Теоретичні основи регулювання процесу демонополізації та приватизації підприємств

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Кафедра „Менеджмент у невиробничій сфері”

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Антимонопольна діяльність”

на тему: «Теоретичні основи регулювання процесу демонополізації та приватизації підприємств»

Виконала студентка 4 курсу

денної форми навчання

групи МО (МАД)-04-1

Криваченко К.В.

Керівник Блінова Н.С

доц., к. держ. упр

Донецьк 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

1. СУТЬ ТА ПРИЧИНИ ПРОВЕДЕННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ

2. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ПРИВАТИЗАЦІЇ

3. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ

4. ПРОЦЕС ДЕМОНОПОЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Питання демонополізації та приватизації підприємств для України стало актуальним з часів перетворення держави на незалежну. За умови спрямування політики на інтеграцію до Європи, рішення цих питань постало перед урядом як першочергове. Демонополізація підприємств передбачає державну політику,яку здійснюють органи виконавчої, законодавчої та судової влади. Вона спрямована на утримання монополізму та розвиток конкуренції. Основним інструментом такої політики є прийняття антимонопольних законів, сприяння створенню та існуванню конкуруючих підприємств, фірм, компаній. Приватизацію ж можна назвати проявом демонополізації з погляду, що через приватизацію реалізується механізм перетворення державних підприємств (у тому числі і підприємств-монополій) на підприємства іншої форми власності. Таким чином з'являється більша кількість конкурентів.

Врегулювання питання демонополізації та приватизації забезпечується нормативно-правовими актами, такими як Закон України. «Про приватизацію майна державних підприємств», ЗУ «Про захист економічної конкуренції», ЗУ «Про АМКУ», ЗУ «Про природні монополії», ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції», Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції.

Метою роботи є аналіз приватизації та демонополізації підприємств.

Для визначення зазначеної мети необхідно вирішити наступні задачі:

розглянути суть процесу приватизації,

особливості, принципи та причини проведення приватизації,

механізм здійснення приватизації,

процес демонополізації в Україні.

Об'єкт дослідження - державне регулювання процесу демонополізації та приватизації підприємств.

Предмет дослідження - особливості проведення приватизації та процес демонополізації в Україні.

Для досягнення поставленої мети використано наступні методи дослідження: індукція, дедукція, аналіз, синтез.

СУТЬ ТА ПРИЧИНИ ПРОВЕДЕННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ

Приватизація у вузькому розумінні це - процес переходу будь-якої форми власності (державної, особистої, колективної, інтегрованої і т.д.) у приватну; у широкому змісті - це поняття на практиці, у літературі, офіційних документах розглядається як форма роздержавлення, перетворення (трансформація) державної власності в інші форми власності (присвоєння).

При такому підході під роздержавленням мається на увазі загальний процес переходу від тоталітарної державної економіки до економіки змішаної, багатоукладної, плюралістичної, поліфонічної (багатоголосої), що зв'язано з чотирма "Д", а саме:

денаціоналізацією;

демонополізацією;

демократизацією;

децентралізацією економіки, а також із складовими частинами цього процесу: арендизацією, корпоратизацією (акціонуванням), комерціалізацією, персоніфікацією власності.

Поняття приватизації вживається в економічному і формально юридичному розумінні.

В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва та іншого майна у недержавні, тобто у приватну чи колективну власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва.

Визначення приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств».

Приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

З юридичної точки зору приватизація -- це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є сплатне, частково сплатне або безоплатне відчуження державного майна. Закон регулює даний вид угод як особливі угоди - «угоди приватизації». Оплатні і частково сплатні угоди згідно з законодавством про приватизацію є особливими договорами купівлі-продажу державного майна. Тому зміст, порядок укладання та виконання цих договорів регулюються головним чином законодавчими актами про приватизацію, а також (додатково) -- Цивільним кодексом.

Метою приватизації є оптимізація частки державного сектору економіки, створення умов для підвищення ефективності діяльності підприємств, створення конкурентного середовища, сприяння технологічному та управлінському оновленню підприємств, а також забезпечення коштів отриманих від приватизації для задоволення потреб подальшого розвитку суспільства. [1]

Пріоритетами приватизації є [4]:

оптимізація структури державної власності у виробничій сфері;

залучення до приватизації покупців, які мають довгострокові інтереси у розвитку підприємств;

підвищення довіри покупців до процесу приватизації;

врахування індивідуальних особливостей об'єктів приватизації;

досягнення максимальної ефективності продажу об'єктів приватизації;

продаж дрібних пакетів акцій, окремо визначених об'єктів нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництв;

продаж збиткових підприємств під зобов'язання покупця щодо проведення їх фінансового оздоровлення;

продаж високоліквідних об'єктів для забезпечення виконання бюджетних завдань;

сприяння розвитку фондового ринку шляхом максимально широкого використання продажу акцій відкритих акціонерних товариств на організованих ринках торгівлі цінними паперами;

збільшення обсягу надходження до державного бюджету коштів, одержаних від приватизації, шляхом підвищення конкурентності та прозорості продажу.

