Фіскальна політика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра: Політичної економіки

Макроекономіка

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З курсу : Макроекономіка

На тему : Фіскальна політика

ХАРКІВ 2009

План

1. Дискреційна фіскаль політика: стимулююча та стримуюча

2. Мультиплікатор податків. Мультиплікативний вплив державних закупівель і чистих податків на реальний ВВП. Мультиплікатор збалансованого бюджету

3. Автоматична фіскальна політика та її стабілізаційний вплив на економіку. Ефект гальмування автоматичної фіскальної політики та необхідність її доповнення дискреційною політикою

4. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Наслідки стимулюючої податкової політики для державного бюджету. Крива Лаффера

5. Вплив фіскальної політики та циклічних коливань на державний бюджет. Різновиди бюджетного сальдо. Оцінка та суперечливість бюджетної політики. Концепції збалансування державного бюджету. Державний борг та ефекти витіснення

1. Дискреційна фіскаль політика: стимулююча та стримуюча.

Мультиплікатор податків. Мультиплікативний вплив державних закупівель і чистих податків на реальний ВВП. Мультиплікатор збалансованого бюджету

Фіскальна політика сукупність заходів, які здійснюються шляхом маніпулювання державним бюджетом - урядовими витратами і оподаткуванням для досягнення повної зайнятості, збільшення виробництва і зменшення інфляції.

Фіскальна політика може здійснюватись у формі:

1) дискреційної фіскальної політики:

a) стимулюючої фіскальної політики;

b) стримуючої фіскальної політики;

2) недискреційної фіскальної політики.

Під дискреційною фіскальною політикою розуміють обізнане маніпулювання податками і урядовими витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання. В період спаду виникає питання про стимулюючу фіскальну політику, яка включає: 1) збільшення державних витрат; 2) зменшення податків чи 3) поєднання першого і другого. І, навпаки, якщо в економіці має місце викликана надлишковим попитом інфляція, цьому випадку відповідає стримуюча фіскальна політика, яка включає: 1) зміну урядових витрат; 2) збільшення податків чи 3) поєднання першого і другого. Фіскальна політика повинна орієнтуватись на додатне сальдо урядового бюджету, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією. Також існує недискреційна фіскальна політика, яка передбачає, що необхідні зміни у відносних рівнях державних витрат і податків вводяться автоматично. Це так звана автоматична чи вбудована стабільність, не включена до розгляду дискреційної фіскальної політики.

Вбудований стабілізатор - це будь-які заходи, які мають тенденцію збільшити дефіцит державного бюджету (чи скоротити його додатне сальдо) в період спаду і збільшити його додатне сальдо (чи зменшити його дефіцит) в період інфляції без необхідності прийняття будь-яких спеціальних кроків з боку політиків. Було доведено, що фіскальна політика впливає виключно на попит, тобто на величину сукупних витрат і сукупний попит. Але економісти визнали також, що фіскальна політика (особливо зміни податків) може змінити сукупну пропозицію і, відповідно, вплинути на ті зміни, які фіскальна політика може викликати у співвідношенні рівня цін реальне виробництво.

Законодавче схвалення та наступна реалізація фіскальної політики викликають ряд питань, ставлять певні проблеми. Найбільш серйозні з них наступні:

а) чи можна зробити формування та реалізацію фіскальної політики більш своєчасними, щоб забезпечити її максимальну ефективність в протидії економічним коливанням?

б) чи може економіка розраховувати на те, що Верховна Рада законодавчо схвалює таку фіскальну політику, яка відповідає ситуації?

в) стимулюючий ефект фіскальної політики може бути значно послаблений, якщо вона витісняє частину приватних капіталовкладень;

г) деяка частина позитивного впливу стимулюючої фіскальної політики може бути розпорошена інфляцією;

д) фіскальна політика може виявитися неефективною або невідповідною в результаті непередбачених подій в світовій економіці.

Мультиплікатор збалансованого бюджету показує, що рівні збільшення урядових витрат і оподаткування ведуть до зростання рівноважного ВНП (чистий національний продукт) на величину приросту державних витрат і податків. Зміна урядових витрат має найбільш сильний вплив на сукупні витрати, ніж зміна величини податків такого ж масштабу. Урядові витрати прямо і безпосередньо впливають на сукупні витрати. Зміна суми податків впливає на сукупні витрати побічно за рахунок зміни доходу після сплати податків, і через це - на зміни споживання.

