Державне регулювання економіки

19

Міністерство освіти і науки України

Черкаський державний технічний університет

Кафедра економіки

Контрольна робота

Варіант № 38

Перевірив: Виконав:

Вик. Лукяненко Г. А.

студент гр. ЗКМ-602

Чепчур Р.В.

Черкаси 2009

План

1. Сутність, функції і моделі державного регулювання економіки

2. Структура та інфраструктура ринку

3. Взаємодія попиту і пропозиції. Закон пропозиції

4. Державне регулювання цін, соціального захисту населення і його доходів

1. Сутність, функції і моделі державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки -- це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Підтримуюча діяльність держави (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо.

Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати (лат. -- зрівноважувати) недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо.

Регулююча діяльність держави передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

Макроекономічна ефективність означає забезпечення зростання продуктивності праці у суспільному виробництві на основі його технічного і технологічного оновлення, вдосконалення організації й управління;збалансований, пропорційний розвиток економіки; повне та оперативне задоволення соціально-економічних потреб суспільства.

Реалізація соціальних цілей розвитку суспільства передбачає забезпечення:соціальної справедливості; ефективної зайнятості; екологічної рівноваги; задоволення соціально-культурних, духовних потреб населення.

Основні функції державного регулювання економіки:

Цільова -- полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior -- перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.

Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку . Нормативна (регламентуюча) -- держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір .

Коригуюча -- зводиться до коригування (лат. -- виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення легативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

Соціальна -- передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

Безпосереднє управління неринковим сектором економіки -- це регулювання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ. Контролююча -- означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо. Мінімальні функції держави: створення правової бази; захист конкуренції; забезпечення економіки необхідною кількістю грошей; мінімізація негативних екстерналій; розподілі перерозподіл доходів; виробництво суспільних товарів і благ.

Державне регулювання економіки -- це управління соціально-економічним розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об'єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб'єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації певних цілей.

Складові (етапи) процесу управління розвитком національної економіки:макроекономічний аналіз; початкові стадії макроекономічне прогнозування; управління планування соціально - економічного розвитку країни; макроекономічне програмування ;організація і регламентація дій суб'єктів національної економіки;стимулювання бажаних процесів; оперативн ерегулювання; контроль за дотриманням правил і норм економічної поведінки суб'єктів; національне рахівництво.

Моделі державного регулювання економіки -- сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки й підтримання соціальної стабільності

Конкретні об'єкти ДРЕ: економічний цикл; структура економіки; умови нагромадження та інвестиційн адіяльність; науково-технічний прогрес та інноваційні процеси; грошовий обіг та інфляція; ціни; платіжний баланс; блок соціальних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка і перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо); умови конкуренції; навколишнє середовище (екологічні проблеми); регіони.

Щодо названих об'єктів держава проводить відповідну економічну політику.

2. Структура та інфраструктура ринку

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

Структуру ринку розглядають з різних точок зору, що пов'язано із складністю цієї системи господарських відносин,які стосуються усього комплексу економічних,політичних,соціальних,правових,моральних та інших аспектів життєдіяльності людини і суспільства.

Розрізняють такі структурні ознаки класифікації ринків :

з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин;

з точки зору територіального підходу;

з точки зору конкретних видів характеристик товарів і послуг.

Пізнання ринку як економічної категорії неможливо без глибокого аналізу його структури,тобто елементів,з яких він складається,і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій,за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька,оскільки ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин:ринок предметів споживання та послуг; засобів виробництва;науково-технічних розробок та інфрмації;фінансовий,валютний,праці(робочої сили).

Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки взуття,косметики, швейних виробів,молочних, хлібних,м'ясних,рибних товарів, що існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку. Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових відносин : розвинений ринок, ринок,що формується, ринки з різним ступенем обмежування конкуренції.

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства як легальний і нелегальний.

Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою: місцевий ринок, окремих територій, регіонів, країни, ринок коаліцій різних країн, світовий ринок.

Регіональні ринки поєднані між собою і взаємодіють як певний органічний механізм. Саме цьому порушення у будь-якій ланці відразу передаються решті ланок через ціни, попит, пропозицію, конкуренцію. Це означає, що ринок єдиний, а кожний його елемент - невід'ємна складова.

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін.(Табл 1)

Аукціони -- форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом.

Торгово-промислові палати -- це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн.

Торгові доми -- це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

Ярмарки -- надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки -- це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці.

Маркетинг -- це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва.

Біржа -- це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.

Біржа праці -- елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці.

Товарна біржа -- комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої -- укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також додаткові послуги, в тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами тощо.

Фондова біржа -- це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик.

Страхова компанія -- комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення страхових операцій.

Аудиторська фірма -- це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси.

Холдингова компанія -- акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Вона тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії. Найпоширеніші так звані чисті холдингові компанії, проте є й змішані, які поєднують контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами.

