Формування та використання виробничої потужності підприємства

Зміст

Завдання

Анотація

Вступ

Теоретична частина

1. Формування та використання виробничої потужності підприємства

2. Розробка комерційної ідеї

3. Розробка установчих документів для створення суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи

Практична частина

4. Економічне обґрунтування доцільності створення орендного підприємства

5. Визначення потреби в капіталі, необхідному для початку підприємницької діяльності

6. Вибір оптимального місця розташування підприємства

7. Розрахунок основних видів податків

Висновки

Література

Анотація

В даній курсовій роботі розглянуто формування та використання виробничої потужності підприємства, створено та зареєстровано приватну фірму, як юридичну особу, розроблено її статут, установчі документи, також розроблено комерційну ідею та товарний знак фірми. У другій частині зроблено економічне обґрунтування доцільності створення орендного підприємства, визначено потребу в капіталі, необхідного для початку підприємницької діяльності, вибрано оптимальне місце розташування підприємства та розраховано основні види податків.

Вступ

На сучасному етапі розвитку суспільства економіка займає важливе місце не тільки на підприємствах, фірмах, але й у повсякденному житті кожної людини. Тому дуже важливо бути обізнаним хоча б з економічними основами. Якщо ж ви плануєте стати підприємцем, то повинні добре освоїти економіку підприємств, і, перш за все, знати як проводиться розподіл оборотних фондів підприємства.

На підприємствах мають місце поточні витрати фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії). На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію -- виробничу. На цій таки стадії в процес виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає певний прибуток.

Створення власної справи - це завжди величезний ризик і подолання опору, що неминуче виникає. Створюючи власну справу, потрібно знати, що це не тільки можливість користуватися благами, які пророкує це починання, а й нести відповідальність за її функціонування, розвиток і виживання. Бізнесменом практично може стати будь-яка людина - інженер, економіст, технік, продавець, винахідник, службовець, робітник, викладач, студент тощо. Але стати успішним підприємцем зуміють лише ті, хто володіє теоретичними знаннями з курсу економічної теорії та економіки та організації виробництва.

ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ВИРОБНИЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФІРМИ

Потенціал і виробнича функція

Практична сутність стратегії і тактики виробничого підприємництва -- це система послідовних процедур щодо вибору підприємницьких ідей і форм їх реалізації. Вибір -- це один з найголовніших параметрів виробничого підприємництва, а вдалий вибір -- передумова його прибутковості.

Вибір форми реалізації включає крім визначення організаційно-правового статусу фірми, ще й такі важливі рішення, як формування виробничого потенціалу фірми і механізму використання цього потенціалу.

Потенціал -- це сукупність економічних ресурсів і виробничих можливостей фірми, які можуть бути використані для досягнення цілей фірми.

Виробничий потенціал -- це сукупність виробничих (матеріальних і трудових) ресурсів фірми, які можуть бути використані для реалізації цілей виробничого підприємництва.

Головні характеристики виробничого потенціалу: 1) наявність кількісних і якісних характеристик; 2) складність структури і необхідність спеціальної методології для його визначення; 3) динамічність, обумовлена тісною залежністю від фактора часу. Зміст кількісних і якісних характеристик виробничого потенціалу значно відрізняється і тому розглядається окремо. В цьому розділі аналізуються кількісні характеристики, а якісні -- фінансові характеристики, здатність до інновацій та інше -- розглядаються далі в окремій главі.

Методологія визначення виробничого потенціалу (кількісний аспект) наиШльше пов'язана з такими економічними категоріями, як виробнича функція та виробнича потужність. Ці категорії тісно пов'язані між собою, оскільки результат виробництва (готова продукція) залежить від його факторів, серед яких особливе місце займає капітал і, отже, форма участі капіталу у виробничому процесі -- виробнича потужність. Особливість ролі останньої серед факторів виробництва пояснюється специфічністю капіталу, як каталізатора підприємництва, і, головне, специфічністю виробничої потужності як найбільш мобільного фактора серед інших факторів виробництва. Тому в цьому розділі розглядається виробнича функція фірми і виробнича потужність фірми, а характеристики участі у формуванні виробничого потенціалу інших факторів -- матеріальних ресурсів і робочої сили розглядаються окремо, в спеціальних розділах.

Промислова фірма в рамках бізнес-плану і вимог ринку вирішує кількісні пропозиції виробництва, випуску і пропозиції на ринок продукції. Визначення кількісних можливостей фірми обумовлено ефективним об'єднанням факторів виробництва, що не змінюються (або повільно змінюються) в короткотерміновому і середньотерміновому періоді часу, але суттєво змінюються в довготерміновому періоді.

