Оцінка економічної ефективності автоматизації підприємства

Курсова робота

на тему: Оцінка економічної ефективності автоматизації підприємства

Зміст

1. Вступ.

2. Технічний розвиток підприємства

3. Оцінка економічної ефективності автоматизації

3.1 Розрахунок капітальних вкладень, пов'язаних з автоматизацією

3.2 Розрахунок економічної ефективності автоматизації

4. Висновки

Перелік літератури

1. Вступ

Науково технічний прогрес це поступовий рух науки і техніки еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Одним з найважливіших напрямків НТП на сучасному етапі служить комплексна механізація і автоматизація виробництва.

Автоматизація виробництва застосування технічних засобів з метою повної або часткової заміни участі людини в процесах отримання, перетворення, передачі і використання енергії, матеріалів і інформації. Розрізнюють автоматизацію часткову, що охоплює окремі операції і процеси, і комплексну, автоматизуючий весь цикл робіт. У тому випадку, коли автоматизований процес реалізовується без безпосередньої участі людини, кажуть про повну автоматизацію цього процесу.

У промисловості перші автоматичні пристрої стали використовуватися в XVIII ст., наприклад, автоматичний супорт А.К. Нестерова для токарно-копіювальних станків (1720 м.); плавунові регулювальник рівня води в казані І.І. Ползунова (1765 м.); відцентровий регулювальник Дж. Уатта (G.Watt).

XIX вік ознаменований появою автоматичних пристроїв, діючих завдяки електриці це і магнітоелектричне реле П.Шиллінга (P.Shelleng) (1830 м.). Список цей довгий і плавно переходить у вік XX, коли всемогутня електроніка дозволила створити принципово нові електронні автоматичні пристрої.

Уперше слово «робот» прозвучало в 1920 р. У знаменитій п'єсі чеського письменника Карела Чапека « R.U.R.». Сьогодні існують три різновиди роботів: з жорсткою програмою дії, керовані операторами і діючі цілеспрямовано без втручання людини.

Широке застосування роботів з жорсткою програмою дії і роботів, керованих операторами знайшли своє застосування в машинобудуванні, виробництві електроніки, і інших виробництвах з використанням різного роду конвеєрного виробництва.

Рівень автоматизації характеризують ті ж показники, що і рівень механізації. Це коефіцієнт автоматизації виробництва, коефіцієнт автоматизації робіт і коефіцієнт автоматизації праці. Підвищення ефективності автоматизації виробництва здійснюється у наступних напрямах: вдосконалення методик техніко-економічного аналізу варіантів автоматизації певного об'єкту, обґрунтований вибір найбільш ефективного проекту і конкретних коштів автоматизації; забезпечення умов для інтенсивного використання коштів автоматизації, вдосконалення їх обслуговування; підвищення техніко-економічних характеристик обладнання, що випускається, та що використовується для автоматизації виробництва.

Автоматизація виробництва і управління виробництвом дозволяє заощадити фінансові, фізичні і людські ресурси для фірм, які застосовують роботизовану техніку в своєму виробництві і в допоміжних функціях.

Ядром, основою самої ж автоматизації виступає комп'ютерна техніка. Обчислю вальна техніка все більш широко використовується не тільки для автоматизації виробництва, але і в самих різних його сферах. Подібне залучення обчислювальної і мікроелектронної техніки в діяльності різних виробничих систем називається комп'ютеризацією виробництва.

Комп'ютеризація це основа технічного переозброєння виробництва, необхідна умова підвищення його ефективності. На базі ЕОМ і мікропроцесорів створюються технологічні комплекси, машини і обладнання, вимірювальні, регулюючі і інформаційні системи, ведуться проектно-конструкторські роботи і наукові дослідження, здійснюється інформаційне обслуговування, навчання і багато іншого, що забезпечує підвищення суспільної і індивідуальної продуктивності праці, створення умов для всебічного і гармонійного розвитку особистості.

Водночас дедалі більшу роль у житті суспільства відіграє інформатика. Термін, що поєднав у собі два слова “інформація" і “автоматики". Тому сучасний етап науково-технічного прогресу можна назвати комп'ютерно-інформаційним.

Комп'ютеризація має стати звичайним, повсякденним явищем: персональна електронно-обчислювальна машина (ПЕОМ) ввійде у побут та на виробництво, подібно до холодильника, пральної машини, телефону у побуті. Це стає можливим завдяки мініатюризації обчислювальних пристроїв, коли, наприклад у сучасному мікропроцесорі центральний обчислювальної системи розміщується на одному кристалі кремнію розміром кілька міліметрів. Подібний мікропроцесор виконує 40 тисяч операцій за секунду, що можна порівняти з продуктивністю величезних електро обчислювальних машин 60-х років, а ціна його на світовому ринку становить лише кілька доларів. За прогнозами, протягом найближчих 5-6 років світовий випуск ПЕОМ досягне 35 млн. штук на рік. Революційні зміни най важливіших параметрів електро обчислювальної техніки за останні десятиріччя призвели до кардинальних змін у галузі інформаційної техніки та технології, які можна визначити як перехід до так званої без паперової інформації.

