Історія розвитку економічної науки у різних країнах

Зміст

Вступ

1. Японське "економічне диво"

2. Мануфактурний період світової економіки. Основні фактори розкладу феодального господарства та становлення індустріального суспільства

2.1 Передумови і наслідки великих географічних відкриттів

2.2 Соціально-економічні передумови і наслідки Нідерландської революції (1566-1609 рр.)

2.3 Англійська революція 1640-1660 рр.: економічні причини і наслідки

2.4 Особливості ґенези індустріального суспільства у Франції

2.5 Соціально-економічні передумови і наслідки війни Північно-Американських колоній за незалежність

3. Економічне вчення М.Туган-Барановського. Маржинальні відкриття Є.Слуцького

3.1 Теорія граничної корисності М.І.Туган-Барановского

3.2 Інвестиційна теорії циклів М.І.Туган - Барановського

3.3 Наукові відкриття Є. Слуцького

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Усяке значення по всій природі історично, і всяка діяльність людей неодмінно опирається на досвід попередніх поколінь.

У цей час одним із провідних напрямків економічної науки є неокласичний напрямок, що взяв за основу постулати саме класичної політичної економії. В історії економічної думки розглядається весь процес еволюції економічної науки, тому велика увага приділяється й іншим економічним школам (як критичного, так і конструктивного плану). Ціль даної роботи - показати той шлях, що пройшла економічна наука, розглянути розвиток поглядів на основні економічні проблеми суспільства й трактування базових економічних категорій.

1. "Японське економічне диво"

З другої половини 50-х рр. економіка Японії вступила у смугу інтенсивного розвитку, що перетворив її у високорозвинену державу, один із центрів світового господарства. "Японське економічне диво" було сплановане й детально розроблене, у 1955 р. в якості офіційного урядового документа був прийнятий 5-річний план економічної незалежності, а через 2 роки Сабуро Окіта - творець японських реформ - очолив роботу над новим довгостроковим планом економічного розвитку, що мав забезпечити найвищі темпи зростання, структурну модернізацію й економічну стабільність, включно із практично повною зайнятістю та стійким підвищенням рівня життя в країні. "Економічне диво" базувалося на використанні здобутків НТП: електронізації економіки й суспільства в цілому, широкомасштабній автоматизації праці, створенні й застосуванні принципово нових матеріалів і речовин, форсованому розвиткові науки про життя, зокрема, біологічних і біотехнологічних процесів. Першою у світі Японія налагодила масове серійне виготовлення побутових відеомагнітофонів і відеокамер, промислових роботів, кремнієвих мікросхем тощо. Здійснення аграрної реформи привело до значного розширення внутрішнього ринку, появи на селі великої кількості господарств селян-власників, що сформували зростаючий попит на сільськогосподарські машини й знаряддя, хімічні добрива, гербіциди та ін.

У промисловості відбувалося форсоване накопичення капіталу, колосальна економія коштів на розвиткові власних науково-дослідних робіт, яка стала можливою завдяки вільному придбанню американських та західноєвропейських патентів і ліцензій на запровадження наукових відкриттів, зниження цін на світових ринках сировини й палива, відсутність значних військових видатків - усе це дозволило японським компаніям зекономити й спрямувати на розвиток промисловості величезні додаткові засоби. Економічне зростання стимулювали й американські кредити. Варто відзначити й такий фактор, як достатньо висока ефективність державного регулювання економічного розвитку країни, високий ступінь координації зусиль між державою та приватним бізнесом на стадії вироблення принципових рішень із питань економічного розвитку, що полегшувало їхню практичну реалізацію.

Завдяки всьому цьому, а також перевагам місцевого ринку праці (системі пожиттєвого і спадкового найму, винятковому патріотизму щодо фірми та відносно недорогій робочій силі) зростання японської економіки у 50-і - на поч. 70-х рр. було найбільшим у світі, становлячи щорічно в середньому 11%. Практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів (за винятком кам'яного вугілля), Японія вже наприкінці 60-х рр. посіла друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на поч. 70-х рр. і за обсягом ВНП. Причому за масштабами використання станків із цифровим програмним управлінням, роботів, гнучких виробничих систем Японія значно випередила США та інші країни. Протягом 1965-1985 рр. номінальна зарплата у Японії зросла більш ніж у 8 разів, а реальна -утричі, за рівнем погодинної реальної зарплати у 1986 р. (9,2 дол. або 18 дойчмарок) Японія упритул наблизилася до США (9,5 дол.) і перегнала ФРН (16,2 дойчмарки), а через 2 роки обійшла на 5 % і США.

З політичного боку "японське економічне диво" забезпечувалося фактичною монополією на владу Ліберально-демократичної партії, що виникла в листопаді 1955 р. у результаті об'єднання Ліберальної й Демократичної партій. Нова партія спиралася на фінансово-підприємницькі кола і включила до своєї програми завдання створення "держави загального благоденства", урегулювання міжнародних відносин, "удосконалення самостійності й незалежності країни". Ліберальні демократи прагнули здійснювати економічну політику, "засновану на принципах індивідуальної думки й свободи підприємництва". Одним із наріжних каменів внутрішньої політики ЛДП є слідування принципові парламентської демократії, що передбачає збереження в країні конституційної монархії.

Перебуваючи при владі в умовах багатопартійності у другій половині 50-х - 80-х рр., ЛДП великої уваги надавала збільшенню японського експорту, підвищенню конкурентноздатності вітчизняних товарів на світових ринках шляхом зниження податків із корпорацій, що виробляли експортну продукцію, зменшення митних тарифів на імпорт сировини й напівфабрикатів, надання пільгових державних кредитів для експортерів. На рубежі 70-80-х рр. японська економіка зміцнилася настільки, що країна змогла розпочати "економічні війни" - пряму боротьбу за ринки збуту у США. Тоді ж розгорнулася масштабна структурна перебудова японської економіки, внаслідок якої виникли виробництва й цілі галузі, породжені прогресом науки й техніки: виробництво мікроелектронної техніки, великих і надвеликих інтегральних схем, нових засобів зв'язку, промислових роботів, біотехнологія та ін.

