ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 РИНОК ТА ЙОГО СТРУКТУРА

1.1Сутність і функції ринку, умови функціонування

1.2Ринок товарів і послуг

1.3Ринок праці

1.4Валютний та фондовий ринки

1.5Ринок науково-технічних розробок

РОЗДІЛ 2 ЗАКОНИ РИНКУ

2.1 Закон попиту та пропозиції

2.2 Закон вартості

2.3Закон конкуренції

РОЗДІЛ 3 ЄВОЛЮЦІЯ РНКОВОЇ СИСТЕМИ

3.1 Еволюція ринкових відносин

3.2Перехід до сучасної ринкової системи

3.3Особливості формування ринкової системи в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Ринок є складовою економіки взагалі, його наявність на є умовою розвитку держави. Ринок є найважливішою фазою суспільно відтворення, забезпечує безприривність ринку обміну та зв'язок між виробництвом та споживанням. Він регулює зв'язок між попитом і пропозицією, формує вартість, тобто встановлює різні пропорції, сприяє заохоченню підприємців до раціонального використання факторів. Ринок інтегрує економічну систему суспільного в єдине ціле. Ринок очищає від неефективних підприємств через механізм конкуренції .

Широке трактування ринку на сучасному етапі, визначає об'єктами усі результати суспільного діяльності, тобто матеріальні продукти праці(засоби виробництва, предмети споживання, послуги, тощо); інтелектуальні продукти раці(інфляція, наукові ідеї,; робоча сила;цінні папери;інше.

Метою наукової роботи є аналіз механізму ринка та його складових(попиту, пропозиції, конкуренції. цін та. ін.).Серед основних завдань можна виділити такі як: виявлення сукупності ринку, умов формування; розгляд видів ринків та їх характеристика; визначення перспектив еволюціонування ринку.

Питання рину розглядало багато видатних вчених: А.Сміт і Д Рікардо, А Курко, А.Маршалл, С.А Брю, К.Р Маккоанелл, також чимало сучасних економістів-науковців займаються розглядом цього актуального питання .

Отримання результати дослідження дають змогу більш детально розглянути сутність ринку, вдосконалити механізм існування, виявити перспективи його розвитку, його вдосконалення для кращого розвитку суспільного виробництва через ринкові відносини.

РОЗДІЛ 1.Ринок та його структура

1.1 Сутність і функції ринку, умови формування

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, в літературі отримала назву "ринкової економіки". Ключовим елементом конструкції "ринкова економіка" є ринок.

Ринок - це складне й багатогранне явище . Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними ознаками. "Ринок" для американця, західно-європейця, японця виглядає по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська "ринкова економіка" тяжіє до моделі підприємництва, французька - до державного дирижизму, західнонімецька - до "соціального ринкового господарства, а японська - до "корпоративного патерналізму. Відповідно до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не американський або корейський.

У той же час у всіх названих країнах ринок має цілком визначений набір загальних ознак, який дає можливість судити про ступінь ринкових відносин. Тому в першу чергу ми повинні з'ясувати все, що розкриває родові ознаки ринку для того, щоб простежити, як вони далі проявляються в ринковій економіці України. Що ж являє собою ринок? У буденному розумінні ринок - це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається купівля-продаж товарів. Такі визначення відображають особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей ринку як економічного феномена й не є достатньо конструктивними, щоб зрозуміти його роль в економічній системі. Насправді ж поняття "ринок" значно ширше , й визначити його зміст якимось одним формулюванням досить важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які зустрічаються найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. Вони найбільш чітко відображають багатогранну суть і роль ринку [42, 172].

Ринок, по-перше, розуміється як місце, де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності, а отже, як сфера підприємницької діяльності - бізнесу. Тобто, мова йде не лише про купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей, наприклад, діяльності інтелектуальної, фінансово-кредитної (позичкові капітали, цінні папери і т.д.). Предметом купівлі-продажу виступає також інформація. Тому поняття "товарний ринок" - це лише елемент загального поняття "ринок". По-друге, ринок - це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності. В такому аспекті ринок виступає як економічна категорія. По-третє, ринок - це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.

Таке розширене розуміння суті ринку дає можливість визначити його місце, роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з'явитися лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. На ринку з'ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності, в тому числі й товарів. Трактуючи так широко поняття "ринок", не слід у той же час ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок - це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу й споживання [37, 166].

В економічній, а особливо в публіцистичній літературі, поруч зі словом "ринок" ми часто зустрічаємо прикметники "дикий", "тіньовий", "базарний", "стихійний" і т.д., ми ж ведемо мову про сучасний, цивілізований ринок. Які його ознаки?

По-перше, сучасний ринок є ринком покупців. Що це означає? Це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Можна сказати "диктат споживачів" на відміну від "диктату продавців", характерного для нашої сучасної економіки. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.

Другою обов'язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конкуренції між учасниками ділових відносин на ринку закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Таке право в минулому базувалося на приватній власності підприємця. В сучасних умовах це може бути і приватна, і колективна, і державна власність. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями. Як це розуміти? Намагаючись задовольнити запити споживачів, підприємці можуть реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина складається ринку продавців, ринку, характерному для нашої сучасної дефіцитної економіки. Тут конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також відносини між підприємцями й споживачами. Це конкуренція за ціни, якість товарів. Перемога тієї чи іншої сторони залежить від рівня розвитку економіки в цілому, а також від ступеня розвинутості ринкових відносин [42,182].

