Міністерство освіти та науки України

Вінницький національний технічний університет

Кафедра ЕПОВ

Тема: «Міжнародна підприємницька діяльність»

Курсова робота

з дисципліни «Економіка і організація виробництва»

Зміст

Анотація

Вступ

1. Основна частина

1.1 Міжнародний бізнес: поняття, суб'єкти, типи, види

1.1.1 Форми міжнародної підприємницької діяльності

1.2 Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу

1.3 Регулювання міжнародної підприємницької діяльності. Значення і цілі

1.4 Державні і міжнародні органи

1.4.1 Методи, форми та рівні міжнародної підприємницької діяльності

2. Практична частина

2.1 Розробка комерційної ідеї

2.2 Розробка і реєстрація товарного знаку фірми

3. Розробка установчих документів для створення суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи

4. Економічне обґрунтування доцільності створення орендного підприємства

5. Вибір оптимального місця розташування підприємства

6. Визначення потреби в капіталі, необхідному для початку підприємницької діяльності

7. Розрахунок величини основних видів податків який повинен сплачувати суб'єкт бізнесу - юридична особа

Висновок

Список використаної літератури

Анотація

В даній курсовій роботі було здійснено ряд теоретичних та практичних завдань: викладено теоретичні і методологічні питання за темою «Міжнародна підприємницька діяльність» та висвітлено наскільки розроблена дана тема на сьогодні в Україні і закордоном; проведено дослідження функціонування підприємства протягом трьох років та визначено його основні економічні показники; розв'язано різноманітні завдання, пов'язані з організацією підприємницької діяльності та виконано розрахунки, які стосуються матеріально-технічного забезпечення для обраного підприємства.

Вступ

Важливою стратегічною тенденцією є інтернаціоналізація національних економік і різних суб'єктів господарювання. Проголошення незалежності України породило докорінні зміни у взаєминах між нею та іншими зарубіжними країнами. Почали формуватися нова концепція, прогресивніші форми зовнішньоекономічних відносин.

Тепер виникли принципово інші можливості економічного розвитку і трансформації зв'язків між Україною та світовим співтовариством. Однією з характерних особливостей світового суспільного розвитку на сучасному етапі є все більша взаємозалежність різних країн і господарських територіальних утворень. Без залучення будь - якої країни до тісних світогосподарських зв'язків неможливий її ефективний і соціально спрямований економічний розвиток.

Формування ринкової системи господарювання діалектично зв'язано зі світовою економікою, процесами інтернаціоналізації господарської діяльності, здійснюваної на рівні інституціональних органів управління та окремих фірм з окремими формами власності. У першому випадку зовнішньоекономічна діяльність спрямована на встановлення міжнародного (міждержавного) співробітництва, створення належного правового поля з метою стимулювання розвитку і підвищення ефективності економічних зв'язків, а у другому - вона виявляється в укладенні та виконанні певних угод, договорів, контрактів. Усім підприємствам і організаціям надано право безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на основі самофінансування і валютної самоокупності.

Забезпечення гармонійного входження первинних комерційно - господарських ланок (фірм) у систему міждержавного поділу праці, кооперована взаємодія на зовнішньому ринку, перетворення зовнішньоекономічних відносин на органічний елемент відтворювальних процесів мають сприяти не лише зростанню ефективності міжнародних економічних відносин, а й інтенсифікації ринкової системи господарювання всередині країни.

Все це вимагає більш гнучких і ефективних підприємницьких зв'язків між внутрішньою виробничо - економічною системою та її зовнішніми партнерами, що виступають на міжнародному ринку як суб'єкти економічних відносин, рівновага котрих зумовлюється попитом на товари (послуги) та їх пропонування.

1. Основна частина

1.1 Міжнародний бізнес: поняття, суб'єкти, типи, види

У нинішніх ринкових умовах розвитку світової економіки все більших масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність (бізнес), тобто сфера практичної реалізації форм міжнародних економічних відносин.

У прагматичному значенні міжнародну підприємницьку діяльність (бізнес) можна трактувати як діяльність, що передбачає науково - технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю господарських суб'єктів двох або більше країн. Міжнародний бізнес трактується також як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб'єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення найрізноманітніших природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва, розмірами трудових ресурсів та іншими факторами.

Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов'язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва (трудових ресурсів, засобів та предметів праці), товарів і послуг через національні кордони.

Загальними мотивами, що спонукають окремих суб'єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання (використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам (фірмам) значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними.

Виробничі можливості будь-якого підприємства можуть бути обмежені зменшенням обсягу внутрішнього (національного) ринку через недостатню кількість споживачів або низьку купівельну спроможність. За сприятливої кон'юнктури на світовому ринку національна фірма має можливість нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів через вихід на міжнародний ринок. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза межами національних ринків.

Розширювати і збільшувати ринки збуту (і відповідно свої прибутки) те чи інше підприємство може за рахунок купівлі за кордоном певних видів первинної сировини, напівфабрикатів тощо. У деяких випадках вирішальне значення мають унікальні властивості закордонних товарів або послуг, які використовуються вітчизняними підприємствами.

Різким коливанням у виробничій і комерційно-торгівельній діяльності можна зарадити диференціацією підприємства, за якої підтримуються оптимальні обсяги продажу продукції (на випадок економічного спаду у своїй країні або фірмі) за рахунок виходу ринки інших країн, економіка котрих перебуває на стадії пожвавлення і піднесення. Крім того, підприємство стає менш залежним від кон'єктури внутрішнього ринку, якщо певну частину ресурсних компонентів і напівфабрикатів воно одержує по імпорту з-за кордону.

