Сутність орендного підприємства та механізм його функціонування

Зміст

Вступ

Орендне підприємство в системі виробництва

Механізм функціонування орендного підприємства

Порядок укладення договору оренди

Сутність лізингової угоди

Суть міжнародних орендних операцій

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

До найбільш актуальних проблем розвитку вітчизняної економіки належить подолання кризи неплатежів і спаду виробництва. Катастрофічна нестача оборотних коштів стримує технічне оновлення і структурну перебудову господарського комплексу України. Склалася ситуація, коли одні підприємства мають готові до реалізації машини, устаткування та іншу продукцію, а інші, відчуваючи велику потребу в них, не мають достатніх коштів для їх придбання.

Як спосіб більш ефективного господарювання оренда намагається вирішити поставлені перед собою задачі:

1. забезпечити еволюційний перехід до недержавної форми власності і самостійного підприємництва;

2. зберегти за працівниками свої робочі місця;

3. поступово оволодіти технологією підприємництва;

4. накопичити власні кошти і майно та можливість /в умовах України/ використовувати ці кошти при приватизації орендованого державного майна;

5. у разі невдачі при самостійному господарюванні створити собі можливість повернутися до державного сектора.

Ці задачі, їх вирішення перш за все, стосується інтересів орендарів. Актуальність розгляду цих питань полягає також і в підвищенні мотивації орендарів до праці, наповнення товарних ринків через підвищення ефективності і обсягу виробництва, розвитку підприємництва і створення конкурентного середовища.

При розгляді цієї теми слід розглянути і дослідити головні напрями науковців у цій галузі, рівень її розробки у спеціальній літературі, адже це є одним з напрямів підвищення ефективності використання переданого майна державними підприємствами і організаціями в оренду фізичними та юридичними особами у сучасних умовах.

Оренда - це реальна можливість реалізації інтересів власника відносно отримання доходу з належних йому виробничих фондів, а також інтересів орендаря, який має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності. Вона полягає на договірному строковому платному користуванні майном, яке необхідне орендареві для здійснення підприємницької діяльності, а також іншої діяльності.

Орендне підприємство в системі виробництва

Орендне підприємство - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.

Об'єктами оренди є:

1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій (господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції, робіт, послуг) або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці);

2) окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути:

1) організації орендарів, створені членами трудових колективів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

2) громадяни та юридичні особи України;

3) громадяни іноземних держав;

4) міжнародні організації;

5) особи без громадянства.

Отже, оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному підприємстві, в організації, та юридичне вільним , і економічно самостійним суб'єктом - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування. Згідно із Законом України "Про оренду", введеним у дію 14 березня 1995 р., державне підприємство може бути орендодавцем у відношенні до майна тільки зі згоди Фонду державного майна України, його регіональних відділень і представництв або органів уповноважених місцевими радами. Існують два типи орендних відносин: 1) оренда як форма приватизації об'єктів державної власності; 2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки. Другий тип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються на недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні відносини.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління. Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності, вільного підприємництва.

Розвиток орендних відносин у сучасних умовах зустрічає численні перепони, які ставляться фактично ще існуючою адміністративно-командною системою. Адже сам процес упровадження оренди відбувається під керівництвом і контролем цієї системи і передусім в її інтересах, а не в інтересах орендарів. Тому в багатьох випадках оренда неефективна.

Орендні відносини для ефективного розвитку повинні мати як економічні, так і політико-правові засади. Що стосується останніх, то їх має забезпечити закон про оренду. Крім того, щоб діяв цей закон, потрібний ще і механізм його реалізації.

Для розвитку орендних відносин передусім необхідно провести роздержавлення об'єктів власності, реалізувати економічну самостійність кожної форми власності як форми господарювання. Об'єктивно оренда реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин, через певну форму господарювання.

Механізм функціонування орендного підприємства

Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається істотними умовами договору оренди. Цими умовами є:

І) об'єкт оренди (склад і вартість майна);

2) строк, на який укладається договір;

3) орендна плата;

4) порядок використання амортизаційних відрахувань;

5) відновлення орендованого майна та умови його повернення;

6) виконання зобов'язань.

Орендна плата є важливим елементом механізму функціонування орендного підприємства. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і користування орендарю. Основним складовим елементом орендної плати є амортизаційні відрахування, тобто відшкодування орендодавцю вартості орендного майна. Другий елемент орендної плати - відсоток від доходу орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою одержання доходу. А одержати доход орендар може лише за умови передачі йому майна орендодавцем у тимчасове користування.

Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну величину, що зростає. У цьому полягає суть його інтересів. Тому величина орендної плати непостійна. У розвинутих країнах за базу для визначення величини доходу береться банківський відсоток. Проте в Україні через формальну роль банків у господарському житті, суб'єктивізм у встановленні позичкового відсотка це зробити об'єктивно неможливо. Така можливість з'явиться тоді, коли буде проведена докорінна реформа фінансово-кредитної системи. Вона повинна перетворитися із централізовано керованого кредитора у справжнього стимулятора виробництва на основі економічних регуляторів. Адже рух позичкового відсотка є барометром, що відображає рівень економічного потенціалу системи, її стан. Абсолютна величина і строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Існують грошова форма орендної плати, натуральна і грошово-натуральна. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, які передбачені законодавчо.

Після відрахування з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) вартості матеріальних витрат, амортизації (якщо вона не входить в орендну плату), орендної плати, податків і платежів у бюджети різних рівнів, розрахунків з іншими партнерами утворюється орендний доход. Усі платежі повинні бути строго фіксованими, що ставить величину орендного доходу тільки у залежність від ефективності та якості діяльності орендного колективу. З орендного доходу формуються такі фонди:

1) ризику (фінансовий резерв),

2) розвитку виробництва, науки і техніки,

3) соціального розвитку,

4) єдиний фонд оплати праці.

Найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних країнах, є лізинг. Лізинг - це довгострокова оренда машин, устаткування тощо. Вона являє собою по суті новий спосіб фінансування й активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.

Порядок укладення договору оренди

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» досить детально регламентує процедуру укладення договору оренди майна. Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди майна підприємств, направляють заяву, проект договору оренди та інші документи згідно з переліком документів, необхідних для укладення договору оренди майна цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу), затвердженим наказом Фонду державного майна України від 19 квітня 1996 p., відповідному орендодавцеві. Зазначений Перелік включає, зокрема, такі документи: заяву на ім'я керівника органу, уповноваженого законодавцем виступати орендодавцем державного майна, про намір взяти в оренду майно; витяг із протоколу загальних зборів працівників підприємства про рішення взяти в оренду майновий комплекс підприємства; наказ орендодавця про інвентаризацію майна державного підприємства, що передається в оренду, та призначення інвентаризаційної комісії; витяг із протоколу загальних зборів працівників підприємства про рішення щодо створення господарського товариства та затвердження його статуту; чинний статут державного підприємства та баланс господарської діяльності з формами річної звітності; статут господарського товариства, створеного працівниками підприємства, майно якого передається в оренду; протокол засідання інвентаризаційної комісії та передаточний баланс; акт оцінки майна, що передається в оренду; розрахунок орендної плати; висновки органу Антимонопольного комітету щодо можливості оренди та умов договору оренди; відомості про орендаря та об'єкт оренди; лист органу, вповноваженого управляти державним майном, про погодження умов договору оренди.

У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, вповноваженому управляти відповідним майном, а у разі, якщо:

· підприємство, його структурний підрозділ, щодо цілісного майнового комплексу якого надійшла заява про оренду, або ініціатор укладення договору оренди згідно із законодавством посідають монопольне становище на ринку;

· внаслідок укладення договору оренди підприємець або група підприємців можуть посісти монопольне становище на ринку;

· сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів (робіт, послуг), що належать об'єкту оренди та ініціаторові укладення договору оренди, перевищують показники, визначені законодавством, - також до органу Антимонопольного комітету України.

Орган Антимонопольного комітету України розглядає надіслані йому матеріали і впродовж п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про можливість оренди та умови договору оренди.

У разі порушення провадження у справі про банкрутство керівник або орган управління боржника за погодженням з розпорядником майна подає орендодавцеві матеріали щодо оренди нерухомого майна, копію яких орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає органу, вповноваженому управляти відповідним майном.

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і впродовж п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Органи, вповноважені управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, розглядають подані матеріали і впродовж п'ятнадцяти днів після надходження матеріалів повідомляють підприємство про власне рішення (надання дозволу стосовно укладення договору оренди або відмову). При розгляді матеріалів щодо передачі в оренду нерухомого майна можуть враховуватися пропозиції місцевої державної адміністрації, відповідного органу місцевого самоврядування стосовно розміщення бюджетних установ і організацій.

Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, вповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, вповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим. У разі ж, коли підприємство не погоджується з пропозицією укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, органи, вповноважені управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, можуть без згоди підприємства укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією.

Орендодавець упродовж п'яти днів по закінченні терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, і органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), впродовж п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника.

