Економіка підприємства

22

22

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра: Зовнішньоекономічної

діяльності

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету: “Економіка підприємства”

факультет : економічний

.

Херсон - 2008

1.Показники оцінки використання основних засобів

Поліпшення використання основних засобів є одним із важливих напрямів підвищення ефективності виробництва. Характеристика цього процесу повинна супроводжуватись належною оцінкою. Для проведення кількісної оцінки використання основних засобів необхідно застосувати систему показників. Для ґрунтової аналітичної оцінки систему показників можна розподілити на дві групи : узагальнюючі та часткові.

1.1. Узагальнюючі показники мають забезпечити отримання достатньої кількості інформації, на основі якої можна зробити висновки про ефективність використання всієї сукупності основних засобів (фондів) підприємства та виявити наявні резерви поліпшення їх використання.

До узагальнюючих показників відносять :

· Фондовіддачу

· Фондомісткість

· Рентабельність виробництва

· Коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства

Фондовіддача (Ф) характеризує річний випуск продукції з одиниці вартості основних фондів і розраховується за такою формулою :

де Тп - річний випуск товарної продукції, грн

Чп - річний випуск чистої продукції, грн

Вп - річний випуск валової продукції, грн.

ОФ- середньорічна вартість основних фондів, грн.

Середньорічну вартість основних фондів визначають, як середньоарифметичну величину із значень цього показника на перше число кожного місяця за наступною формулою :

Де Фоі - вартість основних фондів на початок і-го місяця

Фондомісткість (Фм) представляє собою показник зворотній фондовіддачі, за допомогою якого можна визначити величину основних фондів, яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду продукції і розраховується за такою формулою :

Показник фондомісткості продукції дає уяву про необхідну величину основних фондів, необхідних для виробництва певного виду продукції.

Рентабельність виробництва - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який в загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Цей показник має декілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовуються в розрахунках.

Для оцінки використання основних засобів доцільно застосовувати показних їх рентабельності, який характеризує відношення прибутку до середньорічної первісної їх вартості і розраховується за такою формулою :

де П - прибуток підприємства від його (операційної) загальної діяльності, грн.

Вп.сер. - первісна середньорічна вартість основних засобів підприємства, грн..

Наступний важливий показник - коефіцієнт використання виробничої потужності (Квп) підприємства, розраховується за такою формулою :

де М- середньорічна величина виробничої потужності підприємства у вартісному виразі, грн.

1.2. До часткових показників оцінки використання основних фондів переважно належать натуральні показники та коефіцієнти, за допомогою яких можна здійснити оцінку ефективності використання окремих груп основних фондів підприємства, а також оцінку їх використання в окремих підрозділах підприємства. Разом з цим, ці показники поділяють на дві групи: екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів.

До показників екстенсивного використання основних засобів (фондів) належать коефіцієнти використання планового, режимного і календарного часу роботи устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, показник який характеризує внутрішньо - змінні простої устаткування.

Найбільш вживаний в практиці аналітичної роботи підприємства є коефіцієнт змінності (Кзм) роботи устаткування. У найбільш поширеному вигляді його визначають як відношення суми машино-змін, відпрацьованих протягом доби до загальної кількості машин, наявних в даному підрозділі. Формула розрахунку цього коефіцієнта має такий вигляд :



де МЗ- сума фактично відпрацьованих машино-змін протягом доби на підприємстві, м/зм.;

М - загальна кількість установленого устаткування на підприємстві, підрозділі, одиниць.

Коефіцієнт змінності показує, скільки змін протягом доби працює устаткування. Важливим показником, який дає змогу оцінити використання активної частини основних засобів - устаткування в часі є коефіцієнт його завантаження (Кз), за допомогою якого можна визначити величину часу, яка планується до використання або фактично відпрацьованого часу устаткування за певний період часу :

Де Тд - передбачений планом або фактично відпрацьований час устаткуванням протягом відповідного періоду (рік, квартал, місяць) , год.;

F- ефективний річний (квартальний, місячний) фонд часу роботи устаткування, год.

