Зміст

Вступ

1. Економічна сутність та функції прибутку, джерела його формування на підприємстві

2. Розподіл і використання прибутку на торговельному підприємстві

3. Методичні підходи до аналізу та планування прибутку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Економіка України поступово трансформується у ринкову, визначальними рисами якої є функціонування різних форм власності на засоби виробництва, вільне підприємництво, конкуренція в усіх її формах, ринкове ціноутворення, прибуток та інші категорії, іманентні товарно-ринковому господарству.

Кожний із цих елементів є дуже важливим і необхідним для існування ринкової системи, але однією з найголовніших категорій є прибуток. Це пояснюється насамперед тим, що прибуток виступає первинним фінансовим джерелом і стимулом розвитку суспільного виробництва, передусім на рівні підприємства.

Прибуток - одна з фундаментальних економічних основ сучасності, яка має складну якісну структуру. Як головна рушійна сила ринкової економіки, прибуток забезпечує інтереси держави, власників і персоналу підприємств. За рахунок прибутку підприємств створюються і джерела для формування бюджету, як державного, так і місцевих. Це також створює підстави для розгляду прибутку як фактору збільшення добробуту суспільства і подальшого розвитку національної економіки.

Тож можна стверджувати, що прибуток у ринковій економіці і діяльності окремого підприємства має важливе та вирішальне значення. Саме тому визначення суті прибутку, його джерел ролі й управління ними є актуальними завданнями сучасного етапу переходу до ринкових відносин. Багато авторів розглядають проблеми управління моніторингом прибутку, а саме: Бабо А., Бланк І.А., Бойчук І.М., Грязнова А.Г., Завгородній В.П., Золотогоров В.Г., Ізмайлова К.В., Мочерний С.В., Покропивний С.В., Райзберг Б.А.Рибалкін В.О. та інші.

Система управління моніторингом прибутку достатньо висвітлена в економічній літературі. Однак, в економічній літературі принагідно висвітлюється практичне значення розробки системи моніторингу формування та використання прибутку в підприємстві.

Мета курсової роботи полягає в розробці системи моніторингу прибутку на основі вивчення порядку його формування та використання в підприємстві.

Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:

Ш проаналізувати та охарактеризувати сучасний теоретичний матеріал щодо розвитку наукової думки про економічну сутність прибутку;

Ш здійснити аналіз процесу формування прибутку в підприємстві;

Ш дослідити процес розподілу прибутку підприємством;

Ш провести аналіз основних показників рентабельності підприємства;

Ш розробити пропозиції щодо покращення системи моніторингу прибутку;

Ш визначити основні шляхи збільшення прибутку підприємства.

Об'єктом курсової роботи є Товариство з обмеженою відповідальністю „Олбі - Рос”, яке функціонує в галузі виробництва та торгівлі. ТОВ „Олбі - Рос” створене на підставі рішення його вищого органу від 25 березня 1997 року на основі спільної часткової власності його учасників, а також на базі цілісного майнового комплексу реорганізованого товариства з обмеженою відповідальністю - виробничо - комерційної фірми „БІЛіКА”.

Товариство створене з метою здійснення комерційної діяльності, надання послуг населенню та юридичним особам, виконання робіт для одержання прибутку на основі поєднання матеріальної заінтересованості учасників і трудового колективу Товариства.

Діяльність Товариства регламентується законами України „Про підприємництво”, „Про власність”, „Про господарські товариства”, іншим чинним законодавством України, а також установчими договором та цим статутом.

Предметом курсової роботи є процеси формування та розподілу прибутку ТОВ „Олбі - Рос”.

1. Економічна сутність та функції прибутку, джерела його

формування

В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено притаманною капіталу тенденцією до самозростання. Прибуток називають об'єктивною економічною категорією товарно-грошових відносин, важливим фінансовим синтетичним показником діяльності підприємства, а також джерелом фінансових ресурсів підприємства, які відіграють вирішальну роль у фінансовому забезпеченні підприємницької діяльності. Також прибуток відносять до складового елементу ринкових відносин, що займає особливе місце в створенні ринку засобів виробництва, предметів народного споживання, цінних паперів. Прибуток відіграє важливу роль у ліквідації бюджетного дефіциту, стабілізації господарства, здоланні кризових явищ тощо.

В економічній науковій думці у різні часи формувалися різні погляди на прибуток. Розглянемо найосновніші з них.

Представники французької школи фізіократів (ХVIII ст.) стверджували, що прибуток утворюється у виробничій сфері, проте вони вважали єдиною продуктивною галуззю сільське господарство. Єдиною формою додаткового продукту у них виступала земельна рента, а прибуток і процент розглядалися лише як її частини [13, с.44].

Засновник неокласичної буржуазної економічної теорії Ж.Б. Сей вважав капітал продуктивним: кожний із факторів виробництва (праця, земля, капітал) створює свою частину доходу - капітал приносить прибуток капіталісту, земля приносить ренту землевласнику, а праця - заробітну плату робітникові [13,с.44].

Американський вчений Шумістер у праці „Теорія економічного розвитку” розробив теорію підприємницького прибутку. Підприємницька діяльність, на його думку, полягає у використанні підприємцем нових комбінацій виробництва. Це породжує різницю між діючими цінами і витратами, що знижуються. Ця різниця становить підприємницький прибуток, який виражає цінність підприємницького внеску у виробництво, є показником і умовою економічного розвитку [13,с.45 ].

Шотландський економіст Адам Сміт був першим, хто охарактеризував прибуток як суму, яка може бути витрачена без вилучень капіталу [18,с.56]. Англійський економіст Дж. Хікс уточнив це визначення, стверджуючи, що прибуток - це сума, яку підприємство може витратити протягом певного проміжку часу і в кінці цього проміжку мати той же рівень матеріального добробуту [18, с.57].

