2

Міністерство освіти та науки

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Кафедра банківської справи

Реферат

на тему:

Державний борг України і управління ним

Виконала: студентка

гр.ЕП-08-2

Ігнатенко Тетяна

Перевірила: ст. викладач

Власенко М.О.



План

Вступ

Державний бюджет: економічна природа і роль

Управління державним боргом України

Зовнішній державний борг України

Внутрішній державний борг України

Державний борг України за 2009 рік

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність даної теми пояснюється, в першу чергу тим, що борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом.

Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Для України вивчення цього питання є вкрай важливим. Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Трансформаційні перетворення в Україні, зумовлені необхідністю радикальної реформи економіки, розпочались на тлі глибоких макроекономічних диспропорцій. Їх прояв, тою чи іншою мірою, посилився в процесі становлення перехідного типу організації суспільства. Відсутність як внутрішньої і зовнішньої, так і інституціональної рівноваги макросистеми, що проявляється у дефіциті бюджету та платіжного балансу, спричинює швидкий розвиток державного боргу.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту.

Незважаючи на швидкі темпи акумуляції державного боргу за ринкової трансформації в Україні (та в інших трансформаційних економіках), його обсяги є незначними згідно світових стандартів оцінки обтяжливості ним країни, а макроекономічна позиція державного боргу вважається відносно врівноваженою. При цьому, на сьогодні борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України. І, як наслідок, дуже важливим є питання теоретичного дослідження проблем формування та управління державним боргом з метою усунення диспропорцій та незбалансованості політики управління державним боргом. Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

Метою дослідження є вдосконалення теоретичної бази проблеми державного боргу за ринкової трансформації, загальних підходів до аналізу закономірностей його розвитку у перехідній економіці та практичних рекомендацій щодо вдосконалення боргової політики в системі макроекономічного регулювання.



Державний бюджет: економічна природа і роль

Центральне місце в системі загальнодержавних фінансів посідає державний бюджет.

Його економічний зміст визначається сутністю та функціями держави, системою господарювання, дією економічних законів.

Фінансові відносини, що складаються у держави з підприємствами, організаціями, населенням мають назву бюджетних.

Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони:

1) виникають в розподільчому процесі, учасником якого є держава;

2) пов'язані з формуванням та використанням централізованого фонду грошових коштів, який призначено для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджетним відносинам притаманний об'єктивний характер. Це зумовлено тим, що в руках держави щорічно має концентруватись певна частка національного доходу, яка є необхідною для потреб поширеного відтворення в масштабах всього суспільства, задоволення соціально-культурних потреб громадян, вирішення інших загальнодержавних завдань.

Бюджетні відносини - це органічна частина економічної структури суспільства, їх функціонування об'єктивно визначено необхідністю матеріально-фінансової основи для здійснення державою її функцій.

В процесі функціонування бюджетні відносини матеріалізуються в бюджетному фонді країни, який має складну організаційну структуру.

Сукупність бюджетних відносин з формування та використання бюджетного фонду країни складає поняття держбюджету.

Таким чином, державний бюджет за своєю економічною сутністю уявляє з себе грошові відносини, що виникають у держави з юридичними та фізичними особами щодо перерозподілу національного доходу країни у зв'язку з утворенням та використанням бюджетного фонду на фінансування народного господарства, оборони, соціально-культурних заходів та інших напрямів.

Погляд на бюджет як на самостійну економічну категорію отримав визнання відносно недавно.

Особливості державного бюджету як економічної категорії накладає відбиток і на функції, що він виконує (розподільчу та контрольну).

Сфера дії розподільчої функції є досить широкою, оскільки у відносини з бюджетом вступають практично всі учасники суспільного виробництва.

Основним об'єктом бюджетного перерозподілу є чистий дохід, але це не виключає можливості перерозподілу частини вартості необхідного продукту, а іноді і національного багатства.

Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування та використання грошового доходу держави відображає всі процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки.

Основу контрольної функції складає рух бюджетних ресурсів, що відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень.

Прояв властивостей, що притаманні бюджету, використання його як інструменту розподілу та контролю є можливим лише за умов людської життєдіяльності, що і знаходить своє відображення в бюджетному механізмі, який є конкретним втіленням бюджетної політики.

