Економічна інтеграція у Східній Європі та її види

План

ВСТУП

1. Економічна інтеграція у Східній Європі та її види

2. Зовнішньоекономічні зв'язки східноєвропейських країн

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Розпочнемо з того, що метою дослідження мого індивідуального навчально-дослідного завдання є одна із найпотужніших інтеграційних зон світу - Європейський Союз, а саме дослідження процесу формування даної структури та перспектив відносно її розвитку.

Із самого початку слід відзначити власне історичні передумови створення Європейського Союзу. Почнемо з того, що у 50-х роках у більшості європейських країн були розвинуті індустріальні господарства. Їхній розвиток відзначився динамічністю та стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 році. Саме тоді у Парижі було створено Європейське об'єднання вугілля та сталі. Ця міжнародна організація об'єднала кам'яновугільну, залізнорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам'яного вугілля в Західній Європі.

Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Метою даного Співтовариства є створення "спільного ринку", забезпечення рівномірного розвитку, стабільності й добробуту населення в Західній Європі. Створення ЄЕС свідчило про подолання антагоністичного протистояння в Європі між індустріальними країнами, перш за все між ФРН і Францією. Вже у наступні десятиліття стали очевидними і незаперечними позитивні результати європейської інтеграції.

1. Економічна інтеграція у східній Європі та її види

Міжнародна інтеграція як вищий рівень розвитку МЕВ. Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв"язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя.

Інтеграція - це особливий етап у процесі інтернаціоналізації господарського життя, що веде до створення нової якості - цілісності відособленого господарського комплексу декількох держав(однорідний господарський механізм).

Ознаки інтеграції:

взаємопроникнення і переплетення національних виробничих процесів;

на цій основі відбуваються глибокі структурні зміни в економіці країн-учасниць;

необхідність і цілеспрямоване регулювання інтеграційних процесів; виникнення міждержавних (наднаціональних чи наддержавних) структур (інституціональні структури).

Умови інтеграції:

- розвита інфраструктура;

- наявність політичних рішень уряду (створення умов для інтеграції - політична й економічна база).

Рівні інтеграції:

макроекономічний (державний рівень);

мікроекономічний (міжфірменний - ТНК).

Країни, що розвиваються, створюють інтеграційні угруповання для подолання проблем індустріалізації. Число угруповань у країнах, що розвиваються, складає приблизно від 35 до 40. Прикладом може служити МЕРКОСУР (1991 рік - Асунсьонскоа угода) до складу якого входять Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай. Цілями угруповання є - зниження бюджетного дефіциту, подолання кризи.

Міжнародна інтеграція - це об"єктивний процес зближення країн світу та їхніх суб"єктів у всіх сферах людського життя на основі спільності загальнолюдських інтересів. Міжнародна інтеграція включає міжнародну економічну, політичну, культурну інтеграцію.

Міжнародна економічна інтеграція - характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.

Міжнародна економічна інтеграція означає: співробітництво між національними господарствами різних країн, ліквідацією бар"єрів у торгівлі між країнами, зближення ринків кожної з країн з метою створення єдиного спільного ринку.

Фактори розвитку міжнародної економічної інтеграції:

1. Поглиблення МПП.

2. Соціально-економічна однорідність національних підприємств.

3. Розаиток НТП.

4. Близькі рівні економічного розвитку груп країн.

5. Тісне переплетіння національних економікна мікрорівні.

6. Тривалий період співробітництва.

7. Спільні кордони і умови розвитку.

8. Розвиток комунікаційних можливостей.

9. Спільність культурних та історичних традицій.

10. Цілеспрямована діяльність державних органів та партій країн щодо інтеграційних процесів.

11. Об`єктивна необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства.

У своєму розвитку міжнародна інтеграція проходить ряд етапів, кожен з яких передбачає більш широку інтеграцію і має свої особливості.

Зона вільної торгівлі - це пільгова зона регіонального типу, у межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля країн-учасниць.(Зона вільної торгівлі промисловими товарами в Європі).

Митний союз - це спільна митна територія країн з повною ліквідацією мит у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом по відношенню до інших країн.

Метою митного союзу є: полегшити взаємну торгівлю країн-учасниць, і в той же час, не створювати додаткових перешкод у торгівлі з третіми країнами.

Повна економічна інтеграція - єдина економічна політика і, як наслідок, уніфікація законодавчої бази.Умови:

- загальна податкова система;

- наявність єдиних стандартів;

- єдине трудове законодавство.