На сучасному етапі стан економіки України характеризується політичною нестабільністю, бюджетним дефіцитом, поглибленням кризи неплатежів та соціального розшарування населення. Економіка України не зможе розвиватися, якщо не стабілізувати валютно-фінансове та кредитне становище, не зупинити інфляційні процеси. Одним із напрямків подолання кризових явищ є подальше реформування економіки, трансформація форм власності на основі приватизації та роздержавлення.

Роздержавлення - це комплекс заходів, спрямованих на перетворення відносин власності, ліквідацію монополії держави на власність, формування багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання.[22]

Приватизація - перетворення державної (а також колективної) власності на приватну - індивідуальну чи групову. [22]

Приватизація стала невід'ємною частиною економічних реформ в усіх постсоціалістичних країнах, передумовою формування недержавного сектору економіки та виходу України з кризи.

При переході від командно-адміністративної до ринкової економіки з'явилась необхідність в трансформації форм власності, адже в Україні як і в більшості країн СНД частка державної власності становила більше 90% всієї власності. При монополії державної власності неможливо створити конкурентне середовище на ринку, підвищити ефективність виробництва, залучити нові інвестиції в економіку.

Позбутися негативних явищ в економічній та інших сферах життя країни можна за умови усунення причин, які їх зумовлюють. До них належать: монопольне становище держави та її відомств, які були власниками засобів виробництва і результатів праці суспільства.

Одним із методів трансформації форм власності в Україні стала приватизація, тобто передача переважної частини державної власності до рук індивідуальних, приватних чи колективних власників.

Зміст приватизації полягає в поверненні державної власності широким верствам населення, руками яких вона була створена. Таке повернення існує тоді, коли власність передається безкоштовно або за символічну ціну. Коли приватизація здійснюється за гроші, то вона дозволяє вилучити з обігу частину грошей, які не забезпечені товарами. Приватизація означає відокремлення фінансів держави від фінансів підприємств, звільнення її від дотації малорентабельним підприємствам і як наслідок сприяє скороченню бюджетного дефіциту, "зменшенню темпів інфляції".

Згідно з Концепцією приватизації, розробленій Кабінетом Міністрів України, головною метою роздержавлення та приватизації є створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Приватизація стала основою економічних реформ у багатьох. Це обумовлюється такими причинами:

приватизація дозволяє збалансувати бюджет. Хоч виручають грошей від продажу майна небагато, але зменшуються дотації державному сектору;

продаж державного майна за готівкові гроші створює антиінфляційний ефект, тобто вилучаються з обігу зайві гроші, які не були забезпечені товарною масою;

з приватизацією з'являється можливість створення внутрішніх фінансових ринків;

полегшується доступ українських фірм на світовий ринок. Особливо активно відбувається зворотний процес, відбувається (теоретично) приплив іноземних технологій;

приватизація зумовлює зріст конкуренції, якість послуг поліпшується за умови змагання за клієнта;

створюється багато дрібних підприємств, які можуть мобільно реагувати на ринкові зміни;

сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах, у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо;

у міру розвитку НТП відбуваються два взаємозв'язані процеси концентрація й диференціація. Усуспільнення виробництва в економічній літературі пов'язується переважно з концентрацією виробництва, а отже, й усуспільненням привласнення. Однак при цьому упускається досить важливий момент, а саме те, що НТП не лише не згортає, а навпаки, посилює диференціацію, відгалуження, виникнення нових підприємств і виробництв. Разом з тим, враховуючи складність процесів реформування відносин власності, що зумовлено їх широкомасштабністю, відсутністю відповідного узагальненого світового досвіду, необхідне постійне відстеження цих процесів, коригування законодавчої бази з метою запобігання негативних соціально-економічних наслідків.

Основним аргументом на користь приватизації є те, що вона підвищує ефективність тим, що:

у фірмі, що знаходиться в приватній власності рішення найменш політично обумовлені, робітники й управлінці отримують більшу заробітну плату, пов'язану з продуктивністю і доходністю;

управління приватними підприємствами здійснюють власники, а не зацікавлені чиновники;

підвищується рівень компетенції та свободи в управлінні підприємствами.

