Система управління собівартістю продукції

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та методичні основи формування системи управління собівартістю продукції

1.1 Собівартість продукції як економічна категорія та її місце серед витрат підприємства

1.2 Особливості формування собівартості продукції в сучасних умовах

1.3 Система управління собівартістю на підприємстві

Розділ 2. Дослідження собівартості продукції ВАТ „ Іскра”

2.1 Економічний аналіз витрат підприємства

2.2 Аналіз показників собівартості

2.3 Оцінка впливу чинників на формування собівартості продукції

Розділ 3. Напрями вдосконалення управління собівартістю промислової продукції

3.1 Організація раціонального використання ресурсів

3.2 Використання сучасних підходів до управління витратами

3.3 Вдосконалення калькулювання собівартості і ціни продукції

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження теми «Система управління собівартістю продукції та напрями її вдосконалення» полягає у тому, що в умовах сучасного ринку при нестабільності цілей підприємства, мінливості попиту та пропозиції, цін на матеріали та сировину, а також змінами у конкурентному середовищі, виникає необхідність формування системи управління собівартістю, пошуку шляхів її зниження.

Виникнення будь-якої підприємницької ідеї (створення нового бізнесу чи вдосконалення вже наявного) повинно бути підкріплене економічними розрахунками її доцільності щодо джерел формування майна, його використання, розрахунків з працівниками, власниками і державою, визначення витрат, доходів та прибутку, оцінки привабливості суб'єкта господарювання. Господарську діяльність потрібно організувати так, щоб окупити всі витрати та ще й отримати певний прибуток.

В процесі господарювання на підприємстві виникають витрати щодо вартості використаних виробничих запасів (сировини, матеріалів, робіт, послуг), оплати праці працівників, здійснених соціальних заходів, зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають витрати господарської діяльності суб'єктів підприємництва. В такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні всім суспільно-економічним формаціям. Національні економічні стандарти визначають витрати підприємства як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Витрати підприємства на рінні виробничих структурних підрозділів виступають у формі виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Виражені в грошовій формі затрати на витрачені засоби виробництва, оплату праці і соціальні заходи становлять собівартість продукції. Іншими словами, собівартість -- це сума всіх затрат на створення продукції, виражена у грошовій формі. Собівартість продукції -- це об'єктивна економічна категорія, її існування зумовлене, насамперед, тим, що кожне підприємство повинно в рамках собівартості замістити витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Економічне значення собівартості полягає і в тому, що вона показує величину затрат підприємства на виробництво продукції.

Собівартість продукції -- важливий економічний показник, який у великій мірі характеризує економічну ефективність виробництва. В ньому, мов у дзеркалі, відображаються результати господарської діяльності за той чи інший період. Аналізуючи рівень собівартості одиниці продукції, можна правильно розв'язати питання щодо доцільності вибору об'єктів підприємницької діяльності. Знаючи собівартість продукції, можна визначити рентабельність виробництва за кожним видом економічної діяльності, кожного об'єкта господарювання, розмір прибутків. На основі рівня собівартості одиниці вироблюваної продукції встановлюється рівень цін. Отже, питання собівартості, методи її обчислення мають велике значення. Від уміння правильно обчислювати, аналізувати собівартість продукції у великій мірі залежить рівень ефективності господарської діяльності та розвиток суб'єкта господарювання.

У собівартості продукції (робіт, послуг) знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання необоротних та оборотних активів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання. Собівартість як показник використовують для:

- оцінки рівня господарювання підприємства (за видами та об'єктами діяльності) та його структурних підрозділів;

- контролю за ефективністю витрачання природних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

- визначення економічної ефективності інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження заходів щодо забезпечення більш ефективного технологічного процесу господарювання;

- розробки і встановлення цін на продукцію (роботи, товари і послуги);

- визначення економічної доцільності та вигідності здійснення підприємницької діяльності за різними об'єктами господарювання.

Мета дослідження полягає в необхідності визначення та забезпечення ефективності функціонування підприємства, тобто пошуку джерел за рахунок яких може відбуватися зниження собівартості і таким чином зміцнення конкурентоспроможності ВАТ «Іскра» на ринку.

Предметом дослідження є вивчення витрат підприємства, що формують собівартість продукції, собівартості окремих видів продукції, та чинників зниження собівартості продукції.

Об'єктом дослідження є вивчення характеру та змісту діяльності Відкритого Акціонерного Товариства «Іскра», а також дослідження системи управління собівартістю продукції на підприємстві та пошуку шляхів її вдосконалення.

Суть теми «Система управління собівартістю продукції та напрями її вдосконалення» висвітлена у таких розділах як:

1.Теоретичні та методичні основи формування системи управління собівартістю продукції.

2.Дослідження собівартості продукції ВАТ «Іскра».

3.Напрями вдосконалення управління собівартістю промислової продукції.