Основна мета виробництва -- перетворення факторів виробництва в готову продукцію. Фактори виробництва -- це ресурси (робоча сила, матеріальні ресурси і капітал). Продукція -- це товари і послуги, які фірма виготовляє для продажу споживачам.

Зміст виробничої функції полягає в тому, що певну кількість продукції можна виготовляти за робочий день при певній комбінації робітників і устаткування.

Загальний вираз функції виробництва для продукції і послуг можна записати в такому вигляді:

Х =f(А, В,С,…,N), (1.1)

де X -- результуюча кількість продукції за одиницю часу; А, В, С, ..., N -- кількість різних факторів виробництва, застосованих для виготовлення продукції та надання послуг.

Можна спростити загальний вираз функції до двох найважливіших факторів -- праці й капіталу, і виразити як

X=f(L,K), (1.2)

де L -- кількість робітників; К -- величина капіталу (в натуральному вираженні), необхідного для виготовлення продукції X.

Щоб проілюструвати цю концепцію, можна вдатися до емпіричної формули

(1.3)

де s -- індекс ресурсів для виготовлення продукції s-го найменування.

Ця функція трактуватиметься як максимальна кількість виробів, що може бути виготовлена кожного дня, і яка дорівнює кореню квадратному з добутку кількості робітників, зайнятих вісім годин на день, і кількості устаткування, що працює 8 годин. Якщо певний виробник хоче виготовляти 10 виробів кожного дня, функція виробництва ідентифікуватиметься як відношення

(1.4)

Це співвідношення демонструє, яким чином одні фактори виробництва можуть комбінуватися з іншими без зміни результату. При цьому добуток факторів має дорівнювати 100 для того, щоб одержати 10. Це дає можливість альтернативних комбінацій праці та капіталу для гіпотетичного виробника.

Функція виробництва визначає максимум продукції, яку можна одержати, задіявши технічно ефективну комбінацію факторів виробництва, а також обумовлює мінімальну кількість факторів виробництва, які необхідні для досягнення певної кількості продукції.

Виробнича функція може використовуватись як інструмент вибору розміру виробництва в коротко-, середньо-, довготерміновому періодах. Короткотерміновий період часу -- це період, протягом якого хоча б один з факторів виробництва залишається незмінним. Середньотерміновий період -- це період часу, протягом якого технічний рівень виробництва майже не змінюється, хоча всі фактори виробництва є змінними. Довготерміновий період часу -- це період, достатній для того, щоб змінити технічний рівень виробництва, запровадити нову технологію, нову техніку.

Промислова фірма одночасно існує у всіх трьох вимірах, тобто вона приймає і коротко-, і середньо-, і довготермінові рішення. Фірма повинна прогнозувати вже зараз кількість і вартість ресурсів, якщо вона хоче змінити технічний рівень і профіль виробництва у майбутньому.

У короткотерміновому періоді фірма не має гнучкості, тому що хоча б один із факторів виробництва не змінюється. Але є певні економічні правила, які дозволяють фірмі ефективно поводитись і в цьому періоді.

Виробництво в середньотерміновому періоді. У цьому періоді фірми можуть змінювати будь-який з ресурсів (факторів виробництва), не підганяючи змінні ресурси до постійних, як це було в короткостроковому періоді. Фірми просто шукають найдешевші методи досягнення бажаного обсягу виробництва. Наприклад, в короткотерміновому періоді фірма спроможна виготовити більше продукції за рахунок більшої кількості робітників, бо кількість устаткування залишається постійною. В середньотермі-новому періоді фірма може додати або позбутись будь-якої кількості устаткування, здійснити реконструкцію чи будівництво нового заводу за новою технологією, що дозволить використати нові методи виробництва для досягнення запланованого рівня виробництва. Фірма також може частково змінити методи виробництва.

Економічна теорія стверджує, що певні результати досягаються при зміні на фірмі кількості устаткування. Наприклад, устаткування, встановлене для виробництва малого обсягу продукції, неспроможне використати певні методи виробництва. Складальний конвеєр доцільно застосовувати для виробництва великих обсягів продукції. Фактично збільшення кількості устаткування передбачає широкий діапазон вибору методів виробництва. Економічна теорія стверджує, що в середньотерміновому періоді доходи мають тенденцію зростати. Це відбувається завдяки тому, що обсяг продукції зростає більшими темпами, ніж ресурси.