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно- економічного процесу. Вони залежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні.. В силу своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються державною програмою - законодавчим актом, який щорічно перезатверджується. Таке регулювання дає змогу оперативно враховувати «умови досягнення» цілей.

Соціально-політична ціль передбачає створення прошарку недержавних власників як основи багатоукладної соціальне орієнтованої економіки.

Економічні цілі приватизації - це:

структурна перебудова економіки. Мається на увазі, що після «первинної» приватизації, яка ведеться адміністративними методами, у нашій країні буде відбуватися приватизація на ринковій основі. В такому разі екс-державні засоби виробництва стануть звичайним товаром, який його власники вільно продаватимуть. Вільний рух цих товарів зумовить найбільш доцільну і галузеву структуру економіки;

стабілізація економіки;

розвиток конкуренції;

обмеження монополізму;

залучення іноземних інвестицій

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ПРИВАТИЗАЦІЇ

Роздержавлення, що проходить в Україні, принципово відрізняється від аналогічного процесу в країнах із розвиненою ринковою економікою. Перша і головна відмінність українського роздержавлення від західного полягає в тому, що на Заході не було таких прецедентів, коли власність у гранично стислі строки перетворювалася із суспільної і державної в приватну. В усіх країнах і за всіх часів процес розподілу власності один із найбільш делікатних і болісних. На формування класу сучасних власників на Заході пішло декілька сторіч. Крупна власність, частіше усього нерухомість, засоби виробництва наживалися поколіннями людей. Процес формування класу власників (принаймні поза екстремальними умовами) завжди був історично легітимним і тому тривалим. Навіть у такому випадку розподіл і перерозподіл власності вельми болісний у соціальному розумінні процес. В жодній країні він не відбувався відповідно до якого-небудь організаційного плану та в історично короткі терміни. Друга принципова відмінність нашого роздержавлення від західного полягає в тому, що в силу історичних причин переважна частина населення в Україні практично не має коштів для придбання нерухомого майна. Ця обставина особливо посилилася після лібералізації цін, у результаті котрої велика частина населення позбавилася своїх трудових заощаджень. Усе це потребує цілком іншого підходу до купівлі і продажу нерухомості, оскільки сьогодні надання безумовного права одержувати в приватне володіння суспільну власність за гроші означає закріплення незаконно отриманих в останні роки коштів шляхом вкладення їх у нерухомість. Все це не створює надійний соціально-політичний фундамент господарювання в Україні. Третя принципова відмінність полягає в тому, що економіка України надзвичайно централізована і монополізована, що робить просту передачу промислових гігантів із державних рук у приватні неефективною і навіть небезпечною. Четверта принципова відмінність теперішнього українського роздержавлення від західного полягає в тому, що гадані власники в переважній своїй частині навряд чи мають достатньо ясне уявлення про те, що з цим майном робити. Підставою для такого твердження служать наступні обставини: недостатня ментальна підготовленість населення до ринкового типу господарювання; тривалість формування ринкового культурного середовища; низький рівень компетентності як законодавчої, так і виконавчої влади. Крім того, особливістю економіки України є те, що в її господарській структурі переважають галузі, які потребують дотацій з боку держави, й тому важко піддаються реформуванню. В цілому структура народного господарства країни оцінюється як складна для перетворень, бо її основу становить: сільське господарство 21,7%, промисловість 43,3% (в тому числі металургія 21,4%), енергетика і паливна промисловість 24,4%. Якщо до цього додати, що країна ще не має достатньо інтегрованого у світовий простір і діючого за законами конкуренції ринкового господарства, то неминучим є висновок про те, що наша економічна система об'єктивно не може відмовитися від активної ролі держави. Вищезазначені відмінності свідчать про неможливість (і навіть небезпечність) необдуманого копіювання моделей приватизації інших країн для використання в Україні.

Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.

Цілями приватизації є [20]: ліквідація монополізму державної власності і створення конкурентного середовища, зменшення частки державної власності в національній економіці, забезпечення господарського ставлення до засобів виробництва, активізація стимулу до праці, формування багатоукладної, соціально орієнтованої економіки.

Досягнення основних цілей роздержавлення і приватизації передбачає дотримання певних принципів [11]:

гарантування кожному громадянину України однакового доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації.

охоплення процесом приватизації всіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, зокрема трудових колективів і окремих громадян.

запровадження усіх форм власності, виходячи з економічної доцільності.

у власності держави має залишитися майно, необхідне для виконання нею своїх функцій.

приватизація має здійснюватися під громадським контролем, з інформуванням населення.

