Інфляція та антиінфляційна політика України

Зміст

Вступ

1. Інфляція та антиінфляційна політика

1.1 Суть інфляції. Її типи та види

1.2 Причини та наслідки інфляції

1.3 Сутність антиінфляційної політики

1.4 Методи та інструменти антиінфляційної політики

2. Аналіз інфляційних процесів 2008-2009 рр.

2.1 Аналіз інфляційних процесів 2008 року

2.2 Аналіз інфляційних процесів 2009 року

3. Світовий досвід боротьби з інфляцією та антиінфляційна політика України

3.1 Світовий досвід боротьби з інфляцією

3.2 Напрямки антиінфляційної політики України

Висновки

Література

Вступ

Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу негативно впливаючи на всі сторони життя суспільства. Вона знецінює результати праці, знищує заощадження юридичних і фізичних осіб, перешкоджає довгостроковим інвестиціям і економічному зростанню. Висока інфляція руйнує грошову систему, провокує втечу національного капіталу за межі країни, ослабляє національну валюту сприяє її витісненню у внутрішньому обігу іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету. Інфляція є найефективнішим засобом перерозподілу національного багатства - від бідніших шарів суспільства до багатших. У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Проте вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і достатньо широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. Останніми роками в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції. На відміну від Заходу, в Україні, що здійснює перетворення господарського механізму інфляційний процес розгортається, як правило в зростаючих масштабах. Це вельми незвичайний специфічний тип інфляції, що погано піддається забороні і регулюванню. Цінова нестабільність економічно і психологічно вимотує більшість людей, створює величезну соціальну напруженість в суспільстві підсилюючи тим самим його соціальне розшарування.

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається, що її поява пов'язана мало не з виникненням грошей функціонуванням яких вона нерозривно зв'язана. Термін інфляція вперше став уживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861 - 1865 рр. і позначав процес розбухання паперовий-грошового звернення. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті відразу після Першої світової війни. Вона, як би прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, яка стала явно слабшати, - циклічним кризам.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. У буквальному перекладі термін «інфляція» (від латинського іnflatі означає “здуття ”, тобто переповнювання каналів звернення надмірними паперовими грошима, не забезпеченими відповідним зростанням товарної маси. Лаконічно інфляції можна дати ще і таке визначення: інфляція - це підвищення загального рівня цін. Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг і іноземних валют, що зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Деякі учені додають до цього переліку ще і золото, надаючи йому як і раніше значення загального еквівалента. Зазвичай інфляція має в своїй основі не одну, а декілька взаємозв'язаних причин, і виявляється вона не тільки в підвищенні цін. Разом з відкритою ціновою має місце прихована, або пригнічена інфляція, яка виявляється перш за все в дефіциті, погіршенні якості товарів. Але не всяке підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися через поліпшення якості продукції, погіршення умов добування паливно-сировинних ресурсів зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило не інфляційне, а до певної міри логічне, виправдане зростання цін на окремі товари. Сучасна інфляція має ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний, якщо раніше вона охоплювала більший або менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний.

1. Інфляція та антиінфляційна політика

1.1 Суть інфляції. Її типи та види

Термін інфляція (від лат. Іnflatіo - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861 - 1865 рр. і означав процес збільшення паперово - грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після закінчення Першої світової війни.

Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально - економічне явище , породжене дизпропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Інфляцію ділять на класичну і сучасну.

Класична мала місце в XVІІ - XІX ст. Характерною межею був тимчасовий характер. Вона виникала в надзвичайних ситуаціях, переважно під час війни, коли держава фінансувала військові фінансові втрати за допомогою грошового верстата. Класична інфляція, як правило, була гіперінфляцією.

Сучасна інфляція ділиться на декілька видів. З позиції зростання цін розрізняють:

1. Повзуча (помірна) інфляція, для якої характерні відносно невисокі темпи зростання цін, приблизно до 10% в рік. Такого роду інфляція властива більшості країн з розвиненою ринковою економікою і вона не представляється чимось незвичайним. Багато сучасних економістів вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Вона дозволяє ефективно коректувати ціни стосовно умов виробництва і попиту, що змінюються. Середній рівень інфляції по країнах Європейського співтовариства склав за останні роки близько 3 - 3,5%.

2. Галопуюча інфляція при якій характерне зростання цін від 20% до 200% в рік. Є вже серйозною напругою для економіки, хоча зростання цін ще не складно передбачити і включити в параметри операцій і контрактів.

3. Гіперінфляція найбільш згубна для економіки. Є астрономічним зростанням кількості грошей в обігу, і як наслідок - катастрофічне зростання товарних цін. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют.

Гіперінфляція завдає сильного збитку населенню, руйнується національне господарство. Більшість економічної літератури приводять як приклади Нікарагуа періоду громадянської війни (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією показав, що це ще далеко не межа.

Якщо розглядати інфляцію з погляду співвідносності зростання цін по різних товарних групах, тобто по ступеню збалансованості їх зростання, то можна виділити:

- збалансовану інфляцію

- незбалансовану інфляцію.

При збалансованій інфляції ціни різних товарів незмінні щодо один одного, а при незбалансованій - ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях.