Водночас із стрімким економічним зростанням у середовищі військових і консервативної інтелігенції визріла ідея підкріплення промислової могутності країни політичними претензіями. Численні військово-спортивні та історичні товариства час від часу вдавалися до пропаганди воєнної історії Японії, традицій вірності імператорові, потреби реваншу за поразку у Другій світовій війні. 25 листопада 1970 р. група молодих радикалів, очолена відомими письменником Юкіо Місімою, захопивши штаб однієї з частин столичного гарнізону, здійснила спробу військового перевороту. Але оскільки солдати й офіцери "Сил самооборони" відмовилися підтримати цей виступ, Юкіо Місіма та його найближчі сподвижники вчинили ритуальне самогубство харакірі.

Коли ж восени 1982 р. уряд очолив нетрадиційний політик із яскраво вираженим особистим стилем Ясухіро Накасоне, що виступав під гаслом "остаточного підведення підсумків повоєнної політики", радикальні сили сприйняли його як ознаку початку перетворення країни в державу світового масштабу не лише в економічному, а й у політичному плані. Прем'єр оголосив про намір перетворити Японію в "непотопляємий авіаносець" і створити могутні ЗС, відмінивши ст.9 конституції країни та 1-процентне (від ВНП) обмеження військових витрат, запроваджене у 1976 р. Я.Накасоне заявляв, що Японія має стати "наддержавою", залишивши в минулому пам'ять про поразку у війні, і подібно Р.Рейгану та М.Тетчер здійснив низку неоконсервативних заходів, зокрема, роздержавлення підприємств і зменшення оподаткування.

На 1 січня 2000 р. військовий бюджет Японії становив 41,1 млрд. амер. дол., а ССО налічували 236 тис. чол., 120 бойових кораблів і 450 літаків (для порівняння в'єтнамська армія налічує 484 тис. чол., індонезійська - 298 тис. чол.).

2. Мануфактурний період світової економіки. Основні фактори розкладу феодального господарства та становлення індустріального суспільства

2.1 Передумови і наслідки великих географічних відкриттів

В економічному становленні новоєвропейської та світової макроцивілізації важливу роль відіграли великі географічні відкриття кінця XV - початку XVI ст. їх передумовою була криза левантійської торгівлі, яка виникла після загарбання турками Константинополя у 1453 р. Континентальна торгівля теж занепадає. З XV ст. посилюється попит Західної Європи на благородні метали, екзотичні товари, сільськогосподарську продукцію та деякі види сировини. Відчувалася нестача грошей у товарному обігу. Все це було спричинене збільшенням кількості людей, безпосередньо не пов'язаних із харчовим виробництвом, подальшим соціально-майновим розшаруванням та підвищенням рівня престижного споживання привілейованих та взагалі заможних верств.

Географічні відкриття були підготовлені господарськими і науково-технічними досягненнями. У Європі з'явилися нові типи кораблів (каравели, баржі), зросла їх вантажність (від 500 до 2 тис. т), поліпшилися мореплавні характеристики. Було сконструйовано барометр, гідрометр, вдосконалено компас. Був виданий географічний атлас.

Великим географічним відкриттям сприяв розвиток абсолютизму. Європейські монархи прагнули розширення своїх володінь, їм потрібні були великі кошти для утримання війська, чиновників, двору. До далеких подорожей вабили мотиви навернення невідомих народів до християнства. Географічні пошукування мали велике значення для європейської торгівлі, найголовнішу роль у якій відігравала Індія. Ця країна з найдавніших часів доставляла Європі спеції, ліки, слонову кістку, тканини.

Перші експедиції, що поклали початок великим географічним відкриттям, споряджалися за рахунок держави. Успішною була подорож 1497-1498 рр. португальця Васко да Гама, який відкрив морський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у 1492 р рушив на Захід через Атлантичний океан і відкрив Америку Колумб здійснив ще три експедиції до Америки в 1493-1496, 1498-1500, 1502-1504 рр. Першу навколосвітню подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519-1521 рр.

Великі географічні відкриття мали важливе значення для господарства Західної Європи. Виникли економічні зв'язки між найвіддаленішими землями і народами різної матеріальної культури. Торгові шляхи перемістилися з Середземномор'я на океан. Зовнішня торгівля у ХVІ-ХVIII ст. стала світовою. З американського континенту в Європу були завезені кукурудза, картопля, тютюн, какао, ваніль, індики. Європа віддячилася Новому Світові збіжжям, овочами і фруктами, різного роду тваринами. Почалося формування світового ринку, складної макроцивілізаційної системи, основою якої були новоєвропейська цивілізація, і в яку поступово втягувалася Америка, Східна Європа з підвладними Росії просторами Євразії та африканський континент.

Небачений приплив до Європи благородних металів зумовив так звану революцію цін. Вона почалася насамперед в Іспанії, яка отримувала значну частку колоніального золота і срібла. Ціни на товари зросли в Іспанії, Португалії у 4 рази, а на хліб - навіть у 5 разів, у Франції -в 2,3; а в Англії - 2,5 рази. Одночасно почалося здешевлення дорогоцінних металів. Внаслідок революції найбільше збагатилися купці, що займалися посередницькою торгівлею, збільшилися прибутки промисловців. Прискорився перехід до мануфактурного виробництва.

Одним із результатів великих географічних відкриттів було створення світової колоніальної системи. Найбільшим» колоніальними державами спершу були Іспанія та Португалія. Дещо пізніше у світовий колонізаційний рух вступили Англія, Франції Нідерланди, поступово перетворилися у могутні колоніальні імперії. Нещадне пограбування колоніальних народів призвело до нагромадження величезних багатств у країнах Західної Європи. Почалася перебудова європейських економічних відносив розвивається товарне господарство, відбувається спеціалізація ремесла та створення мануфактур, формуються великі капітали і розширене відтворення.

2.2 Соціально-економічні передумови і наслідки Нідерландської революції (1566-1609 рр.)

У першій половині XVI ст. господарство Нідерландів досягле високого рівня розвитку. У північних провінціях населення займалося хліборобством, розведенням худоби. Більшість селян були вільними. Питома вага феодального землеволодіння становила лише 20-25%. Створювалися фермерські господарства, райони «торговельного землеробства», що спеціалізувалися на вирощуванні певних культур. Успішно розвивалося рибальство, а нідерландська риба мала великий попит і збут у багатьох країнах.