За законодавством приватизація здійснюється на основі таких принципів [4]:

законності;

державного регулювання та контролю;

надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;

надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;

забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації;

платності відчуження державного майна;

пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;

створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні папери;

додержання антимонопольного законодавства;

повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;

врахування особливостей приватизації об'єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об'єктів науково-технічної сфери;

застосування переважно конкурентних способів у разі:

приватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу;

продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх та великих підприємств.

Дія Закону «Про приватизацію майна державних підприємств» не поширюється на:

приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються;

зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. Загальнодержавне значення мають надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об'єктами права власності Українського народу.

Приватизація акцій (часток, паїв), що перебувають у державній власності, у майні спільних підприємств з іноземними інвестиціями, проводиться відповідно до законодавства та установчих документів спільних підприємств.

Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України щорічно не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України, але до початку наступного бюджетного року.

У Державній програмі приватизації визначаються:

завдання щодо приватизації майна, яке перебуває в державній власності, та державного майна, що належить Автономній Республіці Крим;

відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів;

квоти обов'язкового застосування приватизаційних паперів для приватизації різних груп об'єктів;

завдання відповідним органам виконавчої влади щодо забезпечення проведення приватизації;

заходи щодо залучення в процесі приватизації інвесторів;

особливості участі в процесі приватизації громадян України, іноземних інвесторів та інших покупців;

розрахунок витрат на виконання програми приватизації, порядок їх відшкодування та джерела фінансування;

прогноз надходження коштів від приватизації та напрями їх використання.

Верховна Рада України щорічно заслуховує і затверджує звіт Фонду державного майна України про виконання Державної програми приватизації.

За погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизуються майнові комплекси:

підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів України, визнаних такими у встановленому порядку;

підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з відповідною програмою;

підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України.

3. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ

Кабінет Міністрів України визначає до 1 липня року, що передує відповідному бюджетному періоду, перелік об'єктів приватизації, продаж яких повинен забезпечити виконання завдань з надходження коштів від приватизації у зазначеному періоді.

Відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України прогнозованого завдання з надходження коштів від приватизації до державного бюджету уповноважені органи управління протягом бюджетного періоду, що передує наступному бюджетному періоду подають:

до 1 березня Кабінетові Міністрів України погоджені з Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України пропозиції щодо скорочення переліку казенних підприємств;

до 15 березня Фондові державного майна України пропозиції щодо ініціювання органом приватизації прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про продаж пакетів акцій, закріплених за державою (тимчасово залишених у державній власності);

до 1 жовтня Міністерству економіки України пропозиції щодо внесення змін до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, для узагальнення та подання їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Наступним кроком є проведення аналізу можливих соціально-економічних наслідків приватизації підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, включених до переліку об'єктів права державної власності, приватизацію яких планується розпочати у відповідному році, і подають за його результатами інформацію Фондові державного майна України.

Фонд державного майна України узагальнює інформацію, що надійшла, та подає до 1 вересня року, що передує відповідному бюджетному періоду, Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо приватизації зазначених підприємств.

Здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна" передприватизаційна підготовка об'єктів права державної власності з відокремленням та визначенням умов подальшого використання майна, що не підлягає приватизації, зокрема матеріальних носіїв секретної інформації, здійснюється реалізація управлінських рішень щодо такого майна, проводиться реструктуризація підприємств виходячи з необхідності підвищення інвестиційної привабливості сумарної ліквідності реорганізованих об'єктів.

Проводиться інвентаризація об'єктів незавершеного будівництва з визначенням можливостей їх подальшого використання і залучення інвесторів до добудови таких об'єктів.

Проекти передприватизаційної підготовки підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, а також підприємств, що займають монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг) погоджують з Кабінетом Міністрів України.

Фонд державного майна України:

здійснює підготовку до продажу та продаж об'єктів права державної власності, переданих уповноваженими органами управління, а також реструктуризацію підприємств, не приватизованих через відсутність попиту з боку потенційних покупців;

затверджує до 31 грудня року, що передує планованому періоду, план-графік поквартального та помісячного продажу об'єктів на наступний рік.