Існує також інше трактування прибутку, згідно з яким, прибуток визначається як потенційна можливість підприємства розширювати свій бізнес без залучення зовнішніх джерел фінансування. Прибуток у цьому розумінні відповідає сумі, яку підприємство протягом звітного періоду може витратити, не зменшуючи свого матеріального добробуту або не погіршуючи свій фінансовий стан [7, с.93 ]. Отже, і це визначення прибутку пов'язане із поняттям матеріального добробуту, а, значить, і для нього характерна така ж неоднозначність, як і для наведених вище. Загалом же прибуток - це сума зростання власного капіталу за звітний період [7, с.92].

К. Маркс вважав, що прибуток у торгівлі - це частина додаткової вартості, створеної в процесі виробництва, яку промисловець оплачує персоналу за те, що він реалізує вироблений товар.

С.Б. Барнгольц - це вчений, який досліджував економічні терміни в радянські часи. Він вважає, що прибуток - це грошова винагорода, яку отримують підприємства після реалізації продукції та покриття затрат на виробництво [11,с.54].

Змістовним є визначення прибутку І.О. Бланка, який стверджує що прибуток - це втілення у грошовій формі чистого доходу підприємства на вкладений капітал, який характеризує його винагороду за здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупними доходами та сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності [4, с.17].

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Дуже поширеним є розподіл прибутку на три види:

o бухгалтерський;

o економічний;

o нормальний.

Бухгалтерський прибуток є різницею між повною виручкою і зовнішніми витратами. З погляду теорії бухгалтерського обліку до витрат мають входити платежі на придбання машин, обладнання, матеріалів на виплату зарплати робітникам, на амортизацію обладнання. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім постачальникам ресурсів, тому ці затрати називаються зовнішніми витратами. Зовнішні або бухгалтерські витрати охоплюють тільки грошові затрати.

Також, фірма може використовувати певні ресурси, що належать їй особисто.

Економічний прибуток - це загальна виручка за вирахуванням усіх витрат виробництва (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні й нормальний прибуток підприємця).

Коли ж сума грошових надходжень перевищує економічні витрати, то весь залишок нагромаджується у підприємця. Цей залишок (або надлишок) називається економічним або чистим прибутком.

Якщо певне виробництво буде давати підприємцю більший, ніж нормальний (середній) прибуток, то в цю галузь спрямовується капітал з галузей, де прибуток менший від нормального. Це приведе до пониження прибутковості в цій галузі до нормального рівня, якщо попит на товари даної галузі постійний, то більший за масою капітал зможе дати той же прибуток.

Джерела утворення прибутку тісно пов'язані з основними видами прибутку: одним із джерел прибутку є реалізація продукції, робіт і послуг. У цьому випадку прибуток залежить від цін, обсягу виробництва, якості, визнання продукції, рівня витрат; по-друге, джерелом прибутку є реалізація основних фондів та іншого майна підприємств; по-третє, джерелом є результат від позареалізаційних операцій, який визначається як різниця між позареалізаційними доходами і позареалізаційними витратами.

З'ясувавши історичне трактування прибутку і його джерела, дамо характеристику основним ознакам прибутку:

Ш прибуток являє собою форму доходу підприємця, який здійснює певний вид діяльності. Ця зовнішня найбільш проста форма вираження прибутку є разом з тим недостатньою для його повної характеристики, оскільки в деяких випадках активна діяльність в будь-якій сфері може і не бути пов'язана з отриманням прибутку (наприклад, діяльність політична, благодійна і тощо);

Ш прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно пов'язана з категорією капіталу, особливим фактором виробництва, і в усередненому вигляді характеризує ціну функціонуючого капіталу;

Ш прибуток не є гарантованим доходом підприємця, який вклав свій капітал в той чи інший вид бізнесу. Він є результатом лише вмілого та успішного здійснення цього бізнесу. Але в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій чи об'єктивних причин зовнішнього характеру може не лише не отримати очікуваного прибутку, але й повністю чи частково втратити вкладений капітал, тому прибуток є певною мірою платою за ризик здійснення підприємницької діяльності;

Ш прибуток - це не весь дохід, отриманий в процесі підприємницької діяльності, а лише та частина доходу, що зменшена на суму тих витрат, які пішли на здійснення цієї діяльності;

Ш прибуток є самостійним показником, що виражений в грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов'язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників: вкладеного капіталу, отриманого капіталу, отриманого доходу, зазнаних витрат, а також з чинним порядком податкового регулювання.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку велике значення має аналіз впливу на величину прибутку усіх факторів. Їх класифікують за різними ознаками, проте найпоширенішою є класифікація, що зображена на рис. 1.1

Рис. 1.1 Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

Слід зауважити, що класифікація факторів є дещо умовною, оскільки ринкові відносини мають динамічний характер, тобто перебувають у постійному розвитку. Як зображено на таблиці, внутрішні фактори поділяють на виробничі та позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів виробництва і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів. Виробничі фактори в свою чергу поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: зміни обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через „якісні” зміни: підвищення продуктивності праці обладнання та його якості, застосування прогресивних матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів.

До позавиробничих факторів належать постачальницько-збутова та природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту та ін. До зовнішніх факторів відносять природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

Особливістю прибутку в умовах ринку є не накопичення його в грошовій формі, а витрачання на інвестиції та інновації. Повертаючись через них, він забезпечує економічне зростання підприємства та підвищення його конкурентноздатності.