У першому розділі охарактеризовано собівартість продукції як економічна категорія та її місце серед витрат підприємства, особливості формування собівартості в сучасних умовах та система управління собівартістю на підприємстві. У другому розділі проведено економічний аналіз витрат підприємства, аналіз показників собівартості та оцінку впливу чинників на формування собівартості продукції. У третьому розділі проводився пошук шляхів раціонального використання ресурсів, сучасних підходів до управління витратами та вдосконалення калькулювання собівартості і ціни продукції.

Дослідженням теми управління собівартістю продукції , їх аналізу пошуку шляхів зниження та оптимізації, а також методи розрахунку собівартості займаються як зарубіжні, так і вітчизняні фахівці сучасності : Є. Давидович, Р.Каплан, О. Пилипенко, І Білоусова, Л. Микитюк, Бойчик І., Покропивний С., Ю. Цал-Цалко та ін.

В процесі аналізу використовувалася документація ВАТ «Іскра», тобто Баланс підприємства, Звіт про фінансові результати, Звіт з праці, Звіт з виробництва за 2004-2005 роки, а також періодичні видання , монографії та підручники.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Повний обсяг роботи становить 151 сторінок комп'ютерного тексту, з них 105 сторінки основного тексту, 11 рисунок, 13 таблиць, список використаних джерел налічує 85 найменувань.

Розділ 1.Теоретичні та методологічні основи формування системи управління собівартістю продукції

1.1 Собівартість продукції як економічна категорія та її місце серед витрат підприємства

В процесі господарської діяльності кожне підприємство несе різні види витрат. Витратами, на думку Цал-Цалко Ю.С., визначаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства. [55,с.с.37] Іншими словами витрати - це поточні і одноразові витрачання грошових коштів підприємства на здійснення усіх господарських операцій

Сідун В.А. вважає, що витрати - це обсяг спожитих виробничих факторів (матеріальних, фінансових, трудових ресурсів), необхідних для здійснення підприємством господарської діяльності, направленої на отримання прибутку та максимізацію добробуту власників у грошовому виразі [46,с.329]. Проте на думку Мних Є.В., витратами є зменшення економічної вигоди внаслідок вибуття активів, або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу, якщо вони можуть бути достовірно оцінені.[25,с.359]

Бойчук І.М. стверджує, що для досягнення своєї основної мети - максимізації прибутку - підприємство повинно понести певну суму витрат. [15,с.297] Ці витрати спрямовуються на формування та використання усіх видів ресурсів. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та операційні витрати зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції - виготовлення продукції. Операційні витрати - це витрати його основної діяльності, пов'язаної з виробництвом та реалізацією продукції, яка забезпечує основну частину його доходу. Частина з них є циклічними і повторюваними, а інші існують постійно і незалежно від виробництва .Ясна річ, що будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність.

Бойчук І та Покропивний С , в основу класифікації витрат, поклали такі ознаки, як ступінь однорідності витрат, зв'язок з обсягом виробництва, та спосіб обчислення для окремих видів продукції.

За ступенем однорідності всі витрати за цією ознакою поділяються на елементні та комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними; це матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування. Комплексні витрати - різнорідні за своїм складом та охоплюють кілька елементів витрат ( загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

За способом обчислення для окремих видів продукції витрати підприємства поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо віднесені на його одиницю. Непрямі витрати не можна прямо віднести на той чи інший вид продукції, оскільки вони пов'язані з виготовленням різних виробів. До них належить заробітна плата управлінського та обслуговуючого персоналу, утримання та експлуатацію основних фондів.

На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх сума не залежить від кількості виготовленої продукції. До них належать витрати на експлуатацію та утримання будівель та споруд, управління. Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу їх можна розділити на пропорційні та непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата. Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати. До дегресуючих витрат належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти.

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва. На рисунку 1.3 показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від реалізації продукції. Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного обсягу є збитковим. За зростання обсягу виробництва частка постійних витрат в їхній загальній величині знижується , зменшуються збитки, і після досягнення критичного обсягу виробництво продукції стає рентабельним.

Підприємство здійснює багато різноманітних витрат грошових, матеріальних, трудових ресурсів, пов'язаних з різними видами його діяльності: операційною, фінансовою та інвестиційною. Це необхідно для забезпечення стабільного функціонування підприємства, зміцнення його конкурентної позиції на ринку.

Найбільшу частку серед усіх витрат підприємства мають операційні витрати, тобто витрати пов'язані з основною діяльністю підприємства та операціями, що її забезпечують. Ці витрати формують собівартість продукції, яку воно виготовляє. Таким чином, собівартість продукції - це вираження у грошовій формі поточних витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяльності підприємства ці витрати мають відшкодовуватися за рахунок доходу від продажу виготовленої продукції.