Суб'єктами міжнародного бізнесу є його учасники, спроможні активно і незалежно працювати з метою реалізації своїх економічних інтересів. До основних суб'єктів такої господарської діяльності належать фізичні та юридичні особи, інституціональні й добровільні об'єднання останніх, держави та міжнародні організації. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами такої діяльності можуть бути:

· фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають громадянську дієздатність і правоздатність;

· юридичні особи, що зареєстровані в Україні та мають на її території постійне місцезнаходження;

· об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України;

· структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

· спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

До цього слід додати, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України при господарюванні мають дотримуватись таких принципів:

· суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

· свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

· юридичної рівноправності та недопущення дискримінації;

· верховенства закону;

· захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

· еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу в процесі ввезення і вивезення товару.

Виходячи з мотивації та особливостей здійснення міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу), можна виокремлювати певні її (його) типи і види (рис. 1.1).



Типи

Види

Рис. 1.1 Основні типи і види міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу).

Як видно із рисунка, є два основні типи бізнесу - приватний і державний міжнародний бізнес. Таке виокремлення типів міжнародного бізнесу здійснюється на основі розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм власності. Зараз у країнах Із перехідною економікою домінує тенденція до поступового збільшення частки приватного міжнародного бізнесу.

За галузево-технологічною і функціональною ознаками розрізняють певні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, промислово-аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий. Найбільш швидкими темпами розвиваються промисловий, торговельний і фінансовий міжнародний бізнес.

1.1.1 Форми міжнародної підприємницької діяльності

У міжнародній практиці підприємницької діяльності розрізняють певні форми та рівні інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що показано на рис. 2.

Рівні інтернаціоналізації

Форми міжнародної підприємницької діяльності

Рис. 1.2 Форми міжнародної підприємницької діяльності та рівні інтернаціоналізації.

Першою і найнижчою за рівнем інтернаціоналізації формою підприємницької діяльності є здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій - експортно-імпортних, лізингу, посередницьких, консультаційних і маркетингових послуг.

Другою формою підприємницької діяльності є різноманітна промислова кооперація - науково-технічна (в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських, випробувальних робіт), виробнича, збутова, сервісна (технічне обслуговування і ремонт після продажу).

Третя форма міжнародної підприємницької діяльності - це достатньо широкомасштабна організація спільного підприємства, яка має високий рівень інтернаціоналізації і охоплює створення та функціонування спільних підприємств, ліцензування, управління за контрактом.

Четверта форма міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання - це територіально-виробничі комплекси з багатосторонніми міжнародними зв'язками. Прикладами таких форм господарських зв'язків можуть бути прикордонна і прибережна торгівля, різні консорціуми, реалізація концесійних угод тощо.

Економічні зв'язки з зарубіжними фірмами реалізуються переважно шляхом здійснення комерційних операцій, тобто певних технічних і організаційних процедур для підготовки і здійснення міжнародного співробітництва. Найбільш поширеною, традиційною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторговельні операції - імпортні та експортні.

Імпорт - завезення товарів з іншої країни і реалізація їх на внутрішньому ринку.

Експорт - продаж товарів, вивезених із країни іноземному покупцю.

Розрізняють нерегулярний експорт, коли фірма експортує надлишки своїх товарів чи окремі товари, виготовлені на замовлення, та активний експорт, за якого продуцент розширює постійні експортні операції на конкретних міжнародних ринках. Є ще прямий експорт, коли будь-який суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності може експортувати свої товари самостійно, і побічний експорт, коли реалізація здійснюється за допомогою міжнародних посередників.

Не наявність достатньої кількості конвертованих національних валют, прагнення скоротити валютні ресурси на імпорт зарубіжних товарів спричиняють значний розвиток зустрічної торгівлі, основними формами якої є:

· бартер - одноразовий або послідовний обмін товарів у натуральній формі без грошей. У цьому випадку гроші є лише розрахунковою категорією;

· зустрічна купівля - торгівля за одним або кількома контрактами, кожний з яких має бути оплачений покупцем негайно, але із зобов'язанням продавця закупити в свою чергу певний товар на відповідну суму в покупця. У цьому випадку операції оплати і закупівлі розмежовані в часі;

· кліринг (міжнародний) - безперервна зустрічна торгівля в обумовлених договорами обсягах з використанням системи безготівкових розрахунків, тобто заліку взаємних вимог і зобов'язань;

· компенсаційна операція - це операція, подібна до бартерної; проте можливе часткове погашення заборгованості грошима;

· офсет - це виробничі взаємовідносини, коли продавець зобов'язується виготовляти товар або складувати готовий виріб у місці збуту (в іноземній державі), або купувати певні комплектуючі деталі (вузли) для даного товару в конкретних виробників цих деталей;

· спільне підприємство - підприємство, діяльність якого базується на співпраці вітчизняних та іноземних партнерів, солідарному ризику її здійснення, спільному розподілі прибутків. Необхідні передумови такої діяльності створюються у процесі інтернаціоналізації суб'єктів господарювання, розвитку експортно-імпортних операцій.

