Безробіття: причини, форми, наслідки

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки -- Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.

3.2 Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості

За умов розвитку ринкових відносин робоча сила набуває якостей товару з характерною для нього вартістю та споживною вартістю. Споживна вартість пов'язана із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку властивість мають в основному особи працездатного віку, які досягли певного фізичного та інтелектуального розвитку.

В Україні питома вага осіб працездатного віку становить більше ніж 55% всього її населення. Але для цього показника характерні значні територіальні відмінності.

Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного віку характерна для високо урбанізованих та індустріальне розвинутих областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%.

Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття показує, що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1985 р. в цілому по народному господарству України було зайнято 25,2 млн. чол., то в 2007р. -- менше ніж 21 млн. чол. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.

Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол., у сільському господарстві -- понад 4,5 млн. чол.

Таблиця.4. Рівень офіційного безробіття у Львівській області (на 1.10.2007.) [см. п.4]

Понад 6 млн. чол. нині зайнято в галузях невиробничої сфери України.

Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято в закладах охорони здоров'я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.

Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.

Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%.

Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень або день, високою зайнятістю у низько ефективних, з загальнодержавної точки зору, галузях народного господарства, у тому числі в особистому підсобному сільському господарстві. Нераціональне використання трудових ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов можуть бути залучені у народне господарство країни.

Аналіз статистичних матеріалів за останні роки свідчить про те, що в Україні склалися три регіони з різними за масштабами резервами трудових ресурсів. До складу таких резервів входять незайняті в народному господарстві, зайняті в особистому і підсобному сільському господарстві та особи працездатного віку, що навчаються. До першого регіону входять: Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Черкаська та Хмельницька області, в яких зазначені потенційні резерви трудових ресурсів становлять від майже 17% загальної чисельності трудових ресурсів у Київській області до 25% в Хмельницькій. До другого регіону входять Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська та Херсонська області, в яких потенційні резерви трудових ресурсів становлять 25--29% загальної чисельності наявних трудових ресурсів. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою незайнятих в народному господарстві. До його складу входять Львівська, Одеська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. У цьому регіоні незайняті в народному господарстві становлять від 31 до 41% загальної чисельності трудових ресурсів.

Таким чином, наведені дані свідчать про гостроту проблеми підвищення ефективності використання трудових ресурсів в окремих регіонах України.

3.3 Динаміка і структура безробіття на Україні

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9%. В даний час більш 6,5 млн. чоловік не мають заняття, але активно його шукають і майже 2,7 млн. чоловік зареєстровані в органах служби зайнятості в якості безробітних.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Регіональна диференціація гостроти безробіття з перших же місяців реєстрації виявилася дуже значною. Вже до кінця 1991 р. найвищий і найнижчий регіональний рівні безробіття відрізнялися більш ніж у 10 разів, але за минулий період зазначене розходження зросло ще майже в 5 разів.

Цікава також диференціація регіонів країни по складу безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя предпенсіонного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стали рости частка безробітних чоловіків та молоді.

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просунення того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають ”високоосвічені жінки предпенсіонного віку”, можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У загальному випадку всі області України по гостроті зареєстрованого безробіття можна розділити на кілька груп.

Перша група - регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту (у 2 рази вище середньоукраїнських), великою напруженістю на ринку праці.

Друга група - регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують средньоукраїнські). Але темпи росту безробіття тут середні чи нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни.

Третя група - рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче середньоукраїнських, але темпи росту рівня безробіття вище середньоукраїнських. Фактично по гостроті безробіття ця група середня.

Четверта група - регіони з найменш гострим безробіттям у країні. У них рівень безробіття нижче середнього, низка напруженість на ринку праці, темпи росту безробіття нижче средньоукраїнських. У даній групі багато північних регіонів з видобувною промисловістю.

Отже, на Україні гостре безробіття мається в регіонах двох типів.

По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.

По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва в порівнянні з кінцем 80-х.

Важливе також питання сільського безробіття на Україні. Починаючи з 1994 р. рівень безробіття серед сільського населення перевищує аналогічний показник для міського населення. Дуже висока також напруженість на сільському ринку праці, тому що вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом і в північних несільськогосподарських регіонах.

Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі істотно відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10%. При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях.