Центральне місце в державній приватизаційній програмі приділяється засобам приватизації. Програма передбачає декілька способів приватизації державного майна:

викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців;

викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації. Це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частини) стає товариство покупців, створене його працівниками згідно з розробленим власним планом, альтернативним запропонованому комісією з приватизації;

викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;

продаж на аукціоні. Спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;

продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов найвищу ціну;

продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;

продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий на конкурсних засадах здобув право оплати за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості;

продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі). Власниками державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсних засадах запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій;

продаж на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів;

викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Об'єкти приватизації класифікуються за належністю до таких груп:

група А - єдині майнові комплекси державних підприємств, державних господарських об'єднань, їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені у самостійні підприємства, в тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації, із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість майна яких недостатня для формування статутного капіталу відкритих акціонерних товариств;

група В - єдині майнові комплекси підприємств, державних господарських об'єднань із середньообліковою чисельністю працюючих понад 100 осіб, вартість майна яких достатня для формування статутного капіталу відкритого акціонерного товариства єдині майнові комплекси підприємств та організацій сільського і рибного господарства незалежно від вартості майна;

група Г - єдині майнові комплекси підприємств, що на момент прийняття рішення про приватизацію (продаж) мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави або займають монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг) ;

група Д - об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти;

група Е - акції (частки, паї), що належать державі у статутних капіталах господарських товариств, інших господарських організацій і підприємств, заснованих на змішаній формі власності та розташованих на території України або за її межами;

група Ж - об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури, фізичної культури та спорту, відпочинку і туризму незалежно від вартості майна.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

Створення колективних підприємств, господарських товариств, крім відкритих акціонерних товариств, у процесі приватизації майна державних підприємств (за винятком об'єктів малої приватизації) не допускається.

Приватизація законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу.

Приватизація підприємств, що займають монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному або регіональному товарному ринку, здійснюється за погодженням з відповідним органом Антимонопольного комітету України.

За рішенням органів приватизації законсервовані об'єкти та об'єкти незавершеного будівництва можуть передаватися на умовах відповідного договору особам, які можуть бути покупцями, для завершення будівництва або вноситися до статутного капіталу господарського товариства як державна частка з наступною її приватизацією в порядку, встановленому законодавством України.

Приватизація майна невеликих державних підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Фонд державного майна України підпорядкований, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України.

Голова Фонду державного майна України призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України.

Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:

змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності;

здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності, згідно з законодавством;

продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;

створюють комісії з приватизації;

затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України;

укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу;

укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вартості об'єктів приватизації;

здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності;

здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном;

контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна.

Механізм приватизації державного майна передбачає:

опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта;

проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Ініціатива щодо приватизації може виходити від державних органів приватизації, а також покупців.

Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обгрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропозицію інвестора з зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її внесення, а також декларацію про доходи для покупців - фізичних осіб.

Заяви про приватизацію подаються до державних органів приватизації за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у письмовій формі та в порядку, що встановлюється Фондом державного майна України.

Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви та приймають рішення щодо приватизації об'єкта і в п'ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний орган виконавчої влади, уповноважений управляти цим майном.

У разі відмови в приватизації відповідний орган приватизації повідомляє заявників про причину відмови.

Відмова в приватизації можлива тільки у випадках, коли:

особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем;

законодавством встановлено обмеження щодо приватизації цього
підприємства;

майно у встановленому порядку включено до переліку об'єктів
(групи об'єктів), що не підлягають приватизації.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку функції з управління цим майном державним органам приватизації.

Державний орган приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта затверджує склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює строк подання проекту плану приватизації. Цей строк не повинен перевищувати двох місяців з дня затвердження складу комісії.

4. ПРОЦЕС ДЕМОНОПОЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Стан монополізму в економіці України зумовив проведення процесу демонополізації підприємств різноманітними шляхами, які визначалися у Державній програмі демонополізації економіки і розвитку конкуренції 1993 р. Верховна рада прийняла постанову «Про державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції» а Указом Президента від 21 березня 1995 р. Було створено Міжвідомчу комісію з питань демонополізації економіки, що до 2001 р. Була постійно діючим органом, спеціально створеним для координації дій міністерств, відомств, інших органів та органів місцевого самоврядування у сфері демонополізації.

Згідно з трактуванням словників існує декілька понять слова «демонополізація»:

це політика, яку здійснює держава та її органи, спрямована на утримання монополізму та розвиток конкуренції. Основним інструментом такої політики є прийняття антимонопольних законів, сприяння створенню та існуванню конкуруючих підприємств, фірм, компаній [4].

це комплекс економічних та законодавчих заходів держави з обмеження діяльності монополій, створенню конкурентного середовища на внутрішньому ринку. Це категорія ринкової економіки, де виконується лібералізація ринків, заохочується діяльність конкурентоспроможних суб'єктів господарювання [26].

це сукупність заходів, спрямованих на усунення монопольного стану підприємств різних галузей економіки, а також усунення монополії органів управління, планування, матеріально-технічного забезпечення, торгівлі, капітального будівництва, банківської справи .