Південні провінції крім хліборобства мали розвинуту промисловість мануфактурного типу. Фландрійські ткацькі верстати були відомі ще з часів середньовіччя і відзначалися високою досконалістю. Виробляли тут сукно, полотно, шовкові тканини. Значного розвитку досягла залізорудна промисловість. Сформувався національний ринок.

Успішно розвивалася торгівля Нідерландів з Італією, Францією, Англією й балтійськими країнами. Найголовнішим портовим містом був Антверпен. Сюди причалювало по кілька тисяч кораблів, іноземні фірми мали тут своїх представників, антверпенська біржа займала одне з перших місць у Європі.

Важливою передумовою Нідерландської революції і становлення нового типу суспільства була реформація, ідеї якої знайшли у Нідерландах добрий грунт. Саме вона розбудила дух індивідуалізму, раціоналізму і прагматизму у матеріально-практичній діяльності людей. Релігійне освячена установка на працю при категоричному протестантському осуді марнотратства сприяла нагромадженню капіталу, а відтак і зміцненню почуття особистої свободи представників підприємницьких кіл.

Хід економічного розвитку Нідерландів гальмувала феодальна католицька Іспанія, яка в середині XVI ст. перетворила країну у свою провінцію. Жорстока інквізиція щодо населення протестантських північних провінцій Нідерландів, високі податки щодо купців, промисловців, обмеження у торгівлі та підприємництві призвели до масового невдоволення і врешті до революції, яка отримала національно-визвольний характер.

Революція та визвольна війна перемогли тільки у північних провінціях, які 26 липня 1581 р. проголосили свою повну незалежність (Іспанія визнала незалежність Нідерландів лише у 1609 р.).

Звільнення від іспанського феодального панування стало додатковим стимулом для економічного зростання Голландії. В середині XVII ст. голландські мануфактури (кораблебудівні, текстильні та ін.) були кращими у Європі. Успішно розвивалися парусні, канатні, паперові, цукрорафінадні, миловарні, скляні, пивоварні мануфактури. Більшість були централізованими. На них працювало до 100 робітників. Почала зростати кількість міського населення, питома вага якого у першій половині XVII ст. становила від 35 до 50%.

Розвиток сільського господарства Голландії мав компромісний характер. Революція не знищила остаточно феодальну земельну власність, проте пріоритет в аграрному секторі отримала фермерська селянська власність, яка зміцнювалася за рахунок розподілу монастирських земель, осушування (польдерізації). Фермерство Голландії було орієнтоване на вирощування культур. що давали найбільший прибуток - льон, коноплі, тютюн, хміль. рослини-фарбники. Ефективно розвивалося тваринництво Голландський сир і масло знаходили консумента у всій Європі.

Торгівля стала найбільш прибутковою сферою діяльності голландців і охоплювала весь світ. У 1602 р. створена акціонерна компанія - приватна акціонерна спілка, значну кількість акцій якої контролювала держава.

У зовнішню торгівлю і морські перевезення вкладалися великі капітали. Голландія володіла найбільшим у Європі морським торговим флотом, на її долю припадало приблизно 75% загальної кількості кораблів європейських країн. Голландці, витіснивши португальців; створили величезну імперію, яка простягалася від Мозамбіка до Японії. Вони з незвичайною енергією закладали торгові факторії, монополізували постачання прянощів та східних товарів, займалися каботажними перевезеннями. Великі прибутки давали работоргівля і піратство. Зовнішня торгівля та морські перевезення стали настільки вигідними, що Ост-Індійська компанія у 1606 р. виплатила своїм членам 67% дивідендів. У 1699 р. капітал компанії становив 4 т золота.

У кінці xvі ст. найбільшим портовим містом Нідерландів стає Амстердам (Голландія). Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. Упродовж XVII ст. Амстердам перетворюється у найбільший міжнародний фінансово-кредитний центр, цьому сприяли низькі проценти (5%) на позичковий капітал.

На кінець XVII ст. Голландія почала втрачати торгову першість на користь Англії, яка переважала її у промисловому розвитку. Внаслідок цього капітал Голландії все більше ставав лихварським, переміщався з торгівлі і мореплавства у банківську сферу.

2.3 Англійська революція 1640-1660 рр.: економічні причини і наслідки

На початку XVI ст. Англія залишалася невеликою за кількістю населення державою. Переважна частина її мешканців проживала у сільській місцевості; в містах знаходилось 20% жителів країни. Більшість галузей промисловості у своєму розвитку поступалися континентальним країнам Європи, а англійський флот значно відставав від голландського.

Розвиток океанської торгівлі та перші морські перемоги створили сприятливі умови для господарського поступу Англії. Королева Єлизавета вела цілеспрямовану політику підтримки землеробства, заборонила заміну орних ґрунтів на пасовища, до чого прагнули сільські землевласники.

Збільшилися площі орних земель. Протеговані королевою текстильні майстерні почали швидко розвиватися, збільшився вивіз англійського сукна, яке успішно конкурувало із фландрійським. В Англії знайшли притулок емігранти із Нідерландів, які втікали через релігійні переслідування. Королева здійснила реформу цехів, надавала великого значення якості ремісничих виробів, особливу увагу звертала на ремісничу молодь. Все це позитивно вплинуло на розвиток англійської промисловості.

Промислове піднесення спричинилося до незвичайного розвитку англійської торгівлі. Вже у 1553 р. в Лондоні виникла «Гільдія відважних купців» - товариство, яке почало здобувати чужоземні ринки для англійської вовни та сукна. Поступово торгові факторії було відкрито у Гамбурзі, Антверпені. Засновано Балтійську, Московську торгові компанії. Торговельна експансія Англії на півночі Європи підірвала монополію Ганзи і призвела до її занепаду.

