Інвестиції та інвестиційна діяльність в Україні

41

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Макроекономіка”

на тему: “Інвестиції та інвестиційна діяльність в Україні”

Керівник роботи

к.е.н., доц. Н.І. Климова

Студентка факультету банківської

справи, обліку та фінансів

II курсу, групи 26-ОА

Спеціальність “Облік і аудит”

Н.С. Бахтала

ХАРКІВ 2008

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ I ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ ТА ЇХ РОЛЬ В ЕКОНОМІЦІ

1.1 Сутність та види інвестицій

1.2 Стан інвестиційної діяльності в Україні на сучасному етапі

РОЗДІЛ II СТРАТЕГІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Державна підтримка інвестиційної діяльності

2.2 Регіональні тенденції залучення інвестицій в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Вступ

Дослідження проблем інвестування в економіку завжди знаходилося в центрі уваги сучасної економічної науки. Це обумовлено, насамперед, тим, що інвестиції торкаються самих глибин основи господарської діяльності держави, визначаючи процес економічного росту в цілому. А стабільна економіка держави - це застава стабільності суспільства в цілому.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення й рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств усіх форм власності, окремих галузей і економіки в цілому. Вищезгадане визначає значення й актуальність обраної теми. Інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу України з економічної кризи, необхідною умовою структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро і макрорівнях і, як наслідок, підвищення добробуту народу. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

Таким чином, у зв'язку з нестабільністю в економічному стані України доцільніше буде залучати в широких масштабах в українську економіку іноземних інвестицій, що являє довгострокові цілі створення в Україні цивілізованого суспільства, яке характеризувалося б високим рівнем життя населення.

Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів, які тільки збільшують загальний державний борг.

Приток зарубіжних капіталовкладень життєво важливий для досягнення середньострокових цілей, таких як вихід із сучасного кризового стану, початковий підйом економіки. При цьому, звичайно, українські громадянські інтереси не співпадають з інтересами іноземних інвесторів, отже, важливо залучити капітали так, щоб не лишити їх власників власних мотивацій, одночасно направляючи дії останніх на благо суспільних цілей.

Вищезгадані питання тісно зв'язані з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, з рішенням завдань по подоланню економічної кризи. Тому дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів в Україні є актуальним для сучасної економічної науки.

Ціль курсової роботи: на основі аналізу функцій інвестицій, їхньої ролі в економічній системі держави розглянути стратегію інвестиційної діяльності в Україні і шляху її активізації з урахуванням правового регулювання інвестиційного процесу на території нашої держави.

Об'єкт дослідження: інвестиційна діяльність.

Завдання дослідження:

1. Розглянути категорії поняття і сутність інвестицій і вивчити стан інвестиційної діяльності на сучасному етапі розвитку економіки країни.

2. Вивчити основи правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

3. Розглянути можливості і перспективи активізації інвестиційної діяльності з метою створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні.

РОЗДІЛ I. Інвестиції як економічна категорія та їх роль в економіці

1.1 Сутність та види інвестицій

Поняття інвестиції означає вкладення капіталу в галузі економіки всередині країни чи за кордоном з метою одержання прибутку. У системі суспільного відтворення, інвестиціям належить найважливіша роль у справі поновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, отже, і забезпеченні визначених темпів економічного росту. Якщо представити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну і споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Під інвестиціями в широкому змісті розуміються кошти, майнові й інтелектуальні цінності держави, юридичні і фізичні особи, що направляються на створення нових підприємств, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих, придбання нерухомості, акцій, облігацій і інших цінних паперів і активів з метою одержання прибутку та іншого позитивного ефекту. Інвестиції - це більш широке поняття, чим капітальні вкладення.

Ріст інтенсивного типу інвестицій є чинником швидкого підвищення матеріального рівня життя. Тому що зростаючий виробничий апарат підвищує продуктивність праці. Так що сьогоднішній добробут є, у значній мірі, результатом учорашніх інвестицій, а сьогоднішні інвестиції, у свою чергу, закладають основи завтрашнього збільшення продуктивності праці і підвищення добробуту.

Інвестиції як економічна категорія виконують ряд найважливіших функцій, без яких немислимо нормальний розвиток економіки будь-якої держави. Інвестиції на макрорівні є основою:

1. для здійснення політики розширеного відтворення;

2. для прискорення НТП, поліпшення якості і забезпечення конкурентоздатності вітчизняної продукції;

3. для структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства;

4. для створення необхідної сировинної бази промисловості;

5. для цивільного будівництва, розвитку охорони здоров'я, культури, вищої і середньої школи, а також для рішення інших соціальних проблем;

6. для зм'якшення чи рішення проблеми безробіття;

7. для охорони природного середовища;

8. для конверсії військово-промислового комплексу;

9. для забезпечення обороноздатності держави і рішення багатьох інших проблем.