Таблиця 1 Основні елементи інфраструктури ринку

Ринок капіталів	Ринок засобів виробництва і предметів споживання	Ринок робочої сили
Фондова біржа	Товарна біржа	Біржа праці (служба зай- нятості)
Валютна біржа	Торговельні дома	Центри підготовки кадрів
Страхові компанії	Торговельно-посередницькі фірми	Фонд зайнятості
Аудиторські компанії	Комерційні центри і компанії	Комерційні центри підготовки, перепідготовки і працевлаштування
Брокерські компанії	Лізингові компанії	Державний фонд сприяння підприємництву
Комерційні банки	Державні резервні і страхові фонди	Пенсійний фонд
Державний страховий нагляд	Державна інспекція по контролю за цінами і стандартами	Фонди милосердя
Державна податкова інспекція	Антимонопольний комітет
Державна інспекція по контролю за цінними паперами
Фонд державного майна
Інвестиційний фонд регіо- нального регулювання
Фонд науково-технічних програм
Стабілізаційний фонд
Інноваційні фонди

3. Взаємодія попиту і пропозиції. Закон пропозиції

Попит -- це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Разом з цими узагальненими визначеннями попит характеризується рядом властивостей і кількісних параметрів, з яких перш за все слід виділити об'єм або величину попиту. З позицій кількісного виміру попит на товар, розуміється як об'єм попиту, означає кількість даного товару, яку покупці (споживачі) бажають, готові і мають грошову можливість придбати за деякий період за певними цінами. Іншими словами -- попит як об'ємний показник характеризує кількість продукту, яку покупці здатні, мають намір, будуть, купувати по різних можливих цінах.

Але окрім ціни на величину попиту впливає і ряд інших чинників, які іноді називаю неціновими. Це перш за все споживчі смаки, мода, величина доходів (купівельна спроможність), величина цін на інші товари, можливість заміщення даного товару іншими.

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації її на ринку за певними цінами. Таке визначення змальовує пропозицію і відображає її суть з якісного боку. У кількісному плані пропозиція характеризується своєю величиною та об'ємом. Об'єм, величина пропозиції -- це кількість продукту (товару, послуг), яка продавець (виробник) бажає, може і здатний у відповідності з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

Як і об'єм попиту, величина пропозиції залежить не тільки від ціни, але і від ряду нецінових чинників, включаючи виробничі можливості, стан технології, ресурсне забезпечення, рівень цін на інші товари, інфляційні очікування.

Закон пропозиції -- при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар. Математичним виразом закону пропонування є функція пропонування , де - обсяг пропонування товару, S - пропонування, P - ціна.

Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах, витрати виробництва одиниці товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина на ринку складніше за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.

Взаємодія попиту і пропонування визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага - це стан ринку, за якого обсяги попиту та пропонування збігаються. Криві попиту і пропонування в точці кількісно-цінової рівноваги перетинаються (Мал. 3.1.). Цей характерний графік називається «Хрестом Маршала» або «Ножиці Маршала».

19

Рівноважна ціна - це ринкова ціна Р*, за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропонування. Це ціна, яка задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні інтереси співпадають. У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни.

Рівноважний обсяг ? це певна кількість продукції Q*, яка реалізована (може бути продана) за ціною P*.

Рівновага окремого ринку певного товару називається частковою рівновагою. Точка ринкової рівноваги є стійка.

За своєю природою ринковий механізм є механізмом ліквідації дефіцитів та надлишків. Урядове втручання в ринкове ціноутворення, відхилення цін від рівноважних призводить до розбалансування ринку. Запровадження податків чи надання субсидій ведуть до зміни параметрів рівноваги.

4. Державне регулювання цін, соціального захисту населення і його доходів

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни.

По-перше, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку, в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій, ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, безробіття, інфляція тощо. По-друге, вільні ринкові ціни можуть реагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відображення у платоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а також соціальні, екологічні та інші проблеми, що породжує небажані наслідки для суспільства. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засаді державного регулювання цін.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої -- управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в країні, аналіз та прогнозування динаміки цін і тарифів, розробку відповідних пропозицій щодо регулювання цін та стримання інфляції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін. Конкретні повноваження Міністерства економіки щодо регулювання цін постійно скорочувалися й нині обмежуються лише встановленням оптових цін на природний газ для виробників і постачальників, тарифів на його транспортування територією України та роздрібних цін на газ для населення.

Значно ширші повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно, з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави, їхні управління з питань цінової політики мають право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару тощо.

Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі органи, до яких належать міністерства й відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом, Національним банком). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, Міністерство зв'язку -- тарифи на основні послуги зв'язку, Національна комісія з питань регулювання енергетики -- тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають державному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про відповідну дерегуляцію цієї сфери економіки.

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін -- це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення податкових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробників та споживачів; державна підтримка цін через дотації. Це втручання здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі й непрямі (опосередковані) (рис. 1).

Особливістю соціальної політики України у перехідний до ринку період є пріоритет проблем соціального захисту населення,підвищення ролі особистого трудового доходу, формування нового механізму фінансування та регулювання розвитку соціальної сфери.

