Валовий дохід. Прибуток. Рентабельність

Міністерство освіти и науки України

Дніпропетровський національний університет

Контрольна робота з дисципліни -

„Економіка”

на тему: „Валовий дохід. Прибуток. Рентабельність.”

студентки 2 курсу,

спеціальність „мікробіологія та вірусологія”

ФЗДО

Дніпропетровськ-2007

ПЛАН

1. Національний дохід.

2. Прибуток.

3. Рентабельність.

1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОХІД

Національний доход - це вартість тієї частини суспільного продукту, яка залишається за вирахуванням вартості споживчих засобів виробництва і втілює в собі заново затрачену працю. Він обчислюється, як правило, за рік (в Україні календарний рік збігається з фінансовим). Національний доход є вираженим у вартісній формі чистим продуктом суспільства, тобто тією частиною суспільного продукту. Яка залишається за вирахуванням уречевленої праці минулих років. Звідси національний доход є втіленням споживної вартості і вартості. За споживною вартістю (натурально-речова форма) він складається насамперед з усіх вироблених у суспільстві за рік предметів особистого споживання, а також тієї частини виготовлених за цей час засобів виробництва, яка використовується для розширеного відтворення. За вартістю він становить сукупність чистого продукту всіх галузей виробництва. Це витрати живої праці за рік, тобто заново створена вартість v+m, де v - необхідний продукт, m - додатковий продукт.

Необхідний продукт - частина чистого продукту, що йде на підтриман-ня нормального існування працівників та підготовку нового покоління працівників. Додатковий продукт є похідним від необхідного і виражається у перевищенні результатів праці над тими, що потрібні для підтримання нормального існування працівників.

Показник національний доход широко використовується для визначення та прогнозування динаміки економічного зростання.

Зростання національний доход є джерелом задоволення різноманітних потреб суспільства і його членів, покриття суспільного попиту і розширеного відтворення економіки в інтересах зростання добробуту в майбутньому. Це передбачає певний зв'язок між виробництвом і кінцевим використанням національний доходу, його економічною структурою. Використання чистого доходу суспільства, первинних доходів працівників різних типів господарств, тієї частини доходів, яка перерозподіляється між секторами, регіонами, ерами економіки, має бути спрямоване на покриття суспільних платоспроможних потреб (попиту). У цьому процесі віддзеркалюються і місце створення первинних доходів, і місце кінцевого використання національний доходу, що не збігаються.

У процесі відтворення у складі суспільного продукту виділяються три фонди щодо функціонального призначення їх: заміщення, споживання і нагромадження. Фонд заміщення - частина сукупного продукту, за рахунок якої відновлюються витрачені і спрацьовані засоби виробництва. Він втілює працю, перенесену з цих засобів виробництва, і призначений для повернення у виробництво. За своїм натуральним складом - це засоби виробництва. Два інших фонди становлять національний доход, що використовується на споживання і нагромадження.

Фонд споживання - частини національний доход, яка йде на створення особистих потреб людей. Його натуральний склад представлений предмета-ми споживання. За простого відтворення на цей фонд використовується весь чистий продукт, тобто національний доход, а за умов розширеного відтворен-ня - тільки частина його, решта йде на утворення фонду нагромадження.

Фонд нагромадження - частина національний доходу, яка йде на зростання функціонуючих факторів виробництва. За своїм натуральним складом - це як предмети споживання, так і засоби виробництва.

Отже, щодо натуральної форми чистий продукт, як і його вираз - національний доход суспільства, складається з предметів споживання і засобів виробництва. Між різними частинами як суспільного продукту в цілому, так і його складової - національний доход - мають бути чіткі співвідношення, пропорції.

