21

МІНІТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ “КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

ЦЕНТР МАГІСТЕРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ

РЕФЕРАТ

з дисципліни : ”Економіка підприємства”

на тему: ”Прибутковість підприємства та шляхи її підвищення”

Виконола: студентка 1 курсу

(очно-заочна форма навчання)

Спеціальність:

8106 Облік і аудит

Борисенко Ольга Петрівна

Викладач:

Приходько

Людмила Миколаївна

КИЇВ - 2009

Зміст

Вступ

1. Сутність прибутку. Основні функції та види прибутку

2. Чинники зниження витрат на виробництво продукції. Максимізація прибутку

3. Використання прибутку. Точка беззбитковості

4. Рентабельність як відносний показник прибутковості

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Фінансово-економічний стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями. [1]

1. Сутність прибутку. Основні функції та види прибутку

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів - звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників. [1] Загальновживані групи таких показників наведено нижче.

1. ПРИБУТКОВІСТЬ:

- валовий прибуток;

- чистий прибуток;

- рентабельність (активів, власного капіталу, акціонерного капіталу, продукції, одного виробу).

2. ДІЛОВА АКТИВНІСТЬ:

- оборотність активів;

- оборотність товарно-матеріальних запасів;

- середній термін оплати дебіторської заборгованості;

- середній термін оплати кредиторської заборгованості.

3. ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ:

- коефіцієнт автономії;

- коефіцієнт забезпеченості боргів;

- фінансовий важіль(леверидж).

4.ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ:

- коефіцієнт загальної ліквідності;

- коефіцієнт термінової ліквідності;

- коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено притаманною капіталу тенденцією до самозростання. Прибуток називають об'єктивною економічною категорією товарно-грошових відносин, важливим фінансовим синтетичним показником діяльності підприємства, а також джерелом фінансових ресурсів підприємства, які відіграють вирішальну роль у фінансовому забезпеченні підприємницької діяльності. Також прибуток відносять до складового елементу ринкових відносин що займає особливе місце в створенні ринку засобів виробництва, предметів народного споживання, цінних паперів. Прибуток відіграє важливу роль в ліквідації бюджетного дефіциту, стабілізації господарства здоланні кризових явищ.

Отже , трактування прибутку є доволі складним і різнобічним. Тому теорія прибутку має специфічні риси, які відрізняють її від тих розділів економічної теорії, які трактують інші доходи суспільства: заробітна плата, відсоток за користування капіталом і рента. Кожний підприємець, пристосовуючись до цін праці та капіталу (величинам зарплати і відсотка), прагне організувати виробництво з мінімумом витрат. У відповідності з висунутою теорією граничної корисності, оптимум досягається при такому поєднанні факторів виробництва, при якому вартість граничного продукту кожного фактору дорівнює його ціні. Підприємець, який досягає оптимізації, отримує у вигляді прибутку додаткову винагороду.

Джерела утворення прибутку тісно зв'язані з основними видами прибутку: одним з джерел прибутку є реалізація продукції, робіт і послуг. В цьому випадку прибуток залежить від цін, обсягу виробництва, якості, визнання продукції, рівня витрат; по-друге, джерелом прибутку є реалізація основних фондів та іншого майна підприємств; по-третє, джерелом е результат від позареалізаційних операцій, який визначається як різниця між позареалізаційними доходами і позареалізаційними витратами. В роздрібній торгівлі джерелом утворення прибутку, окрім перелічених вище, є певні націнки: в оптовій торгівлі - це торгівельно-збутові націнки, в громадському харчуванні - це торгові націнки.

Прибутковість та дохідність підприємства є одним з найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Вони визначають мету підприємницької діяльності. Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою показників, які діляться на: абсолютні та відносні.

Абсолютний показник - це прибуток підприємства, а відносний показник - це рентабельність підприємства.

Іноді прибуток ототожнюють з поняттям доход. Але це ототожнення неправильне.

Доход широко використовується у загальному, економічному та побутовому рівні. Можна говорити про національний дохід держави, доход громадян, дохідність підприємства. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт або послуг.

