Критерії, принципи і особливості створення спеціальних економічних зон

18

Вступ

Спеціальні економічні зони у країнах з перехідною економікою мають сприяти швидкому становленню ринкових механізмів в окремих регіонах. В даній роботі ставиться за мету не лише довести наскільки вільні економічні зони (ВЕЗ) є ефективним засобом залучення інвестицій; головна увага приділяється тому, якими мають бути ВЕЗ, щоб стимулювати інвестиції. Більше того, важливо визначити критерії, принципи і особливості створення таких зон на території України. При цьому необхідно враховувати різні точки зору щодо ролі ВЕЗ у перехідній економіці. Зокрема, на користь її висуваються такі міркування:

1) спеціальна зона виступає як модель для цілої країни;

2) в них швидше можуть бути запроваджені і введені в дію закони, що відповідають ринковим вимогам;

3) опір супротивників радикальних реформ можна ефективніше подолати на обмеженій території;

4) інвестори, які бажають розпочати господарську діяльність, але знають про ризик на рівні країни, отримують можливість спробувати в більш керованій ситуації.

Водночас проти створення ВЕЗ висуваються міркування, а саме:

1) рівні інвестиційні умови для всієї країни є альтернативою ВЕЗ;

2) заснування ВЕЗ тягне за собою значні витрати на створення різних органів і розвиток інфраструктури;

3) не гарантовані сподівання на успіх в діяльності ВЕЗ і мала довіра до них.

В даний час стало зрозуміло, що організація ВЕЗ мало чим відрізняється від інших інвестиційних проектів, тобто потребує розробки продуманої концепції, проведення ґрунтовної передінвестиційної роботи, вимагає значних власних капіталовкладень при тому, що ефект можна очікувати роками.

1. Економічна природа і зародження вільних економічних зон

Поняття ”спеціальна економічна зона”(СЕЗ) з'явилося у вітчизняній економічній науці з середини 80-х років, коли в колишньому СРСР розпочалася “перебудова”. Ідея спеціальних економічних зон якнайкраще відповідала концепції реформи планово-директивної економіки без змін підвалин її устрою. На прикладі Китаю та деяких соціалістичних країн Східної Європи доводилася практична можливість своєрідного “симбіозу” двох протилежних систем господарювання.

Як відомо, політика косметичних змін радянської економіки зазнала поразки, і згодом поняття “ спеціальна економічна зона ” набуває іншого забарвлення. Мало не кожен район в Україні та Росії, а подекуди навіть цілі області, намагалися проголосити себе спеціальними економічними зонами.

Поняття СЕЗ неодноразово ставало предметом дискусій серед країн-засновників спеціальних економічних зон. Всього нараховується більш ніж 30 різних дефініцій, які визначають поняття спеціальної економічної зони. Це траплялося тому, що подекуди в кожній з країн, де засновувалося зональне утворення, цьому явищу надавалася власна назва і визначалося правове та економічне тлумачення цього терміну, які віддзеркалювали особливості орієнтації зон.

В законі України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон ” (від 30 жовтня 1992р.) подано офіційне тлумачення СЕЗ, як частини території України, “…на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території СЕЗ запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб…Вони є одним із інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій. У поєднанні з іншими елементами загальної стратегії економічного розвитку країни, спеціальні економічні зони спроможні забезпечити активізацію підприємницької діяльності, залучення нових технологій, розвиток ринкових методів господарювання, а в остаточному підсумку - збільшенню виробництва і постачання високоякісних товарів та послуг як на внутрішній ринок, так і на зовнішні…”.

В усіх державних документах прийнято офіційне найменування поняття як “спеціальна економічна зона”, що є своєрідним компромісом при існуючих розбіжностях в назвах. Оскільки в науковій літературі має місце багатоваріантність підходів до визначення поняття спеціальної економічної зони і тлумачення його сутності, то класифікуючи зональні утворення здається обґрунтованим дотримуватися однорідних критеріїв. Тому можна погодитися з думкою Є.С. Чмир, що такими критеріями повинні бути особливості функціонального спрямування, географічного розташування, характеру організації та взаємовідносин з національною економікою.