Надвисокий рівень інтернаціоналізації є важливим чинником зростання ефективності зовнішньоекономічної діяльності будь-якого суб'єкта господарювання; досягається лише в межах четвертої форми міжнародного бізнесу. У цій формі фактично Інтегруються всі інші форми міжнародної підприємницької діяльності, в тому числі створення спеціальних (вільних) економічних зон, міжнародних консорціумів, концесій тощо.

Щоб реалізувати окремі форми міжнародної підприємницької діяльності, рекомендуються два основні шляхи:

1) встановлення міжнародних відносин між партнерами, без створення нового підприємства, що мають регулюватися відповідними економічними угодами або контрактами, чинними законодавчими актами про міжнародну торгівлю та кооперацію;

2) створення нового спільного підприємства або зарубіжної філії (представництва), тобто нового суб'єкта господарювання і міжнародного бізнесу.

Ці шляхи передбачають обґрунтування всіх факторів, що впливають на вибір відповідної форми бізнесу.

1.2 Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу

Міжнародна підприємницька діяльність зумовлена об'єктивними процесами інтернаціоналізації окремих суб'єктів господарювання та національної економіки в цілому. Вона може мати різноманітний характер, типи, види, форми. За масштабами та ефективністю впливу на міжнародний бізнес слід виокремити спільне підприємництво.

Міжнародне спільне підприємство (МСП) є формою співробітництва і поєднання зусиль різнонаціональних партнерів стосовно інвестування, управління, виробництва продукції (надання послуг, торгівлі), розподілу підприємницьких доходів і ризиків.

Серед найважливіших ознак міжнародного спільного підприємства варто виокремити насамперед те, що воно є:

1) формою міжнародного бізнесу і специфічним його суб'єктом;

2) формою і способом виходу на зарубіжний ринок;

3) різновидом прямого іноземного інвестування;

4) однією з нових форм господарювання для країн з економікою, що активно трансформується на ринкових засадах.

Мотивація і процедура створення міжнародних спільних підприємств формується на макро- і мікрорівні. Для промислове розвинених країн вирішальним макроекономічним чинником експортної орієнтації підприємницького капіталу є насамперед баланс імпорту й експорту інвестиційних ресурсів. Його формування і фактичний стан визначаються певними політико-, ресурсо-, та загальноекономічними чинниками, до яких можна віднести: стабільність політичної системи, ступінь втручання уряду в економіку, рівень інфляції та конвертованість валюти, стан платіжного балансу, розвиненість фондового ринку, систему оподаткування тощо.

Привабливість міжнародних спільних підприємств зумовлена:

· збільшенням матеріальних та фінансових ресурсів, виробничих потужностей;

· сприянням розвитку національної науково-дослідної бази, поширенням передової технології та управлінського досвіду, підвищенням кваліфікації керівних кадрів і спеціалістів-менеджерів;

· стимулюванням конкуренції! Пов'язаними з нею позитивними явищами (підриванням позицій місцевих монополій, підвищенням якості імпортозамінної продукції та зниженням цін на неї);

· нарощуванням експортних надходжень у вигляді податків на прибутки спільних підприємств.

Основними мотивами формування й функціонування спільних підприємств як стратегії виходу на міжнародний ринок є:

· зниження питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику за створення і використання нових потужностей;

· розширення діючих виробничих потужностей;

· реалізація переваг меншої вартості факторів виробництва і в першу чергу збереження ресурсів;

· можливість уникнення сезонної нестабільності виробництва і пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції;

· підвищення ефективності маркетингу і находження нових каналів збуту;

· проникнення на конкретний територіальний ринок і набуття управлінського досвіду на нових ринках.

Мотивація діяльності безпосередніх партнерів формується внаслідок узгодження їхніх інтересів - виробничо-економічних, маркетингових, екологічних, престижних та особистих. Домінуючими є виробничо-економічні й маркетингові мотивації діяльності партнерів. Проте слід враховувати й інші (мало декларовані та рідко досліджувані) мотиви: екологічні, коли розв'язуються нагальні завдання виведення з експлуатації екологічно брудних (небезпечних для здоров'я людей і довкілля) виробництв; пропагандистські престижі, що притаманні діяльності великих корпорацій (компаній, фірм) за кордоном і міжнародному бізнесу в окремих невиробничих сферах (туризм, сервіс); особисті (персональні), коли спільні підприємства засновуються партнерами однієї національності або на родинних засадах.

Створення спільних підприємств базується на чинному законодавстві України. Цей процес охоплює узгоджені в часі етапи (рис. 3).

Ухваливши заснування міжнародного спільного підприємства, уточнюють (вибирають) сферу його діяльності. Спільне підприємство має задовольняти потреби ринку в певній продукції і її належній якості.

Оцінювання вітчизняного партнера здійснюється за сукупністю показників, що характеризують:

1) рівень якості продукції її конкурентоспроможність на світовому ринку;

2) технічний рівень устаткування, наявність окремих будівель, споруд, вільних виробничих площ, що можуть бути зараховані до статутного фонду при його формуванні;

3) професійну підготовку і спеціалізацію персоналу, необхідного для забезпечення функціонування створюваного спільного підприємства;

4) місце розташування підприємства щодо постачальників сировини, напівфабрикатів, комплектуючих, забезпечення транспортними комунікаціями;

5) можливий ринок збуту товарів (внутрішній і зовнішній), його обсяги, номенклатуру та прогнозну перспективу.

