32

1. Ринок праці і трудові відносини

а. Поняття праці та її характер в умовах ринкової економіки

Найважливішою формою соціально-економічної діяльності визнається праця -- доцільна діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою певних засобів діє на природу і перетворює її елементи в предмети, що задовольняють її потреби. Саме завдяки тому, що праця є цілеспрямованою діяльністю, створює цінності і здатна задовольняти різноманітні потреби людей, вона отримує пріоритетний статус. Але будь-яка людська діяльність, якщо вона доцільна, містить у собі елементи праці, проте розуміння праці як основної діяльності ґрунтується на традиційному визнанні пріоритету її матеріальних результатів. Однак не меншу роль відіграють знання (як результат духовної діяльності), послуги (як результат специфічного виду діяльності у сфері нематеріального виробництва) тощо.

За визначенням А. Маршалла, праця -- це всякі розумові та фізичні зусилля, що робляться частково чи цілком заради досягнення якого-небудь результату без урахування задоволення, яке отримується безпосередньо від виконання самої роботи. А. Маршалл відносить до праці лише обтяжливі зусилля і підкреслює, що більшість людей працює набагато більше ніж аби вони працювали заради безпосереднього задоволення, яке можна отримувати від праці. Ілюструє свою думку він таким прикладом: селянин працює в саду зазвичай для одержання матеріального зиску, а багач, виконуючи ту саму роботу, хоча і може пишатися, що добре її виконує, проте, мало зацікавлений в отримуваній від цієї роботи економії грошей.

Забезпечення нормальних, гідних людини економічних відносин є обов'язком держави. Коли держава неспроможна цього зробити, у суспільстві зростає невдоволення, посилюються процеси економічного, соціального, матеріального й політичного розшарування, збільшується розрив між багатими і бідними. Подібна ситуація складається нині в Україні. Ринок, що формується, є нецивілізованим, надто криміногенним, надміру монополізованим. Люди не сприймають його, їм важко знайти своє місце за таких умов.

В умовах товарного виробництва характер праці двоїстий: з одного боку праця є конкретною -- це праця у всіх своїх якісних відмінностях різноманітних видів праці, що створює, споживчу вартість товару, а з другого -- абстрактною -- це затрати робочої сили загалом, продуктивна діяльність людського мозку, мускульної і нервової систем, що містяться в кожному товарі, створюючи його вартість.

Споживча вартість -- це корисність речі, її здатність задовольняти якусь потребу людини. Споживчі вартості утворюють речовий зміст багатства.

Показниками характеру праці є: форма й відносини власності, розподільні відносини, ступінь соціальних відмінностей у процесі праці тощо. В Україні сьогодні праця виступає в різних соціально-економічних формах: державній, колективній, кооперативній, дрібногруповій, індивідуальній, найманій тощо.

б. Ринок праці і основні закономірності ринкових відносин

Ринок праці -- це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару «робоча сила» на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця -- інтересам працівника.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Ринок праці виконує такі функції:

- узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

- забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

- забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

- підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;

- формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;

- сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

- стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

- впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.

Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками -- держава, профспілки і спілки роботодавців.

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією

в. Економічні аспекти трудових відносин

Велике пізнавальне значення має розгляд як суті, так і структури трудових відносин. Трудові відносини складаються з таких підсистем: соціально-економічної, технологічної і надбудовної (правові, політичні, соціальні аспекти трудових відносин). У зв'язку з цим при аналізі трудових відносин треба обов'язково розрізняти дві сторони і давати їм характеристику, “по-перше, з матеріально-речової сторони (процес праці як такий), і, по-друге, з соціально-економічної сторони (суспільна форма процесу праці) . Першу сторону праці досліджують природничі науки, другу - економічна теорія.

Що ж представляє собою економічна форма праці, тобто соціально-економічні трудові відносини (далі - трудові відносини)? Чи є трудові відносини блоком економічних відносин, чи вони функціонують поза їх межами? Ці питання і досі залишаються дискусійними.

Людина в суспільному виробництві може виконувати теж подвійну функцію: працівника і власника. “Залежно від двоїстості продуктивних сил і подвійної ролі людини розглядаються два види виробничих відносин: трудові і майнові. Дві форми виробництва визначаються двома видами виробничих відносин: матеріально-речова форма - трудовими, соціально-економічна - майновими.

У взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин трудові відносини виступають відносинами першої залежності, безпосередньо віддзеркалюють творчу сторону продуктивних сил. Безпосередність зв'язку тут виражається у тому, що такого роду відносини виражають продуктивні сили праці без опосередкованих ланок (продуктивні сили - безпосередні відносини) і створюють їх трудову, або організаційно-технічну форму. Так, розвиток продуктивних сил шляхом поділу праці виражається в різних формах кооперації: проста бригада, комплексна бригада, підприємство, об'єднання, загальнонаціональна корпорація. “Як відносини між людьми, трудові відносини, - пише В.П.Корнієнко, - створюють у цих випадках форму продуктивних сил. Але - це не відносини власності, тобто не соціально-економічна форма. Це трудова (матеріально-речова) форма. Продуктивні сили і трудові відносини становлять зміст продуктивних сил праці. Перший зв'язок між ними виявляється в єдності суб'єкта. Люди як продуктивна сила і як суб'єкт трудових відносин - це одна діюча особа, що виступає у двох суспільних проявах. Тому трудові відносини виражають пофакторні і видові зв'язки продуктивних сил.

Організаційно-технологічні трудові відносини є змістовною складовою трудових відносин взагалі. Вони є базою соціально-економічних відносин, або, як їх ще називають, - суспільної форми праці. У даному випадку мова йде про ту систему трудових відносин, яка є складовою економічних відносин, в тому числі її соціально-економічної підсистеми. Такий теоретичний підхід до визначення праці в системі суспільного виробництва відображає його троїсту природу: змістову (як елементу продуктивних сил), суспільну (як економічну форму праці) і соціально-психологічну (як наявність надбудовних елементів у трудових відносинах людей). У нашому дослідженні увага концентрується на аналізі суспільно-економічних трудових відносин, оскільки ставиться завдання розкрити їх найважливіші складові.

Трудові відносини економіка розглядає як складне системне явище. У них містяться такі елементи: наймана праця, експлуатація праці, приватний характер праці, вільна праця, колективна праця, асоційована праця, абстрактна праця, суспільна праця, загальна праця, суспільна кооперація праці, соціалістична праця тощо.

г. Предмет курсу економіка праці

Предмет вивчення дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини” сукупність теоретичних і практичних проблем формування людського потенціалу, забезпечення ефективного використання його у сфері праці як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях з метою забезпечення високої якості життя населення та високої ефективності економічної діяльності.

Об'єкт вивчення дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини” система соціально-економічних, організаційно-правових відносин між людьми з приводу відтворення й ефективного використання людських продуктивних сил в процесі праці.



д. Місце курсу економіка праці в системі економічних наук

Різноманітні проблеми трудової діяльності людей стали об'єктом дослідження багатьох наукових дисциплін. Межі цих наук, як правило, ще не мають повної однозначності, тому зараз ми коротко розглянемо основні проблеми, висвітлені нами в цьому підручнику з точки зору їх взаємозв'язку з іншими науками про працю (табл. 1).

Таблиця 1

Людські ресурси являють собою найважливіший фактор будь-якого виробництва, основний елемент соціально-трудових відносин. Людський капітал визначається сукупністю якостей та характеристик людини (здібності, освіта, здоров'я, професіоналізм тощо), що впливають на результати її трудової діяльності і, відповідно, на розмір її трудових доходів. Зокрема, теорія людського капіталу дозволяє визначити доцільність витрат, наприклад, на навчання або на зміну місця роботи залежно від розміру майбутнього приросту доходів і тривалості їх одержання. Дуже багато цих проблем досліджуються на межі між економікою праці та такими науками, як економіка освіти, соціологія праці, управління персоналом, психологія праці, трудове право.