Причини зростаючих, постійних і спадаючих доходів фірми, як функції співвідношення масштабів ресурсів і продукції, полягають у тому, що спочатку позитивно діють фактори спеціалізації ресурсів, які сприяють збільшенню випуску продукції, потім на певному інтервалі ці фактори забезпечують пропорційність масштабів залучених ресурсів і продукції, і, нарешті, при певному насиченні ресурсами та значному збільшенні масштабів виробництва фірма стає погано керованою і доходи починають падати, оскільки темпи випуску продукції відстають від темпів зростання ресурсів і управлінських витрат.

Співвідношення між середньотерміновими і короткотерміновими вартостями ілюструє рис 1.1. Вони можуть бути використані як модель для вибору стратегії фірмою, коли вона постає перед фактом зростаючих, постійних і спадаючих доходів.

Уявімо собі, що мала приладобудівна фірма спочатку розгорнула мінімальні виробничі потужності, а далі, завдяки позитивним результатам, нарощує їх. Як поводять себе середні сумарні вартості? Спочатку розширення виробничих потужностей супроводжуватиметься зниженням середніх сумарних вартостей. Але потім введення нових потужностей призведе до зростання середніх вартостей. На рис. 1.1 крива ССВ 1 демонструє динаміку середніх вартостей для найменшої, крива ССВ 6 -- для найбільшої фірми. Будівництво великих підприємств врешті-решт означатиме збільшення мінімального рівня сумарних вартостей.



Рис. 1.1. Модель вибору виробничих потужностей

Принципове значення мають проекції точок середньої сумарної вартості в середньотерміновому періоді на вісь абсцис. Вони показують ті обсяги виробництва, при яких фірмі належить змінити розмір підприємства, щоб забезпечити найменші витрати і найбільші доходи.

Протягом довготермінового періоду всі бажані зміни в структурі ресурсів можуть відбутися на рівні галузі й у окремих фірмах. Фірма може змінити величину виробничих потужностей, встановити додаткове устаткування або залишити в своєму розпорядженні невелику кількість устаткування. Довготерміновий період достатній для того, щоб нові фірми могли увійти в галузь, а існуючі -- її покинути.

Виробнича потужність фірми

Виходячи із сучасних уявлень про виробниче підприємництво, фірма успішно функціонує тільки тоді, коли є широке коло споживачів і "свої" ринки. Саме за рахунок цього створюються і забезпечуються робочі місця і одночасно, при необхідності, створюються нові потреби у споживачів, то є важливим чинником подальшого функціонування фірми.

За всіх умов, зокрема, враховуючи відносну стабільність потреб ринку у виготовленій продукції, фірма повинна довести своїм потенційним партнерам, що вона спроможна реально виготовляти необхідну кількість продукції у певні терміни і належної якості. Кількісне відображення певних заходів виробничого менеджменту при обгрунтуванні обсягів виробництва формується бізнес-планом фірми.

До найбільш важливих завдань, рішення яких обґрунтовується в бізнес-плані, належать такі: які виробничі потужності потрібні і як вони будуть змінюватись з року в рік; яке устаткування потрібне і де його придбати. Таким чином, виробничі потужності є важливим і обов'язковим аргументом в будь-якій стратегії і тактиці виробничого менеджменту фірми.

Виробнича потужність підприємства (підрозділу) -- це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції в одиницю часу роботи на встановлену дату за допомогою організованої сукупності наявних на підприємстві знарядь праці, досягнутому рівні їх досконалості та освоєння.

Фактори, що впливають на величину і використання виробничих потужностей фірми, поділяються на дві групи: перша група впливає на збільшення виробничих потужностей, а друга -- дає можливість оцінити рівень їх використання. Це зумовлює необхідність системного підходу до їх розгляду.

Сучасні промислові фірми оснащені взаємоузгодженими високопродуктивними системами машин. Однак зміна об'єктів виробництва, удосконалення технології, розширення масштабів механізації та автоматизації, оновлення і модернізація устаткування обумовлюють порушення рівня узгодженості пропускної здатності устаткування, робочих місць і виробничих потужностей підрозділів.

Вплив пропорційності на величину виробничої потужності підприємства обумовлюється і тим, що процес виготовлення продукції є багатостадійним і здійснюється шляхом комбінацій різнорідних машин і робочих місць, дільниць та цехів.

Таким чином, при визначенні виробничої потужності систему машин необхідно розглядати як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.

Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості заготовок, напівфабрикатів, меншого часу їх обробки, що означає виготовлення більшої кількості продукції.