Міжнародна організація праці провела дослідження, яке показало, що рівень безробіття на Україні значно вище офіційно визнаного. За даними цієї організації безробіття на Україні в 1996 р. склала 19,5% (11,72 млн. чіл.). Причина такої розбіжності даних у тім, що людям не вигідно реєструватися в якості безробітних (з відходом від номінальної роботи людина позбавляється пільг), а підприємства намагаються тримати “мертві душі” щоб скоротити податки.

Однак, не слід переоцінювати значення безробіття як самостійного економічного фактора. Вона досить умовна - особливо стосовно демографічних процесів, у рамках і за допомогою яких формується зайнятість населення. Сьогодні демографічні процеси в Україні проходять дуже песимістично. З усіх прогнозів у соціально-економічній сфері демографічні є найточнішими, в силу того, що демографія, як наука, успішно просунулася, використовуючи відпрацьовані методики і повну інформацію. У країні прискорюється старіння нації, чисельність і питома вага населення у віці молодше працездатного (основне джерело поповнення трудових ресурсів) скоротиться з 5,1 млн. чоловік у 1993 році до 4,4 млн. чоловік у 2005 році (з 10,2% до 8,4%).

Це приводить до необоротних вимірів у професійному складі трудових ресурсів: людям у зрілому віці важче змінити кваліфікацію, таким чином знижується мобільність трудових ресурсів. Вже сьогодні в ряді територій Центральної і Західної України частка обличчя літнього віку більше 30-40% і має тенденцію до росту.

Отже, у зв'язку з перерахованими вище показниками макроекономічний спад неминучий. Тільки за рахунок демографічного фактора ВВП скоротиться до 2005 року на 4,8% по середньому варіанті, чи на 8% по песимістичному прогнозу, а до 2007 року - відповідно на 7% чи 13%.

Рівень безробіття, досягнутий у 1995-1996 роках, говорить за те, що криза зайнятості буде продовжуватися щонайменше протягом декількох наступного років. Різкий ріст безробіття запустить у дію механізм додаткового зниження ділової активності: крім скорочення споживчого й інвестиційного попиту ріст безробіття буде визначатися динамікою незайнятості попередніх періодів.

3.4 Соціальний захист трудящих в умовах безробіття

Завданням системи захисту трудящих в умовах безробіття є, з одного боку, стимулювання людини до пошуку роботи і перенавчання, допомога їй на цьому етапі, а, з другого боку, - боротьба із соціальним утриманством.

Мінімальний рівень соціальних гарантій для трудящих установлюється законодавчо, а його підвищення є ціллю колективних переговорів.

Гарантії зайнятості, що закріплюються в договорах трудового найму, передбачають:

- регулювання темпів приросту заробітної плати (один із антиінфляційних заходів);

- обов'язкове періодичне навчання кадрів і стимулювання їх професійної мобільності за період трудової діяльності;

- можливе переміщення працівників як усередині підприємства, так і за його межі, в філії, що розташовані в іншій місцевості;

- використання його на тимчасових роботах і неповний робочий час на випадок економічних труднощів, а також надання пільгових умов дострокового виходу на пенсію;

- тимчасову незайнятість при умові матеріального і соціального захисту.

Загальновизнаними в соціальній галузі є досвід і успіхи Швеції. Державна адміністрація ринку праці Швеції, що відповідальна перед урядом і Міністерством праці за проведення політики на ринку праці, складається з управління ринку праці і галузевих комітетів по праці. Комітети курирують біржі праці й інститути ринку праці. Останні розташовані по всій країні і відповідають за професійну реабілітацію.

В політиці на ринку праці беруть активну участь організації підприємців і профспілки. Один з найбільш важливих видів впливу на ринок робочої сили в Швеції - субсидіювання її географічної мобільності. Воно виконується у формі компенсацій витрат працівників на переїзд, субсидій на влаштування на новому місці і добових допомог. Іншим вагомим засобом є безкоштовна перепідготовка працівників з урахуванням їх індивідуальних потреб (крім перепідготовки в рамках компаній).