Наукова організація праці відділилася від економіки праці в самостійну науку, яка, на жаль, не завжди включається в навчальні плани підготовки бакалаврів і спеціалістів. Тому загальний курс економіки праці обов'язково включає розділ "Організація праці", в якому вивчаються конкретні форми і методи поєднання людей і техніки в процесі праці: поділ і кооперування праці; організація й обслуговування робочих місць; покращання умов праці; раціоналізація трудових процесів; впровадження оптимальних прийомів і методів праці; зміцнення дисципліни праці тощо. Ці проблеми вивчаються також у курсі "Управління персоналом". Найважливішою характеристикою умов праці є безпека трудової діяльності людини. Покращання умов праці сприяє зростанню її продуктивності, проте потребує відповідних інвестиції. Проблемою економіки праці є оптимізація умов праці з урахуванням взаємодії соціальних та економічних факторів. Але умови та безпека праці є предметом вивчення наукової організації праці, охорони праці та промсанітарії, фізіології, психології, ергономіки. Проблеми компенсації людині шкідливого впливу виробничого середовища та відшкодування збитків здоров'ю людини в результаті виробничих травм та професійних хвороб знаходяться в полі дослідження трудового права.

е. Зміст і задачі курсу економіка праці

Найсуттєвіші перетворення відбуваються саме в соціально-трудовій сфері, основою якої є праця. Це висуває нові вимоги до професійної підготовки фахівців вищої кваліфікації, яким належить вирішувати надзвичайно важливі й складні проблеми підвищення ефективності праці та гармонізації соціально-трудових відносин на всіх рівнях.

Головною метою вивчення курсу є формування у студентів системи теоретичних і практичних знань про категорії, поняття, механізми забезпечення ефективної зайнятості населення та прогресивного розвитку соціально-трудових відносин в Україні на всіх рівнях.

Завдання курсу економіка праці:

- вивчення економічних законів, що регулюють розподільчі відносини в ринковій економіці;

- оволодіння методами вивчення витрат робочого часу, нормування праці;

- з'ясування механізму зростання продуктивності й ефективності праці;

- дослідження механізму соціального партнерства;

- надання студентам ґрунтових знань з питань оплати праці й регулювання заробітної плати;

- вивчення механізму функціонування системи соціально-трудових відносин;

- з'ясування механізму регулювання ринку праці та дослідження процесу відтворення робочої сили;

- з'ясування місця і ролі Міжнародної організації праці у врегулюванні соціально-трудових відносин;

- навчити студентів використовувати здобуті знання в конкретних процесах управління соціально-трудовими відносинами, організації праці та забезпечення її високої ефективності на всіх рівнях;

- підвищити на цій основі адаптованість студентів до ринку праці, допомогти їм ефективно включитися в систему нових соціально-трудових відносин.



Задача

В цеху здійснено ряд заходів щодо удосконалення техніки та технології виробництва.

Заходи	Кількість операцій до кінця року	Витрати на одну операцію, нормо годин
		До здійснення заходів	Після здійснення заходів
Введення в дію нових верстатів	25000	0,2	0,12
Модернізація верстатів	40000	0,6	0,4
Застосування штампів для нових деталей	10000	0,5	0,1

Визначити зниження трудомісткості (абсолютне у %) та зростання продуктивності праці в результаті здійснення усіх трьох заходів.

Розв'язання

25000+40000+10000=75000

Визначимо трудомісткість виробництва до здійснення зазначених заходів:

0,27=27%



18%

на 18%.

Визначимо, на скільки зросла продуктивність праці в результаті здійснення усіх трьох заходів:

66,7%



2. Ефективність виробництва і споживання

а. Основні вимоги щодо підвищення ефективності виробництва

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого -- такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва -- це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

б. Взаємозвязок ефективності виробництва і споживання

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві*; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

Це означає, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату (продукту) праці потребам людини - визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без реклами ми купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза, що продовжується в Україні. Низький рівень споживання більшості населення в цих умовах не забезпечує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Наприклад, вже сформувалась потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання низький. Тим самим деформується, не відтворюється на належному рівні й потреба в праці такого змісту.

Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

в. Основні показники якості життя: тривалість життя, стан освіти та охорони здоров'я, якість харчування

У період становлення ринкових відносин в Україні відбулися докорінні зрушення в усіх аспектах життєдіяльності населення. Соціально-економічна криза зумовила загострення негативних тенденцій демографічного розвитку у всіх регіонах України, відбувся остаточний перехід відтворення населення до звуженого типу. Важливим досягненням стало усвідомлення того, що соціально-економічні умови впливають на народжуваність не безпосередньо, а через репродуктивну поведінку, через зміни у структурі потреб, цінностей, норм.