Третя ознака сучасного ринку - стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок - це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки (наприклад, покупців), кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження його конкурентної потенції. А це можливо лише при умові протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів ринкових відносин. Тобто, мова йде про те, що ринок розвивається й функціонує ефективно лише тоді, коли суб'єкти ділових відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавленість у протидії монополізації.

Ринок виконує ряд функцій, їх можна звести у дві групи: (організаційні й економічні.

· Організаційні. 1. Встановлення зв'язків між виробниками й споживачами продукції (послуг), не опосередкованих іншими (наприклад, державними) системами розподілу. 2. Забезпеченні! вільного вибору партнерів по господарських зв'язках. 3. Забезпечення конкуренції між суб'єктами ринку.

· Економічні. 1.Механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих по треб, які виражаються через попит. 2. Ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг. 3. Сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо. 4. Механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг [42, 170].

На практиці ринкова економіка переважно бездефіцитна. В умовах ринкового господарства тривалий, стійкий розрив між потребами й споживанням (дефіцит) неможливий хоча б тому, що суперечить економічним інтересам усіх учасників конкурентного процесу. Саме тому країни з міцними ринковими традиціями, перед якими стоїть немало невирішених соціально-економічних проблем, позбавлені принаймні однієї - товарного голоду. Навіть кризи, які там періодично відбуваються, - це кризи перевиробництва.

Все це дає підстави стверджувати, що ринок з його механізмом функціонування економіки відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться таким в майбутньому.

Звичайно, для повноцінного функціонування ринкового механізму потрібні певні умови. Назвемо деякі з них, найбільш важливі.

По-перше, потрібна економічна самостійність і матеріальна відповідальність агентів, які діють на ринку. Тільки за цієї умови виникають інтереси й мотиви діяльності, які забезпечують ринковий, підприємницький тип поведінки, який і є внутрішнім рушієм ринкового механізму.

По-друге, ринкова економіка -- економіка комерційних операцій між рівноправними й незалежними партнерами, економіка договорів, які є абсолютно необхідним інститутом ринку. Оскільки у розвинутому вигляді ринок являє собою надзвичайно розгалужену систему підприємств, торговельних фірм, банків, бірж, страхових компаній та інших фінансових інститутів, остільки для його нормального функціонування треба чітко регулювати взаємовідносини суб'єктів господарювання. І в цьому відношенні значну роль відіграють відповідальність та своєчасність виконання зобов'язань договірних сторін. Проте на сьогодні цей елемент рип-нового механізму ще не став головною формою господарських зв'язків. Основна причина полягає в тому, що в економіці України більш реальну силу мали не горизонтальні (територіальні), а вертикальні (адміністративно-відомчі) зв'язки. Тому, хоч формально договори й укладаються «на горизонталі», їхній зміст великою мірою визначається державними замовленнями, лімітами, централізованим порядком встановлення цін. Крім того, не відповідає вимогам ринку система санкцій за порушення договірних умов і строків, яка не відшкодовує завдані підприємствам збитки Звідси -- необхідність підвищення ролі договору, цього важливого інструмента ринкового механізму, який має спиратися на сильне й авторитетне законодавство та відповідні фінансово-юридичні акти й служби [32, 168].

Ефективність функціонування ринкового механізму, його розвиток і вдосконалення залежать від багатьох інших надзвичайно важливих факторів. Це -- проблеми ціноутворення, конкуренції та монополії, забезпечення стабільності фінансової та кредитної систем, бездефіцитність бюджету, розвиток інформаційної служби, зовнішньоекономічних зв'язків, спільне використання іноземних інвестицій та ін. Звичайно, що найважливішою умовою ефективного існування ринкового механізму є забезпечення відповідного рівня управління, менеджменту й маркетингу.

Основу національної економіки становлять не тільки матеріальні галузі виробництва, а й система ринків. Маючи розгалужену й багаторівневу структуру, ринок за своїми функціями може бути товарним, де здійснюється кругообіг засобів виробництва і предметів споживання; фінансовим, де обертаються кредити й цінні папери; ринок капіталу, де обертаються кошти, призначені для інновацій; валютний ринок, де здійснюються фінансово-валютні операції; ринок праці -- виступає як форма руху робочої сили. Лише такий комплексний за своїм змістом національний ринок , зможе забезпечити економічну основу цілісності нашої держави. Водночас формування національного ринку України передбачає поглиблену спеціалізацію, утворення найсприятливіших умов для максимальної реалізації особливостей кожного регіону.

1.2 Ринок товарів і послуг

Ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару однієї споживчої вартості, в межах якої визначається монопольне становище.

Класифікація ринків:

1)За об`єктом прикладення розрізняють: ринок товарів, ринок послуг, будівничий ринок, ринок технологій, інформаційний ринок, кредитний ринок, фондовий ринок, ринок робочої сили.

2)У просторовому відношенні розрізнюють: локальний, регіональний, національний, регіональний по групі інтегрованих країн, мировий ринки.

3)За механізмом функціонування розрізнюють: вільний, монополізований, державо-регулюємий та планово-регулюємий ринки.

4)За рівнем повноти розрізнюють: рівноважний (за об`ємом та структурою), дефіцитний и залишковий [42, 178].

На цьому ринку відбувається обмін товарів і послуг виробничого призначення. В економіці є велика кількість ринків конкретних продуктів, тобто функціонують спеціалізовані ринки. Споживчий ринок, наприклад, охоплює ринки одягу, продовольства, побутової техніки, меблів тощо, ринок товарів виробничого призначення - ринки вантажівок, устаткування, сировини, паливних та енергетичних ресурсів і таке інше. Ринки товарів і послуг, або товарні ринки, неоднорідні й за своїми суб'єктами. Продавцями та покупцями на них виступають юридичні і фізичні особи. На споживчому ринку покупцями є домогосподарства, а продавцями - фірми, які виробляють споживчі товари та послуги[42,175].

