її гостроти чи навпаки, коли здійснюється обмірювана мотивація розвитку кризи, можливо і таке.

У економічному розвитку випадково або закономірно на всіх чотирьох рівнях економіки періодично виникають різного роду кризові явища, діагностика, профілактика і подолання яких є предмет антикризового управління. Самі по собі ці кризові явища, спільно з оточуючими їх умовами, є об'єктом антикризового управління.

За структурою відносин у соціально-економічній системі і диференціації проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін.

У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях фірми. Це кризи грошового вираження економічних процесів.

Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч чи зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень працівників і роботодавців, профспілок і підприємців працівників різних професій, персоналу і менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, незадоволення умовами праці, відносини до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.

Особливе становище в групі соціальних криз займає політична криза. Це -- криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і переходять у кризи економічні.

Організаційні кризи виявляються як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм.

В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ділових конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буває при надмірному чи швидкому рості соціально-економічної системи, зміні умов її функціонування і розвитку, помилках при частковій реконструкції організації чи організаційній перестраховці, що народжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однією з його форм є її непомірна бюрократизація.

Психологічні кризи також нерідкі в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масовий характер, у виникненні почуття непевності, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.

Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відторгнення нових технологічних рішень. У більш узагальненому плані такі кризи можуть виглядати кризами науково-технічного прогресу -- загострення протиріч між його тенденціями, можливостями, наслідками.

З безпосередніх причин виникнення кризи розділяються на природні, суспільні, екологічні. Перші викликані природними умовами життя і діяльності людини. До причин таких криз відносяться землетруси, урагани, пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не відбиватися на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. При визначених масштабах такі явища природи народжують кризи.

Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у всіх видах їхнього прояву.

У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання криз взаємин людини з природою -- екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини, -- виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, зневага вимогами законів природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними {закономірними) і несподіваними (випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язані з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу.

Несподівані кризи часто бувають чи результатом грубих помилок в управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи економічній залежності, що сприяє розширенню і поширенню локальних криз.

Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза (звичайно, у тому випадку, якщо відома і вивчена природа кризи і її характер). Він може виникати періодично і має відомі фази свого настання і протікання.

Існують також кризи явні і латентні (сховані). Перші протікають, помітно і легко виявляються. Другі є схованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризи часто . ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють у собі безліч протиріч, зав'язують їх у заплутаний клубок.

Легкі, м'які кризи протікають більш послідовно і безболісно. Їх можна передбачати, ними легше управляти. Уся сукупність можливих криз поділяється також на групи криз, затяжних і короткочасних. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходять болісно і складно. Вони часто є наслідком невміння управляти кризовими ситуаціями , нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків.

Всі кризові явища в економіці можна класифікувати таким чином.

/. По широті обхвату:

а) окремі (або одиничні);

б) локальні ( або групові, такі, що охоплюють лише частину або групу явищ, процесів суб'єктів господарювання);

в) системні ( що вражають хворобою весь економічний організм в цілому, будь то підприємство, корпорація, галузь, народно господарський комплекс, економіка країни в цілому).

//. По рівнях економіки:

а) мікро;

б) мезо;

в) макро;

г) світовою.

III. З причин виникнення:

а) випадкові;

б) закономірні;

в) циклічні, з числа закономірних ( на мікрорівні циклічні кризові явища

виникають відповідно до життєвого циклу процесу відтворення на підприємстві; на макрорівні ринково-капіталістичного господарства розгортається цикл, що включає чотири

фази - під'їм, спад (криза), застій, пожвавлення, новий підйом і т.д.).

IV. По силі дії:

а) хворобливі;

б) руйнівні;

в) катастрофічні.

V. За часу дії:

а) короткострокові;

б) середньострокові;

в) довгострокові

VI. За джерелам походження:

а) внутрішні;

б) зовнішні;

в) змішані, з внутрішніх і зовнішніх джерел;

г) стихійні (що розвинулися самі по собі);

д) штучні ( свідомо створені тими або іншими силами з метою ослаблення конкурента і привласнення його ресурсів);

е) змішані із стихійних і штучних.