Нині розширене відтворення в Україні потребує додаткових, досконалих засобів виробництва для його модернізації й оновлення та виготовлення якісних предметів споживання, а також інтенсивного розвитку робочої сили. Усе, що додатково понад використане в поточному році створюватиметься в нових умовах і перебуватиме у складі сукупного продукту, буде зростаючим фондом нагромадження. Головне джерело його - додатковий продукт у національному доході, що виступає у формі чистого доходу суспільства і має зростати. Хоч засоби виробництва у фонді нагромадження залишатимуться основною масою його натурально-речового складу, проте повинні зростати й предмети споживання. Нагромадження збільшуватиметься також за рахунок фонду заміщення матеріальних виробничих витрат, оскільки амортизаційні відрахування після реалізації продукту не відразу використовуються на капітальний ремонт. Реконструкцію підприємств, нове будівництво.

Кінцеве використання національного доходу залежить від складу фонду нагромадження, його функціональної ефективності, приросту основних і оборотних фондів, державних матеріальних резервів та досягнутого між ними оптимального співвідношення. Оскільки капітальні вкладення в народне господарство України є в основному тією часткою національного доходу, що йде на нагромадження, то суб'єктам господарювання й акумулювання не байдуже, як саме вони будуть використані.

Сумарні розміри нагромадження у сфері матеріального виробництва визначатимуть зростання фізичного обсягу сукупного суспільного продукту, але на його обсяг посилюватиметься також вплив нагромадження у сфері нематеріального виробництва у формі збільшення фондів соціального призначення. Особливо це стосується поліпшення будівництва житла, лікарень, шкіл, закладів культури, збільшення нагромаджень страхових запасів.

Хоч величина нагромадження є необхідною умовою розширеного відтворення, проте ефективність використання його буде вирішальною для економічного зростання й підвищення добробуту народу. Його цільове призначення - це не тільки збільшення багатства, а й досягнення якісних змін у робочій силі: накопичення знань, підвищення кваліфікації. Розвиток фізичних і духовних здібностей працівників, без чого неможливе економічне зростання.

До останнього часу у вітчизняній науці була поширена думка, що найважливішим актором зростання продуктивності праці є фондоозброєність виробництва. Тобто зміна уречевлених факторів є первинною щодо живої праці. Більшість західних економістів вважають. Що тільки жива праця людини зумовлює зміну уречевлених факторів. Таке уявлення відбиває практичний досвід. За кожним фактом випуску продукції стоїть конкретна діяльність певного учасника виробництва: робітника, менеджера, підприємця та ін.

В економічній структурі національного доходу держави повинна зростати та його частка, яка використовується для задоволення особистих потреб населення. Разом із зростанням фонду особистого споживання населення (його рівня, душових розмірів) слід удосконалювати його структуру щодо продовольчих і непродовольчих товарів, підвищувати якість їх. Особливого значення набуває збільшення й ефективне використання частини фонду нагромадження, призначеної для розвитку нематеріального виробництва (установ і підприємств, що обслуговують населення, забезпечують розвиток освіти, науки, культури).

2. ПРИБУТОК

Прибуток - узагальнюючий показник фінансових результатів господарчої діяльності, одна з основних економічних категорій; представляє собою надлишок виручки від продажу товару над затратами на їх виробництво та реалізацію.

Зворотною стороною витрат виробництва є прибуток. Він тим більший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Кількісно прибуток є різницею між доходом від реалізаціі продукціі та сукпними витратами на іі виробництво.

За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах економічноі відособленості виробника. Чистий доход - це виражена в грошовій формі вартість додаткового продукту, який являє собою основну складову доходу. Джерело чистого доходу - додаткова ы певно мірою необхідна праця. Оскільки чистий доход э категоріэю розподілу, то його можна також визначити як реалізований надлишок вартості товару понад виробничі витрати. Внаслідок відхилення ціни товару від його вартості чистий доход кількісно не збігається з вартістю додаткового продукту. Відособленість витрат виробника, які набувають форми собівартості. Зумовлює відособленість доходу, який набуває форми прибутку.

В умовах ринковоі економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередні мета виробництва, що зумовлено іманентно притаманною капіталу тенденцією до самозростання.

А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він ддає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця. По-друге, А. Сміт розглядав прибуток як результат функціонування капіталу.

