Структура собівартості продукції. Функції біржі праці

2

Міністерство освіти та науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Рівненський інститут

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Економічна теорія

Структура собівартості продукції. Функції біржі праці

Підготував:

студент ІІ курсу ВПМС

заочної форми навчання

спеціальності «Правознавство»

Юрич П.І.

Реєстраційний №____

Рівне - 2010

План

1. Собівартість, її структура та шляхи зниження

2. Біржа праці та її функції

Список використаних джерел

1. Собівартість, її структура та шляхи зниження

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питанням їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва, предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

· дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

· підготовку і освоєння нової продукції;

· виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

· обслуговування виробничого процесу і управління ним;

· збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

· розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

· набір і підготовку кадрів;

· поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

Акумулюючи поточні витрати, собівартість продукції підприємства є одним з найважливіших показників ефективності виробництва.

У процесі її зниження виявляються майже всі складові підвищення ефективності виробництва: зростання продуктивності праці, економія матеріально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів поліпшення використання основних фондів.

Водночас цей показник не є кінцевим у характеристиці ефективності діяльності підприємства, оскільки в ньому не відбивається результативність невиробничої, а також позавиробничої діяльності.

Значення обліку собівартості величезне.

По-перше, зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг виробництва на підприємстві при наявних ресурсах, забезпечити тим самим прискорення оборотності оборотних засобів.

По-друге, зниження собівартості є істотним джерелом зростання прибутковості (доходності) виробництва, а отже, підвищення конкурентоспроможності підприємства.

По-третє, зменшення видатків матеріальних ресурсів в обробних галузях сприяє економії капітальних вкладень у галузях добувної промисловості.

По-четверте, зниження собівартості продукції -- реальна основа зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення.

Залежно від обсягу витрат на промисловому підприємстві розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість продукції.

Цехова собівартість включає витрати, пов'язані з виготовленням продукції. Такий вид собівартості існує тільки в цехах, де виробляється продукція.

Виробнича собівартість охоплює виробничі видатки підприємства в цілому, її нараховують, додаючи до цехової собівартості загальнозаводські та інші цільові видатки.

Повна собівартість містить витрати підприємства на випуск і реалізацію продукції. Для її обчислення до виробничої собівартості додають позавиробничі видатки.

Розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати на виробництво і збут продукції в умовах окремого підприємства.

Середньогалузева собівартість показує витрати на виготовлення і збут продукції в середньому в галузі.

У галузях виробництва існують деякі особливості у визначенні видів собівартості. Наприклад, у будівництві розрізняють такі її види: кошторисна, планова і фактична.

Кошторисну собівартість будівельно-монтажних робіт визначають за кошторисними нормами споживання виробничих ресурсів. Вона виражає витрати нормально працюючих будівельних організацій.

Планова собівартість будівельно-монтажних робіт -- це витрати, які будівельні організації встановлюють на певний період їхньої діяльності, виходячи з конкретних реальних умов виробництва. Вона визначає граничний, верхній рівень витрат виробничих ресурсів на виконання будівельно-монтажних робіт.

Фактична собівартість будівельно-монтажних робіт показує фактичні витрати (продуктивні та непродуктивні) будівельних організацій. Вона фіксує усі відхилення від нормальних умов виробництва. Вони можуть бути пов'язані з порушеннями технології, з безгосподарністю, простоями техніки, псуванням матеріальних цінностей.

У сільському господарстві крім індивідуальної собівартості обчислюють зональну собівартість. Вона дає змогу правильно визначити спеціалізацію сільськогосподарських зон. В Україні найнижча собівартість вирощування зернових культур, соняшнику в Донецько-Придніпровському економічному районі, овочів -- у Південно-Західному районі. Найвища собівартість картоплі в Південному районі.

Зниження собівартості продукції має винятково важливе значення для розвитку виробництва, піднесення добробуту населення. Зниження собівартості продукції залежить від економії живої та уречевленої праці.

Головними шляхами зниження собівартості продукції є такі:

* механізація і автоматизація виробництва;

* застосування прогресивних технологій;

* прогресивні зрушення у структурі виробництва;

* спеціалізація і кооперування виробництва;

* удосконалення структури управління;

* здешевлення утримання апарату управління;

* раціональне розміщення виробництва;

* зниження цін на засоби виробництва, економічне стимулювання економії живої та уречевленої праці.

Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості.

Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Дотримання загальних економічних принципів та законів - важливий шлях для зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

Зниження собівартості не завжди є доцільним. Будь-яке зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не є економічно виправданим. Наприклад, у меблевій промисловості іноді застосовують дешеву тканину для оббивання меблів. Це знижує собівартість продукції, але при цьому меблі слугують їхнім господарям значно менше. Таке зниження собівартості не можна вважати доцільним.

2. Біржа праці та її функції

Проблема зайнятості населення в умовах становлення і розвитку ринкових відносин є актуальною. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій, для допомоги безробітним громадянам у пошуках роботи та працевлаштуванні на всій території України створюються біржі праці або служби чи центри зайнятості.

Біржа праці - це установа, яка здійснює посередництво між найманими працівниками і підприємцями при укладенні угоди купівлі-продажу робочої сили. Біржа праці виконує посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають змінити місце роботи, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про спеціалістів, які потрібні на ринку праці. Біржа праці веде облік безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю. Для цього узагальнюється інформація про наявність робочих місць, організовується підготовка спеціалістів тощо.

Діяльність інститутів ринку праці здійснюється в межах державної політики про зайнятість населення і гарантує громадянам країни реалізувати своє право на працю відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Цей Закон визначає правові економічні й організаційні основи зайнятості населення України, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Функції біржі праці в Україні виконує державна служба зайнятості, що складається з Державного центра зайнятості Міністерства праці України, а також обласних, міських і районних (у містах) центрів зайнятості.