Цілі і значення міжнародної економічної інтеграції:

1. Досягнення найбільш високої ефективності виробництва.

2. Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні.

3. Насичення ринку товарами.

4. Забезпечення економічної і політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки.

Наслідки й ефективність міжнародної економічної інтеграції для економічного розвитку країн-учасниць.

Ознаки інтеграції:

- усунення обмежень;

- взаємопроникнення виробничих систем;

- узгодження законодавств і стандартів;

- міждержавні (наднаціональні) органи;

- єдина валюта;

- інфраструктура;

- єдина зовнішньоторговельна політика;

- узгодження внутрішньої політики (економ, соціальної і т.д).

Розширення ЄС на Схід. 1 травня 2004 р. контури угрупування розширились. Десять нових країн (Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Латвія, Литва, Естонія, Мальта та Кіпр) стали повноправними членами ЄС. Політики та дослідники відзначають, що "ЄС ще ніколи не стояв перед перспективою такого вражаючого розширення…". Унікальність подій полягає в тому, що при зростанні чисельності населення майже на чверть, ВВП зросте лише на 5%, а дохід у розрахунку на душу населення становить 43% середнього рівня ЄС [1]. Як свідчать дані таблиці, рівень безробіття всіх країн, за виключенням Мальти, Кіпру та Латвії, перевищували показники ЄС-15. Найвищі темпи інфляції спостерігались в Словенії, Угорщині, Естонії та Словаччині.

При відносно низькому рівні економічного розвитку країн ЄС-10 залишається недоскональною структура виробництва та зайнятості. Рівень зайнятості в аграрному секторі нових країн - членів у 3,5 - 5 разів перевищує відповідні показники ЄС, що вказує на додаткове навантаження на бюджет ЄС у зв'язку з фінансуванням сільськогосподарської політики. Трансформація економік країн Центральної Європи, формування ринкових відносин та структур, подібних до європейських, дозволило забезпечити країнам стабільно високі темпи зростання макроекономічних показників. За оцінками Європейської Комісії темпи зростання ВВП у 2003 р. очікувались у 3,2%, а у 2004 р. - 4,1%.

У зовнішньоторговельних відносинах значення країн Центральної Європи для ЄС постійно зростало. За п'ять років (з 1997 по 2002 рр.) імпортна залежність у поставках товарів з ЄС-10 до ЄС-15 зросла з 7,7% до 10,9%, а в країни - претенденти на вступ спрямовувалось у 2002 р. 12,6% обсягів експорту ЄС-15. Значення експорту й імпорту послуг для резидентів країн Центральної Європи становило відповідно 4,1 - 4,7% показників ЄС-15. На відміну від ЄС-15, країни-претенденти на вступ розглядали Західноєвропейські країни як стратегічних партнерів. За даними Єврокомісії частка експорту та імпорту товарів в ЄС - 15 становила відповідно 66,9 - 63,8% від загального обсягу експортно-імпортних операцій з товарами. Одночасно, було надано 38,7% послуг виробникам із Західної Європи, а отримано 43,9% загального обсягу наданих послуг. Найбільшу орієнтацію на Західних партнерів демонстрували Угорщина, Польща, Чеська Республіка та Словенія. Поглиблення інтеграційних процесів супроводжувалось активізацією інвестиційної діяльності. Більш ніж 90% кредитів країни-претенденти на вступ отримали саме з західноєвропейських банків.

Оцінити наслідки розширення ЄС для країн Центральної Європи досить важко. Фахівці центра досліджень ім. О. Разумкова вказують, що значних змін у східноєвропейських країнах унаслідок вступу до ЄС не варто очікувати, оскільки очевидні економічні вигоди вже досягнуті. За попередніми оцінками вступ до ЄС додатково принесе країнам 5-9% до темпу росту реального ВВП протягом 10 років, а рівні доходів і купівельна спроможність населення країн поступово зрівняються.

Показником макроекономічної стабілізації та конвергенції з ЄС-15 стало істотне зниження відсоткової ставки -- у середньому по ЄС-10 за 2001--2005 роки з 8,1 до 4,4%. Це було наслідком позитивних очікувань щодо рівнів інфляції, зменшення премії за ризик, появи реальної перспективи входження нових членів ЄС до валютного союзу.