Покупцями на ринку товарів виробничого призначення є:

а) окремі фірми, які потребують їх для виробництва інших товарів та послуг;

б) посередницькі установи, які стають власниками товарів з метою їх подальшого перепродажу;

в) представники владних структур, які використовують ці товари та послуги для виконання своїх функцій.

Ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

Продавцями товарів виробничого призначення виступають фірми, які їх виробляють, та посередницькі інституції. Існують відмінності між двома видами товарного ринку й у спробах доведення продукції до споживача. Важливу роль на споживчому ринку відіграють канали гуртової та роздрібної торгівлі, а на ринку товарів виробничого призначення - мережа дистриб'юторів, дилерів, брокерів.

Гуртова торгівля - це купівля товарів великими партіями з метою перепродажу або для виробничого використання. Гуртові торгівці пристосовують свої послуги до потреб споживачів, спостерігаючи за попитом.

Роздрібна торгівля - здійснюється у вигляді продажу товарів дрібними партіями кінцевим споживачам для безпосереднього використання. Мережа роздрібної торгівлі охоплює торгові центри, універмаги, спеціалізовані крамниці та інше.

В економіці України проблема збалансованості попиту і пропозиції споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-розподільча система відвернула виробництво від потреб людини, підпорядкувала його інтересам військово-промислового комплексу. В структурі ВНП приблизно 45% припало на капітальні вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби; для фонду споживання й соціальних потреб призначалося лише 55%. В цінах світового ринку це співвідношення має вигляд 74 : 26. В той же час Україна з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить 30 : 70.

1.3 Ринок праці

Особливості ринку праці пов'язані з специфікою його об'єкта як одного з найважливіших ресурсів економіки. Як і товарний ринок, ринок праці доволі розгалужений, що обумовлено потребами економіки у різних видах праці.

Продавцями робочої сили виступають люди працездатного віку, а покупцями - приватні підприємства або держава (рис. 1.1.).

Попит на ринку праці є похідним від попиту на товари і послуги, які виробляє економіка, а також залежить від продуктивності праці. Підприємець наймає додаткових працівників доти, доки ціна праці( заробітна плата) не перевищує їхній внесок у створений продукт [37, 223].

На пропозицію праці впливають різні чинники: свобода вибору власника праці, тенденції рівня заробітної плати, демографічна ситуація в країні та інше.

Ринок природних ресурсів пов'язаний із купівлею-продажем такого особливого фактора виробництва, як земля. При цьому конкретні природні ресурси( повітря, вода) безпосередньо об'єктами купівлі-продажу не стають. Але у зв'язку з платою за їх використання та штрафними санкціями за перевищення встановлених норм забруднення їх залучення в економіку також відбувається на ринкових( платних) засадах.

Ринок робочої сили пов'язаний з обміном здатності до праці. Продавцями на цьому виступають особи, які досягли працездатного віку. Частина продавців отримують роботу, а решта залишаються безробітними. Це є ключовою проблемою функціонування ринку праці в Україні. Уряд України та місцеві органи повинні здійснювати та розробляти програми зайнятості населення, забезпечувати соціальний захист безробітних.

1.4 Валютний та фондовий ринки

На ринку капіталу беруть позику (купують гроші) для придбання капітальних благ; на ринку грошей - для купівлі будь-яких товарів і послуг.

Ринок грошей охоплює лише короткострокові (від одного дня до одного року), а ринок капіталів - середньо й довгострокові кредити.

Надання грошей у позику на засадах строковості, повернення та платності називають кредитом. Платою за користування кредитом є процент.

У межах ринку капіталів кредитні відносини складаються між власником тимчасово вільних грошових коштів та покупцями позичкових ресурсів.

У ринковій економіці існують різні види кредиту - комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, державний, міжнародний [11, 60].

З ринком грошей та ринком капіталів тісно повязаний ринок цінних паперів. Продаж цінних паперів і використання кредиту є засобом отримання фірмами додаткових коштів для інвестування. Існують первинні і вторинні ринки цінних паперів. На первинному ринку цінних паперів взаємодіють емітенти (ті, хто випустив їх) та покупці цінних паперів. На вторинному ринку - перехід цінних паперів до нового власника.

Субєктами вторинних ринків цінних паперів є фірми, банки та інші фінансово-кредитні установи, урядові структури, окремі особи.

Політизація економіки не сприяє співробітництву з іноземним капіталом. Створення ринку капіталу потребує стимулювання підприємницького іноземного капіталу. Прямі інвестиції створюють матеріальну зацікавленість у найбільшій віддачі капіталу, у впровадженні передової технології й організації виробництва, орієнтують на світовий ринок, його стандарти тощо [23, 50].

1.5 Ринок науково-технічних розробок та інші види ринку

Цей вид ринку обслуговує всі людські діяльності. Упровадження найновіших досягнення науки і техніки у виробництво - одна з передумов зростання національного багатства, підвищення добробуту населення, його духовного та інтелектуального поступу. В умовах ринку кожна фірма для свого вживання має підвищувати ефективність виробництва, а отже впроваджувати нову техніку, ноу-хау та технологію. Тому останні стають обєктами купівлі-продажу. Це стимулює діяльність тих, хто розробляє нову техніку і технології, до пошуків нових науково-технічних рішень, забезпечення їхньої конкурентоспроможності.