У макроекономічному масштабі сьогоднішній добробут є значною мірою результатом учорашніх інвестицій, у свою чергу, закладають основу завтрашнього росту продуктивності праці і більш високого добробуту. Ми постійно знаходимося "на розпутті" - між споживанням сьогоднішнім і завтрашнім. Чим більшу частину зробленого сьогодні ми збережемо й інвестуємо, тим більше буде в нас можливості споживати завтра. Навпаки, чим більше сьогоднішніх ресурсів ми використовуємо на споживання, тим менше в нас буде шансів на більш високий рівень потреби завтра.

Інвестиції грають винятково важливу роль і на мікро рівні. На цьому рівні вони необхідні, насамперед, для досягнення наступних цілей:

1. розширення і розвитку виробництва;

2. недопустимість надмірного морального і фізичного зносу основних фондів;

3. підвищення технічного рівня виробництва;

4. підвищення якості і забезпечення конкурентоздатності продукції конкретного підприємства;

5. здійснення природоохоронних заходів;

6. придбання цінних паперів і вкладення засобів в активи інших підприємств.

В остаточному підсумку вони необхідні для забезпечення нормального функціонування підприємства в майбутньому, стабільного фінансового стану і максимізації прибутку.

Таким чином, інвестиції є найважливішою економічною категорією і відіграють значиму роль як на макрорівні, так і на мікро рівні, у першу чергу, для простого і розширеного відтворення, структурних перетворень, максимізації прибутку і на цій основі рішення багатьох соціальних проблем.

За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (Іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.

За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно, вкладення капіталу на період, не більше одного року.

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: а) до 2 років;б) від 2 до 3 років;в) від 3 до 5 років;г) понад 5 років.

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.

Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

Під інвестиціями, звичайно, розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки. Основними цінностями інвестицій є:

1. рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

2. кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;

3. майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;

4. право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.

Головним об'єктом вивчення виступали капітальні вкладення як процес руху вартості, авансованої у розширене відтворення основних фондів. Основна увага приділялась вивченню структури джерел фінансування капітальних вкладень, договірним стосункам замовників та підрядників, ролі банків як установ, що здійснюють фінансування та кредитування капітальних вкладень. За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій. Головними етапами інвестування є:

1. перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);

2. перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;

3. приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємозв'язок: прибуток - ресурси, тобто процес нагромадження повторюється.

Поняття інвестиційних ресурсів охоплює всі зроблені засоби виробництва, тобто усі види інструмента, машини, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби і збутову мережу, використовувані у виробництві товарів і послуг і доставці їх до кінцевого споживача. Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням.

Інвестиційні товари (засобу виробництва) відрізняються від споживчих товарів тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші роблять це побічно, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Фактично, по своєму змісті, інвестиції уявляють той капітал, за допомогою якого збільшується національне багатство держави. При цьому варто мати на увазі, що термін «капітал» не має на увазі гроші. Правда, менеджери й економісти часто говорять про «грошовий капітал», маючи у виді гроші, що можуть бути використані для закупівлі машин, устаткування й інших засобів виробництва. Однак, гроші, як такі, нічого не роблять, а, отже, їхній не можна вважати економічним ресурсом. Реальний капітал - інструмент, машини, устаткування, будинки й інші виробничі потужності - це економічний ресурс, гроші, чи фінансовий капітал, таким ресурсом не є.

Таким чином, одна частина інвестицій - це споживчі блага, що не використовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина інвестицій - це ресурси, що направляються на розширення виробництва (вкладення в будинки, машини і спорудження).

Було б неправильно зв'язувати ріст національного доходу тільки з виробничими інвестиціями, хоча очевидно, що вони безпосередньо визначають збільшення виробничих потужностей і випуску продукції. Слід зазначити, що на цей ріст роблять значний вплив, хоч і не прямий, також інвестиції в сферу нематеріального виробництва, причому, загальносвітова тенденція полягає в тому, що їхнє значення в нарощуванні економічного потенціалу надалі зростає.

Відтворення основних фондів народного господарства відбувається за допомогою трьох основних каналів надходження інвестиційних вкладень: державних капітальних вкладень; капітальних вкладень, здійснюваних за рахунок підприємств і компаній та інвестицій, здійснюваних за рахунок ресурсів інвестиційних фондів і компаній, формованих на основі акумуляції коштів населення.

Із загальної величини інвестиційних вкладень велика частина приходиться на капітальні вкладення в розширене відтворення, основним джерелом яких є національний доход. Про величину цих вкладень, названих чистими інвестиціями, можна судити по приросту основних фондів, хоча точної відповідності між ними за кожен відрізок часу може не бути. Приріст основних фондів за визначений період, як правило, рік, обчислюється по вартості закінчених об'єктів будівництва, прийнятих на баланс, а капітальні вкладення даного року складаються з відпущених банками засобів, що втілюються в закінчені і здані основні фонди по проходженню необхідного для завершення будівництва визначеного часу.