VII. По можливості подолання:

а) переборні за допомогою внутрішніх сил;

б) переборні із зовнішньою допомогою або під зовнішньою дією;

в) непереборні.

Особливості і види криз на підприємстві

Кризу підприємства є переломний момент в послідовності процесів подій і дій. Типовим для кризової ситуації є два варіанту виходу з неї: або це ліквідація підприємства як крайня форма, або успішне подолання кризи (мал. 1.1).

Малюнок 1.1 Почало, переломний пункт і кінець кризи на підприємстві

У літературі по економіці підприємства види криз висловлюються по-різному, різними способами і враховуючи різні критерії. Представимо різноманіття форм прояву кризи на підприємстві, класифікуючи кризи по різних критеріях. Можливо використовувати наступну класифікацію:

за стратегічним розвитком підприємства -- зростання, стагнації та занепаду;

за стадіями життєвого циклу підприємства -- заснування, зростання та старості;

за причинами -- екзогенні та ендогенні;

за агрегованим становищем -- латентна та гостра;

за загрозами цілям підприємства -- стратегій, результатів і ліквідності

До обов'язкових передумов нормального стану підприємства належать підтримання платоспроможності й запобігання боргам.

Далі розглянемо класифікацію по цілях підприємства, що знаходяться під загрозою у зв'язку з кризою. Це дозволить нам надалі визначити стратегічну кризу/кризу стратегій, кризу результатів і криза ліквідності.

Про кризу стратегий/стратегическом кризі йдеться тоді, коли потенціал розвитку підприємства (інноваційного потенціалу), який міг би бути використаний в течію тривалого часу, істотно пошкоджений, вичерпаний і/або немає можливості створити новий.

Причини стратегічної кризи різні, наприклад, це упущений технологічний розвиток, або відставання від нього, не адекватна вимогам ринку, що змінюються, стратегія маркетингу.

Криза результатов/результативный криза, або ще можливо його назвати оперативна криза, описує стан, при якому підприємство має збитки і из-за постійного зменшення власного капіталу рухається до ситуації дефіциту балансу/перевищення пасивів над активами. Прикладом причин тих, що викликають криза результатів можуть бути: втрати, як наслідок відсутності потенціалу розвитку підприємства (інноваційного потенціалу), недостатня ефективність оперативних заходів або менеджменту, який не в змозі в достатній мірі використовувати потенціал розвитку підприємства для підвищення доходів.

При кризі ліквідності із-за збитків, що збільшуються, підприємству загрожує втрата платоспроможності або платоспроможність вже відсутня. У доповненні до цьому підприємству загрожує небезпека дефіциту балансу/перевищення пасивів над активами.

Симптоми і розпізнавання криз

Класифікаційні ознаки реальної кризи можуть розглядатися і як його параметри, що "підказують" чи визначають оцінку ситуації, розробку і вибір вдалих управлінських рішень. Небезпека кризи існує завжди, навіть коли її немає. Тому дуже важливо знати ознаки настання кризових ситуацій і оцінювати можливості їхнього розв'язання.

Взагалі соціально-економічна система є саморегульованою системою. Це значить, що в її існуванні діють механізми відновлення необхідної і відносної рівноваги. Адже управління й існує, тому що є, з одного боку, частиною цих механізмів, а з іншого, для того щоб, спираючись на ці механізми, забезпечувати менш хворобливий і більш послідовний з погляду інтересів людини розвиток соціально-економічної системи. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо будуть відомі тенденції поведінки і розвитку соціально-економічної системи, її характеристики й ознаки стану, настання визначених фаз цього стану й етапом об'єктивного розвитку.

Подолання криз -- керований процес. Про це свідчать багато криз, що відбувалися н історії розвитку людства, виробництва й економіки. Успіх управління залежить від своєчасного розпізнавання кризи, симптомів її настання. Ознаки кризи диференціюються, насамперед, за їх типологічною приналежністю. Такими ознаками можуть бути: масштаби, проблематика, гострота, галузь розвитку, причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи (рис. 1.4).