Формування ринку науково-технічних розробок передбачає комерціалізацію установ, що їх здійснюють, створення центрів поширення нової технології та ноу-хау, розвиток повноцінної системи інформаційного забезпечення економіки.

Серед інших видів ринку важлива роль належить валютному ринку, на якому обєктом купівлі-продажу є різні національні валюти й діють різні субєкти, зокрема комерційні банки. Тіньовий ринок є елементом підпільної економіки й виступає як несанкціонована ринкова діяльність. Тіньовий ринок за своєю будовою подібний до легального.

РОЗДІЛ 2.Закони ринку

2.1 Закон попиту та пропозиції

Ринок нормально функціонує лише тоді, коли він збалансований, тобто коли на ньому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією. Відсутність такої відповідності негайно відбивається на ході реалізації й виробництва. Досягається відповідність у результаті дії закону відповідності попиту і пропозиції. Закон попиту і пропозиції - економічний закон ринку. Виражає діалектичну єдність попиту і пропозиції, їх взаємозв'язок і взаємодію, об'єктивний потяг до відповідності. Тому основна його вимога - це збалансованість ринку. Така дія поєднує цей закон з законом вартості, але на відміну від останнього він діє виключно у сфері обміну. Проте і в цій сфері закон попиту і пропозиції не підміняє закон вартості, а діє одночасно з ним як форма вираження, як елемент механізму його реалізації[42, 189].

Як же діє цей закон? При наявності повної відповідності між попитом і пропозицією (ідеальний варіант) закон нічим себе не проявляє. Але якщо відповідність порушена, закон діє в напрямку її встановлення. Як? Особливість функціонування ринкового механізму полягає в тому, що кожний його елемент тісно пов'язаний із ціною, яка служить основним інструментом впливу на попит і пропозицію. Зокрема, попит знаходиться у зворотній залежності Ціпи. Якщо ціни на товари зростають, то попит на них зменшується тому, що високі ціни обмежують купівельні спроможності людей. При зниженні цін попит зростає (рис. 2.1).



Рис. 2.1. Крива попиту

Підвищення ціни збільшує кількість товару, який випускають на ринок товаровиробники за будь-яких однакових умов, чим нижча ціна товару, тим менше виробник бажатиме і зможе поставити його на ринок (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Крива пропозиції

Ситуація на ринку, коли підприємці пропонують за певною ціную стільки товарів, скільки споживачі готові купити, називають ринковою рівновагою. Вона має місце тоді, коли попит і пропозиція за певної ціни є урівноваженими (рис. 2.3).



Рис. 2.3. Ринкова рівновага попиту і пропозиції

2.2 Закон вартості

Як відомо, величина вартості товару визначається робочим часом. Причому не індивідуальним, а суспільно необхідним. Цей суспільно необхідний час не встановлюється якимось органом, він формується стихійно на ринку в результаті співставлення ряду індивідуальних затрат на виробництво даного виду продукції. І якщо затрати двох індивідуальних товаровиробників можуть збігатися чисто випадково, затрати більшості товаровиробників на виробництво одного й того самого виду продукції збігаються цілком закономірно тому, що вони відображають середні умови виробництва, які панують у даному регіоні на даному етапі розвитку технологічного способу виробництва. Саме в цьому збігу й проявляється дія закону вартості - основного закону ринкової економіки.

Закон вартості - об'єктивний економічний закон товарного виробництва. Він визначає способи й принципи виміру, розподілу й стимулювання суспільної праці на ринку. Згідно з цим законом обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визначається суспільно-необхідними затратами праці. Закон вартості стимулює тих виробників, які забезпечують більш високу продуктивність праці. Ті ж виробники, чия продуктивність праці нижча суспільно-нормальної (середньої), при обміні несуть збитки.

Дія закону вартості проявляється через коливання цін навколо вартості. Саме за допомогою цього механізму закон вартості виступає як основний регулятор ринкової економіки. Ця обставина є вихідною для розуміння функцій закону вартості в ринковому господарстві (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Функції закону вартості

2.3 Закон конкуренції

Одним з найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція. Без конкуренції ринкові відносини теоретично уявити неможливо, а практично вони просто не можуть існувати. Конкуренція в сучасній економічній теорії і практичній діяльності господарюючих суб'єктів завжди знаходиться поруч з монополією, породжує монополію. Все це викликає необхідність розшириш деякі уявлення про конкуренцію й монополію.

У повсякденному житті ми все частіше зустрічаємо слова: „конкуренція”, „конкурентоспроможність”, "конкурентна боротьба", "конкурентний ринок". Цим термінам інколи надаються різні значення, але всі вони можуть бути зведені до двох понять - "конкурента боротьба" й "конкурентний ринок". Перше стосується способів поведінки окремих фірм на ринку, друге - ринкових структур і охоплює всі аспекти ринку будь-яких товарів, які впливають на поведінку й діяльність фірм (кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються і т.д.).

Конкурентність ринку визначається тими межами, в рамки яких окремі фірми здатні впливати на ринок, тобто на умови реалізації своєї продукції, насамперед на ціни. Чим менше окремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію, тим більш конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише в разі, коли на ринку товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніяк не може вплинути на ціну товару, й сприймає її як таку, що визначається ринковим попитом і пропозицією. Такий ринок називається цілком конкурентним. А фірми, що діють в умовах цілком конкурентного ринку, не ведуть між собою конкурентної боротьби. Якщо ж окремі фірми мають можливість впливати на умови реалізації своєї продукції (в першу чергу на ціни), то вони ведуть між собою конкурентну боротьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, цілком конкурентним уже не вважається[42, 193].