Разом з тим визначається як різниця між виручкою, отриманою від підприємницької діяльності та матеріальними і прирівняними витратами. Таке тлумачення підпадає під загальнодержавне, макроекономічне тлумачення.

Прибуток є основне джерело розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування.

Прибуток як важлива категорія ринкових відносин визначає такі функції:

1) характеризує економічний ефект - вона служить кінцевим фінансовим результатом. Разом з тим на величину прибутку, його динаміку, які залежать і не залежать від підприємства. Практично поза межами підприємства знаходяться кон'юнктура ринку, рівень ціни на матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизації.

Від підприємства залежить рівень цін на реалізовану продукцію, зарплату, рівень господарювання, компетентність керівників, конкурентоспроможність продукції, організація виробництва і праці, продуктивність праці, фінансове планування.

2) прибуток відіграє стимулюючу функцію - він одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Самофінансування визначається отриманим прибутком. Доля чистого прибутку має бути достатньою для фінансування виробничої діяльності соціального розвитку колективу і матеріального стимулювання.

3) прибуток - джерело формування бюджетів різних рівнів. Він поступає в бюджет у виді податків і використовується для фінансування державних, інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.

В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.

Існує декілька видів прибутку:

- загальний - це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інакше - це балансовий прибуток.

- прибуток після оподаткування - це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства. Це є чистий прибуток. У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток - це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток - це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, це валовий прибуток, коли калькування ведеться тільки за змінними витратами.

Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:

- продаж (реалізація) продукції;

- продаж іншого майна;

- позареалізаційні операції.

Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності , яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування ПДВ і акцизного збору) та її повною собівартістю.

2. Чинники зниження витрат на виробництво продукції. Максимізація прибутку

Максимізація прибутку досягається у взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності прибутку. Основна вимога максимізації прибутку -- прибутковість кожної одиниці випуску. Виробництво кожної додаткової одиниці продукції збільшує обсяг на величину граничних витрат, але одночасно підвищується і загальний доход -- на величину граничного доходу. Поки граничний доход більше граничних витрат, прибуток у цілому підвищується, її гранична максимізація ще не досягнута і підприємство може збільшувати обсяг виробництва. Як тільки граничні витрати виявляються вище граничного доходу, зростання загального прибутку сповільнюється і збільшення випуску стає збитковим. Отже, величина прибутку досягає максимуму при такому випуску продукції, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам.

Основні чинники підвищення ефективності виробництва - це техніка, технологія, організація виробництва.

Техніка (машини, механізми, автоматизовані системи керування виробництвом і т.п.) дозволяє механізувати й автоматизувати виробництво. Прийнято розрізняти часткову і комплексну механізацію й автоматизацію.

Часткова механізація - початкова форма механізації, що характеризується заміною ручної праці машинами на окремих процесах виробництва, головним чином на основних. При комплексній механізації виробництва ручна праця відсутня. При частковій автоматизації окремі операції і процеси виробництва здійснюються автоматичними машинами, механізмами й устаткуванням без участі людини. Ці знаряддя праці працюють серед звичайних, неавтоматизованих машин, не створюючи взаємодіючої системи.

Найбільш ефективні верстати-автомати, гнучкі виробничі системи в окремих випадках підвищують продуктивність праці в 5 - 10 разів, і навіть у 20 разів. У результаті цього зменшуються витрати виробництва, підвищується рентабельність виробництва і якість продукції.

Технологія як наука про засоби і методи переробки сировини виникнула в зв'язку із значним розвитком машинної промисловості. До даного часу технологія промислового виробництва виросла у самостійну галузь знань, нагромадила великий теоретичний і практичний матеріал. З описової - вона перетворилася в точну науку, засновану на вітчизняних і закордонних відкриттях і винаходах, передовому досвіді. Технологія впливає на удосконалювання виробничих процесів, організацію виробництва, скорочення важкої і рутинної праці.

У результаті такого тісного зв'язку з виробництвом технологія стала радикально впливати на зниження витрат живої і матеріалізованої праці.