Рис. 1.4. Ключові характеристики прояву кризи [І]

У розпізнаванні кризи велике значення має оцінка взаємозв'язку проблем. Існування і характер такого взаємозв'язку може багато чого сказати і про небезпеку кризи і її характер. В управлінні соціально-економічною системою повинен функціонувати так званий моніторинг антикризового розвитку. Це контроль процесів розвитку і відстеження їхніх тенденцій за критеріями антикризового управління.

Але для такого передбачення необхідний чіткий набір ознак і показників кризового розвитку, методологія їхнього розрахунку і використання в аналізі. Передбачення криз можливе тільки на основі спеціального аналізу ситуацій і тенденцій. Взагалі в розпізнаванні криз беруть участь усі показники оцінювання стану соціально-економічної системи.

Існуюча в даний час система показників не була орієнтована на розпізнавання криз. Вона працювала на управління ситуаціями послідовного і "неухильного" розвитку, так, принаймні, вважалося н минулому в нашій країні. Тому необхідна розробка нових, очевидно, синтетичних показників для того, щоб більш точно і вчасно визначати імовірність і момент настання кризових ситуацій.

Велике значення має не тільки система показників, що відбивають основні ознаки кризи, але і методологія їхнього конструювання і практичного використання. У сучасному механізмі управління це є його найбільш слабкою ланкою. Мова йде, у кінцевому рахунку, про методологію розпізнавання кризи у всіх аспектах цього процесу: ціль, показники, їхнє використання в аналізі ситуацій, практична цінність передбачення криз.

Розпізнавання кризових ситуацій і передбачення криз сьогодні в зв'язку з великою складністю управління і всезростаючих масштабів виробничої діяльності повинно бути поставлене на професійну основу.

Подолання криз залежить від методик аналізу кризових ситуацій і наявності фахівців в галузі антикризового управління. Професіоналізм управління не обмежується навичками нормального, успішного управління. Він повинен виявлятися й в умовах підвищеного ризику, екстремальних ситуацій, кризи.

3. Циклічність кризових явищ

Циклічність процесів спостерігається всюди: у природі, людському співтоваристві у процесі розвитку соціальних та економічних явищ, а також на виробництві. Соціальні й економічні явища, а також виробництво розвиваються циклічно шляхом чергування піднесень і спадів, але за висхідною кривою. Часовий лаг між спадами і піднесеннями становить цикл розвитку. Надзвичайно важливо дослідити періодичність і тривалість економічних та виробничих циклів.

До творців теорії циклів і кризових явищ належить відомий український вчений М. І. Туган-Барановський. У науковій праці "Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя" він, проаналізувавши теоретичні дослідження різних вчених щодо виникнення кризових явищ, виявив циклічність розвитку промисловості. Принципово новим у його дослідженнях був аналіз механізму виникнення кризи. Вчений вважав, що виникненні криз; пов'язано з порушенням пропорційності розвитку виробництва і перетворенням часткового виробництва на загальне, що відбивається на ціноутворенні всіх товарів ринку або основної їх маси. .

З огляду на викладене криза є явищем економічної кон'юнктури. М. І. Туган-Барановський дослідив, як із часткового виробництва виникає загальне товарне надвиробництво. Він вважав, що цикли виробництва мають хвилеподібний вигляд і складаються з двох хвиль -- підвищувальної та знижувальної. На думку вченого, схематично криза має вигляд точки на зламі двох хвиль. Таким чином М. І. Туган-Барановський на початку XX ст. одним з перших у світі розробив і запропонував теорію циклічного (хвилеподібного) розвитку ринкового господарства.

Послідовник М. І. Туган-Барановського російський вчений М. Д. Кондратьєв за допомогою математичного апарату винайшов нову економічну закономірність -- так звані великі цикли кон'юнктури. За основу досліджень він узяв такі економічні показники, як: чотирьох економічно розвинених країнах -- Англії, Франції, Німеччині та США з кінця XVIII до початку XX ст. Таким чином, було започатковано теорію сучасних економічних циклів.