Збільшення продуктивності машин залежить від впровадження прогресивних технологій, що зумовлено рівнем досконалості конструкції виго-товлюваних виробів: простіша конструктивна схема виробів і окремих вузлів, вища їх технологічність у виробництві, нижча машиномісткість виготовлюва-ної продукції і менша її трудомісткість.

Кваліфікація працівників і систематичне підвищення загальної і технічної освіти, удосконалення виробничих навиків працівників підприємства і на цій основі підвищення рівня їх кваліфікації створюють сприятливі соціальні передумови для збільшення продуктивності засобів праці, дозволяють максимально використовувати потенційні можливості техніки, ширше впроваджувати прогресивні технологічні процеси, збільшувати виробничі потужності підприємства.

Фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва. Із засобами праці цей зв'язок виявляється у кількісному і якісному аспектах, з предметом праці й самою працею -- тільки в якісному.

Зростання виробничих потужностей підприємства, обумовлене дією факторів, що впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування і робочих місць, знаходить своє відображення у величині машино-місткості (трудомісткості) виготовлюваної продукції. Знаючи величину і структуру машиномісткості продукції, а також ступінь відповідності її структурі парку устаткування і робочих місць, можна визначити можливий приріст випуску продукції за рахунок використання резервів збільшення виробничої потужності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

Особливістю цих факторів є те, що для здійснення заходів, пов'язаних з ними, потрібні інвестиції (капітальні вкладення).

Цілком іншу природу мають фактори, що впливають на використання виробничих потужностей. Заходи, пов'язані з ними, в основному спрямовані на використання резервів, мають організаційний характер і не вимагають великих капітальних вкладень в основне виробництво. Ці фактори можна розділити на соціально-економічні і організаційно-технічні.

Кількісний вираз факторів, які впливають на поліпшення використання виробничих потужностей, виявляється у співвідношенні часу роботи і часу втрат у плановому періоді. Ці фактори діють у галузі організації функціонування засобів праці в часі. Більш повному використанню виробничих потужностей сприяє скорочення часу непродуктивної роботи устаткування. Фактори використання потужностей мають різну природу залежно від джерела впливу, тобто вони бувають зовнішні і внутрішні. Зовнішні фактори найбільшою мірою зумовлені ринковою кон'юнктурою і конкурентоспроможністю продукції, внутрішні -- організаційно-економічними характеристиками самої фірми. Така класифікація може бути застосована для оцінки як зовнішніх можливостей, так і внутрішніх резервів використання виробничих потужностей. Керуючись нею, можна виявити резерви у їх сукупності, визначити питому вагу кожного з них, а також дати їм кількісну оцінку.

Система машин являє собою матеріальну базу виробничої потужності, найбільш динамічний її елемент. Тому формування виробничих потужностей сучасних промислових фірм і підприємств перебуває у прямій залежності від якості техніко-організаційної побудови їхньої системи машин.

Найістотнішими факторами, які впливають на техніко-організаційну побудову системи машин, є конструктивно-технологічні особливості виробів і масштаб виробництва.

Вплив конкурентоспроможності продукції і конструктивно-технологічних особливостей окремих виробів на виробничу потужність проявляється через технологію виготовлення виробів або їх складових частин. Так, відповідно до заданого рівня якості та обраного варіанта технологічного процесу визначаються методи виготовлення і формується структура машиномісткості кожного виробу. Виходячи із сумарної величини і різновидності машиномісткості, визначається структура потрібних одиничних машин відповідної виробничої системи: дільниці, цеху, стадії виробництва тощо. В результаті з врахуванням технологічних особливостей виробів здійснюється побудова системи машин на кожному ієрархічному ступені виробничої системи. Отже, врахування впливу сукупності конструктивно-технологічних особливостей виробів дозволяє здійснювати вибір одиничних машин і їх груп, необхідних-для забезпечення належного рівня якості продукту в цілому або його складових частин.

Вибір одиничних машин для конкретної системи важливий, але не єдиний аспект формування виробничої потужності. Так, крім забезпечення потрібного рівня точності, розмірів, форми і чистоти оброблюваної поверхні, необхідні організаційні передумови, які дозволяють використовувати всі технічні можливості й потужність кожної одиничної машини, яка функціонує в системі. Тому застосування тих чи інших типів і видів машин (універсальних, спеціальних, агрегатних, автоматів та ін.) повинно бути економічно обгрунтованим. Склад і кількість кожного їх виду в системі машин для отримання заданої величини потужності необхідно визначати з врахуванням масштабу виробництва, який, в свою чергу, зумовлюється доцільним ступенем забезпечення наявного і перспективного попиту на продукцію.