Англійський торговий флот з'явився й на Середземному морі внаслідок чого утворилися Левантійська, Турецька й Марокканська торгові компанії. Із Середземних вод англійці перекинулися на океани. Перші шляхи проклали тут моряки-пірати Дрейк, Кавендіш, Рейлі та інші. Волтер Рейлі заснував у 1584 р. північноамериканську колонію і назвав її Вірджінією. Упродовж ХVІ-ХVIIІ ст. Англія у боротьбі з Нідерландами, Францією здобула значні території у Північній Америці, перетворивши їх у сировинний придаток та ринок збуту своїх товарів.

Для майбутнього розвитку Англії велике значення мало створення Вест-Індійської та Ост-Індійської торгових компаній Значні прибутки Англія отримувала від піратства та работоргівлі, у якій займала монопольне становище.

Важливу роль у господарському піднесенні Англії відіграв аграрний переворот, який проходив у ХVІ-ХVIІІ ст. Товарно-грошові відносини, зростаючий попит на текстильні вироби спричинили розвиток вівчарства, перетворення орних угідь на пасовища. Широко застосовувалося огороджування земель. Почала формуватися земельна власність буржуазного типу. З метою створення великих пасовищ для овець і використовуючи право власності на землю, великі землевласники виганяли селян із своїх наділів, перетворювали їх на орендарів-фермерів. Фермерські скотарські господарства ставали товарними, ринковими, підприємницькими.

У результаті Реформації в країні було закрито понад 3 тис. католицьких монастирів, їх землі підлягали конфіскації на користь держави і продавались на комерційній основі дворянам. Монастирські приміщення часто використовувались для створення ткацьких мануфактур. Розорені селяни, рядові монахи та інші категорії населення стали основним джерелом найманої робочої сили для масово створюваних мануфактур.

У процесі реформації, аграрного перевороту, інших перетворень, які мали місце в XVI - на початку XVII ст. в Англії сформувався клас нових власників - дворян-джентрі, підприємців, купців-торговельників, заможних фермерів, які володіли значними капіталами, але з ряду причин були позбавлені політичної влади. На середину XVII ст. в Англії загострилися релігійні суперечності. Саме вони й стали основним приводом для революції 1640-1660 рр.

Внаслідок революції було ліквідовано феодальну власність на землю. Нові класи та стани отримали доступ до державної влади. рудо проголошено свободу промислового й торгового підприємництва, усунено основні перепони для господарського піднесення.

Почав зростати обсяг багатогалузевого мануфактурного виробництва, яке стало панівним у промисловості Англії, Третина промислового населення була зайнята у сукновиробництві. Успішно розвивалися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні мануфактури. За темпами і масштабами англійська промисловість у кінці XVIII ст. зайняла перше місце в Європі.

В ході аграрного перевороту було ліквідовано дрібні селянські господарства, утверджувалась велика земельна власність лендлордів і фермерів. Сільське господарство досягло значних успіхів в агрокультурі та агротехніці, зросла врожайність зернових культур. У XVIII ст. Великобританія вивозила 20% урожаю. Вона стала країною класичного фермерського господарства.

У мануфактурний період торговельний капітал переважав над промисловим. Головними сферами вкладення капіталів у Великобританії залишалися зовнішня торгівля і морські перевезення. Велику роль в економічному зростанні Англії відіграв Навігаційнийакт(1651 р.), згіднозякимзовнішньоторгові операції країни могли здійснюватися лише англійськими кораблями, або кораблями тієї країни, звідки імпортувався товар. Цей закон підірвав посередницьку торгівлю і мореплавство найбільшого супротивника Англії - Голландію. Він сприяв розвитку англійського суднобудування і мореплавства. Англія обігнала за масштабами колоніальної і торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію.

2.4 Особливості ґенези індустріального суспільства у Франції

До половини XVIII ст. Франція була однією з наймогутніших держав світу. Такого становища вона досягла в значній мірі за рахунок високої культури французького народу. Важливою силою, що утримувала Францію на високому рівні, була монархія. Абсолютизм, творений зусиллями кардиналів Рішельє і Мазаріні та вивершений Людовіком XIV, «королем-сонцем», з'єднав в моноліт розорені провінції та різні соціальні верстви держави, сприяв розширенню її кордонів.

За рівнем промислового розвитку Франція нічим не поступалася Англії, проте тут переважало ремісниче виробництво, а цеховий устрій активно підтримувався державою. В містах країни у XVI ст. проживало 15-17% населення. Кількість мануфактур була незначною, і займалися вони в основному виробленням предметів розкоші: шовку, атласу, оксамиту, меблів, килимів, військових обладунків тощо. Франція займала провідне місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляли сільські жителі, Організаторами і власниками розсіяних текстильних мануфактур були, як правило, купці та лихварі. Політика протекціонізм} та меркантилізму захищала вітчизняних товаровиробників від іноземних конкурентів.

Повільними темпами розвивалися аграрні відносини. У XVI-XVIII ст. у Франції зберігалося велике землеволодіння, яке, щоправда, втратило становий характер. Людина будь-якого статусу могла володіти і вільно розпоряджатися землею. Зберігалися рентні відносини, утверджувалися такі форми взаємовідносин як оренда та найм. Відносно невисокий економічний потенціал Франції, пасивність буржуазії зумовили відставання країни у колоніальній експансії та зовнішній торгівлі.

З половини XVIII ст. занепадає військова могутність Франції. Було втрачено ряд володінь у Європі, частину територій в Америці та Індії. Проте важливішими були ознаки внутрішнього занепаду держави. Король Людовік XV не відзначався талантами своїх попередників, був легковажний та безвідповідальний. Своєю марнотратністю він знищив державну скарбницю. Лише у 1751 р. на утримання королівського двору, численні банкети, лови тощо було витрачено 60 млн. ліврів, що становило четверту частину річного дододу держави. Короля наслідувала французька аристократія та духовенство - привілейовані стани суспільства Внаслідок цього зростав податковий тягар, який падав на плечі третього стану - селян, ремісників, купців, банкірів. Небачених розмірів досягнув державний борг. Все це, а також безперервні війни, негативно вплинуло на економічне життя, компрометувало владу в очах суспільства.

У середині XVIII ст. Франція опинилася на межі економічного банкрутства. У цей же час загострюються соціальні суперечності Велике невдоволення існуючими порядками став проявляти третій стан, домагаючись, за прикладом Англії, зрівняння у правах з привілейованими станами. Поступово це невдоволення вилилося у революцію (1789-1794 рр.).