У сучасній економічній теорії роль прибутку визначається певною сукупністю характеристик, кожну з яких можна назвати роллю прибутку в економіці. Базуючись на ньому, І.А.Бланк, а також інші економісти, так розглядають значимість прибутку [4, с.19]:

Прибуток підприємства є головною метою і рушійною силою підприємницької діяльності. Основним спонукальним мотивом здійснення будь-якого бізнесу, його головною остаточною метою є зростання добробуту власників підприємства. Характеристикою цього зростання є розмір поточного та вкладеного їх доходу на вкладений капітал, джерелом якого є отриманий прибуток. Якщо для власників підприємства отримання високого рівня прибутку є досить зрозумілим мотивом підприємницької діяльності, то може виникнути питання - чи є отримання високого прибутку таким самим спонукальним мотивом діяльності найманих менеджерів підприємства та іншого його персоналу? Для менеджерів, що не є власниками підприємства, яким вони керують, прибуток є основним мірилом успіху їх діяльності. Зростання рівня прибутку підприємства збільшує “ринкову ціну” цих менеджерів, що відображається на рівні їх особистої зарплати. Та навпаки - систематичне зниження рівня прибутку підприємства, яким вони керують, призводить до протилежних результатів в їх особистій кар'єрі, рівні отримуваних доходів, можливостях подальшого працевлаштування. Це також стосується й іншого персоналу. Прибутковість підприємства є не лише гарантом їх зайнятості, але й певною мірою забезпечує додаткову матеріальну винагороду їх праці та задоволення ряду їх соціальних потреб.

Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток. У системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів прибутку належить важлива роль. Чим вищий рівень генерування прибутку підприємства, тим менша його потреба в залученні фінансових засобів із зовнішніх джерел і при інших рівних умовах - тим вищий рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції підприємства на ринку. При цьому прибуток є постійно відтворювальним джерелом та його відтворення в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі.

Прибуток є головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства. Здатність самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини прибутку, тобто його спрямування на приріст активів фірми. Чим вища сума та рівень капіталізації отриманого прибутку, тим більше зростає вартість його чистих активів, тобто активів, сформованих за рахунок власного капіталу, а відповідно, і ринкова вартість підприємства в цілому, що визначається при його продажу, злитті, поглинанні та в інших випадках.

Прибуток є основним захисним механізмом, що обороняє підприємство від загрози банкрутства. Хоча така загроза може виникнути і в умовах прибуткової господарської діяльності підприємства (при використанні невиправдано високої частки позичкового капіталу; при недостатньо ефективному управлінні ліквідністю активів тощо), але при інших рівних умовах, підприємство набагато успішніше виходить з кризового становища при високому потенціалі генерування прибутку. За рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена частка високоліквідних активів, тобто відновлена платоспроможність; підвищена частка власного капіталу при відповідному зниженні обсягу використовуваних позичкових засобів, тобто підвищена фінансова стійкість; сформовані відповідні резервні фінансові фонди.

Прибуток підприємства є найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Соціальна роль прибутку відображається передусім у тому, що кошти, які перераховуються в бюджети різних рівнів у процесі його оподаткування, слугують джерелом реалізації різноманітних загальнодержавних і місцевих соціальних програм, що забезпечують “виживання” окремих соціально незахищених або недостатньо захищених членів суспільства. Крім цього, ця роль проявляється в задоволенні за рахунок отриманого прибутку підприємства частини соціальних потреб його персоналу. Зрештою, певна соціальна роль прибутку виявляється в тому, що він є джерелом зовнішньої благодійної діяльності підприємства, спрямованої на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян.

Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему дозволяє поповнювати доходну частину державних бюджетів усіх рівнів, що дає можливість державі успішно виконувати покладені на неї функції та здійснювати заплановані програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу - “багатство держави характеризується рівнем багатства громадян” - також пов'язана із зростанням прибутку підприємства, яке забезпечує зростання доходів його власників, менеджерів і персоналу.

Отже, прибуток відіграє дуже важливу роль необхідного фактора і рушійної сили на мікро- і макрорівні.

У діяльності підприємства на сьогодні мають місце декілька видів прибутку в залежності від певних ознак.

І. За джерелами формування прибутку, що використовуються в його обліку, виділяють наступні види прибутку:

прибуток від реалізації продукції, товарів, послуг - є основним видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності підприємства. Аналогом цього терміна виступає термін “прибуток із основної діяльності”. В обох випадках під цим прибутком розуміють результат господарювання від основної виробничо-збутової діяльності підприємства. Він розраховується таким чином:

(1.1)

прибуток від реалізації майна являє собою дохід від продажу зношених чи невикористовуваних видів основних фондів і нематеріальних активів, а також надлишково закуплених раніше запасів сировини, матеріалів і деяких інших видів матеріальних цінностей, зменшених на суму витрат, що зазнало підприємство в процесі забезпечення їх реалізації. Розраховується :

(1.2)

прибуток від позареалізаційних операцій, формально характеризується терміном, однак за своєю сутністю належить до категорії прибутку, оскільки відображається в звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами і зазнаними витратами з цих операцій [ 4, с.20 ].

До позареалізаційних доходів належать: доходи, отримані від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними та зарубіжними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій та інших цінних паперів, що належать підприємству, але випущених сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від здачі майна в оренду, за винятком лізингових операцій, штрафів, пені, неустойки, отриманих за порушення господарських договорів; доходи, отримані у вигляді безворотної фінансової допомоги та інші доходи, що надходять у власність підприємства, від операційної, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом та реалізацію продукції; відсотки, нараховані за сумами коштів, що знаходяться на рахунках в банках тощо.