М. Д. Кондратьєв вважав, що існують великі цикли розвитку промисловості та сільського господарства -- 48-55 років і малі -- 10-12 років. Великий цикл складається з підвищувальної та знижувальної хвиль (рис. 1.1). Для першої хвилі характерний розвиток виробництва промисловості та сільського господарства, для другої -- спад. Малі цикли економічного розвитку вписуються у великі. При цьому характер малого циклу залежить від того, на яку хвилю великого циклу він припадає: якщо на підвищувальну, то ефект економічного піднесення посилюється, а кризові явища послаблюються, якщо ж на знижувальну, то криза і депресія посилюються, а виробництво скорочується. У такий спосіб М. Д. Кондратьєв виявив два з половиною великих цикли, що спостерігались протягом 140 років (і 80-х років XVIII ст. до 20-х років XX ст.). На його думку, тривалі підвищувальні хвилі були пов'язані з докорінними якісними змінами в розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а саме:

переходом від стадії капіталістичної кооперації і мануфактури до стадії великого машинного виробництва в результаті промислової революції і створення адекватної матеріально-технічної бази машинного виробництва;

переходом від панування приватної індивідуальної власності на капітал до панування акціонерного капіталу в середині XIX ст.;

переходом від капіталізму вільної конкуренції до корпоративного капіталізму XX ст. внаслідок науково-технічної революції, концентрації і централізації капіталу й виробництва;

формуванням корпоративно-державного капіталізму в період між двома світовими війнами на основі усуспільнення й інтернаціоналізації капіталу і виробництва.

Нині, на думку професора В. Осокіної, початком великої підвищувальної хвилі можна вважати якісні зміни, зумовлені розвитком кібернетики та електроніки і впровадженням державного стратегічного планування економіки.

Отже, згідно з М. І. Туган-Барановським та М. Д. Кондратьєвим хронометрична послідовність циклів така.

Перший цикл із 1787-1792 до 1810-1817 рр. (підвищувальна хвиля) із 1810-1817 до 1844-1851 рр. (понижуюча хвиля). Другий цикл -- з 1844-1851 до 1870-1875 рр. (підвищувальна хвиля) і з 1870-1875 до 1890-1896 рр. (понижуюча хвиля). Третій цикл -- з 1890-1896 до 1914-1920 рр. (підвищувальна хвиля) і з 1920 до 1940 рр. (понижуюча хвиля). Відповідно до його розрахунків, що випливають, четвертий, великий цикл повинен був початися з кінця 40-х і продовжуватися до початку 70-х років. Очікувалася підвищувальна хвиля, а з початку 70-х до середини 80-х років -- понижуюча. "Перехід від понижуючої хвилі четвертого циклу до підвищуючої хвилі наступного, п'ятого, великого циклу повинен, по цих розрахунках, відбутися на початку 90-х років, а вища точка підвищувальної хвилі цього п'ятого циклу буде досягнута в першому десятилітті XXI ст.

На основі теорій М. І. Туган-Барановського і М. Д. Кондратьєва з високим ступенем вірогідності можна передбачати періодичність спадів і піднесень у розвитку виробництва. Цінність розглянутих теорій полягає в тому, що вони є методологією прогнозування циклічності й характеру розвитку економіки.

У 30-40-х роках XX ст. вагомий внесок у розвиток теорії циклів зробив англійський економіст Дж. Кейнс. На його думку, вирішальну роль у формуванні й періодичності циклів відіграє гранична ефективність капіталу, тобто межа найбільших витрат і найменших прибутків його функціонування. Крім того, причиною циклічності він вважав психологічний закон споживання, відповідно до якого зі збільшенням доходів людина більше споживає, водночас ще більшою мірою зростає частка прибутку, яку вона зберігає.

Згідно з Дж. Кейнсом у формуванні економічного циклу беруть участь такі чинники: сукупне споживання; гранична ефективність капіталу; психологічний закон споживання, пов'язаний із заощадженнями і нагромадженнями. Вчений вважав, що тривалість економічного циклу залежить від тривалості служби таких елементів основних засобів, як устаткування, машини, а також прибуток, термін витрат надлишкових запасів товарів і послуг, зроблених понад попит. На його думку, термін реалізації цих запасів становить 3-5 років. На основі створеної теорії Дж. Кейнс розробив практичні рекомендації щодо застосування економічних методів обмеження наслідків спадів виробництва шляхом державного регулювання економіки за допомогою ставок відсотків, інвестицій, кредитів, податків, цін та інших економічних важелів.