Особливість масштабу виробництва полягає в тому, що він впливає на вибір типу виробництва. В свою чергу, тип виробництва є важливою передумовою якісного і кількісного формування заводської системи машин, а отже, і виробничої потужності підприємства. В машинобудуванні практично визначився принциповий підхід до формування системи машин з врахуванням типу виробництва. В найбільш узагальненому вигляді можна виділити три напрямки формування заводських систем машин: технологічний, предметний і змішаний (предметно-технологічний).

У випадках, коли система машин побудована за технологічним принципом, кожна з її підсистем зайнята виконанням однорідних процесів. Відмінною ознакою таких систем може служити груповий принцип розміщення взаємозамінних машин. Побудова системи машин, яка розглядається, є найбільш характерною для підприємств з одиничним, дрібносерійним характером виробництва. При формуванні виробничих потужностей таких підприємств досягається високий ступінь узгодженості між підсистемами на окремих стадіях виробництва, розширюється фронт робіт і зростає завантаження виробничого устаткування.

Особливість формування системи машин за предметним принципом полягає в тому, що вона не тільки охоплює виконання різних за видами технологічних операцій, але і обумовлює створення відокремлених підрозділів, необхідних для виготовлення окремих вузлів або виробу в цілому. Йдеться про створення відділень, різного роду ліній, предметнозамкнутих дільниць. Устаткування тут розміщується, як правило, у відповідності до послідовності виконання операцій технологічного процесу, а сам процес передбачає високу ступінь диференціації виготовлення виробу, що створює передумови для впровадження потокової організації виробництва і автоматичної системи машин.

Ці системи, звичайно, застосовуються на підприємствах з великосерійним і масовим характером виробництва. Формування виробничих потужностей підприємств на основі таких систем має порівняно обмежене розповсюдження. По-перше, побудова згаданих систем машин чи підсистем передбачається за наявності повного комплекту устаткування і машин для виконання усього комплексу робіт. По-друге, техніко-організаційна побудова таких систем повинна передбачати і забезпечувати узгодженість пропускних здатностей окремих машин в підсистемі і підсистем у загальній системі. Відсутність такої узгодженості приводить до недозавантаженості значної частини устаткування і недовикористання виробничих потужностей в цілому.

У даний час на більшості підприємств машино- і приладобудування система машин формується за предметно-технологічним принципом. Особливість таких систем в тому, що в заготівельних виробництвах вони побудовані, в основному, за технологічним принципом, а в механооброблюваних -- за предметним.

На сучасному етапі проектування фірм не розроблені правила регламентації формування систем машин. Тому на кожній фірмі побудоиа системи машин має свої особливості. Однак, як правило, в основі кожної системи лежать конструктивно-технологічні особливості продукції, яка виготовляється, і тип виробництва, що визначається його масштабом. Виходячи з цього, можна сформулювати в систематизованому вигляді найважливіші ознаки формування систем машин, які можуть бути покладені в основу визначення потенційних можливостей фірми з різним характером виробництва

При визначенні особливостей формування систем машин на фірмах з різним характером виробництва слід виходити з орієнтації на види ринків. Вітчизняні промислові фірми, які мають обмежений вихід на світовий ринок, вимушені орієнтуватись на ринок монопольної (чистої) конкуренції, що характерний для великої кількості продавців і покупців продукції і де фірми-виробники діють у широкому діапазоні цін та при різних варіантах номенклатури продукції. Олігополістичний ринок є менш характерним для закритої економічної системи. При існуванні в умовах чистої монополії фірма-виробник може за певних обставин виходити на будь-який характер виробництва і керуватися монопольною політикою ціноутворення.

Виходячи з належності підприємства до того чи іншого виду виробництва, спостерігаються вагомі відмінності у формуванні його системи машин. Однак у всіх випадках на побудову системи машин і формування виробничих потужностей фірм вирішальний вплив справляють конструктивно-технологічні особливості продукції і масштаб її виробництва. Всебічне врахування впливу цих факторів на стадії проектування нових, розширення і реконструкції діючих фірм дає можливість визначити структуру і технічні параметри окремих машин системи, а також обгрунтувати найбільш раціо пальну технологічну і просторову побудову системи машин і досягнення на цій основі максимального значення потужності.