З урахуванням кризового стану економіки України метою державного регулювання доходів та споживання населення є захист населення від зростання цін для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадян. Таке регулювання здійснюється реалізацією таких заходів:

· Визначення мінімальних споживчих бюджетів, прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати;

· Створення пенсійних фондів і фондів соціальної допомоги;

· Зміна умов оплати праці,розробка нової системи пенсій, допомог, стипендій,ставок і окладів у бюджетних організаціях;

· Запровадження системи індексації зростання цін, доходів і збереження населення;

· Запровадження компенсаційного механізму для громадян у зв'язку з підвищенням цін на товари та послуги.

Суспільні фонди споживання - це матеріальні блага або послуги, які надаються населенню державою безплатно або на пільгових умовах, а також грошові виплати, які не є оплатою за працю.

В основу прогнозно-планових розрахунків суспільних фондів споживання покладено групування елементів за їх призначенням: утримання і виховання підростаючого покоління, підготовка кадрів, охорона здоров'я та відпочинок населення,утримання старих і непрацездатних членів суспільства, культурно-побутове обслуговування населення.

Головним комплексом у прогнозі показників народного добробуту і основою державного регулювання стають показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа бідності, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги.

Мінімальний споживчий бюджет - це набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг у натуральному і вартісному виразі, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.

Рівень життєвих потреб, що виходить із задоволення необхідного фізіологічного і соціального мінімуму, обчисляється за методом “споживчого кошика”, а рівень можливостей особи (сім'ї) - сумою усіх видів кінцевих особистих доходів. Якщо перша частина перевищує другу, то вважається, що людина(сім'я) живе за межею бідності.

Мінімальна зарплата не обов'язково співпадає з прожитковим мінімумом. Вона може бути вищою, якщо фінансові можливості держави і господарських суб'єктів поліпшуються, а може бути і нижчою, як це характерно для сучасного кризового стану економіки України.

Ще одним критерієм визначення межі бідності є структура споживання сім'ї (закон Енгеля) - його суть, що із зростанням доходів сім'ї частка витрат на харчування зменшується, на одяг, житло і комунальні послуги залишається незмінною, а частка витрат на соціально-культурні потреби зростає.

Сьогодні загальновизнано: по частці витрат сім'ї на харчування можна судити про рівень добробуту( і межу бідності) різних груп населення однієї країни і порівнювати добробут громадян різних країн.(У США-10%,Японії-15%,Швеції-16%,Греції-30%). В Україні цей показник піднявся до 60%,такий же рівень витрат на харчування в Західній Європі, США спостерігався 100 років тому. Виходить, що Україна повернулась за законом Енгеля на 30-40років назад.

Отже, якщо в структурі сімейного бюджету витрати на харчування перевищують певну межу(у США це 30%), то така сім'я вважається бідною і потребує соціальної допомоги.

До системи державного регулювання життя входить індексація грошових доходів населення, дотації та компенсації. Спільним для них є те, що вони використовуються як форма державного захисту населення від соціально болючих наслідків інфляції.

В економічно розвинених ринкових країнах система соціального забезпечення втілюється у дві форми: Соціальне страхування - передбачає регулярні внески до страхових фондів з боку працедавців та самих найманих осіб, виплати фактично є заробленими і не мають відбитку державної благодійності:пенсії(у США 65років,26років стаж) виплати по втраті утриманця, виплати по втраті працездатності, виплати по безробіттю(приблизно половина номінального рівня зарплати).В економічно розвинутих країнах крім державної існує приватна система соціального страхування-укладаються колективні договори між профспілками та підприємцями, який передбачає певні соціальні виплати та гарантії(медичні страховки,приватні пенсії, оплачувані відпуски, виплати на випадок безробіття).

Трансфертні виплати здійснюються у вигляді допомоги особі з боку держави незалежно від її трудового(грошового) внеску до загального доходу нації, які не мають принаймні мінімального доходу або взагалі не здатні до праці(ці виплати є вкрай низькими, у 4 рази менші державних пенсій і охоплюють не більше 40%людей,що потребують їх).

Список використаної літератури

1. Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку. Київ: КНЕУ, 2001, 227 с.

2. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки. Київ: Основи, 2000, 198 с.

3. Романюк О.П., Кілієвич О.І., Юрчишин В.В., Мертенс О.В. Сучасна економічна теорія і стабілізаційні моделі у відкритому суспільстві. Київ: Вид-во УАДУ при Президентові України, 1998, 332 с.

4. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. Київ: Логос, 1999, 568 с.

5. Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н. Основи економічної теорії. Київ: Вища школа, 2001, 606 с.

6. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень. Київ: Знання-Прес, 2002, 514 с.

7. Ястремский О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки. Київ: Товариство "Знання", КОО, 1998, 714 с.

8. Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ: Основи, 1998, 518 с.

9. Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М., Реверчук С.К. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. Київ: Видавничий дім "Альтернативи", 2001, 608 с.

10. Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. Економічна теорія. Харків, Київ: ТОВ "Карвін", 2003, 704 с.

11. Мочерний С.В. Економічна теорія. Київ: Видавничий центр "Академія", 2001, 656