Кожна підсистема демогеографії по-різному зазнає впливу соціально-економічних чинників. Останні мають великий вплив на такі показники, як природний і механічний рух населення, його вікова структура, рівень урбанізації.

Ступінь сприятливості умов життя населення залежить, звичайно, від рівня соціально-економічного розвитку регіону. Під умовами життя розуміють сукупність всіх зовнішніх факторів, які впливають на життя людини.

За Г. Старостенко , серед соціально-економічних умов виділяються умови існування людини: матеріальні (продукти харчування, одяг, взуття, житло, предмети тривалого користування), нематеріальні (різноманітні послуги соціально-інфраструктурної сфери - охорони здоров'я, освіти, культури, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку) та суспільні відносини (форми власності, характер розподілу, трудова діяльність, сім'я ).

Якість життя - це характеристика рівня та умов життя населення. Якість життя населення даної території визначається рядом економічних, соціальних, демографічних, екологічних, географічних, політичних і моральних факторів. Серед об'єктивних факторів - споживання продуктів харчування, житлові умови, рівень зайнятості, розвиток сфери послуг, освіти, соціального забезпечення , серед суб'єктивних - задоволення роботою і життєвими умовами, соціальним статусом індивіда, фінансовим становищем сім'ї тощо. До якісних характеристик життя належать показники, котрі відображають геодемографічну ситуацію (статево-вікову структуру населення, тривалість життя, природний і механічний рух, сімейний склад ), захворюваність, рівень освіти, культури, зайнятості тощо. Більшість країн використовують класифікацію показників якості й рівня життя населення, підготовану експертами ООН (1961 р.). Класифікація Європейської економічної комісії виділяє 8 груп показників якості життя. Найважливішими серед них є: споживання продуктів харчування, стан здоров'я населення, рівень освіти, коефіцієнт смертності серед немовлят, - що дозволяють проводити порівняння між країнами.

Одним із показників, котрий в найбільш концентрованому вигляді характеризує якість життя населення, є здоров'я. Здоров'я всього населення є головним показником орієнтованості соціально-економічного та екологічного розвитку суспільства на користь людини і водночас важливим чинником такого розвитку. Виділяють такі чинники здоров'я: стан природного середовища, рівень споживання та пов'язаний з ним спосіб життя. На рівні індивіда впливають також біологічні чинники, включаючи спадковість. Ряд таких явищ, як загострення житлової проблеми та катастрофічне зниження доходів населення (що у свою чергу призводить до погіршення якісного та кількісного складу харчування та відмови від раніше доступних необхідних послуг), відображається не тільки на кількісних, а й на якісних параметрах захворюваності населення. Рівень добробуту - включає рівень споживання: а) товарів (якість продуктів харчування, комфортність житла) і б) послуг (побутове обслуговування населення, охорона здоров'я, освіта, культура та мистецтво, державне страхування, соціальне забезпечення) Ще одним із показників рівня життя населення є витрати на оплату послуг, зокрема житлово-комунальних. Зростання частки цих витрат зумовлене швидкими темпами підвищення цін і тарифів на оплату всіх без винятку видів послуг. Зрозуміло, що фінансова підоснова рівня життя населення спотворена і не забезпечує задоволення навіть елементарних потреб населення.

Необхідно особливо відмітити і такий фактор, як рівень освіти жінок. У великій кількості досліджень відмічається істотний обернений вплив цього чинника на народжуваність. Із підвищенням освітнього рівня матерів зменшується середня кількість дітей. Бажання отримати вищу чи спеціальну освіту відсуває терміни вступу в шлюб і тим самим знижує народжуваність. Крім того, жінки з високим освітнім рівнем прагнуть мати більше вільного часу для задоволення своїх духовних потреб, і тому в більшій мірі обмежують кількість дітей. Варто відмітити, що вказана залежність спостерігається як у містах, так і в сільській місцевості. Однак в сільській місцевості різниця в рівнях народжуваності в залежності від освіти жінок найбільш значна Наступним чинником є житлові умови. Відмічається низький або й зворотний зв'язок між забезпеченістю житлом та народжуваністю. Це пояснюється тим, що народження кожної дитини (принаймні третьої) значно збільшує величину сім'ї (в 1,5-2 рази), тоді як поліпшення житлових умов конкретної сім'ї відбувається рідше і на меншу частку. Проблемою є забезпечення житлом населення у містах, оскільки там показники значно нижчі, ніж по області в цілому. Так, у 2004 р. на одного жителя Тернопільської області припадало 21,6 кв. м загальної площі, причому 20,1 кв. м - у міських поселеннях і 22,6 кв. м - у сільській місцевості. Недостатня забезпеченість житловою площею знижує інтенсивність народжуваності. При цьому на народження першої дитини житлові умови впливають значно менше, ніж на народження другої та третьої, котре частіше відбувається після покращення житлових умов.