Іншим джерелом капітальних вкладень є амортизаційний фонд. Середня зношеність основних фондів, особливо по робочих машинах і устаткуванню, в економіці України досить велика. Для технічного відновлення виробництва велике значення має використання капітальних вкладень на реконструкцію діючих підприємств. У зв'язку з цим дуже важливо встановити доцільне співвідношення між вкладеннями в нове будівництво, реконструкцію, модернізацію і розширення існуючих виробничих потужностей.

Таким чином, під інвестиціями розуміються ті економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на чи розширення модернізацію виробничого апарата. Це може бути зв'язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів і інших інженерних споруд. Сюди ж варто включити витрати на наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати являють собою інвестиції в «людський капітал», що на сучасному етапі розвитку економіки здобувають усе більше і більше значення, тому що, у кінцевому рахунку, саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, що визначає економічне становище країни у світовій ієрархії держав.

1.2 Стан інвестиційної діяльності в Україні на сучасному етапі

Відомо, що Україна успадкувала застарілий виробничий апарат, що знаходився в стані стагнації не менше 20 років. У 1990-1996 р. тільки 25% інвестицій направлялися на відновлення виробничих фондів. Інші ж підтримували базовий рівень виробництва зростаючими обсягами капітального ремонту. На початку 90х рр., у термінової заміни потребувало більш чверті загального обсягу основних фондів і в тому числі, близько 40% машин і устаткування. Характерною рисою національної економіки стало підвищення показника зносу діючих основних виробничих фондів над показником уведення нових. Подібного положення немає в жодній розвиненій країні світу.

Протягом останніх чотирьох років українська економіка демонструє стабільно високі темпи зростання. У 2000-2003 рр. зростання ВВП становило 32,9%, а за 2003 р.- 9,3%. Тут і далі використовуються статистичні дані Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році ”. К.,2004,с. 33-34. Ще динамічніше розвивається промисловість, обсяги виробництва якої відповідно зросли на 60,3% і 15,8%.

Починаючи з 1998 р. в Україні спостерігається позитивна динаміка зростання обсягів інвестицій в основний капітал. Лише за останні 3 роки зазначений показник зріс на 44,1%. У 2003 р. освоєно інвестицій в основний капітал на суму 51,01 млрд. грн..

Найбільша частка інвестицій припадає 2003 р. на підприємства колективної (54,5%) та державної форм власності (30,2%).Підприємствам комунальної та приватної форм власності належить 7,1 і 6,1% всіх вкладень, відповідно.

Частка коштів іноземних інвесторів у структуру інвестицій в основний капітал за джерела фінансування у 2003 р. становила лише 4,9%(1319,9 млн. дол..).

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з 1992 р. станом на 1 січня 2004 р. становив 6657,6 млн. дол., або 140 дол. на одного жителя України. Чистий приріст іноземного капіталу у 2003 р. становив 1185,7 млн. дол., а надходження прямих іноземних інвестицій зросло на 21,7%.

Прямі іноземні інвестиції в Україну надійшли із 114 країн світу. Найбільші обсяги внесено нерезидентами із США-1074,8 млн. дол.(16,1% загального обсягу),Кіпру-779,2 млн. дол.(11,7%),Сполученого Королівства-686,1 млн. дол.(10,3%),Нідерландів-463,9(7%),Німеччини-441,4 млн. дол.(6,6%) , Віргінських островів (Брит.) -381,0 млн. дол.(5,7%),Російської Федерації-377,6 млн. дол.(5,6%),Швейцарії-319,5 млн. дол.(4,8%), Австрії-252,1 млн. дол.(3,8%).Ці країни забезпечили 71,7% від загального обсягу інвестування.

Найбільші обсяги іноземних інвестицій залучено в оптову торгівлю і посередництво в торгівлі (15,0% від загального обсягу інвестування), харчову промисловість та переробку сільськогосподарських продуктів(14,8%), машинобудування (9,0%), транспорт і зв'язок (7,9%).

Водночас слід наголосити, що прискорення приватизації дає можливість активізувати інвестиційні процеси. Досвід показує, що чим далі країна просунулася по шляху приватизації, тим охочіше іноземні інвестори вкладають кошти в окремі інвестиційні проекти

У процесі приватизації станом на 1 липня 2004 р. всього було залучено інвестицій на 3851416,36 тис. грн.., 549600,05 тис. дол., 10820,53 тис. євро. Тільки за 1 півріччя 2004 р. фактично надійшло інвестицій у процесі приватизації 140935,95 тис. грн. і 50033,36 тис. дол.

Переміщення інвестиційної діяльності з централізованих джерел у децентралізовані призвело до втрати керування інвестиційним процесом, до стихійного формування одиничних і локальних програм нагромадження і відтворення, до використання на ці мети досить незначних засобів навіть у порівнянні з тими можливостями, що є в розпорядженні підприємств. Значна частина децентралізованого нагромадження не використовувалася внаслідок, по-перше, що випереджає подорожчання машин і устаткування, по-друге, недостачі матеріальних ресурсів, по-третє, відсутності належних інтересів і мотивації до швидкого технологічного відновлення.