До позареалізаційних витрат належать: штрафи, пені, неустойки, перераховані за порушення умов господарських договорів; збитки минулих років, виявлені в звітному році; збитки від стихійних лих; збитки від списання боргів; дебіторської та кредиторської заборгованості; курсові різниці з валютних рахунків і з операцій у валюті; податки та збори, що внесені на фінансові результати згідно із законодавством. Прибуток розраховується :

(1.3)

ІІ. За джерелами формування прибутку у розрізі основних видів діяльності підприємства виокремлюють такі види прибутку:

прибуток від операційної діяльності.

На перший погляд здається, що ця ознака класифікації ідентична розглянутим вище, але це не так. Лише перші позиції систематизації прибутку за цими ознаками збігаються, оскільки операційний прибуток є результатом операційної (виробничо-збутової чи основної для даного підприємства) діяльності;

прибуток від інвестиційної діяльності.

Результати відображені частково в прибутку від позареалізаційних операцій - у вигляді доходів від участі в спільних підприємствах, від володіння цінними паперами і від депозитних вкладів; а частково - у прибутку від реалізації майна, оскільки така реалізація активів має характер дезінвестицій і є предметом інвестиційної діяльності підприємства.

прибуток від фінансової діяльності - потребує особливого розгляду. Основні грошові потоки по ньому пов'язані із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування, а саме: залученням додаткового акціонерного чи пайового капіталу; емісією облігацій або інших боргових цінних паперів; залученням кредиту в різних його формах, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів і відсотків та погашення зобов'язань із основного боргу.

Здавалось би, що такий зміст грошових потоків не може сформувати прямо прибуток підприємства, оскільки в кінцевому рахунку повертати завжди доводиться більше грошових засобів, ніж отримано. Разом із тим, у процесі фінансової діяльності як власний, так і позичковий капітал, залучений із зовнішніх джерел, може бути отриманий на більш-менш вигідних для підприємства умовах, що відповідно відобразиться на результатах операційного чи інвестиційного прибутку. Тому під прибутком від фінансової діяльності розуміють непрямий ефект від залучення капіталу із зовнішніх джерел на умовах більш вигідних, ніж середньо ринкові. Крім цього, у процесі фінансової діяльності може бути отриманий і прямий прибуток на вкладений власний капітал шляхом використання ефекту фінансового леверіджу, забезпечення отримання депозитного відсотка із середнього залишку грошових засобів на розрахунковому чи валютному рахунках тощо [ 4, с.23].

ІІІ. За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють:

маржинальний прибуток (Пм), який характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності (ЧД) за відрахуванням суми змінних витрат (ЗВ). Чистий дохід, у свою чергу, дорівнює валютному доходу підприємства від цієї діяльності (ВД), зменшений на суму податкових платежів (ПП) за рахунок нього:

Пм= ЧД - ЗВ ; (1.4)

ЧД= ВД - ПП (1.5)

2)валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за відрахуванням всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних

3)чистий прибуток характеризує суму балансового прибутку, що зменшений на суму всіх податків та інших платежів до державного бюджету та до позабюджетних державних фондів. Цей прибуток надходить у розпорядження власників підприємства і розподіляється за напрямами використання на власний розсуд.

Чистий прибуток = Балансовий прибуток - Податок на прибуток та інші платежі з прибутку. (1.7) [ 4,с.22 ]

ІV. За характером інфляційного “очищення” прибутку виділяють номінальний та реальний його види [ 4, с.25 ]. Реальний прибуток (Пр) характеризує розмір номінально отриманої його суми (Пн), скоригований на темп інфляції у відповідному періоді (Тінф.):

Пр= Пн* Тінф. (1.8)

V.За періодом формування, що розглядається, виокремлюють:

прибуток попереднього періоду - тобто періоду, що передував даному (звітному);

прибуток звітного періоду;

прибуток планового періоду - це прибуток, що планується у наступному періоді [ 4, с.26 ].

Такий розподіл використовується з метою аналізу і планування для виявлення трендів його динаміки, побудови відповідного базису розрахунків тощо.

VІ. За характером використання в складі прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов'язкових платежів (чистого прибутку), виділяють:

капіталізований прибуток (використовують також термін “нерозподілений прибуток”).

Він характеризує суму, спрямовану на фінансування приросту активів підприємства, тобто це та частина прибутку, яка повертається у виробництво чи торгівлю (обіг) для подальшого розширення, а не йде на споживання;

2) спожитий прибуток (або розподілений) - характеризує частину прибутку, витрачену на виплати власникам (акціонерам), персоналу чи на соціальні програми підприємства [ 6, с.37 ].

VII. За значенням підсумкового результату господарювання розрізняють:

позитивний прибуток - це означає, що прибуток наявний, тобто він отримується підприємством;

від'ємний прибуток - означає збиток, тобто підприємство в такому випадку втрачає вкладені кошти і не отримує винагороду (прибуток) у процесі своєї діяльності [ 6, с.38 ].

Незважаючи на доволі значний перелік викладених вище класифікаційних ознак, він все ж таки не відображає всього різномаїття видів прибутку, що використовуються в науковій термінології і в підприємницькій практиці.

1.2 Розподіл і використання прибутку в підприємстві

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб:

· по-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку у державний бюджет.

· по-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Ефективність політики управління прибутком підприємства визначається не лише результатами його формування, але й характером розподілу. Під розподілом прибутку необхідно розуміти спрямування його на формування доходів бюджетів різних рівнів, на фінансування виробничих, соціальних, економічних програм, погашення кредитів та інші потреби [ 16,с.48]. Іншими словами, розподіл прибутку являє собою процес формування напрямків його майбутнього використання відповідно до мети та завдань розвитку підприємства. Важливим у розподілі прибутку є поєднання бюджетних, госпрозрахункових та особистих інтересів робітників. Зважаючи на це, господарська практика й економічна наука постійно займаються пошуком оптимальних критеріїв розподілу прибутку.