Якщо розглядати регіональний рівень, то сюди можна віднести регіональні спеціальні економічні зони і прикордонні територіальні комплекси, які утворюються завдяки існуючим зв'язкам та умовам господарювання.

Спеціальні економічні зони, як один із аспектів підвищення активності зарубіжних інвестицій, набули особливого поширення у другій половині 20ст., причому, формувалися вони в країнах з різним рівнем економічного розвитку. Цілком впевнено можна констатувати, що у створенні спеціальних економічних зон однаковою мірою зацікавлені як країна приймаюча, яка створює нове виробництво, так і країна, яка інвестує капітал.

Для повного уявлення про місце і роль СЕЗ у формуванні інвестиційного клімату держави необхідно простежити історію виникнення і розвитку цього явища. Перша згадка про заснування ідеї СЕЗ відноситься до 167 р. до н.е. Тоді у давній Греції був зафіксований факт створення і діяльності вільної митної зони на о. Делос, за час існування якої економіка острова набула небаченого розквіту.

Більш тривалим був період існування центрів вільної торгівлі у вигляді вільних портів у середні віки, зокрема, Генуя у 1595 році отримала подібний статус однією з перших. Статус вільного порту давав право складувати на власній території товари без сплати відповідного мита.

З розвитком капіталістичних відносини вільні порти дозволили поряд з складуванням проводити безподаткову, безмитну до обробку в цілях підвищення якості товарів.

Саме таких функцій набули вільні порти Російської Імперії 19-го ст. - Владивосток (1862р.), Одеса (1817р.), Батумі (1878р.). Хоча Одеса мала статус “ вільного порту ” лише протягом 60 років, але саме на період дії правил вільної торгівлі припадає економічний розквіт міста - будівництво нових житлових районів, розвиток переробної промисловості і торгівлі.

На території України перша вільна зона була створена ще в квітні 1817року і мала вигляд “ порто-франко ” в Одесі. Відкриття цієї зони відбулося 15 серпня 1819 року після завершення робіт по створенню митних загороджень. В “порто-франко” діяли такі правила:

1) до Одеси дозволявся вільний ввіз різних іноземних товарів;

2) експорт товарів з Одеси за кордон відбувався за загальним порядком.

Такі зони не потребують великих грошових витрат і організаційних заходів, тому вони широко розвинені по всьому світу. Поштовхом до створення таких зон є їх вигідне географічне положення і розвиток інфраструктури, а засновниками виступають, здебільшого, місцева влада або зацікавлені фірми.

Відродження СЕЗ на якісно новому рівні, як явища керованого, цілеспрямованого і науково осмисленого припадає на кінець 50-х років нашого століття, причому піонером цього стала вільна зона в районі аеропорту Шенон в Ірландії. Позитивний досвід останньої призвів до того, що почали створюватися зони в інших країнах, насамперед у тих, що розвиваються. Процес відбувався і триває досить активно, і за різними підрахунками число зональних утворень знаходиться у межах від декількох сотень до декількох тисяч. На промислово розвинені країни припадає приблизно 200 зональних утворень, у тому числі на країни Західної Європи - більше 90.

Процес утворення СЕЗ, переважно зовнішньоторговельних, у групі країн, що донедавна відносилися до соціалістичних, почався значно пізніше і був пов'язаний зі спробами включитися до міжнародного поділу праці. Відтак, зони з'являлися у країнах, котрі проводили досить гнучку політику, що до економічних перетворень у межах системи централізованого планування: Китай, Болгарія, Польща, Румунія.