При даній величині дефіциту державного бюджету його стимулююча дія на економіку буде залежати від методів фінансування дефіциту. Аналогічно, при даній величині бюджетного надлишку його дефіцитний вплив залежить від того, як він буде ліквідуватись.

Існує два способи, якими уряд може фінансувати дефіцит.

1. За рахунок позик у населення (шляхом продажу цінних паперів) або за рахунок випуску нових грошей його кредиторам (емісії). Вплив на сукупні витрати буде в кожному випадку різним.

Якщо уряд виходить на грошовий ринок і розміщує тут свої позики, він вступає в конкуренцію з приватними підприємцями за фінансові засоби. Цей додатковий попит на засоби викличе зростання рівня процентної ставки, інвестиційні витрати обернено пропорційні ставці відсотка. Отже, урядові позики ведуть до підвищення рівня ставки відсотка і, таким чином, будуть "виштовхувати" деякі витрати приватних інвесторів.

2. За рахунок створення грошей.

Якщо державні витрати дефіцитного бюджету фінансуються за рахунок випуску нових грошей, виштовхування приватних інвестицій можна уникнути. Витрати можуть збільшуватися, не виявляючи негативного впливу на інвестиції чи споживання. Таким чином, створення нових грошей с за своїм характером більш стимулюючим способом фінансування дефіцитних витрат в порівнянні з розширенням позик. Викликана надлишковим попитом інфляція вимагає фіскальних дій з боку уряду, які могли б сформувати бюджетний надлишок. Однак антиінфляційний ефект такого надлишку залежить від того, як уряд буде його використовувати.

1. Уряд може використовувати додаткові кошти для погашення боргу. Цей захід може знизити антиінфляційний вплив бюджетного надлишку. Викуповуючи свої боргові зобов'язання у населення, уряд передає свої надлишкові податкові надходження назад на грошовий ринок, викликаючи падіння ставки процента і стимулюючи таким чином інвестиції та споживання.

2. З іншого боку, уряд може добитись більшого антиінфляційного впливу свого бюджетного надлишку просто за рахунок вилучення цих надлишкових сум, призупинивши їх наступне використання. Вилучення надлишку означає, що уряд вилучає купівельну спроможність деяких розмірів із загального потоку доходів та витрат і утримує її. Якщо надлишкові податкові доходи не вливаються знову в економіку, то відсутня можливість витрачання навіть деякої частини бюджетного надлишку, тобто ці кошти не створюють інфляційного впливу, який протидіє дефляційному впливу надлишку.

Отже, повне вилучення бюджетного надлишку є більш стримуючим заходом в порівнянні з використанням цих коштів для погашення державного боргу.

Дискусійною є проблема: що є більш переважним в покритті інфляційних кризових відривів урядові витрати чи податки?

Ряд економістів вважають, що:

- державний сектор повинен бути розширений для того, щоб компенсувати різні похибки ринкової системи, рекомендують розширення сукупних витрат в період спаду за рахунок росту державних закупівель та обмеження сукупних витрат в період росту інфляції за рахунок збільшення податків;

- державний сектор занадто великий і неефективний.

Вони виступають за збільшення сукупних витрат в період спаду за рахунок скорочення податків і в період росту інфляції пропонують скорочення сукупних витрат за рахунок скорочення податків і в період росту інфляції пропонують скорочення сукупних витрат за рахунок скорочення державних витрат. Важливо відмітити, що активна фіскальна політика, направлена на стабілізацію економіки, може спиратись як на державний сектор, що розширюється, так і на сектор, що скорочується. Деякою мірою необхідні зміни до відносних рівнів державних витрат і податків вводяться автоматично. Ця так звана автоматична або вбудована стабільність не включена до розгляду дискреційної фіскальної політики. Вбудована стабільність виникає у зв'язку з тим, що в реальності податкова система забезпечує вилучення чистого податку (чистий податок дорівнює загальній величині податку за вирахуванням транспортних платежів і субсидій), що змінюється пропорційно величині ЧНП. Наприклад, індивідуальний прибутковий податок має прогресивні ставки і в міру зростання ЧНП дає пропорційні прирости податкових надходжень. Більше того, в міру зростання ЧНП і зростання обсягу закупівель товарів і послуг будуть збільшуватись надходження від податку на доходи підприємств, акцизів. І, аналогічно, збільшується величина податків на зарплату в міру того, як в ході економічного підйому створюються нові робочі місця.