Однак, одержувані інвестиції часто використовуються українськими підприємствами не на технічне переозброєння розвитку виробництва, а на реконструкцію і погашення вибуття основного капіталу. Більшість підприємств одержують інвестиції для підтримки існуючого виробництва без обліку конкурентоздатності продукції, що знижує інтенсифікацію інвестиційного процесу.

Питання підвищення економічної зацікавленості й інвестуванні у вітчизняних та іноземних інвесторів, збільшення обсягів інвестицій з усіх можливих джерел та спрямування їх на реалізацію стратегічних цілей економіки України залишаються поки що невирішеними.

Через скорочення виробництва, неефективну систему оподаткування та недосконалу амортизаційну політику значно зменшилися обсяги прибутку й амортизації - основних джерел власних інвестицій підприємств. Не забезпечує зростання обсягу інвестицій в економіку України діяльність банківської системи, фондового ринку, спеціальних (вільних) економічних зон.

РОЗДІЛ 2. Стратегія інвестиційної діяльності в Україні

2.1 Державна підтримка інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в здійсненні цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів або торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

1. цінні папери (акції, облігації та ін.);

2. цільові грошові внески;

3. науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестування на території України шляхом:

1. пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створенні підприємств;

2. придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам;

3. придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

4. надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

1. інвестори (замовники);

2. виконавці робіт (підрядники);

3. користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;

4. постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

5. юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

6. громадяни України;

7. іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись об'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі здійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Інвестор може передати за угодою свої права щодо інвестицій, їх результатів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.

Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійснення.

Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії, підприємства.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії, підприємства на окремих етапах їх розвитку.

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати стійкі темпи зростання народного господарства, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.

2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства. Стратегія розвитку будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі підприємства.

3. Забезпечення максимізації доходів від інвестиційної діяльності, Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності підприємства.

4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Забезпечення високих темпів розвитку підприємства може бути досягнуте за рахунок добору високоприбуткових інвестиційних проектів, та за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація прибутку.

Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Виходячи з цього, серед розглянутих завдань інвестиційної діяльності пріоритетною є не максимізація доходу від інвестиційної діяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компаній та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.

Створення сприятливого інвестиційного клімату в країні пов'язано з чітким правовим регулюванням інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій.

Законодавча база визначає правовий статус інвесторів - суб'єктів інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Законодавство декларує, що і господарювання мають рівні права щодо здійснення цієї діяльності; самостійно визначають мету, напрями, види й обсяги інвестицій; залучають для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами й результатами інвестицій, включаючи реінвестиції і торговельні операції на території України.

Поряд із правами інвесторів чинне законодавство визначає і їхні обов'язки. Так, інвестор зобов'язаний: подати фінансовим органа декларації, про обсяг і джерела здійснюваних ним інвестицій; мати дозвіл відповідних державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво; одержати висновок експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог; одержати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідної атестації виконавця. Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані додержуватися державних норм і стандартів; подавати у встановленому порядку бухгалтерську й статистичну звітність; не припускати несумлінної конкуренції, виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Регулювання сфер і об'єктів інвестування. Визначає загальні вимоги до їхнього вибору, а також формує найпріоритетніші напрями інвестування. Чинним законодавством визначено, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди й оборотні активи в усіх галузях і сферах економіки, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування за винятком випадків, передбачених законодавством. Так, забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, установлених законодавством, а також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Для окремих інституціональних інвесторів установлено особливий перелік об'єктів інвестування. Так, комерційним банкам заборонено інвестування заходів у сфері виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також страхування (крім страхування валютних, кредитних і процентних ризиків).

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки шляхом установлення відповідних податкових ставок і податкових пільг. Діапазон ставок податку на прибутки є дійовим регулятором потоку інвестицій в окремі сфери діяльності. Податкові пільги надаватимуться суб'єктам інвестиційної діяльності й у процесі створення в Україні спеціальних (вільних) економічних зон.

Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення відповідної кредитної та амортизаційної політики. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги та проведення відповідної кредитної політики поки тільки про декларовано у відповідних законодавчих актах, але широкої практичної реалізації ще не набуло ув'язку зі скрутним фінансовим становищем країни. Так, законом "Про інвестиційну діяльність" передбачено надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток бюджету. Проте в реальному вираженні сума цих засобів протягом останніх років щорічно зменшувалася. Крім того, засоби, що виділяються, спрямовуються в державний сектор економіки. Що стосується кредитної політики в останні роки, то слід наголосити, що пільгові кредити надавалися переважно на розвиток підприємства агропромислового комплексу.

Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення відповідної амортизаційної політики вже здійснюється на практиці. Передусім це виявляється в праві здійснення прискореної амортизації, що поширюється на окремі галузі економіки, елементи основних фондів, види устаткування. З цією метою розроблено і затверджено порядок застосування норм прискореної амортизації машин і устаткування під час реалізації інвестиційних проектів з участю іноземних інвесторів. Що стосується нематеріальних активів, то норми їх списання компанії (фірми) установлюються самостійно в межах 10 років. Оскільки амортизація основних фондів і нематеріальних активів відноситься на собівартість продукції (товарів, послуг), остільки використання норм прискореної амортизації дає змогу, з одного боку, зменшити базу оподаткування прибутку (тобто знизити суму сплачуваного податку на прибуток), а з іншого - у більшому обсязі формувати засоби амортизаційного фонду, що потім можуть спрямовується на нове інвестування.