Чумаченко М. вважає, що виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних та грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції. Собівартість продукції - це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу [26,с.454]

Для розуміння поняття собівартості, як суми витрат, Петрович дає загальне визначення собівартості, яке включає три важливих положення. Перше - витрати показують скільки та яких ресурсів було використано. Друге - величина використаних ресурсів представлена у грошовому виразі. Гроші забезпечують єдність вимірювача, що дозволяє підсумувати різні види ресурсів. Третє - визначення собівартості (витрат) завжди співвідносяться з конкретними цілями, завданнями . Такими завданнями можуть бути виробництво продукції, функціонування відділу або інший вид чи предмет діяльності, для яких бажано визначити використання ресурсів у грошовому виразі. Отже, собівартість (витрати) - це грошовий вираз величини ресурсів, використаних з конкретною метою. [13,с.267]

Бойчук І. М. та Покропивний С. вважають, що вартісною формою витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартість продукції. Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці.

На думку Мельника Л.Г., собівартість продукції (робіт, послуг) - це грошове вираження витрат підприємства за збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що краще працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва ), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість продукції є одним з найважливіших показників господарської діяльності підприємства, в якому знаходяться зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес [14,с.174]

На думку Степаненка С.В., собівартість - це один з основних показників роботи підприємства, що використовується для визначення потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування; а також для формування цін.[16,с.201]

Поняття собівартості продукції базується на двох положеннях:

- це затрати на виробництво продукції, здійснювані на підприємстві;

- всі затрати, що включаються в собівартість, виражені в одній, загальній для всіх формі.

Перша характеристика служить для чіткого обстеження, кола затрат, що включаються в собівартість продукції. Друга характеристика викликана тим, що затрати на виробництво продукції здійснюються в багатьох формах. На виробництво і реалізацію продукції використовуються предмети праці (сировина, матеріали, енергія), жива праця (робочий час), знаряддя праці. Для їх обліку у виробництві застосовуються відповідні натуральні одиниці і паралельно - грошова оцінка. Ряд видів затрат має тільки грошовий вираз: затрати знарядь праці(устаткування, машин) - у формі амортизаційних відрахувань, частина продукту для суспільства - у формі податкових відрахувань, відрахувань до пенсійного фонду, на соціальне страхування.

Сідун В.Л. та Шегда А.М. стверджують, що собівартість продукції як економічна категорія є грошовим вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, по скільки у ній відображаються:

1)рівень організації виробничого процесу;

2)рівень розвитку техніки і її використання;

3)рівень організації управління підприємством

4)рівень організації і використання трудових ресурсів та рівень продуктивності праці .

Сідун В.А. дає наступні визначення собівартості:

- собівартість - це комплексний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, тобто витрати на заробітну платню робітників підприємств, а також частину чистого прибутку суспільства, яка призначена на соціальне страхування, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування;

- собівартість - це узагальнюючий показник, який характеризує ефективність роботи підприємства. В ній відбиваються всі сторони виробничо-господарської діяльності фірми;

- собівартість слугує базою ціни товару та її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в такому разі воно матиме збитки.

Осипов В.І. вважає, що собівартість продукції - це частина вартості продукції. Вартість продукції включає, окрім собівартості, також чистий дохід. Собівартість продукції показує в що обходиться виробництво і збут продукції окремим підприємствам. Собівартість продукції складається з затрат упредметненої праці, вираженої у затратах сировини, матеріалів, палива, енергії і частки знарядь праці(основних фондів), що зношується, і частини затрат живої праці, вираженої в заробітній платі і відрахуваннях на соціальне страхування, до пенсійного фонду, до бюджету. Таким чином, собівартість включає всю перенесену вартість і частину знов створеної на підприємстві вартості продукції.[25,с.445]

На думку Штепи Н.П., собівартість продукції - це грошова форма ресурсів, використаних у процесі її виробництва і реалізації [27,с.52]

Нападовська Л.В. визначає собівартість продукції, як якісний показник який характеризує ефективність діяльності підприємства. Від рівня собівартості безпосередньо залежить величина прибутку та рівень рентабельності. Чим ефективніше функціонує підприємство, тим менша собівартість продукції, тим більший прибуток і, таким чином вища рентабельність [37,с.169]

Отже, досліджуючи думки деяких вчених, ми дійшли висновку, що собівартість продукції - це грошовий еквівалент, сплачений за товари та послуги, які повинні принести поточні чи майбутні вигоди для організації. Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці.

Собівартість використовується як основний інструмент управління виробництвом та забезпечення діяльності підприємства на принципах комерційного розрахунку, що передбачає співставлення витрат підприємства з його доходами. Показник собівартості використовується для оцінки економічної ефективності використання основних і оборотних засобів виробництва, вибору оптимальних варіантів організації управління, внутрішньогосподарських і міжгосподарських економічних зв'язків, при вирішенні питань впровадження нової техніки і технології, підвищення якості продукції тощо.