Також Закон України „Про оренду державного та комунального майна" містить приблизний перелік підстав відмови у передачі в оренду об'єктів. Це, зокрема:

· прийняття рішення компетентним органом про приватизацію цих об'єктів;

· включення об'єкта до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабміну України чи місцевих органів влади;

· відсутність згоди органу Антимонопольного комітету України на оренду;

· відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном, на виділення структурного підрозділу;

· інші підстави, передбачені законами та постановами ВР України.

Сутність лізингової угоди

У світовій практиці термін «лізинг» використовується для позначення угод різного роду, що засновані на оренді товарів тривалого користування.

Залежно від терміну, на який укладається договір оренди, розрізняють три види орендних операцій:

1. Короткотермінова оренда (рейтинг) -- на термін від одного дня до одного року;

2. Середньотермінова оренда (хайринг) -- від одного до трьох років;

3. Довготермінова оренда (лізинг) -- від трьох до двадцяти років та більше. Тому під лізингом розуміють довготермінову оренду машин та обладнання, що куплені орендодавцем для орендатора з метою Їх виробничого використання за умови збереження права власності на них орендодавцем на весь термін договору. Крім того, лізинг можна розглядати як специфічну форму фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, що займається придбанням для третьої особи майна і віддає їй його в оренду на довготерміновий період. Таким чином, лізингова компанія фактично кредитує орендатора. Тому лізинг іноді має назву «кредит-оренда».

На відміну від договору купівлі-продажу, за яким право власності на товар переходить від продавця до покупця, при лізингу власність на предмет оренди зберігається за орендодавцем, а лізингоодержувач отримує його лише у тимчасове використання. Після закінчення терміну лізингового договору лізингоодержувач може придбати об'єкт угоди за узгодженою ціною, продовжити лізинговий договір або повернути обладнання власникові.

З економічної точки зору лізинг має схожість з кредитом, що надається на купівлю обладнання. При кредиті в основні фонди боржник вносить у встановлені терміни плату за рахунок покриття боргу: при цьому банк, для забезпечення повернення кредиту, зберігає за собою право власності на кредитований об'єкт до повного покриття позики. При лізингу орендар стає власником одержаного в оренду майна тільки після закінчення терміну договору та сплати ним повної вартості орендованого майна. Однак така схожість характерна лише для фінансового лізингу. Для іншого виду лізингу оперативного -- спостерігається більша схожість з класичною орендою обладнання. За своєю юридичною формою лізингова угода є своєрідним видом довготермінової оренди інвестиційних цінностей.

Основу лізингової угоди складають: об'єкт угоди; суб'єкт угоди (сторони лізингового договору); термін лізингового договору (період лізи); лізингові виплати; послуги, що надаються за лізингом.

Об'єктом лізингової угоди може бути будь-який вид матеріальних цінностей, якщо він не знищується у процесі виробництва. За природою об'єкта, що надається в оренду, розрізняють лізинг рухомого та нерухомого майна. До прямих учасників лізингової угоди належать:

* лізингові фірми та компанії (лізингодавці або орендодавці);

* виробничі (промислові та господарські), торговельні і транспортні підприємства та населення (лізингоодержувачі або орендатори);

* постачальники об'єктів договору -- виробничі та торговельні компанії.

Непрямими учасниками лізингової угоди є комерційні та інвестиційні банки, що кредитують лізингодавця і виступають гарантами угод, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми.

«Лізинговими» називають усі фірми, що здійснюють орендні відносини незалежно від виду оренди (короткотермінової, середньотермінової чи довготермінової) За характером своєї діяльності вони поділяються на вузькоспеціалізовані й універсальні.

Вузькоспеціалізовані компанії, як правило, мають справу з одним вилом товару (легкові автомобілі, контейнери) чи з товарами однієї групи (будівельне обладнання, обладнання для текстильних підприємств), ці фірми, як правило, мають власний парк машин або запас обладнання та слідкують за підтримкою Їх у нормальному експлуатаційному стані.

Універсальні лізингові фірми надають в оренду різноманітні види машин та обладнання і при цьому надають орендатору право розміщення замовлення і прийняття об'єкта угоди, Лізингові фірми дуже рідко вважаються незалежними, у більшості випадків вони виступають як філії або дочірні компанії промислових та торговельних фірм, банків та страхових товариств.

Комерційні банки США почали брати безпосередню участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Поширенню лізингового бізнесу в наступні роки сприяло прийняте у 1971 році рішення керівників Федеральної резервної системи, що дозволило банкам утворювати дочірні фірми для надання в оренду дрібної власності і обладнання, а потім і нерухомості.