У випадку падіння ЧНП податкові надходження від усіх цих джерел будуть падати. Трансфертні платежі мають протилежну тенденцію. Виплати допомоги по безробіттю, допомоги по бідності (малозабезпеченим сім'ям, житлові субсидії) зберігаються під час економічного підйому і зростають під час спаду виробництва.

Таким чином, подібна система створює деякий елемент стабільності в економіці, автоматично викликаючи зміни в податкових надходженнях і, в державному бюджеті, що протидіють і інфляції, і безробіттю.

Вбудований стабілізатор - це будь-який захід, що має тенденцію збільшити дефіцит держбюджету в період спаду і зменшити дефіцит держбюджету в період інфляції без необхідності прийняття будь-яких спеціальних кроків з боку політиків. Тобто в міру зростання ЧНП в період процвітання податкові надходження автоматично зростають і, оскільки вони представляють відплив, стримують економічний підйом і формують тенденцію до ліквідації дефіциту та створення бюджетного надлишку. Коли ЧНП скорочується в період спаду, податкові надходження автоматично скорочуються, і це скорочення пом'якшує економічний спад.

Однак вбудовані стабілізатори не здатні скоректувати небажані зміни рівноважного ЧНП. Всі, що роблять стабілізатори, - це обмеження розмаху або глибини економічних коливань. Кейнсіанці вважають, що для корекції інфляції або спаду значних масштабів необхідні дискреційні фіскальні заходи з боку конгресу, тобто зміна податкових ставок, податкової структури і величини витрат. Вбудована стабільність, тобто варіювання податкових надходжень пропорційно ЧНП, робить ризикованим використання даних про поточні бюджетні надлишки. Циклічний дефіцит не є результатом фіскальних анти-циклічних кроків, що приймаються урядом, він - продукт фіскальної бездії, викликаної скочуванням економіки до спаду.

Економісти ввели поняття бюджету при допущенні повної зайнятості (бюджету повної зайнятості - показує, які були б бюджетні надлишки чи дефіцити, якщо б економіка функціонувала при повній зайнятості протягом року). Дані про бюджет повної зайнятості говорять, що якщо б в економіці мала місце повна зайнятість, то мали б місце і бюджетні надлишки. Структурний дефіцит означає, що податкові надходження були б меншими, ніж державні витрати, навіть якщо б економіка досягла рівня виробництва при повній зайнятості. Бюджет повної зайнятості може мати значний дефіцит, що означає проведення стимулюючої фіскальної політики. Але поєднання майже повної зайнятості та стимулюючої фіскальної політики може не порушити інфляцію попиту. Однією з важливих причин може бути негативний чистий експорт. Скорочуючи сукупні витрати на внутрішній ЧНП, негативний чистий експорт може частково погасити стимулюючий вплив дефіциту бюджету повної зайнятості.

Існує значна відмінність між фіскальною політикою на папері та фіскальною політикою па практиці.

Здійснення фіскальної політики вимагає рішення деяких проблем:

1.Тимчасовий лаг розпізнання.

Тимчасовий лаг розпізнання відноситься до того проміжку часу, що проходить між початком спаду або інфляції і тим моментом, коли відбувається усвідомлення того факту, що вони мають місце. Економіка може вже мати чотиримісячний спад або інфляцію, перш ніж цей факт виявиться у відповідній статистиці.

2.Адміністративна затримка.

Звичайно минає значний проміжок часу від того моменту, коли буде визнана необхідність прийняття фіскальних заходів, до того моменту, коли ці заходи будуть вжиті.

Верховна Рада вимагає багато часу для корегування фіскальної політики.

3.Функціональна затримка

Має місце тимчасовий лаг між тим моментом, коли Верховна Рада приймає рішення про фіскальні заходи, і часом, коли ці заходи почнуть впливати на виробництво, зайнятість, рівень цін, хоча можна швидко ввести зміни в ставки податків, урядові витрати.

4.Пристрасть до стимулюючих заходів

Дефіцити мають тенденцію бути політично привабливими Зменшення податків дуже популярні в політичному плані. Також популярні прирости державних витрат. Збільшення податків і скорочення державних витрат можуть виявитися політично ризиковими.