Технологічним процесом називається послідовна зміна форми, розмірів, властивостей матеріалу або напівфабрикатів із метою одержання виробу відповідно до заданих технічних вимог. Технологічна дисципліна тісно пов'язана з такими економічними дисциплінами, як економіка підприємства і підприємництва, менеджмент, економіка і керування науково-технічним прогресом і ін.

Зв'язок технології з економікою виявляється, наприклад, через відношення в процесі виробництва. Відношення, що охоплюють взаємодії всіх різноманітних компонентів продуктивних сил, тобто моментів процесу праці, називаються технологічними. Вони укладаються в систему взаємодії «людина - наука - техніка - виробництво - економіка». Наука і техніка є засобами збільшення виробничих можливостей.

З економічної точки зору тільки ті технологічні процеси є оптимальними, що сприяють найбільше повному задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Рівень технології будь-якого виробництва робить вирішальний вплив на економічні показники (прибуток, рентабельність продукції, витрати виробництва й ін.). Тому економісту необхідні достатні знання сучасних технологічних процесів, а інженеру знання в області економіки.

Організація виробництва - це сукупність методів, що забезпечують найбільше доцільне з'єднання і використання в часу і просторі засобів праці, із метою ефективного ведення виробничих процесів і в цілому підприємницької діяльності.

Характер і структура виробництва залежать від особливостей що випускається продукції, типу виробництва, застосовуваних знарядь праці, предметів праці і технологічних процесів. Правильно організоване виробництво будується на таких основних принципах: спеціалізації, пропорційності, рівнобіжності, безперервності, прямо точності і ритмічності.

Спеціалізація виробництва - це зосередження випуску конструктивно і технологічно подібної продукції масового попиту. Конструктивна і технологічна подоба створюється за допомогою широкої уніфікації. У самому загальному виді уніфікація - це зведення різноманіття до раціональної однаковості з деяким конструктивним поліпшенням об'єкта уніфікації.

Пропорційність - сполучення виробничих потужностей усіх підрозділів виробництва. Вона дозволяє випускати продукцію в потрібних кількостях, номенклатурі, асортименті і комплектності у встановлені терміни.

Рівнобіжність - одночасне виконання операцій і стадій виробничого процесу. Цей принцип дозволяє створити широкий фронт робіт із виготовлення кінцевого продукту.

Безперервність - організація виробництва, при якій одна операція випливає з іншої без перерв у часі всередині зміни, між змінами, усередині операції і між операціями.

Прямо точність - раціональна організація переміщення продукції в процесі виробництва; забезпечує найкоротший шлях прямування виробу від одного етапу (стадії операції) виготовлення до наступного .

Ритмічність - випуск продукції в рівні проміжки часу однакової або зростаючої кількості повторюваних виробів.

Виробничий процес, побудований на основі дотримання вищезгаданих принципів, вважається раціональним.

Удосконалювання виробництва повинно здійснюватися в напрямку його спеціалізації (суворого закріплення усе більш обмеженого обсягу різноманітних робіт, виконуваних на кожній ділянці виробництва), подальшої концентрації (доведення виробництва до оптимальних масштабів), комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів і керування ними.

У умовах вільної конкуренції ціна продукції, зробленої підприємствами, фірмами вирівнюється автоматично. На її впливають закони ринкового ціноутворення. У теж час кожний підприємець рухається до одержання максимально можливого прибутку. І тут, крім чинників збільшення обсягу виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки й ін., невблаганно висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції, зниження витрат виробництва в цілому. У традиційному уявленні найважливішими шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, споживаних у виробництві: трудових і матеріальних.

Так, значну частку в структурі витрат виробництва займає оплата праці (у промисловості України 13-14%, у розвинутих країн 20-25%). Тому актуальною задачею є зниження трудомісткості продукції ,що випускається, ріст продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно-обслуговуючого персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, росту продуктивності праці можна досягти різноманітними засобами. Найбільш важливі з них - механізація й автоматизація виробництва, розробка і застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна і модернізація застарілого обладнання. Проте одні заходи щодо удосконалювання застосовуваної техніки і технології не дадуть належної віддачі без поліпшення організації виробництва і праці. Нерідко підприємства (фірми) одержують або беруть під оренду дороге устаткування, не підготувавшись до його використання. У результаті коефіцієнт використання такого устаткування дуже низький. Витрачені ресурси на придбання засобу не приносять очікуваного результату.