Відчутно поліпшилися також показники дефіциту державного бюджету країн -- у середньому з -3,2 до -2,9% від ВВП за цей же період, що відповідає маастрихтському критерію (-3%). Найкращі показники тут мають Естонія та Латвія, найгірші -- Угорщина та Мальта. За цей час погіршили свої показники лише дві країни -- Угорщина та Польща. Державний борг у середньому по нових членах Союзу зріс із 37,4 до 41,1% від ВВП, однак залишається істотно нижчим за маастрихтський критерій (60%) і показник ЄС-15 (64,6%). При цьому в п'яти країнах він зріс, а в інших п'яти -- зменшився.

Непостійну тенденцію мала зміна рівнів безробіття. Його рівень зростав у 1998--2002 роках, а з 2002-го почав зменшуватися, особливо у 2005 році, коли зайнятість зросла на 1,5%. За 2004--2005 роки рівень безробіття в ЄС-10 зменшився з 14,3 до 13,4%, що, втім, істотно перевищує відповідний показник в ЄС-15 -- 7,9%. Незважаючи на позитивні тенденції до й після вступу до ЄС, характерними для ринку робочої сили в ЄС-10 залишається високий рівень безробіття, особливо серед молоді; значна незайнятість низькокваліфікованої робочої сили; значні регіональні розбіжності у рівнях безробіття.

До розширення вельми невизначеними були можливі наслідки масової міграції робочої сили з країн ЄС-10 до ЄС-15. Довгострокові прогнози (до 15 років) оцінювали загальний обсяг міграції робочої сили до 3 млн. чол., тобто всього в 1,2% працездатного населення ЄС-15 2020 року. Короткострокові прогнози визначили цей обсяг на рівні 300--350 тис. чол. у перші роки розширення. Однак перші два роки показали, що відсоток робочої сили з країн--нових членів на ринках ЄС-15 є достатньо стабільним до і після вступу, з невеликим збільшенням у Великобританії, Австрії та Ірландії. Її обсяг просто недостатній, аби істотно вплинути на структуру та рівні заробітної плати на ринках робочої сили ЄС-15. Міграція з третіх країн викликає значно більшу стурбованість у європейських країнах-реципієнтах.

Вступ до ЄС нових країн став підтвердженням істотних структурних зрушень в їхніх національних економіках. По-перше, національні економіки нових країн--членів ЄС стають органічною складовою Єдиного внутрішнього ринку Союзу. На частку ЄС-15 після розширення припадають 62% зовнішньої торгівлі ЄС-10 (в експорті до 67%) за високої відкритості їхніх економік: зовнішньоторговельний оборот становить 93% від ВНП. Якщо врахувати також зростання частки взаємної торгівлі в межах ЄС-10 (до 14% у 2005 році), можна зробити висновок про високу самодостатність і значущість саме ринку ЄС-25 для розвитку малих економік нових членів.

По-друге, використовуючи існуючі конкурентні переваги, виробники ЄС-10 формують нові -- як ланцюжки європейських (і не тільки) інтегрованих виробничих систем, що об'єднують підприємства різних країн Союзу з метою організації досліджень, розробки, виробництва, збуту, обслуговування відповідної продукції. На внутрішньогалузеву торгівлю ЄС-10 з ЄС-15 припадає зараз до 60% взаємного товарообороту. Обсяг обміну проміжною продукцією становив у 1998--2003 роках до 7% ВНП нових членів ЄС.

Позитивний характер економічних наслідків розширення ЄС для нових членів зумовлений системою факторів. Передусім ідеться про виникнення та реалізацію коротко- та середньострокових ефектів відповідних форм міжнародної інтеграції на етапах до і після вступу до Союзу: вільної торгівлі, митного союзу, спільного та єдиного ринків, економічного союзу. Усунення бар'єрів входу та виходу на Єдиний внутрішній ринок ЄС, відносно швидка та ефективна ринкова адаптація національних виробників до змін у національних і зовнішніх конкурентних середовищах привели до кількісних та якісних зрушень в економічному розвитку нових членів Союзу.

Успішно діяли парламенти й уряди країн-членів, впроваджуючи директиви Європейської Комісії у національні правові системи: станом на 8 березня 2006 року країни повідомили про імплементацію 2654 директив з 2683 обов'язкових (тобто приблизно 99%).

Особливо треба наголосити на значній цільовій допомозі у цьому процесі ЄС: за останні 15 років десять країн отримали 28 млрд. євро, лише у 2005-му обсяг допомоги становив 2,1% ВНП ЄС-15 порівняно з 1,1% ВНП США за планом Маршалла у 1948--1952 роках.