Характер розподілу прибутку визначає багато суттєвих аспектів діяльності підприємства, впливаючи на її результативність. Цей вплив проявляється в різних формах оберненого зв'язку розподілу прибутку з його формуванням у наступному періоді. Важливість ролі характеру розподілу прибутку визначається такими основними положеннями:

1. Розподіл прибутку безпосередньо реалізує головну мету політики управління ним - підвищення рівня добробуту власників підприємства. Це положення формує пропорції між поточними виплатами власникам доходу на капітал (у вигляді дивідендів, відсотків тощо) і зростанням цих доходів у наступному періоді (за рахунок забезпечення зростання вкладеного капіталу). При цьому власники підприємства самостійно формують ці напрямки задоволення своїх потреб у часі.

2. Розподіл прибутку є основним інструментом впливу на зростання ринкової вартості підприємства. У прямій формі цей вплив здійснюється через забезпечення приросту капіталу в процесі капіталізації частини розподіленого прибутку, а в непрямій формі вплив забезпечується основними пропорціями цього розподілу.

3. Пропорції розподілу прибутку визначають темпи реалізації стратегії розвитку підприємства. Ця стратегія реалізується в процесі інвестиційної діяльності підприємства, обсяги якої визначаються можливостями формування фінансових ресурсів, в першу чергу, за рахунок внутрішніх джерел; а реінвестований в процесі розподілу прибуток є основним з цих внутрішніх джерел.

4. Характер розподілу прибутку є важливим індикатором інвестиційної привабливості підприємства. У процесі залучення власного капіталу із зовнішніх джерел рівень дивідендів (чи інших форм інвестиційного доходу), що виплачує підприємство, є одним із основних критеріїв, що визначають результатат очікуваної емісії акцій. Крім цього, зростання рівня дивідендних виплат визначає відповідне зростання акцій на фондовому ринку, формуючи додатковий дохід інвесторів.

5. Розподіл прибутку є однією з дієвих форм впливу на трудову активність персоналу підприємства. Обсяги та форми участі персоналу в прибутку визначають рівень трудової мотивації робітників, сприяють стабілізації персоналу та зростанню продуктивністі праці.

6. Пропорції розподілу прибутку формують рівень забезпечення додаткового соціального захисту робітників. В умовах низької діяльності державних форм соціального захисту зайнятих робітників, ця роль розподільчого механізму прибутку на підприємстві дозволяє доповнити їх мінімальну соціальну захищеність.

7. Характер розподілу прибутку здійснює вплив на рівень поточної платоспроможності підприємства. Виплати прибутку, передбачені до споживання власниками і персоналом підприємства, здійснюються, як правило, в грошовій формі, тобто у формі основного активу, що забезпечує платоспроможність із невідкладних фінансових зобов'язань. При великому обсязі виплат прибутку на потреби споживання, рівень платоспроможності підприємства в поточному періоді може суттєво знизитись [16,с.54].

Розподіл прибутку здійснюється відповідно до спеціально розробленої політики, формування якої являє собою одне з найбільш важливих завдань загальної політики управління прибутком підприємства. Ця політика повинна відображати вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його ринкової вартості, формувати необхідний обсяг інвестиційних ресурсів, забезпечувати матеріальні інтереси власників і персоналу. При цьому в процесі формування політики розподілу прибутку необхідно враховувати протилежні мотивації власників підприємства - отримання високих поточних доходів чи значне збільшення їх розмірів у перспективному періоді.

У процесі формування політики розподілу прибутку підприємства забезпечується його використання за наступними основними напрямками, що зображені на рис. 1.2.

Рис 1.2 Основні напрями розподілу чистого прибутку підприємства

Аналіз розподілу чистого прибутку за напрямами використання передбачає дослідження динаміки розподіленого прибутку за складом і структурою, а також оцінку ефективності його використання на основі системи коєфіцієнтів.

Дослідження динаміки розподілу чистого прибутку грунтується на застосуванні методики загального аналізу, яка передбачає використання методичних прийомів вертикального і горизонтального аналізу.

Для оцінки ефективності використання чистого прибутку застосовують наступні коефіцієнти: коефіцієнт стимулювання операційної діяльності, коефіцієнт стимулювання фінансових результатів, коефіцієнт стимулювання трудової діяльності і коефіцієнт дивідендних виплат [16, с.56 ] (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Коефіцієнти ефективності використання чистого прибутку

Назва показників	Характеристика показника	Методика визначення	Умовні позначення
Коефіцієнт стимулювання операційної діяльності підприємства	Характеризує політику підприємства щодо його розвитку за рахунок чистого прибутку підприємства	Кст.о.д. = Д / Ввр	Де: Д - дохід; Ввр - використаний на розвиток чистий прибуток
Коефіцієнт стимулювання фінансових результатів	Відображає ефективність вкладеного чистого прибутку на розвиток підприємства	Кст.ф.р. = ЧП / Ввр	Де: ЧП - чистий прибуток
Коефіцієнт стимулювання трудової діяльності	Відображає політику підприємства щодо стимулювання персоналу за рахунок чистого прибутку	Кст.т.д. = Вмс / ФЗП	Де: Вмс - матеріальне стимулювання персоналу; ФЗП - фонд заробітної плати

Основною метою розподілу прибутку є оптимізація пропорцій між капіталізованою та спожитою його частинами. Відповідно до такої мети на підприємстві вирішуються наступні завдання:

забезпечення отримання власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал;

забезпечення пріорітетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок капіталізованої частини прибутку;

забезпечення стимулювання трудової активності та додаткового соціального захисту персоналу;

забезпечення формування в необхідних розмірах резервного та інших фондів підприємства.