г. Фонди нагромадження і споживання, їх структура і значення

Фонд нагромадження -- частина доходу, використовувана на приріст виробничих і невиробничих основних фондів, також для створення страхових запасів і резервів.

Основна його частина направляється на розширення і якісне удосконалювання основних фондів і оборотних коштів сфери матеріального виробництва, утворить фонд виробничого нагромадження і використовується на реконструкцію діючих і будівництво нових підприємств, модернізацію і відновлення виробничого апарата; інша -- утворить фонд невиробничого призначення нагромадження, що впливає на життєвий рівень населення через приріст основних невиробничих фондів (житлові будинки, школи, лікарні, інші об'єкти соціальної інфраструктури).

Практично нагромадження основних фондів визначається по залишковій вартості -- сума запровадження в дію нових плюс закінченого капітального ремонту мінус амортизація (знос) і мінус залишкова вартість ліквідованих основних засобів.

Складовими частинами нагромадження матеріальних оборотних коштів, запасів і резервів є: приріст виробничих запасів сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів і запасних частин, а також приріст незавершеного виробництва і будівництва, залишків готових продуктів і товарів, державних матеріальних резервів.

Фонд споживання підприємства - сукупність прямих і непрямих виплат працівникам підприємства (фірм, установ і організацій) незалежно від їхньої організаційно-правової форми і форми власності

У нього включаються суми, нараховані на оплату праці всім працівникам підприємства (фонд оплати праці), доходи (дивіденди, відсотки) по акціях членів трудового колективу і їх внесків у майно підприємства; сума наданих підприємством трудових і соціальних пільг, включаючи матеріальну допомогу. До трудових і соціальних пільг працівників відносяться, зокрема: оплата додатково наданих за договором колективному відпусток (понад передбачений законодавством); надбавка до пенсій і одноразові допомога ветеранам праці, що іде на пенсію; стипендії, виплачувані за рахунок засобів підприємства; компенсація подорожчання вартості харчування в їдалень, буфетах, профілакторіях (за пільговими цінами чи безкоштовно), а також дітям, що знаходяться в дитячих дошкільних установах і оздоровчих таборах; оплата путівок працівникам і їхній дітям на лікування, відпочинок, екскурсії і подорожі; компенсаційні виплати в зв'язку з підвищенням цін, вироблені понад розміри індексації доходів; матеріальна допомога і витрати на погашення позичок, виданих працівнику; витрати по благоустрої садівничих товариств і будівництву гаражів; витрати на оплату послуг поліклінікам, по відшкодуванню цінової різниці на продукцію (роботи, послуги), надану працівникам підприємства; оплата проїзду до місця роботи, житла.

Не відносяться до засобів, що направляється на споживання: посібника по соціальному страхуванню (тимчасової непрацездатності, вагітності і родам, по відходу за дитиною і т. п.), пенсії працюючим пенсіонерам, інші виплати за рахунок фонду соціального страхування, пенсійного й інших позабюджетних фондів; вартість виданого спецодягу, спецвзуття, молока і лікувально-профілактичного харчування; оренда приміщень для проведення навчальних, культурно-масових і інших заходів; проведення вечорів відпочинку, дискотек, концертів, лекцій і т. п.; витрати на зміст медпунктів, профілакторіїв, санаторіїв, будинків відпочинку й інших оздоровчих установ, що знаходяться на балансі підприємства; витрати на придбання медикаментів для лікувально-профілактичних установ, на організацію роботи курсів, студій, кружків і т.

Для розширеного відтворення необхідне нагромадження - використання частини національного доходу на збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.

