Регулювання прямих іноземних інвестицій в Україні

– стабілізувати політичну та економічну ситуацію;

– активізувати інформаційне ведення бізнесу в Україні;

– організовувати бізнес-форуми та конференції в тих регіонах країни, які є недостатньо охоплені співробітництвом, тим самим розширити географію партнерства.

На мій погляд, це дасть можливість динамічно розвиватися інвестиційній діяльності в усіх регіонах України, тим самим підіймаючи економіку країни.

Прийняття рішень щодо розміщення інвестицій визначається ланцюжком чинників, які, в першу чергу, формуються географією розташування, національною економікою та державною політикою країн і впливають на вибір «глобального регіону». Міжнародне дослідження факторних умов визначає довгий список кандидатів регіонів та місць. Вибір до короткого списку здійснюється за безпосередньої участі інвестора, який займається дослідженням кількох відібраних територій та ділянок, проводить переговори з представниками місцевої та регіональної влади, виїжджає на пропоновані земельні ділянки, вивчає місцевий клімат. Тому остаточне прийняття рішення визначається місцевими умовами, лояльністю влади, здатністю її привабити інвестора та залучити інвестиції, іміджем та статусом місця.

Конкуренція за інвестиції в умовах глобальної економіки виходить за межі країни і локалізується на рівні регіонів, що залежиь від вміння формувати місцеві конкурентні переваги, які трансформуються в чинники регіонального та місцевого рівня, що спонукають БНК до прийняття рішення за розміщення інвестицій.

Місцева та регіональна влада для того, щоб успішно конкурувати за інвестиції повинна добре знати слабкі та сильні сторони регіону, мати власну стратегію щодо залучення інвестицій, презентувати та просувати свої переваги та можливості в центральних установах, а також в агенціях за кордоном, відкрито та наполегливо працювати з інвестором, бути для нього надійним партнером, детально знати всі місцеві угоди, розбудовувати місцеву та регіональну інфраструктуру, створити інвестиційні продукти та рекламувати їх потенційним інвесторам.

Все це досягається розробкою вмілої стратегії розвитку території. Розробка таких планів націлює владу на спільну роботу для економічного розвитку по створенню інвестиційного продукту, підготовці ділянок та нерухомості для бізнесу, створення промислових зон, формування дієвої системи управління процесом залучення інвестицій. Це дасть змогу залучати у територію інвестиції, які забезпечать максимальний результат для розвитку громади .

3.2 Стимулювання іноземних інвестицій з боку держави

Нині Україна є державою, яка залучає іноземний капітал на свою територію. Виходячи з цієї ситуації, країна залишиться такою ще тривалий час. Недоліком Закону України «Про режим іноземного інвестування» є перехрещення двох названих підходів до формування правової бази. Більшість статей цього Закону містять формулювання «згідно за чинним законодавством» без конкретних посилань. У зазначеному Законі відсутні будь-які конкретні положення щодо найважливіших об'єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й території, що заплутує розв'язання проблем пільгового режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум іноземної інвестиції, які були б необхідні для системи іноземного інвестування. У ст. 1 розд. 1 Закону визначається тільки частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями.

Порядок переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, не існує. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.

Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також меланізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані.

Виходом з цієї ситуації, є обґрунтування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів. Це підвищить інвестиційну активність, але за наявності певних економічних передумов:

- Залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії;

- Збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі;

- Ефективного використання інвестицій;

- Створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко адаптуватися до кон'юнктури зовнішнього ринкового середовища;

- Розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного призначення.

Реальна наявність зазначених економічних передумов підвищення інвестиційної активності має стати достатньою основою для обґрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної економіки. Основними цілями повинні бути такі:

- Структурна перебудова промислового комплексу;

- Сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;

- Розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій;

- Збільшення обсягів експортного потенціалу України;

- Подолання залежності економіки країни від імпорту;

- Створення виробництв з використанням місцевих природних ресурсів;

- Сприяння розвитку приватного сектору.

Досягти цього можна за умови розробки й реалізації вітчизняної стратегії залучення іноземного капіталу. Особливо назальним і виваженим має бути розв'язання проблеми залучення іноземних інвестицій у період економічної кризи в Україні. При цьому важливо зацікавити зарубіжних партнерів, знайти баланс взаємних інтересів, реалізувати проекти, які економічно вигідні вітчизняним та іноземним партнерам .

Висновки

Інвестиційні процеси регулюються державою залежно від вибраної інвестиційної політики. Перші відносини між інвестором і підприємством виникають вже тоді, коли реципієнт починає шукати вкладника. Основна проблема в даний час в Україні полягає в тому, що внаслідок недосконалості податкового законодавства та з багатьох інших причин до нас не дуже поспішають іноземні інвестори. А більшість вітчизняних - не нагромадили ще стільки грошей, щоб могли собі дозволити вкладати їх у підприємства, що приватизуються, і брати на себе інвестиційні зобов'язання.