В Югославії ще з 1963 року було дозволено утворення безмитних зон. Нова редакція про вільні економічні зони була прийнята в 1985 році, але і до того часу в країні дозволялося функціонування митних складських анклавів. 8 із 21 задекларованої зовнішньоторговельної зони діяло в Югославії до її розпаду та початку військових дій. Нажаль, їхнє значення для розвитку економіки країни виявилось незначним, оскільки вони перебували у загальній невизначеності щодо економічної системи країни.

Після прийняття Угорщиною в 1982 та 1988 роках низки нормативних актів в країні з'явилося 70 подібних зон. Власне ця країна не дотримувалася ніяких спеціальних правил при створенні зон, а головною метою їх створення була своєрідна реклама тих чи інших місць для вкладання іноземних інвестицій.

У 1980 році було вирішено питання створення СЕЗ у Польщі, проте вісім років пішло на те, щоб ідея почала втілюватися в життя. За цей час питання було ретельно вивчене і до центральних керівних органів надійшли пропозиції про заснування СЕЗ у морських портах, великих містах і на прикордонні, а з 1989 року уряд Польщі видав дозволи на їхнє створення. Останнім прикладом, що ілюструє розгортання процесу організації зовнішньоторговельних зон в Польщі, може бути рішення про створення зони “Європарк Мелець”.

Заслуговує вивчення зовнішньоекономічна стратегія та досвід Китаю в утворенні спеціальних економічних зон для іноземних інвесторів. До таких зон входить п'ять особливих, відкритих економічних районів. Після утворення цих районів завдяки пільгам держави економіка в них розвивається значно швидшими темпам, ніж в інших регіонах країни. Китайським урядом створено також 14 відкритих приморських міст і утворені на їхній території зони техніко-економічного освоєння вже стали “ гарячими точками ” інвестицій іноземних інвесторів. Наприкінці 1993 року в усіх зонах техніко-економічного освоєння, які належать 14 відкритим приморським містам, було утверджено понад 4200 об'єктів з іноземними інвестиціями, реально вкладені кошти складали 26,6 млрд. $. В усіх приморських зонах країни спостерігається пожвавлення у сфері іноземних інвестицій, кошти, вкладені в ці зони іноземними інвесторами, останнім часом склали майже 80% від загальної суми іноземних інвестицій по країні в цілому. У Китаї функціонує 13 безмитних зон. Китайська безмитна зона - це особлива, ізольована територія, що нагадує зону безмитної торгівлі деяких країн світу. У такій зоні для створення сприятливого інвестиційного клімату діє особлива митна політика, запроваджено особливі правила митного управління та нагляду і розвивається головним чином зовнішня торгівля та обробна промисловість, яка виробляє експортну продукцію. 3 березня 1992 року Китай відкрив зовнішньому світові 13 прикордонних міст, котрі відповідно до постанов Держради мають право на своїй території утворювати зони прикордонного співтовариства, де застосовується також пільгова політика, розроблена для приморських зон техніко-економічного освоєння.

Усі зазначені чинники визначають перспективність явища спеціальних економічних зон в наш час. При цьому слід зазначити, що ця ідея дасть найбільший ефект лише у випадку врахування всіх факторів, що впливають на визначення виду, розмірів та способу функціонування СЕЗ. Потрібно також враховувати швидку динаміку розвитку комплексів СЕЗ, їхню гнучкість у пристосуванні до змін загальноекономічної ситуації. Передумови в якості системи пільг та стимулів, які спеціально створюються в системі господарсякої організації суспільства, повинні бути якнайповніше використані саме заради мети розвитку та подальшої організації СЕЗ.

На мою думку, доцільно сформувати в Україні багаторівневу диверсифіксовану структуру СЕЗ різного типу: інтеграційного і анклавного, зовнішнього і внутрішнього. В даному випадку не буде необхідності жорсткої регламентації механізму зон, внаслідок якої утворюється одновимірна і негнучка структура. Навпаки, основні елементи спеціального режиму СЕЗ будуть набагато ширші і різноманітніші механізму, побудованому на одноманітності структуроутворюючих компонентів. Вибір варіанту можливої організації зони повинен здійснюватись на основі критеріїв економічної ефективності і оптимальної комбінації типових елементів із специфічними умовами конкретного об'єкту в комплексі із загальнодержавним підходом до зонування.