Деякі економісти висунули припущення про те, що існує діловий цикл, зумовлений політичними мотивами, тобто вони передбачають, що політичні діячі можуть маніпулювати фіскальною політикою з метою максимізації підтримки виборців. Згідно з цими поглядами, фіскальна політика може бути корумпована, виходячи з політичних цілей, і стати причиною економічних коливань.

5.Ефект витіснення

Суть ефекту витіснення полягає в тому, що стимулююча (дефіцитна) фіскальна політика буде призводити до зростання процентних ставок і скорочення інвестиційних витрат, таким чином послаблюючи або повністю підриваючи стимулюючий ефект фіскальної політики. Припустимо, що економіка знаходиться в стані спаду, і уряд як один із заходів поточної фіскальної політики збільшує державні витрати. Уряд виходить на грошовий ринок з метою фінансування дефіциту. Наступне за цим зростання попиту па гроші підвищує процентні ставки. Оскільки витрати змінюються обернено пропорційно процентним ставкам, деякі інвестиції будуть витіснені.

Деякі економісти вважають, що у випадку високого безробіття це витіснення буде незначним.

Органи, що займаються грошовою політикою, можуть збільшити пропозицію грошей в достатньому ступені, щоб врівноважити викликаний дефіцитом додатковий попит на гроші. У цьому випадку ставка відсотка не повинна змінитися, і ефект витіснення буде рівним нулю.

6. Ефект чистого експорту

Ефект чистого експорту діє через міжнародну торгівлю, підриваючи ефективність фіскальної політики.

Припустимо, яка проводиться стимулююча фіскальна політика, що підвищує ставки відсотка. Такі ставки відсотка привернуть фінансовий капітал із-за кордону, де ставки відсотка передбачливо залишаються на попередньому рівні. Але зарубіжні фінансові інвестори повинні отримати в своє розпорядження (долари США) національну валюту, перш ніж купити (національні) цінні папери країни. Збільшення попиту на валюту викличе зростання її ціни. Таким чином, ціна долара, виражена в інших валютах, зросте, валюта подорожчає. Оскільки для купівлі американських товарів потрібно буде більше одиниць іноземної валюти, іноземцям американський експорт буде представлятися більш дорогим, а отже, він буде скорочуватися. Американці, що тепер можуть обміняти свої долари на більшу кількість одиниць іноземної валюти, будуть купувати більше імпорту.

Таким чином, чисті експортні витрати будуть зменшуватися, і стимулююча фіскальна політика буде нейтралізована.

Стимулююча фіскальна політика	Стримуюча фіскальна політика
Проблема: спад, повільний ріст	Проблема: інфляція
Більш висока ставка пр оцет а	Більш низька ставка процента
Зовнішній попит Fнa іноземну валюту, що зріс	Зовнішній попит на іноземну валюту, що зменшився
Подорожчання національної валюти	Знецінення валюти
Скорочення чистого ек спорту	Збільшення чистого експорту

Стримуюча фіскальна політика, що скорочує внутрішню ставку процента, має тенденцію збільшувати чистий експорт. Фіскальна політика може змінити сукупну пропозицію (особливо зміна податків). Більш низькі податки збільшать розміри прибутків після сплати податків і, таким чином, збільшать заощадження населення. Аналогічно скорочення податків для підприємців збільшить прибутковість інвестицій.

Знижені прибуткові податки збільшують величину зарплати після сплати податків, а отже, збільшують стимули до праці.

Прибічники концепції пропозиції визнають, що більш низькі ставки податків забезпечують зростання податкових надходжень за рахунок значного зростання національного випуску і прибутку та скорочення дефіцитів.

Кейнсіанці вважають, що зниження податкових ставок викличе скорочення податкових надходжень та збільшить дефіцит бюджету.

2.Автоматична фіскальна політика та її стабілізаційний вплив на економіку. Ефект гальмування автоматичної фіскальної політики та необхідність її доповнення дискреційною політикою.

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою держави розуміється система регулювання економіки за допомогою державних витрат і податків, тобто юна зводиться до маніпулювання податками та державними витратами.

Виділяють такі цілі фіскальної політики:

> згладжування коливань економічного циклу;

> забезпечення стійкого економічного зростання;

> досягнення високого рівня зайнятості при помірних темпах інфляції.

Загальна фіскальна політика підрозділяється на два типи: дискреційну і недискреційну (автоматичну). .