Інформатика в житті сучасного суспільства починає набувати виняткового значення. Зокрема, вона може здійснювати серйозний вплив на інтенсифікацію економіки, насамперед шляхом забезпечення оптимальних зв'язків між галузями промисловості, окремими підприємствами, а також шляхом вдосконалення управління, що спирається на інформатику. Від чітко поставленої оперативної інформації значною мірою залежить дотримання виробничої дисципліни.

Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи традиційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні розвиток останніх на якісно новому рівні. Протягом тривалого періоду, коли економіка функціонувала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів -- персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останнього.

Первісними імпульсами запровадження новин (нововведень) на підприємствах служать не тільки суспільні потреби й результати фундаментальних наукових досліджень, а й використання зарубіжного прогресивного досвіду в галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання. За своїм характером інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв'язані види.

Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми організації різних типів виробництва й колективної праці тощо);

економічні -- методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;

соціальні -- різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, передовсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини та охорона довкілля; створення комфортних умов життя тощо);

юридичні -- нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи -- локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні). Якщо локальні новини (нововведення) ведуть переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють якогось істотного впливу на ефективність функціонування та розвитку цих підприємств, то глобальні, що здебільшого є революційними (принципово новими), кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, а завдяки цьому забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

2. Технічний розвиток підприємства

Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого її безпосередні розвиток через удосконалення й нарощування виробництва.

Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні котрої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:

Механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні);

коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);

рівень утилізації відходів виробництва;

рівень забруднення природного середовища;

частка екологічно чистої продукції.

Оцінку організаційно-технічного рівня різногалузевих підприємств потрібно прововодити періодично ( один раз на рік, кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступені технічної оснащеності праці персоналу, прогресивний рівень застосовуваної технології,технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва тощо.

Об'єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах.

Для методики оцінки загальної економічної ефективності організаційно-технічних заходів, інновацій використовують систему показників:

інтегральний ефект;

індекс рентабельності інновацій;

норма рентабельності;

період окупності.

Основні етапи і зв'язки з визначальним впливом на результати господарської діяльності технічного розвитку, а також у зв'язку з його багато спрямованістю і великою складністю важливе практичне значення має постійно здійснювана та збалансована за всіма елементами система економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:

установлення цілей -- визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;

підготовчий -- аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

варіантний вибір рішень -- розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

програмування (планування) робіт -- узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

супроводження реалізації програми -- контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть бути зв'язані з вирішенням проблем:

кардинального підвищення якості виготовленої продукції,

забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

розробки й широкого впровадження ресурсозберігаючих (передовсім енергозберігаючих) технологій;

скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;

здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища тощо.

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства стрижневими є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм (планів).

Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх -- певну групу цілеспрямованих заходів. Головним недоліком чинного нині в Україні порядку розробки програми (планів) технічного розвитку підприємства є механічне «підсумовування» різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої мають бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.

3. Оцінка економічної ефективності автоматизації

Ефективність виробничих інвестицій (капітальних вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) капіталовкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі.

По перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за розробки різних проектних і планових (прогнозних) документів, оптимізації розробки розподілу реальних інвестицій за різними формами відтворення основних фондів, оцінювання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства.

По друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпрозрахункового доходу).

По трете, з метою всебічного обґрунтування та аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників узагальнених і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення ( у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) капіталомісткість. Окрім узагальнених до системи входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції, тривалість інвестиційного циклу, величина соціального ефекту (як порівняти з соціальними нормативами), показники що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища.

По четверте, за визначення ефективності капітальних вкладень має бути виключний вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не потребує інвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не потребує капітальних вкладень. Це означає, що одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від зовнішнього використання введених раніше потужностей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, запровадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо.

У практиці господарювання підприємств приймаються різноманітні рішення, зв'язана ні з інвестуванням виробництва й соціальної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну ( оцінку доцільності).

Ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат

Показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність) на тому чи іншому підприємстві. Її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний період часу.