Формування виробничих потужностей фірм, досконалість організаційної побудови системи машин значною мірою залежать від рівня узгодженості пропускної здатності машин в окремій підсистемі і між підсистемами в межах системи машин фірми. Отже, за кількістю, структурою і продуктивністю машини в підсистемам повинні бути підібрані так, щоб за одиницю часу вони могли виготовляти'однакову кількість продукції. Якщо розглядати якість організаційної побудови системи машин фірми в більш широкому плані, то принцип пропорційності повинен бути збережений також і в пропускній здатності між окремими підсистемами, які функціонують на всіх рівнях її ієрархічної структури. Цим, вирішальною мірою, визначається фронт робіт системи і виробнича потужність фірми. У загальному вигляді техніко-організаційна модель формування виробничої потужності фірми показана на рис.1.2.

Рис. 1.2. Техніко-організаційна модель формування виробничої потужності фірм

Розгляд виробничої потужності в контексті системи машин також потребує орієнтації на ринкові параметри виробничої системи; конкурентоспроможність продукції, можливість інвестування, попит на продукцію і відповідну стратегію і тактику маркетингу та менеджменту щодо систем машин.

У процесі виробництва на систему машин фірми впливає сукупність факторів: зміна номенклатури і обсягів виробництва, застосування нових, більш досконалих машин і устаткування, матеріалів і технологічних процесів та ін. Це обумовлює необхідність кількісної і якісної зміни окремих елементів системи, модернізації підсистем і системи в цілому, її відтворення.

Під відтворенням системи машин промислової фірми необхідно розуміти планомірний процес постійного відновлення елементів системи машин (верстатів, машин, агрегатів) і їх стійких взаємозв'язків у процесі виробництва. Просте відтворення системи машин може забезпечуватися шляхом своєчасного ремонту машин і заміни фізично зношеного устаткування аналогічним новим. На більшості підприємств повинно проходити розширене відтворення системи машин. При цьому мають місце як кількісні (екстенсивне відтворення), так і якісні (інтенсивне відтворення) зміни в системі машин.

Аналіз відтворення системи машин на державних фірмах показує, що в багатьох випадках воно здійснюється стихійно, без достатнього економічного обгрунтування. В результаті на фірмах накопичується багато устаткування, яке не використовується згідно з діючою технологією і є зайвим для формування виробничих потужностей. Однією із причин такого стану є те, що відповідні служби (технологічні, ремонтні) не володіють оперативною, достовірною і повною інформацією про наявне устаткування, його технічний стан, рух і використання. Це обумовлює необхідність удосконалення методів розрахунку виробничих потужностей із застосуванням ЕОМ, що дозволить докорінно змінити не тільки збір, зберігання та обробку необхідної інформації про потужнісні ресурси фірми, а й розробляти рекомендації з метою їх ефективного використання.

Комп'ютеризація розрахунку виробничих потужностей зумовлює необхідність формування вхідної та вихідної інформації для формування цільової функції задачі і певних обмежень.

Задачу розрахунку виробничої потужності фірми та її підрозділів можна сформулювати так: при обмеженні на дійсний фонд часу роботи устаткування максимізується випуск продукції в натуральному або вартісному виразі. У зп'язку з цим модель, розрахунку виробничої потужності фірми, згідно з якою максимізується обсяг випуску продукції, матиме вигляд

(1.5)

при таких обмеженнях, прийнятих для дійсного фонду часу роботи устаткування (робочих місць) і випуску продукції потрібної номенклатури в кількісних співвідношеннях, визначених договорами на поставку і можливостями її збуту:

(1.6)

(1.7)

де С -- договірна (оптова) ціна j-го виду продукції (j = 1, 2, ..., n); X -- шуканий максимально можливий випуск j-го виду продукції; tij -- норма часу виготовлення j-го виду продукції на i-й групі виробничих ресурсів (i = 1, 2, ..., т); Fi -- дійсний річний фонд часу роботи i'-ї групи виробничих ресурсів при заданому режимі; Аj -- встановлене завдання з випуску j-го виду продукції; Вj -- можливості збуту j-го виду продукції в плановому році.

З метою виявлення резервів поліпшення використання виробничих потужностей у кожному підрозділі фірми наведену вище модель можна певним чином перетворити. Так, виробничу потужність, яка характеризує потенційні можливості випуску j-го виробу, можна представити у вигляді такої рівності:

C=Aj+?Xj,

де ?Xj -- резерв виробничої потужності фірми з випуску j-го виробу.