З погляду передбаченості інфляцію ділять на: очікувану та неочікувану.

Очікувана інфляція може передбачатися і прогнозуватися заздалегідь з достатнім ступенем надійності; неочікувана - виникає стихійно і прогноз тут неможливий. Чинник передбаченості по-новому освітлює нам питання впливу інфляції на стратегію бізнесу, а саме: всі фірми і все населення знає напевно, що наступного року ціни зростуть, скажемо в 100 разів, то в умовах ідеального вільного ринку є цілий рік на завчасну адаптацію до спрогнозованого стрибка цін. Всі підприємства і населення також підвищать в 100 разів ціну на свій товар (верстати, устаткування, послуги, робоча сила ). Ніхто, таким чином, істотно не постраждає навіть від гіперінфляції, а у разі непередбачуваності, несподіванці зростання цін навіть на 10% (помірна інфляція) може відбутися істотне зниження прибутковості відповідних підприємств.

Комбінація збалансованої і очікуваної інфляції не наносить істотної економічної шкоди, а незбалансованою і неочікуваною - особливо небезпечна, чревата великими витратами адаптаційного плану. Економісти розрізняють також такі типи інфляції, як: інфляція попиту , інфляція витрат (пропозиції).

Отже, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

1) Диспропорційна - незбалансованість державних витрат і доходів, так званий дефіцит державного бюджету. Часто це дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстата», що приводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, до інфляції.

2) Інфляційно небезпечні інвестиції - переважно мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть в створенню додаткового платоспроможного попиту і, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування зазвичай є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3) Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в значній мірі олігополістічен. Олігополіст, прагнучи підтримати високий рівень цін, зацікавлений в створенні дефіциту.

1.2 Причини та наслідки інфляції

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна конюктури ринку, дія зовнішньо економічних зв'язків, стихійних лих і т.д. Отже ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

Так ріст цін, пов'язаний з циклічними коливаннями конюктури, неможна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній для ХІХ - початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа - якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновано будівлі, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати.

Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвемо найважливіші із них.

По - перше, це диспропорційність , або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По - друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційна небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

По - третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв'язки збільшують небезпечність « імпортованої» інфляції.

По - четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики.

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так, зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв'язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення «ціна - заробітна плата», перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори.

Головними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної процентної ставки на капітал, падіння рівня життя народу.

Основний розподільчий вплив інфляції виникає через відмінності у активах (все, що має грошову вартість) і пасивах (борги), якими володіють люди. Окрім перерозподілу доходів, інфляція впливає на економіку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рівень обсягу виробництва в цілому. Тут слід зауважити, що безпосереднього зв'язку між цінами і обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує і ціни, і обсяг виробництва.

Загальні негативні наслідки інфляційних процесів є:

а) посилення диспропорцій в економіці, дезорганізація господарських зв'язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляцій, посилення злочинності;

б) зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності;

в) зниження стимулів до продуктивної діяльності, гальмування науково-технічного процесу;

г) відкрита інфляція призводить до зростання витрат на одиницю продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що кінець-кінцем спричиняє зростання цін;

д) притамована інфляція супроводжується розривом між адміністративно встановленими цінами і ринковими (як правило, вищими); відпливом товарів у тіньову економіку, посиленням її; зростанням дефіциту, збільшенням черг; збагаченням ділків тіньової економіки. Серйозні загрози для національної економіки, що створює інфляція, мають як внутрішній, так і зовнішній прояв. У разі інфляції витрат, країни, економіка яких залежить в основному від зовнішньої торгівлі промисловими, легко замінюваними товарами, можуть втратити експортні ринки, якщо ціни та витрати в цих країнах зростають швидше, ніж в інших країнах. Таким чином, проблема стабілізації цін тісно пов'язана з питаннями збереження конкурентоспроможності держави на зовнішніх ринках.

1.3 Сутність антиінфляційної політики

У західних країнах інфляція стала практично невід'ємною частиною ринкової системи господарювання. Це дає під стави говорити не тільки про наслідки, а й про деякі специфічні функції інфляції. Ряд економістів дотримується точки зору, що незначна за рівнем інфляція (наприклад, щорічні підвищення цін на 3 - 4%), що супроводжується відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулювати виробництво. Відповідно до моделі Хікса ІS-LM певне зростання грошової маси М створює своєрідний стимул для збільшення об­сягів продукції, що випускається.

За прогнозом темпи інфляції в індустріально розвинутих країнах у найближчі роки збережуться в середньому на рівні 2,5-3%,тоді як у країнах, що розвиваються, середньорічний темп інфляції становитиме 8-12%. У Колумбії, Перу, Болівії темпи інфляції можуть досягнути сотень і тисяч відсотків.

Надзвичайно небезпечна двозначна (а тим більше тризначна) інфляція. В умовах двозначної інфляції складно спрогнозувати доходи й витрати, внаслідок чого економічна діяльність орієнтується на найбільш доходні та швидко відшкодовуванні її види, і економічний спад стає досить імовірним.