Розподіл прибутку здійснюється в різні фонди і за різними напрямками.

Процес цього розподілу базується на наступних принципах:

політика розподілу пов'язана із загальною політикою управління прибутком підприємства. Мета і завдання політики розподілу прибутку повинні повністю відповідати меті і завданням загальної політики управління ним, оскільки розподіл прибутку звітного періоду являє собою одночасно процес забезпечення умов формування прибутку наступного періоду;

пріоритетність урахування інтересів і менталітету власників підприємства. Прибуток, що формується підприємством і залишається в його розпорядженні після сплати податків, належить його власникам, тому в прогресі його розподілу пріоритетність напрямків його використання визначається ними;

стабільність політики розподілу підприємства. Базові принципи розподілу прибутку повинні мати довготривалий характер. Дотримання цього принципу особливо важливо в умовах “розподілу власності”, тобто в акціонерних компаніях з великою кількістю акціонерів;

передбачуваність політики розподілу прибутку. При необхідності зміни основних пропорцій розподілу прибутку в зв'язку з коректуванням стратегії розвитку підприємства чи з інших причин, усі інвестори повинні бути заздалегідь попереджені про це. Інформованість інвесторів (акціонерів) є однією з важливих умов забезпечення “прозорості” фондового ринку, що дозволяє формувати реальну вартість акцій, що обертаються;

оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку. Така оцінка проводиться з використанням розрахунків певних показників, що дає змогу зробити аналіз політики розподілу прибутку [ 23, с.36 ].

Специфіка завдань, що стоять перед кожним підприємством, відмінність зовнішніх і внутрішніх умов їх господарської діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілу прибутку, яка б мала універсальний характер. Тому основу механізму розподілу прибутку конкретного підприємства складає аналіз і облік у процесі цього розподілу окремих факторів, які пов'язують цей процес з поточною та майбутньою господарською діяльністю підприємства.

Фактори, що впливають на пропорції та ефективність розподілу прибутку, дуже різноманітні; різною є і міра інтенсивності їх прояву. Так, одна група факторів визначає передумови до зростання капіталізованої частини прибутку; інша група, навпаки, схиляє до збільшення частки споживаної частини прибутку.

За характером виникнення всі фактори, що впливають на розподіл прибутку, можна розподілити на дві основні групи:

зовнішні, що генеруються зовнішніми умовами діяльності підприємства;

внутрішні, що генеруються особливостями господарської діяльності даного підприємства [ 23, с.53 ].

Розглянемо більш детального кожну з двох груп факторів.

Зовнішні фактори розглядаються як обмежувальні умови, що визначають межі формування пропорцій розподілу прибутку. До найбільш важливих з них належать:

правові обмеження. Законодавчі норми визначають загальні фінансові та процедурні питання, пов'язані з розподілом прибутку. Вони формують пріоритетність окремих напрямків використання прибутку (податкових та інших відрахувань), встановлюють нормативні параметри цього використання (ставки податків тощо) та інші умови;

податкова система. Конкретні ставки окремих податків і система податкових пільг суттєвим чином впливае на пропорції розподілу прибутку. Якщо рівень оподаткування особистих доходів громадян значно нижчий за рівень оподаткування господарської діяльності та майна підприємства, це створює передумови до підвищення частки споживання капіталу. І навпаки, якщо податкова система передбачає пільги для реінвестування прибутку, за його спрямуванням на благодійні та інші цілі, що створює передумови стимулювання таких форм використання прибутку;

середньоринкова норма прибутку на інвестований капітал. Характер цього показника формує ефективність пропорцій споживання і реінвестування прибутку і є своєрідним критерієм управлінських рішень. В умовах зниження середньоринкового рівня прибутку на капітал зростають тенденції підвищення частки прибутку, що спрямовуються на споживання, і навпаки;

альтернативні зовнішні джерела формування фінансових ресурсів. Якщо підприємство має можливість залучати фінансові ресурси із зовнішніх джерел на умовах більш низької вартості, ніж середньозважена вартість його капіталу, то підприємство може більший розмір прибутку розподілити серед власників і персоналу. Якщо ж підприємство не має таких джерел, то ефективним буде використання прибутку в інвестиційних цілях;

темп інфляції. Цей фактор генерує ризик знецінення майбутніх доходів, формуючи схильність власників до зростання їх поточних виплат.

стадія кон'юнктури товарного ринку. В період підйому кон'юнктури ринку, на якому підприємство реалізує свою продукцію, ефективність капіталізації прибутку в процесі його розподілу зростає;

“прозорість” фондового ринку. Можливість швидкого використання акціонерами інформації про характер розподілу прибутку та рівень виплачуваних дивідендів на акцію дозволяє їм оперативно приймати рішення щодо реінвестування капіталу (при зниженні рівня дивідендних виплат) чи придбанні додаткової кількості акцій (при підвищенні рівня дивідендних виплат);

Внутрішні фактори здійснюють вирішальний вплив на пропорції розподілу прибутку, оскільки дозволяють формувати їх стосовно до конкретних умов і результатів господарювання підприємства. До найважливіших з них належать:

менталітет власників підприємства. Це залежить від того, наскільки вони захочуть ризикувати, то таку політику розподілу прибутку і будуть підтримувати. Якщо їх менталітет не буде врахований, то вони реінвестують капітал в іншу компанію;