У зв'язку з тим цільова функція (1.5) може бути замінена функцією типу

Xj>max

При цьому обмеження (1.6) і (1.7) будуть мати вигляд

(1.8)

(1.9)

Виробнича потужність підприємства

Поняття, види і чинники формування

Основні фонди підприємства створюються і вводяться в дію з метою формування його певної виробничої потужності. Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку і переробки сировини або виконання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання устаткування і виробничих площ, застосування прогресивної технології та організації виробництва.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні в залежності від характеру виробництва та галузевої їх підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність виявляється в тих одиницях виміру, в котрих планується і враховується виробництво продукції (послуг). У більшості випадків це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами виготовлюваної продукції (виконуваних послуг). Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатись вартісним показником. У паспорті виробничого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику -- натуральні показники за видами продукції; у знаменнику -- загальний вартісний (грошовий) показник. На підприємствах окремих галузей (наприклад, цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю сировини, перероблюваної за добу.

Наука та практика господарювання виокремлтоють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту) і резервну. Проектною є потужність, яка визначається у процесі проектування реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства; вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, повинна бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури та структури трудомісткості виготовлюваної продукції) або перевищенням проектних йоказників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати у певних галузях народного господарства: електроенергетиці і газовій промисловості -- для покриття так званих пікових навантажень у електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресуосами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії -- для переробки істотно зростаючого обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоурожайні роки; на транспорті -- для перевезення різко зростаючої кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях -- для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування і конструкційних матеріалів тощо.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Найбільш впливовими з них є: номенклатура, асортимент і якість виготовлюваної продукції; кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування і використання площ впродовж року; прогресивні техніко-економічні норми продуктивності та використання устаткування, зйому продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу і трудомісткості вироблюваної продукції (виконуваних послуг).

Методичні принципи розрахунку величини

Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних методів розрахунків їх величини. Проте існують загальні для більшості галузей народного господарства методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств, котрі зводяться до такого.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою виготовлюваної профільної продукції.

При цьому проводять можливе звуження номенклатури шляхом об'єднання окремих виробів у групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи зводять до цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

Якщо підприємство випускає декілька видів різної продукції, то виробнича потужність установлюється окремо по кожному виду продукції. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.

При розрахунках потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначена потужність.

Виробнича потужність підприємства установлюється виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів по ліквідації вузьких місць та можливого внутрігосподарського кооперування. Провідними є ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами прийнято вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування -- механічні, складальні, ковальсько-пресові та ливарні цехи: цементної промисловості -- печі по виробництву клінкеру; текстильної -- прядильне та ткацьке виробництво.

При наявності декількох провідних підрозділів підприємства виробнича його потужність обчислюється по тим з них, котрі виконують найбільший за трудомісткістю обсяг робіт.

В розрахунки виробничої потужності підприємства включається: усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів; устаткування, що знаходиться на складі і повинно бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду; понаднормативне резервне устаткування; понаднормативне устаткування допоміжних цехів і технічних служб, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних виробничих цехів.

Виробнича потужність підприємства повинна обчислюватись за технічними або проектними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з сировини з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. При відсутності таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують усталені прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства слід приймати максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування. Для підприємств з дискретним процесом виробництва такий фонд часу роботи устаткування визначають виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін в годинах з вирахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних та святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості змін (діб) роботи окремих технологічних цехів (ліній).

У самому загальному вигляді виробнича потужність провідного цеху, дільниці або групи однакового технологічного устаткування по виготовленню однорідної продукції (переробці сировини, виконанню інших виробничих операцій) може бути визначена за однією з таких формул:

Ni=aiTpm або Ni=Tpm/ti

де Ni -- потужність і-го виробничого підрозділу підприємства; ai -- продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої продукції за годину; Tp -- річний фонд часу роботи устаткування; т -- середньорічна кількість устаткування; ti -- трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, надання послуги) в годинах.

Поряд з провідними цехами (дільницями) розраховують також технологічну спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства. Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями по випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодженоїтехнологічної пропорційності між взаємозв'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають шляхом розрахунку і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

Визначення виробничої потужності підприємства завершують складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує у кінцевому підсумку так звану вихідну потужність:

Nвих=Nвх+Nотз+Nр+Nна+Nв

де Nвх -- вхідна потужнсть підприємства;Nотз -- збільшення потужності впродовж розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів; Np -- нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства; Nна -- збільшення (+) або зменшення (--) виробничої потужності, спричиненого змінами у номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції; Nв -- зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

Установлення і регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюються шляхом розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обгрунтування розмірів експеримектально-дослідних виробництв. Набутий досвід та спеціальні дослідження свідчать про те, що величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10-15%, а для підготовки і освоєння виробництва нових виробів -- 3-5% загальної величини потужності. При цьому існує важливе правило: резерв виробничої потужності повинен передбачатись для підприємств, що досягли рівня використання поточної потужності не нижче 95% та випускають понад 25% нової продукції у загальному обсязі її виробництва.