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти інших або інших. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення ліпшого з можливих проектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна й порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанта капітальних вкладень) базується на зіставленні показників абсолютної їхньої ефективності, а аналіз останньої здійснюється порівнянням нормативних, запланованих чи фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

3.1 Розрахунок капітальних вкладень

Як показують розрахунки за тривалий період часу, у середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати).

Інвестиції -- це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).

Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу -- інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприємства, так і окремі власники капіталу. Для сутнісно-змістової характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів інвестицій за окремими ознаками, тобто за їхнім функціонально-елементним складом. Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні -- на прямі й портфельні. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. Місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним, оскільки він не є реальним багатством і не має реальної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери та галузі суспільного виробництва).

Реальні інвестиції -- це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, а як наслідок -- одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась інша назва -- капітальні вкладення.

Зовнішні прямі інвестиції -- це вкладення капіталу за кордоном що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу у сферу розвитку й підвищення ефективності виробництва та інших напрямків діяльності суб'єктів господарювання.

Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато в чому залежить від пропорцій між державними та приватними інвестиціями. Природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств усе більшою ставатиме частка приватного капіталу в загальному обсязі інвестицій. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють валові й чисті капітальні вкладення. Валові капітальні вкладення -- це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури, а чисті -- витрати лише на розширене відтворення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

За чинними на підприємствах системами планування та обліку до складу капітальних вкладень включають: 1) вартість будівельно-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю; 3) інші капітальні роботи й витрати. До останніх належать: вартість земельних ділянок; роботи із глибокого розвідувального буріння на нафту, газ і термальну воду; проектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються, вартість не титульних тимчасових споруд, необхідних за будівництва виробничих об'єктів тощо.

Співвідношення між переліченими видами капітальних витрат характеризує елементно-технологічну структуру капітальних вкладень. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури капітальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості будівельно-монтажних робіт.

Склад суми капітальних вкладень пов'язаною з автоматизацією. Ця сума буде

складатися з слідуючих витрат:

1 вартість приладів і засобів автоматизації;

2 вартість монтажних матеріалів;

3 - вартість щитів;

4 - вартість електро-пневмоапаратури;

5 - транспортно-заготівельних витрат;

6 - витрат на монтаж системи автоматизації;

7 - витрат на проведення налагоджувальних робіт;

8 - інших капітальних витрат.

Витрати продуктів на преддефекацію вимірюються індукційними витратомірами типу ИР-51. Мікропроцесорний регулятор співвідношення МІК-21-05 який регулює співвідношення витрат. Електропневматичний перетворювач перетворює електричний сигнал в пневматичний. Виконавчий механізм типу ППР10-9М здійснює регулювання витрати.

Витрати продуктів вимірюються індукційними витратомірами ІР 51 Керуючий вплив формується електричним регулятором співвідношення МІК-21-05 і надходить на виконавчий механізм типу ППР10-9М.

Для необхідної точності регулювання стабілізації рН соку 1-ї сатурації використовується регулятор МІК - 21 - 05. Вимірювання рН відбувається за допомогою погружного датчика типу ДПГ. З якого сигнал попадає на вхід перетворювача рН-П 210. Регулювання тиску сатураційного газу здійснюється за допомогою перетворювача тиску типу ПС-28. Саме регулювання здійснюється за допомогою електричного регулятора МІК-25. Розрахункова вартість приладів наведено в таблиці 1.

Таблиця1 Розрахунок вартості приладів

Найменування приладів	Кількість, шт	Ціна за одиницю, грн	Вартість, грн
Індукційний витратомір ІР-51	2	400	800
Регулятор МіК 25	1	1440	1440
Електро-пневмоперетворювач ЕПП-3324	4	350	1400
Регулятор МіК-21-01	3	1380	4140
Датчик погружний ДПГ-4-5м	2	200	400
Перетворювач Рн П210	2	250	500
Перетворювач тиску РС-28	2	300	600
Виконавчий механізм ППР-10-9М	4	350	1400
Разом			10680

До монтажних матеріалів відносять матеріали, що забезпечують постійні інформаційні звязки приладів між собою, а також кріплення приладів.До монтажних матеріалів відносять кабельну продукцію, пневмокабелі, перфоровані лотки, що забезпечують захист кабелів від механічних пошкоджень, клемники та інше.

Обрані марки проводів(RG-58u, КВВГ 4х1.5, ПВС 3х0,7 і ПВД 6х1.0) забезпечують поставлені до них вимоги: кількість і переріз струмоведучих жил, надійнісь ізоляції. Відсутність першої букви А означає що жили мідні. Розрахунки вартості монтажних матеріалів наведено в таблиці 2.