Найбільш привабливим сценарієм зонування є такий, який зорієнтований на створення наукомістких, екологічних і сприятливих до науково-технічного прогресу виробництв. Це - форми найвищого порядку і ефективності, аніж можливі варіанти зовнішньоторговельних і виробничих зон різної модифікації. Науково-технічні зони дозволяють комбінувати інтелектуальні ресурси і підприємницьку діяльність, ініціюючи інтелектуалізацію всієї економіки. Основою розвитку науково-технічних зон можуть бути авторитетні дослідницькі центри, які мають потужний інтелектуальний потенціал і конкурентоспроможні в найважливіших галузях науки. Це дозволить значно скоротити терміни впровадження у виробництво, отримати приток капіталу. Однак, необхідно врахувати, що реалізація даної концепції - пріоритети майбутніх періодів.

В даний період економічного розвитку потрібно стимулювати попит на працю, як один із ключових елементів реформування економіки. Для цього необхідно передбачити варіант розвитку трудомістких виробництв, яким буде притаманний особливий механізм стимулювання горизонтальних зв'язків з національним виробником і поетапного збільшення в продукції, що виробляється частки національного компоненту. Зрозуміло, що даний етап, скінчений в часі і необхідний для створення умов, які будуть основою для розвитку науково-технічних зон.

Одночасно, виходячи із завдань ефективного використання ресурсів і мінімізації первинних затрат, доцільно створювати зовнішньоторговельні зони різної спеціалізації. Наступні етапи зонування, які будуть характеризуватися припливом іноземних інвестицій в капітало- і наукомістке виробництво, повинні бути підготовлені всім попереднім періодом розвитку зон та ринкових перетворень. На всіх етапах СЕЗ необхідно створювати такі умови, які дозволяють активно підключити до даного процесу поза зональні підприємства і крупні індустріальні центри України.

3. Вільні економічні зони як ефективний засіб залучення іноземних інвестицій

Залучення іноземних інвестицій та створення СЕЗ повинно бути підпорядковано інтересам держави і здійснюватися згідно загальнодержавних економічних програм. Вплив тут взаємний і від єдності і оптимальності заходів, закладених в кожній із них, залежить кінцевий результат загальногосподарських перетворень.

Компонентом загальної програми повинна бути детальна розробка й обґрунтування основних каналів, форм і сфер заохочення іноземних інвестицій. Для цього формуються списки галузей народного господарства, пріоритетних з погляду держави інтересів, які вимагають дозволу при вкладенні в них іноземного капіталу, а також заборонених для нього вкладень.

Ідея створення СЕЗ на території України виникла як ініціатива органів місцевого самоврядування і зацікавлених господарських організацій, а не як цілеспрямована стратегія з боку центральних органів влади. Це дає підставу для оптимістичних прогнозів можливого сценарію зонування в країні, так як він базується на інтересах тих структур, які не тільки своєчасно оцінили перспективність механізму спеціальних зон, але й будуть надалі здійснювати все необхідне для їх створення.

Існує ціла система невідповідностей економічного механізму господарства України світовому ринку, яка слугує перешкодою активного використання фактору загальноекономічних зв'зків для перетворення національного господарства і його інтеграції в світове. В якості засобів пом'якшення цих протиріч можуть бути використані СЕЗ - мікроструктури світового ринку, які включені в національну економіку. Пропонуючи використовувати механізм СЕЗ, я маю на увазі можливість подолання проблем юридичного, інституційного, організаційного та інших невідповідностей за рахунок концентрації у порівняно стислі строки - необхідної інфраструктури, фінансових ресурсів, виробничих потужностей.