Серед показників екстенсивного використання основних засобів важливе значення має показник внутрішньо змінних простоїв устаткування. Він значно доповнює два попередні показники - коефіцієнт змінності і коефіцієнт завантаження устаткування, оскільки дає змогу виявити основні причини внутрішньозміних простоїв, зокрема вплив на них таких факторів , як низький рівень організації виробництва, несвоєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, заготовками, відсутність робітників відповідних професій, недоліки в організації технічного обслуговування устаткування та ін.

Для оцінки основних засобів, і, насамперед, їх активної частини, застосовуються також показники інтенсивного іх використання. Серед них коефіцієнт інтенсивного використання устаткування (Кін), який характеризує його використання за потужністю (продуктивністю). Він розраховується за такою формулою :

де Пф- фактична годинна продуктивність устаткування одиниць продукції (виробів), шт..;

Пм- максимальна (проектна) годинна продуктивність устаткування одиниць продукції (виробів), шт..

Для оцінки інтенсивності використання устаткування застосовують також коефіцієнт його використання по машинному часу (Км) величина якого розраховується за такою формулою:

де tм - машинний час на виконання операцій на даному устаткуванні, нормо-годин;

tшт - норма штучного часу на виконання операцій, нормо-годин.

Коефіцієнт інтегрального використання устаткування (Кінт) розраховується як добуток коефіцієнтів екстенсивного і інтенсивного використання за такою формулою :

Заслуговує на увагу цікавий досвід японських фірм в підходах до оцінки ефективності використання устаткування, які запровадили загальну експлуатаційну систему і застосовують показник інтегрального використання (Ку) , який дещо відрізняється від свого попередника :

де Кг- коефіцієнт, який враховує вихід готових деталей.

Поряд з показниками , які характеризують екстенсивне і інтенсивне використання активної частини основних засобів - устаткування, важливе значення мають показники, які дають змогу оцінити використання виробничих площ, споруд та інших важливих складових основних засобів. Так, для оцінки використання виробничих площ можуть застосовуватися коефіцієнти екстенсивного та інтенсивного використання виробничих площ, коефіцієнти завантаження виробничих площ цехів, дільниць, показник зйому продукції з 1 квм.м. виробничої площі, коефіцієнти зайнятості виробничих площ устаткуванні тощо. Однак, необхідно зазначити, що рівень використання активної частини основних засобів, наприклад, устаткування, є визначальним фактором рівня використання всіх інших складових основних засобів підприємства.

Для оцінки процесу оновлення активної частини основних засобів використовують коефіцієнти оновлення і вибуття, проводять аналіз вікового і якісного складу устаткування. Коефіцієнт оновлення (Кон) розраховується як відношення вартості введених в дію протягом року активної частини основних засобів до сумарної первісної Ії вартості на кінець року, тобто :

Де Вв- вартість введених в дію протягом року основних засобів, грн..;

Вп.к.р.- первісна сумарна вартість основних засобів на кінець року, грн.

Коефіцієнти вибуття (Квит) визначають шляхом ділення вартості основних засобів, які вибувають протягом року, до сумарної Ії первісної вартості на початок року і розраховуються за такою формулою :

Де Ввиб - вартість основних засобів, які вибувають протягом року із складу матеріальних активів, грн..;

Вп- первісна сумарна вартість основних засобів на початок року.

Порівняння величини коефіцієнтів оновлення і вибуття основних засобів дає змогу відслідковувати тенденцію в нагромадження активної частини основних засобів і темпи заміни морально застарілих засобів.

2. Методи організації виробництва

Виробничий процес здійснюється у часі і просторі. Організація виробничого процесу у часі характеризується методами поєднання операцій і ступенем його безперервності. Просторова організація виробничого процесу передбачає розташування робочих місць і їх груп ( дільниць, цехів) на територій підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях найкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудови виробничого процесу здійснюється застосуванням певного методу організації виробництва. Є два методи організації виробництва : не потоковий і потоковий.