Законодавством України гарантує іноземним інвесторам право участі в приватизації окремих підприємств і об'єктів незавершеного виробництва, придбання акцій як за українську, так і за іноземну валюту, передбачається істотно спростити процедуру участі іноземних інвесторів у приватизації державного майна. Привабливим у цьому відношенні є надання права власності на земельну ділянку, на якій розміщено об'єкт інвестування, підприємствам з іноземними інвестиціями, що мають статус юридичної особи України.

Загальне правове поле інвестиційної діяльності регулюється законами, більшість з яких прийняті ще в 1991 р.

Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає рівність суб'єктів цієї діяльності (вітчизняних та іноземних), гарантії прав власності, право представництва, реєстраційний порядок організації діяльності. В законі передбачені податкові, митні норми регулювання, експортно-імпортні квоти.

Розрахунки між суб'єктами інвестиційної діяльності (резидентами і нерезидентами) здійснюються згідно з Законом "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" .

В Законі "Про інвестиційну діяльність" зафіксовані державні гарантії прав інвестора. Передусім передбачено стабільність умов діяльності інвесторів внаслідок зміни законодавства впродовж 10 років, відшкодування збитків, що спричинили інвестору державні органи та ін. Закон України "Про іноземні інвестиції" (березень 1992 р., його дію припинено 19.03.1996 р.) був визнаний одним з найкращих у країнах колишнього Радянського Союзу щодо заохочення прямих іноземних інвестицій. Він надавав значні гарантії, права та пільги іноземним інвесторам.

Розпорядженням Президента України 20.05.97 р. створено Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій. Затверджено перелік суперечок, з якими інвестори можуть звертатись до Палати, в тому числі про нечесну конкуренцію, одностороннє невиконання домовленостей, розголошення конфіденційної інформації тощо.

Сьогодні статус іноземного інвестора в Україні визначається Законом "Про режим іноземного інвестування", який був прийнятий в березні 1996 р. Останні пільги іноземним інвесторам скасовані новою редакцією законів про ПДВ та оподаткування прибутку, що передбачають оподаткування іноземних інвестицій на загальних засадах.

Закон "Про банки і банківську діяльність" визначає дозволені банкам види операцій, пов'язаних з інвестиційною діяльністю: фінансування реальних інвестицій за дорученням їх власників або розпорядників, випуск цінних паперів, їх придбання та продаж; лізингові, факторингові та довірчі операції. Законом забороняється діяльність банку як інвестора в виробничій сфері, в законопроекті нової редакції цього закону передбачаються суттєві зміни щодо активізації інвестиційної діяльності банків.

Важливе значення має Указ Президента "Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні", в якому надавались доручення КМ щодо впровадження в практику нового порядку визначення амортизації, норм амортизаційних відрахувань, віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу), використання прискореної амортизації основних фондів. Указ президента "Про невідкладні заходи щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" зумовлює:

1. необхідність приватизації об'єктів незавершеного будівництва одночасно з приватизацією земельних ділянок;

2. спрощення системи отримання дозволів на проведення проектно-розвідувальних робіт;

3. звільнення компаній, що споруджують об'єкти за рахунок бюджету, від сплати земельного податку.

Постанова передбачає розробку проектів таких законів:

4. про звільнення експортерів від сплати податку на прибуток на приріст обсягів експорту;

5. про спрощення оподаткування малого підприємництва;

6 про дозвіл підприємству відкривати більше одного банківського рахунку;

7. про скасування обмеження для інвестфондів та інвесткомпаній щодо володіння майном підприємств;

8. про амністію нелегально вивезених з України капіталів;

9. про збільшення ліміту участі іноземного капіталу в українській банківській системі

Інвестиційний процес має потребу в державному регулюванні, як прямому, так і непрямому. Тому що прибутку повинні бути достатніми для того, щоб підприємці могли робити інвестиції. У той же час, якщо прибутку стають занадто високими за рахунок зменшення частки заробітної плати, те це може породити напруженість у політику і вимога підвищити заробітну плату, що швидко зведуть нанівець, як і прибуток, так і бажання здійснювати інвестиції.

Держава повинна додавати всі сили для реструктуризації економіки, стабілізації загальної політичної й економічної ситуації, що буде сприяти поліпшенню інвестиційного клімату в країні. Недержавні джерела інвестицій направляються, насамперед, у високорентабельні галузі зі швидкою оборотністю капіталу. У цих умовах, сфери економіки з повільною окупністю вкладених коштів, залишаються недоінвестованими. Надмірне інвестування приводить до інфляції («перегріву» економіки), недостатнє ж інвестування - до дефляції. Ці крайні Закону України "Про режим іноземного інвестування економічної політики повинна регулювати ефективна стратегія в області податків, державних витрат, кредитно-грошових і фінансово-бюджетних заходів здійснюваних урядом.