Рис. 1.3 Етапи створення спільного підприємства

1.3 Регулювання міжнародної підприємницької діяльності. Значення і цілі

Інтернаціоналізація комерційно-господарської діяльності зумовлює необхідність існування чіткого механізму регулювання міжнародного спільного підприємництва, здійснюваного відповідними державними структурами і міжнародними організаціями. Передовсім детального розгляду потребує державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, яке відіграватиме винятково важливу роль у реформуванні економіки і підвищенні ефективності використання сучасної системи господарювання. Ця роль значно зростає нині, коли після ліквідації монополії держави на зовнішньоекономічну діяльність підприємства й організації отримали можливість самостійно й безпосередньо налагоджувати зв'язки з іноземними партнерами. Можна виокремити такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання:

· забезпечення збалансованості різних сфер економіки й рівноваги внутрішнього ринку України;

· стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

· створення особливо пільгових умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

· здійснення захисту економічних інтересів України в цілому й окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

· надання рівних можливостей суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розвиток усіх видів підприємництва незалежно від форми власності;

· заохочення конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

1.4 Державні і міжнародні органи

Регулювання підприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої і виконавчої влади - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Державне управління митного контролю.

До компетенції Верховної Ради України належить таке:

· прийняття, зміна і скасування законів стосовно зовнішньоекономічної діяльності;

· затвердження основних напрямків зовнішньоекономічної політики України;

· розгляд, затвердження і зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

· ратифікація міжнародних договорів України;

· затвердження нормативів обов'язкового розподілу валютного виторгу між державою та місцевими органами влади, ставок і умов оподаткування, митних тарифів, зборів і процедур щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

· встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

· затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню та квотуванню або забороняється.

Кабінет Міністрів України має такі повноваження:

· здійснює конкретні заходи в галузі зовнішньоекономічної політики України відповідно до чинного законодавства;

· координує діяльність міністерств, державних комітетів і відомств щодо регулювання і здійснення зовнішньоекономічної діяльності; узгоджує роботу торговельних представництв України за кордоном;

· приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених чинним законодавством України;

· проводить переговори та підписує міжурядові договори (угоди) з питань зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяльності, забезпечує їх виконання всіма органами, підпорядкованими Кабінету Міністрів України;

· забезпечує складання платіжного балансу, валютного плану, а також реєстрацію міжнародних спільних підприємств;

· здійснює заходи, спрямовані на раціональне використання Державного валютного фонду України.

Національний банк України:

· забезпечує здійснення і належне використання золото - валютного резерву України та інших державних цінностей, що використовуються у міжнародній підприємницькій діяльності;

· представляє інтереси України у відносинах з банками інших держав, між банками та іншими фінансово - кредитними установами, а також укладає відповідні міжбанківські угоди;

· регулює курс національної валюти України стосовно грошових одиниць інших країн;

· здійснює облік і розрахунки по виданих та отриманих кредитах, операції з централізованими валютними ресурсами, що надаються йому Державним валютним фондом України.

Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України:

· забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики у процесі виходу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок, координацію їхньої діяльності у сфері міжнародного бізнесу;

· контролює виконання всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законів та міжнародних договорів України;

· здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів спільного підприємства.

Процеси інтернаціоналізації підприємств і країн відбуваються регулюючої участі певних міжнародних союзів, співтовариств, а також конкретних міжнародних організацій. У сукупності вони здатні допомагати сфері міжнародного бізнесу вирішувати його актуальні, насамперед фінансові та інші економічні проблеми.

1.4.1 Методи, форми та рівні міжнародної підприємницької діяльності.

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності має здійснюватися за допомогою певної сукупності методів, форм і конкретних інструментів на різних рівнях просторового поля (мал. 7).

Правові методи мають відповідне інституційне забезпечення і охоплюють цивільне та процесуальне право, державний арбітраж тощо. Розширенням і продовженням правових треба вважати адміністративні методи, котрі юридично визначають господарську суб'єктивність МСП, регламентують форму власності майна та результатів діяльності, а також процедурний механізм розв'язування конфліктних соціально - економічних ситуацій в судовому порядку. Економічні методи реалізуються у системі підприємницької діяльності наданням кредитів і дотацій, здійсненням податкової політики та інших фінансово - економічних операцій регулюючого спрямування. Соціально - психологічні методи мають бути орієнтовані на формування певної ідеології, типу менталітету громадян України і суспільства в цілому за допомогою існуючих державних інституцій. При цьому варто зазначити, що методи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності надають очевидний пріоритет правовим методам як основі формування і функціонування інших механізмів управління такою системою господарювання.

На національному рівні система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності має включати такі елементи:

1) форми іноземних інвестицій;

2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера;

3) трансферт (репатріація) прибуток іноземного інвестора;

4) інвестиційні пільги та обмеження;

5) гарантії дотримання прав іноземного партнера.

Іноземними інвесторами називаються конкретні цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними партнерами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей, тобто довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності. Проте існують певні варіації стосовно окремих їхніх видів: різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо.

Вимоги до результатів діяльності іноземного партнера зумовлюються передовсім цілями країни, що приймає, і визначається диференційовано за певними ознаками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і професійної спрямованості.

Трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має включати такі регулюючі заходи: обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його у банку країни, що приймає; фіксація розміру трансферного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво. Допускається також режим вільного переміщення капіталу.

Практика інвестиційних пільг та обмежень може передбачати:

· факторні пільги (субсидії підприємствам, гарантовані та пільгові позики, звільнення від податків та їх часткове повернення, застосування прискореної амортизації);

· спеціальні заходи щодо обмеження діяльності іноземних партнерів і контролю за нею.