Ідеї Кондратьєва з урахуванням розвитку науки досліджуються багатьма вченими. Дуже плідно в цьому напрямку працював австрійський економіст І. Шумпетер. У своїй роботі "Ділові цикли" (1939) він обґрунтував концепцію, відповідно до якої головною рушійною силою довгострокових коливань капіталістичної економіки є хвилеподібна динаміка технічних і технологічних нововведень. У сучасних умовах "довгі хвилі" не можуть робити істотний вплив на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухне в період понижуючої хвилі великого циклу, це визначить його більш глибокий і затяжний характер, так само як і підвищуюча хвиля великого циклу може впливати на подолання кризи [1].

Отже, теорії економічних циклів М. І. Туган-Барановського, М. Д. Кондратьєва і Дж. Кейнса розкривають основні закономірності, періодичність і структуру циклів. Урахування їх у повсякденній практиці менеджменту сприяє розробці відповідних підходів до управління в умовах кризових ситуацій.

Кризи в діяльності підприємства не міф, а об'єктивна реальність. Вони відображають власні ритми розвитку кожного підприємства. часом не співпадаючі з ритмами розвитку макросистем, але міняють свою траєкторію під впливом макроциклів. Закономірності виникнення кризових ситуацій в діяльності підприємства пояснюються певним характером його життєвого циклу. Знання теорії циклів і криз можна використовувати на практиці. В розвитку будь-якого підприємства є видимим певні закономірності, які можуть відрізнятися швидкістю протікання і амплітудою рівня розвитку. Прослідкуємо їх по схемі життєвого циклу підприємства.

Життєвий цикл організації як системи містить у собі, як правило, вісім взаємозалежних ключових етапів:

поріг нечутливості (виникнення організації) -- (Е₇),

становлення (впровадження) -- (Е₂),

розвиток (ріст) -- (Е₃),

зрілість (Е₄)

насичення (Е₅),

спад (Е₆),

крах (банкрутство) (Е₇),

ліквідація чи утилізація (Е₈).



Рис. 2.1 Життєвий цикл організації

Американські учені виявили закономірності підйомів і спадів. Вона полягає. По-перше, в періодичному виникненні кризових ситуацій на всіх стадіях життєвого циклу підприємства, а по-друге, в математично визначеній для малих і середніх підприємств тривалості фаз спаду і підйому. Так, фаза підйому в середньому триває 3 року, а фаза спаду - 2,8 року. У кожній фазі циклу можна виділити наступні етапи:

- криза - скорочення об'ємів виробництва, зниження ділової активності підприємства, падіння цін на продукцію, зростання безробіття;

- депресія (стагнація) - невпевненість, безладність дій, недовіра до кон'юнктури, небажання інвестувати капітал, пристосування господарського життя підприємства до нових умов функціонування і потреб суспільства;

- пожвавлення - ростуть ціни на продукцію, зайнятість, процентні ставки, збільшуються об'єми виробництва і об'єм капіталовкладень (це фаза відновлення);

- під'єм (бум) - впровадження нововведень, оновлення асортименту і номенклатури продукції, що випускається, будівельне зростання капіталовкладень, курсів акцій, процентних ставок, цін, заробітної плати; в результаті економіка підприємства виводиться на новий рівень розвитку, але при цьому готується база для чергової кризи. Обумовленого скороченням сукупного попиту, тобто все повториться знов.

