Собівартість і калькуляція

16

Вступ

Одним з елементів цілісної системи управління є управління витратами підприємств і організацій. Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання.

Управління витратами передбачає управління процесами та факторами, що впливають на формування витрат, їх рівень та склад, головне в якому - попередження нераціонального використання ресурсів.

Актуальність проблем, пов'язаних з управлінням витратами і калькулюванням собівартості продукції дозволили висунути гіпотезу: традиційна система управління витратами відірвана від практичних потреб управління ними ж. Традиційна система управління витратами не відповідає потребам управління в частині: точності і своєчасності формування витрат, оцінки структури і динаміки витрат, організації надання інформації керівництву підприємства для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Пошук шляхів зниження витрат виробництва в сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності роботи підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрішньовиробничої реструктуризації відповідно до змін кон'юнктури ринків збуту продукції. Ціллю обліку собівартості продукції є своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, з визначенням фактичної собівартості окремих видів продукції і всієї продукції загалом, а також з контролем за використанням матеріальних ресурсів і грошових коштів.

Собівартість продукції (послуг). Кошторис виробництва

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, тим ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка безпеки потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства.

До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість -- це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева -- відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева -- головним чином для ціноутворення.

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва -- це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1)матеріальні витрати;

2)витрати на оплату праці;

3)відрахування на соціальні заходи;

4)амортизація основних фондів і матеріальних активів;

5)інші витрати, пов'язані з основною діяльністю.

Таке групування для всіх підприємств промисловості є ідентичним. До складу елемента "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва):

* сировини й основних матеріалів;

* купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

* палива й енергії;

* будівельних матеріалів;

* запасних частин;

* тари і тарних матеріалів;

* допоміжних та інших матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи -- це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі виробництва продукції (робіт, послуг). Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового ресурсу й у зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг).

До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:

* виплати заробітної плати за окладами й тарифами;

* премії та заохочення;

* компенсаційні виплати;

* оплата відпусток;

* оплата іншого невідпрацьованого часу;

* інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включається:

* відрахування на пенсійне забезпечення;

* відрахування на соціальне страхування;

* страхові внески на випадок безробіття;

* відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

* відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" входить сума нарахованої амортизації:

* основних ресурсів;

* нематеріальних активів;

* інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди та природні ресурси, інвентарна тара).

До складу елемента "Інші витрати", пов'язані з основною діяльністю, включають витрати, що не ввійшли до складу перелічених вище елементів, зокрема:

* витрати на відрядження;

* на послуги зв'язку;

* виплати матеріальної допомоги;

* плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні - додається.

Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. На стадії прогнозування величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

Структура собівартості - це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

На основі аналізу структури собівартості розрізняють:

а) матеріаломісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промисловості);

б)енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);

в)фондомісткі (капіталомісткі) виробництва(підприємства нафтопереробної промисловості, виробництво електроенергії);

г)трудомісткі виробництва(підприємства вугільної та металообробної промисловості, машинобудування, точне приладобудування).

Калькуляція продукції. Класифікація витрат за статтями

Калькуляція -- це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляції складають на продукцію основного й допоміжного виробництв щомісячно, за квартал, за рік за цільовим призначенням. Розрізняють такі види калькуляції:

* планові(складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін);

* кошторисні(стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін);

* нормативні(складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу).

Перелічені види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції і використовують при складанні кошторису.

Калькуляції, що за даними бухгалтерського обліку відображають фактичні витрати, називають звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням планових завдань із собівартості продукції і для виявлення резервів подальшого зниження витрат.

При калькулюванні встановлюють об'єкти калькулювання, вибирають калькуляційні одиниці, визначають калькуляційні статті витрат та методики їх обчислення.

Об'єкт калькулювання - продукція (робота, послуга), собівартість якої обчислюється. До об'єктів калькулювання належать основна та допоміжна продукція (інструмент, запасні частини), послуга і роботи (ремонт, транспортування тощо). Головним об'єктом калькулювання є готова продукція, що поставляється за межі підприємства спо­живачам. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця -- одиниця його кількісного вимірювання (у штуках, метрах, тоннах, кіловат-годинах тощо). Наприклад, об'єкт калькулювання -- вугілля, електроенергія, взуття, калькуляційна одиниця відповідно -- 1 тонна, 1 кіловат-година, 100 пар взуття.