Система гарантій дотримання прав іноземних партнерів звичайно охоплює такі гарантійні заходи: залучення у вітчизняне правове поле; дотримання існуючих пільг протягом (як мінімум) інвестиційного циклу; відмова держави від важелів конфіскаційного характеру.

На міжнародному рівні звичайно регулюються:

1) ідентифікація інвестицій та інвесторів;

2) умови імпорту і заохочення іноземного капіталу;

3) вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності;

4) переведення платежів (коштів);

5) розв'язання суперечок господарського характеру;

6) норми поведінки іноземних партнерів.

При ідентифікації інвестицій та інвесторів важливо визначити не лише усталені форми інвестицій, а й ті, що можуть з'явитися після укладення угоди або підписання договору (контракту). Необхідно також зафіксувати ті юридичні особи, котрі вважаються національними суб'єктами кожної країни-учасниці відповідної угоди.

Умови імпорту іноземного капіталу мають визначити порядок регулювання розміщення інвестицій (загальними нормами права чи спеціальними режимними документами). Однією з таких важливих умов може бути політика «відкритих дверей» держав - партнерів у спільній підприємницькій діяльності. Що ж до заохочення інвестицій, то більшість міждержавних дво- та багатосторонніх угод передбачає відповідні зобов'язання насамперед країни, що приймає стосовно стимулювання іноземних інвестицій. В окремих міждержавних угодах країна базування може взяти на себе зобов'язання проводити політику заохочення експорту підприємницького капіталу.

Вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності можуть стосуватися найму на роботу місцевого персоналу, використання певних джерел кредитування та надання необхідної інформації. Вони звичайно регулюються чинним законодавством країни, що приймає.

Процедурний механізм переведення платежів (коштів) є важливим елементом угоди, що складається між іноземними і вітчизняними партнерами. У такій угоді країна базування прагне конкретні та достатні гарантії щодо безперешкодного переведення коштів, а також використання відповідної валюти і термінів переведення.

Розв'язання суперечок господарського і фінансового характеру звичайно здійснюється компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає. Якщо суперечка є достатньо складною, то зарадити справі може Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок. Варто додати, що Міжнародний центр видає збірник «Інвестиційне законодавство країн світу».

Норми поведінки іноземних партнерів передбачають формування загальних понять, принципів і норм, яких мають дотримуватись іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжної фірми у країні, що приймає.

На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних угруповань регулювання спільної підприємницької діяльності здійснюється складнішими угодами, які фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке регулювання підприємництва відбувається у випадках, коли забезпечується вільний рух капіталів, гармонізується економічна політика країн - учасниць, ефективно працюють відповідні наднаціональні інституції. До таких належать, наприклад, Європейський інвестиційний банк, що функціонує в межах Європейської Ради і за п'ять років свого існування здійснив фінансування кількох десятків тисяч промислових об'єктів у сфері розвитку інфраструктури та підтримки малого бізнесу.

2. Практична частина

2.1 Розробка комерційної ідеї

Для розробки комерційної ідеї використаємо такий матеріал як папір.

Побудуємо карту ідей за напрямками: виробництво, торгівля, послуги.

Рис. 2.1 Карта ідеї

На карті ідей запропоновано 9 потенційних можливостей для відкриття своєї справи. Серед наведених позицій деякі потребують значних капіталовкладень (друк інформації, випуск періодичних видань), а деякі мають сезонний попит (зошити, листівки), тому, на мою думку, найперспективнішим є виробництво паперових іграшок.

Для формування потенційної ідеї створимо таблицю ідей та проблем, які вони вирішують.

Таблиця 2.1 - Формування потенційної ідеї .

Потенційна комерційна ідея	Яка проблема вирішується?
1. Виготовлення паперових зміїв	Дитині не потрібно самій робити іграшку Вирішується проблема вільного часу 3. Розвивається спритність дитини
2. Виготовлення інтелектуальних ігор	Розвивається мислення Можна грати в будь-який час Компактність
3. Виготовлення паперових фігурок (орігамі)	Розвивається координація рухів Забезпечується безпека дитини Розвивається уява та логічне мислення

За комерційну ідею вибираємо виготовлення паперових фігурок.

Проведемо уточнення комерційної ідеї з урахуванням можливих змін в потребах споживачів.

Таблиця 2.2 - Уточнення потенційної комерційної ідеї

Зміни	Конкретні зміни	Нові можливості
Стилю життя	Збільшення доходів населення. Збільшення людей, що подорожують.	Підвищення купівельної спроможності Виробництво компактних іграшок-сувенірів.
Вікової структури	Збільшення кількості дітей. Збільшення кількості дорослого населення	Збільшується кількість потенційних клієнтів. Можна виробляти іграшки, що були в моді раніше
Моди	Поява нових телепрограм. Поява нових комп'ютерних ігор.	Можна виготовляти героїв мультфільмів. Можна використати сюжет.
Технології	1. Використання водостійкого паперу Використання спеціальних лаків Використання ароматизаторів	1. Можна гратися у воді Захищає іграшку від пошкоджень. Надає іграшці приємного запаху

З урахуванням можливих змін, що наведені у таблиці 2, комерційна ідея має вигляд: "Виготовлення компактних лакованих іграшок-сувенірів, які пов'язані з популярними телепрограмами".