Однак не слід думати, що вступ до ЄС розв'язав усі соціально-економічні проблеми нових членів. Це далеко не так. Сам Євросоюз має певні проблеми економічного розвитку, тому після його розширення вони тією або іншою мірою та в різних формах проектуються на нові країни-члени. Вступ до ЄС дає можливість використовувати комунітарні механізми розв'язання економічних проблем розвитку, але це не відбувається автоматично. Тому в нових країнах ЄС залишаються проблеми безробіття, відставання від рівня соціально-економічного розвитку ЄС-15, не подолано технологічний розрив між цими групами країн, далеко не повністю вирішено питання соціальної конвергенції.

Перспектива розширення ЄС та безпосередньо вступ нових країн до Союзу стали важливим каталізатором ефективних ринкових трансформацій і позитивних структурних зрушень у національних економіках цих країн. Орієнтація на Єдиний внутрішній ринок ЄС сприяла модернізації технологічних основ їх національних економік, додала їм динамічності, підвищила конкурентоспроможність. Саме таким чином -- як органічні складові економічної системи ЄС -- нові країни-члени зустрічають виклики глобалізації, ефективно адаптуються до нових, більш жорстких, умов міжнародної конкуренції у ХХІ столітті. Їх досвід свідчить, що шлях входження малих економік до висококонкурентних міжнародних економічних угруповань повністю себе виправдовує.

У післявоєнному соціально-економічному розвиткові Східної Європи можна виділити два етапи. Перший (друга половина 40-х - кінець 80-х років) - це етап соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого стали панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання економіки.

Основою економіки був загальнодержавний план соціального й економічного розвитку, важливі положення якого централізовано доводились до безпосередніх виробників та споживачів. Вартісні форми й методи регулювання економічних відносин стали другорядними, допоміжними, безпосередні виробники мали обмежену самостійність у вирішенні економічних питань.

Практика економічного розвитку східноєвропейських країн показала, що концентрація в руках держави ресурсів та централізоване прийняття економічних рішень може бути достатньо ефективним в умовах наявності екстенсивних факторів росту і необхідності створення основних галузей промисловості -у стислі строки. Проте така система неспроможна забезпечити інтенсивний ріст на основі науково-технічного прогресу й запровадження науково-технічних досягнень безпосередньо у виробництво, що стало особливо проявлятися в 70- 80-ті роки у формі економічного та науково-технічного відставання від країн розвинутої ринкової економіки.

Другий етап соціально-економічного розвитку східноєвропейських країн бере свій початок наприкінці 80-х - початку 90-х років, коли всі країни регіону стали на шлях докорінних соціально-економічних реформ, створення основ ринкової економіки. В окремих країнах регіону і раніше робилися спроби впровадити ринкові регулятори у національні економіки (в Югославії з 50-х років, Угорщині - з 1968 p., Болгарії - 1979 p., Польщі - 1981 р. і т. д.).

Разом із хімічною промисловістю ці галузі почали виробляти до 40% всього промислового виробництва.

Країни Східної Європи мають помітні позиції у світовому господарстві. Шляхом мобілізації екстенсивних факторів росту (спорудження нових підприємств, збільшення числа зайнятих у народному господарстві, втягнення додаткових обсягів сировини та матеріалів) східноєвропейські країни зуміли, особливо в 50- 70-ті роки, істотно підвищити свою частку у світових економічних показниках. Так, наприкінці 80-х років на східноєвропейські країни припадало понад 20% світового національного доходу, 21% світової промислової продукції, більш як 13% світової сільськогосподарської продукції та 5% світового товарообороту. Однак в останні роки в результаті різкого спаду темпів економічного зростання та навіть зменшення обсягів суспільного виробництва в цілому ці позиції значно погіршились.

Перехід до ринкової економіки у східноєвропейських країнах супроводжується збільшенням безробіття. Його рівень у більшості країн регіону в першій половині 90-х років перевищував 5%-вий показник, який може бути розглянутий, як прийнятний для економіки, що стабільно розвивається. Приховані форми безробіття, які існували раніше й були засновані на централізовано регульованій штучній зайнятості населення, поступово трансформуються. Атомізація національних економік країн регіону у сфері відносин власності, процесу виробництва та управління створює об'єктивні передумови виникнення й розвитку ринку праці. Відмовляючись від гарантії зайнятості, проголошуючи принципи свободи зайнятості та незайнятості населення, східноєвропейські країни намагаються пом'якшити безробіття шляхом стримання банкрутств державних підприємств, надання кредитів і субсидій, частковим регулюванням цін, а також розвитком громадських робіт, служб працевлаштування та систем профорієнтації й перекваліфікації, виплат допомоги по безробіттю тощо.