Отже, конкуренція - категорія явно суперечлива. З одного боку існує твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, - цілком конкурентним є той ринок, на якому учасники (фірми) не ведуть між собою конкурентної боротьби. І далі. Якщо конкурентна боротьба існує, такий ринок не вважається цілком конкурентним. Більш того, чим сильніша конкуренція, тим повніше формуються умови для її обмеження. Але ринок рухається вже не до цілком конкурентного, а до монопольного. Ця суперечливість конкуренції виступає передумовою найпротилежніших оцінок її ролі в економіці. Одні економісти стверджують, що конкуренція - це велике благо (між іншим, ця точка зору є характерною для сучасних українських реформаторів), інші наполягають на тому, що конкуренція, протиставляючи суб'єктів ринку і породжуючи монополію, - велике зло для економіки. Де правда?

Відповідаючи на це питання, слід, очевидно, починати з елементарного: що таке конкуренція. Конкуренція (від лат. конкуро - зіткнення) - це форма економічних відносин між суб'єктами ринкового господарства, в яких виражається суперництво за найбільш вигідні умови виробництва, продажу й купівлі товару. Як і чому виникає конкуренція? Оптимального становища на ринку господарюючі суб'єкти досягають у результаті отримання ними економічної самостійності. Тобто, коли вони отримують право володіння, користування й розпорядження виробленою продукцією. В той же час економічна самостійність породжує прагнення виділитися серед рівних, довести свої переваги, утвердити своє панування, забезпечити собі більш вигідне становище, більший прибуток і т.д. Це породжує між економічно самостійними й відокремленими господарськими одиницями певне суперництво, боротьбу, яка й отримала назву конкуренції. Причому конкуренцію не слід розглядати як змагання за олімпійським принципом: важлива не перемога, а участь. Це жорстокий і конфліктний метод взаємодії ринкових суб'єктів: досягнення поставлених підприємцем своїх цілей можливе лише за рахунок ураження інтересів інших ділових людей [30,100].

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець - для їх реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони, кожна і яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті І продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, в кожен з них понесе збитки.

Неодмінною умовою конкуренції є незалежність суб'єктів ринкових відносин від певних "вищих" і зовнішніх" сил. Ця незалежність проявляється, по-перше, в можливості самостійно приймати рішення про виробництво або купівлю товарів чи послуг; по-друге, у свободі вибору ринкових партнерів. У процесі конкуренції господарюючі суб'єкти як би взаємно контролюють один одного, причому здійснюють це переважно краще найретельнішого державного органу. Конкуренція також є важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку.

В силу своєї суперечливої природи конкуренція несе в собі одночасно як позитивні так і негативні наслідки й дії. З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників у процесі дбання про свої власні мікро господарські інтереси сприяти суспільному прогресу [18,99].

Проте, як будь-який суспільний процес, конкуренція має й негативні наслідки. Тому переоцінювати її можливості в реальній підприємницькій діяльності не слід. Більш того, враховуючи, що негативні наслідки конкуренції органічно властиві ринковому механізму заснованому на приватній власності (стихія, анархія), необхідно в конкурентній стратегії постійно передбачати локалізацію цих наслідків.

Конкуруючі суб'єкти поводять себе на ринку по-різному, виходячи з конкретних умов і тих завдань, які вони перед собою ставлять.

РОЗДІЛ 3.ринкової системи

3.1 Еволюція ринкових відносин

Суспільне виробництво - основа життя людей, процес взаємодії людини з природою. Економічні відносини між людьми функціонують завжди як визначена система, яка охоплює об'єкти та суб'єкти цих відносин, різноманітні зв'язки між ними. Таким чином, економічна система - це система зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних благ, послуг. Будь-яка економічна система має свою організаційну структуру, яка відрізняється від інших, по-перше, способом вирішення головних економічних проблем; по-друге, типом власності на найважливіші види ресурсів.

Властивості господарської системи як цілого - це не проста сума властивостей елементів, які до неї надходять. Система завжди знаходиться у розвитку. Вона цілісна, впорядкована, відносно стабільна, стійка, але рушійна і суперечна.

В економічній літературі погляди на тенденції розвитку економічних систем різноманітні. Деякі вчені говорять, що тенденція уніфікації всіх структурних елементів, однообразність - відповідна тенденція розвитку систем. На думку Є. Преображенського, рівновага між різноманітними системами господарювання у рамках національного господарства не може довго триматись. Одна система буде поглинати іншу. Така думка є підставою економічної політики періоду реформ, яка націлена на повне знищення деяких економічних явищ та процесів (наприклад знищення особистої власності в період переходу від капіталізму до соціалізму) і відтворення нових[39,201].

Інші економісти вважають, що співіснування різних економічних систем збагачує ці системи, що веде до економічного зростання та виникнення якісно нової господарської системи. Так, М. Бухарін розумів глибинне значення НЕПу як можливість взаємного збагачення різних господарюючих сил, що забезпечить економічне зростання.

В економічній літературі випробовуються різноманітні критерії для аналізу явищ та процесів суспільного життя. Так, на початку ХХ століття К. Бюхер на підставі критерію характеру зв'язку у суспільстві між виробництвом та споживанням відокремлював три види господарювання замкнуте, міське, народне.

Перша система охоплює існування первіснообщинних сімей, кріпацтво та рабство; все, що вироблялось, споживалось у самому господарстві майже без обміну.

Друга система - відносно вільна економічна діяльність дрібних самостійних ремісників, де мав місце безпосередній обмін між господарством, яке виробляє, і господарством, яке споживає.