Внаслідок цієї революції відбулися радикальні зміни у Франції. Вона суттєво вплинула на економічне життя в країні. Було ліквідовано середньовічні порядки - феодальні привілеї, селянські повинності, інші особисті примуси селян, а також їхні борги феодалам. Підлягали знесенню: данина, чинші, феодальні суди, продаж урядових посад тощо. Було скасовано цеховий устрій та державну регламентацію промислового виробництва. Проголошувалася свобода торгівлі. Відмінено рабство у французьких колоніях.

26 серпня 1789 року ухвалено Декларацію прав людини і громадянина. Власність оголошувалася святою і недоторканою. Докорінно змінювалася податкова політика - оподаткуванню підлягали всі громадяни. Церковне майно проголошено власністю держави. Під час революції було введено єдину систему мір і ваги (метр і кілограм), лівр замінено на франк, що ділився на 100 сантимів.

У ході та після революції почала успішно розвиватися промисловість, особливо сталеварна. Революційні війни, які вела Франція, сприяли розширенню виробництва зброї, селітри, пороху, шкіри, взуття, текстилю. Аграрне законодавство періоду революції сприяло перетворенню селян на дрібних власників індустріального суспільства.

В цілому Французька демократична революція 1789-1794 рр. мала великий вплив на подальший розвиток Європи і світу, стала переломним фактором у переході від традиційного, аграрно-ремісничого суспільства до індустріального, прогресуючого.

2.5 Соціально-економічні передумови і наслідки війни Північно-Американських колоній за незалежність

Колонізацію Північної Америки європейці розпочали ще у XVI ст. Найбільших успіхів у цьому процесі досягла Англія, яка створила ряд колоній на Атлантичному узбережжі материка. У боротьбі з Нідерландами та Францією володіння Англії у Північній Америці значно розширилися.

Щодо господарства, то у північних колоніях (Нова Англія) успішно розвивалися різноманітні промисли (перш за все хутряний), а також рибальство, скотарство, та примітивного типу мануфактури. Тут переважали дрібні та середні фермерські господарства товарного характеру, а земля вільно відчужувалася. Північні колонії виникали з вільних союзів людей, гнаних владами за релігійні переконання. Серед перших поселенців було багато сепаратистів, квакерів, пуритан, індепендистів, гугенотів. Всі вони відзначалися підприємництвом та енергійністю. Попит на рибу та хутро у Європі був великий, тому торгівля ними стала важливою сферою діяльності колоніальних бізнесменів. Оскільки промисловість в цілому розвивалася повільно, провідне місце в суспільстві посідав торговець, що було характерно для більшості країн мануфактурного періоду.

Перші південні колонії були засновані, як правило, англійським урядом і торговими компаніями. Тут розвивалися великі плантаційні господарства, що займалися вирощуванням тютюну, рису, бавовни, цукрової тростини. На тютюнових, рисових плантаціях використовували працю рабів. Тютюн та рис стали головними експортними товарами і приносили величезні прибутки землевласницькій аристократії, яку підтримувала королівська влада.

Незважаючи на те, що колонії (особливо північні) мали свої органи самоуправління - законодавчі зібрання, ради при губернаторах, вони вважалися частиною Англії, а їх жителі - підданими короля. Англія гальмувала економічний розвиток колоній. Так, ще у XVII ст. на основі навігаційних актів, колонії позбавлялися права вільної торгівлі. Існувала заборона створення власних фабрик. Англійські королі дивилися на Північну Америку як на ринок, куди метрополія може збувати продукцію обробної промисловості. У самих колоніях сировину (зерно, худобу, залізну руду, хутро) обробляти заборонялося, її можна було лише вивозити. З 1699 р. заборонялося вивозити шерстяні вироби і займатися залізоробним виробництвом (крім первинної обробки). У 1770 р. було суворо заборонено вивозити до Північної Америки щойно винайдені машини. Колоніям дозволялося торгувати лише з Англією. Постійно збільшувалося мито на іноземні товари. Внаслідок цього зростала контрабандна торгівля і невдоволення жителів колоній. Особливо посилюється тиск Англії на колонії після Семирічної війни, коли різко зріс державний борг і парламент країни в котрий раз підвищив податки. У колоніях з'явилася велика кількість призначуваних посад і армія, утримання яких важким тягарем лягло на плечі колоністів. Такими діями Англія днетрувала свою рішучість знищити свободи північно-американців. Проте люди, для яких релігійні та політичні свободи були над усе, з цим примиритися не могли. Саме це й привело у 1775 р. до війни за незалежність, яка закінчилася перемогою Північно-Американських колоній і створенням Сполучених Штатів Америки у 1776 р. Війна одночасно була буржуазною революцією. Вона, знищила феодальні маєтки, конфіскувала і розподілила землі прихильників Англії. Було сформовано фонд державних земель на Заході, що створювало сприятливі умови для розвитку фермерства. Революція прискорила розвиток промисловості та торгівлі.

Проте здобуття незалежності не до кінця розв'язало соціально-економічні питання у США. Економічні інтереси Півночі та Півдня розходилися дедалі більше. У південних штатах зберігалося рабство. Землі Заходу внаслідок високих цін були недоступними для більшості бажаючих їх придбати. Ці та інші суперечності зберігалися довгий час і були розв'язані у другій половині XIX ст.

3. Економічне вчення М. Туган-Барановського. Маржинальні відкриття Є. Слуцького

М.І.Туган-Барановський (1865-1919), українсько економіст. Уродженець Харківської області. У 23 року закінчив курс Харківського університету відразу по двох факультетах: природничому і юридичному.

3.1 Теорія граничної корисності М.І. Туган-Барановского

М.І.Туган-Барановський писав, що теорія граничної корисності і трудова теорія вартості не є взаємовиключними, а, навпаки, доповнюють і підтверджують один одного. Він сформулював знаменитий закон, відповідно до якого граничні корисності вільно відтворених благ пропорційні їх трудовим вартостям.