2.1 Організація непотокового виробництва

Непотоковому виробництву властиві такі ознаки : на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування; робочі місця розташовуються однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад групи токарних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів; предмети праці переміщуються у процесі обробки складними маршрутами, внаслідок чого є великі перерви між операціями. Після окремих операцій предмети праці часто поступають на проміжні склади і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції.

Непотоковий метод застосовується переважно у одиничному і серійному виробництвах. Причому залежно від широти номенклатури виробів і їх кількості він має модифікації. В умовах одиничного виробництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного , коли окремі предмети праці одиницями, або невеликими партіями , які не повторюються, проходять обробку згідно з ознаками, наведеними вище. У серійного виробництві цей метод приймає форми партіонно-технологічного або предметно-групового.

Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються . Партія предметів праці є важливим календарно-плановим організації партіонного виробництва і її величина істотно впливає на його ефективність. Причому цей вплив не однозначний. З одного боку, збільшення величини партії предметів призводить до зменшення кількості переналагоджувань устаткування, внаслідок чого поліпшується його використання, зменшуються витрати на підготовчо-заключні роботи (переналагоджування, одержання і здача роботи, знайомство з технічною документацією і т.п.). Крім цього, спрощується оперативне планування і облік виробництва. З іншого боку, обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва, потребує більших складських приміщень, а це призводить до додаткових витрат. При зменшенні величини партії предметів вплив на ефективність виробництва має протилежне спрямування. Ці обставини вимагають встановлення оптимальної партії. Оптимальною є така величина партія предметів, за якої загальні витрати на їх виготовлення будуть мінімальними. Вона обчислюється у процесі оперативного управління виробництвом.

Одиничні і партіонно-технологічні методи виробництва організаційно є досить складними щодо дотримання принципів раціональної організації виробничого процесу. Їх недоліки дещо усуває застосування предметно-групового методу. Суть останнього полягає в тому, що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної групи здійснюється приблизно за однією технологією і потребує однакового устаткування. Це дозволяє створити для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації і автоматизації виробництва. Предметно-групові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва.

Кількість устаткування у непотоковому виробництві обчислюється окремо по кожній групі однотипних, технологічно взаємозамінних верстатів.

(2.1.1)

Де M - кількість верстатів (машин) у технологічній групі;

n- кількість найменувань, які обробляються на даному устаткуванні;

- кількість предметів і-того найменування, які обробляються за розрахунковий період (звичайно рік);

- норма часу на обробку і-того предмету, годин;

- плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розрахунковий період, годин;

- коефіцієнт виконання норм часу.

Устаткування у не потоковому виробництві переважно універсальне, а робітники - універсали високої кваліфікації. Вищий рівень спеціалізації устаткування, як зазначалося, при застосуванні предметно-групових методів, оскільки за певної предметно-спеціалізованої дільницею закріпляється менша кількість предметооперацій. Для непотокових методів характерне послідовне і рідко - послідоно-паралельне поєднання операцій, що поряд із складними маршрутами обробки спричиняє тривалий виробничий цикл. Разом з цим непотокове виробництво має свою сферу застосування, воно широко застосовується у промислових дискретних процесах. При невеликих обсягах виготовлення окремих виробів непотоковий метод дозволяє краще використовувати устаткування, повніше його завантажити у часі та по потужності, оскільки обробку предметів можна розподілити між верстатами групи з урахуванням їх параметрів.