Коли вже інвестори вклали своє майно чи гроші в певне підприємство, виникає проблема їх відносин з керівництвом даного об'єкта. Для різних суб'єктів інвестиційних взаємин можна виділити різні види вигод. Інтерес власника полягає у використанні наданих ресурсів для інтенсивного примноження вкладень. Для суспільства зацікавленість полягає у використанні ресурсів об'єкта для екстенсивного задовлення суспільних потреб. І, нарешті, інтерес інвестора полягає у використанні ресурсів для отримання особистого доходу. Для портфельних інвесторів вигодою є висока ставка доходності - перевищення доходів над витратами або зростання ціни акцій, в які вкладено гроші. А стратегічного інвестора, крім високих прибутків, може цікавити і перебрання контролю над підприємством чи популярною торговою маркою.

На практиці нерідко виникає ситуація, за якої внесені інвестором гроші давно витрачені на розробку нового виду продукції, а додаткові кошти він не збирається надавати. Це відбувається тому, що при вкладенні грошей інвестор сподівається на швидку віддачу, а якщо її немає в даний час і не передбачається в майбутньому, він починає ставити свої умови, які не завжди задовольняють керівництво підприємства. Перша відмінність між керівництвом та інвестором полягає в тому, що керівник планує виробництво, а інвестор - обсяги продажу. Тому директор, який починає розмову з інвестором з опису прогнозів своїх ринків збуту, має найбільші шанси на успіх. За такого підходу навіть самовпевнені іноземці часто готові залишити управлінський контроль українській стороні. Такі інвестори, як банки, взагалі не цікавляться виробничою частиною проекту, а лише його економікою та ризиками.

Проблеми для наших підприємств, особливо при роботі з іноземними інвесторами, починають виникати вже на передінвестиційній стадії. Так, для участі в Міжнародному форумі «Інвестиційні проекти для України» подано 758 проектів, з яких, за оцінками експертів UNIDO, тільки 97 мали високий інвестиційний потенціал. Українським підприємцям не вистачає досвіду і кваліфікації для ефективної роботи в цьому напрямку. З іншого боку, негативну роль відіграє і чинник загальної економічної кризи в країні, що значно обмежує матеріальні витрати підприємств на проведення техніко-економічних обґрунтувань інвестиційних проектів, які б відповідали міжнародним стандартам.

Іноземні інвестори при вкладанні грошей в українські підприємства віддають перевагу створенню спільних підприємств. Утворення нового підприємства є найменш привабливою стратегією. Така ситуація виникла тому, що на вже діючих підприємствах прослідковуються тісні зв'язки з урядовими службами, які регулюють права даних об'єктів.

Вітчизняні підприємства мають великі проблеми в пошуку взаєморозуміння з інвесторами. Перш за все керівництво підприємства повинно виробити ясну стратегію розвитку, скласти бізнес-план, в якому треба показати спосіб досягнення цілей, поставлених перед підприємством. Основна мета цього документа - продемонструвати інвестору кваліфікацію керівництва підприємства, його здатність планувати діяльність, враховувати вплив внутрішніх та зовнішніх факторів, оцінювати ризики, аналізувати ефективність фінансових вкладень. Бізнес-план повинен показувати усі аспекти діяльності підприємства, розрахувати та проаналізувати результати його фінансової діяльності та представити цей звіт потенціальному інвестору.

Керівникам вітчизняних підприємств дуже важко віддати частину своїх акцій іншим інвесторам. Зі світової практики відомо, що неможливо фінансувати діяльність підприємства лише за рахунок кредитів, і котирування акцій на біржах є надійним та бажаним джерелом інвестицій. Тому наступним етапом залучення інвестицій у підприємство мусить стати підготовка конкретної фінансової пропозиції, адже інвестора насамперед цікавить його вартість та можливості його контролювання.

Перш ніж прийняти рішення будь-який інвестор перевірятиме достовірність наданої фінансової та іншої інформації, докладно вивчатиме усі положення підготовленого бізнес-плану та знаходитиме їм підтвердження. Усе це необхідно здійснити для перевірки добросовісності підприємства. Також інвестор мусить бути впевнений, що керівники компанії здатні реалізувати стратегію та забезпечити досягнення поставлених цілей. На цьому етапі представники інвестора разом з аудиторами, юристами, технологами та бізнес-аудиторами приїжджають на підприємство, щоб познайомитися з ним ближче.

При перевірці правдивості наданих підприємством данних перед інвесторами виникають найбільші проблеми, основою серед яких низька ефективність процедур зі збору та систематизації необхідної інвоформації. Також керівникам підприємства не можна забувати, що після залучення інвестицій будь-яка інформація повинна бути надана інвестору.