Відповідно до розпорядження президента України від 18.08.97 року № 298 "Про невідкладні дії по прискоренню реформ і висновку економіки України з кризи" прийнятий ряд законодавчих актів, спрямованих на стимулювання інвестиційної діяльності, поліпшення умов діяльності інвесторів, у тому числі закордонних, у конкретних сферах господарської діяльності, а саме:

1. про зміни і доповнення до Закону України "Про режим іноземного інвестування", що припускає звільнення від увізного мита іноземних інвестицій у виді пристроїв, устаткування, що вносяться в статутний фонд підприємств з іноземними капіталом;

1. про зміни до Закону України "Про державний збір" у частині зменшення державного збору за нотаріальний огляд договорів застави;

2. про відновлення пільг спільним підприємствам виробничої сфери з іноземними інвестиціями, зареєстрованих до 01 січня 1995 року;

3. про зміни і доповнення до Земельного кодексу України щодо надання іноземному інвестору права власності на земельну ділянку під підприємства, а також можливості продажу йому об'єктів приватизації разом із земельними ділянками.

Сучасні умови економічного розвитку вимагають проведення активної політики по залученню прямих іноземних інвестицій. В Україні створена законодавча база в сфері регулювання інвестиційної діяльності, що поступово удосконалюється з метою досягнення більшого припливу іноземних інвестицій і підвищення ефективності їхнього використання. Схваленим 19 березня 1996 року Законом України "Про режим іноземного інвестування" для закордонного інвестора в Україні поставлені рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором.

Зазначеним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їхніх капіталовкладень.

Зокрема, іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком здійснення надзвичайних заходів при стихійних лихах, аваріях, епідеміях, епізоотіях. При цьому закордонному інвестору гарантується адекватна й ефективна компенсація.

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитку, включаючи упущену вигоду і моральний збиток, заподіяний їм у результаті дій, чи бездіяльності неналежного виконання державними органами України або посадових осіб передбачених законодавством зобов'язань перед іноземним інвестором.

У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його капіталовкладень у натуральній чи формі у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і терміновий переклад за кордон прибутків і інших засобів в іноземній валюті, отриманих на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій.

Важливими правовими документами, що регулюють взаємини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди "Про сприяння і взаємний захист інвестицій". Такі договори є гарантом додання справедливого статусу інвестиціям і захисту їхній на території іншої держави. Вони підписані з 44 країнами світу. Цілий ряд проектів договорів перебуває в стадії узгодження.

Позитивно впливає на залучення іноземних інвестицій співробітництво і допомога Україні з боку Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних організацій.

З метою підтримки розробки і реалізації державної політики по залученню іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв'язків Указом Президента України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.

2.2 Регіональні тенденції залучення інвестицій в Україні

Державний комітет статистики зафіксував у 2002 році рекордний для України показник залучення прямих іноземних інвестицій у $1,07 млрд., що на 32% перевищує обсяги 2001 року. Однак ще більше пожвавлення спостерігалося і на "зустрічній смузі": нерезиденти вивезли капіталу на $368,8 млн. або на 38% більше, ніж у 2001 році. В основному така ситуація була обумовлена розірванням нерезидентами інвестиційних договорів, загальна сума яких виросла порівняно з 2001 роком втричі (до $158 млн.). Відтак, образно кажучи, у 2002 році на кожних $3 вкладених інвестицій припадало 1$ офіційно вивезеного капіталу. Разом з тим, саме в Україні було розпочато найбільший за кількістю робочих місць інвестиційний проект в Європі - німецький концерн „Леоні” 15 липня 2002 року ввів в дію у Львівській області пілотну установку з виробництва електрообладнання для автомобілів Опель. Всього у виробництво, на якому працюватимуть близько 4 тисяч осіб, буде інвестовано 40 млн. євро. Кумулятивний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну за останніх 10 років (на 01.04.2003р. - $5,6 млрд.) є співставним з величиною іноземних інвестицій у польську економіку лише за останній рік. А рівень залучення іноземних інвестицій на одного мешканця Чехії ($3603), Словенії ($2754) чи Естонії ($2647) найближчим часом залишиться для України ($111) недосяжним.

Рис.2.1. Динаміка прямих іноземнихінвестицій у 1999-2003 рр., млн.$

Джерела походження :

Нерезидентами США за останні 10 років було вкладено в українську економіку $898 млн. (16,9% загального обсягу), Великобританії - $511 млн. (9,6%), Нідерландів - $399 млн. (7,5%). Російські компанії інвестували $323 млн. (6% всіх залучених інвестицій). Однак, найбільші обсяги ПІІ (17,6%) надійшли у вітчизняну економіку з „офшорів”: Кіпру ($603 млн.) та Віргінських островів ($337 млн.). Попри те, що надійних статистичних даних про обсяги та структуру такого капіталу немає, некоректно припускати, що всі „офшорні” інвестиції у вітчизняну економіку мають українське або російське походження. Оскільки досить поширеною (особливо серед транснаціональних компаній) є практика використання „офшорів” для оптимізації оподаткування доходів. У випадку портфельного інвестування, коли між власником капіталу та його безпосереднім реципієнтом стоять фінансові посередники, проблема офшорного походження коштів не є надто вагомою. Однак, офшорний капітал не є надто бажаним у випадку прямого інвестування, коли не можна бути впевненим щодо функціональності об'єкту інвестування через можливий брак організаційної культури і технологій у власників цього капіталу.