В якості регіонів створення СЕЗ виступають: Одеса, Ізмаїл, Херсон, Миколаїв, Волинська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Одеська, Івано-Франківська області, Крим, міста Київ та Харків. Це дає змогу констатувати про створення таких зон:

1) комплексних багатонаціональних зон, які зорієнтовані на обслуговувавння потоку зовнішньоторговельних вантажів - Закарпатська, Львівська, Одеська, Чернівецька області з додатковою їх орієнтацією на туризм і рекреацію, а також розвиток виробничої і агропромислової співпраці;

2) туристичної зони Криму з ефективним режимом стимулювання вкладень у сферу рекреації і розміщення нових виробництв, обмежених за екологічними критеріями;

3) науково-технічних зон Києва і Харкова, створених на базі провідних дослідних центрів, інститутів;

Створено такі спеціальні економічні зони:

1) “Славутич” (м. Славутич, Київська обл..);

2) “Яворів” (Львівська обл.);

3) “Курортполіс Трускавець” (Львівська обл.);

4) “Інтерпорт-Ковель” (Волинська обл.);

5) “Закарпаття” (Закарпатська обл.);

6) ВЕЗ в м. Севастополь;

7) “Аджалик” (Одеська обл.);

8) “Антарктида” (Одеська обл.);

9) “Порто-Франко” (Одеса).

В даний час в Україні простежується орієнтація на залучення в створення СЕЗ іноземних транснаціональних корпорацій (ТНК).

ТНК, які володіють потужною виробничо-збутовою структурою, практично необмеженими фінансовими ресурсами, можливістю гнучкої географічної переорієнтації і достатньо стійким до змін становищем на ринку, не будуть потребувати специфічного економічного і організаційного режиму СЕЗ. Тому, акцентуючи увагу на ТНК, необхідно, щоб СЕЗ володіла вагомими перевагами (транспорт, система комунікацій, географічне розміщення стосовно ринків постачання і збуту), які вписуються в уже формовану стратегію корпорацій та не створювала труднощів організаційно-правового характеру.

Необхідність виконання цих умов при повній індиферентності до інших - характерна риса мотиваційного механізму інвестування капіталу ТНК в СЕЗ. Даний висновок може служити точкою відліку формування інвестиційного клімату в СЕЗ, якщо останній буде орієнтований на заохочення засобів великих фірм світу, а також в силу об'єктивних історичних умов, коли іноземні дочірні підприємства транснаціональних корпорацій американського та європейського походження були розміщені практично і діяв в цих державах до створення СЕЗ, вони виявилися недостатньо присутніми в багатонаціональних підприємствах СЕЗ.

Більше того, згідно оцінок спеціалістів МОП і Центру ООН, спеціальні економічні зони традиційно залучають не гігантські ТНК світу, а багатонаціональні фірми меншого рівня (малого та середнього бізнесу).

Наслідки діяльності ряду зон підтверджують, що привілеї та пільги інвесторам вагомі для їх активного залучення, але в ряді випадків це питання є другорядним. На першому місці інвесторів привертає стабільність політичного, економічного та правового режимів, а вже потім вивчаються можливості регіону у забезпеченні ефективної роботи, терміни та розміри потенційних прибутків.

У більшості випадків при створені вільних економічних зон фіксується бажання країни-резидента отримати нові технології, забезпечити підготовку кадрів для освоєння “ноу-хау”. Нажаль, бажання, подекуди, залишається нездійсненим. Іноземні підприємці забезпечують передачу новітніх технологій у загальне користування лише тою мірою, якою це потрібно для розвитку власного виробництва і забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції. Найкращим варіантом запозичення технології є розміщення у вільній зоні спільного підприємства, коли іноземний інвестор у відповідності з угодою передає техніку, технологію, “ноу-хау” та досвід управління. Саме таким чином відбувається інтеграція сучасних технологічних схем в економіку створюваної зони, а значить, і в економіку держави.