При калькулюванні продукції (робіт, послуг) витрати групують за калькуляційними статтями, перелік і склад яких установлюється підприємством самостійно.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за такими статтями калькуляції (типовими для більшості підприємств):

1) сировина та матеріали;

2)куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3)паливо й енергія на технологічні потреби;

4)зворотні відходи (вираховуються);

5)основна заробітна плата;

6)додаткова заробітна плата;

7)відрахування на соціальні заходи;

8)витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

9)відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

10)витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання;

11)загальновиробничі витрати.

Сума перших 10 статей становить технологічну собівартість, сума 11 статей - цехову (виробничу) собівартість виготовленої продукції. До статті "Сировина та матеріали" включають вартість:

* сировини та матеріалів, що входять до складу виготовлюваної продукції, створюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг);

* купованих матеріалів, що використовуються у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу й упакування продукції.

До цієї статті належать витрати, пов'язані з використанням природної сировини, у частині відрахувань для покриття витрат на геологорозвідку і геологопошуки корисних копалин, на рекультивацію земель, плата за деревину, продану на пні, і за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів.

Стаття калькуляції "Куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій" містить вартість:

* купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що потребують монтажу або додаткового оброблення на даному підприємстві;

* робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, щоне належать до основного виду діяльності.

До робіт і послуг виробничого характеру належать: здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, оброблення сировини і споживчих матеріалів, часткове оброблення напівфабрикатів і виробів тощо за умови, що ці послуги відносять безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції.

Вартість купованих комплектуючих виробів, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру входить безпосередньо до вартості окремих видів і замовлень.

До статті калькуляції "Паливо та енергія на технологічні потреби" належать витрати на всі види палива (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), безпосередньо використовувані у процесі виробництва продукції.

У статті калькуляції "Зворотні відходи" відображається вартість повернутих відходів, що вираховуються з загальної суми витрат, віднесеної на собівартість продукції.

До статті калькуляції "Основна заробітна плата" належать витрати нарахованої основної заробітної плати відповідно до прийнятих підприємством систем оплати праці у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників, зайнятих у виробництві продукції.

Стаття калькуляції "Додаткова заробітна плата" охоплює витрати нарахованої виробничому персоналові підприємства додаткової заробітної плати за працю понад визначені норми, за трудові успіхи та винахідництво і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До статті калькуляції "Відрахування на соціальні заходи" входять:

1)відрахування на обов'язкове страхування, у тому числі на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

2)відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування (до Пенсійного фонду).

До статті калькуляції "Витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції" належать витрати:

* підвищені витрати на виробництво нових видів продукції в період їх освоєння, а також витрати, пов'язані з підготовкою й освоєнням випуску продукції, не призначеної для серійного випуску або масового виробництва;

* на освоєння нового виробництва, цехів і агрегатів (пускові витрати), на винахідництво і раціоналізацію.

Витрати, пов'язані з освоєнням нових видів продукції, належать до витрат майбутніх періодів і включаються до собівартості виробів частинами протягом установленого (не більш як дворічного) терміну з моменту початку їх серійного або масового випуску виходячи з кошторису цих витрат і кількості продукції, що виготовляється за цей період.

Стаття калькуляції "Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати" містить витрати на:

* відшкодування вартості спеціальних інструментів (спецоснащення) і пристосування цільового призначення незалежно від їх вартості;

* проектування, виготовлення (придбання) спеціального інструменту і пристосувань цільового призначення;

* ремонт і утримання у робочому стані спеціального інструменту і пристосувань цільового призначення;

* утримання спеціальних служб підприємства, що обслуговують поточне виробництво визначених видів виробів (спеціальних конструкторських бюро та ін.), крім випадків, коли ці витрати відшкодовуються замовником понад договірну ціну за виріб або за рахунок спеціальних асигнувань;

* проведення епізодичних і періодичних дослідів, оплату експертиз, консультацій, пов'язаних з використанням спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення, вартість технічної документації.

