Проблеми та перешкоди розвитку підприємництва в Україні

9

Вступ

Підприємництво - це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок - підприємець-власник. Воно базується на самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, наданні послуг і зайняттю торгівлею і має на меті отримання прибутку.

Сьогодні в розмаїтті з наявною економічною кризою, саме з розвитком підприємництва в Україні, держава повинна пов'язувати надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід із даної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в прийнятому Верховною Радою законі: ”Про державну підтримку малого підприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць”.

Перспективи малого і середнього бізнесу пов'язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні. Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб'єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища. Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг, прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача. Все це перетворює підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.

Великою мірою роль підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні вцілому, так і в її окремих регіонах зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.

Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон'юнктури ринкової економіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.

Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж великі компанії.

Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами . Малі підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив'язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому, що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави вцілому [3.112-118].

1. Основні наявні на сьогодні проблеми та перешкоди розвитку підприємництва в Україні

За своїм станом розвитку підприємництво України в десятки разів відстає від країн ЄС. Нас значно випереджають за всіма показниками розвитку підприємництва Польща, Словенія, Чехія, Росія, Естонія та інші посткомуністичні держави.

Дослідження фахівців багатьох національних, міжнародних урядових і неурядових організацій, таких, наприклад, як Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародний центр перспективних досліджень, Координаційно-експертний центр об'єднань підприємців України, Український незалежний центр політичних досліджень, Спілка підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств України, Гарвардський університет міжнародного розвитку, а також науковців Національної академії наук України та вітчизняних вищих навчальних закладів, дають більш-менш узагальнюючу картину перешкод, котрі стримують і гальмують розвиток підприємництва в Україні [2. 56-58].

За результатами соціологічних досліджень МФК та анкетування малих приватних підприємств, які проводив Центр соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології, проблеми і перешкоди для розвитку підприємництва в Україні можуть бути розподілені на кілька категорій:

І. Законодавчі та адміністративні фактори

Це фактори, пов'язані із законодавством України та податковою системою, або, іншими словами, перешкоди, створені державою, які включають:

v високі податки (на що вказали 97% респондентів);

v велика кількість різних податків (86% респондентів);

v часті зміни до вимог податкової звітності (77% респондентів);

v велика кількість видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню (42%) та заскладна процедура отримання ліцензій (16%);

v заскладна процедура реєстрації підприємства (41%);

v часті перевірки державними органами (38% респондентів);

ІІ. Ринкові умови

Фактори, пов'язані з підприємницькою діяльністю взагалі: - низький попит на продукцію (57% респондентів);

v неплатежі з боку клієнтів (57% опитаних);

v труднощі з отриманням кредиту (52%);

v тиск з боку кримінальних елементів (30%);

v труднощі з конвертацією валюти (28%);

v нестача ділової інформації (24%) та брак управлінських знань (19%).

v нестача кваліфікованих кадрів внаслідок недоліків у організації їх підготовки і перепідготовки;

v нерівність доступу суб'єктів підприємництва до фінансових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів;

v слабкий розвиток інфраструктури підтримки малого підприємництва, в тому числі відсутність системи інформаційного забезпечення, недостатня кількість об'єктів інфраструктури, зокрема бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, нерозвиненість ринку консалтингових послуг, низький професійний рівень існуючих інституцій.

Результати опитування показують, що незважаючи на загальну важку макроекономічну ситуацію та світову фінансову кризу, яка розпочалася наприкінці 2008 року серед всіх найчастіше згадуваних проблем найсерйознішими залишаються саме проблеми бюрократичного характеру та ті, що пов'язані з державним управлінням. Такі результати і висновки наводять дослідники Міжнародного центру перспективних досліджень [4].

Не додає оптимизму і прогноз змін у динаміці розвитку малого підприємництва. Можна зробити висновок, що малі підприємства навряд чи зможуть вирішити такі проблеми власними силами і самостійно подолати перешкоди, що постають перед ними. Вони малі, вразливі і потребують підтримки, насамперед державної.

Звернувшись до словників щодо тлумачення слів "підтримати", "підтримка" можна зрадіти за наш малий бізнес, бо сподівання на державну підтримку поширюються лише на такі кроки держави:

v "підтримати, не дати впасти";

v "подати допомогу, посприяти";

v "схвалити, виступити на захист";

v "не дати припинитись, порушитись";

v "бути опорою". Як бачимо, можливості тут неймовірні. Але ж чи є у держави для цього:

v бажання;

v необхідність;

v можливість;

v механізм підтримки малого бізнесу.