2.2 Загальна характеристика потокового виробництва

Потокове виробництво - високоефективний метод організації виробничого процесу. В умовах потоку виробничий процес здійснюється у максимальній відповідності до принципів його раціональної організації. Потокове виробництво має такі ознаки :

- за групою робочих місць закріпляється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів;

- робочі місця розташовуються послідовно за ходом технологічного процесу;

- технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або декілька подібних операцій;

- предмети праці передаються з на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високу ступінь паралельності та непреривності процесу. Широко застосовується спеціальний міжопераційний транспорт (конвеєри), який виконує не тільки функції переміщення предметів але й підтримання ритму роботи.

Потокові методи застосовуються в умовах виготовлення продукції у значних обсягах і протягом тривалого часу, що властиво для масового і великосерійного виробництва.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія - технологічно і організаційно відокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або декілька подібних типорозмірів виробів згідно з ознаками потокового виробництва. Потокові лінії бувають різні, тому їх класифікують за певними ознаками.

За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на одно - і багатопредметні.

Однопредметною називаються лінії, на якій обробляється або складається виріб одного типорозміру тривалого часу. Для переходу на виготовлення виробу іншого типорозміру потрібна перебудова лінії (перестановка устаткування, його заміна тощо). Застосовуються ці лінії у масовому виробництві. Багатопредметною є потокова лінія , на якій одночасно або послідовно виготовляється декілька типорозмірів виробів, подібних за конструкцією і технологією виробництва. Їх сфера застосування - серійне виробництво.

За ступенем безперервності процесу потокові лінії поділяються на безперервні та перервні. Безперервною є лінія, на якій предмети праці переміщуються по операціях безперервно, тобто без міжопераційного чекання (паралельне поєднання операцій). Перервною, або прямоточною , вважається лінія, що не може забезпечити безперервну обробку предметів внаслідок несинхронності операцій. Між операціями з різною продуктивністю предмети праці чекають своєї черги на обробку, утворюючи періодично оборотні запаси.

За способом підтримання ритму відрізняють лінії з регламентованим і вільним ритмом. На лінії з регламентованим ритмом предмети праці передаються з операції на операцію через точно фіксований час, тобто з заданим ритмом, який підтримується за допомогою спеціальних засобів (переважно конвеєра). Регламентований ритм застосовується на безперервних лініях. На лініях з вільним ритмом предмети з операції на операцію можуть передаватися з відхиленням від розрахункового ритму. Загальний ритм у цьому випадку забезпечується стабільною продуктивністю робітника на першій операції лінії або ритмічною сигналізацією (звуковою, світловою).

Залежно від місця виконання операції лінії поділяють на лінії з робочим конвеєром із зняттям предметів для їх обробки. Робочий конвеєр крім транспортування і підтримки ритму є безпосереднім місцем виконання операцій. Це передусім складальні конвеєри. Конвеєри із зняттям предметів характерні для процесів, операції яких виконуються на технологічному устаткуванні.

За способом переміщення відрізняють конвеєри з безперервним і пульсуючим рухом. Конвеєр з безперервним рухом має постійну швидкість і під час роботи не зупиняється. Конвеєр з пульсуючим рухом під час виконання операції стоїть нерухомо. Він приводиться в дію періодично через проміжок часу, рівний такту лінії. Такі конвеєри застосовуються у тих випадках, коли за умовами технології виконання операції потребує нерухомості предмета праці.

Переміщаючи предмети по робочих місцях не завжди можливо і доцільно (наприклад, при складанні великогабаритних машин). У цих випадках організується так званий стаціонарний потік, на якому вироби встановлюються нерухомо на складальних стендах, а переміщуються спеціалізовані групи (бригади) робітників, які виконують певні операції. Кількість груп (бригад) робітників дорівнює кількості стендів.

2.3 Особливості організації і параметри потокових ліній

Впровадження потокового виробництва потребує певних умов. Основні з них такі :

- достатній за обсягом і тривалістю випуск продукції;

- висока стабільність і технологічність конструкції виробу

- можливість раціонального розташування робочих місць і частка організація їх обслуговування;

- застосування прогресивної технології, механізації і автоматизації процесів.