Як видно, в Україні є ще багато проблем, які виникають при державному регулюванні інвестиційних процесів. Вони починаються разом з приватизацією державних підприємств і продовжуються з пошуком інвесторів для реалізації окремих інвестиційних проектів. Їх основною причиною виявляється недостатність інвестиційних ресурсів.

Необхідною умовою розвитку інвестиційної сфери є створення для населення можливостей інвестування власних заощаджень. Світовий досвід засвідчує, що найефективнішим посередником при цьому є інститут спільного інвестування. Саме ці установи відіграють значну роль у міжгалузевому перерозподілі капіталів, додають фондовому ринку стабільності, стимулюють як внутрішнє так і зовнішнє інвестування. Дані об'єкти інвестиційної інфраструктури сприяють розширенню можливостей держави щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень, оскільки для зменшення ризиків вони повсюдно є одним з найголовніших покупців державних борговх зобов'язань.

Отже, головним напрямком державного регулювання інвестиційних процесів у нашій країні є створення таких умов для інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, які б - з одного боку, забезпечували їхню надійність та прозорість діяльності, а з зовнішнього - були ефективним способом вкладання основного джерела інвестицій, тобто заощаджень населення.

Перелік посилань

1. Васильченко Г.В. Технології залучення прямих іноземних інвестицій у територію // Інвестиції: практика та досвід №16/2009.

2. Крейдич І.М. Прогнозування ПІІ та інвестицій в основний капітал в Україні // Інвестиції: практика та досвід №12/2009.

3. Чернявський А.Д. Державне регулювання інвестиційної діяльності у розвинених країнах // Будівництво України, 2005, №3.

4. Любімов В.І. Особливості державного регулювання іноземних інвестицій: закордонний досвід. // Економічний простір №21,2009.

5. Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В., Мозговий О.М. Міжнародна інвестиційна діяльність // - С. 195-208.

6. Реверчук С.К. Інвестологія // - С. 115-124, 52-57.

7. Стратегія розвитку України у період до 2020 року // проект // С. 264, http://www.me.gov.ua/file/link/129860/file/strateg2020.rar

8. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року, затверджена постановою КМУ від 21 липня 2006 року №1001.

9. http://experts.in.ua/baza/doc/index.php? ELEMENT_ID=28344

10. Васильченко Г.В. Проблеми залучення прямих іноземних інвестицій в Україні. Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні // Матеріали МНПК:К.:НАНУ:2008. - Ч. 2, С. 213-218.

11. Руководство по лучшей практике в области формирования позитивного делового и инвестиционного климата // ОБСЕ - 2006. - 288 с.

12. Детюк Т.Г. Інвестиційний клімат в Україні // Економіка і держава. Міжнародний науково-практичний журнал. - 2009. - №1. - С. 31-33.

13. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. - К.:Ольга_Н, Ника - центр, 2002. - 448 с.

14. Державний комітет статистики. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності у I півріччі 2008 року / Вип. №197.від 15.08.2008.

15. Коноплицький В.А. Экономический словар. - К.: КТН, 2007. - 624 с.

16. Давимука С.А. Теоретико-методологічні аспекти приватизації і механізми її реалізації в Україні. - Львів, 1998. - С. 12.

17. Закон України «Про режим іноземного інвестування» // Відомості Верховної Ради.

18. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради.

19. Черних Н.А. Державне регулювання фондового ринку України // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. - 1999. - №1. - С. 36-38.

20. Бутузов В.М., Єрмакович С.О. Міжнародний досвід організації діяльності інститутів спільного інвестування // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. - 1999. - №2. - С. 24-28.

21. Денисенко М.П., Гречан А.П. Інвестиційний клімат України та його напрями подальшого покращення // Проблеми науки. - 2005. - №12. С. 32-39.

22. Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави в нестабільних ринкових економічних системах: Монографія. - К.: НІСД, 1998, - 142 с.

23. Захарін С.В. Механізм державного регулювання іноземного інвестування. - К.: 2003. - 162 с.

24. Інвестування української економіки: Монографія / За редакцією А.І. Сухорукова - К.: Національний університет проблем міжнародної безпеки, 2005, - 440 с.

25. Катан Л.І. Фінансові аспекти іноземного інвестування // Экономика и управление. - 2006. - №2-3. - С. 26-29.

26. Козаченко Г.В., Антіпов О.М., Ляшенко О.М. Управління інвестиціями на підприємстві. - К.: Лібра, 2004. - 368 с.

27. http://revolution.allbest.ru/economy/00020023_0.html

28. http://www.confcontact.com/2009_03_05/2_markevich.htm