Саме Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період є підґрунтям для формування проекту закону про Державний бюджет України. Цей документ розробляє Міністерство фінансів України виходячи з прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку країни на наступний бюджетний період. Проект Основних напрямів бюджетної політики має містити пропозиції Кабміну щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу ВВП;

2) частки прогнозного річного обсягу ВВП, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди.

Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики держави. Судити про неї можна за статтями бюджетних доходів та видатків. Державний бюджет, що складається у формі доходів і видатків, може виступати діючим знаряддям загальнодержавного фінансового контролю. Визначає склад доходів та видатків Державного бюджету України бюджетна класифікація.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, урахуванням організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджет держави - це основний фінансовий план щодо створення централізованого фонду коштів. Як план, він тісно пов'язаний з системою інших планів, які укладаються в державі.

Бюджет складається у формі балансу доходів та видатків.

Доходи та видатки бюджету - це об'єктивно обумовлені категорії, кожна з яких має специфічне суспільне значення:

доходи слугують фінансовою базою діяльності держави;

видатки - для задоволення суспільних потреб.

Управління державним боргом України

Існування державного кредиту зумовлює появу державного боргу. Внутрішні та зовнішні запозичення, які на певний період часу оформляються у вигляді державного боргу, є не тільки індикатором фінансового стану країни, а й показником її конкурентоспроможності.

Державний борг - це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх прийнятих та непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. В цілому, здійснення державою запозичень, в результаті чого утворюється борг, має на меті фінансування бюджету , тобто покриття між різниці між доходами та витратами бюджету, які включають заплановані видатки та платежі з погашення боргу).

Державний борг може бути капітальним і поточним. Капітальний державний борг -- це вся сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, а також доходи (проценти), які необхідно сплатити за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг -- витрати з виплати доходів (процентів) кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і погашення зобов'язань, термін сплати яких настає в поточному періоді.

Державний борг з'являється в результаті фінансування дефіциту Державного бюджету, який, у свою чергу, відображає перевищення бюджетних видатків над податками, зборами та іншими обов'язковими платежами до бюджету. Абсолютні значення державного боргу можуть бути великими, проте борг завжди має перебувати у відповідній пропорції до рівня бюджетного дефіциту і темпів зростання ВВП. Зростання ВВП призводить до відносного зниження державного боргу у відсотках ВВП, що дає змогу зводити бюджет з дефіцитом, не збільшуючи відношення боргу до ВВП. У держави може бути стабільний дефіцит бюджету у процентах до ВВП при стабільному рівні боргу у процентах до ВВП. При цьому абсолютний державний борг збільшується, а відносний -- стабілізується або знижується. У країнах, де ВВП скорочується, бюджетні дефіцити призводять як до абсолютного, так і до відносного збільшення державного боргу.

Виконання державою її регулятивно-контролюючих функцій неможливе без законодавчо визначених і встановлених розмірів внутрішніх та зовнішніх запозичень і державних гарантій на поточний бюджетний рік. Державний борг має економічно обґрунтовані межі, що дають урядові змогу обслуговувати його без ризику виникнення кризи неплатежів.

В залежності від резистентності кредитора відрізняють зовнішні та внутрішні запозичення. Крім того, державні запозичення відрізняються за своєю структурою в залежності від терміну запозичення (довго-, середньо- та короткострокові), валюти (гривня, або іноземна валюта (долар США, евро, японська єна) та ін.

В Україні державні внутрішні та зовнішні запозичення і надання державних гарантій здійснюються в межах встановлених на кожний бюджетний період граничних обсягів державного внутрішнього та зовнішнього боргу України та надання гарантій. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009рік" установити на 31 грудня 2009 року граничний розмір державного боргу України в сумі 192.952.464,7 тис. гривень.

А відповідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»:

Установити на 31 грудня 2010 року граничний обсяг державного боргу у розрізі валют з наступним співвідношенням:

у тис. гривень - 183.426.588,4;

у тис. дол. США - 10.895.552,8;

у тис. СПЗ - 3.125.000;

у тис. євро - 1.174.397,8;

у тис. японських єн - 19.440.044,6.