Дискреційна фіскальна політика обумовлена свідомими рішеннями уряду в галузі державних витрат і податків з метою впливу на реальний обсяг національного доходу, зайнятість та інфляцію. У цьому випадку зазвичай застосовуються нові закони.

Основними інструментами дискреційної політики виступають:

> зміна ставок оподатковування;

> проекти суспільних робіт;

> працевлаштування населення.. Це активна фіскальна політика держави. Дискреційна фіскальна політика, здійснювана з метою згладжування економічного циклу, буває двох видів.

Експансіоністська (стимулювальна) фіскальна політика, пов'язана зі збільшенням державних витрат і зниженням податків чи поєднанням цих мір, оскільки мультиплікаційний ефект від державних витрат більший, ніж від зниження податків. У короткостроковому періоді така політика скорочує спад виробництва за рахунок дефіцитного фінансування.

Рестрикційна (контрактивна), чи стримувальна фіскальна політика, пов'язана зі збільшенням податків і зниженням державних витрат чи поєднанням цих заходів, щоб обмежити інфляцію:

Недаскреційна (автоматична) фіскальна політика не вимагає спеціальних рішень уряду, тому що заснована на дії вбудованих стабілізаторів, що приводять до автоматичної зміни податкових надходжень в державний бюджет і державних витрат. Це пасивна фіскальна політика.

Вбудований (автоматичний) стабілізатор -- це економічний механізм, який автоматично реагує на зміну економічної кон'юнктури.

Вбудовані (автоматичні) стабілізатори підтримують економічну стабільність на основі саморегуляції. Як вбудовані виступають такі стабілізатори: прогресивний прибутковий податок, допомога з безробіття, допомога з бідності, субсидії фермерам, а також система участі в прибутках. За допомогою вбудованих стабілізаторів залежно від економічної кон'юнктури змінюються податкові надходження і державні трансферти, таким чином вони згладжують циклічні коливання, але не усувають їх. У період спаду вбудовані стабілізатори призводять до зменшення податкових надходжень у державний бюджет. У період підйому відбувається зворотний процес.

3.Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Наслідки стимулюючої податкової політики для державного бюджету. Крива Лаффер

Фіскальна (фіскальний - від лат. fiscus - кошик, стосується інтересів фіску - казни. В Стародавньому Римі фіск - імператорська казна, а пізніше і всюди - державна казна) політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особливий (податковий) "акцент". Саме тому інша її назва - податково-бюджетна політика.

Таким чином, фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюджету.

Податки - це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до державного і місцевого бюджетів.

Податки - це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального та місцевого бюджетів, здійснювані в порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними функції -- фіскальна та регулятивна..

Податки неминучі в будь-якому суспільстві, бо держава для виконання своїх функцій потребує певних фінансових ресурсів.

В усіх державах на різних етапах їх історичного розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВНП у державному бюджеті з метою фінансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулятивна функція податків. Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності їх платників. Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних суб'єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямах, а отже, регулювати соціально-економічні процеси в країні. Використання регулювальної функції податків здійснюється через податкову політику.

Основні види податків можна згрупувати за наступними п'ятьма ознаками.

1.За об'єктами оподаткування розрізняють:

а)податок на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо),

б)податок на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі тощо);

в)податок на витрати покупців певних товарів і послуг.

2.За способами стягнення податки поділяють на прямі та не прямі.

Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власників майна (податок на власність або помайновий податок).

Позитивним в податку на власність є те, що він може пом'якшувати нерівність між людьми, пов'язану з володінням матеріальними цінностями. В той же час цей податок часом стримує людей в накопиченні майна, побуджуючи їх більше витрачати па поточне споживання. Прямі податки встановлюються безпосередньо до платників. Це податки на їх доходи та майно. Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування та фонд заробітної плати (соціальні податки), майнові податки, в тому числі податки на власність, тощо.

Непрямі податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів них товарів при їх продажу. Непрямі податки - це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів. Тут також виділяють дві позиції акцизи і мито. З підвищенням їх зростають ціни.

Основними видами непрямих податків є акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита..

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється насамперед відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії.