До статті калькуляції "Витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання" належать:

* амортизаційні відрахування на повне відтворення виробничого устаткування, транспортних засобів, цінного інструменту;

* витрати на проведення усіх видів ремонту.

Амортизаційні відрахування на надані в оперативну оренду основні засоби (крім тих, що належать до державної форми власності) нараховуються орендодавцем. Амортизаційні відрахування на надані в оренду основні засоби, а також на надані в оперативну оренду основні засоби, що належать до державної форми власності, нараховуються орендарем і використовуються ним виключно на повне відновлення орендованої частини основних засобів;

* сума сплачених орендарем процентів (винагород) за користування наданих в оперативну і фінансову оренду основних засобів.

До статті калькуляції "Загальновиробничі витрати" належать:

* витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо);

* амортизація основних фондів та нематеріальних активів загально-виробничого призначення (цехового, дільничного);

* витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних фондів загальновиробничого призначення;

* витрати на вдосконалення технології й організації виробництва;

* витрати на опалення, освітлення, водопостачання;

* витрати на обслуговування виробничого процесу;

* витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;

* інші витрати (витрати від браку, оплата простоїв тощо).

Розподіл витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування здійснюється одним із таких методів:

1)методом розрахунку нормативних ставок витрат на один виріб (на частку участі цеху у виготовленні даного виробу на замовлення);

2)методом розрахунку рівня витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування на одну вартісну одиницю заробітної плати виробничих робітників (окремо по механізованих та ручних роботах).

За першим методом, устаткування кожного цеху об'єднують до груп за ознакою приблизної рівності витрат на одну годину роботи устаткування й установлюють нормативну величину витрат на одну годину роботи одиниці устаткування кожної групи, прийнявши за умовну одиницю витрати на одну годину роботи однієї з груп устаткування. Відносно цієї умовної одиниці визначають коефіцієнти витрат решти груп устаткування.

Планову вартість однієї коефіцієнто-верстато-години отримують шляхом ділення загальної суми (на плановий період) витрат на утримання й експлуатацію устаткування на загальну кількість планових коефіцієнто-верстато-годин роботи устаткування. Нормативна ставка витрат на утримання й експлуатацію устаткування на один виріб, що входять до його планової собівартості, розраховується множенням планової вартості однієї коефіцієнто-верстато-години на загальну кількість коефіцієнто-верстато-годин на один виріб (виходячи з трудомісткості виробу).

Другий метод використовується в цехах з устаткуванням з невеликою різницею у витратах на одну годину роботи. Кошторисну ставку визначають як результат від ділення загальної суми (на плановий період) витрат на утримання й експлуатацію устаткування на плановий загальний фонд тарифної заробітної плати основних виробничих робітників цеху, помножений на тарифну заробітну плату цих робітників, розраховану на один виріб.

При розподілі загальновиробничих витрат розрізняють загальновиробничі витрати постійні й змінні.

Змінні загальновиробничі витрати (витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються пропорційно до зміни обсягу виробничої діяльності), розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати (витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності) розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно. При цьому під нормальною потужністю розуміють очікуваний середній обсяг діяльності підприємства.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Перелік і склад загальновиробничих витрат установлюється підприємством.

Класифікація статей калькуляції

Витрати на виробництво можуть бути класифіковані за рядом ознак.

Класифікація витрат на виробництво:

· за місцем виникнення витрат:

виробництва, цеху, дільниці, служби

· за видами продукції (робіт, послуг) :

на вироби, типових представників виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну, реалізовану продукцію

· за видами витрат:

економічні елементи, статті калькуляції

· за складом витрат:

елементні, комплексні

· за способами перенесення вартості на продукцію:

прямі, непрямі

· за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат:

змінні, постійні

· за календарними періодами:

поточні, одноразові

· відносно до собівартості продукції:

витрати на продукцію, витрати періоду

За складом видатків статті калькуляції поділяються на елементні (прості) і комплексні Елементні складаються тільки з одного однорідного економічного елемента і не підлягають подальшому розчленовуванню (сировина і матеріали, основна зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне страхування тощо). Комплексні складаються з декількох економічно різнорідних елементів, які мають однакове виробниче призначення (витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі/цехові витрати тощо). Зокрема, загальновиробничі (цехові) витрати містять у собі практично весь спектр елементних витрат: матеріальні витрати (наприклад, на воду і допоміжні матеріали, опалення і освітлення цеху), зарплату (загальноцехового персоналу), витрати на соціальне страхування (нарахування на попередню статтю), амортизацію будівель цеху і загальновиробничого устаткування.