З урахуванням положень статей 11, 16, 48, 78, 79 та 80 цього Закону, а також у залежності від змін кон'юнктури на зовнішньому та внутрішньому ринках капіталу та у випадках, що дозволяють оптимізувати структуру держаного боргу, дозволити збільшення (зменшення) суми державного боргу в певній валюті з відповідним коригуванням боргу в іншій валюті.

Для співставлення граничного розміру державного боргу, затвердженого цим Законом, з його фактичним обсягом на кінець року використовуються прогнозні курси іноземних та національної валют до долару США, які було враховано в розрахунках до Закону.

Однією з головних характеристик є співвідношення суми державного зовнішнього боргу до ВВП (критичний рівень: 80 - 100 %).

Для характеристики ліквідної позиції економіки країни широко використовується співвідношення планованих платежів з обслуговування боргу до експорту. Цей показник дає оцінку платоспроможності на найближчу перспективу (критичний рівень: 20 - 25 %).

Для оцінки довгострокової платоспроможності часто використовується співвідношення дисконтованої вартості боргу до експорту (критичний рівень: 200-250 %).

Для виміру навантаження на бюджет використовується співвідношення запланованих платежів з обслуговування боргу до суми бюджетних доходів, критичним рівнем для цього встановлено діапазон 25-30%.

Управління державним боргом має відбуватися з урахуванням такої важливої складової усієї фінансової політики України, як політика державних запозичень (боргова політика).

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

§ збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

§ циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

§ скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

§ вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади [6, c.39].

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

§ відношення боргу до ВВП;

§ відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Державний борг класифікується за типами кредиторів і боргового зобов'язання й поділяється на внутрішній і зовнішній (рис. 1).

Рис.1 Класифікація державного боргу

У загальному обсязі державного боргу внутрішній борг становить майже третину. Найбільша частка в ньому припадає на заборгованість перед юридичними особами (за облігаціями внутрішньої державної позики) і банківськими установами, у тому числі перед НБУ за позиками, отриманими для фінансування дефіциту бюджету, а також за залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, і компенсаціями за ними; заборгованість сільськогосподарських підприємств за довго- та короткостроковими позиками, зараховану на державний внутрішній борг України. Цей борг складається із заборгованості минулих років і тієї, що з'являється щороку з новими борговими зобов'язаннями уряду України.

Зовнішній державний борг України

Державний зовнішній борг України -- це заборгованість за непогашеними зовнішніми позиками і невиплаченими за ними відсотками на певну дату. Цей борг складається з боргових зобов'язань перед міжнародними фінансовими організаціями -- МВФ, Світовим банком, ЄС, ЄБРР, іноземними країнами-кредиторами -- Росією, Туркменістаном, Німеччиною, США, а також іноземними банками (фідуціарні позики) і корпораціями.

Отже, державний зовнішній борг -- це заборгованість за позиками, залученими з іноземних джерел. При цьому держава відіграє роль позичальника або гаранта погашення цих позик іншими позичальниками. До складових державного зовнішнього боргу належать:

* прямий борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, і випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Кредитні відносини базуються на прямому державному управлінні;

* умовний борг, що формується при нормативно-адміністративному регулюванні запозичень за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під гарантії держави (гарантований державний борг). Відповідальність за обслуговування цих кредитів несе або держава, або підприємницька структура -- позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів. Якщо безпосередній позичальник-підприємство не виконує своїх боргових зобов'язань перед нерезидентами, то за умовами угоди про позичання набирає чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі гроші перераховуються кредиторам з Державного бюджету, а потім держава намагається повернути кошти від безпосередніх позичальників.

В Україні з 1992 р. за рахунок іноземних кредитів під державні гарантії було реалізовано 90 проектів загальним обсягом 2,4 млрд. гр. Зазначені кредити є низькоефективними. Це пояснюється тим, що більше половини з них спочатку передбачали повне або часткове використання бюджетних коштів для обслуговування та погашення позик. Розрізняють такі позики, що надаються підприємствам на умовах їх обслуговування та повернення виключно за рахунок держави, і такі, що передбачають погашення з бюджетних джерел з поступовим відшкодуванням підприємствами суми боргу в національній валюті або товарами до державних резервів. Відповідно 50 % гарантованих урядом позик було надано на умовах валютної самоокупності підприємств. Основними кредиторами вітчизняних підприємств є Німеччина і США. Значну частину їх коштів було спрямовано в галузі агропромислового комплексу України, на металургійну промисловість, на освіту й охорону здоров'я.

