Домогосподарство становить собою економічну одиницю, що складається з однієї чи більше осіб, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва (робочою силою, а інколи і засобами виробництва) і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів і послуг, а також здійснює заощадження з метою задоволення своїх потреб. На практиці домогосподарство функціонує у вигляді сім'ї та її діяльності: скільки сімей в суспільстві, стільки й домогосподарств.

Домогосподарства в кожному суспільстві виконують функції споживання, постачання факторів виробництва і заощадження. Функція споживання полягає в тому, що домогосподарства, основними споживачами матеріальних і нематеріальних благ. В кінцевому плані вся виробнича діяльність суспільства орієнтується на задоволення потреб домогосподарства. Здійснюючи споживання, домогосподарства сприяють зростанню попиту на товари і послуги, а через нього роблять вплив на розвиток виробництва. Функція постачання полягає в тому, що домогосподарства, будучи соціально-економічними одиницями, де відтворюється робоча сила, а інколи і засоби виробництва, передають ці фактори виробництва діловим одиницям - підприємствам, організаціям тощо. Функцію заощадження домогосподарство виконує тоді, коли частину доходу, що не використовується ним впродовж поточного періоду, перетворює на заощадження, які за певних обставин можуть стати потужним джерелом економічного розвитку суспільства в цілому.

З точки зору мікроекономічного рівня господарювання провідною функцією виступає функція споживання. Це обумовлено тим, що раніше ніж будуть реалізовані інші функції, домогосподарство повинне споживати матеріальні та духовні блага. При цьому його потреби є варіаційною величиною, а рівень доходів - наявна величина, яка з фінансового боку встановлює межу задоволення потреб. На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу і ціни на блага.

Кожне домогосподарство прагне реалізувати той фінансово можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність.

На попит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими є: переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна господарства. Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження. Можливі три типи реакції домогосподарства як споживача на зміну доходу:

Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задовольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарство продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Продаючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної плати (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отримують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості - не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід.

Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або більше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і вільним часом.

Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задовольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарство продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Продаючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної плати (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отримують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості - не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або більше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і вільним часом.

Бюджетне обмеження в цьому разі матиме вигляд:

(2.1)

де W - ставка заробітної плати;

Т - загальний фонд часу;

F - вільний час;

Р - ціна споживчого блага;

Х - обсяг споживання блага (агрегат усіх благ, крім вільного часу).

Розв'язання рівняння відносно Х трансформує бюджетне обмеження у такий вираз:

(2.2)

Якщо індивід має звичайні переваги відносно Х та F, знаходження оптимального плану споживання відбувається аналогічно до викладеного в § 3 цього розділу підходу, тобто гранична норма заміни між вільним часом і споживанням блага Х має дорівнювати співвідношенню ставки заробітної плати та продажної ціни блага Х .

Знаючи оптимальний вільний час, просто обчислити оптимальну величину робочого часу. Для цього від загального фонду часу T віднімають вільний час, тобто T - F' = L*, де L* - оптимальний робочий час.

Ситуація може змінитися, якщо домогосподарство отримує незалежний від праці доход (прибуток, ренту, відсоток, соціальну допомогу тощо). Це призведе до паралельного зсуву бюджетного обмеження догори та зміни оптимального плану. Залежно від порядку переваг індивіда це може зумовити або скорочення вільного часу і збільшення робочого, або, що вірогідніше, збільшення вільного часу. В екстремальному випадку зростання доходів, що не залежать від чинника праці, може привести до того, що в оптимальному плані домогосподарства значення вільного часу дорівнюватиме загальному фонду часу, отже, індивід взагалі не працюватиме.

За даними держкомстату України середньомісячні загальні доходи одного домогосподарства у І кварталі 2008 р. склали 1658 грн. Міське домогосподарство отримувало в середньому за місяць 1751 грн., сільське - 1451 грн. У середньому на одного члена домогосподарства загальні доходи становили 638 грн. на місяць, у міських домогосподарствах - 689 грн., у сільських - 530 грн. Рівень середньомісячних загальних доходів однієї особи майже на третину перевищив рівень встановленого на цей період прожиткового мінімуму (492 грн.). Слід зазначити, що темп росту середньодушових загальних доходів у І кварталі 2008р. порівняно з аналогічним періодом минулого року перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 118,8% проти 110,2%.

Частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 38%. Серед мешканців міст ця група становила третину, серед селян - половину населення.

Співвідношення загальних доходів 10% найбільш та найменш забезпеченого населення становило 6,3 рази, у тому числі серед міського населення - 5,7 рази, сільського - 6,1 рази. Мінімальний рівень загальних доходів серед 10% найбільш забезпеченого населення перевищував максимальний серед 10% найменш забезпеченого населення, як у цілому по Україні, так і серед сільських жителів у 4 рази, серед міських - у 3,9 рази. Найбільш заможні 20% населення отримували 37% усіх загальних доходів.

Розмір отриманих пільг та субсидій (готівкових та безготівкових) на оплату житла, комунальних продуктів та послуг у розрахунку на пересічне домогосподарство становив 21 грн. на місяць, у тому числі серед міських домогосподарств - 23 грн., сільських - 16 грн.

Свої потреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів, які надходили з різних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічного домогосподарства у І кварталі 2008р. склали 1725 грн., міського - 1804 грн., сільського - 1548 грн. і зросли порівняно з січнем-березнем 2007р. у цілому по Україні на 18%, в міських поселеннях - на 20%, у сільській місцевості - на 13%. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становили відповідно 663 грн., 710 грн. та 565 грн.

Продовжувалися позитивні зміни у структурі формування ресурсів домогосподарств. Збільшилася частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств з 84% у січні-березні 2007р. до 87% у І кварталі 2008р.

Більше половини сукупних ресурсів домогосподарств складали доходи від зайнятості, частка яких порівняно з І кварталом 2007р. зросла на 5 в.п., в основному за рахунок збільшення з 46% до 50% частки оплати праці.

Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги та субсидії) становили понад чверть сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель - майже одинадцяту частину. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 6%. Залишалася низькою частка доходів від підприємницької діяльності та само зайнятості - 5%.

Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств.

Більше трьох п'ятих сукупних ресурсів міських домогосподарств становили доходи від зайнятості (їх частка порівняно з I кварталом минулого року збільшилася на 5 в.п.), 23% - пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, 2% - доходи від особистого підсобного господарства (їх частки зменшилися на 1 в.п. кожна).

У формуванні сукупних ресурсів сільських домогосподарств продовжилися позитивні структурні зрушення: частка доходів від зайнятості збільшилася на 4 в.п. і склала найбільшу частину (третину) сукупних ресурсів. Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких порівняно з січнем-березнем 2007р. не змінилася і склала 28%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на 4 в.п. і склала чверть сукупних ресурсів сільських домогосподарств.

У домогосподарствах з дітьми 64% ресурсів формували доходи від зайнятості (у січні-березні 2007р. - 58%), сьому частину - пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівкові та безготівкові), частка яких порівняно з відповідним періодом минулого року зменшилася на 1 в.п. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель зменшилася на 1,7 в.п. і склала десяту частину сукупних ресурсів цієї групи домогосподарств.

У домогосподарствах без дітей 47% ресурсів складали доходи від зайнятості (у січні-березні 2007р. - 43%), пенсії, стипендії, соціальні допомоги, як і у І кварталі 2007р., - 35%, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель - 8% (11%).

У структурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарств першого дециля частки пенсій, стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою, вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель, були більшими, ніж у заможних домогосподарствах останнього дециля.

У домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму 28% ресурсів формувалося за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допомог, наданих готівкою. Восьму частину їх ресурсів становили доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель.

Частка пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 1%, першого та останнього децилів - відповідно 0,7 та 0,8%. Однак, суми цих пільг та субсидій, отриманих у середньому одним домогосподарством з доходами нижче прожиткового мінімуму та з групи 10% найменш забезпечених, були відповідно в 2,3 та в 4 рази нижче, ніж у групі заможного населення.

Пільги на оплату санаторно-курортних путівок, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування, послуг транспорту та зв'язку становили у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму 0,3%, першого дециля - відповідно 0,1%, а серед найбільш заможних домогосподарств останнього дециля - 0,7%. Вартість цих пільг, отриманих одним заможним домогосподарством, перевищувала відповідні показники серед домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та найменш забезпечених домогосподарств відповідно у 8 та 14 разів.