Д. Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток підвищується, якщо знижується заробітна плата. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, веде до зниження вартості робочої сили.

За К. Марксом, прибуток - це перетворена форма додатковоі вартості. Додаткова вартість m - це функція змінного капіталу f(v), який авансується на робочу силу (тобто v): m=f(v). Прибуток p - це функція авансованого капіталу: p=f(c+v), де c - капітал, авансований на купівлю засобів виробництва.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як плату за працю підприємця з управління та організаціі виробництва і, таким чином, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію факторів виробництва, К. Маркс обґрунтував положення, що нову, збільшену вартість створює жива праця. Однак при цьому він показав, що продуктивність праці залежить від технологічноі оснащеності, родючості та розташування земельних угідь тощо. Разом з оснащеністю та родючістю зростає якість праці, отже, за одиницю часу створюється більша вартість. Таким чином, капітал та земля сприяють створенню більшої вартості.

Величина прибутку, за Марксом, залежить від середньоі суспільноі норми прибутку. Це означає, що до певноі межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу:

Мр = р'Ка ,

де Мр - маса прибутку; р' - норма прибутку; Ка - розмір авансованого капіталу.

Щодо прибутковості, доходності підприємства, то слід відрізняти, по-перше, прибутковість усього підприємства як отримання доходу на весь авансований капітал (процентне відношення прибутку до авансованого капіталу), по-друге, прибутковість виробів конкретноі партіі, тобто отриман-ня доходу на витрати виробництва (собівартість) для виготовлення цієї кількості продукціі (процентне відношення прибутку до собівартості).

Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку як процентне відношення прибутку до авансованого капіталу якщо прибуток Р - це різниця між ціною і собівартістю, Ка - авансований капітал, то формула норми прибутку буде така:

р' = Р?Ка100

Оскільки в колишньому СРСР не існувало дійсно ринкових відносин, то відповідним було й ставлення до прибутку. Вважалось, що його можна встановлювати коригуванням цін і тарифів. Оскільки ціна фактично розглядалась як адміністративний норматив, то і прибуток був продуктом нормування. До початку 60-х років панувала думка, що в ціну достатньо закласти рентабельність як відношення прибутку до собівартості на рівні 4-5%. Згідно з цим здійснювалося ціноутворення на практиці. У 60-ті роки в централізовану ціну почали закладать рентабельність до 15%.

В умовах сучасноі світовоі економіки прибуток і норма прибутку є головним орієнтиром і одночасно показником стану виробництва, критерієм його ефективності. Норма прибутку показує ефективність використання всього капіталу, ступінь його зростання.

В такому випадку прибуток виступає не тільки як надлишок над витратами, а й як приріст авансованої вартості, тобто відображає процес створення нової вартості.

Прибуток є результатом дії багатьох факторів сфери виробництва, розподілу та обігу. В умовах вільної конкуренціі при незмінній нормі додатковоі вартості норма прибутку може знижуватись або підвищуватись залежно від будови капіталу, швидкості його обороту та економіі на постійному капіталі.

Підприємницьку діяльність необхідно розглядати як фактор зростання норм прибутку. За визначенням Дж. Шумпетера, підприємці - це новатори, які розробляють нові технології. Саме завдяки їх внеску в організацію виробництва збільшується прибуток. У сучасних умовах щорічна норма прибутку промислових корпорацій США становить 11-13%, у Західній Європі - 8-10%. При цьому прибуток зростає за рахунок збільшення не його норми, а розвитку, розширення масштабів виробництва.

Оскільки прибуток фактично є різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та ії повною собівартістю, то абсолютна величина прибутку прямо пропорційна кількості виготовленої та реалізованої продукції і обернено пропорційна повній собівартості.

Зростання прибутку насамперед забезпечується через зниження собівартості продукції. На собівартість впливають продуктивність праці, економія матеріалів та сировини, рівень накладних (постійних) витрат. На собівартість впливає також обсяг реалізованої продукції. Саме тут проявляються результати маркетингової діяльності підприємства.