Ураховуючи негативний досвід залучення позик під гарантію уряду, держава фактично призупинила цей процес, вона гарантує виконання тільки тих проектів, що мають для країни стратегічне значення.

У світовій господарській практиці існують різні індикатори зовнішньої заборгованості. Наприклад, за методикою Світового банку, для визначення рівня обтяжливості зовнішнього боргу та віднесення країни до відповідної категорії щодо зовнішньої заборгованості (країни з надмірним чи помірним рівнем заборгованості) використовують показники, наведені в таблиці

Визначення рівня заборгованості пов'язане з основними макроекономічними параметрами: динамікою виробництва та експорту, рівнем процентної ставки, динамікою валютних курсів, бюджетним дефіцитом.

Для країн, що здійснюють радикальні економічні реформи, внутрішні позики та зовнішня фінансова підтримка необхідні для фінансування структурних перетворень, прискорення стабілізації економіки і досягнення економічного зростання.

Проте механізм впливу позик на макроекономічну ситуацію не однозначний. Структура державного боргу за використанням залучених коштів свідчить, що державні позики переважно спрямовувались на поточні потреби держави: забезпечення стабільності функціонування грошово-кредитної системи, фінансування дефіциту платіжного балансу та державного бюджету і здійснення “критичного імпорту” (переважно енергоресурсів). І тільки невелика їх частина спрямовувалася безпосередньо на розвиток економіки. Занепокоєння викликає велика питома вага коротко- та середньострокових зобов'язань (13 % - до 5 років, 62 % - від 5 до 10 років, 11 % - від 10 до 15 років, 14 % -- понад 15 років). У результаті нераціональних і зайвих зовнішніх запозичень можуть виникнути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать можливості уряду щодо здійснення незалежної економічної політики. Обґрунтовуючи економічні наслідки державного боргу, застосовують різні критерії для розрізнення впливу на фінансову систему: термін існування боргу, його структуру, розмір платежів, зміну в розподілі та використанні ВВП на споживання, інвестиції, експорт товарів і послуг.

Управління державним зовнішнім боргом -- це сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску та розміщенням боргових зобов'язань уряду, регулювання ринку державних цінних паперів, надання державних гарантій, обслуговування та погашення боргу тощо. Управління державним зовнішнім боргом передбачає регулювання динаміки державного боргу з підтриманням оптимальних пропорцій між зовнішнім і внутрішнім боргом; максимально ефективне обслуговування боргу із зменшенням питомої ваги витрат на обслуговування боргу у видатковій частині бюджету; вжиття заходів із забезпечення додаткових джерел фінансування, кредитування інших урядів; участь у заходах міжнародних фінансових організацій тощо.

Управління зовнішнім боргом передбачає такі етапи:

* залучення кредитних ресурсів, у тому числі надання гарантій;

* розміщення (напрямки використання);

* обслуговування (сплата відсотків і основного обсягу боргу);

* уточнення і зміни умов залучення, розміщення та погашення. Останній етап передбачає застосування певних методів управління державним боргом: конверсії, консолідації, уніфікації, обміну облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики, а також узагальнених методів: рефінансування і реструктуризації.

Уникнути негативних наслідків запозичення та неспроможності держави виконати зобов'язання можна, застосовуючи метод конверсії, який полягає у зміні дохідності позики, як правило, у бік зменшення в умовах нестабільності фінансових ринків. Проте найчастіше поняття конверсії пов'язується з трансформацією боргових зобов'язань одного виду в боргові зобов'язання іншого виду (конверсія сприяє трансформації зовнішнього боргу у внутрішній і навпаки) або в активи іншої економічної природи -- облігації, менш вигідні з погляду управління боргом, які можна ліквідувати шляхом обміну їх на акції підприємств, частку майна. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією.