Для кращої реалізації комерційної ідеї можна організувати електронний магазин в мережі Internet. Клієнт зможе вибрати собі іграшку та отримати її через службу доставки у гарній упаковці. Для покращення "спілкування" іграшки та господаря можна оснастити іграшку мікроконтролером, динаміком і датчиком рівня. Коли іграшку будуть повертати у руках, рівень буде змінюватись. В цей час іграшка буде створювати звуки, які її характеризують.

Отже, комерційна ідея полягає в наступному: "Виготовлення компактних лакованих іграшок-сувенірів, які пов'язані з популярними телепрограмами і мають мультимедійну систему спілкування". Ці іграшки будуть мати невелику собівартість і значний попит.

2.2 Розробка і реєстрація товарного знаку фірми

Згідно з чинним законодавством кожен суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа повинен мати знак для товарів і послуг, так званий товарний знак.

Товарний знак - це позначення, за яким товари і послуги одних юридичних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших юридичних осіб.

Завдяки товарному знаку будь-який товар може мати свій образ, і якщо цей образ позитивний, товар одержує додаткові переваги порівняно з конкурентами. Аби досягти такого ефекту, товарному знаку мають бути притаманні деякі особливості, не властиві товару.

Моє відкрите акціонерне товаривство називається «WE», я торгую зимовим взуттям.

Товарний знак символізує назву фірми, стрілки вказують на те, що взуття іде в продаж з усіма вихідними гарантіями.

Рис 2.2 Товарний знак

3. Розробка установчих документів для створення суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи

Будь-який суб'єкт підприємницької діяльності отримує статус юридичної особи і має право законно займатися підприємницькою діяльністю тільки після проходження державної реєстрації. Державна реєстрація - це засвідчення факту створення юридичної особи.

Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) подають державному реєстратору такі документи:

· реєстраційну картку встановленого зразка;

· копію рішення засновника (засновників) про створення юридичної особи;

· два примірника установчих документів;

· документ про сплату реєстраційного збору.

Документи, які подаються державному реєстратору, повинні бути написані українською мовою.

Реєстраційна картка - це документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо проходження державної реєстрації. Реєстраційна картка заповнюється засновником чи уповноваженою ним особою машино друком або від руки друкованими літерами.

Свідоцтво про державну реєстрацію - це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи.

В курсовій роботі розглянуто повне товариство. Повне товариство, об'єднуючи підприємницькі зусилля засновників, працює без статуту і прав юридичної особи тільки на основі установчого договору.

4. Економічне обґрунтування доцільності створення орендного підприємства

Орендні підприємства створюються на основі орендного договору між власником цього підприємства (орендодавець) та будь-якою особою (орендарем), в якому обумовлюються економічні, правові, організаційні та інші умови функціонування такого підприємства.

Особливості орендних підприємств:

1. Створюються на основі орендного договору і діють протягом певного терміну, визначеного в договорі оренди.

2. Статутний фонд створюється власником (орендодавцем) і передається в користування орендарю.

3. Права та обов'язки орендодавача та орендаря фіксуються в орендному договорі. Це - найважливіший момент в створення орендного підприємства. Справа в тому, що інтереси орендодавця та орендаря протилежні. Орендодавець намагається отримати максимальний дохід на свій капітал, тобто від наявного майна, а орендар намагається отримати максимальний дохід від використання цього майна.

Це протиріччя вирішується при допомозі орендної плати, яку орендар сплачує орендодавцю. На величину орендної плати впливає вартість майна, яке передається в оренду, дохідність підприємства, механізм сплати податків тощо.

Існує дві основні форми сплати орендної плати. Перша - net rent, коли орендар сплачує фіксовану невелику орендну плату та всі податки. Друга - gross rent, коли орендар сплачує високу орендну плату, а всі податки орендодавець сплачує сам.

4. Форма власності орендного підприємства не змінюється. Орендодавець залишається власником свого майна, а орендар зобов'язаний повернути цю власність орендодавцю після закінчення терміну оренди в тому вигляді, як це було обумовлено в орендному договорі.

Право власності на продукцію та прибуток орендного підприємства набуває орендар, який розпоряджається ними на свій власний розсуд.

5. Відповідальність за результати роботи орендного підприємства перед іншими суб'єктами бізнесу та перед орендодавцем несе орендар так, як це обумовлено в договорі оренди.

6. Управління орендним підприємством здійснює орендар.

Орендні підприємства створюються за певних передумов.

По-перше, з одного боку, повинен бути власник підприємства, який в силу певних обставин бажав би здати своє підприємство в оренду, а, з другого боку, повинен бути бажаючий (потенційний орендар) взяти це підприємство в оренду.

По-друге, орендодавець повинен отримувати орендну плату більшу, ніж плата за відсотки, які б він міг одержати при умові продажу свого підприємства та покладення грошей в комерційний банк на депозит. В свою чергу, орендар, повинен отримувати такий прибуток, щоб з нього він міг сплатити орендну плату, а залишок був би більшим за той, який був би у нього в випадку налагодження своєї справи після отримання кредиту в комерційному банку та сплати відповідних процентів за цей кредит.

Економічне обґрунтування доцільності створення орендного підприємства передбачає проведення низки розрахунків.

1. Якщо всі виплати: орендну плату, сплату податків тощо здійснює орендар (метод net rent).

1.1. Умовою доцільності здачі потенційним орендодавцем свого підприємства в оренду та укладання орендного договору є:

, (4 .1)

де: А - величина орендної плати, яку буде отримувати орендодавець за рік, грн.;

К - вартість майнового комплексу (підприємства), який орендодавець може продати, але збирається здати в оренду, грн;

а - середньорічна ставка по депозитних вкладах в комерційних банках, в %.