3. Витрати домогосподарств на споживання

4. Значення домогосподарств в економіці суспільства

Суспільне виробництво як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об'єднання тощо) е виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Для існування людського суспільства виробництво має постій-но відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останнього - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.

Відновлення робочої сили пов'язане з відновленням працездатності її і у ширшому розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки працівників відповідної кваліфікації тощо.

На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) мають бути замінені на нові чи відремонтовані, а використане паливо - відновлене. Відтворення не може відбуватися і без відновлення предметів праці (запасів сировини).

Складовими процесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних і повітряних просторів тощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання таких не відтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук на основі наукових досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.

Отже, обов'язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натурально-речова частина у вигляді відновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває проблема пропорційності - певних кількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства суспільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення пропорційного процесу відтворення була розроблена відомим французьким економістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. Значним здобутком стали схеми суспільного відтворення К. Маркса. Використовуючи закладені в Марксових схемах принципи пропорційності, моделі відтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із США російського походження, лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв та економіст із колишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л. В. Канторович та ін.

Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробництва, середовища існування здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов'язковою складовою процесу відтворення є його суспільний бік як форма існування продуктивних сил.

За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціально-економічні відносини виробництва, що відповідають цій економічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або як власника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринкової економіки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою родину, знову мусить найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавши товари, може як власник виробництва або його представник наймати працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до соціальне орієнтованого ринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробництва та його результатів - виготовлених товарів і послуг. Поступово зростає прошарок власників засобів виробництва, еволюціонують відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.

Вихідний пункт руху суспільного продукту - виробництво, кінцевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва.

Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробництва і робочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією руху суспільного продукту, при якому визначаються частки різних соціальних верств та індивідуумів у цьому продукті. Принципи розподілу відповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. В свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція до зрівнялівки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим і споживання.

Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється в самому виробництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов'язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягається спільними, взаємодоповнюючими зусиллями менеджерів, механіків, програмістів та ін., між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здійснюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробництву або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два види споживання: виробниче і особисте.

Виробниче споживання характеризується використанням засобів виробництва і робочої сили для виготовлення продукту: машин, будівель, хліба, м'яса, молока тощо.

Особисте споживання - це процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурному та професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є просто фізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Особисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов'язані та впливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесу відтворення.

Відомо два види відтворення: просте і розширене. Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фактори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси - уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні просте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються, в традиційних укладах їх економіки.

Розширене відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об'єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.

На попит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими є переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства.

Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудеться паралельний зсув бюджетного обмеження догори; якщо знижується - то донизу. Відповідно до цього індивід переходитиме до інших порівняно з вихідним споживчих планів. Перенесені на окремий графік криві, що відображають залежність попиту на окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше це зробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції споживача на зміну доходу:

а) зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі;

б) зміна обсягу споживання блага в протилежному напрямі;

в) відсутність реакції попиту на зміну доходу. Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі та нижчі блага.

Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням - знижується. Типовим прикладом можуть бути блага, що задовольняють духовні потреби.

Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням доходу знижується, а зі зменшенням - зростає. Це, наприклад, блага, що задовольняють фізичні (особливо фізіологічні) потреби, як-то потреби в певних видах продуктів харчування.

Ступінь реакції попиту на зміну доходу вимірюють показником доходної еластичності, який показує ступінь зміни попиту залеж-но від зміни доходу.

Споживчих благ з огляду на спосіб дій домогосподарства. Вона має відносний характер: при низькому рівні добробуту домогосподарства "типові" нижчі блага будуть як вищі; при досягненні рівня насичення потреби в "типовому" вищому благі воно почне виявляти риси нижчого і т. д. Інакше кажучи, все залежить від вихідної доходної бази та рівня задоволення потреби.

Іншим фактором попиту, якому в мікроекономіці приділяють першочергову увагу, є ціни. Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так і цін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку.

Реакція попиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зумовлена викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження - відбудеться його поворот, зміна кута нахилу відповідно до напряму, в якому зміниться ціна. Внаслідок цього індивід буде реалізовувати інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням.

Проте явище збільшення попиту при зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе в інших випадках, не пов'язаних з ситуацією низького рівня доходів домогосподарства. Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основі вивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більш висока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метою підтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, така реакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товари розкуповуються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимуть набагато дорожче.

Ступінь реакції попиту домогосподарства на певне благо відповідно до зміни його ціни характеризує показник цінової еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит, якщо рівень ціни зміниться на 1 відсоток: на зміну ціни. Чим більший за абсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попит домогосподарства на зміну ціни.

Попит домогосподарства реагує також на зміни цін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (наприклад, автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна ціни на це доповнюючи (комплементарне) благо викличе протилежні за спрямованістю зміни в попиті на таке благо:

підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукру викличе зменшення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до нього благо. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підвищення ціни на нього при незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага. Продовжуючи наведений приклад, субститутом до кави можна назвати чай: зростання ціни на каву призведе до підвищення попиту на чай.

Ступінь реакції попиту на певне благо залежно від зміни цін інших благ вимірюється за допомогою показника перехресної еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток:

Аналізуючи вплив варіації цін на попит домогосподарства, економісти (Дж. Хікс, Є. Слуцький та ін.) дійшли висновку, що загальний ефект зміни цін можна розкласти на два ефекти: а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниження реальних доходів домогосподарства і навпаки; б) ефект заміни, оскільки зміна ціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знаходяться з цим у комплементарному чи субститутивному зв'язку. Врахування цих ефектів дуже важливе при аналізі наслідків цінових зрушень, зокрема при здійсненні державою прямого чи опосередкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи по-різному можуть впливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рівня доходів, структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соціально-економічні наслідки, прямо протилежні очікуваним.

Висновок

- задоволення потреб домогосподарств у матеріальних та нематеріальних благах є природною метою виробництва. Попит домогосподарств -- один із найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага;

- домогосподарства як власники чинників виробництва передають їх діловим одиницям (фірмам), які ефективно поєднують їх;

- частина доходу, що не використовується домогосподарствами впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Отже, домогосподарство -- це економічна одиниця, яка складається з одного або більше індивідів, що спільно ведуть господарство і мають спільний бюджет.

Головними функціями домогосподарства є забезпечення економіки ресурсами, в тому числі послугами чинників виробництва, використання отриманих за це грошей для придбання на ринку товарів і послуг з метою споживання та здійснення заощаджень для задоволення своїх майбутніх потреб. Провідною з цих функцій виступає споживання.

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, які дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу у чистому вигляді.

1. Домогосподарство є єдиним економічним суб'єктом і задовольняє свої потреби як єдине ціле, тобто не береться до уваги його внутрішня структура, і воно ототожнюється з поняттям «індивід».

2. Припускають, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу послуг чинників виробництва або перерозподілу між членами суспільства, якщо воно не має у власності чинники виробництва, і повністю використовує для поточного споживання, не роблячи заощаджень.

Домогосподарство може споживати, купуючи на ринку, усі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором економіки (припускається, що ці блага є нескінченно подільними), за наявності повної інформації щодо їхніх споживчих якостей.

Не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на обсяг його поточного споживання, а саме: вкладення частини доходів у запаси споживчих благ, збільшення або зменшення майна, отримання кредиту на споживчі цілі тощо.

Результати регулярного моніторингу доходів домогосподарств «Income Index 2008», який проводиться компанією GfK Ukraine, свідчить про наступне:

1. Тенденція до зростання середнього доходу на домогосподарство в Україні, що мала місце протягом останніх років, спостерігалася і в 2008 році.

2. Разом із тим тривало збільшення розриву між середнім рівнем доходів домогосподарств із високими та низькими доходами, між містом й селом, різними регіонами.

3. Частка домогосподарств з високим рівнем доходів у 2008 році збільшилась несуттєво.

4. Більш половини домогосподарств України в 2008 році, як і в 2007, мали дохід нижче середнього.

Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задовольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарство продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Продаючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної плати (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отримують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості - не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід.

Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або більше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і вільним часом.