Отже, незважаючи на можливу начебто "позитивну" роль інфляції, виходячи з-під контролю й навіть будучи регульованою, вона має значні соціально-економічні наслідки - закріплення стагнації, зниження економічної активності, зростання безробіття тощо. Тому розвинуті країни Заходу ставлять за мету досягнення не інфляційного економічного зрос­тання та забезпечення зайнятості.

Пом'якшити негативні соціально-економічні наслідки інфляції можливо лише в разі ефективного регулювання рівня інфляції, розробки науково обґрунтованої антиінфляційної політики. Розрізняють прогнозовану й не прогнозовану інфляцію. Особливу загрозу становить не прогнозована інфляція, у подоланні якої значну роль відіграє правильно визначена, зважена антиінфляційна політика.

Мета антиінфляційної політики держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більш негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки це призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державними зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення.

Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об'єктивних, економічно обґрунтованих системних прогнозах.

Системне прогнозування інфляційних процесів передбачає визначення тенденцій у динаміці індексу інфляції за допомогою аналітичних трендів, а також оцінки з одного боку ступеня впливу причинно зумовлюваних монетарних, фінансових та інших макропоказників на індекс інфляції з другого оцінки впливу інфляції на динаміку реального валового внутрішнього продукту.

Слід відзначити, що існують два основні і найбільш типові прояви інфляції. Перший - це інфляція попиту, коли домашні господарства витрачають гроші швидше, ніж виробляються і надходять до ринку товари та послуги. За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки "інфляція попиту", тобто зростання цін, яке спричиняється перевищенням попиту над пропозицією товарів та послуг відбувається за екстремальних у мов, а саме: за умов воєн та революцій, природних катаклізмів і соціальних потрясінь. Головною проблемою нормально функціонуючої економіки, навпаки, є проблема збуту, реалізації, іншими словами, проблема ринку.

Другий, досить поширений тип інфляції - це "грошова інфляція", яка виникає і набуває розвитку в результаті надмірної грошової емісії та кредитної експансії. Цей тип інфляції також спостерігається під час воєнних лихоліть, післявоєнної розрухи, в умовах проведення політики "шокової терапії" в країнах перехідної економіки. Оскільки в країнах перехідної економіки досить сильним її компонентом залишається монополізація виробництва як пережиток централізованої та високо мілітаризованої економіки, то інфляційний процес, крім товарного дефіциту та надмірної грошової емісії, у значній мірі посилюється також монопольним диктатом цін. Водночас, економічна свобода та мотив максимізації до­ходів в умовах розумної державної політики все більше стимулюють підприємницьку діяльність. Починають збільшуватись інвестиції в економіку, поступово зростає виробництво, ринок щодалі більше починає наповнюватись товарами. Одночасно зростає сфера надання послуг, оскільки вона набуває великої ролі в економічному житті. За такої економічної ситуації інфляція поступово втрачає сили свого розвитку, і врешті зникають чинники, які живлять інфляційний процес. Крім того, у міру завершення завдання лібералізації цін політика "шокової терапії", що розрахована на болісний, але рішучий перехід від централізовано-розподільчої системи до системи ринкових відносин, поступається конструктивній політиці роздержавлення і приватизації. Необхідною передумовою здійснення цих завдань ринкових реформ є політика макроекономічної фінансової стабілізації з її антиінфляційним спрямуванням.

Однак, економісти нерідко говорять про позитивні риси інфляції. Одні з них вважають, що проблему нееластичності номінальної зарплати до зниження можна усунути за допомогою інфляції, зменшуючи реальну зарплату. Інші припускають, що чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, яка забезпечує певне підвищення темпів економічного зростання.

Полеміка щодо негативних і позитивних наслідків інфляції стимулює розвиток теорії оптимального рівня інфляції. Очевидно те, що висока інфляція, яка виходить за певні межі, несприятливо впливає на суспільство та економіку загалом. Вітчизняній економіці ще далеко до стабільності цін. Проте дослідження оптимального рівня інфляції, який має стати одним з орієнтирів стратегічного розвитку національної економіки, повинні проводитись уже зараз.

Отже, визначивши сутність антиінфляційної політики, можна зробити висновок, що антиінфляційна політика держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення. Тому можна перейти до розгляду наступного пункту плану.

1.4 Методи та інструменти антиінфляційної політики

Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів, що спираються на кредитно-грошову і фіскальну політику. Це заходи або безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності. Перший метод реалізується шляхом змін у системі оподаткування ( як правило підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати. Другий - це індексація доходів, застосування механізму корегування процентних ставок відповідно до темпів інфляції та ін. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.

Як правило в умовах боротьби з інфляцією ці методи використовуються комплексно, що дає більш виражений ефект і дозволяє пом'якшити труднощі припадаючи на долю економіки країни.

а) Методи антиінфляційного оподаткування.

В процесі стримування інфляції податки відіграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачів, високі податки носять антиінфляційний характер. Однак, податки можуть також збільшувати витрати виробництва, підвищуючи через це рівень цін на товари.

Розглянемо ті спотворення в оподаткуванні, які викличе неочікувана інфляція, тобто випадок, коли цей елемент економічної системи країни до дій в умовах інфляції не пристосований.

