Чиста продукція та її різновиди

Відкритий Міжнародний Університет Розвитку

Людини “ Україна “

Радомишльський локальний центр дистанційного навчання

Модульна контрольна робота №4

з дисципліни: « Економічний аналіз»

Чиста продукція та її різновиди

Вимірниками обсягу продукції у натуральному вираженні є конкретні фізичні одиниці - штуки, тонни, метри тощо. У практиці планування та обліку обсягу продукції в окремих випадках використовують умовно-натуральні (наприклад, умовні банки консервів, умовні листи шиферу та штуки цегли) і подвійні натуральні показники (наприклад, виробництво сталевих труб може вимірюватися тоннами і метрами, тканин ~ погонними і квадратними метрами).

Обсяг продукції у вартісному вираженні на більшості підприємств різних галузей виробничої сфери визначається показниками товарної, валової, чистої продукції. Товарна Продукція є практично скрізь застосовуваним вартісним показником, що дозволяє підсумовувати виготовлення різних видів продукції і завдяки цьому визначати загальний обсяг виробництва на тому чи іншому підприємстві, а також обчислювати ряд макроекономічних та узагальнюючих похідних показників розвитку народного господарства. Вона являє собою загальну вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, що призначені для продажу або реалізації різним споживачам. Показник валової Продукції, окрім елементів, які входять до .складу товарної продукції, включає також зміну залишків незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду, вартість сировини і матеріалів замовника та деякі інші елементи в залежності від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства. Причому Динаміка залишків незавершеного виробництва враховується на тих підприємствах машинобудування і металообробки, де тривалість виробничого циклу по "переважній більшості видів продукції перевищує два місяці. ^лід також знати, що обсяг товарної і валової продукції виробничого об'єднання, у складі якого підприємства або інші виробничі ланки знаходяться на самостійному балансі, визначається шляхом підсумовування відповідних їх показників.

З метою більш повної характеристики динаміки виробництва продукції та показників його ефективності (перш за все продуктивності праці) при складанні виробничої програми підприємства роблять також розрахунки чистої продукції. Вихідною базою для її обчислення слугує обсяг товарної продукції, з вартості якої виключають матеріальні витрати і суму амортизаційних відрахувань, тобто вартість так званої уречевленої праці і цим самим елімінують вплив останньої на величину загальної вартості вироблюваної підприємством продукції. За своїм економічним змістом показник чистої продукції відбиває наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання виключно власного трудового потенціалу. Саме тому показник чистої продукції доцільно застосовувати для об'єктивної оцінки рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства.

Ступінь задоволення попиту ринку у вироблюваній тим чи іншим підприємством продукції відбивають не самі розміри її виробництва у натуральному і вартісному вираженні, а обсяги фактично реалізованих (проданих) виробів за умови їх конкурентоспроможності за якістю (технічним рівнем) і відповідними цінами. З огляду на цю важливу обставину варто визначити і контролювати також планові (очікувані) і фактичні обсяги реалізованої продукції. Плановий (очікуваний) показник реалізованої продукції визначають, виходячи з обсягу товарної продукції, передбаченого виробничою програмою підприємства на відповідний рік, з урахуванням зміни залишків нереалізованих на початок і кінець розрахункового періоду, а фактичний - після оплати вартості одержаної споживачем, (замовником) продукції і надходження відповідних грошових сум на банківський рахунок постачальника.

Результатом праці мільйонів робітників, селян та інтелігенції є певна сукупність створених матеріальних і духовних благ. Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт (ССП) - товари і послуги, створені працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).

Сукупний суспільний продукт визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає проміжна продукція (товарі і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача), внаслідок чого з'являється повторний рахунок. Наприклад, залізна руда спочатку збагачується, відтак з неї виплавляють чавун, пізніше сталь, прокат, а наприкінці - готові вироби. Якщо ССП звільнити від повторного рахунку, отримаємо кінцевий суспільний продукт. Він менший за ССП на величину вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників а також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.

За своєю натурально-речовою структурою ССП поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд заміщення - частина суспільного продукту, яка використовується на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці.

Якщо позначити фонд заміщення буквою, необхідний продукт -, додатковий -, то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт () визначається за формулою

Якщо із ССП вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений у суспільстві чистий продукт, або національний доход (НД). Його можна записати формулою

Національний доход - реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення. Отже, національний доход - це заново створена протягом року вартість, яка показує, що саме додало виробництво у певному році до добробуту суспільства. Національний доход - це чистий зароблений доход (чистий продукт) суспільства.