Україна має використати східноєвропейські країни в якості проміжного етапу для євроінтеграційних процесів, розвиток економічних і політичних стосунків з цими країнами для руху в бік Європи, для становлення демократичного суспільства, відходу в політичному плані від Росії з її "імперськими" ідеями. Ми маємо скористатися досвідом розвитку цих країн, прихильністю з боку цих держав для розвитку всебічних стосунків як з ними, так і взагалі з ЄС. Подальший розвиток економічних взагалі і торгівельних зокрема сосунків з країнами ЦСЄ надасть значного поштовху для розвитку економіки України, відкриє перспективи для доступу інвестицій, буде важливим кроком в бік досягнення стратегічної економічної мети нашої держави.

2. Зовнішньоекономічні зв'язки східноєвропейських країн

До Другої світової війни важливою особливістю зовнішньоекономічних відносин країн Центральної та Південно-Східної Європи була орієнтація на провідні капіталістичні держави, на котрі припадало 80% їхньої зовнішньої торгівлі. У загальному обсязі торгівлі Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Чехословаччини тодішній Радянський Союз займав біля 1%, а їхня взаємна торгівля становила не більше 15%. Провідні позиції у зовнішньоекономічній діяльності цих країн, окрім Радянського Союзу, мав приватний сектор, держава практикувала в основному економічні заходи управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Після Другої світової війни, зокрема в результаті створення 1949 р. Ради Економічної Взаємодопомоги, зовнішньоекономічна політика східноєвропейських країн істотно змінюється, її основою стає стратегія посилення взаємного регіонального співробітництва (питома вага взаємної торгівлі від 1950 р. до кінця 80-х років з невеликим відхиленням дорівнювала майже 60%), розвиток планово-адміністративної моделі співробітництва та координації народногосподарських планів східноєвропейських країн і доведення їхніх обов'язкових показників до безпосередніх виробників. Державна монополія на зовнішньоекономічну діяльність стала основою проведення активної політики протекціонізму в країнах регіону. Координація народногосподарських планів, яка відображала в зовнішньоекономічній сфері панування загальнонародної власності в усіх країнах, плановий розподіл на державному рівні імпортної продукції, особлива система розрахунків на основі перевідних карбованців закривали, по суті, ринок цих країн для виробників інших держав, сприяли їхньому автаркійному розвиткові. Це конкурентоспроможність національних економік східноєвропейських країн, призвело до зменшення їхньої участі у світовій торгівлі.

Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн бере початок наприкінці 80-х- початку 90-х років, коли ці країни приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин власності, рішучий поворот до формування ринкових

основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Першою й головною особливістю сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки, демонтаж планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю. Це знайшло та знаходить виявлення в:

· демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та організацій;

· наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним особам;

· стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних фірм;

· відмові від відповідальності держави за операції та їхні наслідки будь-яких учасників

· зовнішньоекономічної діяльності;

· переході до розміщення державних експортних замовлень на конкурентній та добровільній основі.

Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності створює принципово нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає економічна ефективність, співвідношення доходів та затрат виробників і споживачів матеріальних благ та послуг.

Другою характерною рисою зовнішньоекономічних відносин країн регіону на сучасному етапі є перехід від планово-адміністративних форм протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Основними напрямами даної діяльності країн Східної Європи є:

· відмова чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та перехід до переважно економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

· зближення структур і рівнів внутрішніх та світових цін на основі вільного ціноутворення практично на всі види продукції та послуг;

· послідовне зниження ставок експортного тарифу й запровадження уніфікованого імпортного тарифу;

· перехід до конвертованості національних валют для резидентів і нерезидентів спочатку по поточних, а згодом і по капітальних операціях, встановлення єдиного курсу національної валюти;

· підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчизняної продукції;

· заохочення імпорту капіталу, створення спільних підприємств, участі іноземного капіталу в процесі приватизації.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності є важливим напрямом економічної політики східноєвропейських країн у цілому, бо забезпечує поліпшення їхнього платіжного балансу, становища в системі міжнародного поділу праці, сприяє відкритості національних економік, пристосовує їх до умов конкуренції, які діють на світовому ринку.

Це безпосередньо стимулює розвиток і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в народне господарство. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності нерозривно пов'язана з відмовою від державної монополії у цій сфері.