Поряд з іншими позитивними сторонами функціонування зон для країни-резидента значне економічне і соціальне значення має створення нових робочих місць. Розміри заробітної плати на іноземних та спільних підприємствах перевищують відповідні оклади на підприємствах, розташованих поза зоною.

4. Особливості і принципи створення спеціальних економічних зон на території України

Досвід функціонування спеціальних економічних зон показав, що внаслідок їхнього створення досягається суттєвий загальногосподарський ефект, який носить комплексний характер. З погляду міжнародних економічних відносини він складається за рахунок дії таких чинників господарського росту, як інтеграція у світове господарство, використання порівняльних переваг з позиції, перш за все, глобальної економіки, запровадження принципів вільної чи пільгової торгівлі, а також можливість включення у відтворювальний процес іноземних інвестицій.

Якщо ж розглядати ефект від діяльності спеціальних економічних зон під кутом зору національної економіки, то він формується внаслідок залучення капіталовкладень та активізації експортно-імпортних зв'язків, прискореного економічного розвитку регіону та держави в цілому, формування полігону нововведень та одержання демонстраційного ефекту. Залучення капіталовкладень, активізація експортно-імпортних зв'язків забезпечуються наданням в межах СЕЗ всіляких пільг (податкових, митних), що створює сприятливий клімат для залучення інвестицій. Це є важливим фактором ринкових перетворень та розвитку національної економіки, її інтеграції у світове господарство. Надання пільг, в свою чергу, активізує економічну, включаючи зовнішньоторговельну, діяльність як СЕЗ, так і територій, що знаходяться у сфері її впливу. Крім того, спрощується вихід національних компаній на зовнішній ринок, формується певний досвід роботи на ньому.

Економічний ефект для розвитку регіону проявляється в тому, що розвиток зон із спеціальним режимом діяльності стає необхідним стартовим імпульсом. Функціонування СЕЗ є одним з джерел поповнення доходу місцевих бюджетів та державного бюджету. Це стосується не тільки прямих податків, які спрямовуються до бюджету, а й збільшення податкової маси за рахунок активізації обороту товарів та послуг, інтенсивної фінансової діяльності, залучення приватних та інших підприємницьких структур до співробітництва з зональними структурами. Крім того, концентрація значної частини податків та інших обов'язкових платежів у місцевому бюджеті дає додатковий стимул для розвитку регіону.

Існування СЕЗ утворює сприятливі умови для соціального розвитку регіонів, оскільки зростає життєвий рівень населення, вирішуються гострі соціальні питання, наприклад, такі як безробіття, розширення послуг для населення. Важелі, що несе в собі ідея спеціальних економічних зон, як засобу регіональної політики, можна застосовувати для цілеспрямованого розвитку регіонів, проведення корекції економічного розвитку, позбавлення окремих негативних тенденцій.

Ефективне функціонування СЕЗ багато в чому визначається заходами із створення сприятливого інвестиційного клімату в СЕЗ. Для цього необхідно забезпечити довгостроковий і контрольований характер економічної політики, лібералізувати умови переміщення капіталів і товарів, забезпечити надійні гарантії захисту прав власності, сформувати ефективні форми взаємозв'язку місцевих органів влади, місцевого і регіонального самоврядування та органів господарського розвитку і управління СЕЗ.

Принципи формування СЕЗ:

1) спрямування на досягнення ефективного режиму господарювання окремих суб'єктів при позитивному народногосподарському ефекті в цілому;

2) гнучкість і динамічність управління СЕЗ;

3) багатоваріантність Ґ(альтернативність) підходів, форм і моделей СЕЗ;

4) перспективність розвитку;

5) відповідність пріоритетних напрямків розвитку СЕЗ пріоритетним напрямкам розвитку регіонів і держави;

6) врахування вимог національної безпеки.