Впровадження банків на ринок лізингових послуг пояснюється, по-перше, тим, що лізинг є капіталомістким видом бізнесу, а банки -- основні накопичувачі грошових ресурсів. По-друге, лізингові послуги за своєю економічною природою тісно пов'язані з банківським кредитуванням і є своєрідною альтернативою останньому. Конкуренція на фінансовому ринку підштовхує банки до активного розширення цих операцій. При цьому банки контролюють і незалежні лізингові фірми, надаючи їм кредити. Кредитуючи лізингові товариства, вони опосередковано фінансують лізингоодержувачів у формі товарного кредиту.

До другої категорії фірм, що здійснюють лізингові операції, належать промислові та будівельні фірми, які використовують для надання а оренду власний збутовий апарат.

Третя категорія лізингових фірм включає різні посередницькі та торговельні фірми.

При укладанні лізингового договору враховується:

* термін служби обладнання. Термін лізингового контракту не може перевищувати термін можливого використання обладнання. Він може встановлюватися законодавче.

* період амортизації обладнання, що встановлюється урядом. При фінансовому лізингу термін договору збігається з періодом амортизації;

* цикл появи більш продуктивного чи дешевшого предмета угоди.

Особливо важливий цей фактор у галузях, що здійснюють оновлення продукції, що виробляється, у короткі терміни;

* динаміку інфляційних процесів. Для лізингодавця не вигідно укладати договір при швидкій інфляції на довгий термін із фіксованими орендними виплатами і навпаки, при тенденції цін до зниження, лізингодавець прагне до більш продовженого терміну угоди;

* кон'юнктуру ринку позикових коштів і тенденції його розвитку, оскільки лізингові компанії широко використовують банківські кредити.

Лізингові послуги умовно поділяються на дві групи:

* технічні послуги, пов'язані з організацією транспортування об'єкта лізингу до місця його використання клієнтом; монтажем та налагодженням обладнання, що надане у лізинг; технічним обслуговуванням та поточним ремонтом обладнання (особливо у випадку складного новітнього обладнання);

* консультаційні послуги -- послуги з питань оподаткування, оформлення угод та ін.

Сучасний ринок лізингових послуг характеризується різнорідністю лізингових контрактів і юридичних норм, що регулюють лізингові операції.

Існуючі форми лізингу можна об'єднати у два види -- оперативний та фінансовий лізинги.

Оперативний лізинг -- це орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням та утриманням предметів оренди, не покриваються лізинговими виплатами протягом одного лізингового контракту.

Суть міжнародних орендних операцій

Міжнародні орендні операції одержали широке розповсюдження на початку 60-х років і являються порівняно новим видом зовнішньоекономічної діяльності. Суть орендної операції полягає в наданні одною стороною (орендодавцем) іншій стороні (орендатору) об'єкта оренди у виняткове користування на встановлений період за відповідну винагороду.

Орендна операція здійснюється на основі орендного договору. На відміну від договору купівлі-продажу; при якому право власності на товар переходить від продавця до покупця, договір оренди зберігає за орендодавцем право власності на майно, здане в оренду, надаючи орендатору лише право на тимчасове користування цим майном.

Міжнародні орендні операції поділяються на експортні й імпортні. Орендна операція, в якій орендодавець купляє об'єкт оренди в національної фірми і віддає в оренду іноземному орендатору, вважається експортною орендною операцією.

Орендна операція, під час якої орендодавець купляє об'єкт оренди в іноземної фірми і здає в оренду національному орендатору, називається імпортною орендною операцією.

Таким чином, характерною рисою міжнародної орендної операції являється участь в ній іноземного контрагента (чи орендодавця, чи орендатора, чи виробника-поставщика об'єкта оренди). Інакше кажучи, міжнародною орендною операцією являється така операція, сторони якої знаходяться в різних країнах.

Що може бути об'єктом міжнародної оренди? Це:

- обладнання загального промислового призначення (стандартне й унікальне);

- транспортні засоби (вантажні автомобілі, літаки, вертольоти, судна, контейнери, спецвагони і т.д.);

- підйомно-транспортне та будівельне обладнання (навантажувачі, будівельні машини, підйомні крани та ін.);

- засоби обчислювальної техніки й обробки інформації;

- офісне й поліграфічне обладнання;

- товари споживчого призначення (автомобілі, холодильники, телевізори, відеотехніка і т.д.).

Об'єктом оренди може бути і обладнання, яке було в користуванні. Наприклад, фірма, яка потребує фінансових засобів, може продати своє обладнання фірмі-орендодавцю, одержати за нього кошти , а тоді взяти це ж обладнання в оренду.