Наступна характерна особливість сучасних зовнішньоекономічних відносинсхідноєвропейських країн полягає у зміні пріоритетів розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, різкому зменшенні ролі й значення взаємної торгівлі та істотному збільшенні зовнішньоторговельного обміну передусім з розвинутими країнами Заходу. На початку 90-х років питома вага взаємної торгівлі у зовнішньоторговельному обігу східноєвропейських країн скоротилась майже з 60% до менш як 20%. Зміна географічної структури зовнішньоекономічних зв'язків східноєвропейських країн зумовлена логікою перетворень, які відбуваються там. В умовах становлення конкурентного ринкового середовища в країнах регіону виробники та споживачі починають безпосередньо визначати товарну та географічну структуру динаміку зовнішньоекономічного обміну, розвиток нових форм зовнішньоекономічної діяльності, виходячи із співвідношення своїх доходів і затрат.

Тенденція диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків підтримується політикою східноєвропейських країн, деякі з них, передусім Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина, ставлять перед собою мету вступити до кінця 90-х років в ЄС. Цій же меті сприяє субрегіональне економічне співробітництво на основі дво- та багатосторонніх угод. Розширенню участі східноєвропейських країн у міжнародному поділі праці, посиленню відкритості національних економік сприяє їхній вступ та активна участь у діяльності міжнародних економічних організацій: Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі та тарифах, Європейському банку реконструкцій та розвитку й ін.

Ринкові реформи у країнах регіону, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, перехід до взаємних розрахунків у вільноконвертованій валюті сприяли зміні товарної структури їхньої зовнішньої торгівлі. Низька конкурентоспроможність продукції країн регіону в умовах відкритості національних економік була головною причиною різкого скорочення частки промислових товарів у взаємній торгівлі. При цьому в умовах скорочення обсягів взаємної торгівлі зросла питома вага сільськогосподарської та хімічної продукції, сировини. Так, частка машин і устаткування у польському експорті в Угорщину знизилася з 53- 55% у 1988- 1989 pp. до менш як 10% у першій половині 1992p.; за цей час відповідна частка в угорському експорті у Польщу впала з 56- 58% до 27%.

В експорті східноєвропейських країн у розвинуті держави сировина та паливо продовжували посідати значне місце: в 1991 р. в експорті без врахування колишніх СРСР і СФРЮ-34,2%, в експорті колишнього СРСР- 75,6%. Поряд із цим дедалі більшого значення починає набувати готова продукція: 1991 р. в експорті без врахування колишніх СРСР і СФРЮ-65%, в експорті колишнього СРСР- 17%. В імпорті переважала машинобудівна продукція: в 1991 р. майже 44%. Нових рис набувають зовнішньоекономічні відносини країн регіону в умовах виникнення нових східноєвропейських країн: Білорусі, Росії, України, Хорватії та ін. Припинення існування на початку 90-х років як єдиних держав СРСР, СФРЮ, Чехословаччини, з одного боку, посилює міжнародну державну конкуренцію виробників різних країн, з іншого - ставить нові східноєвропейські країни перед необхідністю погоджувати й координувати зовнішньоекономічну політику. За цих умов формування національної зовнішньоекономічної політики суверенних держав тісно переплітається з інтенсифікацією інтеграції східноєвропейських країн у міжнародний поділ праці.

Особливості державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності високорозвинених країн. Активна участь держави в організації і здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) -- характерна особливість для окремих високорозвинених країн. Державне регулювання в таких країнах охопило практично всі стадії ЗЕД, починаючи від аналізу ситуації в країні й за кордоном, розробки зовнішньоекономічної стратегії, визначення структурних і географічних пріоритетів і закінчуючи використанням широкої системи заходів контрольно-регулюючого і фінансово-стимулюючого характеру. Продумана державна політика регулювання ЗЕД у країнах з розвинутими ринковими відносинами стала одним із головних важелів перетворення зовнішньоекономічних зв'язків у дієвий фактор їх розвитку. Зовнішньоекономічні зв'язки, як правило, сприяють інтеграційним процесам у світовому господарстві з максимальним урахуванням національних інтересів. У практиці державного регулювання ЗЕД високорозвинених країн використовується широкий арсенал взаємодоповнюваних методів -- законодавчих, адміністративно-правових, економічних, неформальних, що дасть змогу забезпечувати досягнення поставлених цілей. Так, японська практика регулювання ЗЕД опирається на широку нормативно-правову базу. Системою заходів законодавчого й адміністративно-правового регулювання є ієрархічна піраміда, яку завершує закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю. Цей закон визначає загальну концепцію державного регулювання і має узагальнений характер. Він делегує повноваження детального делегування ЗЕД в тих чи інших сферах підзаконним актам. Такий "розподіл обов'язків", на думку японців, дасть змогу більш повно враховувати і адекватно реагувати на зміни в міжнародній законодавчій ситуації і нові моменти в розвитку національного господарства.