Покропивний С.Ф. витрати, що включаються до собівартості продукції класифікує також за економічними елементами та калькуляційними статтями. За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи витрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво. Елементи витрат на виробництво включають:

1) матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія; віднімається вартість повернутих відходів);

2) оплата праці (всі форми основної заробітної плати виробничого персоналу);

3) відрахування на соціальні заходи (на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття) ;

4) амортизація основних фондів і нематеріальних активів ; інші операційні витрати (вартість робіт, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій ).

Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за такими статтями калькуляції:

1. сировина й матеріали;

2. купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організації;

3. паливо й енергія на технологічні цілі;

4. зворотні відходи(вираховуються);

5. основна заробітна плата;

6. додаткова заробітна плата;

7. відрахування на соціальні заходи;

8. витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

9. загально виробничі витрати;

10. втрати від браку;

11. інші виробничі витрати;

12. попутна продукція (вираховується).

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

Підвищення ролі та значення показника собівартості в управлінні виробництвом, в оцінці діяльності та стимулюванні колективів підприємств викликає необхідність класифікації собівартості за наступними характерними ознаками, найбільш поширеними в літературі.

Технологічна собівартість включає прямі витрати на робочому місці; характеризує рівень витрат на здійснення окремих технологічних операцій, на виготовлення окремих деталей, вузлів, тощо. Виробнича собівартість - це технологічна собівартість збільшена на суму витрат, пов'язаних з управлінням виробничими підрозділами, що випускають продукцію та характеризує рівень витрат на виготовлення продукції. Повна собівартість - це виробнича собівартість, збільшена на суму адміністративних витрат та витрат на збут та інтегрує загальні витрати підприємства, які пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції. Планова собівартість - це максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на наступний рік. Фактична - це сума фактично витрачених засобів на випущену продукцію. Індивідуальна характеризує витрати конкретного підприємства з випуску продукції; фірмова включає витрати на виробництво та реалізацію продукції по групі підприємств, що входять у фірму; галузева характеризує витрати на виробництво даного виду продукції по галузі.

Проте згідно з П(С)БО 16, собівартість буває таких двох основних видів:

- виробнича собівартість;

- собівартість реалізованої продукції.

Виробнича собівартість - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги. Вона включає матеріальні витрати на технологічні потреби, затрати на оплату праці основних виробничих робітників та загально виробничі витрати. Собівартість реалізованої продукції включає виробничу собівартість продукції, реалізованої протягом звітного періоду; нерозподілені постійні загально виробничі витрати; наднормативні виробничі витрати.

В процесі управління виробництвом серед основних економічних показників, таких як продуктивність праці, прибуток, матеріаломісткість, фондовіддача, показник якості продукції, що впливають на ефективність діяльності підприємства особливе місце посідає показник собівартості продукції. Проте, яким би не був важливим показник собівартості серед інших показників підприємства, він не в змозі осягнути весь процес виробничої діяльності підприємства. Саме тому, величезне значення має взаємозв'язок собівартості з цими показниками. Якщо в структурі собівартості значну частину займають витрати на оплату праці , або сировину та матеріали, чи амортизаційні витрати, то показник собівартості найбільш тісно пов'язаний з продуктивністю праці, матеріаломісткістю та фондовіддачею, які можуть бути факторами зниження собівартості. Використання останньої в свою чергу повинно супроводжуватися покращенням показника ефективності виробництва. Зростання продуктивності праці призводить до зменшення витрат на виробництво, а також зниження собівартості автоматично призводить до зниження матеріаломісткості Собівартість та прибуток є взаємопов'язаними показниками, які відображають різні сторони виробничої діяльності. Приріст прибутку за рахунок завищення цін при реалізації продукції, зростання частки високорентабельних виробів в загальному обсязі продукції, розширення об'єму виробництва, яке супроводжується збільшенням чисельності працівників достатньо часто перевищує економію через зниження собівартості продукції. Таким чином, зменшення собівартості продукції є основним джерелом прибутку. Зв'язок показників собівартості та фондовіддачі проявляється у покращенні використанні основних фондів, що відображається на підвищенні продуктивності праці, а також призводить до скорочення частки амортизаційних витрат в собівартості одиниці продукції. Отже, використання показника собівартості не тільки дозволяє показати підсумки виробничо-господарської діяльності, але і стимулює ефективному використанню усіх видів ресурсів. Показники собівартості продукції використовуються для оцінки і аналізу використання планових показників; визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому; оцінки фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і удосконалення виробництва та забезпечення планово-економічних і аналітичних розрахунків.

1.2 Особливості формування собівартості продукції в сучасних умовах

До початку організації виробничої діяльності керівництво кожного підприємства намагається оцінити можливу вигоду. Вигода виступає у вигляді перевищення ціни продажу товару підприємством (без податку на додану вартість і акцизного збору) над сумою витрат на його виготовлення (витрати виробництва) і збут. Собівартістю продукції називається грошовий вираз цих витрат. У загальному вигляді вона являє собою частину вартості товарів у оптових цінах і включає в себе: витрачені вихідні ресурси, частину вартості засобів праці, витрати на оплату живої праці і реалізацію продукції. Наочне ознайомлення зі структурою собівартості продукції дає нижченаведена схема.