Уніфікація передбачає обмін раніше випущених кількох позик на облігації нової позики. В окремих випадках обмін може здійснюватися за регресивним співвідношенням -- коли облігації попередніх випусків прирівнюються до однієї нової облігації у різних пропорціях: 2:1, 5:1, 10:1 тощо.

Відстрочення погашення позики відбувається тоді, коли держава вже випустила велику кількість боргових зобов'язань і умови їх емісії не були вигідні. У такому разі більша частка надходжень від реалізації облігацій нових позик спрямовується на виплату відсотків і погашення раніше наданих кредитів. Уряд повідомляє про відстрочення погашення позик, яке відрізняється від консолідації тим, що не тільки подовжуються строки погашення, а й припиняється виплата прибутків.

Під анулюванням державного боргу розуміються заходи, у результаті яких держава цілком відмовляється від зобов'язань за випущеними позиками. Анулювати свої цінні папери держава може в разі банкрутства або внаслідок приходу до влади нових політичних сил, які з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов'язання попередньої влади.

Рефінансування означає здійснення виплат з погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик. Активно рефінансування застосовується під час виплати відсотків і погашення зовнішньої частини державного боргу. При рефінансуванні використовуються такі схеми: сплата процентних платежів за довгостроковими зобов'язаннями за рахунок емісії короткострокових інструментів; погашення короткострокових облігацій за рахунок емісії нового траншу довгострокових паперів з використанням суми, яка перевищує суму обслуговування довгострокового боргу на покриття дефіциту бюджету.

Реструктуризація -- це метод управління боргом, використовуючи який можна значно полегшити борговий тягар за рахунок перегляду умов і строків сплати загальної вартості кредиту й процентних платежів. Важливу роль в управлінні боргом і його реструктуризації відіграє співробітництво з Паризьким клубом, який розробив стандартизовані форми, методи та умови переоформлення боргів. Серед інструментів реструктуризації вирізняють три основні групи, нижче наведені в таблиці:

В світовій практиці основні схеми реструктуризації ґрунтуються на сукупності заходів держави зі списання боргу, механізмі довгострокового викупу боргу і обміну державного боргу на акції національних підприємств.

Зростаюча вірогідність дефолту призводить до зниження вартості запозичень. Визначити оптимальний рівень списання боргу, за якого досягаються максимально очікувані виплати, можна за допомогою боргової кривої Лаффера (рис. 2).

З точки з подальшим збільшенням обсягу державного боргу починає знижуватись його вартість.

Практика списання боргів, зокрема варіант списання 50 % боргу у Польщі та Єгипті в 1992 p., що видається вигідним, поки що неприйнятна для України. По-перше, списання уможливлюється в разі перевищення трьох з чотирьох показників критичності зовнішньої заборгованості: відношення зовнішнього боргу до ВВП, зовнішнього боргу до річного експорту, процент обслуговування боргу до річного експорту, погашення й обслуговування боргу до річного експорту або наявність політичних передумов (у Польщі - успішне здійснення ринкових реформ, у Єгипті - укладення миру з Ізраїлем).

Рис.2 Боргова крива Лаффера

По-друге, втрачається значна частина політичної самостійності країни і на тривалий час - можливість виходу на міжнародний ринок капіталів. Викуп боргів Україною на відкритому ринку поки що неможливий, адже це передбачає наявність в активі країни-боржника значних золотовалютних резервів або можливість їх швидкого нагромадження за рахунок стимулювання експортних галузей. Реалізація схеми обміну боргу на акції національних підприємств криє в собі небезпеку перерозподілу державної власності на користь зовнішніх кредиторів.

Україна поступово набуває досвід у реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат, подовження строків оплати та обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. Це істотно обмежує бюджетні видатки, послаблює борговий тиск і створює сприятливі умови для економічного розвитку. Стратегія загальної реструктуризації зовнішнього боргу ґрунтується на принципі рівних пропорцій рефінансування боргових зобов'язань для всіх кредиторів України і реструктуризації заборгованості перед офіційними кредиторами шляхом укладення угод з Паризьким клубом, а перед іноземними комерційними банками - з консорціумом комерційних банків. Наприклад, комерційні кредитори запропонували нову єврооблігацію України зі строком погашення до 2007 р. з однорічним пільговим періодом і щоквартальною виплатою доходу в розмірі 10 та 11 % річних. Валютою нового інструменту є долар чи євро. Власники понад 99 % раніше емітованих облігацій погодились на запропоновані урядом України умови реструктуризації, що дало змогу списати 152 млн. дол. державного зовнішнього боргу.