Розширене та якісне вдосконалення основних фондів сфери матеріального виробництва являє собою виробниче нагромадження. Розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, навчальних закладів, об'єктів культури, спорту, науки - це невиробниче нагромадження.

В умовах ринкової економіки об'єктивна потреба нагромадження випливає з необхідності зростання життєвого рівня населення. Але досягнення цього наштовхується на кожному етапі розвитку суспільства на недостатній обсяг і якість національного багатства. Існування цієї суперечності пов'язане з постійним зростанням потреб населення, необхідністю забезпечення раціональних норм споживання, новими вимогами підвищення рівня життя, що випливають із науково-технічного прогресу.

Засобом розв'язання цієї суперечності виступає нагромадження, яке забезпечує зростання і необхідний обсяг національного багатства у вигляді виробничих і невиробничих фондів, життєвих засобів. Отже, підвищення життєвого рівня населення об'єктивно обумовлює зростання обсягу та якості національного багатства на основі нагромадження. Цей причинно-наслідковий зв'язок має постійний характер і являє собою економічний закон нагромадження. Формами його прояву є взаємозв'язок величини виробничого нагромадження і розмірів споживання населенням, безперервне зростання й удосконалення функціонуючих виробничих фондів, збільшення кількості зайнятих працівників і вдосконалення структури сукупного робітника, примноження національного багатства, підвищення життєвого рівня населення.

Методами використання закону нагромадження є регулювання капітальних вкладень; забезпечення їх ефективності; використання всіх факторів, що визначають розміри нагромадження.



д. Вартість життя та його показники: доходи домашніх господарств (сімей), грошові та натуральні доходи і витрати

Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.

В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво продуктів (товарів), а й будь-яка діяльність в економічному, соціальному, правовому, екологічному, територіальному тощо просторі, що обумовлена взаємовідносинами між споживачами та продавцем.

Виходячи з цього Мікроекономічний рівень господарювання - це система відносин діяльності мікроекономічних господарських суб'єктів щодо оптимізації співвідношення попиту та пропозиції.

Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності:

домашні господарства (сім'я);

підприємства.

Першим суб'єктом є домашні господарства (сім'я). З точки зору економіки домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і своєї сім'ї через ринок чи поза ним. За умов домашнього господарювання задоволення своїх потреб обмежено можливостями господарника (матеріальними та фізичними). Це приводить до необхідності виходу суб'єктів господарської діяльності за межі домашнього господарювання, що здійснюється двома шляхами:

1) залученням до домашнього господарювання найманих робітників (постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну платню;

2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за відповідну платню.

Такі два шляхи перетворюють домашнє господарювання у діяльність, що економічно відповідає виробничій, тобто у діяльність недомашнього господарювання. Домашній господарник при наявності платні за свою діяльність перетворюється у виробника продукції чи послуг, не обмежується домашнім господарюванням і виходить на ринок (робочої сили, товарів тощо). Отже, з цього випливає, що домашні господарства знаходяться на мікроекономічному рівні господарювання, проте в ринковій економіці вони розмежовані з іншими суб'єктами господарювання.

Господарювання взагалі необхідне, оскільки задоволення людських потреб обмежене. Якби маса продуктів (товарів) була необмеженою, то люди лише б споживали їх, не проводячи через господарювання, ринок, заробітну плату, ціни.

Домашнє господарювання за таких умов опосередковується ринковими відносинами, входить складовою частиною до ринкової економіки. Засоби праці, які використовуються у домашньому господарстві, економічною наукою не вважаються капіталом. Праця господаря є водночас господарською метою, засобом і фактором задоволення власних потреб. Самостійна праця господаря в межах домашнього господарювання не формує виробничих відносин. Проте праця домашнього господаря за винагороду чи самостійна праця підприємця (підприємницькі здібності) економічною теорією вважається виробничим фактором на рівні з капіталом і землею.

На основі цих теоретичних понять економічної теорії домашнє господарство-це:

суб'єкт господарювання;

діяльність господаря (членів сім'ї) для задоволення власних потреб (через ринок чи натуральну форму господарювання);

засоби виробництва, що застосовуються у домашньому господарюванні, - не капітал;

праця - не фактор виробництва;

виробничі відносини не виникають.