Щоденні допомоги учасникам перепідготовки можуть бути порівняні з середнім щоденним доходом промислового робітника, але, звичайно, відхиляються в менший бік. В Швеції введена законодавча гарантія роботи для молоді 18-ти - 19-ти років, що дає право працювати п'ять днів на тиждень при чотиригодинному робочому дні за існуючими ставками. Для молоді і безробітних, у яких закінчується термін одержання допомоги, існують особливі субсидії. Вони покривають 50% реальних витрат на зарплату у визначений термін (не більше 6-ти місяців). Безробітні можуть далі одержувати субсидії для відкриття власного діла. Ще одним заходом для молоді, а також для решти безробітних є організація суспільних робіт (будівельних або реалізація громадських інженерних проектів). Для влаштування інвалідів на постійну роботу в приватному або державному секторі центральний уряд може давати субсидії, що повністю покривають витрати на їх зарплату. Для них організовуються також захищені від конкуренції невеличкі підприємства (захищена зайнятість). Для сприяння загальній зайнятості центральний уряд може розміщувати замовлення на промислових, підприємствах при погіршенні кон'юнктури на ринку праці.

Таким чином, низький рівень безробіття в Швеції (2-2,5%) - результат активної політики на ринку праці. Для цього використовується 7% державного бюджету, з них 1/3 йде на фінансову компенсацію безробітним.

Український, як зрештою і Російський, закон про зайнятість недосконалий. Працівник служби зайнятості має право відмовити безробітному в його статусі. В той час як в США людина, яка втратила роботу не по своїй волі, автоматично реєструється службою зайнятості для одержання допомоги. Його ніхто не примушує шукати роботу - це його власна справа. Розмір допомоги - це половина заробітку. Виплачується вона не рік, як у нас, а шість місяців, після чого безробітного переводять на допомогу по соціальному забезпеченню, розмір якої ще менший.

У нашому трудовому законодавстві повинні бути вказані три причини звільнення: у зв'язку з економічною необхідністю, через припинення термінового договору або контракту і за власним бажанням. Оскільки в перших двох випадках людина втрачає роботу не по своїй волі, вона автоматично підлягає страхуванню. В розділі 4 Закону докладно розглянуті умови виплати і розміри допомоги по безробіттю. Єдиною зміною в доповненні до Закону є збільшення строку реєстрації в службі зайнятості з 10 до 80 календарних днів після скорочення посади працівника. Розмір допомоги по безробіттю співвідноситься з мінімальним рівнем заробітної плати, а також підлягає індексації.

Згідно з Законом, на осіб, зайнятих на суспільних роботах, розповсюджуються соціальні гаранти, включаючи право на пенсійне забезпечення і виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Фінансування цих робіт здійснюється за рахунок місцевого бюджету із залученням коштів фонду зайнятості і коштів тих організацій, для яких ці роботи виконуються.

Наприклад, в м. Харкові в числі суспільних робіт є роботи на місцевих будівлях, по прибиранню місто, на овочевих базах, в «зеленому» цеху тощо.

І на закінчення належить ще раз підкреслити важливість розглянутої теми, бо людина з її проблемами дійсно повинна бути у центрі уваги вчених і практиків, а головне - тих, хто обраний нею для керівництва нашою державою.

3.5 Майбутнє Української політики в області зайнятості

Суть у тім, що діюча політика зайнятості повинна в нинішніх умовах мати попереджуючий характер і включати цілий комплекс мір державного регулювання, що запобігають ріст безробіття і її перехід у застійну форму. При цьому важливо спиратися на світовий досвід регулювання безробіття.

От найбільш важливі міри такого роду:

Перерозподіл наявного попиту на працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робочий день, неповний робочий тиждень і т.п. Такі підприємства повинні одержати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на прийом нових працівників.

Бюджетне субсидування додаткової робочої сили на діючих підприємствах. Воно може мати вид кредитування державою зарплати додатково найнятих робітників. Підприємства, що розширюють зайнятість стосовно її рівня торік, можуть одержати пільговий кредит.

Зниження фактичної пропозиції робочої сили за рахунок зниження встановленого законом пенсійного віку. Такий же ефект може зумовити розвиток служб перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації.

Надання робочих місць, не орієнтованих на одержання прибутку, а зв'язаних з роботою в інтересах суспільства, наприклад: робота в області охорони навколишнього середовища і т.д.