Розглядаючи ці питання, він показав, що правильно зрозуміла теорія граничної корисності не тільки не спростовує трудову теорію вартості Д.Рікардо і К.Маркаа, але і являє собою несподіване підтвердження навчання про вартість даних економістів. Як і більшість російських економістів, М.І.Туган-Барановський не обмежився однобічним протиставленням корисності і витрат як двох основних факторів цінності. Думаючи, що теорія Рікардо підкреслює об'єктивні фактори цінності, а теорія Менгера - суб'єктивні, він намагається довести, що теорія Рікардо не виключає, а лише доповнює теорію граничної корисності.

Логіка міркувань М.І.Туган-Барановського така: “Гранична корисність - корисність останніх одиниць кожного роду продуктів - змінюється в залежності від розмірів виробництва. Ми можемо чи знижувати підвищувати граничну корисність шляхом розширення чи скорочення виробництва. Навпроти, трудова вартість одиниці продукту є щось об'єктивно дане, що не залежить від нашої волі. Звідси випливає, що при зіставленні господарського плану визначальним моментом повинна бути трудова вартість, а обумовленим - гранична корисність. Якщо трудова вартість продуктів різна, але користь, одержувана в останню одиницю часу однакова, то випливає висновок, що корисність останніх одиниць вільно відтворених продуктів кожного роду - їхня гранична корисність - повинна бути назад пропорційна відносній кількості цих продуктів в одиницю робочого часу. Інакше кажучи, повинна бути прямо пропорційна трудової вартості тих же продуктів”'. І виходить, на думку М.І.Туган-Барановського, обидві теорії знаходяться в повній гармонії.

Теорія граничної корисності з'ясовує суб'єктивні, трудова теорія вартості - об'єктивні фактори господарської цінності. Саме М.І.Туган-Барановський обґрунтував положення, що гранична корисність вільно відтворених господарських благ пропорційна їх трудовим вартостям. Дане положення називають в економічній літературі теоремою М.І.Туган-Барановського.

Значний внесок був внесений Туган-Барановским у теорію розподілу. У ній процес розподілу розглядалася як боротьба різних класів за частку в суспільному продукті. У росту самого продукту, тобто в розвитку виробництва, однаково зацікавлені всі класи. Цей підхід пізніше знайшов розвиток у працях багатьох західних економістів (Шумпетер, Хикс і ін.).

3.2 Інвестиційна теорії циклів М.І. Туган-Барановського

Що стосується внеску М.І.Туган - Барановського в сучасну економічну науку, то він значною мірою зводиться до створення сучасної інвестиційної теорії циклів у який передбачив сучасну концепцію "заощадження-інвестиції" головним фактором циклічності, на його думку, є непропорційність у розміщенні капіталу, що підсилилася в зв'язку з обмеженістю банківських ресурсів.

Його робота “Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і вплив на народне життя” уплинули на розвиток даного напрямку економічної науки. У цій роботі, полемізуючи з “народниками”. М.І.Туган-Барановський доводить, що капіталізм у своєму розвитку сам собі створює ринок і в цьому відношенні не має обмеження для росту і розвитку. Хоча і відзначає, що існуюча організація народного господарства, і насамперед панування вільної конкуренції, надзвичайно утрудняє процес розширення виробництва і нагромадження національного багатства.

М.І.Туган-Барановський критикує не тільки теорію недоспоживання як причину криз надвиробництва, але і теорії, що пояснюють кризи порушеннями в сфері грошового і кредитного звертання.

У своїй теорії М.І.Туган-Барановський узяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції - перетворити теорію криз надвиробництва в теорію економічних коливань. Відзначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, М.І.Туган-Барановський пише: “розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до інший, і тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит рішуче на всі товари”. Але от розширення основного капіталу закінчилися (фабрики побудовані, залізниці проведені). Попит на засоби виробництва скоротилося і їхнє надвиробництво стає неминучим. У силу залежності всіх галузей промисловості друг від друга часткове надвиробництво стає загальним - ціни всіх товарів падають і настає застій. М.І.Туган-Барановський переконаний у тім, що якщо виробництво організувати планомірно, те як би ні було низьке споживання, пропозиція товарів не моглася б перевищити попит.

З повною підставою можна сказати, що М.І.Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.

Основна ідея М.І.Туган-Барановского полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл “народної праці”. Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.

Досліджував М.І.Туган-Барановський і роль позичкового капіталу в процесі циклічних коливань економіки. Він відзначав, що підвищення позичкового відсотка є вірною ознакою того, що вільного позичкового капіталу в країні занадто мало для нестатків промисловості і роблячи звідси висновок, що безпосередньою причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі застосування, а його недолік. Як бачимо, у М.І.Туган-Барановского виявляються багато елементів сучасної інвестиційної теорії циклів.

Таким чином, у вітчизняній політекономії просліджувалися дві тенденції - релігійного і наукового мислення. На різних етапах розвитку Росії і України вони по-різному взаємодіяли один з одним.

Перший період, що стоїть особняком, відноситься до початку століття - 1917 р. У цей час активно працювали вчені, що стоять не тільки на марксистських, але і на інших позиціях. Серед них було чимало великих економістів, що одержали світове визнання.

Першу течію очолював П.Струве, якого підтримували С.Булгаков, С.Франк, Н.Бердяєв. Ці учені використовували методологію неокантіанства й емпіризму. З подібних позицій велася критика класичної школи, зокрема її фундаментальної ідеї універсального природного економічного закону. [26] Неважко помітити, що ці вчені підняли одну з найбільш спірних, дискусійних проблем політичної економії - співвідношення загального і специфічного в розвитку економіки країни, і послідовно встали на точку зору німецької історичної школи.

Другий науковий політекономічний напрямок зв'язаний з іменами М.Туган-Барановського, А.Мануйлова, В.Желєзнова, М. Соболєва, К.Пажитнова, Л.Кафенгауза й ін. Для них була характерна синтетична методологія, що поєднує класичний, марксистський підходи з елементами маржиналізма.