Розглянемо методичні засади формування різних видів собівартості продукції відповідно до вітчизняного законодавства, тобто згідно П(с)БО 16 , собівартість буває таких видів:

1) виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);

2) собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

Виробнича собівартість - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги.

До виробничої собівартості включаються лише прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загально- виробничі витрати. Не включаються до виробничої собівартості, а списуються на витрати періоду, в якому вони були здійснені:

- понаднормові витрати і нестачі запасів;

- адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати

До прямих матеріальних затрат включають вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу продукції, придбаних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт затрат.

До прямих затрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, виконанням робіт, або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт затрат.

До інших прямих затрати, які безпосередньо відносять на конкретний об'єкт затрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних і майнових паїв, амортизацію, затрати на брак, які становлять вартість остаточно забракованої продукції(виробів, напівфабрикатів), та затрати на виправлення браку за вирахуванням:

- остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю;

- суми, що відшкодовуються працівниками, які допустили брак;

- суми, одержані від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби.

Загальновиробничі затрати поділяють на постійні і змінні. До змінних загально виробничих затрат належать затрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загально виробничі затрати розподіляють на кожен об'єкт затрат із використанням бази розподілу(годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих з затрат) відповідно до фактичної потужності звітного періоду. Фактична потужність - це фактичний обсяг діяльності, який існував у звітному періоді. До постійних загально виробничих затрат належать затрати на обслуговування та управління виробництва, що залишаються незмінними(або майже незмінними) відносно зміни обсягу діяльності.

Обчислення виробничої собівартості продукції підприємства здійснюється за наступною схемою:

1.формують виробничі витрати та визначають обсяги господарської діяльності за центами витрат;

2.визначають витрати, які формують виробничу собівартість продукції звітного періоду;

3.визначають витрати за об'єктами калькулювання та виробничу собівартість одиниці продукції.

Витрати підприємства виникають в процесі господарської діяльності при перетворенні ресурсів в новий продукт праці. Первинним осередком формування витрат є центр витрат, який визначається підприємством з метою планування та формування витрат, аналізу відхилень та виявлення резервів господарської діяльності. Центри витрат поділяються на дві групи: первинні та акумулюючі. До первинних центрів витрат відносять бригади, дільниці, відділи апарату управління, а до акумулюючих - центри за сферами використання активів - операційні, фінансові, інвестиційні, надзвичайних подій. Калькулювання можна охарактеризувати як комплексну систему економічних розрахунків затрат виробництва та віднесення їх безпосередньо на носії цих затрат (одиницю продукції, частину продукту, групу продуктів). Калькуляція дозволяє розраховувати та моделювати ціни на продукцію, здійснювати управління витратами, визначити фінансові результати та рентабельність господарської діяльності.

Важливою передумовою раціонального обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є правильне визначення об'єктів обліку та об'єктів калькулювання. Об'єктом обліку виробничих витрат є вироби, їх окремі частини групи виробів, виконані роботи, сукупність однорідних робіт, виробництва, процеси, фази й фази технологічних процесів (переділи), окремі операції. Об'єкт калькулювання - це одиниця продукції (робіт, послуг), тобто кінцевий продукт, виготовлений на підприємстві

Можна виділити три взаємопов'язані елементи процесу калькулювання собівартості:

- облік затрат на виробництво;

- облік виходу продукції (результату виробництва);

- обчислення питомої собівартості (собівартості одиниці продукції).

З обліком затрат на виробництво безпосередньо пов'язане калькулювання собівартості продукції, яке включає групування витрат, віднесення їх на об'єкти обліку затрат та калькулювання собівартості окремих видів виробів. Групування затрат призначене для вирішення конкретних завдань. Оскільки всіх їх передбачити неможливо, тому системи калькулювання собівартості продукції мають бути спрямовані на вирішення найтиповіших із них. До таких проблем можна віднести:

1) планування, контроль та обчислення собівартості одиниці продукції для формування ціни;

2) оцінку матеріальних цінностей та складання форм фінансової звітності.

Голов С.Ф. вважає, що можна виділити три основні напрями (цілі) здійснення обліку виробничих затрат і калькулювання собівартості продукції:

- планування та контроль діяльності;

- прийняття управлінських рішень;

- оцінка залишків запасів та обчислення фінансового результату [9,с.80]

Для реалізації вказаних цілей на підприємствах необхідно формувати такі види собівартості:

a) собівартість центру відповідальності - для планування та контролю за технологічними процесами, а також діяльністю відповідальних виконавців;

b) повну виробничу собівартість - для формування цін та інших оперативних рішень за нормальних обставин;

c) пряму виробничу собівартість (неповна або маржинальна) - для визначення цін та інших оперативних рішень і за специфічних обставин (в умовах недозавантаження потужностей).