Основні види податків

Об'єкт оподаткування

Способи стягнення

Способи визначення розміру податку

Рівні оподаткування

Порядок виконання

доходи

майно

витрати

прямі

непрямі

пропорційні

прогресивні

загальнонаціональні

регіональні

місцеві

загальні

цільові

прибутковий

помайновий

акцизи

індивідуальний

універсальні

мито

Акцизи (акциз - від лат. ассidеге - обрізати) - це податки на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:

а)індивідуальні акцизи - це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). їх ще інколи називають фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, то ними обкладаються, часто є монополією держави.

б)універсальні акцизи представляють собою податки на загальну вартість товарів і послуг, що реалізуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін ).

Мито - це податки на товари, що імпортуються, експортуються, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих товарів через державний кордон.

Роль непрямих податків оцінюється теж подвійно. З одного боку, вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стримувати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і підштовхнути інфляцію. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер (регресивний від лат. regressus - повернення , рух назад), тобто забирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в ньому частка податку).

3.За засобом визначення розміру податку розрізняють дві основні системи.

Пропорційними вважаються податки з незмінною процентною ставкою, яка не залежить від суми доходу, витрат або вартості майна.

Прогресивними (прогресивний - від лат. progressus - рух вперед) називають податки, ставка яких в міру збільшення доходів теж зростає. Такий "тяжіючий" податок скорочує нерівність в розподілі доходів. Однак він може відбивати у людей бажання працювати більш ефективно або на більш відповідальних посадах, оскільки додатковий заробіток обкладається все більш високим відсотком податку.

4.За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:

а)загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);

б)регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);

в)місцеві, які поповнюють бюджети районного або міського рівнів.

5.За порядком використання необхідно розрізняти загальні податки, які надходять до єдиної каси держави, і цільові, або спеціальні, які мають певне призначення (наприклад, збори з володарів собак, за парковку автомобілів).

Звертаючись тепер до розгляду функцій податків, зупинимось на трьох основних: фіскальній, регулюючій та перерозподільчій .

Функції податків

Фіскальна	Регулююча	Перерозподільча
Податки забезпечують державу необхідними фінансовими ресурсами	Знижуючи чи підвищуючи податки, стимулюють чи стримують розвиток певних сфер економіки	Зібрані в бюджеті податки йдуть податки на фінансування необхідних суспільству програм

Класифікація податків. Податки можна класифікувати:

а) за формою оподаткування - прямі та непрямі;

б) за об'єктом оподаткування - доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні) і майно;

в) залежно від рівня державних структур , які встановлюють податки, - загальнодержавні та місцеві;

г) за способом стягнення - розкладні (встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах , потім що суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні - між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для платника, загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників).

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється насамперед відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії.

Одним із факторів економічного зростання прихильники концепцій «економіки пропозиції» вважають зниження податкових ставок. Артур Б. Лаффер у 80-х роках XX ст. теоретично обгрунтував програму адміністрації президента Рейгана, яка була спрямована на стимулювання економічної активності в країні.

А. Лаффер вважав, що надмірне підвищення податкових ставок на доходи підриває стимули до інвестицій , знижує трудову активність і викликає перехід легальної економіки в тіньову. Обґрунтуванням цьому послужив так званий „ефект Лаффера”, графічним відображенням якого є крива Лаффера.

Га 50% Гв Г

Мал. Крива Лаффера

Крива Лаффера визначає залежність одержуваних державою сум прибуткового податку від ставок податку.

По вертикальній осі відкладаються величини податкових надходжень (R), по горизонтальній --

значення ставок прибуткового додатку (r).

Якщо r = 0, то держава не одержує податкових надходжень. При r = 100% загальні податкові

надходження також будуть дорівнювати нулю, тому що відсутні стимули до збільшення доходу.

У точці А при ставці прибуткового податку r = 50% податкові надходження будуть максимальними, потім вони будуть знижуватися при зростанні податкових ставок (Rb < Ra). .

Сутність «ефекту Лаффера». полягає в тому, що зменшення податкових ставок викликає скорочення доходів держави, але це скорочення буде мати короткочасний характер, у тривалій перспективі зниження податків викликає зростання заощаджень, інвестицій та зайнятості.

І хоча той факт, що зміна податкових ставок чинить стимулюючий чи гальмівний вплив на економіку є безперечним, на практиці теоретичні висновки Лаффера виявилися помилковими: частка заощаджень і пропозиція праці не збільшувалися..