На підставі аналізу продукції, її обсягу, стану технологічного процесу і можливостей його удосконалення, маси та габаритів виробу вибирається певний різновид потокової лінії й обчислюються основні її параметри: такт, ритм, кількість робочих місць, довжина робочих зон, швидкість руху конвеєра.

Такт потокової лінії - це інтервал часу, за який сходять з лінії вироби, що слідують один за одним.

(2.3.1)

- такт потокової лінії, хвилин;

- плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хвилин;

N - обсяг виробництва продукції за той же період у натуральному вимірі.

При обчисленні часу роботи безперервних потокових ліній передбачаються короткочасні перерви у роботі конвеєра для відпочинку робітників.

Якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспортними партіями (), то вони сходять з лінії на інтервал часу, що називається ритмом лінії

(2.3.2)

де R - ритм лінії, хвилин.

У випадку коли організується безперервна потокова лінія, то після обчислення такту проводиться синхронізація операцій. Операції вважаються синхронізовані, коли тривалість кожної з них дорівнює або кратна такту лінії. Синхронізація операцій досягається рядом технологічних і організаційних заходів: диференціацією, концентрацією операцій, скороченням їх тривалості за рахунок певних вдосконалень тощо.

Кількість робочих місць обчислюється по кожній операції :

 (2.3.3.)

- розрахункова кількість робочих місць закругляється до більшого цілого числа М, після чого обчислюється коефіцієнт завантаження робочих місць () по кожній операції.

(2.3.4)

Швидкість руху конвеєра залежить від його такту і відстані між виробами.

(2.3.5)

де V - швидкість руху конвеєра, м/хв.;

І - відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі, м.

Швидкість конвеєра, що рухається безперервно, обмежується раціональнім режимом праці. На пульсуючому конвеєрі, який включається періодично, вона встановлюється максимально з урахуванням безпеки роботи.

На робочому конвеєрі з безперервним рухом при виконанні операції робітник переміщується за ходом конвеєра в межах відведеної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник переміщується за ходом конвеєра в межах відведеної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається на початок зони і виконує операцію над наступним виробом, який на цей момент повинен підійти до неї. Довжина робочої зони обчислюється за формулою :

 (2.3.6)

- довжина робочої зони на і-й операції, м.

При обробці або складанні невеликих виробів і малій швидкості руху конвеєра робітник може знаходитися на одному місці. Наприклад, складання годинників, монтаж радіоапаратури та ін.

Просторове розміщення потокових ліній може бути різним залежно від кількості робочих місць, типу транспортних засобів, площі дільниці (цеху). Найпростіше і поширене прямолінійне розташування робочих місць за ходом технологічного процесу. Але це не завжди можливо, тому буває дворядне, кільцеве, зигзагоподібне іх розміщення. Суміжні потокові лінії повинні розміщуватися так, щоб було зручно транспортувати предмети праці між ними. При організації потокової обробки і складання виробів лінії, що забезпечують складальний конвеєр, розміщуються перпендикулярно до нього.

2.4 Тенденції розвитку потокового виробництва

Потокове виробництво, внаслідок високої спеціалізації, механізації та чіткої організації виробничого процесу є високоефективним. Його ефективність проявляється у високій продуктивності праці, скороченні виробничого циклу і незавершеного виробництва, кращому використанні основних фондів. Все це призводить до зменшення витрат на виробництво. Разом з цим потокове виробництво має недоліки.

Істотним недоліком потокового виробництва є примітизація праці робітників, зведення її до виконання елементарних механічних операцій,що є наслідком високої диференціації технологічного процесу. Це робить працю на потоковій лінії малозмістовною, суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня працівників. Крім того, непривабливі для людини жорсткий ритм роботи на потокових лініях, відсутність реалізації індивідуальних можливостей. Цей недолік потокового виробництва усувається його автоматизацією і створенням автоматичних потокових ліні, на яких усі технологічні операції і транспортування предметів праці здійснюються автоматично. Автоматичні лінії широко застосовуються у масовому виробництві.

