Інноваційно-інвестиційна діяльність

Реферат

Інноваційно-інвестиційна діяльність

Зміст

Вступ

1. Інноваційно-інвестиційна діяльність

Висновок

Література

Вступ

Під інноваційно-інвестиційною діяльністю -- розуміється сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інновацій та інвестицій.

Інновація -- як термін уперше був введений у наукові поняття І. Шумпетером і означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або в новому виді виробу» [76, с. 18].

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» під інноваційною діяльністю розуміється -- діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [36].

Інновації -- новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [36].

В Концепції Верховної Ради України відмічається, що національні інтереси України вимагають негайних та ефективних заходів спрямованих на збереження її науково-технологічного потенціалу, забезпечення ефективного його використання для подолання кризових явищ у економічному та соціальному розвитку. Враховуючи економічні, соціальні, екологічні, оборонні та інші національні інтереси, слід за короткий строк здійснити комплекс заходів, які б сприяли підвищенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу до рівня стандартів розвинених країн, інтенсифікації процесу опанування науковими знаннями, новими технологіями та їх практичному втіленні [38].

1. Інноваційно-інвестиційна діяльність

Головними цілями науково-технологічного та інноваційного розвитку визначаються:

* підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України та забезпеченні її економічного зростання, утвердження духовності у суспільстві, вдосконалення державотворення;

* створення ефективних механізмів збереження, використання та розвитку національного науково-технологічного потенціалу;

* технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів конкурентоспроможних на внутрішньому і світовому ринках;

* збільшення експортного потенціалу за рахунок наукоємких галузей виробництва, зменшення економіки України від імпорту;

* органічне включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави, збереження довкілля та ефективного використання природних ресурсів, сприяння створення в економіці достатньої кількості робочих місць, у тому числі для випускників навчальних закладів, фахівців які внаслідок економічної кризи втратили свої робочі місця у виробництві, науці, освіті тощо, а також для спеціалістів, які звільнилися із збройних сил;

* відродження творчої діяльності винахідників і раціоналізаторів виробництва;

* розвиток людини як особистості, збереження і захист її здоров'я та середовища проживання, створення умов для високопродуктивної, творчої та безпечної праці і сучасного побуту[38].

Об'єктами інноваційної діяльності є:

* інноваційні програми і проекти;

* нові знання та інтелектуальні продукти;

* виробниче обладнання та процеси;

* інфраструктура виробництва і підприємництва;

* організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

* сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

* товарна продукція;

* механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути -- фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Головним результатом інноваційних процесів є новина і нововведення -- впроваджені в господарську діяльність новини.

Нововведення класифікуються за такими основними видами:

1) Технічні -- появляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устатку-вання, енергії, конструкційних матеріалів).

2) Організаційні -- охоплюють нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства та ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва та колективної праці та ін.).

3) Економічні -- методи господарського управління наукою і виробництвом з реалізацією функцій прогнозування та планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності.

4) Соціальні -- різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу; стимулювання його творчої діяльності; поліпшення умов праці; охорона здоров'я людини та навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя).

5) Юридичні -- нові та змінені закони, різні нормативно-правові акти, що визначають і регулюють усі види господарської соціальної та іншої діяльності.

6) Локальні -- внутрішньовиробничі новини, які зумовлюють еволюційні перетворення у сфері діяльності і тому не справляють особливо помітного впливу на ефективність функціонування та розвиток виробництва.

7) Глобальні -- великомасштабні (загальнодержавні, міжнародні новини), що є у своїй більшості революційними та здатними кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва. Найбільш рухомими є технічні новини, які зумовлюють передусім відповідні організаційні нововведення, а останні потребують певних змін в економічному механізмі господарювання і т.д.

Залежно від сфери застосування нових підходів та ідей виділяють такі основні види інновацій:

- продуктові -- це створення нових товарів або послуг, які орієнтуються на попит, що формується;

- технологічні -- вдосконалення методів виробництва існуючих товарів;

- ринкові -- вироблення нових методів діяльності на ринку;

- організаційні -- вдосконалення організаційних структур управління підприємствами (інноваційний менеджмент).

Інновація -- це предмет особливої діяльності людей, що організовується особливим видом управління -- інноваційним менеджментом. Попит на інноваційні розробки зростає через загострення конкуренції на зовнішніх ринках. Різноманітні інновації стають основою інноваційних стратегій, яка дає змогу підприємцю здійснити глибокі прориви в економічному і технічному розвитку.