Політика податкового регулювання доходів (TІP) орієнтована на використання податків і створення у фірм та робітників стимулів не піднімати ціни й зарплату.

TІP - це система, при якій за допомогою податкової системи фірми й зайняті на них робітники заохочуються або наказуються в залежності від зростання рівня цін й зарплати. Отже за умов реалізації такої політики підвищення цін коштуватиме фірмам надто дорого. Тому в них з'являється стимул не допускати значного збільшення цін. Зростання цін по всіх фірмах, таким чином буде меншим й темпи інфляції скоротяться. Подібний механізм може бути реалізований й у відношенні зарплати.

Як відомо, будь-яке втручання в функціонування економіки, що затримує пересування кривої сукупного попиту вгору або змушує її зсуватися вниз відносно кривої сукупної пропозиції буде стримувати темпи інфляції. Аналогічного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицію. Такий підхід до економічної практики став відомим як “концепція пропозиції”.

Основою економічної програми прибічників “концепції пропозиції” стала детально обміркована послідовність дій по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацію робітників. По-друге, планувалося реформувати систему податків на доходи від приросту капіталу та ввести різноманітні податкові стимули (пільги для підприємств, що збільшують обсяги виробництва) - це стимулювало б накопичення та інвестиції. По-третє, практика індексації мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податків не підштовхувались інфляцією.

б) Регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності.

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цінами особливо в умовах кризисну економіки і виходу з нього.

Під контролем над цінами розуміють будь-яку послідовність цілого ряду заходів - від помірних обмежень до примусового встановлення верхніх границь зростання цін, що проводяться у рамках економічної політики.

Одним з підходів є перевірений у світовій практиці метод тимчасового заморожування цін й надалі їх часткового перегляду. Він полягає у заборонені підвищувати ціни вище визначеного рівня, без спеціального на те дозволу.

В широких масштабах максимальні рівні цін, або загальний контроль за цінами, застосовуються для обмеження інфляційних процесів в економіці.

З одного боку швидке зростання цін на товари сприяє розвитку інфляції, з іншого-виключає з числа покупців товару тих споживачів, чиї грошові доходи не встигають за швидким зростанням цін.

Тому, щоб протистояти інфляції й дозволити малозабезпеченим громадянам купувати необхідні їм товари, уряд може встановити максимальний рівень цін. Причому, встановлення обмеження ціни має сенс тільки при умові, що нова ціна буде нижчою за рівноважну. Хоча політика державного регулювання цін несе значний позитивний ефект і має особливе значення в кризові періоди її реалізація може призвести до дуже небажаних наслідків.

У короткостроковому плані пряме регулювання цін сприятиме стабілізації національної економіки. Так у державі можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрібних цін і це призведе до гальмування інфляційних процесів. Але вже у найближчі роки виявляться негативні наслідки централізованої моделі регулювання. “Заморожування” цін і заробітної плати обмежить міжгалузевий перелив капіталів, буде гальмувати інвестиційну політику, знизить рівень ділової активності, стримуватиме зростання доходів.

Індексацію не можна розглядати як дієвий метод боротьби з інфляцією. За її допомогою можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи. Як уже зазначалося, проблема інфляції, а відтак і антиінфляційної політики, є доволі дискусійною -- як у наукових, так і в політичних колах. Одні економісти, зокрема монетаристи, вважають, що інфляція є виключно грошовим явищем. На їхню думку, для її подолання потрібно уповільнити темпи зростання пропозиції грошей у національній економіці. Для недопущення інфляції вони пропонують дотримуватися у монетарній політиці так званого грошового правила. Згідно з цим правилом, темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростання, який для більшості розвинутих країн становить 3-5% за рік.

Якщо інфляція уже розвинулася, то для її подолання нині здебільшого застосовують стримувальну макроекономічну політику, тобто політикудезінфляції. Вона ґрунтується на можливості вибору між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді. Державні мужі знижуючи за допомогою монетарної та фіскальної політики сукупний попит зменшують обсяг національного виробництва, що супроводжується зростанням безробіття.

Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних втрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1 %. Для визначення цього коефіцієнта величину зменшення ВВП за певний проміжок часу ділять на величину зниження темпу інфляції за той самий проміжок. Існує кілька оцінок цього показника, але типова оцінка становить 5. Тобто для зниження інфляції на 1% необхідно пожертвувати 5% річного ВВП.

Величина коефіцієнта дезінфляційних втрат дає змогу судити про те, доцільне чи недоцільне подальше проведення антиінфляційної політики. Якщо цей коефіцієнт порівняно високий, то урядові очевидно слід утриматися від заходів щодо уповільнення темпів інфляції віддаючи, наприклад перевагу індексації доходів населення. Низьке значення коефіцієнта дезінфляційних втрат свідчить про ефективність антиінфляційної політики і доцільність її продовження.