Домашні господарства є суб'єктом ринкових відносин, оскільки, по-перше, їх діяльність на мікроекономічному рівні в умовах товарного виробництва супроводжується відносинами купівлі-продажу; по-друге, вони беруть безпосередню участь у процесі нагромадження капіталу. Відбувається це кількома шляхами:

участю домашніх господарств у капіталі підприємств шляхом купівлі акцій. За таких умов домашні господарства стають акціонерами (своєрідними пайовиками, співвласниками підприємства);

купівлею облігацій підприємств, що фактично є формою надання їм позики за певним відсотком;

відкриттям у банках депозитних вкладів домашніх господарств і за рахунок цих заощаджень наданням кредитів підприємствам.

Отже, економічний розвиток значною мірою відбувається за рахунок нагромадження грошового капіталу домашніх господарств (сімей).

економічного рівня господарювання є самостійним сектором, критерієм якого виступає споживання.

Споживання домашніх господарств (сім'ї) відбувається завдяки доходам. У ринковій економіці доход домашніх господарств складається з кількох надходжень:

самостійної праці у домашньому господарстві; залежної праці як найманого робітника - зароблений доход;

майнових доходів - прибутки з відсотків, найму, оренди, ренти, дивідендів, невиплачених зисків, гонорарів тощо.

Сукупний доход домашніх господарюючих суб'єктів формують ще й так звані трансферні платежі, тобто соціальні дотації і субсидії на допомогу потребуючим, інвалідам, дітям, старим і хворим, на соціальне забезпечення тощо.

Оскільки у домашніх господарств сукупний доход складається з різних елементів, які важко контролювати, вони зобов'язані щорічно подавати податкові декларації до відповідних фінансових органів (скажімо, до Державної податкової адміністрації в Україні) і на цій основі сплачувати податки. Звичайно для домашніх господарств це значна сума, якою вони розпоряджаються у певному періоді. Цю суму економісти називають доходом, який перебуває у ефективному розпорядженні домашніх господарств. Він має вплив на всю економіку, оскільки визначає попит на споживчі товари і, отже, на зайнятість і кон'юнктуру.

Маючи споживацький характер, домашні господарства формують потреби, які можна згрупувати у відповідні види:

необхідні (їжа, одяг, помешкання тощо);

не необхідні (коштовності, модний одяг, подорожі);

індивідуальні, що визначаються домашніми господарствами;

суспільні (школи, соціальне забезпечення).

У сучасному індустріальному суспільстві споживання домашніх господарств і продукція підприємств розмежовані, але знаходяться в єдиному мікроекономічному полі функціонування економічної системи.

е. Споживчі витрати та їх структура. Неспоживчі витрати: прибуткові та інші податки, внески в систему соціального та пенсійного страхування, заощадження, подарунки тощо

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). Споживчі витрати, або споживання, - це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.

Споживання є також найбільш суттєвим компонентом валового внутрішнього продукту (ВВП). У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60-70%, що зумовлює важливість для економіки прийняття рішення щодо споживання.

Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування, непродовольчі товари, послуги тощо). Тому в економічному аналізі виходять з так званих “якісних моделей поведінки”, під якими розуміють усереднені моделі поведінки людей з різними рівнями доходу, які побудовані на основі досліджень сімейних бюджетів. “Якісні моделі поведінки” ще називають “законами Енгеля”, який досліджував зміни у споживчих витратах населення в залежності від зміни доходів.

Пріоритети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім'ї: харчування, одяг, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім'ї, платності або безплатності тих або інших послуг.

У таблиці 1 відображено основні елементи споживання, що поділені на три групи: товари поточного споживання, товари тривалого користування, послуги.

Таблиця 1.

Основні компоненти споживання

Структура споживання	Питома вага (%, )
Товари поточного споживання: Харчування; Одяг Енергія; Інше.	30 - 35
Товари тривалого користування: Предмети побуту; Транспортні засоби.	10 - 20
Послуги: Житло; Освіта; Охорона здоров'я; Відпочинок; Інше.	50 - 55
Разом споживчі витрати	100



На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання певна його частина заощаджується .

Заощадження - це та частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто:

З = БД - СВ.

Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці. Вона показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, грунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозвязок між споживанням та доходом.