За способом перенесення витрат на собівартість продукції при її калькулюванні вони поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом лише даного виду виробу і можуть бути розраховані безпосередньо (прямо), виходячи з обсягу виробленої продукції. Найбільш характерними статтями даного виду витрат є основні матеріали, купівельні комплектуючі вироби, основна зарплата основних виробничих робітників. Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (наприклад, загальновиробничі й адміністративні витрати). Їх облік у собівартості даної продукції здійснюється побічно: вони беруться в процентному відношенні від прямих видів витрат, неначе б то накладаються на них. Не випадково непрямі витрати називаються іще накладними, а прямі - основними. Базою розподілу непрямих витрат можуть бути різні статті основних видатків. Вибір способу розподілу повинен відповідати максимальному наближенню результатів розподілу до фактичних витрат на даний вид продукції.

Основні методи калькулювання собівартості

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом. Продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Все витрати в межах норм враховуються без групування, по окремим замовленням. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинам и винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

При використанні кожного з перерахованих методів контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

Центри витрат представляються виробничими і структурними підрозділами, які характеризуються різноманіттям функцій і виробничих операцій, що дозволяє деталізувати облік, посилити контроль за витратами і підвисить точність калькулювання.

Центр відповідальності - організаційний підрозділ, який очолюється керівником, котрий забезпечує контроль планових, нормативних і фактичних витрат. Вони підрозділяються на головні і функціональні. Головні центри контролюють витрати по місцям їх виникнення, а функціональні поширюють витрати на інші місця їх виникнення при умові, що цей центр обслуговує кілька центрів витрат.

Висновок

Отже, можемо зробити висновок, що калькуляція собівартості - вирахування собівартості одиниці продукції або одиниці виконаних робіт зі статей витрат.За допомогою неї забезпечується відображення витрат підприємств у грошовій формі на виробництво і реалізацію одиниці конкретних видів продукції, а також на виконання одиниці окремих видів робіт (перевезень, ремонту й ін.) у різних галузях господарства. Для визначення економічної ефективності капітальних вкладень і нової техніки складаються проектні калькуляції. Вони дозволяють економічно обґрунтувати найкраще проектне рішення , зіставити рівень собівартості продукції на знову споруджуваних або реконструйованих підприємствах з показниками собівартості на діючих підприємствах, порівняти рівень собівартості продукції після впровадження нових технологічних процесів, механізації й автоматизації виробництва , проведення інших заходів, з показниками собівартості при старій техніці.

Для виявлення резервів зниження собівартості необхідно визначити фактори, які обумовлюють це зниження.

Під факторами зниження собівартості продукції (робіт, послуг) розуміють усю сукупність рушійних сил і причин, які визначають її рівень та динаміку.

Розрізняють такі фактори зниження собівартості продукції:

1) підвищення технічного рівня виробництва, зокрема упровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технології, що застосовується; краще використання сировини та матеріалів;

2) поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; упровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних вироб ничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо;

3) зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва;

4) зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

Список рекомендованої літератури

1. П(С)БО 16 «Витрати», затверджено наказом МФУ від 19.01.2000 №27/4248, із змінами і доповненнями // Нова бухгалтерія. - 17.04.2006. - С. 136-140.

2. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. №47.

3. Байдик О. Нормативний метод обліку витрат на виробництво продукції. //Баланс.- 2001.- №7 (спецвипуск).- С.50-61

4. Белоусова И. Проблеми впровадження управлінського обліку на підприємствах / Бухгалтерський облік та аудит. - 2005. - №5. с.12-16

5. Бланк И.А. Управление активами. - Киев: “Ника-Центр”, 2000. - 720 с.

6. Бутинець Ф.Ф. та ін. Бухгалтерський управлі-нський облік. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 448 с.

7. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2006. - 350 с.

8. Володькіна М. В. Економіка промислового підприємства. Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 196 с.