Практика показала, що швидка дезінфляція супроводжується меншими втратами, ніж повільна. У країнах з вищим рівнем гнучкості заробітної плати коефіцієнти дезінфляційних утрат були нижчими. Економісти особливо підкреслюють роль інфляційних очікувань у проведенні ефективної і менш болісної політики дезінфляції. Висока інфляція є здебільшого результатом процесу, який розвивається внаслідок дії адаптивних інфляційних очікувань. Тому важливим завданням дезінфляції є приборкання інфляційних очікувань. Водночас світовий досвід підказує, що ці очікування якнайшвидше долаються там, де виконуються принаймні дві умови.

Державна політика спрямовується на зміцнення механізмів ринкової системи. Тільки вони здатні викликати природне (тобто те, що супроводжується збільшенням кількості та підвищенням якості життєвих благ) уповільнення зростання цін. Лише тоді змінюється поведінка споживачів, у ній зникають інфляційні мотиви. Доки споживачі не переконаються в тому, що коливання цін набули ринкових окреслень, доти в національній економіці відбуватиметься інфляційне розширення сукупного попиту. Також уряд має непохитно дотримуватися курсу на поступове подолання інфляції та користуватися довір'ям більшості населення. Рівень довір'я до антиінфляційної політики є одним із чинників, від якого залежить величина втрат, пов'язаних із проведенням дезінфляції. Заслужити високий рівень довір'я можна лише тоді, коли уряд ставить перед собою цілком визначені, практично здійсненні і такі, що можна легко перевірити, антиінфляційні завдання, заздалегідь інформує про це населення і неухильно домагається розв'язання цих завдань.

Прихильники теорії раціональних сподівань навіть твердять, що зниження рівня інфляції можливе без економічного спаду, тобто без згортання обсягу національного виробництва і без зростання безробіття. Згідно з цією теорією, якщо наміри уряду приборкати інфляцію не викликають сумніву, громадяни швидко відкидають свої інфляційні очікування. Це означає, що короткострокова межа вибору між інфляцією та безробіттям переміщуватиметься донизу, і це дає змогу зменшити інфляцію без підвищення рівня безробіття. Така ідея була б справедливою, якби інфляцію індукувала виключно надлишкова грошова маса, а сама інфляція не містила інерційного чинника.

Для недопущення розвитку галопуючої інфляції у майбутньому уряд розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.

Ефективна монетарна політика передбачає те, що щорічні прирости грошової маси в обігу обмежені й не надто перевищують зростання національного продукту.

Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Це скорочення має відбуватися за рахунок зменшення видаткової частини державного бюджету.

Раціональна монетарна і фіскальна політика допомагає усувати з економіки інфляцію попиту. Водночас є необхідною стратегія розвитку національної економіки, яка б захистила або принаймні помітно послабила руйнівні впливи зовнішніх збурень пропозиції, які індукують інфляцію витрат. Для недопущення інфляції пропозиції уряд має сприяти розвиткові освіти й науки, нагромадженню інтелектуального потенціалу суспільства і людського капіталу кожною особою, має фінансувати наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки, здійснювати структурну перебудову національної економіки у напрямі зростання в ній частки продукції високотехнологічних галузей і виробництв. Це стримуватиме розвиток інфляційного процесу у разі сильних зовнішніх несприятливих збурень пропозиції.

Особливе місце в антиінфляційній стратегії займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв'язків країни. Пасивне сальдо платіжного балансу, як відомо, індукує інфляційні імпульси. Зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися на досягнення рівноваги у торгівлі товарами і послугами шляхом підтримання експортних галузей та захисту національного виробника. Водночас уряд і центральний банк повинні проводити конструктивну валютну політику, яка б підтримувала стабільний курс національної валюти і не стимулювала зростання імпорту.

2. Аналіз інфляційних процесів 2008-2009 рр

2.1 Аналіз інфляційних процесів 2008 року

У січні - серпні 2008 року другий місяць підряд в Україні фіксується зниження індексу споживчих цін: у липні - на 0,5%, в серпні - на 0,1%. Не дивлячись на те, що вказані процеси суттєво не змінили загальний рівень інфляції (споживчі ціни виросли на 14,8% за січень - серпень порівняно з 15,5% за ІІ-е півріччя, а в річному вимірі до 26,0% в серпні проти 29,3% в червні цього року), є підстави до виведення про припинення динаміки її зросту. Для зміцнення цих тенденцій потрібні подальші активні дії з боротьби з інфляцією.

Таблиця 1 - % приросту

	Серпень 2008
	До попереднього місяця	12-місячна поточна	На початок року
Індекс споживчих цін (ІСЦ)	-0,1	26,0	14,8
Продукти харчування і безалкогольні напої	-0,5	37,2	21,2
Одяг і взуття	-0,1	2,7	0,9
Житло, вода, електроенергія, газ і інші види палива	0,5	12,3	3,6
Транспорт	1,3	28,9	20,5
Індекс цін виробників (ІЦВ)	1,8	46,9	36,5
Добувна промисловість	7,4	69,0	57,7
Переробна промисловість	1,5	47,5	34,8

За даними Держкомстату, в серпні цього року знову зафіксована дефляція споживчих цін в 0,1%. Зниження індексу споживчих цін другий місяць підряд відображає відповідний вплив на цінові процеси не лише сезонних факторів і зниження світових цін на енергоносії. Досить нагадати, що в 2007 р. в липні споживчі ціни виросли на 1,4%, в серпні - на 0,6%. Показовими є і такі дані: у серпні поточного року інфляція в Росії складала 0,4% (за 8 місяців - 9,7%), в Казахстані - 0,8% (у річному вимірі - 20,1%). У липні інфляція в Білорусі складала 0,8% (за 7 місяців - 8,1%).