Отже, демонополізація - комплекс економічних, правових та адміністративних заходів держави, спрямованих на обмеження і послаблення монополістичних тенденцій в економіці. Обмеження монопольної діяльності передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках або діяльності конкретних монопольних утворень шляхом централізованого встановлення кількісних та якісних показників.

Демонополізація економіки - це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків. Мета демонополізації - створення та посилення конкуренції на ринках. Завдання демонополізації: збільшення кількості суб'єктів господарювання, які конкурують на ринках, обмеження або припинення монопольної діяльності суб'єктів господарювання.

Особлива увага приділялася структурним способам демонополізації: децентралізації управління, ліквідації державних організаційних структур монопольного типу, розподілу монопольних утворень.

Демонополізація традиційно відбувається в структурній і не структурній формах. Структурна демонополізація передбачає істотні зміни в структурі діючих на ринку суб'єктів господарювання шляхом поділу чи ліквідації існуючих монопольних утворень, розмежування профільної та непрофільної діяльності монополій і виділення на самостійний баланс колишніх непрофільних підрозділів монополій у разі можливості і економічної доцільності з метою сприяння розвитку конкуренції.

Не структурна демонополізація є складнішою у проведенні, але ефективнішою. Вона спрямована, в першу чергу, на: зниження чи усунення бар'єрів, що обмежують вступ на ринок нових підприємств - тим самим заважають розвитку конкуренції; децентралізацію управління; стимулювання входження на ринок і створення нових суб'єктів господарювання з метою збільшення кількості конкурентів і тим самим послаблення ринкової влади діючих підприємств.

За формою проведення структурна демонополізація є простішою за не структурну і передбачає пряме втручання державних органів у справи підприємницьких структур.

До способів демонополізації відносяться:

децентралізація управління - розмежування функцій між різними органами державної виконавчої влади; обмеження і регламентування функцій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративне-господарського управління та контролю стосовно суб'єктів господарювання; зменшення кількості галузевих органів державної виконавчої влади;

зниження або зняття бар'єрів вступу суб'єктів господарювання на ринки - скорочення переліку товарів, які в процесі зовнішньо-економічної діяльності підлягають квотуванню та ліцензуванню;

скорочення переліку видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню; скасування, обмеження податкових, кредитних пільг, державних дотацій і субсидій, які надаються монопольним утворенням;

припинення антиконкурентних дій суб'єктів господарювання, внаслідок яких виникають бар'єри вступу на ринок;

стимулювання вступу на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання - надання пільг суб'єктам господарювання, які вступають на монополізовані ринки (податкові пільги, державні замовлення, державні кредити, забезпечення ресурсами); заохочення інвестицій, спрямованих на зниження монополізації ринків;

стимулювання створення нових підприємств;

поділ державних монопольних утворень - розукрупнення державних монопольних утворень шляхом створення самостійно діючих підприємств на базі структурних підрозділів державних підприємств;

ліквідація державних структур монопольного типу - ліквідація таких державних організаційних структур як юридичних осіб взагалі або з наступним створенням на їх базі нових суб'єктів господарювання.

При цьому не можна допускати механічної заміни державних монопольних утворень на приватні, оскільки це буде мати наслідком посилення процесів монополізму на товарних ринках і ускладнення створення конкурентного середовища.

Обрання конкурентних способів демонополізації зумовлено цілою низкою причин, серед яких можна виділити характер товарного ринку, на якому вона проводиться, поточний стан економічної кон'юнктури тощо.

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище. Примусовий поділ не застосовується у разі: неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць.

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим за шість місяців.

Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.

Деконцентрація - це політика розподілу, розділу великих підприємств з метою зниження рівня концентрації в галузі. Деконцентрація періодично проводиться в усіх країнах, особливо в періоди підвищеної активності процесів злиття підприємств (фірм). Структурна політика деконцентрації може супроводжуватися значними втратами економічної ефективності. Деконцентрація ускладнюється в силу того, що більшість великих підприємств у ринкових економіках досягли своїх розмірів внаслідок використання ринкових умов і можливостей. У постсоціалістичних країнах концентрацію та зростання підприємств (фірм) було досягнуто не ринком, а державною політикою. За таких умов деконцентрація є позитивною та сприяє розвитку ринкової поведінки підприємств (фірм) та покращенню економічних показників усіх учасників ринку. Приватизація - це передача власності та майна державних активів, фірм та об'єднань у приватну власність у формі продажу або у формі безкоштовної передачі та розподілу часток, паїв серед приватних осіб.