Виходячи з наявності в Україні певної кількості державних структур, до функцій яких належить сприяння розвитку приватного, насамперед малого, підприємництва, можна було б стверджувати, що держава має бажання, розуміє необхідність, знаходить можливості і формує механізми підтримки малого підприємництва. З утворенням Державного комітету України із сприяння малим підприємствам і підприємництву (травень 1991 року), а також з прийняттям Господарського кодексу україни державна політика щодо малого підприємництва начебто логічно і цілеспрямовано розвивається в напрямку підтримки в Україні сектора малого бізнесу. З цією ж метою було створено і центральний орган виконавчої влади - Державний комітет України з питань розвитку підприємництва (29 лютого 1997 року), розроблено концепцію державної політики розвитку малого підприємництва, програми державної підтримки малого підприємництва і розвитку малого підприємництва на 2008-2010 роки. Опрацьовано також концепцію Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва, завдання до реалізації Національної програми розвитку малого підприємництва, концепцію Державної регуляторної політики. Формально зроблено достатньо, а реально "візок малого підприємства і досі там, де й був".

Чому так відбувається? Ось дві думки з цього приводу:

1. Держава повинна мати відповідальність перед МП і підприємництво вцілому.

2. МП повинні мати соціальну відповідальність.

Суспільство має право знати стратегічні задуми держави: чи буде сектор недержавного підприємництва обмежуватись і згортатись, чи розвиватись і зміцнюватись.

Вже неодноразово підкреслювалось, що малий бізнес поки що залишається екзотичним явищем в економіці України, а середній бізнес - явищем невизначеним. Отже, екзотика і невизначеність зумовлюють вихідні дані щодо теоретичного і практичного дослідження суті, ролі, місця підприємств малого і середнього бізнесу і можливостей державного регулювання їх діяльності. Як власник держава мусить опікуватись ефективністю діяльності власних малих і середніх підприємств, робити їх конкурентоспроможними, підтримувати підприємництво. Теоретично держава спроможна створювати рівні умови господарювання власним і невласним підприємствам, оскільки вона керується в управлінні не законами власності, а законами менеджменту. Практично ж, маючи владу і власність, держава змушена зберігати свою власність навіть за рахунок створення нерівних умов для інших власників за допомогою використання державної влади.

Складається парадоксальна для економіки ситуація:

v держава зберігає власні підприємства, котрі не в змозі її підтримати;

v водночас держава губить недержавні підприємства надмірним податковим тиском, корупцією і цим сама себе позбавляє джерел наповнення державного бюджету, створення нових робочих місць, своєчасної сплати заробітної платні, зменшення соціальної напруги у суспільстві тощо [1. 34-39].

Отже, необхідні кардинальні зміни в концепції і механізмі державного регулювання підприємницької діяльності підприємств малого і середнього бізнесу. На думку дослідників і практиків, такі зміни полягають в наступному:

v слід усвідомити, що підприємницькі структури малого і середнього бізнесу - це не ворожа сила, а реальний сектор економіки України, і докорінно змінити державну політику щодо цього сектора;

v потрібно розробити концепцію становлення, розвитку і зміцнення сектора малого і середнього бізнесу, оскільки ринкова економіка без нього існувати не може;

v необхідно створити відповідний ринковий механізм регулювання підприємницької діяльності підприємств малого і середнього бізнесу.

Формально держава в Україні опікується малим і середнім бізнесом. Реально ж держава жодним чином не довела підприємцям, що вони потрібні не лише в невизначеному економічному сьогоденні, а є складовою довгострокової економічної стратегії держави. Підприємці повинні мати впевненість у майбутньому і в тому, що держава не посягне на їх власність силою державної влади. Однак, як здається, підприємці мають своє бачення щодо державної підтримки їх діяльності.

І, можливо, найголовніше - державні службовці повинні стати провідниками ринкової державної політики, а не використовувати державні посади задля задоволення власних потреб. Механізм державного регулювання має бути ринковим, а не корумпованим. Держава мусить нести відповідальність перед підприємництвом за виконання державних функцій підтримки підприємництва. А мале підприємництво повинно відповідати за виконання своєї економічної і соціальної місії в суспільстві.

Державна політика щодо розвитку підприємництва, на думку керівників підприємств, повинна зосереджуватися на наступних напрямках:

· поліпшення механізмів оподаткування;

· стабілізація законодавства;

· вдосконалення механізмів кредитного фінансування малих підприємств, розробка і впровадження комплексу заохочувальних механізмів для комерційних банків, які працюють з цими підприємствами;

· подальше впорядкування процедури проведення перевірок діяльності підприємства.

Отож, саме зараз в період фінансової скрути в нашій країні, вкрай необхідним є зважати на ці думки задля розвитку і зміцнення економіки України [4].

Список використаної літератури:

1. Ароленко В.І. Про діяльність підприємств, які змінили форму власності\ Причини та наслідки для української економіки. - К., 2008. - 100 с.

2. Ковальчук К.Ф., Рева Т.М. Налоговый менеджмент промышленного предприятия: Монография. - Днепропетровск: Изд-во ин-та технологии, 2007. - 122 с. - K-2.

3. Малафеев А.С. Социально-экономические основы мотивации предпринимательской деятельности малых предприятий. Экономика, организация и управление предприятиями. Днепропетровский университет экономики и права, Днепропетровск, 2007. - 254 c.

4. http://www.favorites.com.ua.modules/predprsection/item.php?itemid=7&page=5.