Суть орендних операцій полягає в тому, що

- вони дозволяють одержати додаткові об'єми збуту продукції в умовах жорстокої конкурентної боротьби на світових ринках;

- дають можливість орендатору застерегти себе від швидкого морального старіння обладнання: це особливо важливо для малих і середніх підприємств;

- дозволяють орендаторам одержати сучасне обладнання, не роблячи попередніх великих затрат. В міжнародній практиці існують різні види міжнародної оренди. В залежності від термінів розрізняють три види оренди:

1) довготривалу з терміном від 3-х до 5-ти років, інколи до 15 років, що отримала назву "лізинг";

2) середньотривалу - від 1 до 2-3 років, названу "хайринг";

3) короткотривалу з терміном від кількох годин до 1 року, що одержала назву "рейтинг".

Об'єктом лізингу являються, як правило, офісне обладнання, будівельно-монтажні комплекси, технологічні системи, промислові підприємства. Страхування й технічне обслуговування здійснюється орендатором.

Об'єктом хайрингу зазвичай являються транспортні засоби, дорожньо-будівельні та сільськогосподарські машини, монтажне обладнання, спортивні товари та ін. Страхування і технічне обслуговування здійснюється за домовленістю чи орендатором, чи орендодавцем. Об'єкт рейтингу - це транспортні засоби, туристичні і спортивні товари короткотривалого користування. Страхування й технічне обслуговування при даному виді оренди входить в обов'язки орендодавця.

Найбільше поширення в міжнародній торгівлі одержали лізингові операції.

Правове регулювання зовнішньоекономічних орендних операцій

Згідно чинного законодавства України всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці відповідно до чинного законодавства України. Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі шляхом видання нормативно-правових актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

У випадках порушення чинних законів України, що регулюють порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосовано санкції у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності або індивідуального режиму ліцензування, згідно із статтею 34 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору оренди (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.

Висновок

У сучасних умовах переходу до ринкової економіки, реформування відносин власності, структурної перебудови економіки зростає роль різних форм надання майна в тимчасове платне користування. Найбільшого поширення набула оренда. Оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному підприємстві, в організації, та юридичне вільним , і економічно самостійним суб'єктом - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування.

Відновлення основного капіталу є однією з найважливіших проблем для економіки України. Статистика свідчить, що в більшості підприємств використовується застаріле обладнання. Основні фонди, що експлуатуються більше 20 років, складають 40 % від загальної його кількості, від 10 до 20 років - 28 %. Рівень зносу основних фондів складає 43 %, а в промисловості і капітальному будівництві відповідно -- 48 і 62 %. На деяких підприємствах знос фондів досягає 80 %, що обумовлює підвищена витрата сировини, енергії і як наслідок - ріст собівартості продукції. Для того щоб змінити сформовану ситуацію, необхідні великі капітальні вкладення. За деякими прогнозами об'єм інвестицій повинний складати біля 40 млрд. долл. Через непродуману амортизаційну політику держави, постійних змін у законодавстві і невідрегульваності системи ринкових відносин підприємства не в змозі самостійно забезпечити.

Одним із шляхів вирішення даної проблеми може бути лізинг. Прийнятий Закон України «Про лізинг» відчиняє великі перспективи як для відновлення основного капіталу, так і для реалізації продукції. Як відомо, лізинг -- це особлива форма оренди, зв'язана з передачею в користування машин, устаткування, інших матеріальних засобів і майна. Іншими словами, застосування лізингу дозволяє підприємцям здійснювати розширення і модернізацію виробництва, не затрачуючи коштів для інвестицій у власний основний капітал, а оплачувати лише лізингові платежі. Це також дозволить уникнути залучення кредитів, а отже, і виплати значних відсотків по ним.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 02.10.1992.

2. Закон України "Про лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР зі змінами від 14.01.1999 №394-XIV.

3. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 зі змінами від 14.03.1995.

4. Закон України „Про внесення змін до Закону України "Про оренду землі” від 2 жовтня 2003 р.

5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч.посіб. - К.: Вища шк., 1998

6. Господарське право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Пронська, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В.С. Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

7. Економічна теорія : Політична економія : Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001.

8. Костіна Н.І., Алєксєєва А.А., Василик О.Д. Фінанси: система моделей і прогнозів: Навчальний посібник. - К.: Четверта хвиля, 1998.

9. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. Климка, В., Нестеренка. -- К.: Вища шк.; Знання, 1997. -- 743 с.