За формулою (3.1) ми можемо визначити мінімальну суму орендної плати, яку зможе отримувати орендодавець за рік:

1.2. Умовою доцільності взяття потенційним орендарем підприємства в оренду та укладення орендного договору є:

, (4.2)

або

або

де: Ц - середня ціна одиниці продукції, яка буде випускатись на орендованому підприємстві, грн.;

S - середня собівартість одиниці продукції, яка буде випускатись на орендованому підприємстві, грн.;

N - кількість товарів (обсяг продукції), які будуть виготовлятись на орендованому підприємстві за рік, шт.;

П - величина всіх податків, які повинен сплачувати орендар, грн.;

 (4.3)

- загальна ставка всіх податків, які повинен сплачувати орендар, в %;

А - величина орендної плати, яку буде сплачувати орендар за рік, грн.;

К - величина кредиту, який орендар повинен взяти в комерційному банку для початку своєї справи, грн. Зрозуміло, що величина К повинна дорівнювати вартості майнового комплексу (підприємства), який планується взяти в оренду, грн.;

- середньорічна ставка виданих кредитів в комерційних банках, в %.

2. Якщо орендар буде сплачувати орендодавцю тільки орендну плату, а всі інші виплати, включаючи сплату податків, буде здійснювати орендодавець сам (метод gross rent).

2.1 Умовою доцільності здачі потенційним орендодавцем свого підприємства в оренду та укладання орендного договору є:

, (4.4)

де: А - величина орендної плати, яку буде отримувати орендодавець за рік, грн.;

П - величина всіх податків, які повинен сплачувати орендодавець, розраховується за формулою (3.3).

- середньорічна ставка по депозитних вкладах в комерційних банках, в %;

К - вартість майнового комплексу (підприємства), який орендодавець може продати, але збирається здати в оренду, грн.

2.2 Умовою доцільності взяття потенційним орендарем підприємства в оренду та укладання орендного договору є:

або

(4.5)

де: А - величина орендної плати, яку буде сплачувати орендар за рік, грн.;

К - величина кредиту, який орендар повинен взяти в комерційному банку для початку своєї справи, грн. Зрозуміло, що величина К повинна дорівнювати вартості майнового комплексу (підприємства), який планується взяти в оренду, грн.;

- середньорічна ставка виданих кредитів в комерційних банках, в %.

№ варіанта	К, тис. грв.	б, %	в, %	Ц, грв.	S, грв.	N, шт..
7	109	11,6	21,8	19	14,7	2007	37

1. За формулою 3.3 розрахувати величину податків, яку потрібно сплачувати орендодавцю або орендарю.

2. Прийнявши, що орендна плата визначається за методом net rent, за формулами 3.1 та 3.2 визначити межі орендної плати А, при якій передача підприємства в оренду буде економічно доцільна та вигідна як для орендодавця, так і для орендаря.

грн.

грн.

3. Таким чином, величина орендної плати (для методу net rent), при якій як орендодавець, так і орендар отримають однакову вигоду буде знаходитись в межах (12640-20570).

4. Прийнявши, що орендна плата визначається за методом gross rent, за формулами 3.4 та 3.5 визначити межі орендної плати А, при якій передача підприємства в оренду буде економічно доцільна та вигідна як для орендодавця, так і для орендаря.

5. Таким чином, величину орендної плати (для методу gross rent), при якій як орендодавець, так і орендар отримають однакову вигоду буде знаходитись в межах (15840 -23760)

Розглянувши два методи розрахунків, ми дійшли висновку, що орендодавцю вигідніший метод gross rent, по скільки сума орендної плати, яку він може взяти в орендаря буде більшою на 3193 грн. і складе 12640 грн. Для орендаря сума орендної плати буде меншою при методі net rent, по скільки плата при цьому методі буде на 3193 грн. буде меншою і складе 23760 грн.

5. Вибір оптимального місця розташування підприємства

До стратегічних питань підприємництва відноситься вибір місця розташування суб'єкта бізнесу - підприємства. При цьому потрібно розрізняти такі питання:

Ш вибір місця розташування офісу підприємства;

Ш вибір місця розташування самого підприємства.

Зрозуміло, що основний вплив на результати діяльності підприємства вчинює місце розташування самого підприємства.

Місцем розташування підприємства є те місце, де знаходяться його виробничі, торговельні та інші підрозділи, які найбезпосереднішим чином впливають на отримання доходів. Якщо ці приміщення розташовані за різними адресами, тобто підприємство має декілька місць розташування, то прийнято говорити про «фірму», представлену багатьма підприємствами.

Вибір місця розташування підприємства може бути обмеженим або вільним. Обмежений вибір характерний для вугільних копалин, гідроелектростанцій тощо, тобто таких підприємств, які «прив'язані» до джерел сировини або енергії. Всі інші підприємства мають вільний вибір місця розташування, тобто можуть знайти собі таке місце, яке буде здаватися їм найкращим.

На вибір місця знаходження підприємства впливають такі основні фактори:

- витрати на транспортування матеріалів, сировини, комплектуючих, товарів тощо;

- витрати на заробітну плату в місці знаходження підприємства;

- витрати на оренду приміщень (або побудову нових);

- відрахування за діючою системою оподаткування в місці розташування підприємства;

- вплив інфраструктури тощо.