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б - зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою. Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б відрізок АБ означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень. Перевищення споживання над доходом є “чистим від'ємним заощадженням”, його вимірюють відстанню між бісектрисою та кривою функції споживання.

Аналогічно розглядається функція заощадження, яка є дзеркалом відображення функції споживання.

Оскільки споживчі витрати прямо залежать від безподаткового доходу, то функція споживання математично виглядатиме так:

СВ = f(БД).

Заощадження ж ще й від відсоткової ставки (ВС), отже:

З = f(БД; ВС)

Отже, тепер сміло можна сказати, що і функція споживання теж залежить від ВС, тобто:

СВ = f(БД; ВС)

Залежність споживання та заощадження від доходу називається схильністю до споживання та заощадження.

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

Середньою схильністю до споживання (ССС) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на споживання (у відсотках):

ССС = (СВ / БД) * 100%.

Середньою схильністю до заощадження (ССЗ) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках):

ССЗ = (З / БД) * 100%

Оскільки БД = СВ + З, то ССС+ССЗ = 100%, або 1,0.

Переважно ССС більше ССЗ.

Гранична схильність до споживання (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання:

ГСС = (СВ / БД) * 100%

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження:

ГСЗ = (З / БД) * 100%

ГСС + ГСЗ = 1,0 або 100%.

До недоходних факторів споживання і заощадження відносять:

Багатство. Як нерухоме майно, так і фінансові засоби, якими володіє населення. Збільшення багатства зміщує графік споживання угору, а графік заощадження - вниз.

Податки. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження.

Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки.

Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточних споживання та заощаджень.

Очікування. Можуть бути пов'язані із майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Споживча заборгованість. Якщо в попередньому періоді заборгованість зросла, то в поточному періоді домогосподарсва будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. Відсоткова ставка. Зміна ставки процента впливає на співвідношення між поточним і майбутнім заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростає, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Характерним є поняття автономного споживання та заощадження, тобто такого, яке не залежить від доходу, а змінюється лише під впливом недоходних факторів.

Задача

Розрахувати зростання продуктивності праці по кожному резерву та в цілому по підприємству за даними таблиці:

Показник	Чоловік
1. Економія робочої сили, За рахунок: - зниження браку виробництва	8
- зниження внутрішньо змінних простоїв	17
- збільшення числа явочних днів	12
- підвищення виконання норм виробітку	16
- зменшення чисельності обслуговуючого персоналу	7
2. Розрахункова чисельність промислово-виробничого персоналу	1200

Розв'язання

Будемо розраховувати зростання продуктивності праці за формулою:

, де

r - розрахункова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Визначимо зростання продуктивності праці за рахунок зниження браку виробництва:

%

рахунок збільшення числа явочних днів:

изначимо зростання продуктивності праці за рахунок підвищення виконання норм виробітку:

Визначимо зростання продуктивності праці за рахунок зменшення чисельності обслуговуючого персоналу:

Визначимо зростання продуктивності праці в цілому по підприємству, для цього визначимо загальну економію робочої сили:

8+17+12+16+7=60

Література

1. Закон України „Про оплату праці” від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР.//В редакції Закону N 1096-IV від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38.

2. Кельдер Т.Л. Економіка праці. Запоріжжя:ЗДУ, 2001.

3. Крушельницька О.В. Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навчальний посібник. -К., „Кондор”. - 2003. - 296 с.

4. Мельник В.І. Економіка праці: навчально-методичний посібник. К.:КІБіТ, 1999 р.

5. Нарейко В. Management by Objectives (управление по целям), E-xecutive, Ward Howell International. 2001. Статья - http://www.management.com.ua/hrm/hrm054.html

6. Немцов В.Д. Довгань Л.Є. Менеджмент організацій. К:ТОВ „УВПК „ЕксОб””, 2000. - 392 с.

7. Непомнящий Е.Г. Экономика и управление предприятием: Конспект лекций. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 1997. 374 с.

8. Ребрин Ю.И. Основы экономики и управления производством: Конспект лекций. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000. 145 с.

9. Спивак В. Корпоративная культура. - СПб: Питер, 2001. - 352с.

10. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. - К.:”Каравела”, 2003. - 432 с.

11. Управление персоналом./Под ред. Т.Ю.Базарова. "Центр Кадровых Технологий - XXI век". М. 2001