Важливе значення для підвищення продуктивності праці має належна його організація: підготування робочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів і прийомів праці й ін.

Матеріальні ресурси займають до 3/5 у структурі витрат на виробництво продукції. Звідси зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. На перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Дуже важливим є підвищення вимогливості і повсюдне застосування вхідного контролю за якістю і матеріалів, що надходять від постачальників сировини, що комплектують виробів і напівфабрикатів.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхнього завантаження.

Відомо, що чим більше партія , що закуповується сировини, матеріалів, тим більший розмір середньорічного запасу і більший розмір витрат, пов'язаних із складуванням цієї сировини, матеріалів (орендна плата за складські приміщення, втрати при тривалому зберіганні, втрати, пов'язані з інфляцією й ін.). Водночас придбання сировини і матеріалів значними партіями має свої переваги. Знижуються витрати, пов'язані з розміщенням замовлення , на що одержуються товари, із прийманням цих товарів, контролем за проходженням рахунків і ін. Таким чином, виникає задача визначення оптимального розміру сировини і матеріалів, що закуповуються.

У сполученні з традиційними шляхами зниження витрат на виробництво продукції знову виниклі чинники дозволять у комплексі довести розмір витрат виробництва до оптимального рівня.

3. Використання прибутку. Точка беззбитковості

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів). Принципову схему використання прибутку підприємства наведено на рис.1.



Рис.1. Схема використання прибутку підприємства

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток) , поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішенням власників.

Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначається самостійно кожним підприємством.

Фінансовий результат підприємства, тобто його прибуток або збиток, залежить від умов прибутковості, головними з яких є:

- ринкові ціни на продукцію та послуги підприємства, які складаються залежно від попиту та пропозицій;

- обсяг виробництва та реалізації продукції (наданих послуг);

- витрати на виробництво продукції (надані послуги).

Аналіз «витрати - обсяг - прибуток» - досить універсальний елемент фінансового планування. Він дозволяє:

а) визначати обсяги виробництва та реалізації продукції (надання послуг) з точки зору їх беззбитковості;

б) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку;

в) визначати граничний обсяг виробництва продукції (надання послуг), подальше збільшення якого зменшує прибуток, тому що починається зниження граничного прибутку.

Наступний елемент, який має важливе значення в плануванні прибутку - це точка беззбитковості (“поріг рентабельності”) , тобто така виручка від реалізації, при якій підприємство не має збитків, але ще не має і прибутків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам.

Точку беззбитковості визначають наступним чином:

ТБ = Впост / (Ц-Взм),

де ТБ - точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво та реалізацію;

Впост - величина постійних (фіксованих) витрат, грн.;

Взм - величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.;

Ц - гуртова ціна продажу, грн.

За даною формулою розраховується точка беззбитковості при випуску одного найменування продукції. Якщо підприємство випускає декілька видів продукції, виникає проблема розподілу постійних витрат. В економічній літературі розглядаються різні варіанти їх розподілу. Це розподіл постійних витрат між виробами пропорційно виручці від реалізації, змінним витратам, кількості годин роботи устаткування, заробітній платі виробничих робітників тощо.

Таким чином, для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:

1) гуртова ціну продажу товару;

2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов'язана з обсягом виробництва і реалізації та їх змінами (витрати на устаткування, його утримання й експлуатацію, амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові дослідження, розробки тощо);

3) обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які змінюють свою величину у зв'язку із зміною обсягу виробництва та реалізації продукції (витрати на сировину та матеріали, заробітну плату основного виробничого персоналу, електроенергію, транспортування тощо).

Графічно точка беззбитковості визначається у точці перетину ліній валового доходу і валових витрат (рис. 2).

Рис. 2. Визначення точки беззбитковості підприємства [6]

Аналогічний механізм може використовуватися і для визначення обсягу виробництва та реалізації продукції, необхідного для отримання запланованої величини прибутку.

