Основні індикатори сталого розвитку

11

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ

на тему:

Основні індикатори сталого розвитку

Виконав:

студент 4 курсу 4 групи

екологічного факультету

Остапчук Д.А.

ЖИТОМИР 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ІНДИКАТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

2. КЛАСИФІКАЦІЯ КРАЇН ЗА ЇХ РІВНЕМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сучасне поняття «сталий розвиток» трактується як соціально-економічна й екологічна еволюція суспільства, яка здатна задовольнити потреби сучасного покоління людей, не наражаючи на ризик залишити майбутнє покоління без спроможності задовольняти свої потреби.

В Україні розроблено проект Концепції сталого розвитку, де визначені цілі, завдання, принципи та механізм переходу країни до сталого економічного розвитку.

Нині Україна переживає період глибоких реформ, її економіка нестабільна, процеси, що виникають в ній, несуть загрозу безпечному функціонуванню окремих регіонів, держави та суспільства в цілому. За цих умов необхідні розробка та реалізація таких механізмів господарювання, які враховували б інтереси держави в узгодженні з інтересами, цілями та завданнями економічного та соціального розвитку регіонів.

Перехід до сталого розвитку держави можливий лише при забезпеченні сталого розвитку усіх її регіонів, що передбачає формування ефективної просторової структури економіки країни при збалансуванні інтересів усіх регіонів.

Проблеми, що вирішуються в кожному регіоні, значною мірою повинні відповідати загальнодержавним завданням, але з урахуванням місцевих особливостей.

Оцінка можливості впливу кожного регіону на сталість його економіки та країни в цілому набуває сьогодні особливого значення.

Ступінь впливу на сталість розвитку економіки реалізується через систему кількісних показників -- індикаторів, які не незмінні, раз і назавжди встановлені, а змінюються в міру зрушень у соціально-економічному стані суспільства, пріоритетах його розвитку.

Вони повинні допомагати державним регіональним органам влади приймати управлінські рішення, що максимально впливають на процеси суспільного виробництва (макропропорції, галузеві структури виробництва, ціни тощо) з метою забезпечення сталого економічного розвитку.

1. ІНДИКАТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Сталість розвитку економіки регіону можна оцінювати за допомогою трьох груп індикаторів -- економічних, соціальних та екологічних.

Економічні індикатори утворюють шість груп (рис. 1):

Рис. 1. Класифікація економічних індикаторів сталого розвитку регіонів

1. Виробничо-економічні -- відображають узагальнені техніко-економічні результати і тенденції функціонування господарського комплексу регіону, виявляють потенційні загрози в його галузях.

2. Структурні -- відбивають структуру господарського комплексу, яка склалася в цілому та промисловості зокрема, що дозволяє оцінити спеціалізацію регіону, раціональність структури на макрорівні з позицій сталості економіки. Ці індикатори вказують на відхилення в макропропорціях господарського комплексу території.

3. Інвестиційні -- відображають рівень інвестиційної активності в регіоні, що дає уяву про інтенсивність ділової та виробничої діяльності.

4. Фінансові -- характеризують бюджетну забезпеченість населення, дебіторську та кредиторську заборгованість на одного працюючого, кількість сплачених податків у регіоні, тобто відбивають фінансову самостійність та сталість території.

5. Науково-технічного потенціалу -- характеризують рівень сприйнятливості сфери виробництва до досягнень науково-технічного прогресу, тенденції розвитку науково-технічного потенціалу, без якого неможливі прогрес та подальше функціонування економіки, а також інформують про загрозу відставання рівня розвитку виробництва від світових досягнень.

6. Зовнішньоекономічної діяльності -- свідчать про рівень конкурентоспроможності продукції галузей господарського комплексу, характеризують раціональність структури експорту та імпорту, ефективність зовнішньоекономічних зв'язків.

Соціальні індикатори сталого розвитку регіону повинні визначати параметри соціальної дійсності, недотримання яких може перетворити потенційні загрози порушення соціальної рівноваги на реальні. Ці індикатори фіксують норми та завдають орієнтири соціального розвитку регіону з точки зору забезпечення його сталого розвитку (розподіл доходів та видатків, їх зміни, міграція та стан ринку робочої сили, розвиток систем освіти, культури, охорони здоров'я). Соціальні індикатори можна об'єднати в такі групи (рис. 2):

1. Жummєвoгo рівня населення -- характеризують номінальні та реальні доходи населення, рівень його добробуту.