Національний доход є частиною валового продукту, крім тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини.

Валовий національний продукт (ВНП) - сукупність вартостей усіх товарів і послуг, виготовлених упродовж певного періоду, переважно одного року (без урахування повторного рахунку).

Модифікація ВНП - валовий внутрішній продукт (ВВП). Це сукупна вартість усіх продуктів матеріального и нематеріального виробництва, створених на території країни, незалежно від громадянства їхнього виробника.

ВВП відрізняється від ВНП на суму Ванникових доходів від використання ресурсів певної країни за кордоном без аналогічних доходів, вивезених із країни іноземцями. Іншими словами, при обчисленні ВВП враховують лише продукт, виготовлений всередині країни, і не враховують продукт, створений закордонними філіалами та відділеннями національних фірм.

Головні показники, які характеризують рух ВВП - це чистий внутрішній продукт ЧВП та національній доход.

Якщо ВВП зменшити на суму річних амортизаційних відрахувань, то отримаємо показник чистого національного продукту (ЧНП):

ЧВП допомагає визначити річний обсяг виробництва товарів і послуг, який національна економіка зможе спожити, не скорочуючи виробничі можливості майбутніх періодів.

Коли із ЧНП вирахувати непрямі податки, отримаємо показник національного доходу:

В цей показник не включаються амортизаційні відрахування, непрямі податки, державні субсидії. Національній доход - це чистий продукт суспільства, або новостворена вартість.

Загальноприйняте, що національний доход створюється у промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі та громадському харчуванні (частково), у сфері зв'язку (частково).

Національний доход треба розподілити між окремими верствами, соціальними групами та індивідами.

Національній доход з погляду витрат праці поділяють на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт - частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини: передусім витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.

Додатковий продукт - частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт тощо).

На стадії розподілу необхідний і додатковий продукти розпадаються на первинні доходи. Основними формами таких доходів є заробітна плата, прибуток, відсоток, рента, дивіденди, орендна плата тощо. Серед цих доходів виділяють трудові й нетрудові. До трудових належать доходи, що створюються працівниками на підприємствах і в галузях і надходять у їх індивідуальне розпорядження у формі заробітної плати, а також доходи працівників міста і села від індивідуальної трудової діяльності й підсобного господарства. До нетрудових доходів, джерелом яких є додатковий продукт, належать частина прибутку підприємців, відсоток, рента, прибуток власників торговельного капіталу та ін.

Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплати різних видів податків до державного бюджету та соціальних витрат держави, внесків громадян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій.

На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні, або похідні, доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям, платня військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо. Основним джерелом вторинних доходів є податки.

Внаслідок розподілу та перерозподілу національного доходу утворюються кінцеві доходи, які використовують для споживання та нагромадження. Тобто національний доход поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд споживання - частина національного доходу, яка використовується на задоволення матеріальних та соціальних потреб суспільства.

Фонд нагромадження - частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва (збільшення речових і особистісних його факторів), будівництва об'єктів соціального та культурно-побутового призначення, а також для створення суспільних резервів і страхових запасів.

Споживання і нагромадження національного доходу

Вагоме значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення економічної системи має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу. Між цими двома величинами постійно існує суперечність, яка може перерости в конфлікт. Так, з одного боку, надмірний фонд споживання не дає змоги здійснювати розширене відтворення, тобто будувати нові заводи, фабрики, електростанції, впроваджувати нову техніку і технологію, розвивати науку, освіту тощо. З іншого боку, надмірне нагромадження частки створеного національного доходу стримує споживання населення, зростання його особистих доходів. Це, у свою чергу, підриває стимули до праці, формує тип економіки, не спрямованої на задоволення потреб та інтересів населення, тобто витратну економіку. За показником “якості життя” Україна в 1995 р. посідала 89-те місце у світі, в 1998 - 157-ме місце. За рівнем розвитку (розраховується, виходячи з рівня життя, його тривалості, освіти) Україна, за даними ООН, посідала в 1997 р. 95-те місце у світі (в 1994 р. - 45-те місце).

В Україні за 1961-1989 рр. норма нагромадження скоротилася з 29,3 до 17,9 %, а за час економічної кризи - до 9 % національного доходу. В нинішніх умовах необхідно підняти норму нагромадження до 25-26 %. Нижньою межею є норма нагромадження у 20%.

Основне джерело нагромадження - додатковий продукт. Він використовується для розширеного виробництва, будівництва об'єктів соціального (шкіл, лікарень тощо), культурного призначення, а також для створення страхових запасів та суспільних резервів.