До основних функцій центрів зайнятості ставляться:

· облік непрацюючих (у тому числі безробітних);

· облік незайнятих робочих місць;

· призначення й виплата допомога з безробіття;

· організація перепідготовки кадрів;

· кваліфікаційна експертиза.

Організаційна структура біржі праці носить більш спрощений характер, ніж товарної чи фондової біржі. Біржі праці, мабуть, найтісніше, ніж інші біржові об'єднання, зливаються з колишніми державними структурами, і нерідко за суто зовнішньої оболонкою, носять повні фактичні ознаки держустанови. Біржа праці складається з наступних управлінських елементів:

Загальні збори членів біржі - ревізійна комісія - біржовий комітет - арбітражна комісія - котирувальна комісія - президія біржового комітету

Не кожна біржа праці має громіздку організаційну структуру. Насправді, дана структура нерідко зводиться до управляючого біржею і 3-4 інспекторів, особливо у невеликих містах чи адміністративних центрах.

Основні завдання структурних підрозділів біржового апарату в біржах праці:

1. Центр економічного аналізу:

- контроль над кон'юнктурою ринку праці;

- підготовка кон'юнктурних оглядів;

- аналіз соціологічних, економічних пріоритетів і інших чинників, що впливають на кон'юнктуру ринка;

- кон'юнктурні прогнози;

- безкоштовні консультації по трудовим запитанням.

2. Договірно-правовий відділ з арбітражем:

- оформлення договорів між партнерами;

- юридичне оформлення трудових угод, контролює правильність здійснення інспекторами кадрів на місцях;

- контроль правомірності дій учасників трудових угод;

- підготовка справ до розгляду арбітражною комісією, у разі трудового спору.

3. Транспортно-тарифний консультаційний відділ:

- організація забезпечення доставки трудових угод і документації;

- консультування з питань щодо оформленням договорів;

- підготовка пропозицій щодо ефективних способів реалізації соцзаказів на необхідні трудові ресурси;

- оформлення розрахунків за виконані закази.

4. Відділ вдосконалення біржової діяльності:

- аналіз рівня розвитку та стан справ на даній біржі;

- пошук шляхів підвищення ефективності і забезпечення якості роботи біржі;

- розробка і впровадження нововведень;

- вивчення досвіду організації аналогічної біржової діяльності в Україні й за рубежем.

5. Інформаційний центр:

- отримання, збереження і опрацювання всієї циркулюючої інформації;

- надання членам і відвідувачам біржі послуг.

6. Відділ організації та забезпечення біржової діяльності:

- збереження біржової будівлі у належному вигляді;

- забезпечення біржі комерційною інформацією;

- забезпечення членів біржі необхідними матеріалами і умовами для укладання договорів.

7. Адміністративно-господарський відділ:

- традиційні господарські задачі;

- вирішення завдань щодо ведення бухгалтерських справ, вирішення питань з оплати праці і кадрових питань.

8. Інспектори працевлаштування:

- здійснення запитів на трудові угоди в біржовому приміщенні;

- оформлення договорів по проханню обох сторін;

- контроль виконання двома сторонами договірних обов'язків.

Біржі праці виконують такі функції:

1. аналіз стану та прогнозування попиту й пропозиції на робочу силу, інформування населення і роботодавців про стан на ринку праці;

2. облік вільних робочих місць і громадян, що звертаються по питанням працевлаштування;

3. консультація трудящих і роботодавців про можливості отримання роботи і забезпечення робочою силою, про вимоги, що висуваються до професій та робітників;

4. допомога громадянам у виборі підходящої роботи, а роботодавцям - у доборі необхідних робітників;

5. організація професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації громадян у навчальних центрах біржі праці або інших навчальних закладах, допомога у розвитку й визначенні змісту курсів навчання дітей і перенавчання;

6. надання послуг по професійній орієнтації й працевлаштуванню звільненим працівникам та інших категоріям населення;

7. реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги;

8. оплата вартості професійної підготовки, перепідготовки громадян, працевлаштування яких вимагає отримання нової професії;

9. видача у встановленому законом порядку громадянам допомоги по безробіттю і призупинення виплат цієї допомоги;

10. підготовка пропозицій і висновків по використанню праці іноземних робітників з урахуванням міжурядових угод і ліцензій;

11. розробка програм зайнятості, включаючи фінансове забезпечення і природні заходи з соціальної захищеності різних груп населення.

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія. Політекономія. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615 с.

2. Буряк П.Ю. Основи теорії економічного аналізу. - К.: ДІ-КСІ, 2003. - 147 с.

3. Заславський І. Про користь ринку праці// Питання економіки. - 2003. - №9. - С. 11-12.

4. Кривенко К.Т. Політична економія: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 508 с.

5. Москаленко С. Собівартість реалізованої продукції// Баланс. - 2003. - №6. - С.12-16.

6. Мочерний С.В. Політекономія: Підруч. - К.: Вікар, 2005. - 386 с.

7. Мякота В. Собівартість продукції: від випуску до реалізації. - Х.: Фактор, 2003. - 428 с.

8. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посіб. - К.: МАУП, 1999. - 120 с.

9. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підруч. - К.: Хвиля-Прес, 2001. - 382 с.

10. Поплавський В.Д. Біржа - атрибут ринкової економіки// Гроші та кредит. - 2001. - №2. - С. 25.

11. Руденко Р.Р. Служба зайнятості і її функції . - М.: РЭА, 2002. - 145 с.

12. Скобелєв О.Ю. Функції, структура і завдання біржі праці. - К.: Знання, 2004. - 129 с.