Західні вчені-економісти, виходячи з концепції граничних витрат, вивчають можливості отримання максимального прибутку з найменшими витратами в умовах досконалої конкуренції, монополії, олігополії тощо. Так, в умовах досконалої конкуренції максимальний рівень прибутку досягається при виробництві такої кількості продукту, яка забезпечує рівність граничного доходу та граничних витрат.

В економіці України наявні специфічні фактори, що впливають на рівень прибутку. Насамперед це високий ступінь монополізму: близько 96% засобів виробництва в промисловості на початок 90-х років належали державі. Формування ринкового середовища та відповідне антимонопольне законодавство повинні подолати викликані цим негативні явища. В результаті підприємства мають бути обмежені в можливості проводити приховане чи пряме підвищення цін, фактором підвищення норми прибутку все більше має виступати продуктивність праці.

3. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ (від нім. Rentabel - дохідний, прибутковий), показник економічної ефективності виробництва. Розраховується як відношення прибутку до витрат або собівартості продукції. Комплексно відображає використання матеріальних. Трудових та грошових ресурсів та природних багатств.

Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори (засоби виробництва, робоча сила) і наскільки повно вони задіяні. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва. Так і їх майнова приналежність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва.

Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використовуваних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш якісне використання його факторів, їх якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов'язаних із суттєвим, поліпшенням їх застосування.

Найбільш перспективним шляхом удосконалення акторів виробництва є впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Сам по собі технічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікації виробництва. Недостатнє або не комплексне використання нової техніки та технології не лише не підвищує рівень інтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його.

Найбільш узагальнюючим оціночним показником роботи підприємства, який демонструє рівень господарювання, використання живої та уречевленої праці, є прибуток. Він збільшується або зменшується залежно від ефективності виробництва.

Ефективність використання окремих факторів виробництва визначається такими показниками, як продуктивність праці. Фондовіддача та матеріалоємність продукції.

Продуктивність праці показує ефективність використання робочої сили. На рівні галузі чи окремого підприємства продуктивність праці визначається як вироблення продукції на одного робітника за одиницю часу. На макрорівні більш адекватно відображає продуктивність праці категорія „валовий національний продукт”. При цьому до числа працюючих включаються також зайняті в нематеріальному виробництві.

Ефективність використання засобів виробництва (засобів праці) демонструє фондовіддача, яка виражається величиною випуску продукту на гривню (карбованець) використаних основних виробничих фондів. З 60-х років в економіці України набирає сили тенденція до зниженої фондовіддачі. Головна причина цього - старіння виробничих фондів, а також їх нераціональна структура.

Витрати палива, сировини, енергії, матеріалів, тобто предметів праці, на карбованець продукту виражаються показником матеріалоємності продукції. Він показує реальну величину витрат предметів праці. Якщо підприємство змогло придбати виробничі елементи за цінами, нижчими від ринкових, то це для підприємства буде економією у витраті грошей, а не у витраті самих цих елементів і не позначиться на масштабах виробництва.

З точки зору підприємства немає потреби наперед визначати показник ефективності виробництва. Форма показника ефективності залежить від конкретних завдань підприємства. Якщо воно працює стабільно і має стійкі позиції на ринку, то показником ефективності буде зниження витрат на одиницю продукції; якщо починає свою діяльність, то показником буде збільшення продажу продукції. Форма показника ефективності для працівника випливає з того, яку роботу він виконує у фірмі.

Наприклад, у США показник продуктивності праці використовується як один з аналітичних інструментів на рівні окремої фірми. При вирішенні глобальних економічних проблем основна увага приділяється не вдосконаленню розрахункових показників, а вдосконаленню ринку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Основи економічноі теоріі.

Г. Н. Кліменко, В.П. Несторенко, Л. О. Каніщенко та ін.,- К. : Вища шк., 1994. - 559 с.: іл.

2. Великий енциклопедичний словник.