"Другий поверх" законодавства складають закони, які регулюють основні блоки ЗЕД: експортно-імпортні операції; митно-тарифну сферу; обслуговування зовнішньої торгівлі (закони про експортну інспекцію, страхування зовнішньої торгівлі, надзвичайні заходи з розвитку імпорту і розширення прямих інвестицій в Японії, банках, страховому бізнесі, цінних паперах, біржах та ін.); стандарти і технічні вимоги (закон про промислову стандартизацію та ін.); права інтелектуальної власності (закони про патенти, авторські права тощо). Митне регулювання ЗЕД тісно пов'язується з завданнями структурної переорієнтації економіки. Вирішенню поставлених завдань сприяє широка диференціація ставок митного тарифу. Ефективність державного регулювання ЗЕД значною мірою забезпечується за рахунок розробки обґрунтованої зовнішньоекономічної стратегії зі всебічним врахуванням інтересів і можливостей країни на окремих етапах її розвитку та на перспективу. У 90-х роках характерною рисою зовнішньоекономічної політики високорозвинених країн була активна їх участь у створенні й розвитку нового міжнародного економічного порядку, а саме: розробка міжнародних правил, що сприяють глобалізації ділової активності і розмиванню економічних кордонів; формування нових норм руху капіталу і зарубіжних інвестицій, технологій; захист прав інтелектуальної власності; гармонізація стандартів. Велике значення надавалось таким питанням, як посилення координації макроекономічної і валютно-фінансової політики розвинених країн, зміцнення міжнародної економічної системи, урегулювання зовнішньоторгових дисбалансів. Важливе місце надавалось адекватній відповіді з проблем "Схід - Захід", підтримці зусиль східноєвропейських країн щодо інтеграції у світове господарство. Широко практикуються економічні важелі регулювання ЗЕД з метою підвищення ефективності кредитування експортно-імпортних операцій і зарубіжного інвестування. З цією метою запроваджені системи податкових пільг, орієнтованих на стимулювання як експорту, так і імпорту. Розвитку ЗЕД сприяє диференційована система державного страхування торгівлі й інвестицій, яка надійно захищає інтереси національних операторів від різного роду ризиків. Вона охоплює загальне страхування торгівлі, страхування валютних ризиків, експортних векселів і облігацій, авансових платежів за імпорт, зарубіжних інвестицій, кредитів зарубіжним підприємствам. Окремі країни виступають також організаторами системи обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків і фінансують цю діяльність з бюджетних коштів. Дана система має розгалужений характер, охоплює такі сфери діяльності, як збір і аналіз маркетингової інформації, надання інформаційно-консультативних послуг, організація рекламно-виставкової роботи. Вона сприяє підвищенню ефективності ЗЕД, прилученню до неї нових учасників.