На початку ХХ в. у вітчизняній економічній науці поступово підсилювався марксистський вплив. Як відомо, марксизм розвивався в Росії в двох основних формах - ленінської, більшовицької, і меншовицької. Не маючи можливості докладно досліджувати це питання, відзначимо, що, як нам представляється, у науковому плані за боротьбою цих двох плинів у значній мірі стояло протиборство соціально-філософських доктрин - універсалістської, що виходила з примата загальних законів розвитку цивілізації для специфічних умов Росії, і доктрини національної специфіки. Дотримуючись першого підходу меньшовики вважали за необхідне строго слідувати духу навчання К.Маркса і розвивати Росію по західному шляху. Ленін і його прихильники спиралися на ідею національних особливостей Росії (хоча і розуміли її дуже своєрідно).

Значення економічних теорій М.І.Туган-Барановська важко переоцінити, вони значно вплинули не тільки на економічний розвиток радянського суспільства, але і на світові економічні ідеї цілого світу, цілого світового господарства.

3.3 Наукові відкриття Є. Слуцького

До когорти українських економістів, котрі торували нові шляхи в розвитку економічної науки, належить Євген Євгенійович Слуцький (1880-1948). Він народився в Ярославській губернії. У 1886 р. батько майбутнього вченого втратив викладацьку посаду, і родина їде в Україну. Слуцький закінчує Житомирську гімназію із золотою медаллю і в 1899 р. вступає на фізико-математичний факультет Київського університету. Вже на перших курсах юнака цікавить економіка.

Найважливішим, а точніше кажучи, знаменитим дослідженням Є.Є. Слуцького того часу є опублікована в 1915 р. праця "До теорії збалансованого бюджету споживача", яка в методологічному відношенні ґрунтується на концепції граничної корисності.

Ознайомлення з цією працею показує, що вона є продовженням студентських роздумів Є. Є. Слуцького, викладених у 1910 р. у "Теорії граничної корисності". Дослідження "До теорії збалансованого бюджету споживача" Є. Є. Слуцький починає із зауваження: "Сучасна теорія цінності здається, на перший погляд, ніби розділом психології... Якщо ми хочемо підвести під економіку належну базу, то ми маємо зробити її повністю незалежною від психологічних тверджень і філософських гіпотез". Разом з тим, писав учений, необхідно враховувати психологічні аспекти. Оскільки йдеться про корисність благ, до яких з боку людей неоднакове ставлення.

Посилаючись на поняття корисності В. Парето, український економіст показав його обмеженість і розвинув власне розуміння функції корисності. Корисність будь-якого поєднання благ, на його думку, є величина, що має властивість набувати тим більшого значення, чим більшою мірою це поєднання виявляється кращим для певного індивіда. Під переважною комбінацією благ Є. Є. Слуцький розумів таку, коли індивід переходить від поєднання А до поєднання В.

Якщо такий перехід не здійснюється, то блага А і В мають однакову величину корисності. Стан рівноваги бюджету індивіда може наставати тоді, коли корисність бюджету споживача має однакову або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів. Таке становище можна назвати станом рівноваги. Воно буде стійким за умови, що всяке відхилення від нього зменшуватиме корисність, і нестійким - у протилежному випадку. Оскільки на практиці кожен індивідуальний бюджет зазнає різних впливів, що безперервно порушують його рівновагу, то, очевидно, можуть існувати практично лише стійкі бюджети. З'ясування умов стійкості являє собою, на думку Є.Є. Слуцького, завдання величезної ваги у теорії індивідуальних бюджетів.

Вчений розглянув принципи, на яких побудована теорія бюджету споживача: передумови безперервності як самої функції корисності, так ї її похідних; припущення, що тип функції корисності не зазнає змін протягом розглядуваного проміжку часу; припущення, що зміна корисності протягом розглядуваного проміжку часу; припущення, що зміна корисності при переході від одного поєднання благ до іншого не залежить від способу переходу.

Конкретизуючи погляди В. Парето і відкинувши закон Г. Гашена (про насиченість потреб), Є. Слуцький розглянув блага двоякого роду: такі, гранична корисність яких знижується із збільшенням їх кількості (И1і < O), і такі, що їх гранична корисність за тих самих умов збільшується (И1і > O). Перші дослідник назвав благами насичуючими, другі - благами ненасичуючими.

Провівши відповідно до зазначених принципів математичне дослідження стабільності бюджету споживача, Є. Є. Слуцький запропонував назвати нормальним такий бюджет, для якого всі А1і < O, і анормальними - для котрого лише одна з величин А1і - додатна. Він запропонував ті кількості благ, що збільшуються із зростанням доходу, назвати відносно необхідними, а ті, які зменшуються при зростанні доходу - відносно не необхідними. На основі врахування основних умов поведінки споживача Є. Слуцький вивів закон попиту: "І. Попит на благо, відносно необхідне за необхідністю, завжди нормальний, тобто зменшується, якщо ціни на нього зростають і збільшується, якщо ціни падають. ІІ. Попит на благо, відносно не необхідне, може в деяких випадках бути анормальним, тобто збільшуватися із зростанням ціни і зменшуватися з її зниженням".

Є. Слуцький увів поняття компенсованої зміни ціни. Це явище має місце тоді, коли збільшення ціни відбувається із зростанням доходу.

Користуючись цим поняттям, учений зробив висновок, що "кінцева змінність будь-якого блага у випадку компенсованої зміни його ціни - завжди від'ємна". Є. Є. Слуцький вивів формули встановлення кількісної залежності між емпіричними даними корисності благ, визначив залежність попиту на одне благо від ціни іншого. "Кінцева змінність блага, - писав він, - у випадку компенсованої зміни ціни Р1 дорівнює кінцевій змінності блага і у випадку компенсованої зміни ціни Р1".