Собівартість центру відповідальності включає сукупність затрат на виготовлення відповідним центром усієї продукції та містить лише ті статті затрат, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу. Собівартість центру відповідальності застосовується для контролю та оцінки діяльності центру.

Повна виробнича собівартість - включає змінні затрати і постійні виробничі затрати, які доцільно віднести на собівартість конкретного виду продукції.

Пряма виробнича собівартість (неповна, або маржинальна) включає змінні затрати, які можна прямо віднести на собівартість конкретного виду продукції.

Крім розглянутих видів, існують форми собівартості, які можуть набувати кожного розглянутого виду, а саме: планова, нормативна та фактична.

Планова собівартість - це вид собівартості, основою якої є середні норми витрачання різних видів ресурсів. Планова собівартість розраховується на рік та за кварталами і протягом року не змінюється. Вона є максимально допустимою величиною, відхилення в більшу сторону від якої вважається небажаним явищем.

Нормативна собівартість - це вид собівартості, яка ґрунтується на використанні нормативного методу обліку затрат та калькулювання собівартості продукції або його елементів. На відміну від планової, нормативна собівартість змінюється відповідно до змін норм і нормативів, а розраховується на основі поточних норм витрачання матеріальних і трудових ресурсів.

Фактична собівартість характеризує величину фактичних затрат, які існували в процесі виробництва та реалізації продукції [5,с.59]

Для вірного відображення інформації про витрати, які формують виробничу собівартість, необхідно використовувати такі методи формування витрат за калькуляційними об'єктами:

- нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюються по нормах);

- параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

- розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі -- пропорційно заробітній платі). Витрати, які формують виробничу собівартість - це всі витрати при здійсненні технологічного процесу виготовлення продукції. Ці витрати визначаються за формулою:

ВС=МВ+ВОП+ВСЗ+А+Ін, (1.1)

ВС - виробнича собівартість;

МВ - матеріальні витрати;

ВОП - витрати на оплату праці;

ВСЗ - витрати на соціальні заходи;

А - амортизація;

Ін - інші виробничі витрати.

Залежно від особливостей виготовлення продукції, використаних технологічних процесів і форм організації виробництва застосовують різні способи розробки калькуляції. Відомі різні способи калькулювання собівартості продукції: розрахунок за прямою ознакою, додавання затрат, вилучення затрат, коефіцієнтний, пропорційний(індексний), комбінований і нормативний.

Спосіб розрахунку за прямою ознакою використовується тоді, коли на підприємстві випускається один вид продукції, причому залишки запасів не враховуються, вони або відсутні , або зберігається їх стабільність. Собівартість одиниці продукції визначається за формулою:

С= (1.2)

де С - собівартість одиниці продукції.

За способом додавання затрат собівартість одиниці продукції визначається шляхом послідовного додавання затрат за окремими процесами (окремими деталями виробу).

Спосіб вилучення затрат застосовується для визначення собівартості одиниці продукції основного продукту під час виготовлення кількох видів продукції. Використання цього способу базується на припущенні, що один із продуктів є основним, а інші належать до супутньої продукції. Собівартість одиниці основної продукції визначається за такою формулою:

С= (1.3)

Суть коефіцієнтного способу, полягає в переведенні всіх продуктів, згідно з коефіцієнтами на основі затрат, в умовні одиниці. При цьому один із продуктів приймається за стандарт, якому відповідає коефіцієнт 1, а собівартість усіх інших продуктів розраховується як добуток стандартного зразка на відповідний коефіцієнт. Цей спосіб застосовується при визначенні собівартості одночасно виготовлених кількох видів продукції з подібними конструктивними та технологічними властивостями.

Пропорційний (індексний) спосіб застосовується під час калькулювання собівартості продукції в умовах комплексного виробництва. Суть його полягає в розподілі затрат між сукупно виготовленими видами продукції пропорційно базі розподілу. Собівартість одиниці продукції розраховується за формулою:

С= (1.4)

При комбінованому способі калькулювання собівартості одиниці продукції використовують не один, а кілька способів одночасно. Розглянуті способи калькулювання можуть бути використані в різноманітних галузях підприємницької діяльності, але всі вони базуються на минулих затратах, а тому унеможливлюють в оперативному порядку виявляти відхилення фактичних затрат від планових. Цього недоліку позбавлений нормативний спосіб.

Нормативний спосіб ґрунтується на розподілі всіх фактичних затрат на затрати за нормами та відхиленнями від норм, забезпечуючи оперативний вплив на економіку всього підприємства.

Собівартість реалізованої продукції безпосередньо формує витрати підприємства та забезпечує його доходи при передачі продукції покупцям. Витрати визначаються як добуток кількості реалізованої продукції на її виробничу собівартість:

СРП = КРП*ВС, (1.5)

де СРП- собівартість реалізованої продукції;

КРП - кількість реалізованої продукції;

ВС - виробнича собівартість одиниці продукції

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) включає:

1) виробничу собівартість продукції(робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду;

2) нерозподілені постійні загально виробничі затрати;

3) наднормативні виробничі затрати.