Важливим напрямком державної участі у ЗЕД є інформаційне забезпечення комерційної роботи, збір і аналіз зарубіжної комерційної інформації. Показовим прикладом є Японська організація сприяння розвитку зовнішньої торгівлі (ДЖЕТРО), яка створена в 1958 р. Вона є некомерційною і повністю фінансується урядом. ДЖЕТРО займається вивченням світових товарних ринків, збором і аналізом маркетингової інформації, організацією виставок японських товарів за кордоном і торгових інших виставок у Японії, рекламою і видавничою справою. Ця організація має 79 представництв у 56 країнах світу. Маючи розгалужену мережу різного роду закладів у багатьох країнах світу, ДЖЕТРО є одним із найбільших у світі джерел ділової інформації. її база даних оперує великою кількістю відомостей, у тому числі масштабним переліком зарубіжних експортерів і японських імпортерів. У країнах з розвиненими ринковими відносинами державні адміністративні органи визначають ключові спрямування в плануванні та структурній переорієнтації економіки в бік пріоритетного розвитку внутрішнього ринку, високотехнологічних і невиробничих галузей, збільшення експорту при одночасному зростанні зарубіжних інвестицій, розширення виробництва за кордоном, створення конкурентоспроможної інформаційної економіки, скорочення зовнішнього дисбалансу і зменшення залежності від імпорту сировинних товарів і енергоресурсів. Послідовність і узгодженість реалізації торгово-економічної політики значною мірою визначається за рахунок тісної міжвідомчої координації урядових органів. Раціональні елементи державного регулювання ЗЕД у зарубіжних країнах можуть бути використані в Україні за умови всебічного врахування стану її економіки та національних особливостей. Очевидна необхідність підвищення ролі держави в організації та здійсненні ЗЕД, особливо в кризові, перехідні і стабілізаційні періоди. Стосовно українських умов це означає не повернення до системи державної монополії на ЗЕД, а посилення організуючого і контролюючого початку. Стає виправданим посилення державної участі у визначенні й реалізації цілей, пріоритетів, основних напрямків структурної політики, її тісного зв'язку із зовнішньоекономічним регулюванням. Особливого значення набуває зміцнення в Україні законодавчого і нормативного організаційно-правового підґрунтя державного регулювання ЗЕД. Бажано підвести законодавчу базу під ті форми зовнішньоекономічних зв'язків, які ще не мають законодавчої регламентації (експорт капіталу, в'їзний туризм, торгівля ліцензіями та ін.). Позитивну роль може відіграти внесення змін і доповнень до низки важливих діючих законів, указів президента, постанов уряду. В Україні назріла потреба у формуванні загальнодержавної системи інформаційного забезпечення зовнішньоторгової діяльності, фінансування за рахунок коштів державного бюджету (можливо, із залученням ресурсів підприємницьких структур) і управління спеціальним уповноваженим органом (аналогічним до японської ДЖЕТРО). Необхідна умова ефективного функціонування такої системи -- створення широкої мережі інформаційно-консультативних служб. Зарубіжний досвід свідчить про важливість посилення захисту внутрішнього ринку. Вона слугує, зокрема, підтвердженням тому, що ефективне здійснення функцій регулювання і контролювання у сфері ЗЕД можливе лише за умови залучення всього спектра існуючих у цій сфері інструментів. В Україні, де державними органами застосовується порівняно вузький набір засобів регулювання, було б корисним узяти на озброєння весь їх арсенал, у тому числі нетарифні, адміністративні методи, що дають значний ефект.

ВИСНОВОК

Розвиток світових продуктивних сил на сучасному етапі все більш набуває характеру цілісності та безперервності їх національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя. Сучасний світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних держав. На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Для розвитку міжнародної економічної інтеграції важливе значення мають також економіко-географічна близькість країн, наявність спільних кордонів. Це суттєво інтенсифікує взаємні економічні зв'язки, знижує транспортні витрати, створює умови для реалізації великих спільних проектів співробітництва. Як правило, країни зі спільними історичними, культурними та іншими умовами розвитку більше тяжіють до економічної інтеграції; цілеспрямована діяльність соціальних груп і класів, партій, законодавчих і виконавчих органів країн щодо розвитку власне інтеграційних процесів. Ця передумова носить суб'єктивний характер і віддзеркалює об'єктивні економічні процеси, але водночас впливає на них, може деякою мірою сприяти розвиткові інтеграції чи гальмувати його; тенденція демографічного розвитку; наявність і необхідність розв'язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання Світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж;· ринковою "уніфікацією" економічного розвитку.

Отже, інтеграція зумовлена, насамперед, потребами розвитку продуктивних сил, які дедалі переростають національно-державні межі, що призводить до неухильного поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення взаємозалежності національних господарств. Незважаючи на гостру конкуренцію і міждержавні суперечності, взаємозв'язок національних процесів відтворення стає дедалі тіснішим, відбувається зближення національних економічних і політичних структур, складається господарський регіональний комплекс, формується нова культура спілкування між націями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Економіка зарубіжних країн. Навчальний посібник / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. - Київ: ЦУЛ, 2003.- 352 с

Економіка зарубіжних країн. Підручник, друге видання / За ред. проф. А.С. Філіпенка. Автори: А.С. Філіпенко, В.А.Вергун, І.В. Бураківський та ін., - Київ: Либідь, 1998. -416с.

Кодацький В.П. Грошово-кредитні системи країн Азії [Текст] / В.П. Кодацький, Ю.В. Яковлєва// Економіка. Фінанси. Право. - 2008. - №8. - С.23-26

Оспіщев В.І. Міжнародні фінанси [Текст]: навчальний посібник / В.І. Оспіщев, О.П. Близнюк, В.В. Кривошей. - К.: Знання, 2006. - 335с.

Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності "Банківська справа" [Текст]: навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц. / І.В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2007. - 160с.