Практичне використання кривої Лаффера виявилося дуже проблематичним, оскільки, по-перше, важко було визначити: ліворуч чи праворуч від кривої знаходиться економіка країни у тривалий період, по-друге, на обсяг інвестицій в економіці країни, крім податкових ставок, впливає безліч інших факторів Таким чином, можна стверджувати, що ефект Лаффера, не приніс очікуваних результатів. Фіскальна функція полягає в тому, що подачки забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для розвитку суспільного сектора країни. При цьому, однак, важливо враховувати, що оподаткування має свої межі. Після певної висоти податкові ставки а) починають стримувати економічну активність .людей, б) більше підштовхують до ухилення від податків і в) роблять більш прийнятним життя за рахунок допоміг, а не доходів від діяльності. В результаті податкова база (тобто загальна сума доходів, витрат і вартості майна, з якої беруться податки) скорочується, відповідно зменшується і обсяг податкових надходжень. Подібний "хитрий" зв'язок між ставками і надходженнями податків наочно відображає так звана крива Лаффера .

На графіку видно, що в міру підвищення ставки податку від 0 до 100 % податкові надходження спочатку збільшуються до деякого максимального рівня в точці М (максимум), а після цього знижуються до нуля. При цьому надходження податків в умовних точках В (високий рівень) і Н (низький рівень) рівні.

Однак понижена ставка в точці Н явно доцільніша: вища економічна активність людей, більший обсяг виробництва і зайнятості , вищий рівень добробуту суспільства. Таким чином, в довготривалому плані зниження надмірно високих податків в умовах ринкової економіки може забезпечити країні зростання інвестицій, виробництва і зайнятості, а отже, і збільшення доходів бюджету, скорочення тимчасового звільнення від податків) держава може стимулювати інвестиції та економічне зростання, розвиток важливих для суспільства сфер і регіонів, що відстають, заохочувати модернізацію виробництва і малий бізнес. Окрім того, як вже відзначалося, наприклад, по майновий податок, а також прогресивне оподаткування регулюють розподіл доходів в суспільстві, зменшуючи надмірну соціальну нерівність.

З регулюючою функцією тісно пов'язана і наступна - перерозподільна функція податків. Вона виявляється в тому, що держава перерозподіляє зібрані в бюджетах податкові надходження на користь програм, що вимагають фінансування (на розвиток сільського господарства, науки, соціальної сфери, на захист навколишнього середовища тощо).

Загальним прикладом регулюючої та перерозподільчої функцій податків можуть бути алкогольно-тютюнові акцизи: у відомому ступені гальмуючи (регулюючи) споживання небезпечних для здоров'я товарів, вони в той же час дають кошти для пільгового продажу малозабезпеченим сім'ям життєво необхідних продуктів (медикаментів, дитячого харчування тощо).

За методикою здійснення всі фінансово-регулюючі заходи можна поділити на два основних типи.

І. Дискреційні регулятори.

Вони для свого впровадження в життя кожний раз вимагають відповідних рішень влади. Саме так (прийняттям чергового закону або указу) час від часу вводяться, наприклад, додаткові податки або новий рівень мінімальних пенсій і оплати праці.

2. Автоматичні регулятори, навпаки, в необхідний момент діють самостійно завдяки "вбудованим стабілізаторам", що заздалегідь закладені до фінансових документів і спрацьовують за певних умов. Наприклад, прогресивна податкова система автоматично "вмикає" підвищену ставку податку на доходи, що перевищили певний рівень. Також може діяти і система індексації доходів, що збільшує їх в міру зростання вартості життя.

4. Вплив фіскальної політики та циклічних коливань на державний бюджет. Різновиди бюджетного сальдо. Оцінка та суперечливість бюджетної політики. Концепції збалансування державного бюджету. Державний борг та ефекти витіснення.

Підвищення витрат держави над його доходами утворює бюджетний дефіцит. Переважна більшість країн зводить свій бюджет з дефіцитом. Фінансування бюджетного дефіциту здійснюється шляхом запозичення у Центрального банку, у населення.

Відповідно способи фінансування дефіциту державного бюджету - це: кредитно-грошова емісія (монетизация дефіциту держави) -- ДМ;

випуск позик - ДВ.

Дефіцит =ДМ+ДВ.