Економічна сутність інноваційної активності полягає у цілеспрямованій діяльності підприємців у конструюванні, створенні, освоєнні і виробництві якісно нових видів техніки, предметів праці, об'єктів інтелектуальної власності (патенти, ліцензії), технологій, а також безперервне вдосконалення форм організації праці й виробничого менеджменту. Інноваційна активність в розвинутих країнах світу відбувається на двох рівнях мікро і макро. На макрорівні -- інноваційну активність здійснюють підприємці. На макрорівні -- держави, шляхом зростання державних витрат на розвиток науки та освіти, раціональна інвестиційна політика держави, стимулююча податкова, кредитна, амортизаційна політика та ін.

Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність розглядається як одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу [20], до якої входять:

1) Випуск і поширення принципово нових видів техніки й технології.

2) Прогресивні міжгалузеві структурні зрушення.

3) Реалізація довгострокових науково-технічних програм із трива-лим терміном окупності затрат.

4) Фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил.

5) Розробка і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.

Важливу роль у розвитку інноваційної діяльності в Україні має відіграти Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона», «Інститут монокристалів», в якому визначені правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності [31]. В ньому чітко визначені поняття інноваційного та інвестиційного проектів технологічних парків, пріоритетні напрямки науково-технічної діяльності технологічного парку, спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності і інше.

В посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» в розділі вісім «Інвестиційна та структурно-інноваційна політика» відмічається: «Невідкладним завданням є інституційне забезпечення державної науково-технічної та інноваційної політики, що передбачає:

- удосконалення чинної та розроблення нової нормативно-законодавчої бази науково-технічної і дослідної діяльності, фінансової й організаційної підтримки науки;

- створення сучасної патентно-інформаційної бази з довідково-пошуковим апаратом, використання світових досягнень інформатики в патентній технології;

- удосконалення систем стандартизації та сертифікації, а також системи державної статистики науково-технічного прогресу, наближення її до європейських стандартів;

- застосування системи стимулювання, зокрема через податкові преференції кооперації науки і виробництва, а також механізмів регіональної підтримки науково-технічної діяльності, інноваційного перерозподілу робочої сили;

- розвиток і поглиблення міжнародного співробітництва в інноваційній сфері, її інформаційному та консалтинговому забезпеченні, трансферті технологій, насамперед з країнами ЄС та Росією» [5].

Світова практика розрізняє два види інновацій -- щодо виготовлення виробу і щодо виробничого процесу.

Інновація має свою стратегію, яка складається з двох рівнів -- мікро і макрорівень. На макрорівні розрізняють таку інноваційну стратегію фірм:

1. Традиційну -- прагнення лише до підвищення якості продукції, що випускається.

2. Опортуністську -- зусилля спрямовуються на пошук такого виду продукції, який не потребує особливих затрат на дослідження і розробку.

3. Імітаційну -- набуття нової технології через закупівлю ліцензій в інших фірм.

4. Оборонну -- підвищення технічного рівня виробництва не претендує на провідні позиції в певній галузі.

5. Залежну -- виконання замовлень великих підприємств щодо виробництва нового продукту або виробничого методу.

6. Наступальну -- завоювання першого місця на ринку.

На макрорівні інноваційну стратегію здійснює держава -- це спосіб сприяння розвиткові народного господарства, коли на зовнішні умови функціонування господарюючих суб'єктів і внутрішній механізм робиться вплив, який дає змогу прискорити технічний розвиток, підвищуючи тим самим їх рівень економічної ефективності.

Для сприяння інноваційній діяльності (фінансування заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки) на рівні держави в Україні створений Державний інноваційний фонд. Формування його коштів проводиться за рахунок бюджетних асигнувань, що виділяються державою для підтримки науково-технічної діяльності, та відрахувань коштів підприємств, організацій у розмірі до одного відсотка обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) і добровільних внесків юридичних і фізичних осіб.

Проте, як свідчить досвід країн розвинутої ринкової економіки, одного державного інноваційного фонду недостатньо для стимулювання інноваційної діяльності без залучення малих організаційних форм, тобто його здійснення на мікрорівні. Організаційно-правові форми, в яких здійснюється інноваційне підприємництво можуть бути різними, але найбільш поширеними є венчурний (ризикований) бізнес, який орієнтується на практичне використання технічних і технологічних новинок, результатів наукових досягнень, ще не апробованих практикою.

Венчурні фірми спеціалізуються на дослідженні, розробці і виробництві нової продукції та послуг. Засновниками таких фірм є вчені-дослідники, інженери, винахідники та ін. Венчурні фірми можуть мати різні організаційно-правові форми:

1. Фірми - ексклеренти -- це піонерські фірми, що отримують зверхприбутки з самих перших партій випуску нової продукції.

2. Фірми - патієнти -- працюють на вузький сегмент ринка і задовольняють потреби, що склалися під дією реклами.