Третя система - велике виробництво з використанням вільнонайманої праці. Вироблені продукти на підставі товарно-грошового обміну надходять у споживання. Капіталістична організація господарства змінює цехову і не відбувається при підтримці держави. З'являється підприємець, який організує процес виробництва і стає головною фігурою.

Ед. Мейер та К. Белох довели широкий розвиток торгівлі у Стародавньому Римі та Греції і на цій підставі критикували схему К. Бюхера. Вони стверджували, що торгівля на той час не виключає факту існування замкнутого домашнього господарства.

Американський вчений У. Ростоу, як у свій час К. Маркс поділяє історію на п'ять стадій:

Ш традиційне суспільство;

Ш перехідне суспільство;

Ш стадія “зрушення”;

Ш стадія “зрілості”;

Ш стадія “масового споживання”.

Основа цієї концепції полягає у розвитку продуктивних сил.

О. Тоффлер виділяв у історичному розвитку людського суспільства аграрну, індустріальну та стадію, до якої переходить сучасне суспільство.

Дж. Гелбрейт, Р. Арон та інші представники сучасної буржуазної економічної теорії на підставі критерію “ступінь індустріального розвитку “суспільства” виділяли індустріальне, постіндустріальне, неоіндустріальне (інформаційне суспільство).

Г. Уоліч дає свою класифікацію, якщо брати до уваги ступінь волі господарства: вільна економіка зі значною домішкою державності, “диктаторська” централізована економіка, демократична централізована економіка.

Матеріальну основу виробництва складає труд людини - це цілеспрямована діяльність по створенню благ та послуг.

Основними елементами процесу праці є праця як така, а також предмети і засоби праці. Предмети праці - це матеріальна основа майбутнього продукту, це те, на що спрямована праця людини. Предмети праці можуть бути дані самою природою (нафтові родовища) або є продуктом попередньої праці.

Засоби праці - комплекс речей, які людина розташовує між собою та предметами праці. Іншими словами, це те ,чим людина впливає на предмет праці, виробляємий продукт. Засоби праці - показники розвитку виробництва [39,168].

Продуктивні сили ( як категорія марксистської теорії ) - це сукупність засобів виробництва та людей, які мають знання, навики до праці, кваліфікацію, виробничий досвід . Люди - це головна продуктивна сила суспільства, вони приводять засоби виробництва у дію. Засоби виробництва - це результат діяльності людини , її розуму і праці . Вдосконалення засобів виробництва , оволодіння законами розвитку природи та суспільства - це основні фактори розвитку продуктивних сил. Процес праці не тільки змінює зовнішню природу ,він сприяє накопиченню знань та досвіду , підвищенню кваліфікації людини. Процес виробництва благ та послуг містить не тільки працю , але й економічні відносини робітників у процесі трудової діяльності.

Продуктивні сили становлять провідну сторону суспільного виробництва. За К. Марксом , кожній ступені розвитку продуктивних сил відповідають особисті виробничі відносини. Продуктивні сили , характер та рівень їх розвитку визначають економічні взаємовідносини людей - форму власності на засоби виробництва. В свою чергу економічні взаємовідносини впливають на продуктивні сили. Вони можуть забезпечити поступовий рух продуктивних сил вперед або навпаки гальмувати їх розвиток. Економіка вивчає , як у даних виробничих відносинах застосовуються продуктивні сили. Одночасно продуктивні сили суспільства - це об'єктивні умови , без урахування котрих не можна вивчити виробничі відносини.

Якщо виробничі відносини не відповідають рівню та характеру розвитку продуктивних сил, виникає об'єктивна необхідність змінити спосіб виробництва.

Спосіб виробництва - це єдність двох взаємообумовлених сторін - продуктивних сил та виробничих відносин, - які характеризують рівень, досягнутий у виробництві матеріальних благ. Це особистий спосіб присвоєння праці безпосередніх виробників , обумовлений формою власності на засоби виробництва і відповідною суспільною формою праці.

Сучасний світ є результатом історичного розвитку суспільства. Для характеристики даного процесу окремі вчені-економісти застосовують різні критерії. У нашій країні найбільш відомий формаційний підхід щодо аналізу явищ та процесів суспільного життя.

К. Маркс виділяв три великі формації: первинна, вторинна та комуністична. До першої (архаїчної) він відносив первіснообщинний та азіатський способи виробництва. До другої, яка заснована на приватній власності, він зараховував рабство, кріпацтво та капіталізм. Третя - комуністична суспільна формація, яка в свою чергу має дві фази: соціалізм; комунізм. У державах Східної Європи, Китаї, В'єтнамі, Україні за останні роки відбулися суттєві зміни, які поставили під сумнів вчення марксизму щодо соціалістичної перебудови суспільства [39,173].

3.2 Перехід до сучасної ринкової системи. Особливості формування ринкової системи в Україні

Перехід вітчизняної економіки до ринкових відносин почався в першій половині 90-х років у вкрай несприятливих умовах.

По-перше, Україна успадкувала від СРСР економіку з архаїчною колоніальною відтворювальною структурою. У цій у край спотвореній структурі економіки провідну роль відіграв військово-промисловий комплекс.

По-друге, Україна успадкувала надмонополізовану економіку. Економіка СРСР формувалася ще під впливом ще однієї догми - про переваги великого машинного виробництва. Ця теза була зведена в абсолют і вважалася правильною для всіх галузей економіки.