Внутрішній державний борг України

Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р., - 10,78 млрд. грн. (заборгованість по облігаціях внутрішньої державної ощадної позики є досить незначною). Станом на 1 січня 2001 р., граничний розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначається сумою в 25,71 млрд. грн.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміни. А другий - це номінальний борг плюс непогашена заборгованість по соціальних виплатах населенню, пролонгованих у часі.

Особливості функціонування державних фінансів, пов'язані з сучним станом боргового сектора національної економіки.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як підвищення ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень, з характерними бюджетними (і не тільки) перевантаженнями. Надмірний податковий тягар і неподаткові збори залишаються високими. Усе це стримує внутрішній попит і економічну базу зростання.

Державний і гарантований державою борг України на 31 жовтня 2009 року склав 281 млрд. 265 млн. 275,52 тис. грн., або 35 млрд. 158 млн. 159,45 тис. дол., що на 0,6% більше показника на 30 вересня 2009 року.

За даними Мінфіну, державний і гарантований державою зовнішній борг на вказану дату склав 184 млрд. 941 млн. 148,64 тис. грн. (65,75% від загальної суми державного і гарантованого державою боргу), або 23 млрд. 117 млн. 643,58 тис. дол.; державний і гарантований державою внутрішній борг - 96 млрд. 324 млн. 126,88 тис. грн. (34,25%), або 12 млрд. 040 млн. 515,87 тис. дол.

Державний борг України на кінець жовтня цього року склав 205 млрд. 040 млн. 332,93 тис. грн. (72,9%), або 25 млрд. 630 млн. 041,62 тис. дол. Державний зовнішній борг склав 121 млрд. 368 млн. 950,23 тис. грн. (43,15%), або 15 млрд. 171 млн. 118,77 тис. дол. Державний внутрішній борг склав 83 млрд. 671 млн. 382,70 тис. грн. (29,75%), або 10 млрд. 458 млн. 922,85 тис. дол.

Гарантований державою борг України склав 76 млрд. 224 млн. 942,59 тис. грн. (27,10%), або 9 млрд. 528 млн. 117,83 тис. дол., зокрема: гарантований зовнішній борг - 63 млрд. 572 млн. 198,41 тис. грн. (22,6%), або 7 млрд. 946 млн. 524,81 тис. дол.; гарантований внутрішній борг - 12 млрд. 652 млн. 744,18 тис. грн. (4,5%), або 1 млрд. 581 млн. 593,02 тис. дол.

Впродовж січня-жовтня 2009 року сума державного і гарантованого державою боргу України збільшилася в гривневому еквіваленті на 91 млрд. 854 млн. 888,70 тис. грн. (48,50%), здебільшого, за рахунок отримання другого і третього траншів кредитної лінії МВФ у рамках загальної програми стенд-бай в обсязі 4 млрд. СПЗ (спеціальні права запозичень), перевищення випуску ОВДП над їх погашенням і наданням державних гарантій за звітний період.

При цьому державний зовнішній борг збільшився на 35 млрд. 345 млн. 848,44 тис. грн. (41,09%), державний внутрішній борг - на 39 млрд. 004 млн. 835,11 тис. грн. (87,32%).

Гарантований державою борг України збільшився на 17 млрд. 504 млн. 205,15 тис. грн. (29,81%), що пов'язано з наданням державних гарантій відповідно до статті 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».

Державний борг України за 2009 рік

Державний та гарантований державою борг України на 31 жовтня 2009 р. становив 281 млрд. 265 млн. 275,52 тис. грн. або 35 млрд. 158млн. 159,45 тис. дол., в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг - 184 млрд. 941 млн. 148,64 тис. грн. (65,75% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 23 млрд. 117 млн. 643,58 тис. дол.; державний та гарантований державою внутрішній борг - 96 млрд. 324 млн. 126,88 тис. грн. (34,25%) або 12 млрд. 040 млн. 515,87 тис. дол.