Основними шляхами реструктуризації (реорганізації) підприємств у процесі приватизації є: дроблення підприємств; створення нових підприємств, Реорганізація рідко коли ініціюється самим суб'єктом господарювання, оскільки сприяння розвитку конкуренції не є метою функціонування самого суб'єкта господарювання. Примусова реорганізація суб'єкта господарювання в процесі приватизації здійснюється за рішенням державних або судових органів у випадках, коли вичерпані всі інші можливості поліпшення конкурентних відносин на товарному ринку.

В Україні галузеві та регіональні особливості демонополізації визначалися галузевими і регіональними програмами ринкових перетворень, які розроблялися міністерствами, відомствами, місцевими державними адміністраціями і погоджувалися з Антимонопольним комітетом України.

АМКУ діяв у процесі демонополізації української економіки дуже виважено; так, якщо підприємства (фірми) вважали за необхідне збереження певних координуючих функцій, та їм надавалася можливість створювати асоціації та інші структури, які не обмежували конкуренцію між учасниками. АМКУ дав дозвіл на створення асоціацій "Укртютюн", "Укрефірпарфумерпром", "Укрсортнасіння", Асоціації агробіологічних підприємств, Національної асоціації цукровиків та низки інших. Враховуючи, що розукрупнення може негативно відбитися на конкурентоспроможності підприємств із значним науково-технічним та експортним потенціалом, порушити виробничо-технічні зв'язки, було визнано доцільним зберегти як цілісні комплекси "Мотор-Січ", "Дніпроазот", "АвтоЗаЗ", акціонерне товариство "Укрнафта" та ін.

Лише протягом 1994-1998 рр. було вжито близько 2000 заходів із демонополізації, внаслідок чого на ринках України з'явилося понад 6400 самостійних суб'єктів господарювання. Однак досить багато монопольних утворень за підтримки відповідних відомств і місцевої влади зуміли уникнути реструктуризації.

Антимонопольний комітет України брав участь у процесах демонополізації також шляхом узгодження і надання висновків до проектів нормативних документів. Особливо ефективним інструментом стало використання повноважень із контролю за процесами перетворень державної власності, а також надання дозволу на створення холдингових компаній, Протягом 1994-1995 рр. в АМКУ було розглянуто документи щодо створення 26 холдингових компаній, які найчастіше за все створювалися у машинобудуванні і будівництві. Дозвіл було дано (у багатьох випадках після врахування зауважень АМКУ) на створення 19 компаній. Серед них - "АвтоКРАЗ", "Луганськтепловоз", "Завод ім. Малишева", "Донбасантрацит" та ін.

У 2002 р. Антимонопольний комітет України взяв участь у 54 заходах щодо демонополізації (у 2001 р. - в 59). Дві компанії було роздрібнено, а одну - "Науково-експертний центр виробів медичного призначення, матеріалів і нових технологій", яка зловживала монопольним становищем, - ліквідовано.

З метою встановлення постійного державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання-монополістів, проведення моніторингу розвитку загальнодержавних та регіональних ринків АМКУ здійснює ведення Переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках.

Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10 березня 1994 р. № 2-р. затверджено Положення про складання і ведення переліку підприємців, які займають монопольне становище на ринку. Складання і ведення переліку проводиться з метою встановлення постійного державного контролю за діяльністю підприємців-монополістів і адресного антимонопольного регулювання.

У 1994р. Антимонопольний комітет України затвердив Перелік підприємців, які займають монопольне становище на загальнонаціональному ринку. У нього було включено 482 монопольних утворення (понад 5,5 тис. юридичних осіб), які діяли на 756 ринках. Аналогічну роботу провели територіальні відділення АМКУ, які затвердили переліки у складі 154 монопольних утворень (9 тис. юридичних осіб і відособлених структурних підрозділів), які діяли на 173 регіональних ринках.

Слід зазначити, що наявність у підприємця монопольного становища на ринку не є для нього юридичною санкцією. Заходи державних органів до таких підприємців вживаються лише за наявності зловживання монопольним становищем та дії, спрямовані на недопущення, обмеження та усунення конкуренції, заподіяння шкоди інтересам споживачів.

Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію економіки і створення конкурентного середовища. Уже наприкінці 1997 р. в Україні тисячі державних монополій у процесі приватизації перетворилися на приватні підприємства. Завдяки заходам, спрямованим на демонополізацію економіки, на ринках з'явилося майже 5000 нових господарських суб'єктів.

Досвід показав, що демонополізація економіки України дала відчутні результати для розвитку конкуренції там, де на підприємствах з'явилися власники, які дбають про розвиток виробництва, а не про задоволення власних поточних потреб.