СЕЗ створюються як економічні анклави, які стоять поза рамкою економіки країни, що приймає. Практика створення та функціонування СЕЗ показує помилкову думку про те, що вплив зон на національну економіку може бути тільки позитивним і не вимагає заходів спеціального регулювання. СЕЗ, виступаючи формою міжнародної співпраці є результатом певного компромісу між інвестором і стороною, яка приймає. Така ситуація підкреслює наявність певного внутрішнього протиріччя, властивого СЕЗ, як елементу міжнародних економічних відносин.

Як і будь-яке складне утворення, спеціальні економічні зони можуть спричинити негативний вплив на господарську систему регіону. До складових цього впливу можна віднести необґрунтовану дезінтеграцію економічного режиму певного регіону внаслідок виділення спеціальної економічної зони, перерозподіл ресурсів для її розвитку на шкоду іншим регіонам. Формування СЕЗ може стати чинником активізації небажаних видів економічної діяльності, викликати побажання інших регіонів країни мати власні зони з подібними пільгами. Все це необхідно враховувати при обґрунтуванні створення зони з метою максимального обмеження потенційних вад. Досвід функціонування спеціальних економічних зон в країнах, що розвиваються, свідчить, що сторона-засновник бачить в них користь, однак, не слід перебільшувати їх значення.

Отже, СЕЗ є одним з інструментів розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і удосконалення економічної структури окремих регіонів. Як свідчить практика їх створення і функціонування - основна перевага СЕЗ для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної до ринкової системи. Більш швидке і ефективне залучення національної економіки до використання науково-технічного, організаційно-управлінського, економічного досвіду провідних країн світу, залучення іноземних інвестицій, створення нових робочих місць, вирішення проблем, пов'язаних з рідото вкою сучасних високопрофесійних кадрів - все це повинно реалізуватися в конкретних результатах - рості експортного потенціалу, накопиченні валютних резервів, оптимізації економічної структури. Тому у створенні СЕЗ повинні бути зацікавлені не тільки окремі регіони, але й держава в цілому, що дозволить виробити вивірену і зважену політику центру по відношенню до регіонів, які йдуть по шляху створення СЕЗ.

Висновки

Для послідовної інтеграції економіки країни в систему світогосподарських зв'язків створюються спеціальні економічні зони. Вони можуть створюватися з ініціативи місцевих органів влади. Пропозиції про створення СЕЗ вносяться до уряду України місцевою владою області (району), на території якої передбачається організація зони.

Серед найбільш важливих завдань, вирішення яких можливе шляхом створення на території з вигідним географічним розташуванням більш пільгових, у порівнянні з іншими формами зовнішньоекономічної діяльності, умов слід відзначити:

1) залучення в економіку в України іноземного капіталу, передової технології та управлінського досвіду;

2) створення інфраструктури для розширення міжнародних економічних зв'язків, які дозволяють використати СЕЗ як канал між внутрішньою та зовнішньою економікою;

3) розвиток експортної зони та збільшення валютних надходжень, у тому числі за рахунок переробки сировинних ресурсів, поступаючи на світовий ринок у не переробленому вигляді;

4) підвищення ефективності впровадження у виробництво вітчизняних та зарубіжних науково-технічних розробок з подальшою передачею результатів для широкого використання в економіці країни та за кордоном.

Підприємства, розташовані у СЕЗ, можуть сприяти залученню іноземних інвестицій, впровадженню новітніх технологій, активізації вітчизняного ринку, поліпшенню інвестиційного клімату в Україні.

Список використаної літератури

1. Закон України “ Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон ” від 30 жовтня 1992 р.

2. Закон України “ Про режим іноземного інвестування”// Відомості Верховної Ради України, №19, 1996 р.

3. Т.П. Данько. Вільні економічні зони в світовому господарстві. - М., 1998р.

4. А.А. Загородній. Вільні економічні зони: світовий досвід створення та функціонування. // Економіка України, №4, 1996 р.

5. В.О. Пила, О.Н. Чмир. До питання формування вільних економічних зон в Україні. //Економіка України, №12, 1996 р.