Можливість кризового стану підприємства (або підвищення вірогідності) виникає в перехідні періоди його розвитку - між етапами циклу. Так, кризи можливі в періоди переходу стану підприємства: 1) з області зародження і накопичення потенціалу в область зростаючого розвитку; 2) з області зростаючого розвитку в область стабілізації; 3) з області стабілізації в область циклічної кризи; 4) з області циклічної кризи в область посткризового стану

Наслідки кризи можна згладити. Якщо вчасно переорієнтовувати напрям діяльності підприємства. Це означає необхідність виділення фінансових коштів з прибутку, що отримується від успішної сфери діяльності в період стабільного розвитку підприємства. При цьому стадія розвитку нового вигляду діяльності повинна співпасти за часом із стадією появи тенденції спаду в результатах основної діяльності. В даному випадку стрибок в розвитку підприємства в перехідний період буде згладжений, оскільки вплив негативної тенденції на життєдіяльність підприємства буде ослаблений накладенням позитивної тенденції в розвитку нового вигляду діяльності. Таким чином, життєвий цикл підприємства можна продовжити. Вище була представлена ідеальна модель життя підприємства. Насправді підприємництво завжди пов'язане з безліччю ризиків. Тому профілактичні заходи не вичерпують всіх можливостей впливу на кризи. При настанні ризикового випадку виникає потреба у фінансовому оздоровленні невдах.

Таким чином, теорія циклів може успішно використовуватися на практиці. По-перше, воно дає можливість з високим ступенем вірогідності передбачати подальший хід циклу. Знаючи те, що за зростанням послідує спад, можна прогнозувати момент виникнення останнього, а значить, уникнути «перегріву» в період підйому і завчасно підготуватися до банкрутства. В результаті можна вплинути на скорочення періоду кризи. По-друге, можна підготувати і своєчасно вжити необхідним профілактичним заходам. Для цього слід спиратися на адекватну реальності класифікацію криз і чинників, що їх зумовили, на вивчення досвіду подолання подібних ситуацій, на системи заходів і механізмів, що забезпечують вихід підприємства із стану банкрутства, на кваліфіковані кадри з цих питань.

4. Процес розвитку кризи

Кризу не слід вважати статичним етаном -- це процес. У розвитку підприємства можливі різноманітні відхилення, що швидко можуть призвести до помилкового, небажаного або кризового розвитку і поставити під загрозу не тільки його функціонування, а й власне існування. За своєчасного виявлення, небажаного розвитку можна здійснити адекватну корекцію курсу управління. Для цього, у свою чергу, необхідні глибокі знання щодо процесу кризи і етапів його розвитку.

Кризовий процес передбачає такий розвиток, що змінює, руйнує наявну структуру зв'язків, відносин або формує нову.

У широкому розумінні криза підприємства є обмеженим у часі процесом. Цей процес може бути керованим або принаймні утримуватись у певних межах, перебуваючи під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Залежно від характеру підприємства, його структури, інноваційного потенціалу тощо кризові процеси різняться тривалістю, інтенсивністю та наслідками.

Так, стратегічна криза, криза результатів і криза ліквідності тісно взаємопов'язані.

Процес виникнення цих криз відбувається в певній послідовності. Так, підприємство має певний потенціал для ефективної діяльності й забезпечення прибутків, який поступово вичерпується, якщо застарілі продукти-лідери, що давали прибутки в минулому, не замінюються на нові. У результаті підприємство опиняється у стані стратегічної кризи.

Криза результатів на підприємстві виникає тоді, коли зниження обсягів збуту колишнього продукту-лідера призводить до збільшення витрат на складування, що, у свою чергу, змушує вдаватись до додаткових інвестицій, у тому числі із зовнішніх джерел.

Криза ліквідності виникає через кредитні обмеження інвесторів.

Стадії кризового процесу

Для того щоб визначити час, коли потрібно вжити заходів задля подолання чи недопущення кризи, необхідно диференціювати кризи за стадіями.

Стадії кризового процесу характеризуються з огляду на можливості, потенціал для його подолання, момент виявлення, а також на стримування, визначення потенційних наслідків і необхідних заходів для ліквідації кризи.

Стадія потенційної кризи

Криза підприємства як процес починається на стадії потенційної кризи, тобто можливої, але ще не реальної. Оскільки ще не виразно виявляються ознаки кризи, такий стан підприємства характеризується як квазінормальний, тобто такий, у якому підприємство перебуває постійно, і саме він є точкою відліку виникнення кризи.