Конкуренція передбачає такий стан ринку, коли жодна фірма не в змозі впливати на ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант конкуренції є ідеальним і характеризується як досконала конкуренція. У реальному господарюванні ця конкуренція може існувати лише як епізод, окремий момент тому, що розвиток конкурентних відносин об'єктивно веде до появи монополії. Це відбувається тому, що:

конкуренція виходить з прагнення отримати максимальний прибуток, а цей інтерес може бути досягнутий лише створенням переваг для себе проти інших ( механізм подавлення кращих сильнішим );

конкуренція за своєю природою передбачає монополію тому, що вона споконвічно спирається на приватну власність, а власність - це монополія володіння, користування і розпорядження чимось.

ВИСНОВКИ

Подолання тотального одержавлення, властивого адміністративно-плановій системі, здійснюється головним чином за допомогою приватизації. Під приватизацією розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки громадян, трудових колективів і юридичних осіб. Нині визнано не відповідним більше духу часу протиставлення державного і приватного секторів одне одному, що пов'язано зі зміною підходу до державного підприємництва, підвищенням значимості фінансових результатів його роботи. Ставиться завдання заохочувати співробітництво обох секторів змішаної економіки не тільки усередині окремих країн, але і на рівні Європейського співтовариства. Розвитку такого співробітництва сприяє часткова приватизація, яка веде до створення змішаних фірм.

Співвідношення, що укладаються, між державним і приватним капіталом не є остаточно встановленими, вони можуть змінюватися в пошуках більш ефективного сполучення, оптимуму, проникаючи одне в одного. Процес роздержавлення ніяким чином не розглядається як поразка держави, як її демонтаж або як можливість перекладання відповідальності за вирішення задач загальнонаціонального характеру на приватний капітал. Мова йде про оцінку припустимих із погляду ефективності масштабів прямого втручання держави в економіку, перегляді функцій і сфер, що раніше знаходилися в компетенції держави, про більш чіткий поділ прав, обов'язків і відповідальності між державним і приватним секторами економіки і, нарешті, про посилення ринкових форм держрегулювання регіонів, галузей і економіки в цілому. Усім світовим досвідом доведено, що роздержавлення може стати популярним і ефективним лише за підтримкою суспільної думки.

Процеси приватизації самі по собі не є факторами підвищення ефективності виробництва та посилення збалансованості структури виробництва, тому що в умовах переходу від монополізації виробництва приватизовані підприємства мають можливість покращувати своє фінансове становище за рахунок зростання цін та переходу на виробництво зі скороченим асортиментом продукції. У зв'язку з цим з боку держави мають бути сформовані пріоритети і стимули розвитку приватизованих підприємств.

Проведення швидкої приватизації обумовлює неможливість в короткостроковий період розпродати державне майно з прибутком. Цей висновок випливає із загального ринкового закону, за яким перевищення пропозиції над попитом призводить до падіння цін на об'єкти, які приватизуються. Найсерйозніша група інтересів працівники підприємства, яке приватизується. Вони стурбовані своїм майбутнім. Їм необхідно дати можливість стати співвласниками фірми.

В різних країнах механізми управління процесами приватизації, як і взагалі економікою, мають певні особливості. Так, механізм проведенням приватизації у Франції базується на сполученні централізованого регулювання та ринкових важелів. У Південній Кореї та на Тайвані, де існує значний державний сектор економіки, держава бере безпосередню участь у розвитку народного господарства, здійснюючи планування економіки. В інших випадках, наприклад, у Гонконзі та Сінгапурі державне регулювання забезпечується не прямо, а через регулювання у виробничій інфраструктурі та соціальній сфері. Отже, не може бути універсальної моделі приватизації, яка згодилася б для різних економічних систем і, тим більше, не може існувати однакових моделей приватизації для різних країн, тому що в кожній з них є свої особливості економічного розвитку, макроекономічної політики держави, національних традицій та багатьох інших факторів. Хоча до цього необхідно додати, що незаперечність розробки власної приватизаційної моделі для кожної економічної системи не виключає подібності у застосуванні методів і способів її проведення.

Відносини власності були, є і залишаться основним економічним питанням в Україні, яке треба вирішити на шляху до ринкової економіки. Вся політична боротьба із Україні точиться за право власності на засоби виробництва і кінцевий продукт, за ініціативу в суспільно-політичному та економічному житті. І основним об'єктом боротьби ставало право на власність.. Йде по суті безсистемна, безпланова, непослідовна приватизація загальнодержавної і комунальної власності. Основоположним принципом, що має загальний характер, є необхідність визнання того, що роздержавлення не може бути кінцевою метою відновлення суспільства й економіки, воно є лише одним із засобів досягнення множини різноманітних цілей.