Аналізуючи зазначені фактори, потрібно враховувати, що всі вони мають різний вплив для підприємств різних видів діяльності. Так, для підприємств, які надають послуги, важливо, щоб клієнтура мала вільний та зручний доступ до них. Для промислових підприємств потрібно, щоб витрати на доставку матеріалів, сировини, робочої сили, комунальні послуги, витрати на транспортування готової продукції до споживачів були мінімальними. Для підприємств торгівлі потрібно, щоб до них могли потрапити якомога більше покупців, щоб ці покупці мали високу купівельну спроможність, щоб витрати на оренду приміщень, транспортування товарів до торгових точок, витрати на рекламу цих товарів тощо були найнижчі. Потрібно також враховувати наявність поблизу підприємства конкурентів, які можуть відтягувати на себе певну кількість потенційних покупців тощо.

Основна проблема вибору місця розташування підприємства полягає в тому, що ні результати діяльності цього підприємства, ні відповідні витрати не можна визначити точно. Всі вони будуть мати певну невизначеність, тому вибране місце розташування підприємства може виявитись неоптимальним. Із цього витікає, що вибір місця розташування підприємства - це проблема прийняття рішень в умовах невизначеності, яку слід вирішувати шляхом зіставлення альтернативних розрахунків, на основі яких вибирається найкращий варіант.

Найтяжче оцінити такий фактор, як вплив інфраструктури. Так, недостатній розвиток сітки вулиць, залізниць, портів, енергопостачання тощо, з одного боку, збільшує витрати на доставку матеріалів, сировини тощо, а з іншого боку, зменшує витрати на заробітну плату, тому що все це характерно для країн, що розвиваються, де рівень зарплати низький. Окрім цього недостатньо розвинута транспортна система вимагає наявності більш вмістівних складів, що потребує додаткових витрат на їх оренду, обслуговування тощо.

Загальне правило вибору оптимального місця розташування підприємства: «Підприємство повинно бути розташовано там, де результати його роботи, які залежать безпосередньо від місця знаходження підприємства, в найбільшій мірі перевищували б відповідні витрати».

Іншими словами, кращим буде таке розташування підприємства, де так званий брутто-прибуток БП, тобто прибуток, який безпосередньо залежить від місця знаходження підприємства, буде найбільшим:

БП = Д-Вмаксимум (5.1)

де: Д - дохід (виторг) підприємства за рік, грн.;

В - річні витрати, які безпосередньо залежать від місця розташування підприємства, грн.

Вибрати оптимальне місце розташування підприємства (варіант 12 ).

Для кожного із варіантів можливого розташування підприємства, які задані в завданні, нарисуємо схеми руху, за якими матеріали та сировина будуть доставлятися з пункту, який визначає джерело постачання (В), до точок, в яких планується розмістити підприємство (4,23,8,13,16,11).

Рис. 5.1 Схема руху від джерела постачання до точок, де можна розташувати підприємство

2. Керуючись схемами вибраних маршрутів доставки матеріалів та сировини, розрахуємо довжину маршрутів L для кожного із варіантів, в км.

=10 км, =7 км, =4.5 км, 9 км, =14 км, =7 км.

3. Розрахуємо масу матеріалів та сировини, яка буде перевозитись за рік за кожним із варіантів маршрутів, за формулою:

(5.2)

де: М- маса 1 виробу, кг;

Р- кількість потенційних покупців, які мешкають в регіоні;

К₅ - коефіцієнт, який враховує, скільки саме покупців, які проживають в регіоні, завітають до підприємства:

якщо підприємство знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то К₅ = 0,3 ... 0,4;

якщо підприємство знаходиться в районі з розвинутою інфраструктурою, або у вільній економічній зоні, то К₅= 0,1 ... 0,15;

- якщо підприємство знаходиться в звичайному районі, то
К₅=0,025 ... 0,05;

К₆ - коефіцієнт, який враховує, скільки потенційних покупців зроблять покупки, зайшовши до даного підприємства:

якщо підприємство знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то К₆ = 0,1 ... 0,15;

якщо підприємство знаходиться в районі з розвинутою інфраструктурою або у вільній економічній зоні, то К₆ = 0,12 ... 0,17;

якщо підприємство знаходиться в звичайному районі, то К₆ = 0,15-0,2.

Оскільки підприємства №4, №10, розташовані у вільній економічній зоні, то вибираємо наступні коефіцієнти:

К₅ =0,13; К₆=0,15

Так як підприємство №23 розташоване в елітному центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то вибираємо наступні коефіцієнти:

К₅ =0,35; К₆=0,13

Оскільки підприємство №8, №19 розташоване в районі з розвинутою інфраструктурою, то вибираємо наступні коефіцієнти:

К₅ =0,13; К₆=0,15

Так як підприємство №14 розташоване в звичайному районі, то вибираємо наступні коефіцієнти:

К₅ =0,13; К₆=0,15

Q = 56,063(тонн)

Q = 56,063 (тонн)

Q = 56,063(тонн)

Q = 17,106 (тонн)

Q = 56,063 (тонн)

Q = 130,813 (тонн)

За формулою (5.3) для кожного із варіантів розташування підприємства розрахуємо виручку (виторг) підприємства Д за рік.

грн., (5.3)

де: ц - середня ціна одиниці товару, грн.;

Р - кількість потенційних покупців, які мешкають в даному регіоні.

560625 грн.

560625 грн.