3. Фірми-комутанти, працюють на етапі падіння циклу випуску продукції, вони задовольняють місцеві, національні потреби, адаптують інновації до конкретних місцевих умов.

Важливою організаційно-територіальною формою інноваційного підприємництва є науково-технічні парки і технополіси, а також інкубатори бізнесу, які нажаль ще не знайшли свого підґрунтя в економіці України.

Виходячи з актуальності наявних в Україні проблем, вирішення яких потребує наукового забезпечення, найбільш пріоритетними напрямами державної підтримки мають стати:

А. В стратегічному напрямі інноваційної діяльності -- 2003-2013 роки:

Верховна Рада України проголошує особливим пріоритетом України гармонійний розвиток людського потенціалу, економіки і природного середовища держави й визначає такі стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки:

1. Модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології.

2. Машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії.

3. Нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації.

4. Вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій.

5. Високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості.

6. Транспортні системи: будівництво і реконструкція.

7. Охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища.

8. Розвиток інноваційної культури суспільства.

В. Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності

Верховна Рада України на строк до 2007 року за стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки визначає такі середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня:

1. Модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології:

- засоби охорони праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах; обладнання для видобутку вугілля з похилих і тонких пластів; засоби дегазації шахт, способи і методи добування та утилізації метану з вугільних родовищ;

- енергоефективні двигуни та електроприводи для базових галузей економіки; основне електротехнічне обладнання; енергоекономічні джерела світла та системи освітлення; функціональна та силова електроніка в енергетичній галузі;

- модернізація електростанцій і електромереж; електромережі видачі потужностей атомних електростанцій; парогазові установки та технології спалювання низькосортного твердого, рідкого і газоподібного палива;

- бурове нафтогазове обладнання;

- високопродуктивне енергозберігаюче компресорне обладнання для оснащення вугільних шахт, підприємств залізничного транспорту та інших галузей.

2. Машинобудування та приладобудування як основа високо-технологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії:

- виробництво сучасної ракетно-космічної та авіаційної техніки, суден і електровозів нового покоління; системні засоби техно-логічного проектування, виробництва і логістичної підтримки процесів створення техніки нового покоління; засоби діагностики, агрегати, прилади та комплектуючі техніки нового покоління;

- диспетчерські системи, системи локації в різних середовищах; оптоелектронні системи подвійного призначення;

- обладнання та матеріали для зварювання і здійснення споріднених процесів, довговічні зварні конструкції; обладнання, матеріали та новітні технології для антикорозійного захисту;

- обладнання, комплектуючі та новітні технології для складання та виробництва автомобілів;

- обладнання та спеціальні технології металургійного виробництва; технології переробки вторинної сировини кольорових металів;

- побутова і комунальна електронна техніка та технологічні процеси виготовлення її елементів; організація виробництва на інноваційній основі телевізорів, холодильників та інших товарів широкого вжитку.

3. Нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації:

- інформаційні технології контролю та управління об'єктами базових технологій; інтелектуальні комп'ютерні засоби високої продуктивності; програмні системи розпізнавання об'єктів та процесів; цифрові широкосмугові системи розподілу інформації;

- лазерна техніка та обладнання, технологічні процеси їх застосування;

- електронна база систем зв'язку, комп'ютерні та телекомунікаційні технології; волоконно-оптичні системи; світлосигнальна та інформаційна апаратура.

4. Удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій:

- сучасний каталіз, розвиток і використання нових каталізаторів та нових каталітичних процесів;

- розвиток генно-інженерних технологій, генетичне модифікованих культур та організмів;

- імунобіологічні препарати та біосумісні матеріали;

- сучасні конструкційні матеріали, технології їх виробництва та застосування;

- керамічні матеріали широкого спектра застосування, надтверді інструментальні матеріали;

- матеріали та речовини малотоннажного хімічного виробництва; органічні люмінофори та барвники;

- напівпровідникові матеріали на основі надчистого кремнію, германію, арсеніду галію та складних сполук; сцинтиляційні матеріали, оптичні та конструкційні монокристали.

5. Високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості:

- комбайни і трактори, агрегати тракторів середньої потужності, кормозбиральна та бурякозбиральна техніка;

- біодобрива;

- засоби захисту рослин і тварин;

- обладнання для глибинної переробки рослинної та тваринної продукції;

- сучасні технології зберігання сільськогосподарської продукції; матеріали, технології та обладнання для фасування, пакування і маркування продуктів харчування і напоїв;

- екологічно чисті харчові продукти та продукти з високими оздоровчими властивостями з овочевих та зернових культур.