Таблиця 2 - Розрахунок вартості монтажних матеріалів

Найменування монтажних ма- теріалів	Кількість метрів	Ціна за оди -ницю, грн	Вартість, грн
Кабель коаксіальний RG-58/U	60	5.75	345
Кабель АВВГ 3х2.5	5	1.85	9.25
Кабель ПВС 3х0.7	3	2.23	6.69
Трубка ПВД 6х1.0	100	1.75	175
Труба стальна 25х2.5	80	2	160
Всього			695.94

Для розміщення всіх засобів автоматизації встановлюється щит. Його розміри і тип обирають з стандартних щитів що випускаються промисловостю на даний час. Встановлений щит типу СКС 1886 має достатній обєм, площу лицьової панелі, і малу масу. Наявність в нього монтажної панелі полегшує монтаж приладів. Розрахунок вартості щита наведено в таблиці 3.

Таблиця - 3 Розрахунок вартості щита

Найменування щита	Кількість, шт	Ціна за одиницю, грн	Вартість, грн
Щит СКС 1886	1	1800	1800

Слідуючою складовою витрат повязаних з автоматизацією є витрати на пневмо і електроапаратуру. До електропневмоапаратури відноситься обладнання призначене для підключення основного обла -днання до мереж живленя, а також для можливості демонтажу приладів для ремонту під час роботи заводу.В середньому вартість електро-невмо апратури становить 20 % від загальної суми приладів. Вартість електро пневмо апаратури становить

В_а=

Транспортно - заготівельні витрати - це витрати на оплату транспортним компаніям за транспортування приладів, комісійні, вантажно-розвантажувальні роботи повязані з доставкою обладнання на під приємство, тимчасове зберігання на складах. Транспортуватися можуть окремі прилади, укрупнені вузли та цілі блоки (модулі). Вартість заготівельних робіт обчислюється в залежності від сумарної вартості приладів, монтажних матеріалів, щитів і апаратури і становить звичайно 4 %. Вартісь транспортно-заготівельних робіт становить:

В_тзр=

Далі розраховується вартість монтажних робіт

Монтажні роботи - це всі роботи повязані з встановленням приладів, прокладанням проводок-трас для групового прокладання проводок, встановлення відбірних присироїв та регулюючих органів та ін. Вартість монтажних робіт складає 18 %сумарної вартості приладів апаратури та щитів і розраховується за цією формулою:

В_мр=

Слідуючими розраховуються витрати на налагоджувальні роботи. Це витрати на заробітну плату робітникам що виконують роботи по наладці і повірці всіх приладів вартість таких робіт складає 20% від вартості, приладів щитів і апаратури, вартість витрат становить:

В_нр =

Також розраховуються інші витрати. Це різні відносно дрібні витрати які важко врахувати. Такі витрати становлять 15% вартості приладів, щитів, апаратури, монтажних матеріалів, транспортно - заготівельних витрат, витрат на монтажні та налагоджувальні роботи.

Обчислимо інші витрати:

В_і=

Загальна сума капітальних вкладень це сума всіх затрат підприємства на автоматизації станції дефекосатурації, тобто сумарна вартість приладів, щитів, апаратури, монтажних матеріалів, транс-портно - заготівельних витрат, витрат на монтажні та налагоджувальні роботи

В_кв=10680+2136+1800+695,94+612,47+2630,88+29232+7168,09 =24700,26 грн.

3.2 Економічна ефективність автоматизації технологічного процесу

Економічна ефективність автоматизації технологічного процесу тягне за собою як економію (збільшення виходу цукру, зменшення витрат на заробітну плату та спецодяг) так і збільшення витрат (в тому числі на амортизаційні відрахування, поточний ремонт та електроенергію).

Контроль та регулювання кожного параметру автоматизованого виробництва включає в себе вибір та використання тих технічних засобів, які в кожному окремому випадку забезпечують максимальний техніко-економічний ефект для кожного об'єкту.

Прилади і засоби автоматизації, які працюють в єдиній системі повинні відповідати вимогам відповідно до технічних параметрів кожної ланки системи, забезпечувати необхідну точність вимірювання фізичних величин і підтримувати їх значення на заданому рівні.

Для здобуття найкращого ефекту станцією дефекосатурації і зниження витрат на виході використовують технічні засоби автоматизованих систем які приводять до покращення умов праці та які мають найкращі можливості для слідкування за самим технологічним процесом та дають на виході економічний ефект такий як зменшення втрат цукру на виході на 0.06-0.1% внаслідок покращення очистки соку.

Визначаємо кількість додатково отриманого цукру за рахунок автоматизації для цього кількість переробленого буряку 176 тис. т. множимо на вихід цукру який становить 12%.