До адміністративних затрат належать:

- загальні корпоративні затрати(організаційні, на проведення річних зборів, представницькі);

- на службові відрядження й утримування апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів(операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, охорона)

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна);

- на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс);

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

- податки, збори та інші обов'язкові платежі (крім тих, що включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

- за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші затрати загальногосподарського призначення.

Затрати на збут включають затрати, пов'язанні з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

1) на пакувальні матеріали для затарювання готової продукції на складах;

2) на оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

3) на рекламу та дослідження ринку(маркетинг);

4) на передпродажну підготовку товарів;

5) на відрядження працівників, зайнятих збутом;

6) на утримування основних засобів, інших матеріальних необоротних активів,(операційна оренда, страхування, амортизації, ремонт, охорона);

7) на транспортування й страхування готової продукції(товарів), на гарантійний ремонт і обслуговування;

8) інші затрати, пов'язанні із збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До інших операційних затрат включають:

- затрати на дослідження та розробки відповідно до П(С)БО8 „Не матеріальні активи”;

- собівартість реалізованої іноземної валюти,

- собівартість реалізованих виробничих запасів,

- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

- витрати від знецінення запасів;

- нестачі й витрати від псування цінностей;

- визнанні штрафи, пеня, неустойка;

- інші затрати операційної діяльності [24,с.355]

Основними показниками собівартості продукції, що використовуються в господарській практиці є:

1.Собівартість окремого виду продукції визначається за формулою:

С=С*q, (1.6)

де С- собівартість одиниці даного виду продукції, грн..;

q- кількість продукції.

2.Загальна собівартість усієї продукції :

С=, (1.7)

n- кількість найменувань продукції

3.Собівартість одиниці продукції, показує в яку суму обходиться виробництво одиниці продукції в середньому та визначається за формулою:

С=, (1.8)

4.Рівень собівартості - відносний показник, який показує скільки копійок витрат міститься в 1грн. ціни.

Р== (1.9)

5.Розмір зміни (%) собівартості порівняної товарної продукції.

%=()-100, (1.10)

де С, С - собівартість одиниці порівняної продукції у звітному і базовому роках. Порівняною продукцією вважається та яка випускалась і в минулому, і у звітному році.

Таким чином, ми дійшли висновку, що собівартість продукції формується за рахунок поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Проте підприємство постійно прагне знижувати витрати, оскільки вони зменшують економічну вигоду внаслідок вибуття активів, збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу.

1.3 Система управління собівартістю на підприємстві

Сьогодні українським підприємствам надається право самостійно розробляти власні виробничі програми, плани виробничого і соціального розвитку, визначити стратегії цінової політики, а отже суттєво зростає відповідальність керівників за прийняті рішення. Для прийняття оперативних і ефективних рішень керівникам необхідна достовірна інформація про фінансово-господарську діяльність підприємства. У сучасних умовах процес управління підприємством значно ускладнився у зв'язку з наданням підприємству повної господарської та фінансової самостійності. Господарська самостійність полягає у вільному виборі організаційної форми підприємства, виду діяльності, партнерів по бізнесу, визначенні ринків збуту продукції (товарів, робіт) тощо. Фінансова самостійність підприємства полягає в його повному самофінансуванні, формуванні фінансової стратегії, політики ціноутворення тощо. Сучасне управління -- це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.

Відомий англійський економіст Альфред Маршал (1842-- 1924) виділив управління в окремий фактор виробництва поряд із трьома традиційними -- капіталом, працею, землею. Суть управлінської діяльності полягає у впливі на процес через прийняття рішень. Необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор (1856--1915). Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила корінним чином змінити організацію і управління, а значить і ефективність виробництва. Ф. Тейлор розглядав управління як мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом.

Управління підприємством - це постійний і системний вплив на діяльність його структурних підрозділів для забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного результату [24,с.35]

Нападовська Л.В. вважає, що підприємницьку діяльність можна здійснювати в різних галузях економіки і у різних організаційно - правових формах. Успіх бізнесу безпосередньо залежить від ефективного використання в процесі господарських операцій наявних ресурсів [37,с.138] Відтак будь-яка підприємницька діяльність складається з трьох взаємопов'язаних елементів: інвестиційної, операційної та фінансової діяльності. Для узгодження різних видів діяльності існує специфічна функція - управління. Управління забезпечує планування, організацію, мотивацію, контроль та регулювання діяльності.

Планування - це визначення мети розвитку суб'єкта господарювання та засобів її досягнення, передбачення плану дій трудового колективу на певний період.

В управлінській діяльності планування слугує основою для прийняття управлінських рішень.

Організація - це діяльність, що спрямована на створення та розвиток об'єкта управління, включає регламентацію окремих елементів процесу управління і залежно від об'єкта поділяється на організацію виробництва, організацію праці й організацію управління.