6. Транспортні системи: будівництво і реконструкція:

- інноваційні технології будівництва і реконструкції доріг, мостів та транспортних систем;

- глобальні та регіональні системи радіонавігації транспортних засобів з використанням супутникового та наземного обладнання;

- реконструкція портів;

- модернізація систем транспортування газу, нафти, аміаку.

7. Охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища:

- діагностичні та лікувальні програмно-технічні комплекси;

- лікарські засоби для лікування цукрового діабету, астми, серцево-судинних, онкологічних та інфекційних хвороб (СНІД, туберкульоз тощо); психотропні та наркотичні препарати;

- препарати на основі продуктів переробки донорської крові;

- педіатричні форми лікарських засобів;

- обладнання і технології для використання альтернативних джерел енергії;

- енергоефективне, ресурсозберігаюче, модульне, екологічно безпечне обладнання та устаткування для здійснення процесів водопідготовки, очищення води, теплопостачання та засоби управління цими процесами.

8. Розвиток інноваційної культури суспільства:

- підтримка національної книговидавничої справи; освітніх та науково-популярних видань;

- розвиток освітніх і науково-популярних програм у засобах масової інформації;

- центри дистанційного навчання із застосуванням сучасних телекомунікаційних технологій;

- сучасні комп'ютерні технології для навчання і наукових процесів [37].

Концепцією Верховної Ради України про науково-технологічний та інноваційний розвиток України передбачається здійснення покращення фінансового забезпечення наукової та інноваційної діяльності, а саме:

- Мінімальний обсяг бюджетних асигнувань на науку довести у 2000 році до 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту, а у 2003 році -- до 2,5 відсотка. Статті витрат державного бюджету, за рахунок яких забезпечується фінансування розвитку науки, віднести до числа захищених.

- Соціально-економічні умови початкового періоду реалізації нової науково-технологічної та інноваційної політики вимагають збереження прямих бюджетних витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи не менш як на три чверті від загального обсягу національних витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи з наступним зменшенням їх частки до 50-55 відсотків. За рахунок державних коштів фінансуються переважно фундаментальні та довгострокові прикладні

дослідження, що мають загальнонаціональне значення, міждер-жавні, загальнодержавні науково-технічні програми і проекти.

* Держава створює умови для фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт із різних джерел. У галузі прикладних досліджень і розробок головним має стати контрактний метод фінансування на базі проектної (програмно-цільової) організації. В галузях виробництва під час створення та виготовлення нової продукції використовуються нормативи витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи, що відповідають наукоємності даної конкурентоспроможної продукції.

* Фінансове забезпечення інноваційного розвитку економіки реалізується Державним інноваційним фондом України та іншими галузевими інноваційними фондами і фондами технологічного розвитку та реконструкції виробництва.

* 3 метою послідовного відтворення матеріально-технологічної бази науки держава забезпечує умови для обов'язкового виділення коштів на придбання обладнання і матеріалів, капітальне будівництво та інші витрати з обов'язковим пільговим оподаткуванням. Необхідно підвищити ефективність використання для потреб розвитку науки коштів, отриманих від здачі в оренду державного майна, переданого у користування установам Національної академії наук України, Української академії аграрних наук та іншим науково-дослідним установам.

* 3 метою інтенсивного використання науково-технічних кадрів і запобігання їх неконтрольованому відпливу із сфери науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт слід прийняти відповідні нормативно-правові акти про встановлення більш чіткої диференціації оплати праці науковців згідно з вченими ступенями, науковими званнями та ефективністю їх творчої праці; вдосконалити пенсійне забезпечення наукових праців-ників [38].

Інвестиція (від лат. -- одягаю) -- довгострокове вкладення капіталу (коштів) у різні галузі економіки, переважно за межами країни.

Інвестування -- це економічна категорія, що відображає відносини, пов'язані з довгостроковим вкладенням грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що авансуються в основні та оборотні фонди підприємств, фірм та організацій, а також у науковотехнічний розвиток, якісне вдосконалення виробничої бази та освоєння випуску нових видів продукції з метою одержання прибутку або соціального ефекту.

Згідно із законом України «Про інвестиційну діяльність» Інвестиційними цінностями можуть бути:

1. Кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери.

2. Рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).

3. Майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності.

4. Сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»).

5. Права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також іншими майновими правами.

6. Інші цінності [20].

Основною функцією інвестицій є поповнення резервного капіталу на основі ступінчастих термінових зобов'язань інвестиційного портфеля, а також задовольняти непередбачену потребу в коштах, зумовлену тим, що клієнти забирають свої кошти або подають заявки на позички, які перевищують наявні ресурси. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства класифікується за джерелами інвестування та за формою власності.