К-ть. до авт = т. цукру

Визначаємо кількість додатково отриманого цукру після впровадження систем автоматизації

К-ть. піс. авт.= т. цукру

Обчислюємо кількість додатково отриманого цукру за рахунок автоматизації шляхом знаходження різниці між обсягом виробництва цукру після і до автоматизації.

К-ть. = 21225,6 - 21120 = 105.6 т. цукру

Обчислюємо прибуток отриманий за рахунок автоматизації. Додаткова сума прибутку визначається шляхом множення прибутку від реалізації 1т. цукру на додатковий обсяг виробництва цукру.

Пр = грн.

Автоматизація також тягне за собою додаткові витрати. Це витрати на: амортизаційні відрахування;

додаткові витрати на електроенергію;

додаткові витрати на поточний ремонт.

Амортизаційні відрахування - систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання. Основні виробничі фонди діляться на групи. Відповідно до цих груп різні й норми амортизаційних відрахувань.

До першої групи відносять будівлі, споруди,їх структурні компоненти, передавальні пристрої, житлові будинки і тд. Електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно обчислювальні машини для автоматичної обробки інформації відносять до другої групи виробничих фондів.

Третя група виробничих фондів включає основні фонди не включені до перших двох груп.

Засоби автоматизації відносять саме до другої групи основних виробничих фондів.

Для цієї групи сума амортизаційних відрахувань становить 15 %.

Додаткові витрати на амортизацію становитимуть:

А_в= грн

Для підтримання приладів в робочому стані необхідно проводити ремонти. Розрізняють 3 типи ремонту:

капітальний ремонт найбільший за обсягом та складністю вид ремонту, передбачає повне розбирання, ремонт відпрацьованих деталей та вузлів, заміна тих, що не підлягають ремонту, регулювання й випробування під навантаженням.

середній ремонт передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьованих вузлів, випробування та регулювання.

малий ремонт полягає в заміні невеликою кількості зношених деталей, а також регулювання обладнання. Забезпечує дієздатність обладнання до наступного планового ремонту.

поточний ремонт передбачає заміну або відновлення окремих деталей або вузлів засобів праці, регулювальні операції.

Витрати на поточний ремонт становлять 4 % від витрат на амортизацію. Витрати на поточний ремонт становитимуть:

В_пр= грн.

Для розрахунку додаткових витрат на електроенергію потрібно спочатку розрахувати сумарну потужність всіх встановлених приладів.

Загальна потужність встановлених приладів становить 3кВт*год. З розрахунку вартості 1кВт*год 0.37 грн. то додаткові витрати на електроенергію, повязані з автоматизацією становитимуть

= 3,0*90*24*0.37 =2397,60 грн.

З проведених розрахунків можна визначити загальну суму додаткових витрат повязаних з автоматизацією

дв=82438+2198,24+2397,60=12839,22 грн.

Сума отримана за рахунок автоматизації становить різницю між сумою економії і сумою додаткових витрат.

П= 31680-12839,22=18840,22 грн.

Ефективність інвестицій обчислюється відношенням суми загальної економії до суми затрат. Ефективність капіталовкладень для даного проекту автоматизації становить:

Ер=.

Визначимо термін окупності капіталовкладень. Він показує за який час прибуток від автоматизації дорівнюватиме затратам на неї. Цей показник обернений до першого. Термін окупності становить:

Т= року

4 Висновки

В наш час впровадження автоматичних систем управління технологічним поцесом на підприємства будь-якої галузі є вигідним і необхідним. До факторів підвищнння ефективності в результаті автоматизації можна віднести :

підвищення якості продукції, що випускається;

забезпечення конкурентоспроможності підприєства ;

впровадження енергозберігаючих технологій;

зменшення обємів ручної праці;

зниження витрат сировин

зменшення відходів.

Таким чином автоматизація сприяє інтенсифікації харчових виробництв, дає істотний економічний ефект

Ефективність капіталовкладень оцінюється за коефіцієнтом економічної ефективності, який для системи автоматизації повинен становити не менше нормативного тобто 0,15. Для даної системи автоматизації коефіцієнт економічної ефективності становить 0,34 що свідчить про доцільність капіталовкладень в таку систему автоматизації.

Список використованої літератури

1. Економіка підприємства: Підручник/ За заг.ред. С.Ф.Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ,2000. - 528 с., іл..

2. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. Посіб. - К.: «Каравела», 2003. - 432 с.

3. Г.В.Савицкая “Анализ хозяйственной деятельности предприятий” Москва-Минск 1998.

4. “Основи економічної теорії” під редакцією С.В. Мочерного. Тернопіль 1993р.

5. Плоткін Я.Д., Янушкович О.К. - «Організація і планування виробництва на машинобудівному підприємстві».