Граничний обсяг нарощування виробництва продукції необхідно визначати для того, щоб запобігти збільшенню витрат та зменшенню прибутку на кожну додаткову одиницю продукції, що виробляється, і, як наслідок, зменшенню валового прибутку від реалізації більшого обсягу продукції. Це відбувається тоді, коли різниця між граничним доходом (ГД) та граничними витратами (ГВ) дорівнює нулю:

ГД-ГВ=0

Як було вже зазначено , прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

4. Рентабельність як відносний показник прибутковості

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім розрізняють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Ракт) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

Ракт = ( Пз(ч) / Ка ) * 100%,

де Пз(ч) - загальний (чистий) прибуток підприємства за рік (весь прибуток, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу);

Ка - середньорічна сума активів за річним балансом.

Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

Рвк = Пч / Кв * 100%,

де Кв - власний капітал підприємства.

Рентабельність акціонерного капіталу ( Рак ) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:

Рак = Пч / Кст *100%,

де Кст - статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулами:

Рп = Прп / Срп * 100%,

де Прп - прибуток від реалізації продукції за певний період;

Срп - повна собівартість реалізованої продукції.

Рентабельність продукції можна обчислювати також як співвідношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт та послуг). Тому у процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності та розробити відповідні заходи підвищення ефективності діяльності підприємства.

При зниженні прибутковості підприємства зменшується ціна акцій, співвідношення прибутку на акцію та її ціни. Для інвесторів, акціонерів показники прибутковості (рентабельності) підприємства є дуже важливими.

Грамотне, ефективне регулювання процесу формування прибутку передбачає забезпечення на підприємстві відповідних законодавчих, нормативних і організаційно-методичних систем управління прибутком, облік основних механізмів формування прибутку і факторів, що впливають на його розмір, використання сучасних засобів його аналізу і планування.

Висновки

Одержання прибутку є основною метою діяльності будь-якого підприємства.

Прибуток є мірилом успіху діяльності підприємства, основою прийняття інвестиційних рішень; джерелом виплат дивідендів, поповнення статутного капіталу, формування резервного капіталу.

Процес управління прибутком підприємства може базуватися на певному механізмі. В структуру механізму управління прибутком повинні входити наступні елементи:

- внутрішній механізм регулювання окремих аспектів формування, розподілу і використання прибутку підприємства.

- ринковий механізм регулювання формування і використання прибутку підприємства.

- державне правове і нормативне регулювання питань формування і розподілу прибутку підприємства.

- механізм внутрішнього регулювання формується в рамках самого підприємства, відповідно регламентуючи ті або інші оперативні управлінські рішення з питань формування, розподілу і використання прибутку. Так, ряд цих аспектів може регламентуватися вимогою статуту підприємства. Окремі з цих аспектів можуть регулюватися цільовою політикою управління прибутком, що формується на підприємстві. Крім того, на підприємстві може бути розроблена і затверджена система внутрішніх нормативів і вимог з питань формування , розподілу і використання прибутку.

Отже, для зростання прибутку підприємство повинно:

- нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

- розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент, підвищувати якість продукції;

- впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

- зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);

- з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні (в тому числі фінансові ресурси);

- зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

- грамотно будувати договірні відносини з постачальниками й покупцями;

- вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток задля досягнення оптимального ефекту.

Важливе значення в боротьбі за зниження собівартості та підвищення прибутку має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню й інших непродуктивних витрат.

Список використаної літератури:

1. Економіка підприємства: Підручник / за ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с., іл.

2. Економіка підприємства: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Г.О. Швиданенко, С.Ф. Покропивний, С.М. Клименко та ін. - К.: КНЕУ, 200. - 248 с.

3. Основи підприємницької діяльності. Поліщук М.П., Михайленко П.П., Житомир, 2000. - 172 с.

4. Планування діяльності підприємства. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Навчальний посібник. Київ: "Каравела", 2003, 432 с.

5. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

6.http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,85/id,968

7.http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,89/id,1017/

8. http://enbv.narod.ru/text/Econom/polit/str/r019.html