За джерелами інвестиції поділяються -- на внутрішні (вітчизняні) та зовнішні (іноземні).

Внутрішніми джерелами інвестиційної діяльності є:

1) власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

2) позичкові фінансові кошти інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

3) залучені фінансові кошти інвестора (кошти одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

4) бюджетні інвестиційні асигнування;

5) безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Внутрішні (вітчизняні) інвестиції поділяються -- на фінансові (цінні папери), реальні (виробничі), валові, чисті.

Фінансові інвестиції -- це вкладення капіталу в цінні папери (акції, облігації, які випускають акціонерні компанії та держави, а також вкладення у банківські депозити). Більша частина фінансових інвестицій є непродуктивним вкладенням капіталу, тобто не у сферу виробництва. Це стосується також і інвестицій у державні облігації, які випускають з метою покриття бюджетного дефіциту.

Реальні інвестиції -- це вкладення капіталу у розвиток продуктивних сил (засобів виробництва, науки, освіти, інформаційні технології, підвищення кваліфікації працівників та ін.), а також для оновлення існуючих, створення нових «капітальних» (матеріальних) благ і одержання за рахунок цього більшого доходу чи соціального ефекту.

Такі реальні інвестиції ще назрівають виробничими, у господарській практиці -- капітальні вкладення. Таке поняття -- капітальні вкладення ми знаходимо і в Законі України «Про інвестиційну діяльність», де відмічається: «Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень» [20].

Валові інвестиції -- є вкладенням в основний виробничий капітал (устаткування, інструмент, будівлі, споруди та ін.), товарно-матеріальні запаси (сировину, готову продукцію, незавершене будівництво), житлове будівництво.

Чисті інвестиції -- це валові інвестиції за мінусом амортизації основного капіталу. Якщо валові інвестиції спрямовують на оновлення основного капіталу та розширення, то чисті інвестиції -- лише на його розширення.

Зовнішніми джерелами інвестиційної діяльності згідно із Законом України «Про режим іноземного інвестування» [26] є:

1. Іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України.

2. Валюта України -- при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умов сплати податку на прибуток (доходи).

3. Будь-яке рухоме і нерухоме майно (земля, будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності) та будь-яких пов'язаних з ним майнових прав.

4. Акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті.

5. Грошові вимоги та права на вимоги про виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджені згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями.

6. Будь-які права інтелектуальної власності, вартість, яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі промислові зразки, знаки для товарів і послуг, «ноу-хау» тощо.

7. Права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями.

8. Інші цінності відповідно до законодавства України.

Висновок

Іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, що прямо або у виключному порядку не заборонені чинними законами України, в таких формах:

- часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання прямо не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи, будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користування землею та концесій на використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав;

- господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

- в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

До зовнішніх джерел інвестування відносяться також наддержавні інвестиції.

Література

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. --М., 2001.

2. Дергачев В.А. Геополитика. -- К.: ВИРА-Р, 2000.

3. Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, K. I. Ржепішевського. - К.: ЦУЛ, 2003.

4. Економічна теорія: Політекономія / За ред. В. Д. Базилевича. -- К.: Знання-Прес, 2003.

5. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- Київ: Знання -- Прес, 2000.

6. Кудров В.М. Мировая экономика. - Москва: БЕК, 2000.

7. Международные экономические отношения / Под ред. В. Е. Рыбалкина. - М., 1998.

8. Международные экономические отношения / Под ред. Е. Ф. Жукова и др.. - Москва, Изд.«Юнити-Дана» 2000.

9. Мировая экономика / Под ред. Л. Тарасовича. -- СПб: Питер, 2001.

10. Мировая экономика, экономика зарубежных стран / Под ред. проф. В. П. Колесова и проф. М. Н. Осьмовои. - Москва: Флинта, 2000.

11. Мировая экономика / Под ред. И.П. Николаевой, 2-е изд., перераб. и доп.-М.: ЮНИТИ, 2000.

12. Міжнародні економічні відносини / Під ред. А. С. Філіпенко та інші. - Київ: Либідь, 1994.

13. Пузакова Е. П. Международные экономические отношения. -- Ростов-на-Дону: Изд. центр "МарТ", 2000.

14. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. -- К.: Картографія, 1998.

15. Світова економіка / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2003.

16. Соколенке С.И. Современные мировые рынки и Украина. - К.: Демос, 1995.

17. Філіпенко А.С. Світова економіка. -- К.: Либідь, 2000.

18. Юдина И.Н. Финансовая нестабильность и новые вызовы для развивающихся стран: Монография. - Барнаул: Изд-во Алт. ун-та, 2005.