По-третє, Україна успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, який перебував у стані стагнації не менше 20-ти років. Переважна більшість підприємств підтримувала базовий рівень виробництва нарощуванням обсягів капітального ремонту.По-четверте, вітчизняна економіка характеризувалась надзвичайно високим, навіть для країн з командною економікою, ступенем одержавлення, а легального приватного сектора майже не існувало. Водночас упродовж життя трьох поколінь насаджувались колективістські настрої і цінності, пов'язані з неринковою економікою, стримувались і переслідувались господарська ініціатива і підприємливість. У населення формувались гіпертрофовані уявлення про економічну та соціальну роль держави [32,150].

Все це в поєднанні з непослідовністю у проведенні реформ, боротьбою виконавчої і законодавчої гілок влади, неготовністю значної частини населення до життя в умовах ринкової економіки та незацікавленістю значної частини керівної еліти, особливо регіональної, у будь-яких змінах, спричинило до того, що економічна ситуація в Україні залишається складною.

Вітчизняна модель перехідної економіки, яка складалась упродовж 90-х років, передовсім характеризується сильною регулятивною роллю держави. Навіть після приватизації значної частки власності держава ще володіє потужним сектором в економіці. Питома вага середнього і дрібного приватного підприємства залишається порівняно незначною. Досі зберігається тісний зв'язок політичної влади і власності.

Форми приватної власності, які складаються від тих, які існують у розвинутій ринковій економіці. Основна частина приватизованих, тобто формально приватних, підприємств перебуває під контролем держави і трудових колективів, що означає відсутність ефективного приватного власника.

Чимала частина населення схильна до державного патерналізму - необґрунтованого перебільшення ролі держави в перерозподілі доходів. Багато хто надихається споминами про неринкові форми привласнення - безкоштовну вищу освіту, медичне обслуговування, низьку плату за житлово-комунальні послуги і т.д. Все це стримує розвиток ринкових відносин і несприятливо впливає на формування ринкової економіки в Україні.

Високий рівень криміналізації економічного життя, зумовлений конфліктами в ході перерозподілу власності із зростанням корупції, також спотворює вітчизняну модель ринкової економіки.

3.3 Особливості формування ринкової системи в Україні

На формування вітчизняної моделі ринкової економіки несприятливо впливає енергетична залежність від інших країн. За рахунок власного видобутку різних видів палива Україна задовольняє лише третину своїх потреб. В основному Україна ввозить паливо (невелика кількість газу надходить із Туркменістану). Імпорт нафти та газу - це головна стаття дефіциту платіжного балансу та зростання зовнішньої заборгованості країни. Україна має якнайшвидше віднайти джерела для забезпечення енергетичної незалежності. Для цього є всі необхідні передумови. Україна може збільшити свої газові ресурси до 50 млрд. м³ (30 млрд. м³ одержати за рахунок власного видобутку та 20 млрд. м³ - за рахунок оплати Росією та Туркменістаном транспортування газу через територію України). Нафтовидобувальна і нафтопереробна промисловість потребує радикального технічного переоснащення. Необхідні пошуки нових покладів, а також видобуток нафти за новими технологіями зі старих родовищ.

У сучасних умовах розвиток ефективних ринкових відносин в Україні стримується погіршенням галузевої структури національної економіки. У вітчизняній економіці майже вдвічі скоротилася частка перспективних галузей - машинобудування та харчової промисловості й аж у 8 разів - легкої, водночас більш як у 2 рази зросла питома вага такої перспективної галузі, як чорна металургія. Крім того, на розвиток вільного ринку несприятливо впливають низька конкурентоспроможність більшості галузей обробної промисловості, неефективне сільськогосподарське виробництво, невеликі обсяги інвестування тощо.

Однак навіть така перехідна економіка є кроком уперед порівняно з командно-адміністративною системою. У 2000 році Україна істотно наблизилась до макроекономічної стабілізації. Обсяг національного виробництва почав зростати. Це дає підстави для сподівань, що з перебігом часу в Україні сформується зріла модель ринкової економіки. Ця модель, базуватиметься на індивідуалістсько-зважених цінностях, притаманних українській нації. Українець завжди почував себе завжди частиною громади і не протиставляв себе їй. Демонструвати свої переваги над іншими не вважалося доброчесністю. Особливості національного менталітету - індивідуалізм у праці та побуті й водночас до співпраці - були вміло використані в кооперативному русі 20-30-х років у Західній Україні [39,180].

Індивідуалістсько-зважені цінності передбачають відповідальну форму політичного правління. Вони несумісні з владою однієї політичної сили чи партії. Наш менталітет потребує представництва при владі різних політичних сил відповідно до їх підтримання народом. Необхідно, щоб представники в парламенті від різних верств населення, що мають різні погляди, брали участь в ухваленні зважених рішень і поділяли відповідальність за їхні наслідки.

Багато економістів вважають, що природу економічної системи визначають цінності суспільства та форма політичного правління. З нашого менталітету й цінностей випливає, що для України найпридатнішою є модель узгодженого вільного підприємництва. У цій моделі ринкової економіки забезпечується недоторканість приватної власності підприємства є прибуток. Перевага такої економічної моделі полягає в можливості досягнення згоди між урядом, підприємцями і працівниками з питань загальнонаціональних цілей та пріоритетів.

ВИСНОВКИ

Ринок -- сукупність продавців і покупців, які вступають між собою в економічні відносини з приводу купівлі-продажу різноманітних товарів і послуг за допомогою механізму узгодження цін на основі попиту і пропозиції.

Основними функціями ринку є ціноутворююча, стимулююча, регулююча, контролююча, конкурентостимулююча та ін.

Основними умовами функціонування ринку Є плюралізм власності, ринкова інфраструктура, державне регулювання економіки, наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинуте і досконале антимонопольне законодавство, наявність конкуренції, стабільні грошова та фінансова системи та ін.