2. Стану трудових ресурсів -- свідчать про рівень зайнятості та безробіття населення, попит та пропозицію робочої сили на ринку праці.

3. Здоров'я населення -- відображають рівень захворюваності населення, середню тривалість життя.

4. Демографічної ситуації -- відбивають рівень природного репродукування населення, смертності, народжуваності, а також зовнішньої міграції.

5. Криміногенної ситуації -- характеризують рівень злочинності у регіоні, в тому числі економічної.

Рис. 2. Класифікація соціальних індикаторів сталого розвитку регіонів

Наступним кроком у визначенні сталості регіонів є розробка системи їх відстеження, аналізу та прогнозування.

Визначальну роль у цьому процесі покликаний відігравати якісний аналіз характеру зміни кожного показника та їх комплексу. На рис. 3 наведено можливі області зміни індикаторів.

У даному процесі найважливіше не допустити граничного (максимально чи мінімально допустимого) значення індикатора, а в разі його появи забезпечити нормалізацію ситуації.

Недотримання такої вимоги порушує сталий процес розвитку факторів відтворення, формує руйнівні тенденції, призводить до порушення сталості розвитку економіки регіону. Граничні значення визначаються експертним шляхом з урахуванням особливостей економічного стану та ґрунтуються на значеннях аналогічних індикаторів у різних країнах світу відповідно до групування їх Світовим банком [1].

Рис. 3. Області змін індикаторів

2. КЛАСИФІКАЦІЯ КРАЇН ЗА ЇХ РІВНЕМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Основним критерієм класифікації країн за рівнем їх соціально-економічного розвитку є обсяг валового національного продукту (ВНП) на душу населення. Виділяють три групи країн відповідно до рівня доходів:

? з низьким рівнем доходів -- до 766 дол. США;

? із середнім рівнем доходів -- від 766 до 9385 дол. США;

? з високим рівнем доходів -- понад 9385 дол. США.

Україна на душу населення має доходи у розмірі 1630 дол. США та належить до другої групи країн. В зв'язку з цим граничні значення індикаторів по Україні та її регіонах повинні кореспондуватися зі значеннями індикаторів країн з таким же рівнем доходу. Нормативні значення індикаторів, які вищі за граничні значення, визначаються експертним шляхом. Аналіз розвитку України за останнє десятиріччя свідчить, що нормативні значення індикаторів повинні відповідати їх значенням, які склалися у 1990 р., тобто в період відносно стабільного розвитку держави, коли доход на душу населення в Україні становив 4000 дол. США.

Слід підкреслити, що високий ступінь сталості розвитку економіки регіону досягається за умови, що всі значення індикаторів знаходяться в зоні, яка вища за межі їх граничних та нормативних значень. При цьому позитивні значення одних досягаються не за рахунок інших.

Область значень індикаторів характеризує сталість розвитку системи. Їх значення може змінюватися (зростати чи знижуватись), можливе нагромадження факторів, які cпpияють сталості системи або її зниженню та наближенню кризи. Область значень індикаторів, що знаходиться нижче нормативного та граничного значень, являє собою зону кризи, в якій порушуються рівновага та сталість системи і починаються якісно нові процеси, що можуть призвести до повного її краху.

ВИСНОВОК

З огляду на зазначене, можна визначити основні вимоги до індикаторів:

· повнота та збалансованість (набір показників повинен адекватно відбивати загальний стан системи та її розвиток);

· чутливість (показники мають статистично достовірно змінюватися при зміні умов);

· можливість інтерпретації (необхідно хоча б у загальних рисах розуміти, що саме характеризує індикатор) ;

· доступність та надійність даних (вибираючи той чи інший параметр для подальшого вивчення, слід мати впевненість, що дані для його обчислення та аналізу надходитимуть постійно, що їм можна довіряти та що вони вимірюються за стандартною методикою, тобто дані різних регіонів порівнянні);

· економічність (оскільки дані можуть збиратися в дуже широких масштабах, будь-який зайвий (непотрібний) показник може суттєво збільшити вартість робіт).

Запропонована система економічних та соціальних індикаторів дозволяє здійснювати оцінку сталості розвитку економіки регіону.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Государство в меняющемся мире. Отчет о мировом развитии. -- Вашингтон: Всемирный банк, 1997. -- 305 с.