рівень рентабельності діяльності. При низькому рівні рентабельності, а відповідно і меншій сумі розподіленого прибутку, свобода формування пропорцій його розподілу суттєво обмежена, оскільки певна частина прибутку поєднана контрактними зобов'язаннями з власниками, персоналом чи обумовлена правовими нормами;

інвестиційні можливості реалізації високодоходних проектів. Якщо в портфелі підприємства є готові реальні проекти, внутрішня ставка дохідності за якими значно перевищує середньозважену вартість капіталу, і такі проекти можуть бути реалізовані у відносно короткий період, то частка капіталізованого прибутку повинна суттєво зростати;

необхідність прискорення закінчення розпочатих інвестиційних програм і проектів. Розпочаті раніше інвестиційні програми і проекти, пов'язані із стратегічним напрямком розвитку підприємства, можуть вимагати прискореного завершення. При дефіциті інвестиційних ресурсів для прискорення закінчення їх реалізації необхідно відмовитись від високого рівня споживання прибутку на користь його капіталізації;

альтернативні внутрішні джерела формування ресурсів. Якщо потреба в інвестиційних ресурсах може бути задоволена за рахунок альтернативних джерел, то можливості використання прибутку на споживання суттєво розширюється, і навпаки;

стадія життєвого циклу підприємства. На початку свого життєвого циклу підприємства вимушені більше коштів інвестувати в свій розвиток, обмежуючи розміри виплати власникам. У стадії зрілості підприємства мають можливість залучати необхідні їм кредитні ресурси на більш вигідних умовах, а значить, можуть більше виплачувати власникам і персоналу;

рівень ризиків здійснюваних операцій і видів діяльності. Якщо підприємство веде агресивну, високоризиковану політику в окремих сферах діяльності, то воно вимушене спрямовувати більше коштів з прибутку на формування резервного та інших страхових фондів, оскільки без цього зростає загроза банкрутства підприємства;

рівень концентрації управління. Якщо в процесі оптимізації структури капіталу виникає необхідність суттєвого збільшення частки власної його частки, а власників хвилює загроза втрати фінансового контролю над управлінням підприємством при залученні капіталу із зовнішніх джерел, то в процесі розподілу прибутку рівень його капіталізації повинен суттєво підвищуватись;

чисельність персоналу та діючі програми його участі в прибутку. Чим вища чисельність персоналу, чим більший обсяг контрактних зобов'язань підприємства щодо участі персоналу в прибутку, тим відповідно вище повинна бути частка спожитої частини прибутку. Цей фактор формує і внутрішні пропорції розподілу спожитої частини прибутку - між власниками і персоналом;

рівень поточної платоспроможності підприємства. В умовах низького рівня поточної платоспроможності підприємство не має можливості спрямовувати великі розміри розподіленого прибутку на споживання. Це призвело б до значного зниження рівня ліквідності активів, що підтримують поточну платоспроможність, а також до зростання загрози банкрутства. З позиції генерування фінансового ризику зниження платоспроможності більш небезпечно, ніж зниження рівня дивідендних виплат з його негативним впливом на ринкову ціну акцій.

Урахування розглянутих факторів дозволяє суттєво зменшити діапазон параметрів можливих пропорцій розподілу прибутку в окремих напрямках, в першу чергу - пропорцій капіталізованої та спожитої його частини, що формують головні умови наступного розвитку підприємства.

1.3 Методичні підходи до аналізу та планування прибутку

У процесі аналізу, планування і контролю формування та використання прибутку застосовується широка система методів, за допомогою яких досягаються необхідні результати.

Залежно від мети проведення та виділених кваліфікаційних ознак розрізняють наступні форми аналізу прибутку підприємства, що подані в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Основні форми аналізу фінансових результатів підприємства

Ознака	Форми аналізу
За об'єктами дослідження	· Аналіз формування прибутку · Аналіз розподілу і використання прибутку
За суб'єктами дослідження	· Зовнішній аналіз · Внутрішній аналіз
За ступенем деталізації	· Аналіз прибутку по підприємству · Аналіз прибутку за центрами відповідальності · Аналіз прибутку окремої операції
За обсягом дослідження	· Повний аналіз прибутку · Тематичний аналіз прибутку
За періодами проведення	· Попередній аналіз прибутку · Оперативний аналіз прибутку · Ретроспективний аналіз прибутку · Прогнозний аналіз прибутку

Перелік основних напрямків аналізу фінансових результатів подано у таблиці 1.3

Таблиця 1.3

Основні напрямки аналізу фінансових результатів підприємства

Напрямок аналізу	Види аналізу
Горизонтальний аналіз	· Порівняння показників прибутку звітного періоду з показниками попереднього періоду; · Порівняння показників прибутку звітного переіду з показниками аналогічного періоду минулого року; · Порівняння показників прибутку за ряд попередніх періодів
Вертикальний аналіз	· Структурний аналіз прибутку за видами діяльності · Структурний аналіз прибутку за видами продукції · Структурний аналіз доходів за видами діяльності · Структурний аналіз витрат за видами діяльності · Структурний аналіз використання прибутку
Порівняльний аналіз	· Порівняльний аналіз показників прибутку підприємства з середньогалузевими значеннями · Порівняльний аналіз показників прибутку підприємства з контрагентами · Порівняльний аналіз показників прибутку окремих центрів відповідальності · Порівняльний аналіз показників прибутку підприємства із запланованим.

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства дозволяє дати оцінку темпів зростання прибутку як у цілому по підприємству за певний період, так і за кожною його складовою; вивчити вплив суб'єктивних і об'єктивних факторів на зміну прибутку та визначити їх рівень впливу; виявити резерви збільшення прибутку.