У галузевому розрізі найбільш привабливими для іноземних інвесторів залишаються харчова промисловість - $852 млн. (15,7%), торгівля $855 млн. (15,6%), фінансова сфера - $433 млн. (8,5%) та машинобудування - $470 млн. (8,0%). При цьому, західні компанії вкладають гроші в українську харчову промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтику, бо це дає швидкий оборот капіталу та мінімізує ризики. Привабливим є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями. Росіяни ж, яким добре знайома пострадянська економічна ситуація, мають інші пріоритети інвестування: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, металургія, машинобудування і фінансовий сектор. При цьому, найбільше російського капіталу вкладено в Полтавську (67% всіх іноземних інвестицій в регіон), Рівненську області, АР Крим, міста Київ та Севастополь, а також індустріальні регіони (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку і Харківську області).

Рис.2.2. Галузевий розподіл прямих іноземних інвестицій станом на 01.04.2003

Регіональний розподіл: 80% усіх іноземних інвестицій залучено у підприємства восьми регіонів та м. Києва (рис. 3). Це свідчить, зокрема, про велике значення, яке надають інвестори інфраструктурному та економічному розвитку регіону р.

Рис.2.3. Регіональна структура ПІІ станом на 01.04.2003 р.

Зважаючи на різний екстенсивний потенціал регіонів, більш коректно використовувати не абсолютні, а відносні показники, співвідносячи обсяг залучених прямих іноземних інвестицій з іншими показниками. Так, крива Лоренца показує нерівномірність розподілу прямих іноземних інвестицій, порівняно з регіональним валовим внутрішнім продуктом. Чим більший „вигин” кривої, тобто чим далі лежить вона від лінії рівномірного розподілу (діагоналі), тим більш нерівномірно залучають регіони іноземний капітал.

Рис.2.4. Розподіл часток валової доданої вартості та прямих іноземних інвестицій

Водночас, на рис. 4 простежується чітка тенденція вирівнювання притоку прямих іноземних інвестицій в регіони. Очевидно, в регіонах-лідерах інвестиційного рейтингу закордонним інвесторам стає надто „тісно” і вони розширюють свою присутність в інших областях. За обсягами прямих іноземних інвестицій на одну особу місто Київ є явним фаворитом ($705 на особу). Однак, нюанс полягає в тому, що де-юре реєстрація іноземного капіталу відбувається за місцем розташування головного офісу, який крупний інвестор найчастіше розміщує в столиці. Останні місця серед регіонів за питомими обсягами ПІІ посідають Чернівецька ($16,7 на особу), Хмельницька ($20,2 на особу) та Луганська ($20,6 на особу) області. При цьому, за останній рік Запорізька область, змогла збільшити цей показник наполовину, а в Сумській області він покращився взагалі втричі. Негативна динаміка спостерігається в Харківській та Черкаській областях. Слід зауважити, що розподіл населення України серед регіонів за питомою величиною ПІІ є досить рівномірним (рис.5). У регіонах, обсяг ПІІ на 1 мешканця яких є менший 25 дол, проживає 16% населення. Водночас, на регіони з максимальними показниками (понад 122 дол.) припадає лише 13% мешканців. Такий розподіл значною мірою пояснюється більшою чисельністю населення у старопромислових регіонах, які, як вже згадувалося, за рахунок існуючої інфраструктури залучили порівняно більші обсяги інвестицій.

Рис. 2.5. Розподіл населення України за величиною ПІІ на 1 мешканця у регіонах їх проживання

Таблиця 2.1.