При монетизациї дефіциту державного бюджету держава одержує сеньйораж -- дохід, що складається в результаті випуску та обігу додаткової кількості грошей. Він дорівнює сумі додатково випущених грошей та витратам на їх випуск:

SI = ;

Де Мt -- витрати на виготовлення нових грошей.

Доходи Від сеньйоражу завжди одержує держава, крім випадків, коли громадяни тримають свої активи ви інвалюті чи використовують валюту іншої країни.

Інфляційний податок сплачують власники коштів, які несуть втрати, викликані зростанням інфляції, для його обчислення цілком придатна крива Лаффера, в якій базою оподатковування виступають :реальні касові залишки.

Якщо дефіцит фінансується за допомогою випуску державах позик, збільшується ринкова ставка відсотка, відповідно обіг інвестицій скорочується, відбувається «ефект витіснення» вести цій.

Виділяють первинний дефіцит держбюджету - різниця між величиною загального (фактичного) дефіциту і сумою відсоткових витрат за боргом. Розрізняють структурний та циклічний дефіцит державного бюджету.

Структурний дефіцит являє собою перевищення державних витрат над податками в умовах повної зайнятості.

Циклічний дефіцит - це різниця між фактичним бюджетним дефіцитом і структурним. Він виникає внаслідок циклічного спаду виробництва.

Визначити величину бюджетного дефіциту неможливо без величини державного боргу.

Можна виділити три основні концепції бюджетного дефіциту:

- концепція щорічного збалансування - основна в рікардіанській рівності , згідно з якою фінансування державних витрат за рахунок боргу рівно сильно їх фіксуванню за рахунок податків;

- концепція циклічного збалансування заснований на тому , що бюджет має бути збалансованим у ході економічного циклу , а не щороку.

Для того щоб протистояти спаду економіки , необхідно стимулювати сукупний попит. У ході наступного за цим інфляційним підйомом уряді підвищує податки і знижує державні витрати.

Концепція функціональних фінансів заснована на ідеї збалансованості економіки , а не бюджету.

Державний борг - це сума нагромаджень за певний період часу бюджетних дефіцитів (мінус бюджетні надлишки).

Розрізняють зовнішній та внутрішній борг. Зовнішній борг - це заборгованість держави громадянам і організаціям інших країн. Внутрішній - заборгованість держави громадянам та організаціям своєї країни .

Бюджетний дефіцит і державний борг взаємозалежні. При оцінці розміру бюджетного дефіциту виникає ціла низка проблем.

1. Перша проблема виникає при оцінці реального дефіциту держбюджету. Реальний дефіцит бюджету - це: Номінальний дефіцит бюджету - Величина державного боргу на початок року х Темп інфляції.

2. При розрахунку бюджету необхідно проводити процедуру бюджетування капіталу, тобто врахувати як активи, так і зобов'язання.

3. Бюджет має включати невраховані зобов'язання, тобто майбутні пенсії, соціальне страхування, відрахування, що здійснюються в поточному році.

Обслуговування державного боргу приводить до витіснення приватного капіталу. Оскільки ринкова ставка у відсотках збільшується, а зростання податків для оплати боргу знижує економічну активність - відбувається перерозподіл доходу на користь власників державних організаційних облігацій .

Зовнішній борг більш небезпечний для економіки , тому що потрібно розплачуватися ресурсами країни .

Співвідношення характеризує тягар боргу, його величина залежить від розміру реальної ставки відсотка, темпів зростання ВВП і величини первинного дефіциту.

Використана література:

1. Агапова Т.А. Серегина С.Ф. Макроэкономика. - М.: Дис, 1997;

2. Базшевич В.Д., Баластрик И.О. Макроекономіка (Опорний конспект лекцій). - К.: Четверта хвиля, 1997;

3. Бункина М.К., Семенов В.Л. Макроэкономика: Учебник. -М.: Дис, 1997;

4. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). - Тернопіль, 1999;

5. Курс экономической теории: Учебник / Общ. ред. проф. М.Н. Чепурина, проф. В.А. Киселева. - Киров, 1997;

6. Протас В.Ф. Макроэкономика (Структурно-логические схеми). - М.: ЮНИТИ, 1997;

7. Савченко А.Г., Пухтасевич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. - К.: Либідь, 1999;

8. Современная экономика (многоуровневое учебное пособие). - М., 1997;

9. Экономическая теория: Учебник / Под ред. Н.И. Базылева, СП. Гурко. - Минск, 1998.