Управління фінансовими результатами діяльності підприємства здійснюється за етапами, які характеризують формування та розподіл його прибутку.

Фінансові результати від звичайної діяльності підприємства до оподаткування складаються з прибутків або збитків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Основною складовою даного показника є фінансовий результат від операційної діяльності.

Прибуток від операційної діяльності досліджується за методиками загального і факторного економічного аналізу.

Загальний аналіз прибутку від операційної діяльності є складовою загального аналізу фінансових результатів від звичайної діяльності до оподаткування. Загальний аналіз прибутку передбачає попередній розподіл доходів за джерелами їх утворення, а витрат - за напрямками витрачання коштів відповідно до змісту операційної, інвестиційної або фінансової діяльності, наслідком якої є утворення тієї чи іншої складової прибутку. Виділення загального аналізу прибутку від операційної діяльності в окремий аналітичний блок здійснюється на тій підставі, що він є основною складовою фінансових результатів від звичайної діяльності підприємства до оподаткування. Загальний аналіз досліджує динаміку фінансових результатів від операційної діяльності за абсолютним розміром, складом і структурою.

Факторний аналіз фінансових результатів від операційної діяльності дозволяє поглибити результати, отримані у межах загального аналізу.

Факторний аналіз спрямовано на кількісну оцінку впливу різноманітних чинників на зміну фінансових результатів діяльності підприємства. В основі факторного аналізу лежить використання методичного прийому елімінування, який дозволяє відокремити вплив кожного чинника на зміну результативного показника, що відбулася в звітному періоді.

Факторний аналіз прибутку від операційної діяльності передбачає побудову факторних моделей для характеристики зв'язку між чинниками та результатами. Залежно від форми цього зв'язку моделі можуть бути детермінованими або стохастичними [ 8, с.45].

В основу детермінованого моделювання факторної системи покладено можливість послідовного перетворення первісного алгоритму результативного показника відповідно до теоретично передбачених функціональних зв'язків цього показника з чинниками.

Стохастичний аналіз спрямовано на дослідження непрямих зв'язків між чинниками та результативними показниками. Як засіб поглиблення детермінованого аналізу, він дозволяє розширити коло досліджуваних чинників, що визначають стан об'єкта. Стохастичне моделювання факторних систем ґрунтується на визначенні закономірностей залежності відповідних характеристик об'єкта аналізу від кількісних характеристик різноманітних чинників за умов відсутності функціональних зв'язків між ними. За методиками стохастичного факторного аналізу досліджується зв'язок прибутку з загальними обсягами діяльності підприємства, його активами, капіталом, зобов'язаннями, визначаються тенденції зміни абсолютних та відносних показників фінансових результатів у часі тощо.

Факторний аналіз операційного прибутку підприємства здійснюється за структурно-логічною моделлю факторної системи, яку побудовано на основі класифікації чинників за ознакою черговості їх впливу на операційний прибуток.

Методика проведення факторного аналізу, який передбачає розрахунок впливу різних факторів на зміну обсягу операційного прибутку наведено в таблиці 1.4.

Таблиця 1.4

Основні фактори впливу на прибуток

Фактор	Порядок розрахунку	Пояснення
Зміна обсягу реалізації продукції	?Р1=Р0?К1,2-Р0 ?Р2= (К1,2-1) ?Р0 К1=О1р,0/О0р К2=S1,0/S0	Р0 - прибуток базисного періоду чи за планом; К1,2 - коефіцієнти зміни обсягу реалізованої продукції; О1р,0 - фактичний обсяг реалізованої продукції за звітній рік у цінах базисного року; О0р - обсяг реалізованої продукції; S1,0 - собівартість звітного року в цінах базисного року; S0 - собівартість базисного року.
Зміна у структурі і асортименті продукції	?Р2= Р1,0-Р0? К1,2	Р0 - фактична реалізація в цінах базисного року;
Зміна собівартості реалізованої продукції	?Р3= S1- S1,0	S1-фактична собівартість; S1,0-фактична собівартість,перерахована на базисний рік
Зміна рівня цін на продукцію(товари, роботи, послуги)	?Р4= О0р ?О1р,0

Ефективність управління процесами утворення прибутку значною мірою залежить від економічного обґрунтування планів (прогнозів) формування та використання прибутку на майбутній період.

Обґрунтування обсягу формування прибутку підприємства на плановий період передбачає з одного боку, визначення цільової величини прибутку, що забезпечує умови самофінансування підприємства і вирішення стратегічних і тактичних задач, що стоять перед ним, з другого - розрахунок можливості отримання прибутку при прогнозному обсязі товарообороту, доходу і витрат.

Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. Як відомо, вона може бути мінімальною, нормальною і необхідною.

Для визначення мінімального і нормального прибутків як цільової функції підприємства виходять із прогнозної величини капіталу підприємства, прогнозу мінімального рівня рентабельності капіталу і прогнозу норми прибутку на капітал. При прогнозуванні величини капіталу необхідно враховувати склад і розмір джерел його збільшення, а також вплив на його вартість інфляційних очікувань.

Необхідна величина прибутку підприємства розраховується, виходячи із потреби підприємства у фінансуванні його виробничого і соціального розвитку, забезпечення необхідного соціального споживання, утворення фондів ризику і фонду виплати дивідендів власникам підприємства, створення фінансових резервів, а також виплати податкових і інших обов'язкових платежів, що здійснюються з прибутку.Таким чином, необхідний прибуток визначає умови для самофінансування підприємства.

Розрахунок розміру необхідного прибутку на плановий період здійснюється у такому порядку: