Суть і види міжнародної міграції робочої сили

Суть і види міжнародної міграції робочої сили

Як форма міжнародних економічних відносин міжнародна міграція робочої сили виникає і розвивається водночас зі становленням і еволюцією міжнародної міграції капіталу, міжнародної торгівлі. Інтенсивно цей процес відбувався наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. із здійсненням промислової революції та формуванням технологічного способу виробництва, заснованого на машинній праці.

Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами:

по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

по-четверте, нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%;

по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками.

Міжнародна міграція робочої сили -- форма міграції населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних законів.

Певною мірою таке переміщення зумовлене неекономічними факторами. З погляду речового змісту міграція малокваліфікованої та некваліфікованої, недостатньо освіченої робочої сили відбувається, по-перше, з азіатських та африканських країн у розвинуті країни західної Європи, з латиноамериканських країн -- до США та ін. Цей вид міграції наймасовіший. По-друге, має місце міграція висококваліфікованої та освіченої робочої сили із західноєвропейських країн до США, частково із слаборозвинутих країн, країн колишнього СРСР (зокрема з України до США та країн Західної Європи і деяких країн Східної Європи).

З погляду соціально-економічної форми міжнародна міграція робочої сили означає процес формування її інтернаціональної вартості, а також певну сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнення створеного нею необхідного і додаткового продукту.

Процес формування інтернаціональної вартості робочої сили складається з трьох основних елементів:

1) формування нових витрат, пов'язаних з утриманням самого працівника і членів його сім'ї. Такі витрати - це зрослі фізичні, нервові, психічні, розумові витрати, зумовлені підвищенням інтенсивності та продуктивності праці; споживання певної кількості матеріальних і духовних благ за іншими цінами, оплата житла тощо. Зміни в утриманні членів сім'ї пов'язані з грошовими переказами на утримання сім'ї, а в разі міграції найманого працівника з сім'єю -- зі споживанням інших благ та новими цінами на них;

2) поява нових витрат, зумовлених необхідністю перекваліфікації, отримання нової професії, вивчення мови тощо;

3) розвиток нових потреб найманого працівника в якісно новому середовищі. Йдеться про модифікацію соціально-історичного елемента вартості робочої сили, в якому відображається розвиток матеріальних, соціальних і духовних потреб.

Як засвідчив чималий досвід формування інтернаціональної вартості робочої сили в країнах Європейського Союзу, така вартість утворюється на основі середніх для певного регіону рівнів освіти та кваліфікації працівників, середньої складності праці, середніх умов відтворення робочої сили нормальної якості. Виявом цього процесу є вирівнювання заробітної плати на середньому (а не нижчому і не вищому) для ЄС рівні, на яку (зарплату) впливає не лише інтернаціональна вартість товару, а й його ціна. Остання, у свою чергу, може відхилятися вгору й донизу від вартості залежно від попиту та пропозиції на товар, економічної кон'юнктури загалом та інших чинників.

В інших країнах та регіонах інтернаціональна вартість може формуватися на нижчому від середнього рівні. Це зумовлено тим, що імпортована робоча сила переважно використовується на непрестижних, нижчеоплачуваних роботах, має місце дискримінація в її використанні (а отже, й в умовах праці та оплати), в обмеженні економічних, соціальних, політичних та громадських прав. Така ж ситуація складається в межах ЄС і у випадку міграції малокваліфікованої робочої сили з асоційованих країн, держав колишнього СРСР.

Щорічно в пошуках роботи, кращих умов життя в 90-х роках емігрувало до 25 млн. осіб (на початку 80-х років -- приблизно 20 млн. осіб). Кількість іноземних працівників у США в середині 90-х років становила 7--8 млн. осіб, в країнах Західної Європи -- понад 10 млн. осіб, у нафтодобувних країнах Близького Сходу -- до 4 млн. осіб. Це свідчить про переміщення центру міграції робочої сили зі США до Західної Європи.

Створюючи кращі умови праці, встановлюючи вищу заробітну плату, США проводять активну політику переміщення кадрів вищої та найвищої кваліфікації, особливо молодих. Тому не дивно, що майже третина всіх лауреатів Нобелівської премії в цій країні -- емігранти.

Найбільшого динамізму й завершеності набула міжнародна міграція робочої сили в країнах Європейського Союзу, про що буде сказано далі.

Важливою її особливістю в 90-ті роки стала масова міграція працездатного населення як всередині СНД, так і в інші розвинуті країни. Наприклад, у Росії в середині 90-х років налічувалося до 3 млн. мігрантів, зокрема й з України.

Якісно новою формою міграції робочої сили в епоху НТР є масові переміщення науково-технічних кадрів із Західної Європи та країн СНД (насамперед з Росії та України) до США.

Ще однією рисою міжнародного руху робочої сили в сучасних умовах є послаблення стихійності та посилення регульованості цього процесу як з боку окремих національних країн, так і міжнародних організацій. Крім того, постійно зростають масштаби нелегальної еміграції. Так, щорічний потік нелегальних емігрантів до США перевищує 1 мли. осіб. Розвинуті країни світу намагаються проводити імміграційну політику з метою припливу й використання найбільш працездатної, мобільної, в розквіті фізичних та розумових здібностей робочої сили.

Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має позитивні й негативні наслідки. Позитивним для країн-експортерів робочої сили є зменшення безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже, покращення й платіжного балансу (крім того, повертаючись з еміграції, наймані працівники привозять з собою цінності та заощадження на суму, яка приблизно дорівнює їх грошовим переказам).

До негативних наслідків країни-експортера відносять насамперед відплив високоосвічених та висококваліфікованих кадрів (так звана "втеча умів"). Якщо виходити з наведених вище оцінок про середню вартість створюваної однієї складної робочої сили в США, яка в середньому перевищує 400 тис. дол., а інженера -- до 800 тис. дол., то у випадку постійного виїзду з країни таких спеціалістів держава-експортер зазнає відповідних збитків по кожному емігранту. Ще більших збитків вона зазнає у разі виїзду за кордон кандидата або доктора наук, підготовка яких обходиться від 1 до 2 млн. дол.

Ця проблема не обминула і Україну. В останній час Президент країни, Кабінет Міністрів та НАН України прймають невідкладні заходи по поліпшиню умов праці та заробітної плати науково-технічного потенціалу нації, створення нових робочих місць .

Причини, які породжують міграцію робочої сили:

1. загальні (визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин): інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, які обумовлюють витіснення робочої сили з одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомістські виробництва в одних країнах і наукомістські в інших; політична й економічна нестабільність в окремих країнах.

2. специфічні (пов'язані тільки з міграцією): відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення; нестача робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Якщо не брати до уваги примусове масове забезпечення рабів з Африки на Американський континент, то можна твердити, що основною причиною масової міграції робочої сили в минулому і сьогодні є низький рівень життя населення. Скажімо, на межі ХХ-ХХІ століть, за даними ООН, з 6 мільярдів чоловік лише понад 500 мільйонів мали нормальні умови життя, 900 мільйонів жили в злиднях та бідності, 2,5 мільярда чоловік постійно недоїдали. Безперечно, що саме злидні примушували багатьох людей шукати кращого життя в інших країнах.

Міжнародна міграція робочої сили класифікується за наступними ознаками:

1. За напрямами руху:

- еміграція - виїзд робочої сили за межі країни,

- імміграція - в'їздробочої сили в країну,

- рееміграція - повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання.

2. За часом:

- остаточна - виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання,

- тимчасова - виїзд в іншу країну на певний період часу,

- сезонна - виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін (на проведення сільськогосподарських робіт),

- маятникова - характерна для прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

3. За організацією:

- добровільна - непримусове переміщення населення,

- примусова - виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів,

- організована - здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством,

- самодіяльна - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни.

4. За якісним складом:

- міграція робочої сили низької кваліфікації,

- міграція робочої сили високої кваліфікації,

- міграція вчених (“відпив інтелекту”). Може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземного капіталу.

5. За професійним складом:

- міграція робітників,

- міграція спеціалістів,

- міграція представників гуманітарних професій

Етапи розвитку міжнародної міграції робочої сили:

1. До початку ХVІІІ століття, коли мало місце масове примусове переміщення рабів з однієї країни в іншу, передусім із Африки на Американський континент;

2. 1725-1880 рр., коли мала місце масова еміграція робочої сили з Європи в Північну Америку, Австралію та Нову Зеландію;

3. 1880-1914 рр., коли розгорнулась масова еміграція робочої сили із Східної та Південної Європи, Китаю, Індії, Японії, Східної Африки в Америку;

4. 1918-1939рр., коли зросли масштаби міжнародної міграції робочої сили в традиційні центри прийому іноземної робочої сили;

5. 1945-1989 рр., коли зросли масштаби внутріконтинентальної міграції;

6. З 1989 року по даний період, коли розгорнулась масова еміграція з країн з перехідною економікою.

Особливості міжнародної трудової міграції на сучасному етапі:

1) переважання міграції робочої сили у загальному обсязі міграційних потоків;

2) зростання демографічних факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили;

3) розширення географії міжнародної міграції робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення);

4) розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т.д.) та збільшення форм міграції;

5) збільшення обсягів нелегальної міграції;

6) збільшення частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках;

7) глобальний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн світового співтовариства;

8) інтенсивний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає зростання кількості і швидкості міграції населення.

В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.

Ринок робочої сили виконує такі функції:

1. здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

2. регулює попит і пропозицію робочої сили;

3. зводить продавців робочої сили з її покупцями;

4. забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

5. забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

6. сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями;

7. прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;

8. сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили.

Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська, китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потреби зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринку робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів

Трудова міграція України.

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. За експертними оцінками, щорічно за кордоном працює від 3 до 5 млн. громадян України, переважна більшість з яких працевлаштовуються на території інших держав нелегально.

Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:

- високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого;

- різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

- відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;

- економічною нестабільністю в країні та невизначеністю шляхів виходу з неї;

- відсутністю безпеки громадян тощо.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України - Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом - і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема - Росія, Чехія тощо), де переважно працювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Канаду, країни Близького Сходу тощо.

У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдови, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном - у промисловості, будівництві, сільському господарстві.

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки - створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.