Для розширеного виробництва потрібно виготовити не лише таку кількість засобів виробництва, яка буде використана на відновлення зношених упродовж року засобів і предметів праці (або фонд заміщення), а й певний надлишок для будівництва нових фабрик, заводів та ін. Оскільки на збудовані нові фабрики й заводи, нові шахти тощо необхідно залучати додаткову кількість працівників, то з фонду нагромадження виділяють частину коштів для виробництва додаткових предметів споживання.

За рахунок фонду нагромадження здійснюється виробниче і невиробниче нагромадження. Виробниче нагромадження використовується для будівництва нових заводів, електростанцій, залізниць, оснащення діючих підприємств новою технікою та ін.

Невиробниче нагромадження здійснюється для спорудження житлових будинків, закладів освіти, охорони здоров'я, культури. Воно передбачає також виробництво додаткових предметів споживання для працівників, які трудитимуться у цій сфері, й витрати на їх підготовку та перекваліфікацію.

Найважливіший елемент фонду нагромадження - виробниче нагромадження. Тому його норма - найвагоміша частка валового (сукупного) нагромадження, в структурі якого провідна роль належить амортизаційному фонду.

В Україні в 90-х роках відбувалося катастрофічне зменшення частки амортизації - з 10-12 % до 3-4 %. Тому не здійснювалося навіть просте відтворення основних фондів, а показник їх зношування перевищував показник їх введення. Фізичне зношування основних фондів, їх спрацьованість у промисловості України в середині 90-х років становила майже 65 %, а моральне - до 95 %.

Надзвичайно важливе значення для досягнення оптимальної норми нагромадження має зниження матеріаломісткості, енергомісткості, проведення державою активної амортизаційної політики тощо.

Сучасним методом прискорення науково-технічного розвитку, оптимізації фонду нагромадження є широке використання лізингу.

Лізинг - довготермінова оренда машин і устаткування, транспортних засобів тощо, яка передбачає можливість їх викупу орендатором.

На оптимізацію фонду споживання та фонду нагромадження істотно впливає процес інтенсифікації суспільного виробництва. Ще одним важливим фактором радикальної зміни у співвідношенні цих фондів є проведення активної структурної політики. Уряд насамперед повинен з'ясувати економічну доцільність існування деяких базових галузей промисловості у теперішніх обсягах і обрати найперспективніші наукомісткі та високотехнологічні галузі.

Основними критеріями вибору цих галузей є: експортний потенціал або можливість його нарощування; прискорений розвиток цих галузей, який сприяє підвищенню конкурентноздатності більшості галузей промисловості (їх модернізації, підвищенню ефективності); можливість заміни імпорту.

До найперспективніших галузей в Україні належать електроніка, машинобудування, чорна металургія, кораблебудування, трубопровідний транспорт, аерокосмічні ракети й апарати, сільське господарство, харчова і текстильна промисловість, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища. Їх передусім повинна фінансово підтримувати держава, постачати ресурсами, вони мають користуватися податковими, кредитними пільгами тощо. Але в Україні у 1990-2000 рр. питома вага чорної металургії в галузевій структурі промислового виробництва зросла з 11 до 27 %, тоді як легкої промисловості скоротилася з 10,8 до приблизно 1,6 %.

Певну роль у поліпшенні структури фонду нагромадження відіграє зменшення частки військових витрат, скорочення витрат на утримання державного апарату та ін. Однак а Україні в 90-х роках частка витрат на утримання уряду зростала.

Для вдосконалення структури фонду споживання важливе значення має підвищення якості продукції, скорочення витрат на її зберігання та споживання, розширення її асортименту тощо. Розв'язати цю проблему за рахунок імпорту продовольчих та інших груп товарів неможливо, оскільки це гальмує національне виробництво й Україна може повністю перетворитися на ринок збуту іноземних товарів. Важливим напрямом вдосконалення фонду споживання в Україні є скорочення суспільних фондів споживання за рахунок окремих пільг, надмірно високих пенсій для державних службовців тощо. В Україні налічується майже 18 млн. пільговиків.

Список використаних джерел

1. Башнянин Г. І. Політична економія / Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв. - Київ: Ніка-Центр “Ельга”, 2000. - 528 с.

2. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - 656 с. - (Альма-матер).

3. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. - К.: Вища шк., 2001. - 606 с.: іл.

4. Райзберг Б. А. Основы экономики: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 408 с. - (Серия «Высшее образование»).