Умовами виникнення ринку, товарного виробництва є суспільний поділ праці, зокрема його загальна та часткова форми, а також економічна відособленість товаровиробників, яка з моменту розпаду первіснообщинного ладу набуває форми приватної власності (трудової та нетрудової). Крім товарного виробництва, розрізняють натуральне та безпосередньо суспільне виробництво.

Товарне виробництво -- таке суспільне виробництво, за якого окремі продукти виробляють економічно відособлені виробники і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку продуктів, які внаслідок цього стають товарами. Основними формами товарного виробництва є просте і капіталістичне. До товарного виробництва існувало натуральне, а наступною суспільною формою виробництва (після товарного) буде безпосередньо суспільне виробництво.

Основними видами ринку, які формують його структуру, є фінансовий, ринки робочої сили, засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності, інформації, золота, валюти.

Основними типами ринків на різних етапах еволюції економічної системи є вільний, монополізований та регульований.

Інфраструктура ринку -- сукупність установ, інститутів, підприємств, служб тощо, які забезпечують рух товарів і послуг від виробника до споживача. До інфраструктури належать фондова біржа, біржа робочої сили, товарна біржа, банківські інститути, страхові, консультативні, аудиторські компанії, відповідна законодавча база та ін.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції" // Урядовий кур'єр.- 2004.- № 1.- C. 11-14.

2. Закон України "Про захист економічної конкуренції" // Урядовий кур'єр.- 2001.- № 50.- C. 5-12.

3. Базилевич В. Розвиток внутрішнього ринку в умовах глобалізації: тенденції та суперечності // Банківська справа.- 2004.- № 2.- C. 7-13.

4. Біляцький С., Ярова Н. Ринкова економіка - не панацея від усіх бід // Науковий світ з "Атестаційним вісником".- 2002.- № 8.- C. 12-13, 20-21.

5. Васильєва Н. Основні тенденції розвитку ринку інформаційних технологій та комунікацій // Економіст.- 2000.- № 10.- C. 69-71.

6. Гончарова Н. П. Наука и инновационный бизнес // Актуальні проблеми економіки.- 2003.- № 12.- C. 154-167.

7. Дерев'янкін Т., Костюшко О. Вітчизняна економічна думка про державу і суспільні інститути в системі ринкового господарства на рубежі XIX - XX ст. // Економіка України.- 2003.- № 11.- C. 74-79.

8. Деркач А., Панасюк Б. Концепція побудови соціальної ринкової економіки // Банківська справа.- 1999.- № 1.- C. 11-18.

9. Задоя А., Момот В. Формування системи нових ринкових відносин // Економіка України.- 2004.- № 5.- C. 44-50.

10. Калачова І. В. Статистика послуг: концептуальні основи реформування // Статистика України.- 2001.- № 4.- C. 24-28.

11. Калюжний В. Роль державних витрат та інвестицій у ринкових економіках // Вісник НБУ.- 2003.- № 9.- C. 58-62.

12. Кондрашихін А. Економічні аспекти управління ринком цінних паперів // Фінанси України.- 2003.- № 7.- C. 122-129.

13. Корінєв В. Л. Аналіз ціноутворюючих чинників // Актуальні проблеми економіки.- 2004.- № 10.- C. 101-107.

14. Корінько М. Д. Об'єктивність і суб'єктивізм інвестування (не безальтернативний погляд на проблеми інвестування) // Актуальні проблеми економіки.- 2002.- № 3.- C. 33-36.

15. Костусєв А. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми // Економіка України.- 2003.- № 8.- C. 13-19.- Закінчення. Поч. у № 7.

16. Костусєв О. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і перспективи // Економіка України.- 2003.- № 7.- C. 4-11.

17. Кузьминчук Н. Оцінювання розвитку ринку послуг виробничого характеру // Банківська справа.- 2001.- № 1.- C. 58-60.

18. Меламед М. Структура ВВП за категоріями доходу і критерії структурної політики // Вісник НБУ.-2002.- № 2.- C. 89-108.

19. Михайленко О. Методологічні аспекти структурування національної економіки і національного ринку // Економіка України.- 2003.- № 5.- C. 60-66.

20. Мортіков В. Взаємодія ринків капіталу і праці в перехідний період // Банківська справа.-2001.- № 5.- C. 13-16.

21. Про соціально-економічне становище Харківської області за січень-серпень 2003 року // Официальные ведомости 2003.- № 37/38.- C. 9-15.

22. Сизоненко В. О. Теорія підприємництва: здобутки і проблеми дослідження // Економіка України.- 2002.- № 9.- C. 45-51.

23. Соловйов О.В. Позитивні і негативні аспекти приєднання України до світової організації торгівлі // Економіка. Фінанси. Право.- 2001.- № 5.- C. 5-8.

24. Сорокін О. Рівень і характер конкуренції на національному ринку в контексті участі України у світових процесах інтеграції та глобалізації // Вісник НБУ.- 2003.- № 10.- C. 42-43.

25. Точилін В. Ринки базових галузей: напрями розвитку та державного регулювання // Економіст.- 2004.- № 3.- C. 57-59.

26. Червона Л. Г., Бєлікова О. Ю. Фондовий ринок в умовах трансформації економіки // Фінанси України.- 2001.- № 7.- C. 129-134.

27. Черкасова С. В. Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів // Фінанси України.- 2003.- № 10.- C. 130-134.

28. Чухно А. А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України // Економіка України.- 2001.- № 12.- C. 49-54.- Закінчення.