Головним чинником позитивної динаміки індексу споживчих цін (ІСЦ) залишається подальше зменшення інфляції продуктів харчування і безалкогольних напоїв (у річному вимірі на 2,8 в.п. до 37,2%), за серпень ціни даних товарів знизилися ще на 0,5%. Вирішальний вплив на зниження ІСЦ здійснило сезонне зменшення цін на овочі (на 14,6%). Ціни на більшість інших продуктів харчування підвищувалися, наприклад, більш всього, на 19,9%, подорожчали яйця. Та, після тримісячного зниження вартості рослинної олії з липня поновилося зростання цін (на 1,2% в липні-серпні).

Рисунок 1 - Показники зміни цін за рік % (ІСЦ - індекс споживчих цін; ІЦВ- індекс цін виробників)

В цілому (окрім вищезгаданого) продовжилося зростання цін по широкій номенклатурі товарів і послуг, у тому числі і тих, які не регулюються адміністративно, особливо в ресторанному і готельному бізнесі ціни (на 1.1%) і у сфері охорони здоров'я (на 0.6%).

Продовжується надмірно швидке зростання інфляції цін виробників майже всіх галузей промисловості - за місяць на 1,8%, з початку року на 36.5%, в річному вимірі 46.9%! Як і раніше, основними чинниками зростання залишалися підвищення цін на ресурси (з початку року ціни на світових ринках на нафту виросли на 60%; на метали - на 69%; на імпортований газ - на 38%), а також напруженість, на ринку робочої сили (безробіття досягло найнижчого значення за декілька останніх років - 1.8%).

Такий високий рівень інфляції виробників безумовно створюватиме додатковий тиск на зростання споживчих цін як до кінця 2008 року, так і на початку 2009 року.

Ціни виробників продовжили зростати майже у всіх галузях промисловості. В той же час найбільший внесок в приріст ІЦВ здійснило підвищення (на 10.7%) цін в хімічній і нафтохімічній промисловості, пов'язане із зростанням цін на сировині для галузі. Та, ціни здобичі паливно-енергетичних корисних копалини виросли на 14.0%. Також через високий зовнішній попит на продукцію галузі виросли ціни в машинобудуванні (на 2.4%).

На позитивну оцінку заслуговують і здійснювані останнім часом антиінфляційні заходи уряду, у тому числі і ті, що пов'язані із забезпеченням споживчого попиту за рахунок стимулювання імпорту відповідних товарів.

Що стосується монетарних чинників інфляції, то стримана грошово-кредитна політика НБУ позитивно вплинула на цінову динаміку:

- по-перше, цього року сповільнилися темпи зростання базових грошей і були одними з найменших за останнє десятиліття.

Грошова маса з початку року збільшилася на 19.8% (у т.ч. в серпні - на 1.6%) до 474.7 млрд. грн. При цьому в серпні збереглася тенденція до уповільнення темпів її приросту в річному вимірі - в серпні поточного року цей показник знизився до 44.3% порівняно з 47.4 в липні.

Монетарна база з початку року збільшилася на 19.1% (у т.ч. в серпні - на 3.2% до 169 млрд. грн. У річному вимірі (у розрахунку до відповідного місяця минулого року) темпи зростання монетарної бази в серпні в 2008 р. сповільнилися до 40.2% порівняно з 41.6% в липні.

- по-друге, значними були об'єми операцій по мобілізації засобів банків. З початку року вони проведені на 38,1 млрд. грн., у тому числі 4,2 млрд. грн.

- по-третє, важливу роль зіграла і ревальвація гривні, яка сприяє не лише здешевленню імпорту, але і стимулює заощадження фізичних осіб в національній валюті. З початку року відповідні депозити виросли на 26,4% (їх спільна сума складає в даний час 202 млрд. грн.). Це відчутно зменшує споживчий попит населення. В цілому ж, спільний об'єм депозитів збільшився з початку року на 20.2%) до 336.6 млрд. грн., у тому числі депозитів юридичних осіб - на 16.4% до 134.6 млрд. грн., а депозити фізичних осіб - на 22.8% до 202.0 млрд. грн.

Активна соціальна політика уряду значною мірою зумовила зростання обсягу готівки поза банками - на 20,6% з початку року, у тому числі на 2,3% в серпні, до 134 млрд. грн. При цьому показник її питомої ваги в структурі грошової маси в серпні трохи збільшився і склав 28.2% порівняно з 28.0% в липні і на початку року.

При цьому, середньозважена відсоткова ставка по операціях по рефінансуванню за період січень - серпень в 2008 р. складала 15.4% річних, в т.ч. по кредитах овернайт - 15.5%, по кредитах, наданих на тендерах по підтримці ліквідності банків, - 15.7%, по операціях прямого репо з державними облігаціями України - 15.1%, по операціях своп - 14.6%.