Другим недоліком потокового виробництва у його традиційній вузькоспеціалізованій формі є суперечливість між його тяжінням до конструктивно-технологічної стабільності, тобто консервативністю, і вимогою динамічності виробництва, поновлення продукції внаслідок науково-технічного прогресу і потреб ринку. Вузька спеціалізація робочих місць, їх розміщення за ходом технологічного процесу створюють труднощі при переході на випуск нової продукції. Виникає необхідність у заміні, переміщенні устаткування, створенні нового оснащення, підготовці робітників, що пов'язано з великими витратами часу і коштів. Ця негативна сторона потокового виробництва поступово нейтралізується підвищенням гнучкості технологічних систем, застосуванням машин з числовим програмним керуванням (ЧПК), впровадженням автоматичних багатофункціональних маніпуляторів-роботів.

Об'єднання верстатів з ЧПК, роботів, автоматичних транспортних засобів і склав загальним керуванням ЕОМ дає можливість створювати гнучкі автоматизовані системи (ГАС) з подальшим залученням до автоматизованого проектування продукції. Такі системи поєднують переваги потокового (висока продуктивність) і непотокового (гнучкість) виробництва, можуть застосовуватись в усіх його типах, і особливо ефективні у серійному виробництві. Вони швидко і без істотних витрат часу і коштів переналагоджуються на випуск продукції ( в межах технічних можливостей), для цього потрібно змінити програму виробничого процесу, записану на машинному носії.

3. Практичне завдання.

Відомо:

Вартість основних фондів (ОФ) - 8136 тис.грн

Вивели устаткування (ОФвив) з 01.05 - 1235тис.грн

Ввели додатково (ОФвв) з 01.11 - 1450тис.грн

Вироблено продукції (Тп) - 9132тис.грн

Чисельність працюючих (Т) - 250 осіб

Знайти:

середньорічну вартість(ОФср), фондовіддачу (Ф) і фондомісткість(Фм)

Рішення :

Середньорічну вартість основних фондів визначають як середньоарифметичну величину із значення цього показника на перше число кожного місяця :

де - вартість основних фондів на початок і-го місяця

таблиця 1

Дата	Вартість основних фондів на початок місяця, тис. грн	Вибуття основних засобів(фондів), тис. грн	Введено додатково основних фондів, тис. грн
01.01	8136
01.02	8136
01.03	8136
01.04	8136	1235
01.05	6901
01.06	6901
01.07	6901
01.08	6901
01.09	6901
01.10	6901	1450
01.11	8351
01.12	8351
Всього:	90652

тис.грн

2. Фондовіддача (Ф) характеризує річний випуск продукції з одиниці вартості основних фондів і розраховується за такою формулою :

де Тп, Чп, Вп - річний випуск товарної , чистої, валової продукції, грн

2.1 Зміна абсолютного рівня фондовіддачі з урахуванням чисельності робітників :

3. Фондомісткість Фм представляє собою показник зворотній фондовіддачі,за допомогою якого можна визначити величину основних фондів, яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду продукції і розраховується за такою формулою :



Показник фондомісткості дає уяву про необхідну величину основних фондів, необхідних для виробництва певного виду продукції.

Відповідь: Середньорічна вартість основних фондів підприємства складає 7554,33тис.грн, фондовіддача - 1,208 , фондомісткість - 0,827.

Література

1. Петрович Й.М. „Економіка підприємсва: Підручник” - Львів „Магнолія плюс”, 2004.

2. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В., „Економіка підприємства: Навчальний посібник „, Київ: Центр навчальної літератури, 2003 .

3. Шегда А.В., Литвиненко Т.М. „Економіка підприємства:Навч.пос.”- Київ, „Знання-пресс”, 2002

4. Кулішов В.В. „Економіка підприємства: навч.пос.” - Київ: Ніка-центр, 2002.