Це узагальнення Є. Є. Слуцький підтвердив складними математичним формулами. У теорії бюджету споживача Є. Слуцького важливе місце займає аналіз граничної корисності кожного блага у зв'язку з функцією кількості лише певного блага. Всі попередні дослідники цієї проблеми виходили із закону насиченості потреб, але не змогли надати своїм результатам загального значення. На його думку, з цим завданням можна справитися, якщо дивитися на проблему з позиції загальної економічної теорії. Застосовуючи її, Є. Є. Слуцький дійшов до таких наукових висновків: "Якщо бюджет споживача нормальний, то попит на кожне благо збільшується разом із зростанням доходу і зменшується із збільшенням ціни на це благо. Якщо бюджет анормальний, то приростання доходу означає посилення попиту для благ насичуючих і його зменшення - посилення попиту для благ не насичуючих.... Із збільшенням ціни блага не насичуючого попит на нього має завжди зменшуватися; протилежне може трапитися тільки в попиті на благо насичуюче". Поглиблюючи і конкретизуючи теорію корисності, Є. Є. Слуцький збагатив її новим принциповим доповненням. Особливо він наголошував на необхідності взаємозв'язку економічного і психологічного пояснення корисності. "Наше визначення корисності... зовсім чуже психології. Однак такий висновок нас не задовольняє, тому що, дотримуючись повної логічної незалежності методів економічної науки від методів психології, ми все ж не спроможні заперечувати існування найповнішої взаємозалежності між фактами, що вивчаються обома дисциплінами". Виходячи з цього, вчений дав таке визначення корисності: "Корисність якого-небудь поєднання благ являє собою величину, що має такі властивості: вона є більшою для поєднання, якому індивід надає перевагу, і її зміни безпосередньо відчуваються суб'єктом". Якщо індивід не помітив змін, що відбулися в кількості блага А, не відчув ніяких змін у своєму суб'єктивному ставленні до блага В, то гранична корисність останнього не зазнала змін. Тут має місце наближена рівність: Иав=О.

В результаті проведених досліджень видатний український вчений дійшов висновку, що початковою необхідністю є перехід від абстрактних схем до позитивних розробок у галузі, яка охоплює теорію бюджету споживача. Тільки таким чином можна розв'язати відомі проблеми, перевірити деякі формули. Єдиним шляхом для перевірки формул є врахування досвіду. Це дасть змогу або підтвердити, або спростувати "виведені теоретичні закони". Якщо ж дані практики не підтвердили б теоретичних висновків, то виявилося б, що причини, які спрямовують поведінку людей, не тільки за своєю природою лежать поза нашою свідомістю, а навіть безпосередньо у ній не відбиваються. Зробивши таке припущення, вчений все ж таки вірив, що йому вдалося пролити світло на теорію споживчого бюджету і показати необхідність повністю розгорнути цю теорію за допомогою засобів емпіричного дослідження. Дослідження Є. Слуцького привернуло увагу зарубіжних економістів аж через 20 років після його опублікування. В 1935 р. американський економіст Г. Шульц, розглядаючи взаємозв'язок попиту, ціни і доходу, зазначив, що Є. Слуцький значно розширив, поглибив, конкретизував теорію споживчого попиту, поведінку споживача на ринку благ. Г. Шульц вказав на зв'язок поглядів англійських економістів Дж. Хінса і Р. Аллена на проблеми поведінки споживача з теорією Є. Слуцького. Відверто про запозичення у Є. Слуцького зізнався у своїй книзі "Вартість і капітал" лауреат Нобелівської премії Дж. Р. Хікс. Відзначивши високу математизованість і скупість теоретичних роздумів у праці Є. Слуцького, англійський економіст з усією прямотою і категоричністю визнав, що саме український вчений розробив поняття основного рівня вартості, який показує, як зміна ціни товару Х1 впливає на попит індивіда на інший товар. Цей вплив Дж. Р. Хікс назвав ефектом доходу і відповідно ефектом заміщення. Дж. Р. Хікс, безумовно, сприяв введенню терміна "ефект Слуцького" в зарубіжні підручники з економічної теорії.

Дослідження "До теорії збалансованості бюджету споживача" - основоположна економіко-математична праця Є. Слуцького. Але нею його наукові новаторства не обмежуються. Вчений у більшості своїх публікацій виступав як оригінальний мислитель, приділяв багато уваги статистиці. Є. Слуцький виклав результати ряду цінних наукових спостережень. На його думку статистика як метод - не наука, а техніка. Окрему ж науку, вважав вчений, констатує не довільність, а пізнання, як щось об'єктивно примусове, власний внутрішній зв'язок, що встановлює систематичну спорідненість і єдність основних відносин, з одного боку, і тих міркувань, в яких ми виражаємо пізнання їх властивостей і зв'язків, з іншого. Виділивши у статистиці те, що стосується властивостей міркувань і понять, потім те, що стосується властивостей кількісних образів, якими оперує статистика, тобто математика, все ж маємо певний залишок. Цей залишок, на думку Є. Слуцького, заслуговує назви теоретичної статистики. Предметом останньої є вчення про властивості сукупностей, про криві й поверхні розподілу, про середні величини тощо. "Все це, - писав Є.Слуцький, - не логічні вчення про світ міркувань і понять, а статистичні вчення про світ явищ у їх формах і в їх взаємній зумовленості ".

Висновки

Навіть коротке знайомство з даним курсом дозволяє зробити висновок - ніякі економічні теорії не є абсолютно вірними, і ніякі теоретичні висновки не є вичерпними й дійсними на все часи. Але в той же час зерно істини втримується в будь-якій економічній теорії. Дивлячись із яких позицій розглядати економічні теорії представників минулих епох, можна вважати ранні економічні навчання або як просто помилкові думки давно померлих людей, або як сховище ряду проникливих, а часом і геніальних здогадів.

Напевно, і в цьому відмінність економічної науки від інших наук, що в ній немає неминучого переходу від меншої до більшої вірогідності, у ній немає істини, що будучи один раз розкрита, буде істиною вічної. Розвиток економічної науки в чомусь нагадує "принцип маятника", коли іноді здається, начебто економіка просувається вперед, ваблена почуттям симетрії, що вимагає, щоб кожна нова теорія завжди була протилежністю старої. Як приклад можна привести відмова від трудової теорії вартості й розробка представниками "австрійської школи" в 70-х роках дев'ятнадцятого століття теорії граничної корисності як теорії ціноутворення. Або настільки ж різкий перехід у цей період від аналізу макроекономічних проблем, зокрема , дослідження причин "багатства народів" і законів, що регулюють розподіл створеного продукту, до проблем мікроекономіки, коли предметом економічної науки стає дослідження поводження економічного суб'єкта в умовах обмежених ресурсів.