Середньозважена вартість депозитів в національній валюті в серпні трохи зменшилася з 9.1% до 9.0%, в іноземній - з 5.2% до 5.1%. Інтегральна ставка по депозитах не змінилася і залишилася на рівні 7.6%.

Продовжується нарощування кредитування економіки і населення, хоча і декілька меншими, ніж торік, темпами. Так, обсяг кредитних вкладень збільшився з початку року на 28,4% (минулого року - на 40,7%), у тому числі в серпні на 3,1% (минулого року - на 4,6%) до 547,9 млрд. грн. Обсяг кредитів юридичним особам за 8 місяців року виріс на 27,3% (минулого року на 33,3%), у тому числі в липні - на 3,8% (минулого року на 3,9%) до 345,6 млрд. грн. Кредити, надані фізичним особам, збільшилися 30,2% з початку року (минулого року на 56,5%) і на 2.0% в липні (минулого року на 5,9%) до 202,3 млрд. грн.

2.2 Аналіз інфляційних процесів 2009 року

Протягом всього 2009 року спостерігалася стійка тенденція до зниження інфляції (з 22.3% до 12.3%).

Основними факторами виступали зниження світових цін на товарних ринках, стиснення зовнішнього і внутрішнього попиту, що сформувало значний негативний розрив ВВП вже на початку року.

Додатковими чинниками, стримуючими інфляцію, виступали високий врожай 2009 року, а також адміністративне регулювання окремих цін та тарифів на послуги, яке вступало у протиріччя з економічною доцільністю та взятими Урядом зобов'язаннями що до їх встановлення на відповідному рівні. Внаслідок утримання адміністративних цін накопичились структурні дисбаланси, що сформувало відкладену інфляцію в економіці.

В той же час, інфляція не знизилась до однознакових рівнів, на які можна було б розраховувати при такому падінні випуску. Це відбулось внаслідок проведення стимулюючої фіскальної політики у І половині 2009 року та ефекту переносу від девальвації гривні на ціни, що мав місце як в кінці 2008 року, так і протягом перших трьох кварталів 2009 року. Підтвердженням цього є базова інфляція, яка протягом року перевищувала річні темпи росту ІСЦ хоча і знизилась у річному вимірі з 21.3% до 14.9%.[Таблиця 2].

Таблиця 2 - Динаміка змін рівня ІСЦ та ІЦВ в грудні 2009 року

Зміна, %	Грудень 2009
	До попереднього місяця	До початку року	12-місячна плинна
ІСЦ	0.9	12.3	12.3
продукти харчування та безалкогольні	1.7	10.9	10.9
одяг і взуття	0.3	7.6	7.6
житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива	0.2	8.2	8.2
транспорт	-1.5	19.2	19.2
ІЦВ	1.0	14.3	14.3
Базова інфляція
широка	0.7	14.9	14.9
вузька	0.3	12.8	12.8

Додатковим чинником, який не давав знижуватись інфляції у повній мірі були високі інфляційні очікування, що генерувались високим ступенем невизначеностей в політиці та економіці, в першу чергу пов'язані із значним дефіцитом бюджету та відсутністю джерел його покриття, а також низькими темпами відновлення довіри до банківської системи.

З іншого боку, динаміка монетарних агрегатів протягом року (грошова маса за рік знизилась на 5.5%) та видатки державного бюджету у ІІ півріччі мали стримуючий вплив на інфляцію як в ІV кварталі, так, відповідно, і в грудні. ІСЦ за місяць зріс на 0.9% ( Таблиця 2.2.1) в основному за рахунок зростання цін на продукти харчування. При цьому, нехарактерно для грудня знизились ціни на фрукти (-2.9%).

У 2009 році спостерігалася стійка тенденція до уповільнення темпів росту ІСЦ як в річному (з 22.3% до 12.3%), так і квартальному обчисленні ( Мал.2.2.1).

При цьому інфляція за результатами року виявилася значно нижче за очікування економічних агентів та аналітиків різних експертних інститутів. Основними причинами виступали як завищення ефектів переносу девальвації та інфляційних очікувань на ІСЦ, так і припущення щодо значного підвищення тарифів, які регулюються адміністративно.Припинення відтоку депозитів з банківської системи дозволило більш ефективно управляти ліквідністю, що сприяло стабілізації ситуації на валютному ринку. Укріплення обмінного курсу гривні у ІV кварталі 2009 року стало головним фактором зниження річних темпів росту вузької базової інфляції до 12.8% (0.3% - у грудні). Так як вузька базова інфляція відображає світовий інфляційний розвиток та нашу конкурентоспроможність, то можна очікувати зниження інфляційного тиску.

Рисунок 2 - Динаміка індексів споживчих цін

Стабілізація ситуації на валютному ринку у ІV кварталі 2009 року виступала головним фактором покращення інфляційних очікувань економічних агентів з максимального їх значення 20.6% (І кв. 2009 року) до 15.1%. Проте, їх рівень все ще вище за фактичну інфляцію, що свідчить про значимий вплив інших факторів (зокрема, нестабільність політичної ситуації,відсутність прийнятого бюджету на 2010 рік тощо).

Розрив ВВП був негативним протягом 2009 року. Незважаючи на його поступове скорочення протягом року (з -12.6% до -4.6%), він виступав ключовим фактором стримування інфляції попиту. Саме завдяки значному розриву ВВП у І кварталі 2009 року (-12.6%) місячна базова інфляція в умовах девальвації гривні в ІV кварталі 2008 року - І кварталі 2009 року на рівні64% залишалася на низькому рівні (1.8% - 2.8%).

Зважаючи на різке погіршення ситуації в реальному секторі, НБУ був вимушений пом'якшити реальні монетарні умови в ІV кварталі 2009 року з метою стимулювання економіки. Це допомогло суттєво скоротити, з лагом близько одного кварталу, негативний розрив ВВП, який все ще стримуючим чином продовжував впливати на інфляцію.

Фіскальна політика на початку 2009-го року мала стимулюючий характер, через наявність позитивного розриву між видатками зведеного бюджету у реальному вимірі та ВВП. Проте, поступове зменшення цієї різниці протягом року за рахунок пожвавлення економічної активності послабило негативний вплив фіскальної політики на інфляцію.

Ціни на товари та послуги, які регулюються адміністративно, зросли в 2009 році на 16.2%, в той час як ціни, наприклад, на паливо - на 46%. Постійне перенесення строків підняття адміністративних цін (всупереч Меморандуму про співпрацю з МВФ), в умовах, коли зменшувались реальні доходи населення,призвело до того, що тарифи на ЖКП є суттєво нижчими від їх економічно обґрунтованого рівня, що вказує на необхідність їх підвищення в майбутні періоди. Внесок адміністративних цін у зростання ІСЦ протягом 2009 року становив лише 2.2 в.п.

Інфляційний розвиток у грудні.

Стримуючий характер монетарної та фіскальної політики на інфляцію продовжився і в грудні (внесок базової інфляції в ІСЦ становив 0.4 в.п.).

Основний внесок у зростання споживчої інфляції здійснило сезонне зростання цін на сирі продовольчі товари (0.5 в.п.). Прискорення темпів росту цін на молочні продукти було результатом як характерних для цього періоду факторів (сезонне коливання цін, скорочення поголів'я великої рогатої худоби), так і відміни спеціального режиму повернення ПДВ при продажу молока на переробку з 24 листопада 2009 року, що робило його дешевше на 20%.

Незвичним для грудня було зниження цін на фрукти (-2.9%) у той час як за період з 2001 по 2008 рік вони дорожчали в середньому на 6%. Також нехарактерно менше, ніж зазвичай у грудні, відбулось подорожчання групи «овочів, вирощених з їхнього насіння» (6.2% проти 19.6% - середнє значення для грудня).

В 2009 році ціни на нафту на світових товарних ринках виросли на 40.3%, що стало головним фактором подорожчання палива в Україні на 46% (внесок у річне зростання ІСЦ - 0.6 в.п.). Проте, незначна корекція світових цін на нафту у грудні дала змогу знизити ціни на паливо на 6.8% (внесок у місячний приріст ІСЦ - «-»0.1 в.п.). Значне зростання u1094 цін на паливо протягом року матиме негативний вплив на інфляцію інших компонент в майбутніх періодах.

Протягом грудня ІЦВ зріс на 1.0%. При цьому найбільший внесок мало виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (зростання за місяць -3.2%, внесок в ІЦВ - 0.5 в.п.) і харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів (внесок - 0.4 в.п., зміна за місяць - 3.1%). На фоні зниження цін на нафту у грудні ціни у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення знизились на 4.7% ( внесок в ІЦВ - 0.4 в.п.).

Рисунок 3 - Індекс цін виробників

3. Світовий досвід боротьби з інфляцією та антиінфляційна політика України

3.1 Світовий досвід боротьби з інфляцією

Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн проводити певну економічну політику. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика налічує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програми стабілізації і дій з регулювання і розподілу доходів.

Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальні підходи. В рамках першого (пропонованого прихильниками сучасного кейнсіанство) передбачається активна бюджетна політика - маневрування державними витратами і податками в цілях дії на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки. В результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Проте, одночасно може статися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою і навіть до явищ, зворотних спочатку поставленим цілям, розвинутися безробіття.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширюється попит на споживчі товари і послуги. Проте стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60-і і 70-і роки, може посилювати інфляцію. До того ж великі бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками і витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, побічно і що гнучко впливає на економічну ситуацію.

Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду Центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу і ставки позикового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити антиінфляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зросту і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін і доходів, головне завдання якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати - третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Великий досвід проведення антиінфляційних заходів в західних країнах показує доцільність поєднання довготривалої і короткострокової політики.

Довготривала політика включає, по-перше, завдання погасити інфляційні очікування населення, які нагнітають поточний попит.

По-друге, заходи по скороченню бюджетного дефіциту за рахунок підвищення податків і зниження витрат держави.

По-третє, заходи в області грошового звертання, зокрема встановлення жорстких лімітів на щорічний приріст грошової маси, що дозволяє контролювати рівень інфляції.