На цій стадії можливе зниження ефективності виробництва, технологічного процесу, рентабельності продукції та обсягів прибутку. Наслідком цього є погіршення фінансового стану підприємства, скорочення джерел і резервів розвитку. Вирішити проблему можна шляхом перегляду стратегії, реструктуризації підприємства, зниження витрат, підвищення продуктивності тощо.

Стадія прихованої (латентної) кризи

Ця стадія характеризується кризою, що незабаром виникне, і її вплив та наслідки необхідно визначити за допомогою стандартного інструментарію. На цій стадії ще можна активно вплинути на приховану кризу, вживши запобіжних профілактичних заходів шляхом застосування системи раннього розпізнавання (наприклад, ознакою кризи є наявність збитковості одного чи кількох продуктів). Проблеми в цьому разі криються у сферах стратегічного управління, маркетингу і розв'язуються зазвичай шляхом реструктуризації підприємства.

Стадія гострої кризи, яку можна подолати

На цій стадії підприємство починає безпосередньо відчувати негативні наслідки кризи. Разом з цим посилюється інтенсивність реальних деструктивних впливів, що призводить до гострої нестачі часу для прийняття рішень. Через це зменшується кількість альтернативних варіантів дій.

Разом з тим на цій стадії ще можна подолати гостру кризу за допомогою наявного потенціалу. Для цього підприємство повинно мобілізувати всі наявні можливості.

Недостатність резервних фондів змушує підприємство спрямувати частину резервних коштів на покриття збитків. Лише реструктуризація вже не допоможе вирішити посталі проблеми через брак засобів для її здійснення. Потрібні оперативні заходи для стабілізації фінансового стану підприємства і кошти для здійснення реструктуризації.

Стадія гострої руйнівної кризи

Якщо не вдається подолати гостру кризу, підприємство вступає в останню стадію розвитку кризового процесу, що завершується ліквідацією підприємства. На цій стадії потрібні для подолання кризи засоби значно перевищують наявний потенціал підприємства. Подолати кризовий процес неможливо через цейтнот або спричинені ним неефективні антикризові заходи, інтенсивність кризових явищ, що посилюються деструктивними впливами.

Отже, підприємство стає неплатоспроможним, досягаючи такого критичного стану, коли не вистачає коштів, щоб профінансувати навіть скорочене відтворення або сплатити попередні зобов'язання. А це зумовлює загрозу припинення виробництва і/або банкрутства підприємства.

Таким чином, якщо кризовий процес не заблокувати на початковому його етапі, це загрожує ліквідацією підприємства.

У інтерпретації вітчизняних авторів Ц.р. Беляєва, Г.З., Базарова л.П., Білих, В.И. Котяча та ін. криза розглядається з позиції стадій банкрутства.

1. Прихована стадія банкрутства. Аналіз прихованої стадії банкрутства проводиться з використанням однієї з можливих формул " ціна підприємства”. На прихованій стадії починається непомітне, особливо якщо не налагоджений спеціальний облік, зниження "ціни" підприємства з причини несприятливих тенденцій як усередині підприємства, так і зовні.

Ціна підприємства визначається капіталізацією прибутку по формулі:

V=P/K (1.1)

де

Р - очікуваний прибуток до виплати податків, а також відсотків по позиках і дивідендів;

До - середньозважена вартість пасивів ( зобов'язань) фірми ( середній відсоток що показує відсотки і дивіденди, які необхідно буде виплачувати відповідно до умовами, що склалися на ринку, за позиковий і акціонерний капітали);

V- очікувана ціна підприємства.

Зниження ціни підприємства означає зниження його прибутковості або збільшення середньої вартості зобов'язань.

Зниження поточної ціни підприємства виявиться явно в показниках прибутковості і вимогах банків, акціонерів і інших вкладників засобів. Прогноз очікуваного зниження вимагає аналізу перспектив прибутковості і процентних ставок. Доцільно розраховувати " ціну підприємства" на найближчу і довгострокову перспективу. Умови майбутнього падіння ціни підприємства зазвичай формуються у нинішній момент і можуть бути певною мірою передбачені. Представлений показник ціни не має відношення до цін продажів підприємств.