Завдання координації є забезпечення необхідної узгодженості дій працівників підприємства, тобто координація їхніх дій відповідно до плану.

Функція регулювання полягає в збережені режиму функціонування об'єкта управління, забезпеченні нормального проходження виробничих процесів на підприємстві.

Мотивація - це процес стимулювання трудового колективу або окремого працівника до діяльності , що забезпечує досягнення найкращих результатів.

Контроль - процес перевірки виконання прийнятих рішень та оцінки досягнутих за певних період результатів, порівняння досягнутого з очікуваним і поточне коригування діяльності, що в сукупності забезпечує виконання завдань на належному рівні.

До процесів контролю належать:

Ш визначення результатів діяльності на основі зіставлення результатів здійснення рішень із запланованими;

Ш порівняння показників очікуваного і фактичного виконання планів;

Ш аналіз ймовірних відхилень від запланованих показників;

Ш перевірка припущень ;

Ш перевірка методичної та змістової узгодженості планового процесу.

Таким чином , управління - це сукупність взаємопов'язаних процесів

планування, організації, координації, регулювання, мотивації та контролю, які забезпечують практичну реалізацію цілей підприємства.

Досягнення будь-якої мети можливе тільки в разі плідної праці колективу підприємства. Тому необхідно організувати діяльність персоналу, узгодити його зусилля та, врахувавши інтереси людей, заохотити їх. Контроль забезпечує порівняння досягнутих результатів із запланованими.

Процес управління на підприємстві - неперервна взаємодія та координація дій персоналу з виконання функцій управління для досягнення мети господарської діяльності.

На думку Шеремети А.Д., суть управлінської діяльності полягає у здійсненні впливу на процес шляхом прийняття рішень.

Необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Зміст управління визначається суспільною діяльністю людей, і тому, як особливий вид трудової діяльності, воно виконує ряд функцій:

1. Вивчення потреб споживачів та закономірностей їх формування.

2.Зіставлення потреб з можливостями їх задоволення та ресурсів.

3.Планування діяльності трудових колективів.

4.Організація спільної праці всіх суб'єктів виробничого процесу .

5.Мотивація до спільних погоджених дій .

6.Контроль за результатами діяльності.

Вивчення потреб споживачів та закономірностей їх формування передбачає врахування різноманітності потреб, які змінюються. Тому з цією функцією межують функції маркетингу та інновацій. Вони спрямовані на залучення нових споживачів, створення нових ринків збуту, формування нових потреб у потенційних клієнтів, що пов'язане з розробкою нових видів продукції. З точки зору необхідності задоволення потреб, слід користуватись принципом - максимум результативності при раціональних витратах. Управління за допомогою цієї функції повинно забезпечувати відповідність мети виробництва засобами її досягнення. Планування - це процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та спрямування індивідуальних і колективних цілей (завдань ) на одержання загального кінцевого результату. Організація передбачає формування структури керованої системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками підприємства для досягнення загальної мети діяльності. Мотивація - це причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій з метою забезпечення досягнення поставленої мети. На підприємстві повинні бути створені такі умови, за яких виконавці відчуватимуть, що вони задовольнять свої особисті потреби тільки тоді, коли буде досягнута ціль підприємства в цілому. Контролююча функція полягає у встановленні параметрів діяльності підприємства, їх вимірюванні та порівнянні із запланованими, а за необхідності - коригуванні цієї діяльності для поліпшення результатів роботи [31,с.43].

Ці основні функції тісно пов'язані між собою в єдиному процесі управління. Ігнорування вивчення потреб споживачів, можливостей ресурсного забезпечення їх задоволення, не задовільне планування, слабка мотивація тощо негативно впливають на кінцеві показники діяльності.

Власне до управління Шеремета А.Д. відніс останню групу і вважав, що процес управління полягає у тому, щоб передбачати, організовувати, узгоджувати, розпоряджатися та контролювати.

Голов С.Ф. вважає, що в управлінні сучасною економікою зазвичай керуються такими принципами:

а) чіткий розподіл праці ;

б) додержання дисципліни і порядку;

в) повноваження і відповідальність;

г) використання мотивації високопродуктивної праці;

д) забезпечення рівної справедливості для всіх;

е) впевненість у постійності і стабільності роботи;

є) дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно з ієрархічним ланцюгом;

ж) заохочення ініціативи.

Методи управління поділяються на:

- економічні;

- адміністративно - правові;

- соціально - економічні;

Економічні методи управління - це прийоми і способи управління, в основі яких лежить використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають матеріальну відповідальність; ціноутворення; державне редагування; стимулювання; податки. Адміністративно - правові методи управління передбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей у процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються законодавчими актами; інструкціями; положеннями; наказами і розпорядженнями. Адміністративно - правові методи передбачають і застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій. Соціально - психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, вивчення середовища виробництва, громадської думки [5,с.61].