	Прямі іноземні інвестиції на 01.04.2003, млн.$	Прямі іноземні інвестиції на душу, на 01.04.2003, $	Приріст прямих іноземних інвестицій на душу населення за 2002р, $
	показник	місце	показник	місце	показник	місце
м. Київ	1959,9	1	747,7	1	127,9	1
Дніпропетровська	397,5	2	112,5	5	16,4	9
Донецька	393,5	3	82,4	11	12,5	12
Запорізька	377,2	4	197,6	3	62,9	2
Одеська	299,9	5	122,5	4	22,9	5
Львівська	231	6	88,4	9	21,8	6
АР Крим	204,3	7	85,2	10	2,2	24
Харківська	175,6	8	60,8	12	-0,1	25
Полтавська	153,2	9	95,2	8	8,2	14
Закарпатська	134,8	10	107,5	6	17,9	8
Сумська	127,9	11	100	7	62,1	3
Івано-Франківська	75,8	12	54	15	18	7
Миколаївська	70,5	13	56,4	14	7,2	16
Чернігівська	69,6	14	56,8	13	7,1	17
Житомирська	61	15	44,4	19	15,4	10
Херсонська	56,2	16	48,4	17	14,2	11
Луганська	55,1	17	21,9	25	5,4	19
Черкаська	54,9	18	39,6	20	-22,6	26
Волинська	54,8	19	52	16	4,3	20
Рівненська	52	20	44,5	18	3,1	23
Київська	42,7	21	236,3	2	35,8	4
Вінницька	41,5	22	23,6	23	9	13
Кіровоградська	39,4	23	35,3	21	4	21
Хмельницька	32,9	24	23,2	24	7,6	15
Тернопільська	27,8	25	24,5	22	3,6	22
Чернівецька	15,5	26	16,8	26	5,6	18

Регіональний розподіл прямих іноземних інвестицій ПІІ на одну особу

Тенденції:

За 2002 рік чистий приріст ПІІ у столицю склав $307 млн., а в Черкаській області обсяг прямих іноземних інвестицій зменшився на $3,1 млн. При цьому від`ємні значення приросту ПІІ зберігаються на Черкащині практично уже протягом чотирьох років. Регіон залишив крупний інвестор Reemstma, а також знизилась частка іноземного капіталу в одному з найбільших підприємств хімічної промисловості України АТ „Азот”. Приріст в обсягах ПІІ, що є вищими за $30 млн., спостерігався лише у 6 регіонах (крім м. Києва) - Одеській, Львівській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях і АР Крим. За останні три роки значно активізувався притік іноземного капіталу у південні регіони (Запорізьку, Одеську області, АР Крим), а також в Житомирську, Луганську та Івано-Франківську області. Натомість, дещо зменшилось зацікавлення іноземних інвесторів Дніпропетровською, Київською та Харківською областями. Спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку:

Станом на 1 травня 2003 року на території із спеціальним інвестиційним режимом залучено $1 млрд. інвестицій, з яких 37,5% іноземного походження. Таким чином, у СЕЗ та ТПР, які займають понад 10% території України, вкладено менше 7% всіх іноземних інвестицій. Це пояснюється зокрема алогічним розміщенням територій пріоритетного розвитку в депресивних територіях в розрахунку на те, що інвестор власними силами розвиватиме інфраструктуру. Так, вже не перший рік відсутні тенденції до зростання на ТПР Житомирської, Волинської, Чернігівської та Сумської областей, більшість з яких можна характеризувати як депресивні. Подібне рішення, яке було запозичене з Росії, призвело до дискредитації самої ідеї створення спеціальних зон попри те, що в ряді випадків вони дають непоганий ефект.



Рис. 2.6. Структура освоєних інвестицій у СЕЗ на ТПР станом на 1.05.2003 р.

Структура освоєних у рамках СЕЗ і ТПР інвестицій за останні кілька років суттєво змінилася. Так, в останні три роки значно зросла частка СЕЗ у їх сукупному обсязі. При цьому найбільш динамічною є СЕЗ „Закарпаття”, що обійшла СЕЗ „Яворів” за обсягом освоєних інвестицій. Зокрема, це сталося за рахунок компанії “Ядзакі-Україна”, яка наприкінці 2002 року розпочала будівництво в Ужгороді заводу з виробництва електропровідних систем для автомобільної промисловості. Загальний обсяг інвестицій по проекту складе понад 30 млн. євро. Інвестиції у СЕЗ і ТПР здійснюються у формі обладнання (2,8 млрд. грн..; 59,6 %), грошових коштів (552 млн. грн..; 11,6 %), сировини і матеріалів (541 млн. грн..;11,4%). Зазначимо, що протягом останніх років зростає частка вітчизняних інвестицій. Так, якщо за 2000 рік вона склала 48% загальних інвестицій, за 2001р. - 57,8%, то станом на 1 травня 2003 р. вона зросла до 63%. Переважання внутрішніх інвестицій та аналіз їх розподілу за проектами, свідчить про те, що пільговий режим діяльності на практиці часто використовується як прихована форма державного субсидіювання конкретних підприємств та інструмент реалізації регіональних інтересів. Географічна структура походження іноземних інвестицій, вкладених у СЕЗ і ТПР, наштовхує на думку про використання спецрежиму для повернення раніше вивезеного з України та Росії капіталу нерезидентами із Віргінських островів.Крім вивчення поточної ситуації у сфері залучення ПІІ, експерти Інституту Реформ досліджують перспективи залучення інвестицій на регіональному рівні. За допомогою методу екстраполяції даних 1998-2002 рр. отримано прогнозні значення залучення прямих іноземних інвестицій на наступні два роки по регіонах України. Враховуючи те, що залучення ПІІ по окремих регіонах носить нестабільний характер в часовому вимірі, визначаємо прогноз залучення ПІІ по групах регіонів задля нівелювання випадкових коливань (рис.8).