Ефективність відтворення та використання основних фондів і потужностей

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, -- дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Напрямки інтенсифікації відтворення

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів.

Коефіцієнти оновлення і вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах коливаються в межах відповідно 5-6 та 2-3% загального їх обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50-55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізично спрацьованих та технічно застарілих його одиниць. Саме цим в першу чергу спричинюється нагальне завдання прискорення та підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосовуваних засобів праці. В сучасних умовах слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:

* всебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення власного народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин і устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки та закінчених (технологічно зв'язаних) систем машин, розробка і організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн;

* зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку перш за все наукомістких виробництв, істотному підвищенню техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;

*докорінне поліпшення всієї організації робіт і економічного їх обгрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування -- виробництво -- розподіл -- впровадження -- експлуатація нової техніки);

дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного і економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств;

створення ринкового економічного механізму країни, спроможного викликати постійну зацікавленість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів та сприймати науково-технічні і організаційні новини (нововведення).

Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, концентрованої мобілізації великих власних фінансових коштів. В повному обсязі вона можлива за умови перш за все постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.

Головною ознакою підвищені рівня ефективного використані основних фондів і виробничих потужностей того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції.

Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження, а з другого, -- від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша -- збільшення екстенсивного завантаження; друга -- підвищення інтенсивного навантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів.

При цьому треба відзначити дві важливі обставини. По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин і устаткування можна підвищувати до певного рівня, обмеженого календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими вичерпними. По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окуплюються за рахунок одержуваного внаслідок цього додаткового економічного ефекту.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не працюючого впродовж доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрізмінні простої складають 10-15% робочого часу. Це спричинюється: неузгодженістюпропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; відсутністю робітників тих чи інших професій; перебоями у забезпеченні виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії і перш за все машинобудування надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнту змінності роботи виробничого устаткування. Зокрема на машинобудівних підприємствах України цей показник впродовж останніх років практично не змінюється і по металообробному устаткуванню становить в середньому 1,45 (з урахуванням внутрізмінних простоїв ще менше -- всього 1,25), що свідчить про наявність достатньо великих резервів кращого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7-1,8), то можна було б збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження діючих засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, розміри якого є значними (декілька десятків тисяч одиниць) лише на промислових підприємствах України, а також виведення з експлуатації зайвого та неефективно використовуваного устаткування і організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За ісігуючими розрахунками здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10-15 і більше відсотків.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів має своєчасне здійснення заходів щодо заміни та модернізації фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. «Для підтримання порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого иарку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, відносяться запровадження новітньої технології, інтенсифікація виробничих процесів.

Підприємствам різних галузей властиві свої специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавлення сталі у чорній металургії; різних каталізаторів, високих температур і тиску -- у хімічній промисловості; і обробки металу тиском, точних методів литва -- у машинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття і тиску під колошником домни зумовлює зростання виробництва чавуну майже на третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвейєрних ліній), що дозволяють використовувати високопродуктивне автоматизоване устаткування. За результатами спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно і технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30 %.

Досить істотні за величиною резерви кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей мають буги реалізовані шляхом освоєння у стислі строки проектних потужностей, введених в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження декількох сотень підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить 5-6 років. Разом з тим технічно і економічно обгрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників нових потужностей і виробничих об'єктів на підприємствах видобувної промисловості за півтора-два роки, а обробної -- за один рік і навіть швидше.

В умовах ринкової економіки діюча система господарювання в цілому повинна містити в собі достатні економічні стимули ефективного використання основних фондів, вирообничих потужностей, усього наявного майна функціонуючих підприємств. Дійова система таких та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку. Цьому сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їх оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка здійснюваних підприємствами великих інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Розділ 2. Розробка комерційної ідеї

Для розробки комерційної ідеї використаємо такий матеріал як зимовий одяг.

Побудуємо карту ідей за напрямками: виробництво, торгівля, послуги.

На карті ідей запропоновано 9 потенційних можливостей для відкриття своєї справи. Серед наведених позицій деякі потребують значних капіталовкладень (пошиття одягу, торгівля), деякі мають великий попит (верхня одіж, шапки, взуття), деякі є занадто ризикованими (вирощування звірів з цінним хутром), тому, на мою думку, найперспективнішим вибором є торгівля .