Зниження прибутковості відбувається під впливом різних внутрішніх і зовнішніх причин. Значна частина внутрішніх причин може бути визначена як зниження якості управлінських рішень. Значна частина зовнішніх - як погіршення умов підприємництва (зростання процентних ставок, цін і вимог вкладників, інфляційні очікування, посилення різних типів ризику вкладень і т.д.).

2. Фінансова нестійкість. На другій стадії починаються труднощі з готівкою виявляються деякі ранні ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу і звіту про фінансових результатах. Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу в будь-якому напрямі. Проте особливу тривогу повинні викликати:

* різке зменшення грошових коштів на рахунках (до речі, і збільшення грошових коштів може свідчити про неможливість подальших капіталовкладень);

* збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження також говорить про утруднення із збутом якщо супроводжується зростанням запасів готової продукції);

* старіння дебіторських рахунків;

* разбалансирование дебіторської і кредиторської заборгованості;

* збільшення кредиторської заборгованості (різке зниження за наявності грошей на рахунках також говорить про зниження об'ємів діяльності);

* зниження об'ємів продажів (несприятливим може опинитися і різке збільшення об'ємів продажів, оскільки в цьому випадку банкрутство може наступити в результаті подальшого розбалансування боргів, якщо послідує непродумане збільшення закупівель, капітальних витрат;

крім того, зростання об'ємів продажів може свідчити про скидання продукції перед ліквідацією підприємства).

При аналізі роботи підприємства ззовні тривогу повинні викликати також:

* затримки з наданням звітності (ці затримки сигналізують про можливо погану роботу

фінансових служб підприємства);

* конфлікти на підприємстві, звільнення кого-небудь з керівництва, різке збільшення числа схвалюваних рішень і т.д.

Підвищеної уваги вимагають і підприємства, що випробовують бурхливе зростання активності. Вони можуть стати банкротами із-за помилкових розрахунків ефективності розбалансованості боргів і т.д.

Існують прийоми вибору оптимальної траєкторії зростання і страхування при неминучих відхиленнях від неї. На практиці необхідне поєднання вирішення фінансових проблем з процесами стратегічного і оперативного управління. Прості підходи використовують матричні способи визначення ринкової ситуації і положення фірми на ринку.

Проте неможливе страхування від всіх можливих ризиків і добре відомо, що висока прибуток в нормальних умовах є сусідами з підвищеним ризиком.

На стадії фінансової нестійкості керівництво часто вдається до косметичних заходів.

Наприклад, продовжує виплачувати акціонерам високі дивіденди, збільшуючи позиковий капітал продаючи частину активів, щоб зняти підозри вкладників і банків.

3. Явне банкрутство. Підприємство не може своєчасно оплачувати довгі і банкрутство стає юридично очевидним.

Банкрутство виявляється як неузгодженість грошових потоків (притоки і відтоку грошей). Підприємство може стати банкротом як в умовах галузевого зростання, навіть буму, так і в умовах галузевого гальмування і спаду. У умовах різкого підйому галузі зростає конкуренція, в умовах гальмування і спаду падають темпи зростання.

У всіх випадках причиною 6анкротства є невірна оцінка керівниками підприємства очікуваних темпів зростання їх підприємства, під які наперед знаходяться джерела додаткового як правило, кредитного фінансування.

Об'єктивним виходом у разі банкрутства є стиснення, якщо не повне зникнення підприємства, як зайвого в даній галузі. По можливості здійснюється або часткове, або повне перепрофілювання підприємства, що може виявитися вигідним при достатніх темпах зростання інших галузей і підгалузей економіки.

У багатьох випадках кризовим явищам можна усунути або запобігти шляхом завчасного проведення реструктуризації підприємства, тобто комплексу заходів, направлених на приведення організаційної структури і системи управління у відповідність з вимогами ринкового середовища. На відміну від антикризового управління реструктуризацію можна і потрібно здійснювати при перших ознаках кризи, що насувається, коли можливостей для проведення перетворень значно більше і з погляду необхідних ресурсів, і з погляду доступних варіантів перетворень.