Протягом січня-жовтня 2009 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 91 млрд. 854 млн. 888,70 тис. грн. (48,50%), в основному, за рахунок отримання другого та третього траншів кредитної лінії МВФ у рамках спільної програми "Стенд-бай" в обсязі 4 млрд. СПЗ (спеціальні права запозичень), перевищення випуску ОВДП над їх погашенням та наданням державних гарантій за звітний період.

При цьому, державний зовнішній борг збільшився на 35 млрд. 345 млн. 848,44 тис грн. (41,09%), державний внутрішній борг збільшився на 39 млрд. 004 млн. 835,11 тис грн. (87,32%).

Раніше виконуючий обов'язки міністра фінансів України Ігор Уманський повідомив РБК-Україна, що наша країна до кінця поточного року виплатить близько 200 млн. дол. у якості обслуговування зовнішнього суверенного боргу. "Це процентні виплати. Виплат суверенного боргу цього року вже не буде", - сказав він.

Як повідомлялось, за вересень 2009 р. сукупний державний і гарантований державою борг України в доларовому еквіваленті зменшився на 0,6% - до 34 млрд. 909 млн. дол.

Так, за станом на 30 вересня 2009 р. державою борг України становив 279 млрд. 622 млн.70,38 тис. грн. або 34 млрд. 909 млн. 122,39 тис. дол., в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг - 185 млрд. 203 млн. 908,28 тис. грн.. (66,23%) від загальної суми державного та гарантованого державою боргу або 23 млрд. 121 млн. 586,55 тис. дол.; державний та гарантований державою внутрішній борг - 94 млрд. 418 млн. 162,10 тис. грн.. (33,67%) або 11 млрд. 787 млн. 535,84 тис. дол.

Протягом січня - вересня 2009 р. сума державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 90 млрд. 211 млн. 683,56 тис. грн.. (47,63%).



Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

§ збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

§ циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

§ скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

§ вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

Отже, щоб запобігти кризовим ситуаціям у сфері державного кредиту, необхідно вдосконалювати систему управління державним боргом на основі розробки коротко- та довгострокових стратегій управління портфелем зобов'язань країни. Метою стратегії державних запозичень є визначення оптимальної структури та обсягу державного боргу з метою зниження вартості обслуговування позик і мінімізації ризику, який виникає при отриманні кредитів.

Список використаної літератури

1. Закон України Про Державний бюджет України на 2009 рік // Фінанси України -2008. - №5.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Паякін Ю.І. Основи економічних знань. - К.: Вища школа. - 1998. - с.544.

3. Д'яконова І.І. Удосконалення методів регулювання доходів і видатків державного й місцевого бюджетів // Фінанси України. - 2006. - №3. - с.125-129.

4. Економічна теорія: у 2-ох кн. Кн.1. Макроекономіка: Навч. посібник /За ред. З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. - К.: Заповіт, 1997. - 408с.

5. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Навч. посібник для вузів. - 2-е видання. - К.: Наукова думка, 2008. - 304с.

6. Закон України “Про бюджетну систему України” //Правові аспекти приватизації в Україні. - К., 1996. - с.51-52.

7. Організація виконання державного бюджету //Фінанси України. - 1998. - №3. - с.37-45.

8. Радіонова І.Ф. Податково-бюджетна політика. Проблема дефіциту державного бюджету та державного боргу //Загальна економіка: Підруч. для ліцеїв і гімназій. - К., 1995. - с.277-290.

9. Радіонова І.Ф., Бурлай Т.В. Модель дефіциту бюджету України //Фінанси України. - 1998. - №9. - с.9-15.

10. Редіна Н.І., Гордєєва Л.П. Дефіцит бюджету й основні шляхи його подолання в Україні //Фінанси України. - 2000. - №5. - с.93-97.

11. Ротов А.І. Формування державного бюджету України //Фінанси України. - 2003. - №9. - с.18-21.

12. Cтатистичні дані державного комітету статистики України за 2005-2009 рр.