В 2008 році середньомісячний дохід на середнє домогосподарство в Україні в цілому виріс на 37% та склав приблизно 480 доларів. Проте, якщо в 2007 році різниця між домогосподарством з високим рівнем доходу та низьким складала 7 разів, то протягом 2008 року вона збільшилась до 11 разів.

В 2008 році було зафіксовано значну різницю між рівнем доходів домогосподарств у різних регіонах України. Наприклад, середньомісячний дохід домогосподарства у Києві складав приблизно 815 доларів, тоді як в найбіднішому регіоні - Центральному - він дорівнював 390 доларів.

Також у 2008 році існував суттєвий розрив між доходами домогосподарств у містах та сільській місцевості. Дохід середнього домогосподарства, яке мешкає у великому місті (понад 500 тис. мешканців), протягом 2008 році більш ніж в 1,5 рази перевищував дохід мешканців сіл.

Список літератури

1. Гай О. М. Формування депозитного портфеля домогосподарства з урахуванням ставлення до ризику // Економіка: проблеми теорії та практики. - Д., 2004. - Вип.193, т.4. - С.984-992

2. Герасименко Г. В. Гендерні аспекти соціально-економічного становища домогосподарств в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - К., 2002. - Вип.16. - С.120-121.

3. Гнатишин Й. П. Доходи і видатки сільських домогосподарств // Сучасні проблеми економіки сільського господарства та АПК. - Суми, 2003. - Ч.2. - С.26-33.

4. Горбачик А. П. Стратегії виживання домогосподарств в сучасній Україні // Розвиток демократії в Україні. - К., 2001. - С.145-153.

5. Гордієнко Л. А. Проблеми формування фінансів домогосподарств // Теорія і практика сучасної економіки. - Черкаси, 2003. - С.51-53.

6. Гордієнко Л. А. Фінансова політика регулювання доходів домогосподарств // Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю. - Черкаси, 2004. - С.17-19. - А622736

7. Іванюк Т. І. Заощадження домогосподарств - вагоме джерело інвестування в національну економіку // Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України. - К., 1998. - С.161-166.

8. Канівець О. П. Загрози соціально-економічної безпеки домогосподарств на сучасному етапі в Україні // Социально-экономические аспекты промышленной политики. - Донецк, 2003. - Т.2. - С.103-108.

9. Кундицький О. Фінансова база видатків домогосподарств у перехідній економіці України // Наукові записки. - Тернопіль, 2003. - Вип.12, ч.2. - С.31-33.

10. Лавриненко Л. М. Аналіз кінцевих споживчих витрат домогосподарств у валовому внутрішньому продукті України // Київський держ. ун-т технологій та дизайну. Вісник. - К., 2001. - Вип.2. - С.36-39.

11. Литвак М. Л. Домогосподарство у сфері розподільчих відносин суспільства // Теоретичні та прикладні питання економіки. - К., 2003. - Вип.2. - С.339-346.

12. Литвак М. Л. Заощадження домогосподарств - внутрішнє джерело економічного зростання // Донецький держ. техн. ун-т. Наукові праці. - Донецьк, 2001. - Вип.34: Сер. Економічна. - С.180-185.

13. Литвак М. Л. Теорія економіки домогосподарства та її роль в аналізі мікро та макроповедінки господарюючих суб'єктів (на прикладі робіт Г. Бекера) // Теоретичні та прикладні питання економіки. - К., 2004. - Вип.5. - С.213-218.

14. Луньова Г. М. Особливості функціонування сільських домогосподарств України // Науковий вісник. - К., 2004. - Вип.2 (3). - С.53-59.

15. Лисенко С.М. Индекс человеческого развития: політекономічний аспект: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 Донец. нац. ун-т. - Донецк, 2001. - 19 с.

16. Мортіков В.В. Экономический механизм воспроизведения эффективной занятости: Автореф. дис... д- ра екон. наук: 08.01.01 Киев. нац. екон. ун-т. К., 2002. - 32 с.

17. Мочерний С. Домогосподарства як економічна категорія // Тернопільський держ. пед. ун-т ім. В. Гнатюка. Наукові записки. Сер.: Економіка. - Тернопіль, 2001. - Вип.9. - С.5-8.

18. Осташко Т. О. Структура доходів сільських домогосподарств України // Економіка і прогнозування. - 2001. - № 4. - С.123 - 134.