Перехід до створення системи соціального партнерства, у тому числі створення механізму вироблення тристоронніх угод (роботодавці - профспілки - держава) з метою обмежити ріст заробітної плати. З роботодавців варто стягувати податок на засоби, додатково витрачені на заробітну плату, і направляти його на субсидування зайнятості.

Розширення зайнятості в майбутньому залежить і від іноземних інвестицій. У цілому інвестиції в реконструкцію і технологічне переобладнання підприємств будуть мати позитивний ефект. Але збільшення капіталовкладень означає створення нових робочих місць.

Значно скоротити кількість незайнятих можна за рахунок структурних змін в оборонній промисловості. Процес конверсії має великий потенціал для збільшення зайнятості, навіть її стабілізація сьогодні буде великим плюсом у регулюванні ринку праці.

За останні два роки безробіття прийняло вид великого макроекономічного явища, перетворившись в самостійний фактор розвитку економіки. Проте на Україні дотепер не вироблено такої політики в області зайнятості, що сприяла б успішності реформ. Сьогодні ясно, що роль безробіття як неминучого наслідку фінансової стабілізації була недооцінена.

У світі накопичений великий теоретичний і практичний досвід по регулюванню ринку праці. Україна ж має потребу в особливому, комплексному підході.

Схоже, що ще кілька років нам доведеться миритися з високим рівнем безробіття. Сьогодні основна мета - знизити безробіття, якщо не в середньостроковому, то хоча б в довгостроковому періоді.

Парадоксально, але дотепер жодна політична партія, жоден впливовий політик не висловили взагалі ні однієї точки зору по настільки актуальній проблемі. Це всерйоз змушує засумніватися в компетентності українських владних структур і їхнього реального бажання вивести економіку зі спаду в підтвердження до їх слів про оптимістичні прогнози розвитку.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і, не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Особливо гостро проблема безробіття постає зараз перед Україною, що не дивно, тому що стан економіки України зараз обтяжуючий. Величезний економічний спад, розваливши промисловість, не міг не торкнутися ринка праці. За останні 4 роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9 %.

Донедавна уряд України не звертав належної уваги на дану проблему, що викликало досить справедливі побоювання. Але положення частково змінилося з прийняттям деяких законів і положень, у яких упор робиться на удосконалювання ринкових механізмів регулювання зайнятості.

Будемо сподіватися, що дані акти не стануть простим псуванням папера, а будуть ефективно перетворюватися в життя, ставши передумовою для економічного відродження України.

Список літератури

1. Базилевич В.Д. Безробіття, його види і наслідки / Економічна теорія. 2001. - с. 386-397.

2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Безробіття: сутність і причина / Політична економія. 2000. - с. 458-473.

3. Бобров В.Я. Проблема безробіття і соціальна захищеність населення / Основи ринкової економіки. 1995. - с. 127-137.

4. Бутко М., Білокур К. Ринок праці та процеси його регіональної трансформації // Економіка України. 1998. - №5. - с. 17-18.

5. Говорушко Т. Безробіття як індикатор макроекономічної нестабільності // Економіст. 2000. - №10. - с. 72-73.

6. Дзюба С., Ривак О. Ринок праці і безробіття / Основи економічної теорії. 1994. - с. 161-170.

7. Завіновська Г.Т. Безробіття і його види / Економіка праці. 2000. - с. 24-30.

8. Книш З.М., Сісіна Л.Л. Безробіття як соціально-економічне явище / Основи економічної теорії. 1994. - с. 324-332.

9. Мочерний С.В. Зайнятість і безробіття / Основи економічної теорії. 1993. - с. 493-504.

10. Маконнелл К., Брю С., Кэмпбелл Р. Безробіття / Экономікс. 1993. - c. 785.

11. Піндюк О. Динамічне зростання всупереч очікуванням // Україна - Business. 2000. - №31-32. - с. 10-12.

12. Сіроштан М.А. Проблема зайнятості в економічній теорії і практиці. Безробіття. / Нариси з економічної теорії. 1994. - с. 323-329.

13. Чепурина М.Н. Безробіття / Курс економічної теорії. 1995. - с. 157-165.

14. Волинський Г. Ринок праці в умовах перехідної економіки // Бізнес-інформ. 1998. - №7. - с.26-27.